Інституалізація управління імміграційним питанням в США наприкінці XIX - початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституалізація управління імміграційним питанням в США наприкінці XIX - початку XX ст.

Cipoyc Є.В.

Питання державної імміграційної політики на сьогоднішній день становлять важливий комплекс проблем, які пов'язані з практикою регулювання імміграційного руху у кожній країні окремо. Щоб регулювати процеси, пов'язані з імміграцією або еміграцією населення, кожна країна застосовує свою міграційну політику та свої заходи для регулювання цих процесів.

На сьогоднішній день у Сполучених Штатах Америки можна спостерігати зростання ролі окремих культурних та політичних ідентичностей, яке супроводжується розпадом ще століття назад колись єдиної англосаксонської білої протестантської еліти. Сьогодні нова американська національна сутність полягає у багатокольоровості американського суспільства, яка утворилася завдяки тій «етнічній суміші, представники якої одночасно зберігають свою окремішність, є більш рішучими і різноманітними, ніж будь-коли раніше» [3, с.167]. Сьогодні політика Сполучених Штатів стосовно іммігрантів як ніколи актуальна та неоднозначна. Вдосконалення державної політики у цьому напрямі викликає спірні та бурхливі реакції, як в американському суспільстві, так і у світі взагалі. Отже, питання регулювання імміграційних процесів на початку XXI ст. продовжує знаходитися у центрі уваги американської громадськості, як і століття назад. Саме тоді відбулося становлення державної імміграційної політики США, закріплення головних діючих органів та служб з питань контролю та регулювання імміграційного питання, що було пов'язано, з одного боку, з безпрецедентною географічною мобільністю в історії США, а, з іншого - з появою на берегах Америки «нової» хвилі імміграції, яка спонукала до «нового», «іншого» відношення до іммігрантів наприкінці XIX ст., яке, у подальшому, було сильно «зафіксовано» в американській свідомості [19, с.93]. На рубежі XIX - XX ст. норми імміграційного права почали набувати конкретного змісту, а деякі з них зберігаються і досі у сучасному імміграційному праві Сполучених Штатів.

Саме по собі питання становлення державної імміграційної політики США наприкінці XIX - початку XX ст. нерозривно пов'язано з загальною історією імміграції європейців до Сполучених Штатів, з розвитком індустріального суспільства, американської економіки та з боротьбою американських робітників за поліпшення умов праці та підвищення життєвого рівня. Дане питання в загальному вигляді майже не виділяється вченими в окрему сферу дослідження, тому часто пов'язано з іншими аспектами імміграційного питання в історії Сполучених Штатів. Так, наприклад, радянський дослідник А. Н. Пілєпаков у комплексній своїй роботі в одному з розділів стисло показав процес створення головних державних органів з питань контролю імміграції на фоні загального висвітлення імміграційного законодавства США того часу [8, с.68]. Питанню імміграційного державного контролю та імміграцій в загалі присвячено декілька робіт дослідника С. В. Філіппова, який подає інформацію з точки зору законодавства та правових підстав [6]. Деякі данні стосовно формування державної імміграційної політики СІЛА можна знайти у роботах початку XX ст. у російській дослідниці Л.С. Хольцової [7, с.217-218] та у праці українського громадського діяча Ю. Бачинського [2, с.53]. У вітчизняній історіографії дане питання не знайшло відповіді, а було лише частково згадано у статті С.В. Атаманенко на загальному фоні імміграційного законодавства в період з 1876 до 1900 рр. [1].

Що стосується робіт американських дослідників, то вище згаданий напрям дослідження висвітлено досить широко у працях вчених під різним кутом зору в залежності від напряму дослідження. Так, наприклад, Ф.Л. Ауербах подає стислу історію заснування головних державних органів з питань імміграції, але, у той же час, системно виклав всю структуру функціонування імміграційної системи протягом всієї історії СІЛА [16]. В роботі К. Мортона і P. С. Мельника аналізується імміграційна політика держави з точки зору пошуку «чужого», «іншого» державними та суспільними діячами США [26].

Мета даної статті - простежити процес становлення державної імміграційної системи США під впливом такого потужного зовнішнього фактору впливу як «нова» імміграційна хвиля наприкінці XIX - початку XIX ст., показати процес створення головних органів влади з питань реалізації імміграційної політики держави та проаналізувати головні принципи та функції державної імміграційної системи США.

Між 1875 та 1920 pp. американська імміграційна політика взяла різкий поворот у напрямі до нового, невідомого американській історії періоду якісного обмеження імміграції. Різка зміна географічної спрямованості міграції разом з поворотом в інтенсивності міграційних потоків та різкою зміною «якісного» складу імміграційного населення наприкінці XIX - на початку XX ст. у Сполучених Штатах Америки призвели до перегляду свого ставлення до іммігрантів як на державному рівні, так і на громадському. Починаючи з 80 - 90-х pp. XIX ст. імміграція до США стає поступово об'єктом державного регулювання, організаційно-адміністративного механізму, що було пов'язано з гостротою та неоднозначністю цього питання, яке починає набувати відмінних від попередніх років рис та особливостей. Важливим моментом для вирішення цієї проблеми, якою стала імміграція для американського суспільства та для деяких правлячих державних кіл, стає єдина концепція державної міграційної політики. Виходячи з того, що до останньої четверті XIX ст. в країні фактично не існувало єдиного федерального законодавства з питань імміграції, не кажучи вже про єдиний контролюючий імміграційний орган, то процес виділення імміграції в окрему функцію уряду, в особливий напрям державної політики відбувався поступово і зайняв досить багато часу.

Сама по собі державна імміграційна політика для будь-якої країни є, в першу чергу, системою, яка базується на конкретних принципах, виконує певні функції імміграційної політики згідно з загальною державною міграційною політикою, яка, в свою чергу, є складовою як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. Отже, державна міграційна політика - це система правових, адміністративних, організаційно-фінансових заходів та інформаційне забезпечення державними та неурядовими організаціями упорядкування міграційного простору, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури [5, с.133]. Становлення державної імміграційної системи регулювання та контролю потоку населення у Сполучених Штатах пройшло дві стадії:

- створення нормативно-правової бази, яка в подальшому буде визначати державну політику стосовно імміграції;

- заснування конкретних органів влади та їх праця у сфері імміграційної політики.

Ми зупинимося на другій стадії становлення державної міграційної політики США, яка зображує поступове зростаюче значення створення системи імміграційного контролю над потоками імміграції кінця XIX - початку XX ст. Формування органів імміграційного контролю дозволяє простежити як імміграційне питання, імміграційна політика перетворюється в одну з головних ланок державної внутрішньої політики.

Першим кроком на шляху вирішення питання державного імміграційного контролю стає перехід самого імміграційного та натуралізаційного процесу до компетенції федеральних законодавчих органів у 1876 році. З цього часу саме держава починає встановлювати та контролювати порядок в'їзду до країни та процес прийому до американського громадянства. Верховним судом було підтверджено, що імміграційне законодавство є прерогативою виключно конгресу Сполучених Штатів: «вирішення подібних питань, в загалі, сконцентровано у полі зору конгресу в рамках Конституції Сполучених Штаті, і конгрес може більш адекватно та правильніше вирішити такі питання, ніж будь-який інший орган, відомий нашому законодавству» [20]. Таким чином, у 1875 р. було покладено початок кардинальному перегляду імміграційної політики, а саме - Верховним судом всі існуючи закони штатів, які до цього часу вели «окремо статистику новоприбулих іммігрантів, застосовували супроти них постанови імміграційних законів ... та покривали своїми фондами кошти контролю імміграції» [2, с.53], оголошувалися неконституційними. Отже, на першому етапі становлення державної імміграційної політики було закріплено правове регулювання всіх питань стосовно імміграції самою державою, а не окремими органами федеральних штатів, як це було до сих пір, а також законодавчо підтверджено певний пріоритет державної імміграційної політики. імміграційна система політика США

Перехід імміграційного питання до компетенції федеральної влади та прийняття вищезгаданого рішення Верховним судом, було обумовлено рядом факторів. Протягом довгого періоду, починаючи з 30-х pp. XIX ст. у великих берегових містах Сполучених Штатів виникають антиімміграційні настрої, які згодом отримали назву «нейтивізм». Разом з проблемою перенаселеності цих міст, які не були в змозі вмістити всіх приїжджих з Європи, виникають такі проблеми як бідність, надлишок дешевої робочої сили та ін. Влада ряду штатів мала була піти на деякі обмеження імміграції, які за своїм характером були більше економічного змісту: були введені різні податкові збори та був заборонено в'їзд пауперам [28].

Майже в цей же час починається так звана «антикатолицька» фаза нейтивізму, яка продовжувалася до кінця 1850- х pp. і була викликана наявністю серед іммігрантів цього періоду багатьох вихідців з Ірландії та Німеччини - католиків.

Згодом, у 1850-х pp. Каліфорнія стає центром антикитайської фази нейтивізму. Поразка Китаю в Опіумній війні, стихійні лиха та голод, Тайпинське повстання разом з виникненням такого явища по іншу сторону світу як «золота лихоманка», призвели до масового потоку китайців у СІЛА.

Таким чином, суспільні настрої, які зародилися ще в середині XIX ст. та довгий час готували підґрунтя протягом наступних десятиліть, разом з економічними та політичними умовами розвитку країни, та, особливо, з появою згодом руху, який був не тільки «антиімміграційним» по суті, а набагато ширшим. Він був «антиіноземним, антизарубіжним складом мислення, направленого проти «чужих» у широкому сенсі слова [4], а саме проти представників як азіатської, так і, здебільшого, проти представників «нової» хвилі імміграції. Це створило необхідність у вживані певних заходів для захисту американського ринку праці та економічних інтересів американців від напливу іммігрантів, необхідність у прийняті певних заходів як адміністративних, так і законодавчих. Такі задачі не могли бути вирішені на рівні влади штатів. І тому, проблеми імміграції починають поступово переходити під юрисдикцію федеральних органів влади, і поступово питання імміграції виділяються в окрему функцію та напрям державної політики.

На другому етапі конгресом було започатковано формування імміграційної служби в СІЛА та створення фонду для розподілу коштів, які виділялися з державного бюджету на вирішення проблем пов'язаних з іммігрантами.

Першим агентством, на яке було покладено управління імміграційними законами, була Служба імміграції. Створення самої служби відбувалося досить повільно і поступово, що було пов'язано з відсутністю досвіду у цьому питанні та суперечливим поглядами стосовно цілей та призначення окремих органів керування імміграцією. З серпня 1882 р. конгресом був ухвалено перший закон, в якому йшла мова про Імміграційний фонд (Immigration Fund) під керуванням Міністерства фінансів, кошти якого мали витрачатися на «відшкодування витрат стосовно регулювання імміграції згідно цього акту та для допомоги тим, хто по приїзду до Сполучених Штатів був у відчаї...» та для загальних інших потреб [9, с.5]. Також, згідно закону обов'язок стягування збору з кожного іммігранта було покладено на митних чиновників. Згідно розділу № 3, до обов'язків Міністерства фінансів входило «прийняття таких правил та заходів, які б захистили Сполучені Літати від шахрайства та втрат та, які б здійснювали та забезпечували положення цього акту та імміграційних законів Сполучених Штатів» [9, с.6]. Таким чином, фінансова сторона імміграційного питання з цього часу повністю відносилась до компетенції Міністерства фінансів, а отже держави, а не до відання окремих штатів. Але відповідальність за виконання або не виконання всіх законодавчих положень було неформально покладено на окремі комітети штатів та службовців, призначених міністром фінансів, що й сказалося у подальшому на ефективності роботи самих законів. В загальному вигляді на цьому етапі становлення імміграційної політики держави простежується вирішення саме фінансової сторони імміграційного питання, в результаті чого було надано певну владу Міністерству фінансів. Тим самим уряд США не тільки підкреслив остаточний перехід імміграційного питання до контролю та влади держави, але й «захопив» фінансову сторону питання для отримання повного та всевладного управління та контролювання імміграційної політики.

Протягом наступних декількох років збільшення кількості іммігрантів, особливо це стосувалося представників «нової» хвилі», приносило за собою додаткову напруженість, і, як наслідок, прийняття протягом 80-х pp. XIX ст. нового імміграційного законодавства, що, у свою чергу, робило необхідним створення спеціального федерального органу, основною задачею якого був би контроль над самим процесом імміграції та за дотриманням основних законодавчих положень стосовно іммігрантів.

Так, 3 березня 1891 р. приймається закон, який заснував перші спеціальні посади та службу імміграційного контролю. В рамках Міністерства фінансів було створено Відділ імміграції на чолі з суперінтендантом (Головний керівник у справах імміграції). Згідно розділу № 7 ця посада займається тією особою, яку призначає президент за порадою і згодою Сенату [10,с.69]. До обов'язків керівника у справах імміграції входило звітування у Міністерство фінансів про виконану роботу щорічно. Також, згідно розділу № 8 були введені обмеження медичного характеру, а саме: медичний огляд має проводитися Морською лікарською службою (Marine Hospital Service), у випадку нездійсненності такого огляду даною службою, така процедура має бути проведена цивільним лікарем за рахунок Міністерства фінансів [12, с.12]. Одночасно розширювалися повноваження інспекційних службовців та їх помічників, які проводячи огляд, мали право проводити присягу іммігранта та розглядати свідоцтво будь-якого іноземця стосовно його права на в'їзд до Сполучених Штатів. Рішення цих інспекторів були вирішальними та остаточними, якщо не було звернення іммігранта стосовно розгляду його справи самим Головним керівником у справах імміграції [ 12,с. 12]. Також, закон 1891 р. ввів принцип відповідальності транспортних компаній за порушення американських імміграційних законів [7, с.217], тим самим переклавши частково зобов'язання держави на власників пароплавних товариств.

Створення таких органів та служби з питань імміграційного контролю, про які було вище сказано, зовсім не означало повного та бездоганного виконання цих актів, що не могли не розуміти правлячи кола та громадськість, які були зацікавлені в певному контролі та відборі іммігрантів. Безконтрольність та неорганізованість міграційного руху могла, на їх думку, привести до катастрофічних наслідків як у політичній, так і у соціальній сфері держави. Під впливом періодичних публікацій, які починають виходити майже кожного місяця у різних виданнях з питанням «Чи слід обмежити імміграцію?», або «Чи слід призупинити імміграцію?» темою часу стає імміграційна політика самої держави, що, у свою чергу, призводить до швидких висновків стосовно не тільки якості імміграції та її впливу на суспільство, але й до аналізу державної політики у вирішенні цього питання [26, с.20].

Наступним важливим кроком у напряму вирішення імміграційного питання стало заснування головних «воріт» для європейської імміграції - станції Елліс Айленд (Ellis Island). Протягом всієї історії імміграції до США головним портовим містом, через яке вливалися масові хвилі іммігрантів був Нью-Йорк. І тому не дивним є те, що саме Елліс Айленд було обрано у 1890 р. місцем заснування нового федерального центру імміграції - острів, площею 11 га, створений головним чином із ґрунту, який було вивезено при будівництві нью-йоркського метро, розташований недалеко від гирла р. Гудзон в нью-йоркській затоці, біля статуї Свободи. Довгий час ця земля використовувалася як склад воєнного споряджання, доки 1 січня 1892 р. перша імміграційна станція не була урочисто відкрита для прийняття 700 іммігрантів у перший же день [18].

Після заснування головного імміграційного пункту СІЛА на острові Елліс Конгресом було прийнято Акт 4 травня 1893 р. стосовно інспекційних карток каютних подорожуючих та пасажирів III класу для більш детального та організаційного процесу перевірки іммігрантів, особливо стосовно приїжджих III класом [24]. Цей акт було направлено усім консульським службовцям, медичним працівникам Сполучених Штатів, які знаходились на службі в портах. Згідно з цим документом увесь багаж пасажирів III класу мав бути належним чином перевірений та позначений червоним ярликом, на якому вказувалась назва порту, корабля, дата огляду та печать консульства або медичного службовця Сполучених Штатів. Потім багаж мав бути дезінфікованим та позначений жовтим ярликом. Зрозуміло, що без штампа або печатки консульського або медичного службовця дана процедура не була дійсна. Крім того, було вказано, що кожний пасажир III класу мав надати інспекційну картку, на якій вказувалися данні стосовно порту висадки, назви корабля, дати висадки на берег, ім'я іммігранта та останнього місця проживання. Ця картка мала зберігатися іммігрантом до моменту досягнення його місця призначення у Сполучених Штатах з метою проходження кордонів різних штатів без ускладнень. На зворотному оберті картки мали бути позначення стосовно вакцинації іммігранта та інструкції на різних мовах. Надання цих карток було покладено на консульських та медичних службовців.

Таким чином, процес проходження іммігрантів через головні порти імміграції поступово ускладнювався і був направлена на регламентування процедури як багажного дослідження, так і, особливо, медичного та консульського огляду.

18 серпня 1894 р. було прийнято законодавчий акт згідно якому були засновані посади імміграційних комісарів (Commissioner of Immigration) у деяких портових містах, які призначалися президентом за згодою Сенату на термін чотирьох років, для контролю за новоприбулими іммігрантами [11, с.17]. Наступним актом від 2 березня 1895 р. Відділ імміграції було перетворено на Бюро імміграції (Bureau of Immigration), якому і було передано контроль над імміграцією. Посада ж головного керівника у справах імміграції була замінена на посаду Генерального комісара імміграції (Commissioner - General of Immigration), який призначався президентом за згодою Сенату та знаходився у підпорядкуванні міністра фінансів [13, с.18]. Отже, протягом 90-х pp. XIX ст. було засновано головний орган з організації імміграційного контролю та регулювання міграційних потоків. Разом з тим велась робота з підготовки та перепідготовки відповідних медичних та службових кадрів для роботи з мігрантами.

З появою та оформленням рестрикціоністської ідейно-політичної течії, прихильники якої наполягали на необхідності прийняття ще більш кардинальних законів стосовно обмеження імміграції, подальше формування державно-адміністративних органів явно зображує тенденцію до переважання цих поглядів серед представників державної та адміністративної влади. Активізація діяльності американських робітничих організацій з перемінним успіхом у питанні введення імміграційних законів направлених на захист американських робітників, також вплинула на подальше оформлення як концепції державної імміграційної політики, так і на створення контролюючих органів влади та їх діяльність.

З 14 лютого 1903 p., після підписання президентом Т. Рузвельтом біллю, було утворено Міністерство торгівлі та праці (Department of Commerce and Labor), якому, в свою чергу, і було передано Бюро імміграції [14]. Разом з цим нововведенням також було розширено повноваження Генерального комісара у сфері управління та проведення законодавчих актів стосовно імміграції. Пізніше, у цьому ж році актом від 3 березня Бюро імміграції було перейменовано у Бюро імміграції та натуралізації, тим самим, було об'єднано головні функції з контролю імміграції та подальшого процесу входження іммігранта до американського суспільства в єдиний виконавчий орган.

Згідно розділу № 22 закону від 3 березня Генеральний комісар, на додаток до своїх обов'язків, мав відповідати за виконання всіх законів відносно імміграційних інтересів Сполучених Штатів, мав контроль та управління над усіма імміграційними службовцями, повинен був видавати такі інструкції та правила, які не перечать у той же час закону, та які б, на його думку, є найкращими для виконання положень законодавчих актів. Також, до повноважень Генерального комісару належало право переводити імміграційних офіцерів на тимчасову службу до інших країн для досягнення мети законодавчого акту [15, с.107]. Останньою інстанцією стосовно вирішення подальшого в'їзду іммігранта до Сполучених Штатів, мала бути Комісія спеціального розслідування (Board of Special Inquiry) [15, c.108]. Такі комісії, згідно акту від 3 березня 1903 р. призначалися імміграційними комісарами у різних портах, якщо в них була необхідність. Комісія складається з трьох чоловік, які знаходяться під керівництвом Генерального комісара та призначаються з його рекомендації. Такі комісії мають право вирішувати питання чи відповідає іммігрант тим умовам, які дозволяють висадитися на берег або ж депортувати його. Рішення двох членів комісії є превалюючим та кінцевим, якщо, звичайно іммігрант не подасть апеляцію до Генерального комісара. У цьому ж році Бюро перепису, яке у 1902 р. було встановлено як постійна установа, було передано у ведення Міністерства торгівля та праці [7, с.218].

Протягом наступних років імміграція зростає до нечуваних розмірів та притягує увагу все більше своєю масштабністю та різноманітністю населення. Преса з розмахом та багатокольоровістю висвітлює ставлення до іммігрантів різних прошарків населення, самої влади по відношенню до новоприїжджих, подальшу долю «чужих американському народу найбільш низьких та найменш освічених категорій серед тих рас» [23, с.32]. Якщо у 80-х pp. XIX ст. найбільший кількісний показник складав 788.992 тис. чол. у 1882 p., то, з початку XX ст. загальна кількість іммігруючи до Сполучених Штатів вражає своєю масштабністю: 1903 р. - 857.046 тис., 1905 р. - 1.026.499 млн. чол., та найбільший показник аж до 1957 р. зафіксовано у 1907 р. - 1.285.349 млн. чол. [21, с.56-57]. В складних економічних (торжество монополістичного капіталізму, зникнення вільної конкуренції та ін.), політичних (політичне суперництво різних соціальних груп) та соціальних умовах (погіршення становища робітничого класу, зниження стандартів рівня життя та ін.) імміграція перетворюється на питання, яке потребує негайного вирішення на рівні державної влади, потребує не тільки посилення процедури контролю та відбору на місці прибуття великої кількості приїжджих, але й досконалого вивчення імміграційного питання з різних точок зору й вироблення державою єдиної концепції імміграційної політики.

Наступним кроком був досить відомий Закон про імміграцію (Immigration Act) від 20 лютого 1907 p., який був доповненням до закону 1903 р. У відповідності з даним законом, чиновники імміграційної служби, як і раніше, були наділені всією повнотою влади по вирішенню питань стосовно дозволу або заборони на в'їзд до країни. Адміністративним нововведенням даного акту було утворення у складі Бюро імміграції та натуралізації відділу інформації (division of information) самим Генеральним комісаром імміграції. У Законі задачу відділу було сформовано наступним чином: «обов'язком вищезгаданого відділу є допомога сприятливому розподілу іноземців, які приїхали до Сполучених Штатів, серед різних штатів та територіями, які мають потребу в іммігрантах» [22, с.21]. Дане положення міститься у самому визначенні «державна міграційна політика»(наведено на початку тексту), що говорить про принципове значення його в усьому комплексі регулювання міграції населення. Також ще одним обов'язком цього відділу було збирання з усіх доступних джерел корисної інформації відносно промислових джерел, харчів та фізичних характеристик кожного штату та території, публікування таких даних на різних мовах та розповсюдження таких публікацій серед прийнятих, вже допущенних, іноземців. Таким чином, даний відділ було утворено з метою регулювання розміщення іммігрантів та розподілу робочої сили по країні, чому, згідно закону мали сприяти і агенти на самих імміграційних станціях, «...з метою надання, в усній чи письмовій формі, інформації, щоб спонукати іммігранта до поселення на території штату» [22, с.21].

Але, важливішим кроком державної влади на шляху подальшого регулювання імміграційного питання стає рішення про створення спеціальної імміграційної комісії, згідно розділу № 39 Закону про імміграцію від 1907 р [22, с.20-21]. Висновки комісії у подальшому зіграли важливу роль у вирішення долі багатотисячної армії іммігрантів, шляхом прийняття до уваги їх висновків не тільки громадськістю Сполучених Штатів, а й, особливо державними керівниками та політичними силами. Саме створення даної комісії говорить про те, що на той час, не дивлячись на нібито досить складну та серйозну систему контролю та огляду імміграційного питання в країні, яка нещодавно не мала ніяких державних інституцій з даного аспекту політики, імміграційна система не задовольняла деякі кола політичних сил та деякі прошарки населення, та потребувала вироблення на офіційному рівні єдиної концепції більш владного регулювання потоку, «масштаби якого зробили крихітним все, що йому передувало» [17, с.455]. Однією з цілей створення такої комісії було подальше прогнозування імміграційних процесів та формування державної імміграційної політики з урахуванням висновків комісії.

У 1913 р. відбулося чергове реформування відомства з питань імміграції. Актом від 4 березня 1913 р. Бюро імміграції та натуралізації увійшло до складу створеного окремо Міністерства праці та було поділено на два самостійних органа: Бюро імміграції та Бюро натуралізації, зберігши такий вигляд до 1933 р. [ 16,с.37]. Згідно закону кожне бюро з цього часу мало свого Генерального комісара. Таким чином, відбулося розмежування функцій управління імміграційними процесами між різними органами управління.

Подальше адміністративне реформування системи імміграційного контролю було пов'язано з періодом Першої світової війни, коли 20 квітня 1917 р. Державний департамент США інструктував, що «всі, хто направляється до цієї держави, мають бути оповіщенні про необхідносте мати паспорт, завізований дипломатичними або консульськими службовцями Сполучених Штатів» [16, с.40]. Перша світова війна викликала шквал нових законопроектів, нових вимог стосовно введення більш строгих забороняючи заходів проти імміграції, що, у свою чергу, зумовило введення у 1917 р. візової системи. Створена спочатку як тимчасова військова міра, згодом ця система перетворюється на постійну. Для нагляду за випуском самих віз консульськими службовцями було створено Візовий відділ (Visa Office), який входив до структури Бюро громадянства, а згодом до Відділу паспортного контролю. Оформлення віз здійснювалось посольствами та консульствами Державного департаменту США. З 1 грудня 1919 р. Візовий відділ став самостійним підрозділом Держдепартаменту, а консульський контроль за імміграцією з часом ще більше посилився. Іншими словами, з веденням візової вимоги Державний секретар та американські консульські службовці, які знаходилися за кордоном, взяли на себе головну відповідальність за управління імміграційними законами.

Отже, вступ США у війну викликав у правлячих колах бурхливе обговорення питання про положення «чужоземців» з «ворожих» країн [8,с. 148], питання з приводу надання візового дозволу, зробив, тим самим, ще більш обширним та просторим як для американських правлячих колів, так і для суспільства взагалі поняття «чужого» по відношенню до іммігрантів (іммігранти з Німеччини та Австро-Угорщини).

Таким чином, починаючи з середини 1880 - pp. XIX ст. імміграція, зокрема «нова» хвиля», поступово перетворюється в об'єкт державного регулювання в результаті довгого та суперечливого процесу формування організаційно-адміністративного механізму, що було пов'язано з певною гостротою та неоднозначністю цієї проблеми. На рубежі століть була вирішена проблема безконтрольності та неорганізованості імміграційного руху шляхом створення на початку 90-х pp. XIX ст. спеціальних органів для організації контролю за імміграційним потоком, а саме - Бюро імміграції (Bureau of Immigration), як єдиного органу з питань імміграції, діяльність якого була визначена на законодавчому та виконавчому рівні, Служби медичного огляду іммігрантів, посада Генерального комісара імміграції (Commissioner - General of Immigration), імміграційних комісарів (Commissioner of Immigration), згодом - Відділ інформації та Бюро натуралізації (Bureau of Naturalization), які мали як допомагати, так і контролювати подальше входження іммігранта до американського суспільства. Підпорядкування цих посад та органів управління імміграцією Міністерству праці, діапазон компетенції якого в результаті за цей час значно розширився, свідчило про підвищення статусу імміграційної політики у всій сукупності державних функцій. Таким чином, на рубежі століть саме завдяки виділенню питання управління імміграцією в окрему функцію уряду, в особливий напрям державної політики відбувається інституалізація імміграційної системи Сполучених Штатів і держава починає регулювати та контролювати імміграційний потік у країну, виходячи з власних інтересів та зацікавлень.

Список використаних джерел

1. Атаманенко С.В. Посилення регулятивних елементів в імміграційній політиці США в останній чверті XIX ст. / С.В. Атаманенко // Вопросы германской истории. - Д., 2008. - С. 229-238.

2. Бачинський Ю. Українська імміграція в Сполучених Штатах Америки / Ю. Бачинський. - К., 1994. - 342 с.

3. Бжезінський 3. Вибір: світове панування чи світове лідерство / 3. Бжезінський. - K., 2006. - 203 с.

4. Плетнев С.А. Нэйтивизм в общественно-политической жизни США на исходе XIX столетия / С.А. Плетнев. - Доступно з: <http://zacheta.net.ua/referat-11835.html>.

5. Пуригіна О.Г. Міжнародна міграція / О. Г. Пуригіна, С.Е. Сардак. - Д., 2009. - 352 с.

6. Филиппов С.В. США: иммиграция и гражданство. Политика и законодательство / С.В. Филиппов. - М., 1973. - 203 с.

7. Хольцова JI.С. Современная Америка. Историко-географический, политический и экономическо-статистический очерк Северо-Американских Соединенных Штатов / JI.С. Хольцова. - С-Пб., 1912. - 293 с.

8. Шлепаков А.Н. Иммиграция и американский рабочий класс / А.И. Шлепаков. - М., 1966. - 500 с.

9. Act of August 3, 1882 (22 Stat., p. 214) // United States. Digest of Immigration Laws and Decisions. Compiled by Chapman W. Maupin / Issued by the United States Bureau of Immigration, April 29, 1899. - Washington, 1899. - Доступно з: < http:// pds.lib.harvard.edu/pds/view/5224321>.

10. Act of March 3, 1891 // U.S. immigration and naturalization laws and issues: a documentary history / edited by M. LeMay and E.R. Barkan. - Доступно з: <http:// www.amazon.com/U-S-Immigration-Naturalization-Laws-Issues/dp/>.

11. Actof August 18, 1894 (28 Stat.,p.390)//UnitedStates. DigestofImmigration Laws and Decisions. Compiled by Chapman W. Maupin.

12. Act of March 3, 1891 // Там само.

13. Act of March 2, 1895 (28 Stat., p. 78) // Там само.

14. Act of February 14, 1903 (32 Stat., p. 825). - Доступно з: <http://www.usds. gov/files / nativedocuments/Legislation>.

15. Act of March 3, 1903 (32 Stat., p. 1213) / United States. Immigration Legislation. - Washington, 1911. - Доступно з: http://pds.lib.harvard.edu/pds/ view/3053441?n>

16. Auerbach F.L. Immigration Laws of the United States. A textbook integrating statutes, regulations, administrative practices and leading court and administrative decisions, with a comprehensive index, citation and bibliography / F.L. Auerbach. - Indianapolis, 1955. - 484 p.

17. Brinkley A. The Unfinished Nation: A Concise History of the American People / Alan Brinkley. - N.- Y., 1997. - 949 p.

18. Ellis Island - History. - Доступно з: <http://www.ellisisland.org/genealogy/ellis_island_history.Asp>.

19. Handlin O. Race and nationality in American life / O. Handlin. - Boston, 1957. - 300 p.

20. Henderson v. Mayor 92 US 259 (United Supreme Court Decisions). - Доступно з: <http://openjurist. org./92/us/259 або http://supreme.justia.com/ us/92/259/>.

21. Historical Statisticsofthe United States. Colonial Timesto 1957/Prepared by the Bureau of Census with the Cooperation of the Social Science Research Council. - Washington, 1960. - 789 p.

22. Immigration Act of February 20, 1907 / Immigration Laws and Regulations. - Доступно з: <http://www.archive.Org/stream/immigrationlaws00statgoog#page>.

23. Lodge, H.C. The Restriction of immigration / Hon. Henry Cabot Lodge // North American Review. - 1891. - January. - Vol. 0152. - Issue 410. - p. 27-37.

24. Relating to the labeling of baggage and the issue of inspection cards to steerage and cabin passengers. Treasury Department, Washington, D. C., May 4,1893. - Доступно з: <http://www.gjenvick.com/Immigration/ImmigrantDocumentation/1894>.

25. Chandler W. Е. Shall Immigration be suspended? / Hon. W. E Chandler, chairman of the Senate Committee on Immigration // North American Review. - 1893. - January. - Vol. 0156. - Issue 434. - P.1-9.

26. Taking Stock: American Government in the Twentieth Century / by Morton Keller and ft Shep Melnick. - 1999. - 330 p.

27. Topics of the Time: Shall Immigration be Restricted? // The Century. - 1887. - October. - Vol. 0034. - Issue 6. - P. 954-955.

28. United States. Manual of laws of the United States on the subjects of naturalization, passengers and passenger ships: to which are added directions to persons requiring passports, the laws of the several states in relation to emigrants, foreign paupers, convicts, &c., extracts from the constitutions of the states, defining the right of suffrage in each, and other valuable and interesting matter / compiled and published by H.D. Johnson and W.C. Reddall. - Washington, 1856. - Доступно з: <http://pds.Iibiai-Vard.edu/pds/view/6546513>.

Размещено на Allbest.ru