До поняття "духовність"

Проблема розвитку духовності суспільства та окремої особистості є актуальним питанням для сучасної науки. В наш час без вирішення цієї проблеми соціальний прогрес є, безперечно, неможливим. В процесі свого еволюційного розвитку людство накопичило велику кількість цінностей (як духовних, так і матеріальних), досягло значних успіхів у розвитку науки та вдосконаленні знань.

Крім того, за цей час відбулось перетворення самої людини: у світі стало більше освічених людей. Вони, спираючись на свої знання та досвід, можуть впливати на оточуючий світ, робити його більш досконалим. І як наслідок історичних, еволюційних змін, все більшої інтеграції особистості у цивілізацію відбуваються зміни духовного світу людини [1]. Людина стає більш культурною, моральною.

Але у сучасному світі, поряд з великими досягненнями у розвитку суспільства, особистості, її освіченості та моральних якостей все більше помітні проблеми, які безпосередньо пов`язані з невідповідністю матеріальних досягнень людства і тими методами та шляхами, якими вони втілюються у життя. Так, високий рівень освіти не завжди дає гарантію того, що особистість у своєму житті та діяльності буде керуватись моральними та духовними принципами, і таких прикладів можна навести безліч. Отже, на сучасному етапі розвитку суспільство зіткнулось з такою великою проблемою як бездуховність. Сьогодні, мабуть, ні в кого не має сумнівів, що без духовного відродження, духовного оновлення, повернення духовності у душі людей неможливо говорити про відродження нашого суспільства, його відповідності нормам цивілізованого існування, законодавчих та реальних гарантій прав та свобод особистості, які є пріоритетними у всьому цивілізованому світі.

Підвищення інтересу до теми духовності, духовного зростання особистості в сучасній науці не є випадковим процесом. Сучасне суспільство поступово позбавляється того багажу, який нам залишив тоталітарний режим. Але не все так просто розпад колишнього СРСР наніс певного удару по ціннісній сфері суспільства. А саме, сформовані десятиріччями уявлення людей про добро та зло, прекрасне та бридке, справжнє та викривлене критикуються та висміюються. Досягнення певної категорії людей, їх заслуги перетворюються в провину, а злочини та аморальні дії висвітлюються як героїчні вчинки. У суспільстві формується та запроваджується культ егоїзму та споживи [2]. В такій ситуації відбувається втрата особистістю життєвих орієнтирів. Вона стає дезорієнтованою в сучасному світі, відчуває пустоту навколо себе. Особливо такий стан речей небезпечний для молодого та підростаючого покоління. Вплив на них таких бездуховних факторів, як специфічна субкультура, наркоманія, легковажна поведінка, аморальні стосунки, втрата суспільних ідеалів, прищеплення низьких естетичних смаків, призводить до дуже негативних результатів [3]. Тому звернення сучасних вчених до проблеми духовності особистості, формування її громадянської свідомості, почуття патріотизму є актуальними питаннями сьогодення. Її вирішення може бути тільки за умови чіткого визначення самого поняття духовність, виявлення показників, на підставі яких можна робити висновок про рівень духовного розвитку особистості.

Проблема духовності розглядається філософами, соціологами, культурологами, педагогами, психологами. Представники кожної з цих наук мають свій погляд на її сутність, що вказує на універсальність феномену духовності і, одночасно, ускладнює можливість єдиного і однозначного його тлумачення.

Таким чином, метою нашої роботи є аналіз визначення дефініції «духовність».

Як зазначає Г.П. Шевченко, проблеми духовного розвитку особистості знайшли своє відображення в роботах видатних філософів-космістів таких, як: Соловйов, В. Вернадський, М. Бердяєв, сучасних філософів таких, як Л. Губернський, В. Андрущенко, Кримський, С. Пролєєв, І. Олександров, психологів Ж. Юзвак, О. Киричук, І. Бех, М. Боришевський, соціологів таких, як О. Семашко, Б. Нагорний, В. Євнух [3, с. 3]. В своїх роботах ці автори дають методологічне обґрунтування сутності духовності суспільства, особистості, крім того, вони розкривають філософські засади духовної культури суспільства, окремих соціальних груп, індивіда.

В роботах І.В. Бичка, А.І. Горак, М.С. Кагана, С.Б. Кримського, С.В. Пролеєва, В.И. Толстих, В.Г. Федотової проблематика духовності виділяється у якості самостійного об`єкта вивчення [1, с. 8]. В працях цих філософів розкривається соціальна сутність та зміст духовності, з`ясовуються та згруповуються існуючі у філософській та громадській думці підходи до розуміння феномену духовного [1, с. 8].

Певна група вчених проводила пошукові дослідження одного з найбільш важливих компонентів духовності особистості ціннісних орієнтацій, їхньої соціальної обумовленості та динаміки змін. Це дослідження І.В. Бичка, А.П. Вардонацького, П. Іванова, Ф.Н. Кирилюка, М.М. Корнева, Б. Кримського, В.А. Матусевича [1, с. 8].

Представляють науковий інтерес праці Л.П. Буєвої, В.С. Такірова, Л.В. Бондаренка, Ю.Г. Волкова, І.А. Громова, В.П. Іванова, В.І. Касяна, В.Г. Кременя, В.В. Ляха, Л.В. Сохань, Стойко, Попова, В.М. Момова, П.М. Несторова, С.А. Шавель, що присвячені питанню формування особистості, окремих сторін соціального механізму розвитку її духовності [1, с. 9].

П.В. Симонов, П.М. Єршов, Ю.П. В'яземський «розкрили сутність духовності як вияв найвищих прагнень людини до знання і служіння іншим людям» [4, с. 22]. Г.П. Шевченко вважає, що духовність - це володіння мистецтвом бути щасливим [5]. Також Г.П. Шевченко наголошує, що «духовність особистості вміщує в собі гармонію, красу світу, моральні імперативи, єдність думок і почуттів» [3, c. 7]. Ожегов В.І. визначає духовність як властивість душі, що полягає в превалюванні духовних, моральних та інтелектуальних інтересів над матеріальними [6, с. 186].

Білодід Ю.М. вважає, що «духовність це постійна праця над зміною та удосконаленням суб`єктивного існуючого, постійна увага до оточуючого соціального життя» [7, с. 56]. В.Ф. Барановський визначає духовність особистості, як «единство и выражение ее сознания, самосознания, мотивов и принципов деятельности, является главным, основным качеством, характеризующим человека как личность» [1, с. 5].

П.В. Симонов розглядає душу, духовність як поняття, яке виражає якість особистості, що становить собою соціальну цінність, потребу в пізнанні, в прагненні до добра, в співпереживанні. Він стверджує, що дані поняття позначають індивідуальну вираженість в структурі особистості двох фундаментальних потреб: ідеальній потребі пізнавання та соціальній потребі діяти «для інших» [8].

В. Слободчиков розглядає духовність людини як ціннісну характеристику явищ людської культури, пов`язує її з такими символами людської реальності як «внутрішній світ», «суб`єктивність», «внутрішнє Я» [8].

С.Б. та В.Л. Шаргородські висловлюють таку думку, що «духовність - це наукові знання, вміння розібратися у світі, усвідомлення своєї невідокремленості від природи та вищих цінностей життя» [9].

С.Б. Кримський називає духовністю безперервний процес трансформування універсуму зовнішнього буття у внутрішній світ особистості на етичній основі, здатність створювати той внутрішній світ, завдяки якому реалізується самототожність людини. Духовність приводить до своєрідної смислової космогонії поєднання образу світу з моральними основами особистості [10].

Н.С. Звонок вважає, що «джерелом внутрішньої активності в духовному житті людини постає бентежна робота совісті. Спроможність людини осмислювати саму себе як моральну проблему, активна робота совісті є безперечним свідченням духовності особистості» [11].

В своїй роботі «Ентопсихологічний аспект розвитку духовності особистості» Н.Є. Хлопоніна, А.В. Тимохіна, І.М. Хлопонін висловлюють думку щодо зв`язку духовності з загальною культурою, ерудицією, загальним розвитком особистості. Крім того, вони вважають, що «втрата духовності рівнозначна втраті людяності. Тривала криза духовності у окремої особистості може призвести до її деградації, втрати людського обличчя» [12].

В соціологічному словнику поняття духовності визначається як «переважання у людині духовно-моральних, інтелектуальних якостей (цінностей) над матеріальними» [13, с. 99].

В культурологічному словнику духовність визначається як «індивідуальна здатність до світосамопізнання, орієнтованість особистості діяти «для інших», пошук нею моральних абсолютів» [14, с. 44].

В педагогічній науці ми знайшли такі визначення терміну «духовність»:

- «понятие обобщенно отражающее ценности (смыслы) и соответствующий им опыт, противоположные эмпирическому («материальному», «природному») существованию человека или по меньшей мере отличные от него. Духовность обнаруживается в обращенности человека к высшим ценностям, к идеальному, в сознательной устремленности человека к совершенству, соответственно одухотворение заключается в освоении высших ценностей, в приближении к идеалу» [15,с.81];

- «індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти «для інших». Під духовністю переважно розуміють першу з цих потреб, під душевністю другу. Душевність характеризується добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість і горе. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя. Людина духовна в тій мірі, в якій вона замислюється над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання» [16, с. 106].

В.А. Мижериков вважає, що духовність це:

«1) высший уровень развития и саморегуляции зрелой личности, когда основными ориентирами ее жизнедеятельности становятся непреходящие человеческие ценности;

2) ориентированность личности на действия во благо окружающих, поиск ею нравственных абсолютов;

3) с христианской точки зрения сопряженность человека в своих высших стремлениях с Богом» [17, с. 96].

У сучасній філософській науці вчені дають таке визначення терміну «духовність»:

- «.духовность же сопряжена с развитостью совести, интуиции и со способностью мистически пребывать в тех или иных слоях духовного бытия...» [ 18, с. 207];

- „ категорія людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворення. Прояснення природи людського буття через категорії „ дух” та „ духовність” означає, що людина може не тільки пізнавати та відображувати навколишній світ, а й творити його. Духовність постає як інтегральна категорія, що виражає теоретико-пізнавальну, художньо-творчу та морально-аксіологічну активність людини. У християнській антропології духовність є виразом вищого моральнісного спрямування людського буття до Бога” [19, с. 179];

- „ духовность 1) нематериальность, бесплотность; 2) одухотворенность; наполненность духом творчества, творящим духом; 3) процесс гармоничного развития духовних способностей человека.

- В прямом, т.е. религиозно-философском, смысле духовность есть:

а) состояние духовного; из одного только Духа составленное;

б) относимое к духовному ведомству (духовенство, духовное учебное заведение);

в) присутствие Духа Божьего в человеке; непосредственный контакт души с какимлибо „внешним” духом (положенность в духе, сдержанность духом); существенное свойство души быть образом (эйдосом, зеркалом) Духа Божьего.

В переносном, светско-материалистическом, смысле духовность чаще всего трактуют как тягу людей к вершинам культуры и совершенствованию своих творческих способностей... О духовности говорят как о добровольном выборе индивидом важнейших общественных ценностей и идеалов и подчинении своей жизни их требованиям... По учению ап. Павла, истинная духовность сопряжена с внутренним познанием тех миров и горизонтов Бытия, которые сокрыты от внешних органов чувств; она дает человеку мистическую способность прямо усматривать внутренним оком, интуитивно суть вещей и беспристрастно оценивать совестью собственные намерения и поступки” [20, с. 209].

В психологічній науці духовність визначається як:

- „специфическое качество человеческой психики, характеризующееся системой возвышенных потребностей индивида, его самореализация на основе высших социальных ценностей” [21, с. 60];

- „ поиск, практическая деятельность, опыт, посредством которых субъект осуществляет в самом себе преобразования, необходимые для достижения истины, для самоопределения; духовно-практическая (не утилитарная) деятельность по самосозиданию, самоопределению, духовному росту человека” [22, с. 149];

О. Колісник вважає, що «духовність... є мірою переживання безпосереднього смислового контакту з надособистісними вартостями, якими є Справедливість, Свобода і Відповідальність; Краса, Істина і Творчість; Любов і Добро; Віра, Космос і Бог» [23].

В.Є. Громов визначає духовність як форму ціннісноорієнтаційної діяльності у моральній, релігійній та правовій сферах [24, с. 137].

М.С. Каган стверджує, що «духовность - это атрибут человека как субъекта, а бездуховность - признак утраты личностью ее субъективных качеств и ее вырождение в простой объект, в подобие животного или механизма»» [25, с. 102].

С.Б. Кримський вважає, що «духовность мыслится эквивалентом морального разума, гуманизма, совестливости, поиска идеала, в котором единство блага, истины и красоты образуют смысловой стержень духовной деятельности человека»» [24, с.137].

В.Г. Федотова вважає, що духовність є тим поняттям, яке дає змогу людині осмислити світ та своє місце в ньому на підставі глибоких гуманістичних традицій минулого [26, с. 3]. Крім того, вона дає визначення духовності як поняття, яке розкриває людину як істоту глибоко вкорінену в культуру та маючу «высокий гуманистический потенциал, моральную устойчивость и широко познавательный взгляд на мир» [26, с. 3]. Також В.Г. Федотова проводить розгляд релігійного мислення та релігійних переконань як тих субстанцій, що розкривають внутрішню духовну силу певної релігії (християнства) [26, с. 4]. І, підсумовуючи, В.Г. Федотова дає таке визначення поняття «духовність»: «духовность есть качественная характеристика сознания (как и поступка, дела, жизни) или, точнее, характеристика его разнокачественности. Эта характеристика отражает господствующий тип ценностей...Типы духовности: эстетизм, этизм, теоретизм, религиозность, а также политизм» [26, с. 4].

Лівшиц Р. вважає, що з поняттям духовність асоціюється зазвичай «надежда и отчаяние, вера и неверие, любовь и ненависть». Крім того, на його думку, обов`язковим для духовної особистості є «следование долгу, активное неприятие зла, борьба с ним, содействие добру, стремление реально приблизить действительность к идеалу. Духовная личность не может не стремиться к тому, чтобы сделать все от нее зависящее ради торжества идеалов гуманизма» [2, с. 26, 54]. На думку В. Ксенофонтова, духовність є елементом життєвого процесу [2, с. 27]. В. Стрєлков так визначає духовність: «духовность можно определить как состояние расширения внутреннего горизонта сознания, которое опережает возможности самоидентификации субъекта» [2, с. 36].

Є. Рашковський вважає, що «духовность - это мир безмолвного, неявного, личностного знания, обладающего сложными и парадоксальными структурами, которые интимно связаны с человеческой тайной свободой» [2, с. 37].

Крім того, Р. Лівшиц проводить аналіз концепції С. Франка та відмічає, що в цій концепції духовність визначається «как позиция личности по отношению к миру высших смыслов» [2, с. 41].

У теоретичних побудовах Г. Бурбулиса и В. Кемерова духовність визначається як певне ставлення особистості до соціального цілого. Це ставлення, на їхню думку, полягає «в способности разглядеть за миром вещей мир высших смыслов, в способности обнаруживать в предметах социальные качества, открывать человеческое назначение вещей и устанавливать их связи с действиями людей, удовлетворяющих определенные потребности и интересы» [2, с. 40].

Л. Буєва вважає, що духовність є певним вектором особистості, певною внутрішньою орієнтацією особистості у системі цінностей [2, с. 41].

Крім того, в контексті розгляду та аналізу поняття «духовність» різними науковцями заслуговує на увагу концепція П. Симонова, у якій відображена ідея духовності як ставлення особистості до світу. В його концепції світ представлений не як суспільство та його культурно-змістова сфера, а як інша людина. У змісті цього ставлення П. Симонов підкреслює ті ж самі якості, що і більшість інших науковців альтруїзм, самовіддача, безкорисливість [2, с. 41].

На думку В. Стрєлкова, духовне ставлення до світу можливе лише тоді, коли людина не пливе за течією, а здійснює творчі зусилля, коли її свідомість спрямована на перетворення реальності, яка їй протистоїть [2, с. 41].

На думку Попова В.Д., «важная сторона формирования духовности - это развитие активной потребности и способности к преобразованию среды по законам красоты» [27, с. 186].

Отже, аналіз визначення науковцями різних галузей науки поняття «духовність» дозволив нам виділити такі його суттєві ознаки:

- духовність як якість особистості, її основи, потяг до досконалості, перевагу у неї духовних, моральних, інтелектуальних цінностей над матеріальними [6, 8, 13, 15, 20, 24];

- духовність як орієнтацію особистості на діяльність для інших, пошук нею моральних абсолютів [2, 4, 14, 16,17];

- духовність як постійну духовно-практичну діяльність особистості, направлену на зміну та удосконалення існуючого оточення (світу, людства, себе) [2, 7, 15, 19, 20, 22, 27];

- духовність як потребу в пізнанні, знаннях, прагненні до добра, співпереживання, вміння розбиратись у соціумі, житті, світі, собі [2, 5, 9, 11, 16, 26];

- духовність як прагнення особистості діяти у відповідності з вищими релігійними цінностями, смислами, Богом, присутність духу Божого в людині [ 2,17, 20, 23];

- духовність як самореалізацію особистості на основі вищих соціальних та людських цінностей [2,10,17, 21].

На підставі вищевикладеного аналізу визначення фахівцями поняття “духовність”, ми можемо з`ясувати, що серед науковців немає єдиної думки щодо тлумачення цього терміну. Однак аналіз показав, що найбільш відповідним до цілей нашого дослідження є визначення Ожегова С.І. та В.М. Пічі із співавторами. Таким чином, під духовністю ми будемо розуміти якісну характеристику особистості, яка відображає перевагу у неї духовних, моральних, інтелектуальних цінностей над матеріальними.

З практичної точки зору (з метою оцінки рівня духовності особистості) можна вважати духовною таку особистість, у якої яскраво виражені наступні характеристики (що можуть виступати показниками її духовного рівня): високі естетичні уявлення та почуття, наукові знання, прогресивні політичні ідеї, доброта, обов`язок, відповідальність, справедливість, честь, гідність, совість, вірність, правдивість, щирість , повага до старших, взаємодопомога, здібності до пізнання, усвідомлене ставлення до знань, засобам їхнього досягнення, постійне прагнення до удосконалення та накопичення знань, якісного їхнього засвоєння, розвитку та застосування у повсякденне життя превалюють над матеріальними цінностями, прагматичним ставленням до життя та егоцентричністю.

Викладені в цій роботі матеріали дають змогу більш детальніше розкрити зміст терміну «духовність» та проводити подальшу роботу щодо розгляду таких питань як духовність особистості, рівень її духовної культури, і надають можливість пошуку шляхів її розвитку і формування.

Література

духовність особистість громадянський свідомість

1. Барановський В.Ф. «Духовность личности в системе современных общественных отношений». Монография / В.Ф. Барановський.К.: НТВ «Правник» НАВСУ, 1997141 с.

2. Лившиц Р.А. Духовность и бездуховность личности / Р.А. Лившиц Екатеринбург: Изд во Урал. ун-та, 1997 152 с.

3. Шевченко Г.П. Педагогіка духовності/ Г.П.Шевченко // Духовність особистості:методологія, теорія і практика: Збірник 10. наукових праць / Гол. редактор: Г.П. Шевченко Вип. 1. Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. С. 3-9.

4. Симонов П.В. Происходжение духовности / П.В. Симонов, П.М. Ершов, Ю.П. Вяземский. М.: Наука, 1989.352 с.

5. Шевченко Г.П. Духовні цінності життя / Г.П. Шевченко Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Збірник 12. наукових праць / Гол. редактор: Г.П. Шевченко Вип. 5. Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. С. 3 15.

6. Ожегов С.И. Словарь русского языка / С.И. Ожегов. М.: Русский язык, 1990 915 с.

7. Білодід Ю.М. Духовність: сутність, структура, функції. Монографія / Ю.М. Білодід. Житомир: Редакційно-видавничий відділ ІПСТ, 2003. 192 с.

8. Омельченко О.П. Духовність шкільної молоді: сучасний стан і перспективи розвитку / О.П. Омельченко // Духовність особистості : методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць. Вип. 3. Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. С. 17-30.

9. Шаргородські С.Б. Шляхи формування духовної культури майбутнього вчителя / С.Б. Шаргородські // Духовність особистості : методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць. Вип. 1. Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. -с. 201-205.

10. Современный философский словарь / Под общ. ред. д.ф.н, профессора В.Е. Кемерова -М.: Академический проект, 2004. 858 с.

11. Філософський енциклопедичний словник / Коллектив авт. К.:”Абрис”, 2002. 741 с. 25.

12. Современный философский словарь / Под общ. ред. д.ф.н. проф.. В.Е. Кемерова 3-е изд., испр. и доп. М.: Академический 26. Проект, 2004. 864 с.

13. Еникеев М.И. „ Общая, социальная и юридическая психология. Краткий энциклопедический словарь / М.И. Еникеев, О.А. Кочетков. М.: Изд-во „Юридическая 28. литература”, 1997. 448 с.

14. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б. Мещеряков, В. Зинченко. СПб.: ПРАЙМ Еврознак, 2003. 672 с.

15. Колісник Олексій. Духовний потік психіки / Олексій Колісник. // Соціальна психологія. № 2. (16).-2006 р. С.16-30.

16. Громов В.Є. Смисл і границі людської духовності: Моногафія / В.Є. Громов. Дніпропетровськ: Націон. гірничий ун-т, 2005. 158 с.

17. Каган М.С. О духовном. Опыт категориального анализа/ М.С. Каган// Вопросы философии, 1995.№ 9.

18. Человек и духовность: (Сб. статей) / Отв. ред. В.Г. Федотова. Рига: Зинатне, 1990. 152 с.

19. Попов В.Д. Образование, личность, общество / В.Д. Попов. Саратов: Издательство Саратовского университета, 1979 . 221 с.

20. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление/ С.Ф. Анисимов.М.: Мысль, 1988. 253 с.

21. Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студентов ВУЗов. / Б.С. Ерасов.2 е изд., испр. и доп. М.: Аспект Пресс, 1996 591с.

Размещено на Allbest.ru