Методологічні аспекти безпеки країн в умовах трансформації соціуму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні аспекти безпеки країн в умовах трансформації соціуму

безпека багатоетнічний суспільство

Світ стоїть на порозі нових змін всіх форм соціального буття. Перехід від однієї системи соціального устрою до іншої супроводжується небувалим напруженням у світі. Трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасних країнах, висувають багато питань і змушують соціальну науку переосмислити безліч проблем. В сучасних умовах кардинально змінюються розуміння світогляду, сенсу життя, базових цінностей в тому числі і безпеки. Однією з актуальних є проблема забезпечення безпеки багатоетнічного суспільства в сучасних умовах. Розроблені раніше концепції безпеки вимагають постійного удосконалення. Це обумовлено необхідністю нового розуміння світового розвитку залежно від обставин, що безперервно змінюються. Екстраординарного значення набули глобальні проблеми, що реально являють загрозу існуванню людства.

Науково-технічний прогрес створив умови для прискорення процесів глобалізації та інформаційної революції, становлення взаємопов'язаного, взаємозалежного світу. Бурхливе зростання національної самосвідомості народів, прагнення зберегти свою самобутність за допомогою своєї держави призвели до поширення конфліктів на національній основі на усій земній кулі.

Світ з кінця 90-х років ХХ століття поповнився великою групою країн так званого «перехідного типу». В умовах цих суспільств, як підкреслює відомий український філософ М. Михальченко, «.відбувається сплеск активності більшої частини соціальних рухів, насамперед тих, які претендують на лідерство у новій системі політичних та економічних відносин»[1, с. 23], що призводить до загальної нестабільності у суспільстві. Це, в свою чергу, разом з процесами глобалізації змінило загальну ситуацію у міжнародної системі координат.

Усе це обумовило радикальні зміни суспільно-політичного обличчя світу початку 90-х років минулого століття і змусили вчених, політиків по-новому підходити до оцінки феномена безпеки. «Безпека як загальний атрибут суспільного буття, - підкреслює український вчений

В. Горлинський - має різні смисли і значення, згідно з множиною класів,об'єктів, стосовно яких використовується поняття. Безпека є актуальним показником якості предметів і процесів» [2, с. 17].

Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей і виживання людства стає ядром нової парадигми безпеки та сприяє поширенню у світі нового політичного мислення, з визнанням за кожним народом права вибору шляху соціального розвитку.

Значна кількість вчених розглядає безпеку як комплексне явище, що поширюється на всі сфери життєдіяльності людства. Таке розуміння безпеки одержало широке розповсюдження в західній соціальній науці завдяки дослідженням Є. Азара, З. Бжезінського, У. Бєка, Б. Бузана, Л. Брауна, А. Віньянса, Р. Джексона, Ч. Мура, У. Перрі, П. Хата і багатьох інших вчених.

Аналізу глобальних загроз присвячені роботи вітчизняних дослідників Є. Афоніна, С. Кримського. А. Толстоухова, Л. Сохань, О. Шевченко У. Бека, О. Мозгової, Е. Шликової, В. Крисаченка, М. Кисельова, М. Дзюби, Г. Почепцова, О. Литвиненка, В. Толубка, О. Юдіна та інших. Вітчизняні вчені О. Бєлов, І. Бінько, О. Бодрук В. Ваганов, В. Горбулін,

О. Гончаренко, О. Данільян, О. Дзьобань, Е. Лисицин Є. Марчук, О. Маначинський, Н. Нижник, М. Панів, Г. Перепелиця, С. Пирожков, і інші українські дослідники зробили вагомий внесок у формування теорії національної безпеки України.

Метою даної статті є аналіз сутності та структури феномена національної безпеки. Безпека, у загальному розумінні, означає надійне існування якого-небудь об'єкта при наявності всіляких йому загроз. Практично загрози існують завжди, мова може йти лише про їхнє посилення, достатню нейтралізацію і т. ін. Обов'язковою умовою нормального розвитку будь-якого суспільства є його стійкість до негативних зовнішніх впливів, а також внутрішня соціальна стабільність.

Вперше в політичному лексиконі поняття «національна безпека» було вжито в 1904 році в посланні президента США 1901-1909 рр. Т. Рузвельта Конгресові, де він обґрунтовував підпорядкування зони Панамського каналу інтересами національної безпеки США. У концептуально-теоретичному оформленні основні ідеї сучасного розуміння безпеки вперше були сформульовані в «Законі про національну безпеку», прийнятому в США в 1947 році. На його основі була створена Рада національної безпеки у склад якої було включено президента, віце-президента, держсекретаря та міністра оборони. Апаратом РНБ керував помічник президента з національної безпеки. Американське трактування національної безпеки, в основному відповідало міжнародним нормам. Її пріоритетними напрямками вважалися захист «народу, території й способу життя» від зовнішніх загроз, що становило основу національних інтересів країни.

Період «холодної війни», у якому приймався цей закон, визначив переміщення акцентів на воєнний аспект, що відтоді став переважати в концепції безпеки. Домінуюче, у той час, розуміння «національної безпеки», як правило, полягало в сполученні ефективних заходів оборони від внутрішніх і від зовнішніх ворогів. В наступні роки «національна безпека» перетворилася в одну з базисних категорій загальної теорії міжнародних відносин. Ця категорія стає неодмінним атрибутом більшості політичних концепцій. Необхідно підкреслити, що поняття «національний» тривалий час використовувалося із розуміння мононаціональної побудови держави. Але в сучасному світі мононаціональних держав практично не збереглося.

Тому сьогодні поняття «національний» використовується у більш широкому розумінні (щодо всього народу конкретної нації).

Безпека (національна безпека) - визначений ступінь захищеності особистості, суспільства, держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, що дозволяє їм існувати і постійно розвиватися. Варто підкреслити, що безпека не повинна розглядатися як самоціль. Вона забезпечує нормальне функціонування й розвиток об'єкта захисту. Завдання забезпечення безпеки досить складне, оскільки це припускає проведення глибокого аналізу безлічі чинників, а так само виявлення ступеня взаємозв'язку різних процесів й явищ у соціальній сфері. Для цього необхідно вивчити весь комплекс протиріч як усередині об'єкта, так й у його взаємодії з навколишнім середовищем, щоб відшукати ті з них, які в ході розвитку можуть досягти критичної фази, що таїть небезпеку порушення прогресивного розвитку об'єкта. В залежності від того хто або що виступає об'єктом захисту, ззовні або зсередини випливають загрози, виділяють безпеку: зовнішню (національну, регіональну, глобальну); внутрішню (особистості, соціальної групи, держави, суспільства).

Основними підсистемами безпеки, виходячи з об'єктів захисту, є безпека особистості, безпека суспільства, безпека держави. Безпека однієї з підсистем не означає автоматично наявності такого ж рівня безпеки іншої. Їхні місця визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм суспільства і ступенем загроз. Нерідко між підсистемами виникають гострі протиріччя. Це відбувається, коли безпека однієї з них здійснюється за рахунок інших. Традиційно в такому особливому положенні виявляється безпека держави, що домінує над безпекою особистості і суспільства. Це відбувається з наступної причини. Безпека усіх вищезгаданих об'єктів значною мірою забезпечується державними соціальними інститутами. Це підтверджується фактами існування в реальному житті різноманітних законодавчих актів, інститутів контролю за їхнім виконанням, цілої системи силових державних структур і т. ін. Цілком природно, що держава спрямовує діяльність своїх структур, у першу чергу, на забезпечення своєї власної безпеки. Тут, напевно, нічого страшного немає, якщо це відбувається не за рахунок серйозного зниження рівня безпеки особистості і суспільства. Влада і держава, що підпорядкували собі людину і суспільство в цілому, за своєю природою нестабільні.

Держава в сучасному світі є засобом у руках суспільства, а не самоціллю. Безпека не може ототожнюватися лише з державою, і тим більше, з правлячим режимом або яким-небудь соціальним інститутом держави. Об'єктом патріотизму повинне бути в першу чергу суспільство, народ, а не держава або окремі його інститути. Тому об'єктами забезпечення безпеки за пріоритетністю інтересів повинні виступати особистість, суспільство, держава. У правовому громадянському суспільстві найважливішу роль повинна грати саме суспільна безпека, у центр якої поставлені інтереси особистості й суспільства та їхній захист, у тому числі й від власної держави. У наш час у прагненні народів побудувати правову, демократичну державу і громадянське суспільство першочергового значення набуває особистість, а отже, і її безпека.

Людина має стати основною цінністю суспільства, досягнення цього можливе не тільки в результаті переорієнтації на людину всіх існуючих зв'язків і відносин, соціальних інститутів, але і при усвідомленні самою людиною відповідальності за якість і соціальний сенс життя. Забезпечення безпеки особистості (людини) виходить за межі власної підсистеми, підключаючи до цього процесу підсистеми забезпечення безпеки держави й особливо суспільства. Особливого значення це набуває в умовах трансформаційних процесів, які здійснюються у сучасних суспільствах.

Зростає роль суспільної безпеки, у центр якої поставлені інтереси суспільства, а не держави, тим більше, коли мова йде про побудову громадянського суспільства. З огляду на традиційні загрози безпеці суспільства ззовні, що приводять до війн і збройних конфліктів, немаловажне значення мають і соціальні процеси, що відбуваються в самому суспільстві. Досить часто на них звертають увагу тоді, коли суспільство підходить до передкризового стану.

Важко не погодитися з думкою українських вчених О. Бодрука, М. Требіна, М. Шевченка, що безпека суспільства являє собою гарантовану, у тому числі інституціонально, здатність його вчасно розпізнавати й оцінювати всі загрози і вживати заходів по їх відображенню або оптимальному зниженню з урахуванням поточних можливостей країни. Суспільство створює поряд з такими соціальними інститутами як родина, релігія, держава й інші, систему своєї власної безпеки. Інакше воно просто буде соціально не життєспроможне. З цього погляду система безпеки - є продукт конкретного суспільства, у якій відбиваються його специфічні риси. При її розгляді важливо зрозуміти, що жодна соціальна система не виникає на порожньому місці. Вона використовує матеріал для свого становлення від попередніх систем або систем існуючих поруч з нею.

Взаємодія системи безпеки із соціальним середовищем являє собою процес обміну інформацією, що носить перемінний характер. Протиріччя (боротьба) чергуються періодично зі співробітництвом (сприянням). Якщо зовнішні протиріччя протікають між системою безпеки і середовищем, то внутрішні - між елементами самої системи. Часто підсилює це протиріччя факт створення дублюючих один одного соціальних інститутів, що призводить до небажаних фінансових витрат і «боротьбі» цих інститутів за своє виживання. Це викликає необхідність наявності такої важливої характеристики, як гнучкість системи. На практиці це виглядає наступним чином. Спочатку складається функціонуюча модель (умовно дослідний зразок) системи безпеки, що забезпечує мінімальний рівень захисту для існування якого-небудь об'єкта (особистості, держави і т. ін.). Потім відбувається процес удосконалювання елементів і системи в цілому. На визначеному етапі свого існування окремі елементи або навіть уся система безпеки реалізує свої можливості. У подібних випадках відбувається модернізація системи, у крайньому випадку, її зміна.

Безумовно, перед людством постійно поставало питання боротьби за своє існування. І ми можемо відзначити, що в людей у цьому протистоянні стихії природних сил були, звичайно, однакові інтереси, однак цей збіг мав на якомусь відрізку часу переважно біологічну основу. Крім того, слід враховувати, що в давнину різні спільноти людей проживали далеко одна від іншої, не тільки не роблячи взаємного впливу, але часом навіть не підозрюючи про існування інших народів, держав, континентів. Вони фактично складали різні «цивілізації». Тому про людство як єдину субстанцію навіть говорити було не можна. В даний час ми стаємо свідками становлення такого універсального суб'єкта, як людство.

Незважаючи на складність рішення проблеми безпеки в останні роки у світовій політиці спостерігається тенденція до створення регіональної, а в перспективі і глобальної системи безпеки. Це ще раз переконує нас у тому, що безпека існування людства, як соціуму, є загальнолюдським інтересом, який складається з зацікавленості у безпеці великої кількості суб'єктів.

Для безпеки, як загальнолюдського інтересу (або глобальної проблеми), характерні наступні риси: забезпечення самого існування людства; відповідність інтересам суспільного розвитку; загальний гуманістичний характер; вихід за рамки окремих націй, класів, держав і т. ін.; сприяння зміцненню єдності людства. Для кожного соціального суб'єкта існує визначений набір критичних параметрів життєдіяльності, порушення яких призводить до самоліквідації суб'єкта (особистості, держави, суспільства, міжнародної організації і т. ін.). Дані критичні параметри характеризують область його життєво важливих інтересів. Для кожного суб'єкта вони будуть різні, але серед них обов'язково буде присутня безпека в тому або іншому вигляді. Для особистості, це в першу чергу: умови фізичного розвитку; здоров'я; воля; статок; можливість реалізувати себе та ін. Для суспільства це: збереження своєї системи цінностей; історична пам'ять; соціокультурна ідентичність та ін. Для держави - це збереження себе, як самостійного суб'єкта зовнішньої і внутрішньої політики.

Безпека, як система, формується і функціонує в результаті цілого ряду умов об'єктивного і суб'єктивного характеру. До них, як правило, відносяться: рівень економічного і соціально-політичного розвитку суспільства, його соціальна стабільність, матеріальні і людські ресурси, міжнародний статус країни та ін. Виходячи з цього, доцільно говорити про наявність цілого ряду чинників, що істотно впливають на безпеку країни. На наш погляд доцільним віднести до формуючих безпеку чинників, наступні: геополітичний; соціально-політичний; економічний; етнонаціональний. Перший і останній носять сталий характер, тоді як інші мають тенденцію до зміни.

Геополітичним чинником є сукупність географічних параметрів, які визначають відповідну політику держави стосовно забезпечення її життєво важливих інтересів на певному етапі розвитку. Географічне положення країни, довжина її кордонів, розміри території, кліматичний пояс, рельєф місцевості, природні ресурси, флора і фауна та ін. істотно впливають на формування інтересів суспільства в цілому та кожної людини, зокрема.

Економічні реалії сучасного світу об'єктивно ведуть до необхідності врахування економічного чинника як найважливішого у формуванні системи безпеки. Мова йде про взаємозв'язок потенціалу країни з реалізацією своїх інтересів у внутрішній і зовнішній сферах по забезпеченню безпеки. Національна безпека й економічна могутність країни нероздільні. Стан економіки країни (її якісні і кількісні характеристики), залежність від іноземних джерел постачання, загроза глобального протекціонізму, борги і т. ін. помітно впливають на безпеку.

Важко переоцінити роль соціально-політичного чинника в безпеці країни. Саме він виражає механізм і гостроту протікання політичних процесів у суспільстві, рівень його стабільності У сучасних суспільствах соціальні інститути міняються і розвиваються з різною швидкістю, що породжує різні протиріччя. Однією з головних передумов соціально-політичної стабільності суспільства є стабільна економіка. Іншою передумовою є рівновага між функціонуючими владними структурами. Жодна політична група, жоден соціальний інститут не повинні панувати над всіма іншими.

Невід'ємною умовою соціальної стабільності є наявність у суспільстві хоча б елементарної злагоди. У її формуванні важливу роль відіграють засоби масової інформації, які здатні відчужувати громадян або поєднувати їх навколо політичного керівництва. Тільки в умовах соціальної і політичної стабільності є можливою мобілізація всього потенціалу держави й суспільства для захисту власних інтересів, подолання небезпеки. Політична стабільність суспільства - найважливіший його ресурс, який істотно підсилює систему його безпеки.

Для успішного дослідження безпеки її необхідно розглядати як складну соціальну систему, що має у своєму складі функціональні елементи, пов'язані між собою у визначеному субординаційному відношенні. Якщо виходити з традиційного розуміння системи як сукупності елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язку один з одним, яка утворює певну цілісність, то важливе значення мають знання про частини її складових і механізми їхньої взаємодії. Зробити це можливо лише за умови дослідження сутності системи, властивих їй інтегральних якостей, її складу, структури і функцій. У ході дослідження необхідно врахувати, що будь- яка соціальна система (у тому числі і система безпеки) впливає на свої компоненти, змінюючи їх, відповідно власній соціальній природі.

Онтологічний аспект дослідження безпеки орієнтований на дослідження її побудови. У цьому плані безпека складається з відносно самостійних елементів і структур. Структура, що є упорядкованим способом розташування взаємозв'язку елементів цілого, більш консервативна, менше змінюється, ніж елементи системи, зберігаючи її таким чином.

Безпека як система протидіє системам зовнішньої і внутрішньої загрози. Ця протидія й обумовлює функціонування і розвиток системи безпеки. Характерною ознакою системи безпеки, як будь-якої іншої соціальної системи, є той факт, що вона складається на основі (базі) визначеної соціальної організації людей.

Пропонується вважати базовими елементами системи безпеки: економічні, соціально-політичні, культурні процеси і зв'язки в суспільстві; соціальні групи людей; ідеї, як виразники визначених потреб і інтересів різних соціальних груп; соціальні інститути, що забезпечують безпеку. З усіх наведених елементів домінуючим є другий (соціальні групи людей). Це визначається тим, що в цілому система безпеки створюється для реалізації цілей (інтересів) соціальних груп і «...неможливо, - як відзначав К. Поппер, - створити інститути, що працювали б незалежно від того, які люди їх обслуговують» [3, с. 292].

Відповідно до класифікації загроз за об'єктами і напрямками розрізняють сфери діяльності щодо забезпечення безпеки, які визначаються у науковій літературі як види безпеки. У Законі України «Про основи національної безпеки України» (червень 2003 р.) до найбільш важливих сфер життєдіяльності, у яких можливі загрози національної безпеки України, віднесено: політичну; економічну; соціальну; гуманітарну; воєнну; екологічну; науково-технічну; інформаційну сфери. Згідно цього виділяють наступні види національної безпеки: політична; економічна; екологічна; соціальна; гуманітарна, інформаційна; науково-технологічна; воєнна тощо. Досвід свідчить, що всі види безпеки пов'язані між собою і знаходяться у діалектичному взаємозв'язку, а тому кожна з них вимагає відповідної уваги, незважаючи на те, що на окремому етапі історичного розвитку пріоритети видів безпеки можуть змінюватися.

Підводячи підсумки розгляду проблеми в даній статті можна зробити наступні висновки. Причиною виникнення й існування системи безпеки, є об'єктивна потреба соціального організму в самозбереженні в умовах світу, наповненого насильством. Базовими елементами системи безпеки слід вважати: економічні, соціально-політичні й інші процеси і зв'язки в суспільстві; соціальні групи людей; соціальні інститути, ідеї, що забезпечують безпеку; як виразники визначених потреб і інтересів різних соціумів. При створенні системи безпеки країни, важливо враховувати цілий ряд чинників, серед яких слід вважати: геополітичний, соціально-політичний, економічний і етнонаціональний. При цьому основним у побудові безпеки є визначення головних інтересів об'єктів захисту і вихідних напрямків потенційних і реальних їм загроз. Зміна характеру загроз у зв'язку з багатоплановими змінами в дійсному світі вимагають коригування існуючих систем безпеки в цілому.

Ми бачимо таким чином, що безпека - поняття багатопланове і як соціальне явище має безліч параметрів. Ці параметри формуються і коригуються під впливом ряду чинників, специфіку яких повинна враховувати кожна держава, у тому числі й Україна.

Список використаних джерел

1.Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / Михальченко М.І. - Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. - 488 с.

2.Горлинський В.В. Когнітивні основи визначення ціннісного змісту феномена безпеки / Горлинський В.В. // Практична філософія. - 2009. - № 1 (31) - С.166-173.

3.Поппер К.Р. Відкрите суспільство та його вороги / Поппер К.Р. - Т. 1. М.: Феникс. 1994. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru