Девіантна молодіжна субкультура

Размещено на http://www.allbest.ru

Девіантна молодіжна субкультура

Т.Г. Прохоренко

О.П. Зборовська

Актуальність. Молодіжна субкультура є концентрованим виразом тих ціннісних змін, які відбуваються в українському суспільстві. Вивчення молодіжної субкультури, в тому числі і девіантної дозволяє діагностувати проблеми і протиріччя входження молоді у соціально-активне життя, відстежувати динаміку розвитку і спрямованість життєвих стратегій молодого покоління, починаючи з позитивно-конструктивних до пасивних і негативних.

Постановка проблеми. В повсякденній практиці культуру того чи іншого суспільства розуміють як явище, обмежене певними державними, адміністративними або національними кордонами. Однак культурний простір набагато ширший: зростання соціального різномаїття у суспільстві веде до зростання культурного різномаїття. Це і породжує феномен субкультур.

До 90-х років 20 ст. термін "субкультура" спеціально не виділявся в науковій вітчизняній літературі. Вперше він увійшов в обіг з виходом у світ словника західної соціології, в якому мав місце порівняльний аналіз понять, які увійшли в сучасне життя з точки зору "західних" і "радянських" дослідників. Це пояснювалося специфічним розумінням культури, характерним для тоталітарного режиму в СРСР, в якому підкреслювалося, що не існує різних субкультур, є лише єдина радянська культура та різні рівні залучення до неї.

У 20-і роки 20 ст. і в американській, і в англійській соціології домінувала традиція виділення переважно молодіжної субкультури. Причому за спрямованістю це була, в основному, злочинна субкультура (А.Коен, Д.Маца, УМіллер), тобто культура, яка відрізнялася комплексом антиправових норм поведінки. Пізніше, в 60-і роки, розуміння субкультури трансформувалося. До неї стали відносити такі утворення (звичаї, норми, цінності), які характеризували специфічну світоглядну позицію і стиль життя не тільки молоді, але і інших верств суспільства.

В сучасній західній соціологічній літературі поняття "субкультура" значно розширилося. На сьогодні вона представлена такими значеннями:

автономне цілісне утворення в середині панівної культури, яке володіє власними інститутами і характеризується певним способом мислення і діями різних соціальних груп;

специфічний спосіб диференціації національних і регіональних культур;

професійна культура, в якій своєрідно відбиваються цінності і ідеали;

сукупність деяких негативно інтерпретованих норм і цінностей в рамках традиційної і сучасної культур.

Такі підкультури чи субкультури з'являються з різних причин. Розглянемо девіантну субкультуру.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблеми визначення норми і відхилення були концептуально обґрунтовані Е.Дюркгеймом. Зараз вони не менш актуальні, ніж у кінці минулого століття. Введене ним поняття аномії означає беззаконня, "безнормність" і трактується як такий стан суспільства, в якому значна частина його членів скоюють дії, не керуючись офіційно встановленими або фактично усталеними нормами і очікуваннями. Девіантна поведінка - це особистісна характеристика дій людини, що не відповідають встановленим у даному суспільстві нормам.

Проблематика девіантної поведінки під час осмислення соціальної реальності 20 ст. оформилася у три основні напрямки. Перший пов'язаний з іменами М.Вебера, П.Сорокіна, Т.Парсонса, які розглядали девіацію в контексті соціальної дії. Другий досліджував різні сторони, форми девіантної поведінки та її наслідки. Він вивчався як соціологами, так і представниками інших суспільних наук і, перш за все, юристами і кримінологами (М.Хальбвакс, УТомас, Ф.Знанецький). Третій напрямок пов'язаний зі становленням спеціальної соціологічної теорії девіантної поведінки, яка зародилася у надрах структурного функціоналізму. В основі цього напрямку лежить теорія Р.Мертона.

На думку Р.Мертона, аномія є результатом конфлікту, протиріччя між різними елементами ціннісно-нормативної системи суспільства, між культурно приписаними загальними цілями і законними засобами їх досягнення. Очевидно, що функціональна офіційна структура, яка представляє собою систему фільтрів, обмежуючих шлях до успіху законними засобами, приводить до утворення неофіційних структур, які створюють додаткові канали для досягнення благополуччя.

Р.Мертон виділяв п'ять типів поведінки на основі такого критерію, як ставлення особистості до цілей, проголошених суспільством і до загальноприйнятих засобів досягнення цих цілей:

підкорення або конформна поведінка, яка базується на прийнятті як засобів, так і цілей;

інновація або реформізм, які полягають у прийнятті цілей, але відхиленні засобів;

ритуалізм, який полягає у відхиленні цілей, але прийнятті засобів;

ретризм, або відхід, заперечення як цілей, так і засобів;

бунт, який полягає у відмові від цілей і засобів і заміні їх новими цілями і засобами.

Якщо спробувати конкретизувати вищевказані типи поведінки особистості, то перший з них уособлює конформіст, який успішно вписується в загальноприйняті цілі і норми поведінки. Другий тип можна проілюструвати на прикладі рекетира. Третій тип уособлює бюрократа. Четвертий тип пов'язаний з руйнуванням ціннісної структури особистості, сенсу її життя, що на рівні поведінки проявляється в асоціальній поведінці, знаходить вихід у містику, наркоманію, алкоголь і т.п. П'ятий тип - це нігілісти або революціонери, які прагнуть затвердити нову систему цінностей в соціальній системі. Таким чином, відхиленнями від норми вважаються другий, четвертий і п'ятий типи поведінки. Якщо говорити про види девіантної поведінки, то в якості основних в науковій літературі позначено такі: п'янство і алкоголізм, злочинність, наркотизм, самогубство, проституція, гомосексуалізм.

Жодна з класичних або сучасних теорій не може дати адекватне пояснення сучасних соціальних реалій. Тому, як відмічають сучасні дослідники, мова може йти про системний підхід, своєрідне "накопичення" теоретичних інтерпретацій у поясненні вивчаємих явищ в умовах нестабільних суспільств. Важливо відзначити, що згідно з теорією соціального конфлікту Л.Козера, культурні зразки поведінки в соціальній системі є відхиленням, якщо вони засновані на нормах інших культур. Саме у зв'язку з цим, можна говорити про специфіку молодіжної субкультури. Під молодіжною субкультурою розуміють культуру певного молодого покоління, яке різниться від інших певним стилем життя і поведінки, груповими нормами і цінностями, стереотипами.

Нові економічні, соціальні та політичні умови, за яких опинилась наша країна, породжують ситуацію, коли індивід, і перш за все, молода людина, не знаходить життєві стратегії ні у досвіді попередніх поколінь, ні у своєму власному досвіді. Це стимулює зусилля молоді для власного пошуку, або в якості нормативного зразка може виступати досвід групи одноліток.

Особливість сьогодення - зростання чисельності осіб, вимушених ризикувати в умовах ускладненої і непередбачуваної соціальної реальності. Девіантна поведінка, яка також супроводжується ризиком, сприяє самоактуалізації, самореалізації і самоствердженню особистості. Останнє виступає важливою психологічною причиною, яка пояснює бажання частини молодих людей відповісти на виклик швидких змін у суспільстві. Девіантна поведінка як поведінка, яка має розбіжності від домінуючих в соціумі соціокультурних очікувань і норм, загальноприйнятих правил виконання соціальних ролей, стає водночас важливим стимулом як розвитку соціуму, так і його криміналізації. Зростання різних проявів девіантної субкультури виступає своєрідною формою відходу від соціуму, засобом пошуку нової ідентичності і протиставлення панівній культурі.

Тому основними характерними рисами молодіжної субкультури стає невизначеність, відсутність чіткої особистісної самоідентифікації, посилення ролі стереотипів в поведінці, що обумовлює деперсоналізацію установок. Спостерігається відчуження від соціуму, відчуження в міжгенераційному спілкуванні, в культурному відчуженні. Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління отримує певні контркультурні риси: прагнення до матеріального благополуччя будь-якою ціною, жорстокість, споживацькі нахили, зневага до загальнолюдських цінностей тощо.

Соціальна диференціація (перш за все - за прибутками) в останній час різко зростає. Це стосується і молоді. Сучасні соціологічні дослідження фіксують наступні взаємопов'язані тенденції у молодіжному середовищі: маргіналізація і люмпенізація значної частини молоді, посилення асоціальних і кримінальних характеристик в свідомості і поведінці молодих людей.

Іде процес формування іншої системи цінностей. Так, за результатами соціологічних і кримінологічних опитувань, за останні 10 - 15 років в республіках колишнього СРСР в ціннісних орієнтаціях молоді зростає самоцінність легкого і красивого життя. Зменшується доля молоді, яка має установку щодо роботи взагалі, і в промисловості, і в сільському господарстві зокрема. Відмічаються достатньо високі претензії до вступу до ВНЗ, незважаючи на порівняно низьку успішність з профілюючих дисциплін. Молодь 90 - х років частіше, ніж у 70 - х роках орієнтується на допомогу рідних та близьких, на дачу хабаря при вступі до вищих і середніх навчальних закладів, при трудоустрої, на отримання відстрочки або просто відмовляється від служби в армії.

Проблема ідентифікації для значної частини молоді полягає не в тому, "ким бути" в системі суспільного розподілу праці, а скоріш - "яким бути". Спроба задовольнити потреби поза суспільно-корисною діяльністю породжує ілюзорні можливості. Система цінностей молоді з так званих нормальних прошарків сучасного соціуму починає зближуватися з системою цінностей девіантних груп, таких як, наприклад, відбуваючих покарання в пенітенціарній системі.

Мають місце декілька гіпотез відносно до можливих стратегій типів поведінки молоді, виходячи з мертонівської схеми співвідношення цілей і засобів діяльності. В реальній поведінці можна виділити два основних типи стратегій поведінки: активний і пасивний. Обидва типи уявляють собою своєрідний взаємозв'язок, переплетіння певних типологічних рис особистості, її життєвих стратегій і ціннісних орієнтацій, з одного боку, і конкретних умов - з іншого. По суті, активний і пасивний типи стратегій поведінки можуть розглядатися в межах диспозиційної концепції, запропонованої В.А.Ядовим.

Ставлення до таких гострих і небезпечних як для особистості, так і для суспільства явищ, як насилля, наркоманія, алкоголізм з боку молоді має в цілому негативний характер. Водночас, це неприйняття не проявляється як активне заперечення їх, воно скоріш схиляється до пасивного осудження або навіть індиферентності. Відносно до достатньо безпечних явищ для суспільства, таких як проституція, тютюнопаління, азартні ігри простежується досить небезпечна тенденція: соціально благополучна молодь починає сприймати їх як природні, що раніш було характерно лише для соціально неблагополучної частини молоді.

Вказані тенденції помічено і в загальній криміногенній обстановці. Алкоголізм став атрибутом не тільки міського життя, але все сильніше розповсюджується в сільській місцевості. Серед алкоголіків зростає кількість осіб з явними ознаками фізичної, моральної і соціальної деградації. Знижується роль сім'ї в профілактиці протиправної поведінки. Спостерігається регулярне сімейне вживання алкоголю, а вік, з якого починається вживання спиртного, знижується до 14 років. Алкоголізм є наслідком не стільки низького рівня матеріального життя, скільки наслідком відсутності значущих цілей, внутрішньої вольової організованості, низьких досугових інтересів та запитів, особистих психофізичних розладів. Зростання частки алкоголіків серед осіб, які мають вищу та середню спеціальну освіту, свідчить про зростання кризових явищ як в особистій, так і в суспільних сферах.

Загальне зростання захворювань на алкоголізм корелює з факторами неблагополучних сімей, переміщенням центрів впливу зі школи, інститутів, закладів культури у дворові зграї, зі зростанням самоцінності дитячого бізнесу, а також зі зростанням платних культурних послуг, тобто відчуженням різних соціальних груп від високої культури.

В іншому вигляді протиправної поведінки - наркоманії - також спостерігається омолодіння контингенту. Більше 60 % хворих на наркоманію складає молодь у віці від 15 до 25 років. Тут представлені особи з усіх сфер суспільного виробництва, у тому числі - з охорони здоров'я, мистецтва, науки і, навіть, освіти. Житлові і соціально- культурні умови у осіб, яких було затримано за торгівлю наркотиками, різко відрізняються від рядових громадян у бік благоустрою і насиченості технікою, засобами пересування і зв'язку. Різко змінюється у порівнянні з попередніми роками структура наркотичних засобів, масштаби і форми їхнього розповсюдження.

Наркоманія пов'язана із самогубством. У цих двох випадках характерним є незадоволеність життям. По суті, для деяких осіб наркоманія є тимчасовим компромісом між життям і смертю. Це два різновиди самознищування, тому що значна частина наркоманів врешті добровільно уходять із життя.

Самогубство - дуже складний, багатогранний феномен, який акумулює філософські проблеми (втрата сенсу життя), психологічні (фрустрація, психологічна дезадаптація), соціальні (соціальна незадоволеність, втрата статусу, престижу тощо), моральні, правові, медичні (важка, невиліковна хвороба, психічне порушення).

Виділяють три основні типи суїцидальної поведінки: демонстративна, афективна та дійсна. Демонстративний тип характеризується бажанням показати реальність суїцидальних намірів, звернути на себе увагу, викликати співчуття. Як правило, такі суїцидальні спроби здійснюються відкрито і гучно. Афективний тип визначається тим, що спроба самогубства скоюється на фоні сильних переживань і страждань. Тут також можуть бути елементи демонстративності. У випадку дійсної суїцидальної поведінки має місце обмірковане, стійке бажання покінчити з собою. Всі необхідні приготування до реалізації такого плану відбуваються таємно.

За даними досліджень, у 90% випадків суїцидальна поведінка підлітків і молоді - сигнал біди, остання спроба привернути увагу оточуючих, і перш за все, батьків, до своїх проблем, пробити стіну непорозуміння між молодим і старшим поколінням. Дюркгейм вважав, що дійсними причинами самогубств є "велике суспільство", "колективна байдужість", суспільна дезінтеграція, втрата суспільних цілей, в результаті чого порушуються соціальні зв'язки, які прив'язують індивіда до суспільства, а отже, і до життя [1, 274] .

Легалізується така форма девіантної субкультури, як проституція. Вона не тільки розширилась за масштабами, але і прийняла форму "бізнесу", конкурує за доходами з іншими її формами. Жінки, які належать до цієї категорії осіб, легко переходять до все більш кримінальних засобів пошуку доходів: частина поповнює ряди скупців, продавців краденого, переховують злочинців, створюють власні кримінальні угруповування. Більшість з них мають достатню освіту, щоб зайняти певне місце у суспільстві, але не бажають працювати. Контингент цих груп частіше стає носієм СНІДу.

Одним із видів девіантної субкультури виступає злочинність. Більшість авторів під злочинністю розуміють негативне правове явище, яке існує в правовому суспільстві і має свої закономірності, кількісні та якісні характеристики, яке призводить до негативних наслідків для суспільства і для людей і вимагає специфічних державних і суспільних заходів щодо контролю за ним. Тривожною тенденцією є зростання частки жінок серед злочинців. Жіноча злочинність як самостійна проблема стала формуватися лише в останні роки. Жіноча злочинність різниться від чоловічої за своїми масштабами, характером злочинів та їхніми наслідками, сферою, в якій вони мають місце, роллю, яку виконують при цьому жінки, впливом на їхнє правопорушення сімейно-побутових обставин тощо. Ці особливості пов'язані з історично- обумовленим місцем жінки в системі суспільних відносин, її соціальними ролями і функціями, її біологічною і психологічною специфікою. Соціальні умови, спосіб життя і ролі жінок змінюються, у зв'язку з чим змінюється і характер їхньої злочинної поведінки.

На сьогодні жіноча злочинність в загальному об'ємі злочинів складає 15-20 %. Дослідження структури жіночої злочинності свідчить, що найбільш розповсюдженими є крадіжки особистого, державного і суспільного майна. Жінки стали доволі часто скоювати насильницькі злочини з проявами агресивності та жорстокості. Типовим для жінок злочином є дітовбивство. Як правило, таки дії скоюють молоді жінки, які не мають сім'ї, достатнього матеріального забезпечення, житла [2, 188].

Чисельні соціологічні дослідження вказують на те, що найбільш вразливою групою до різних видів відхилень серед молоді є підлітки, коли ще не сформований світогляд, завдяки чому вони більше, ніж інші, знаходяться під впливом оточуючих і, особливо, середовища однолітків. Такі відомі в педагогіці „шкідливі звички”, як паління, лихослів'я, вживання алкогольних напоїв та інших запаморочливих засобів дедалі стають розповсюдженими в цьому середовищі.

Девіантна поведінка підлітків (14-17 років) та молоді (18-29 років) має загальні для усіх девіантних проявів причини. Перш за все, це протиріччя між рівномірно розповсюдженими і зростаючими потребами і суттєво різними можливостями їхнього задоволення. Можливості людини визначаються в основному соціальним статусом, місцем, яке вона займає в соціальній структурі. Інакше кажучи, джерелом девіантної поведінки є соціальна нерівність, нерівність можливостей, доступних людям, які належать до різних соціальних груп.

По-перше, в усіх суспільствах поняття "старший" і "молодший" означають не тільки вікові, але і статусні відмінності. Молодший вказує не тільки на вік, але і на залежний статус. І в нашому суспільстві молодь відчуває інколи не тільки непорозуміння зі старшим поколінням, або репресивні "методи" виховання, але і нерівні шанси з дорослими на отримання роботи, винагород тощо.

По-друге, протиріччя між постійно зростаючими потребами людей і відносно нерівними можливостями їхнього задоволення набувають особливої гостроти саме у молоді, тому що підвищений енергетичний потенціал молодих, бурхливий розвиток їхніх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, прагнення самоствердитися у світі дорослих стикається з недостатньою соціальною зрілістю, недостатнім професіоналізмом і життєвим досвідом, отже порівняно невисоким, а і невизначеним , маргінальним соціальним статусом.

По-третє, стосовно молодих, гостро стоїть проблема реалізації енергетичного потенціалу в суспільно допустимому напрямку, тому що молодь потребує соціального визнання і самоствердження. Незадоволення цієї потреби приводить до спроб реалізувати себе не тільки в творчості, але і в негативних діях, злочинах, в формах пасивного протесту (вживання алкоголю, наркотиків, суїциді).

Крім загальних причин девіантної поведінки в молодіжному середовищі можна назвати і деякі фактори, які підсилюють імовірність реалізації тієї чи іншої форми девіації. Так, незадоволена потреба в самоствердженні частіше призводить до насильницьких злочинів. Є фактори , які посилюють потяг молоді до алкоголю. Якщо алкоголь взагалі полегшує спілкування між людьми, то для підлітків і молоді така його характеристика стає особливо значущою: у зв'язку з недостатнім соціальним досвідом, нерішучістю, невпевненістю у спілкуванні з представниками протилежної статі, деякі прагнуть за допомогою алкоголю отримати більшу впевненість у собі, побороти почуття неповноцінності тощо. Вживаючи алкоголь підлітки демонструють свою "дорослість", приналежність до світу дорослих.

Якщо для однієї частини підлітків і молоді засобом активного самоствердження виступають правопорушення, то для іншої - відхід від чужого, жорстокого світу за допомогою алкоголю, наркотиків чи самогубства. Вживання алкоголю, наркотиків чи суїцидальна поведінка - це форми ретризму, відхід - як результат неприйняття соціальної дійсності і невміння (або небажання) пристосуватися до неї способами, які схвалюються суспільством.

Згідно з концепцією "подвійної невдачі" Р.Мертона, ретриські форми поведінки виникають за наявності двох обставин:

тривалої невдачі в досягненні цілей легальними засобами і

неможливості використати незаконні засоби досягнення цих цілей.

"Подвійна невдача" приводить як до індивідуального ретризму, так і до формування ретриських субкультур. Взагалі, спільноти, в яких переважають норми, цінності, зразки поведінки, відмінні від панівних у суспільстві, утворюють ціннісно-нормативні субкультури, в тому числі і девіантні. Субкультурні спільноти тим більше згуртовані, чим більш енергічно і жорстко вони відриваються від суспільства. Наприклад, група наркоманів інтегрована більше, ніж компанія п'яниць, але менше, ніж спільнота злочинців. Підлітки і молодь частіше інтегровані в субкультурні групи, ніж дорослі. Це пояснюється і природними прагненнями об'єднатися в умовах "суворого, недружнього" світу дорослих, пошуками розуміння серед однолітків при нерозумінні дорослими.

До формування ретриських субкультур (спільнот п'яниць, алкоголіків, наркоманів, хіппі тощо) приводить: 1) незадоволеність особистим життям внаслідок протиріч соціально-економічного розвитку, соціальних умов буття; 2) нездібність і неприйняття активних форм самоствердження, переборювання конфліктних ситуацій, фрустрації; 3) потреба у спілкуванні, в референтній групі; 4)інтеграція неформальних груп як наслідок тиску соціального контролю.

Групи, які характеризуються девіантною поведінкою і антисуспільною свідомістю, можна типологізувати таким чином:

випадкові групи. Входження у випадкову групу сприймається як сигнал про визволення з під соціального контролю, як можливість "відпустити гальма";

ретристські групи. Характеризуються відходом від дійсності, від життєвих труднощів. Звичайним заняттям ретристських груп є безцільне проводження часу, сумнівні розваги, токсикоманія, наркоманія;

агресивні групи - засновані на примітивних уявленнях про ієрархію цінностей і мінімумі культури. Характерними рисами агресивної групи є жорстка ієрархічна структура, сильний груповий тиск на її учасників, серйозні санкції за порушення групових норм, психологічною основою яких є різке протиставлення "ми - вони".

Для криміногенних груп особливо характерними рисами є конформізм. Вихідцями "стаї", як правило, є діти з конфліктних сімей. В угрупованні підлітки проходять своєрідну школу хибного колективізму, ризику, романтики, підлості і жорстокості. Тут його підтримують матеріально, переконують, що він "все може". Такі "стаї" називають ще молодіжними бандами.

Соціологи, кримінологи і психологи типологізують членів угруповань наступним чином: "аутсайдер" - невдаха, людина, яка не знайшла підтримки у формальній групі чи організації, не має можливостей для самореалізації;

"маргинал" - поодинока особа, яка втратила індивідуальні соціальні зв'язки, постійно відчуває соціальний і психологічний дискомфорт і нерідко прагне самоствердитися шляхом аморальної поведінки;

"конформіст" - людина, яка легко піддається впливу авторитетів, добре адаптується в новому соціальному мікросередовищі, швидко і без особливих зусиль засвоює групові цінності і норми;

"пристосованець" - людина, яка приймає групові цінності і норми лише зовні, щоб домогтися визнання і підвищення свого статусу в групі, а за рахунок цього і престижу в суспільстві;

"фанат" - людина, яка віддана цінностям і символам групи, неухильно виконує прийняті тут норми і відхиляє все , що іде всупереч з її цінностями;

"борець" - людина, для якої процес боротьби за ідею значить більше, ніж сама ідея. Така людина завжди готова до активних дій на захист групових інтересів, її автономії і цінностей;

"вождь" - людина, яка вбачає своє покликання в тому, щоб керувати людьми, претендує на роль лідера в групі, проявляє ініціативу організатора і нерідко дійсно володіє непоганими для цього здібностями;

"попутник" - людина, яка випадково приєдналася до групи, не до кінця визначилася зі своїми ціннісними орієнтаціями, керується більше солідарністю, ніж груповими цілями і нормами;

"імітатор" - людина, для якої першорядне значення мають зовнішні атрибути і символи об'єднання, які виступають для нього предметом гордості, при цьому він не дуже утруднює себе аналізом групових цінностей

і цілей;

"нудьгуючий" - людина, одним з мотивів вступу в групу якої є надія більш змістовно організувати свій вільний час і знайти середовище для спілкування.

В криміногенних групах "модель поведінки" базується на принципі виживання сильнішого. Під силою нерідко розуміють групову розправу над одинаками, які чимось не догодили їхнім вимогам. В компаніях підлітків часто глузують над такими якостями, як чутливість, уважність, чуйність і доброта, заперечуються загальнолюдські якості. Звідси - жорстокість, яка інколи доходить до садизму, зухвальство, огидні образи на адресу "не таких" підлітків.

Велике значення у формуванні підлітків має сім'я. Відсутність теплих емоційних контактів з батьками в сім'ї може привести до незворотніх порушень в психіці дитини, а у подальшому - до агресивної поведінки. Спостереження свідчать, що покарання не тільки не усуває агресивність, але, навпаки, посилює її. Відомо, що більшість осіб, які скоїли насильницькі злочини, в дитинстві зазнавали покарань, принижень, страждали від жорстокості дорослих.

Чисельні дослідження молодіжної злочинності свідчать про те, що близько 85% молодих людей з відхиленнями у поведінці виховувалися у неблагополучних сім'ях. За результатами досліджень спостерігається зв'язок між криміногенним батьківським середовищем і злочинами дітей, більш того, спостерігається репродукція злочинності через "сімейну традицію" [2, 198].

В цілому спостерігається зворотньо пропорційна залежність між трудовими навичками і рівнем кримінальності: чим вище кримінальність, тим менш сформовані трудові навички і загальне бажання працювати. Роботу така молодь вважає вимушеною формою існування.

Сильний вплив на молодіжну злочинність має криміногенне середовище однолітків. Криміногенність молодіжного середовища прямо пропорційна віку: у віковій групі 18 - 20 років 56% вказали на вплив кримінального оточення, у віці 21 - 24 роки - 78 % [2, 200 - 201] .

Девіантні прояви серед молоді не обмежуються розглянутими формами. До них можна віднести також "дідовщину" в армії, вандалізм, екстремізм тощо.

Таким чином, молодіжну субкультуру визначають, перш за все, динамічність, плюралістичність, суб'єктність. В ній превалюють самоорганізаційні процеси, хаотичність і непередбачуваність. В молодіжній субкультурі багато нераціонального з точки зору старших поколінь. Соціум прагне координувати дії молоді по засвоєнню соціальних норм через соціальну політику і організації, які приймають участь у соціалізації молоді. Якщо у недалекому минулому молодь виступала важливим об'єктом державного управління, то за нових умов істотно зменшилися канали допомоги і контролю з боку держави по відношенню до молоді. Внаслідок цього зростає роль власної відповідальності за самоствердження, стають більш різноманітними життєві траєкторії від високо соціально ефективних до кримінальних. Саме тому у молоді формується специфічна аксиологічна система. У цьому розумінні аномія виступає як результат свободи вибору без стійкого сприйняття дійсності і за відсутності стабільних зв'язків індивіда з основними інститутами суспільства.

девіантна молодіжна субкультура

ЛІТЕРАТУРА

Дюркгейм Э. Самоубийство / Э. Дюркгейм. - СПб, 1982. - С.100-114.

Ковалева А.И. Концепция социализации молодёжи: нормы, отклонения, социализационная траектория / А.И. Ковалева // СОЦИС. - 2003. - №1. - С.17-20.

Молодіжна субкультура: Кол. монографія / Наук.ред. Н.О.Победа. - Одеса, 1999. - 210с.

Мягков А.Ю. Темпоральные характеристики самоубийств / А.Ю. Мягков // СОЦИС. - 2004. - №3. - С.30.

Салагаев А.Л. Молодёжные группировки - опыт пилотного исследования / А.Л. Салагаев,

А.В. І Пашкин // СОЦИС. - 2004. - №9. - С.26-29.

Размещено на Allbest.ru