Криза сім'ї у постіндустріальному суспільстві: аналіз деяких аспектів деструктивного впливу на становище сім'ї сімейної політики сучасної соціальної держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криза сім'ї у постіндустріальному суспільстві: аналіз деяких аспектів деструктивного впливу на становище сім'ї сімейної політики сучасної соціальної держави

Семенець-Орлова

Депопуляція в сучасних західних демократіях поглиблюється особливим патерналізмом в державі загального благоденства.

Дискусії про наростаючу кризу сім'ї та сімейних цінностей на даному етапі давно не є новизною. Особливо серед наукових кіл та широкої громадськості сучасних західних демократій, адже останні особливо гостро відчувають наслідки депопуляційних процесів у потенційних втратах людського капіталу. Це породжує ряд неминучих політико-економічних та соціальних проблем.

На початку 80-х років XX ст. наукова думка країн розвиненої демократії збагатилася ґрунтовно вивченими, різнобічно дослідженими, проаналізованими проблемами дестабілізації сім'ї як основної ланки суспільства і негативними наслідками цього процесу (Jordanova L. The history of the family. In Cambridge Women's Study Group Women in society. - Cambridge, 1981; Hood J. Becoming a two-job family. - New York, 1983 etc.). Зауважимо, що науковий аналіз основ модернізації сімейної політики як назрілого комплексу заходів було здійснено ще в 70-х роках XX ст. (Carlfred В. Broderich Marriage and the Family Perspectives. - Minneapolis, 1970; a lot of articles by Berardo M. Felix in Journal of Marriage and the Family in 1976-1981; Chambers L. David. Making Fathers Pay: The Enforcement of Child Support. - Chicago, 1979 etc.).

Чимало ґрунтовних праць з питання вивчення прогресивного досвіду вирішення проблем кризи сім'ї було видано в кінці 80-х - на початку 90-х років XX століття у Росії (Горохова К. Государство благосостояния: шведская модель. - М., 1989; США: проблемы семьи: Реферативный сборник / О. Осколкова (отв. ред.). - M., 1990; Социально-демографическая политика в развитых странах Запада: Реферативный сборник / О. Осколова (отв. ред.), РАН, ИНИОН. - М., 1992 и другие). Роботи з даної проблематики багатьох сучасних російський вчених (Бодрової А., Гордєєвої M., Дармодєхіна С., Мацковського M., Харчева А. тощо) містять багато цінної інформації стосовно теорії, практики та методології дослідження соціально-демографічного та економічного аспектів сімейної політики.

У вітчизняній науковій літературі перші роботи з проблематики сімейної політики з'явилися в кінці 90-х років XX століття (Скуратівський В., Палій O., Лібанова Е. Соціальна політика. - K., 1997; Сіленко А. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні: Дис... д-ра політ, наук. - Одеса, 2000; Куценко В., Удовиченко, Остафійчук Я. Соціальна держава (проблеми теорії, методології, практики). - K., 2003 тощо). Перші праці не достатньо теоретично, а іноді й зовсім поверхово, висвітлювали питання сімейної політики. Останнім часом було видано ряд більш ґрунтовних робіт з зазначеної тематики із детальним аналізом вітчизняної практики сімейної політики (Шлюб, сім'я та дітородні орієнтації в Україні. - K., 2008; Ничипоренко. Молодіжна сімейна політика в Україні: Дис... канд. екон.наук. - K., 2008 тощо), однак часто сімейну політику у них розглянуто в вузькому значенні (у розумінні дефініції переважає зосередження переважно на прямих грошових виплатах, допомозі багатодітним родинам, податковим пільгам, оплачуваній декретній відпустці). У інших наукових працях бачимо акцентування уваги лише на демографічних та пронаталістських аспектах сімейної політики, а точніше - констатації існуючих проблем без різновекторного вивчення шляхів їх можливого подолання. Серед широкої громадськості (публіцистика, інформативні медіа) досі побутує думка про ототожнення сімейної та тендерної політик, не розуміння того, що дані сфери мають надзвичайно різні об'єктні поля. Більшість посилань у наукових та публіцистичних працях зроблена на іноземні джерела, що зайвий раз відзначає «неповну компетентність» вітчизняної науки у дослідженні цього питання.

Завдання даної роботи - проаналізувати сучасні погляди на сімейну політику багатоаспектно, крізь призму різних наукових концепцій та державних практик, сформувати нове нетрадиційне бачення проблем сімейної політики та можливі шляхи їх вирішення, аргументувати свою точку зору з використанням статистичних та аналітичних даних. У дослідженні сімейна політика розглядається в широкому розумінні, що припускає вивчення сімейного законодавства у тісному взаємозв'язку із соціальною політикою держави.

He викликає сумнівів той факт, що сам принцип влади і роз'єднувального логосу, на якому завжди ґрунтувалася сім'я, зараз у західному суспільстві і частково у країнах постсоціалістичного табору перебуває у стані кризи. На думку Е.Рудинеску, цей принцип протистоїть реаліям об'єднаного світу, що стирає кордони й прирікає людину до горизонтального виміру дедалі більш руйнівної ринкової економіки [5,с.114]. Перед лицем цього подвійного руху сім'я постає як єдиний інститут, здатний сприйняти цей конфлікт і сприяти виникненню нового символічного ладу для індивіда.

На думку Ж.Чернової, у сучаснім суспільстві домінують два погляди на розвиток родини: алармістський (розгляд кризи сучасної родини) і модернізаційний (вивчення переходу родини до більш досконалих сімейних форм) [6,с.201]. Концепція сімейної політики, що активно розробляється на даному етапі у країнах постсоціалістичного табору, з'явилася у відповідь на алармістськую позицію й робила акцент, у першу чергу, на негативні явища трансформації родини. У західному суспільстві уже декілька років панує модернізаційний підхід. Однак, як стверджує Е.Рудинеску, сім'я як інститут є досить лабільна і часто змінюється, трансформується до нових форм [5,с.204]. Однак сумнівно те, чи зможе будь-яка нова форма родини продукувати стабільне суспільство і міцну державу.

На нашу думку, людству не потрібен новий сімейний лад, - трансформації потребують лише важелі, способи та методи сучасного прямого державного впливу на сім'ю, тобто традиційна сімейна політика.

Характерною ознакою кінця XX - початку XXI століття стало позбавлення шлюбом своєї колишньої сакральності; останній зараз перебуває у стані занепаду й став способом афективного подружнього життя, яке члени подружжя, інколи зовсім не бажаючи бути батьками, використовують для захисту від можливих посягань своїх родин чи безладу зовнішнього світу. Діти дедалі частіше народжуються поза шлюбом. У середньому в країнах Європи третина дітей має можливість бути присутнім на весіллі своїх батьків [7]. Самі ж батьки одружуються тепер далеко не на все життя. У 1 /3 випадків шлюб укладається на певний термін, який обов'язково завершиться розлученням, найчастіше конфліктним, а для жінки - становищем монобатьківства. Кількість розлучень продовжує зростати, зростає і кількість дітей, народжених у «перетасованих» наново шлюбах. Наприклад, у Парижі налічується більше сімей неповних, ніж повноцінних [ 11]. У віці до 28 років з-поміж чоловіків кількість осіб, що живуть спільним життям (співмешканці), перевищує кількість одружених [ 11]. У Німеччині кожна третя дитина народжується у неповній сім'ї [7].

Отже, інститут шлюбу постійно занепадає вже понад чверть століття. Однак, не дивлячись на поширену практику використання способів різноманітного штучного запліднення, бажання мати дитину нікуди не зникне. Про свідчить поведінка осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації, які відчувають необхідність виховати дітей і старанно виконують обов'язок дати дітям, про яких піклуються, реальне уявлення про статеву різницю. Як свідчать результати усіх соціологічних опитувань, на сім'ю зараз дивляться як на єдину певну цінність, від якої ніхто не може й не має бажання відмовлятися. Тому, на думку Е.Рудинеску, бісексуали чи хулігани, особи, народжені від батьків, які зловживають алкоголем чи наркотичними речовинами не заважають тому, що сім'я і надалі залишається найміцнішим інститутом суспільства [5,с.206].

Н. Смелзер писав: «Сім'єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей». Арістотель визначає сім'ю як форму спілкування.

Сім'я виступає головною первісною ланкою в гегелівській триаді: сім'я - громадянське суспільство - держава. Держава, яка складається з повноцінних, розвинутих і культурно-освічених сімей, багата, у неї є майбутнє.

Міцна родина є джерелом економічного розвитку держави. Загальновідомо, що більшість бізнесів стартують як сімейні, відповідно, криза сім'ї призводить до кризи ринкового господарювання та економічного росту. Поширення сімейного підходу на все суспільство в сучасних умовах стає головною умовою ефективності виробництва.

Сім'я є сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім'ї і через сім'ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні установки людини. Окрім того, сім'я є основою становлення такого стійкого об'єднання як громадянське суспільство, й умовою функціонування особистості з високою культурою довіри. Саме така особистість є і соціально активною і законослухняною. Зауважимо, що у сімейному середовищі готується той «матеріал», з якого виростають соціальні організації, та, в остаточному підсумку, демократія й держава.

У сучасному світі з його високим соціальним темпом і надмірним засиллям політики через ЗМІ важливо те, що родина перетворюється у засіб відновлення своїх психічних і фізичних сил. Інституціональні критерії довіри, які закладає родина, проявляються в спілкуванні із представниками різних організацій: у процесі виховання в сім'ї ми навчаємось довіряти виробникам політики у регіональному та національному масштабах.

Родини, особливо ті, що мають стабільний матеріальний достаток за рахунок власності, зацікавлені у відстоюванні своїх економічних і політичних інтересів та у систематичному захисті «прозорості» законодавчої сфери, відкритості законодавчого процесу, неухильного дотримання законів.

У теперішній час відпало багато чинників, стабілізуючих сім'ю ззовні: економічна залежність жінки від чоловіка, юридична, релігійна, моральна заборона або осуд розлучень. Спостерігаючи кризу сім'ї як головної цементуючої складової власне своєї сутності, держава вирішила перебрати на себе функцію зміцнення родини.

Серед наукових кіл Заходу уже кілька років побутує думка, про необхідність обмеження функцій соціальної держави. Адже держава намагається впритул підійти до особисто-сімейного. Напруженість у дебатах про ефективну сімейну політику і роль держави в ній констатує С.Беккер (University of Nottingham). Він акцентує увагу на непростій дилемі моральності та раціональності у факті наявності державних допомог матерям-одиначкам незалежно від причини їх самітності. З моральної точки зору, ця допомога необхідна, а з раціональної - неефективна, адже у багатьох випадках нехтування державою з'ясування факту причинності становища таких матерів і народження дітей поза шлюбом є спонуканням до розпадання сімей та росту так званого суспільного споживацтва. Г.Берфорд (University of Vermont) акцентує увагу на дискусіях про кваліфікацію соціальних робітників на даному етапі, адже за даними останніх досліджень ріст числа соціальних робітників в державі аж ніяк не приніс ріст народжуваності; депопуляційні процеси і далі мають місце, навіть з більшим масштабом. Г.Берфорд стверджує, що далеко не кожен соціальний робітник компетентний усвідомлювати велику відповідальність того, що у своїй професійній діяльності при розгляді справ проблемних родин треба враховувати індивідуальну специфіку та особливість кожної сім'ї, а не маркувати соціальні заходи під одні і ті ж випадки, що несуть одні і ті ж наслідки.

На нашу думку, сучасна соціальна держава загалом та як результат її діяльності недосконале сімейне законодавство зокрема посприяло поширенню протилежного явища, ніж укріплення сім'ї, яке держава попередньо ставила собі за мету. Проаналізуємо ситуацію. Для законодавства майже всіх західних демократій, наявна показова, можна сказати дискримінуюча, практика залишення дитини матері у випадку розірвання шлюбу, а також практична відсутність спільної опіки чоловіка і жінки над дитиною. Отже, в такій ситуації, коли ресурси, вкладені чоловіком в сім'ю і дітей, за бажанням дружини, яку повністю підтримує влада та преса, стають «викинутими» ресурсами, то стимул пропонувати послуги чоловіка та батька закономірно знижується.

У цьому випадку жінка змушена миритися з пониженням якості та об'єму послуг з боку чоловіка. їй приходиться погоджуватись бути співмешканкою, але не дружиною. Спроба держави заставити чоловіків піклуватися про жінок і дітей призводить до подальшої їх втечі від сім'ї і подальшій деморалізації жінок. Чи не тому Русакова Є. та Жаворонков С. стверджують, що на сучасному етапі незареєстровані шлюби є міцнішими зареєстрованих [ї,с.24]. Одну з причин цього явища, очевидно, слід шукати у факті визнання державою цього шлюбу і протесту подружжя проти намагань держави його опікувати.

Норми сучасного сімейного законодавства у Західній Європі далеко не на стороні чоловіка і батька. Про це свідчить надзвичайний ріст адвокатів, які спеціалізуються на захисті прав батька щодо дитини. Попит на таких адвокатів останнім часом дуже великий [ 1 ,с. 1401.

Цивільний кодекс Німеччини (Das В rgerliche Gesetzbuch (BGB) містить багато норм, які прямо спонукають подружжя до опортуністичної поведінки - вирішення короткострокових задач за рахунок руйнування чи послаблення сім'ї: розлучення з метою шантажу дітьми, з метою уникнення фінансових виплат по утриманню дітей, інші ворожі дії з застосуванням державного насилля. Наприклад, § 1572 BGB (про право колишніх членів подружжя вимагати фінансової підтримки по хворобі від більш забезпеченого члена подружжя) нічим не обмежує право члена подружжя на отримання аліментних виплат по хворобі, тобто на аліменти можна претендувати по закону, навіть якщо шкода здоров'ю члена подружжя була спричинена зловживанням алкогольних напоїв чи наркотичних засобів [10]. § 1574 BGB гарантує право розведеному члену подружжя на професійну освіту чи підвищення кваліфікації, якщо вони можуть допомогти останньому після розлучення знайти успішну роботу. Отже, багатий член подружжя має оплатити освіту біднішому, не дивлячись на те, чи має останній змогу зробити це сам. За законом 1958 року формою власності членів подружжя в Німеччині є так звана роздільна власність з спільністю прибутку. Це досить спірна правова норма. При розлученні інститут роздільної власності зі спільністю прибутку ставить більш заощадливого, відповідального члена подружжя, який мислить на перспективу, у програшне положення, адже результатами свого працелюбства він має поділитися наполовину із іншим членом подружжя [10]. Законодавча практика Німеччини в галузі сімейного права у судовому порядку процесу розлучення, ставить членів сім'ї в пряму залежність від фактора особистої волі судді. Наприклад, суддя встановлює так звані «межі справедливості» у розлученні членів подружжя - багатшого і біднішого - і якщо виявить ці межі «несправедливо жорстокими», то клопотатиме про необхідність передачі від багатшого члена подружжя житло у власність біднішому члену [10].

Зазвичай в Німеччині працює лише один член подружжя, другий - найчастіше жінка, займається вихованням дітей та домогосподарством. Опісля короткого аналізу сімейного законодавства Німеччини стає зрозумілим чому в 7 з 10 випадків жінки стають ініціаторами розлучень. Адже їхні права добре захищені законом. Найчастіше займаючи роль біднішого члена подружжя, їм не тільки немає чого втрачати при розлученні: діти, як правило, залишаються з матір'ю, - вони, таким чином, мають змогу покращити своє матеріальне становище. Відповідно, чоловіки, боячись втратити при розлученні разом із сім'єю і половину старанно заробленого майна, не поспішають вступати в шлюб. У цьому випадку, держава наявним діючим недосконалим сімейним законодавством не сприяє зовсім росту числа укладених шлюбів, числа народжених у шлюбах дітей, загалом можливостям укріплення майбутньої сім'ї.

Іншу сторону недосконалої сімейної політики ілюструє німецька журналістка Є.Херман: «Сьогодні в Німеччині 40% подружніх пар загалом не хочуть дітей. Ми знаходимось в середині цього процесу і не реагуємо на глибинні проблеми. Викликана кризою сім'ї традиція пізніх родів - в останній момент, коли жінка загалом ризикує залишитись без дітей - призводить до суттєвого підвищення ризиків онкохвороб, який знижується при народженні жінкою двох і більше дітей до ЗО років. У масштабах економіки Німеччини такий ріст захворювань рівносильний щорічним втратам в млрд.. євро>> [1,с.44].

Цікавим виступає ще один факт: з 2006 року у Німеччині є забороненою домашня освіта. На позови стривожених батьків німецькі суди у своїх резолюціях стверджують: «Батькам не можна тримати дітей поза школою і впливом інших дітей. Школа - це теж суспільство, і в інтересах дітей бути його частиною». Це додаткова ілюстрація зростання патерналістського втручання держави у справи сім'ї. Адже держава прагне якнайбільше контролювати процес соціалізації молодої людини і чинити на неї безпосередній вплив, корегуючи погляди, думки, смаки. Домашня освіта в Європі була заборонена ще гітлерівцями, за епохи етатизму. Tепер таке явище повертається. Уже за демократичних часів і епохи відкритого суспільства.

Загалом, держава прагне збільшити втручання не лише в сімейні справи. Я.Пасько стверджує, що незважаючи на теорії щодо зменшення ролі держави на сучасному етапі її значення не лише не послаблюється, але стає ще більш вагомішим, посилюється вплив держави на правовий розвиток, інновації, громадянську солідарності та встановлення соціальної справедливості [3,с. 182].

На думку К.Яновського, ідея перерозподілу суспільного продукту як фіксованого пирога посередництвом держави загалом є архаїчною і певним чином актуальною до появи феномену сучасного економічного росту [1,с.52].

І.Остроух наголошує: «Соціальна опіка держави привела до того, що громадяни стали більш незалежними від свого безпосереднього оточення: родичів й роботодавців. Частково їх роль взяла на себе сама держава, тому що її втручання в життя як кожного індивідуума, так і окремої родини в країнах постіндустріального розвитку поширюється набагато далі звичайного соціального страхування» [2,с.28]. До того ж, система соціальної підтримки родини виявилася більш ґрунтовною й істотною, що призвела до втрати багатьох традиційних родинних зв'язків.

Повернемося знову до Німеччини, адже доля самотніх людей у цій країні у відношенні до всього населення найбільша в Європі - 34,6% (для порівняння: у Великобританії - 26%, у Франції - 24%) [8,р.45]. Отже, криза сімейних цінностей особливо гостро торкнулася цієї країни.

На сучасному етапі державні програми в області родини зазнають особливої критики багатьма політиками ФРН. Проблеми, пов'язані з ростом витрат бюджету на патерналістську політику є дорогими і для інших європейських країн. Уряди Швеції, Великобританії планують в майбутньому відрегулювати сімейну політику держави так, щоб скоротити витрати. Багато політиків і вчених закликають переглянути роль держави, яка, взявши на себе чимало функцій, не одержало бажаного результату. У першу чергу, не поменшало число бездітних шлюбів: на 27 млн. шлюбів у Німеччині - 9 млн. - бездітні, практично на тому ж рівні залишився показник народжуваності (незважаючи на щедрі соціальні виплати) [7]. У Франції, наприклад, укладається тільки близько 50 офіційних шлюбів щорічно на 10000 громадян - це найнижчий показник в Європі. Згідно з оцінками, від 40 до 50 відсотків подружніх пар, що вступають у шлюб уже жили разом тривалий час [ 11 ]. Це пояснюється особливою популярністю громадянських шлюбів у цій країні. Тут матері-одиначки теж отримують одну з найбільших допомог по всій Європі. І як відповідь на ці заходи (зовсім протилежна сподіванням виробників політики) - понад 40% французьких дітей народжуються у неповних сім'ях [11].

Сьогодні депопуляція б'є по тій частині населення, передусім корінного, яке володіє навиками та уміннями жити в правовій державі. При падінні народжуваності цієї основної частини національного організму більше всього розмиваються такі неекономічні компоненти як громадянська кваліфікація, законослухняність. Нерадісні перспективи стрімкого росту втрати необхідних громадянських взаємодій при колективному прийнятті рішень тягне за собою кризу, а в гіршому випадку - дезінтеграцію правової демократичної держави. Конституція як набір цінностей і норм, які визначають взаємодію індивідуума і держави теж опирається на інститут моралі, яка підтримується і реалізується певним чином інститутом сім'ї.

Швидке зростання числа неповних сімей негативно впливає не лише на економічне, а й на суспільно-політичне життя будь-якої держави. Загальновідомо, що діти з неповних сімей, вступаючи в шлюб, спочатку виражають тверде рішення не наслідувати своїх батьків у родинних відносинах. Однак, проходить деякий час і вони кидають свої сім'ї через відсутність моральних обов'язків стосовно власних дітей, оскільки до них самих ці обов'язки не були виконані. Раніше вважалася альтернативно нормальною неповна сім'я. Сучасні дослідження говорять про протилежне. Фактор розлучення батьків збільшує вірогідність розлучення дітей на 27% [1,с.86].

У випадку повної сім'ї діти наслідують високу здатність до кооперації, врахування інтересів партнера, що веде до максимізації корисності сторін. У випадку сім'ї з невизначеним батьком, ворожнечею між членами подружжя чи відсутністю батька - у дітей такого досвіду не з'являється. Зате збільшується впевненість, що для досягнення власного позитивного виграшу можна іти на будь-який великий програш партнера. Дане явище істотно послаблює громадянську солідарность, громадську кооперацію і, загалом, будь-які патріотичні прагнення людини. Це не може негативно не віддзеркалитись на політичній і соціальній активності суспільства.

Ряд соціологів-посмодерністів вважають, що соціальна держава інструментами сімейної політики контролює не тільки взаємини між родиною й державою, але й відносини у самій родині [8,р. 12]. Це сприяє перевазі альтернативних форм спільного проживання на сучасному етапі. Звичайно, з однієї сторони такі заходи підтримують певні верстви населення, а з іншої - применшують значення сімейних цінностей й ставлять під сумнів значимість самої родини. Відносини обопільної свободи й незалежності, виникненню яких сприяє урбанізація та індустріалізація, розширюються. Сімейні якості самопожертви, чоловічої авторитарності, нормованого розподілу обов'язків помінялися місцями з етикою індивідуалізму, пануючою в XXI ст., в тому числі, характерною і для жінок.

Таким чином, соціальна держава, яка забезпечує більше число прав, правовий і економічний захист населення, нівелює економічну роль і значення родичів. Е.Рудинеску стверджує, що з того часу, коли основним засобом існування перестало бути спадковане від батька майно, діти перестали боятися батьків [5,с. 105]. Тому, наданому етапі спостерігаємо процес розчинення сім'ї у державі. Однак, та ж Е.Рудинеску переконана, що абсолютного витиснення родини альтернативними інститутами підтримки довіри в державі не відбутися.

На нашу думку, проаналізовані кризові явища в сімейному середовищі можна буде подолати, насамперед, переходом держави на позицію «нічного охоронця» в питаннях сімейної політики. Першим кроком у цьому напрямку могло б стати спеціальне законодавство, що обмежувало б державне (суспільне втручання) у приватне життя родини з покараннями. У деяких випадках це можуть бути процеси по відводу чи, навіть, звільненню таких, що особливо відзначилися ідеологічними пристрастями і недобросовісністю, суддів із наступним обговоренням їх діянь у пресі чи в парламенті. Адже національне законодавство багатьох європейських держав (як приклад див. вищенаведені норми німецького законодавства) дає суддям чималий простір для лавірування. З іншої сторони, справді, не кожен навіть наймудріший і найбільш професійний суддя за кілька годин розгляду здатний розв'язати справу про розлучення справедливо, «в інтересах дитини». Прості, заздалегідь відомі критерії прийняття рішень у суді знизять ризик впливу на результат певних емоційних факторів і стимулюватимуть обох членів подружжя свідомо ставитися до своїх дій, не вдаватися до шантажу один проти одного за рахунок дітей чи майна.

У країнах з розвиненою економікою, де є міцний середній клас, слід заохочувати укладання шлюбних контрактів. На думку Р.Ауманна, до сучасного інституту шлюбного контракту нічого подібного, заснованого на добровільному союзі і збалансованих правах, не існувало. За допомогою спрощеної моделі відносин аргументуємо це рішення. При контрактному регулюванні сімейних відносин ініціювати розлучення може лише багатий. Чим більшими активами він володіє, тим більша повинна бути його зацікавленість в шлюбі. При спеціальному державному сімейному законодавстві ініціатором розлучення може бути тільки бідний член подружжя. Адже багатий при розлученні втрачає активи і, у більшості випадків, змогу спілкуватися з дітьми. Бідному, у якого до шлюбу нічого немає, вигідно вступити в шлюб при будь-якому типі регулювання сімейних відносин.

Вірогідність розлучення подружжя тим менша, чим більше цінує шлюб багатий член подружжя в порівнянні з тою частиною своїх активів, яку змушений буде віддати бідному у випадку розлучення. Відповідно, коли багатий не знає очевидно наскільки сильно бідний член подружжя зацікавлений в шлюбі, він повинен тим вище оцінювати вірогідність розлучення, чим більшими активами володіє.

Отже, при контарктному регулюванні вірогідність укладення шлюбу зростає, ніж при прямому державному законодавчому регулюванні.

Практика державних виплат матерям-одиначкам потребує трансформації. Ці виплати потрібно чітко адресувати в залежності від причини самотності жінки. Адже якщо жінка не вважала за потрібне запам'ятати ім'я батька своєї майбутньої дитини або цей чоловік був зовсім випадковим незнайомим, то законослухняні платники податків не повинні розплачуватись своїми заощадженнями за подібну необачність, забудькуватість чи нерозважливість.

Держава також має суттєво відлучитися від регулювання поділу майна подружжя при розлученні. Це призведе до фактично регресивної ставки виплат (або одноразового платежу) багатшого члена подружжя бідному й тим самим дестимулює опортуністичну поведінку, спрямовану на руйнування родини з корисливих спонукань. Причому, слід розуміти, що незалежно від того, на стороні кого формально втручається держава, дуже часто від цього втручання страждає той член подружжя, який менш схильний до опортуністичної поведінки.

Трансформації потребує і інститут аліментів, дієвість якого останнім часом значно знизилась. Як і будь-який податок аліменти - інструмент примусової, під загрозою покарання державою, виплати - дестимулює прагнення до успіху й легального заробітку. Тільки робить це в суттєво більшому масштабі, ніж інші податки, внаслідок співвідношення досить високої ставки й украй сумнівного, з погляду оподатковуваного агента, якості одержуваних послуг [1,с.56]. Наприклад, якщо чоловік платить дружині аліменти на утримання дитини, держава не передбачила для нього будь-якої можливості контролювати витрати на дитину одержувача аліментів; найчастіше він також не має права безперешкодно зустрічатися з дітьми й впливати на їхнє виховання. Крім того, такий «податок» адмініструється зі значними витратами (насправді, стимули відхилитись від плати аліментів у чоловіка набагато більші, ніж жінка має можливості контролювати його реальні доходи). На думку К.Яновського, є як економічний, так і моральний зміст в тому, щоб різко звузити сферу застосування таких виплат особливими випадками непрацездатності того члена подружжя, який залишається з дитиною або хворобами самої дитини [1,с.57].

Досить суперечливою є норма законодавства, що в дійсних інтересах дитини при розлученні є переважне залишення її з матір'ю незалежно від якостей останньої. Виробники сімейної політики повинні передбачити у цьому аспекті можливість гострої конкуренції батьків, результат якої б мінімально залежав би від статі й максимально - від репутації, досягнень члена подружжя. Критеріями оцінки переважних якостей члена подружжя, які сприяли б хорошому вихованню дитини, могли бути:

1. доходи і власність (позитивно);

2. ініціатива розлучення (негативно, якщо не встановлено факту вини одного з членів подружжя);

3. співпадіння статі члена подружжя зі статтю дитини (позитивно);

4. судимість (негативно);

5. рівень освіти (позитивно);

6. бажання дитини (позитивно) інші.

На нашу думку, ряд заходів, які б користувалися активною підтримкою держави, зі сторони інститутів громадянського суспільства теж були результативними в процесі зміцнення сім'ї і популяризації сімейних цінностей. У молодіжному середовищі слід запровадити регулярні кампанії на захист сімейного способу життя. На думку К.Яновського, досить ефективним для зміцнення сім'ї є тісне співробітництво з потенційними групами інтересів, які зацікавлені у зменшенні втручання держави в сімейні відносини [ 1,с. 140]:

а) адвокатами, які при розлученні захищають права батька на виховання дитини (доцільним є залучення їх до удосконалення сімейного законодавства);

б) організаціями, спільнотами батьків, яких після розлучення практично безпідставно позбавлені права спілкуватися з дитиною;

в) некомерційними соціальними організаціями, зацікавленими в розширенні системи надання ефективних послуг по догляду за дітьми і залучення кваліфікованих у всіх аспектах робітників в свої ряди;

г) конфесійними лідерами тощо.

Явище неефективної надмірної патерналістької сімейної політики сучасної соціальної держави спостерігається у всьому західному світі. Ця проблема стала предметом наукових досліджень досить недавно, в науковій літературі мають місце лише окремі розвідки даної тематики. Перспективи досліджень в цьому напрямку залишаються широкі: перевірка гіпотез про негативну кореляцію збільшення числа державних соціальних робітників та збільшення рівня народжуваності, про вплив на агресивне державне втручання у сферу сімейних відносин кризи патріархальної сільської родини при рості тобанізації і зв'язаними з цим проблемами піклування про дітей і старих батьків тощо.

Насамкінець зазначимо: 3 серпня 2010 року один з судів Німеччини задовольнив позов батька 11-річного хлопчика на визнання недійсним право вето матері на спільну опіку над дитиною. Ця невеличка судова справа спричинила багато дискусій у західному світі. Чиновники стверджують, що тепер законодавство Німеччини буде змінюватись у напрямку усунення надмірного державного регулювання зі сфери сімейних відносин. Отже, Німеччина міняє штампи традиційної сімейної політики, прийнятної для сучасної соціальної держави із назрілими проблемами депопуляції та кризи сімейних цінностей.

Отже, агресивні намагання держави укріпити сім'ю на сучасному етапі не дають результатів. Але традиційна сім'я має шанс відродитися сама. Німеччина уже зробила перші кроки до відповідних дій.

патерналістський сімейний політика народжуваність

Список використаних джерел

1. Кризис института семьи в постиндустриальном обществе: анализ причин и возможности преодоления / [Кочеткова О., Русакова E., Яновский К., и др.]; под ред. КЯновского. - М.: ИЭПП, 2007. - 243 с. - (Научные труды/ Ин-т экономики переход, периода. № 112).

2. Остроух И. Государство благосостояния и институт семьи в Германии // Демоскоп. - № 109-110. - 14-27 апреля 2003. - С.24-30.

3. Пасько Я. Соціальна держава і громадянське суспільство: співпраця versus протистояння. - K., 2008. - 272 с.

4. Популярність шлюбів в період кризи [Електронний ресурс] / Розлучення в Німеччині. - Режим доступу: pop.ks.ua/category/rozluchennya-v-nimechchini

5. Рудинеско Е. Розладнана сім'я / Елізабет Рудинеску ; [пер. з франц. Є. Марічев. - K.: Смолоскип, 2004. - 232 с.

6. Чернова Ж. Семейная политика в Европе и России: гендерный анализ / Жанна Чернова. - СПб.: Норма, 2008. - 328 с.

7. Crisis of the Family Institution in the Post-Industrial Society: Analysis of Causes [Internet Resource] / Family Policy Institute of Washington. - Modeto access: http: //www.fpiw.org/index. php?section=7

8. Dumon W. Family policy in Europe: Old and new issues / W. Dumon. - New York: New Science, 2004. - 112 p.

9. Family Life and Family policies in Europe: Problems and issues in comparative perspective / [Kaufmann F.-X., Kuilsten A., Schulze H.-J. and others] ; the editior -X.Kaufmann. - Oxford: Oxford University Press, 2002. - 596 p.

10. Germany: Family Law [Internet Resource] / International Family Law Country-by-Country. - Mode to access: http://www.international-law.com/ ca-germany.htm

Размещено на Allbest.ru