Мовна картина світу про непрацюючих: філософсько-освітній аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна картина світу про непрацюючих: філософсько-освітній аспект

Ашиток Н.І.

Соціально-економічні трансформації в постіндустріальну епоху на тлі технічних і технологічних новацій висвітлюють проблеми гуманістичного характеру, адже розвиток суспільства має сенс лише тоді, якщо він спрямований на задоволення потреб людини. Ці проблеми відображені в розвідках Ю. Веселова [3], Ю. 3айцева [6], Н. Скотної [9], І. Чернова [13] та інших. Науковці намагаються осмислити причини нелінійності економічного розвитку та сутність його неоднозначного впливу на буття людини. Автор статті розглядає дану проблему у контексті мовної картини світу, позаяк мова детермінована процесом розвитку людського світу і водночас активно впливає на цей розвиток, пронизує його наскрізь, будучи причетною до людської екзистенції та відображаючи суб'єктивне приєднання людини до процесу осмислення об'єктивної реальності.

Поняття «мовна картина світу» бере початок від ідеї Гумбольдта про внутрішню форму мови і «гіпотези Сепіра-Уорфа» щодо залежності культури народу від його мови. Якщо мовознавці середини XX століття розглядали ідею Ф. Соссюра про мову як ізольовану від її носія сутність, то у наш час вченими висловлюється думка про антроцентричний характер мови[ 11], що репрезентований у мові вираженням значущого для людини. Ця значущість має різні форми маніфестації, однією з яких є кількість номінативних одиниць (HO) з певною тематикою та семантичні зміни у їхніх структурах. Серед інших груп HO вражає чисельність назв на позначення професійного статусу людини.

Професійний статус важливий для людини, що підтверджується роботою Т. Бісовецької, яка виявила понад 3000 номінативних одиниць (HO) на позначення особи за соціальними ознаками. За результатами її дослідження, HO «за національною і територіальною ознаками» складають 12% від загальної кількості; «за сімейними стосунками, свояцтвом» 5%; «за соціальним і майновим станом» 7%; «за професією та родом діяльності» 66%; «за суспільно-політичним становищем» 10%[2,с.43-47].

Проблема соціального статусу людини, працюючої і непрацюючої, перебуває в центрі уваги не лише сучасних лінгвістів (Л. Йорданова, В. Карасік) та психолінгвістів (О. Леонтьєв, Р. Фрумкіна). а й соціологів та філософів (Є. Ануфрієв, В. Гуленко, О. Симончук, О. Харченко, Л. Юрженко). Актуальним є розгляд мовної картини світу у плані соціального статусу людини, який би синтезував мовознавчий пошук з його філософсько-освітнім осмисленням у контексті сучасності. Саме це є метою даної статті.

Суто мовознавчі дослідження не поясняють велику кількість професійних назв та наявність конотацій у їхньому складі, позаяк картина світу являє собою відображення мовою певного способу концептуалізації світу з позицій соціальних стереотипів, що формують позитивне і негативне ставлення людини до дійсності. Будучи засобом катетеризації іншої людини, соціальний стереотип може виступати еталоном, виміром самосвідомості, адже для людини важливо, як вона сприймається іншими людьми. У соціальній психології широко практикують міні-тест: «Хто ти?» (психолог, чоловік, турист...). Передбачається, що відповідь на це питання дозволяє збудувати низку суб'єктивно значущих рис у процесі усвідомлення людиною свого «Я». При цьому професійна приналежність є тією візитною карткою, яку людина пред'являє для своєї характеристики іншій особі або собі. Якщо людині, для якої професійна діяльність є провідною при визначенні сенсу життя, запропонувати оцінити образ свого «Я» і образ людини її професії, то ці два описи будуть близькі. Це свідчить про приєднання образу «Я» до образу професії. Зазвичай людина володіє свободою вибору тих професій, які відповідають її психічним властивостям. Цей вибір, вочевидь, зумовлений як знаннями про об'єктивну специфіку професії (Л. Ітельсон; Є. Климов), так й специфічним «ореолом», пов'язаним з престижністю професії, її суб'єктивним образом, навіяним соціальним середовищем людини (Т. Кудрявцев, В. Овсянникова, В. Шегурова) [8,с.Ю1].

Особливо цікавими у цьому контексті є дослідження назв непрацюючих осіб (безпритульних, бродяг, злочинців та ін. так званих представників соціального «дна»), для яких професійний статус не властивий. У наш час відомі такі HO на позначення «елементів» цього середовища: бездомник, бездомниця; безпритульний, безпритульник (про дитину); блиндар, бродяга; бурлака, бурлачка; ізгой. До розмовної лексики даної групи належать, наприклад, такі HO: бурлака, бурлачка; бідак, бідачка; до діалектизмів належить, наприклад, блиндар[2,сЛЗ-А7], каструля «бомж» та ін. Для цих назв властива негативна конотація, що маніфестує відповідне ставлення до осіб, так названих. Відсутність професійного статусу впливає на лише на ставлення до них з боку соціального середовища, а й на сприйняття ними реальності, відображеній у мовній картині світу. Саме про це писав В. Гюго: «Якщо філософові вдається втримати на мить мову, що безупинно випаровується, з метою дослідження її, ним оволодівають сумні, але корисні думки. Ніяке інше дослідження не буває більш дієвим, більш плідним і повчальним. Немає ні однієї метафори, ні одного кореня в словах арго, які не містили би наочного уроку. Серед цих людей бити означає прикидатися; вони б'ють хворобу прикидаються хворими; їх сила хитрість. Для них ідея людини невіддільна від ідеї пітьми. Ніч потьмуха; людина темник. Людина похідне від ночі. Вони звикли розглядати суспільство як середовище, що вбиває їх, як силу долі, і про свою свободу вони говорять так, як прийнято говорити про своє здоров'я. Заарештована людина хвора; людина засуджена мертва>[7,с.321].

Безробітні належать до непрацюючих, проте до них у суспільстві не ставляться негативно. Безробітні належать до осіб маргінальних: вони займають проміжне становище між трудящими і кримінальним та некримінальним соціальним «дном». Безробітні сприймаються з розумінням, їм співчувають частіше, ніж у радянську епоху, позаяк небезпека стати безробітним існує чи не для кожного. Ріст безробіття пов'язаний з динамізмом економіки. Наявність роботи, високий рівень кваліфікації, досвід роботи не є факторами професійної стабільності особистості, оскільки її кваліфікація з часом може не відповідати попиту. Крім того, економіка постіндустріального суспільства має тенденцію до залучення все меншої і меншої кількості людей, причиною чого є автоматизація, роботизація та комп'ютеризація сучасного виробництва. Люди, які змушені деякий час не працювати, відчувають себе некомфортно, що відображається на їхньому мовленні. Наприклад, безробітні Німеччини вживають арготичний Stempeln gehen «ходити зголошуватися на біржу праці», що підкреслює безглуздя цього ходіння і безнадійність отримати там роботу. Це слово є явищем своєрідного сприйняття світу. Вимовляючи слово, людина намагається демонструвати свою невразливість до ворожих і неприємних дій. Для особи, сторонньої для середовища безробітних, слово цинічним та вульгарним і свідчить про грубуватість психіки людей, що вживають його. Сам мовець вважає [7,с.346].

Удосконалення виробництва призводить до скорочення робочих місць, а тому працюючими сприймається негативно. Зокрема, епоха промислового перевороту в Англії дала багато слів, пов'язаних з появою нових явищ, машин. Дуже багато технічних термінів були колись емоційно-експресивними, наприклад sow «форма для металу» або pig «застигла болванка» (sow «свиня», pig «те саме»). Скажімо, механізація рибоконсервної справи створила слово для патральної машини, яка замінила десятки робітників, залізний китаєць. Машина, що розшарпує ганчірки замінила багатьох чорноробів і отримала назву вовк ('англійською devil) [7,с.357].

Високий рівень безробіття у нашій країні і світі змусив багатьох замислитися над роллю оплачуваної роботи у житті в цілому. Ми часто думаємо про працю, керуючись поняттями «безробіття» та «оплачувана робота», однак у дійсності це надто спрощений погляд. Неоплачувана праця (наприклад, робота домогосподарки) посідає важливе місце у житті багатьох людей. Ми можемо визначити роботу, що оплачується чи не оплачується, як виконання завдань, що вимагає розумових та фізичних зусиль і має на меті виробництво товарів і послуг, що задовольняє людські потреби. Професіонали виконують роботу, що виконується в обмін на стабільну заробітну платню. У будь-якому суспільстві праця є основою економіки. Специфіка економіки постіндустріальної епохи розглядалась у теорії індустріального і постіндустріального суспільства, яка отримала широке поширення у другий половині XX століття серед соціологів та економістів Західної Європи і США. У роботах Р. Арона, Д. Белла, З. Бжезінського, Дж. Гелбрейта, У. Ростоу та інших авторів було проведене членування історичного процесу на три основні стадії («стадії росту»): традиційне, індустріальне і постіндустріальне суспільство. В основу виокремлення «стадій росту» були покладені типи виробництва[9,с.45]. Найбільш характерною рисою постіндустріального суспільства, на думку його теоретиків, є перевага кількості працівників сфери обслуговування (освіта, охорона здоров'я, торгівля, наука, державна діяльність, служба побуту, індустрія розваг тощо) порівняно з матеріальним виробництвом. Д. Белл називає це переходом від товарного виробництва до економіки обслуговування[9,с,48]. На стан матеріального виробництва не впливають кризи у сфері обслуговування, через що велика кількість працюючих стає безробітними.

Чи зменшується важливість праці у постіндустріальну епоху? «Кожен має право на працю», записано в Загальній Декларації людських прав ООН, проголошеній після Другої світової війни. На той час це означало право на оплачувану роботу. Однак, якщо тенденція до широкомасштабного безробіття є довгостроковою, ця мета стає нездійсненною. Можливо, нам слід переосмислити природу оплачуваної роботи. І роботодавці, і працівники часто вважають безробіття негативним явищем, проте такі погляди потребують вивчення. Зрештою, ототожнення понять «робота» та «оплачувана зайнятість» обмежує розуміння проблеми. Якщо хтось витрачає великі зусилля на догляд за дитиною, то чому б це не вважати роботою?

Слово безробіття з'явилося в ужитку наприкінці XIX століття; можливо, на початку XXI століття воно б зникло, якби відсутність роботи не ототожнювалася з бездіяльністю взагалі. Чому б не кваліфікувати всіх безробітних як самостійно зайнятих? У всіх індустріалізованих країнах середня тривалість робочого дня поступово скорочується. Багато робітників досі працюють понаднормово, однак деякі уряди вже впроваджують нові обмеження на допустимий робочий час. Наприклад, у Франції понаднормовий час обмежується максимумом 130 годин на рік. У більшості країн офіційний пенсійний вік становить 65 років, однак, як видається, існує тенденція до раннього виходу на пенсію та скорочення тривалості середньої службової кар'єри (Blyton). Якщо обсяг часу, відведений на виконання оплачуваної роботи, й надалі зменшуватиметься, а потреба мати роботу втратить першочергове значення, то характер службової кар'єри може зазнати істотних змін. Наприклад, дедалі поширюється практика розподілу робочих обов'язків або роботи за гнучким графіком. Деякі дослідники з питань праці запропонували впровадити практику річної відпустки через кожні сім років (подібно до тієї, що існує в університетах) і на працівників інших сфер з тією метою, щоб кожен, одержавши у своє розпорядження рік, міг навчатися або самовдосконалюватися. Можливо, дедалі більше людей братиметься до планування життя, тобто розподілу різних видів тоудової діяльності (оплачувана, неоплачувана, повний чи неповний робочий день) на різних етапах свого життя. Так, дехто може вирішити поповнити ряди робочої сили тільки після здобуття формальної освіти та відповідного гарного відпочинку, наприклад, якоїсь подорожі[4,с.393].

Французький соціолог Андре Ґорц запевняв, що в майбутньому оплачувана робота відіграватиме в людському житті дедалі меншу роль. Дослідник виходив з критичної переоцінки творів К.Маркса. На думку К. Маркса, робітничий клас, до якого належатиме з часом більше людей, розпочне революцію, котра приведе до гуманнішого суспільного ладу, у якому праця посідатиме чільне місце серед утіх, що може дати життя. Перебуваючи на лівих позиціях, А. Ґорц, однак, заперечує цю думку. Замість перетворення робітничого класу на наймасовішу соціальну верству та здійснення ним успішної революції, ми спостерігаємо фактичне його зменшення. Чорнороби у наш час складають меншість у робочій силі, і їхня кількість постійно скорочується. На думку А. Ґорца, більше немає сенсу вважати, що робітники можуть захопити підприємства, частиною яких є вони самі, чи, тим більше, стати провідною владною структурою. Поширення мікротехнологій і надалі буде зменшувати кількість робочих вакансій, що оплачуються повністю. За А. Ґорцом, ми рухаємося до «дуалістичного суспільства». В одному його секторі з метою максимізації ефективності зосереджуватиметься виробництво та політичне управління. Другий сектор це сфера, в якій люди будуть зайняті різноманітними видами неробочої діяльності, що даватимуть задоволення або сприятимуть самовдосконаленню. Слід, як це пропонує А. Ґорц, розглядати безробіття не тільки в негативному світлі, але й як можливість жити власними інтересами та розвивати свої здібності. І все-таки, принаймні досі, прогрес у цьому напрямку незначний. Для багатьох оплачувана праця залишається необхідною основою генерування матеріальних ресурсів для повноцінного життя[4,с.395].

Майбутнє в теорії А. Ґорца і коментарях Е. Гіденса не безхмарне. У суспільстві, значна частина якого змушена буде не працювати, виникнуть проблеми, пов'язані з переглядом такої базової цінності, як праця. Між тим український народ цінує людину праці високо, зневажає лінивого, неробу, про що говорять прислів'я: «Трудові гроші світ годують; людина у роботі пізнається; який майстер, така й робота; їж хліб зубами, а роботу роби руками; з ремеслом і каліка хліба здобуде;ремесло не просить хліба, а само годує; не молот кує, а людина; не голка шиє, а руки; не сокира теше, а тесля; золоті ручки, не зіпсують мучки; більше справи, менше слів; трутням і по будням свято;лінивому і сонце зарано встає;лінивому і в понеділок свято». Зміни на ринку праці впливають на аксіологічний вимір концепту робота. Вочевидь, тимчасове безробіття не розглядатиметься негативно, а тому прислів'я «хто не робить, той не їсть» змінить своє значення.

Актуальною проблемою сьогодення є прогнозування наслідків зростаючого безробіття. Безробіття здатне негативно вплинути на психічне самопочуття і окремої особистості, і всього суспільства, громадяни якого зневажливо ставляться до праці. Про це писав К.Ушинський: «Пригадайте характер римського громадянина в той період, коли він від сохи переходив до занять консула й диктатора, і порівняйте його з характером римського ненажери часів Доміціана, коли цілий світ надсилав у вічне місто найбільш вишукані витвори найвіддаленіших країн і коли будь-яке заняття вважалося ганебним не тільки для римського вельможі, а й для обідранця римської черні; коли тисячі рабів не тільки звільняли римлянина від необхідності що-небудь робити, а навіть що-небудь думати; а натовпи німецьких найманців знімали з нього обов'язок самому захищати свою батьківщину <...> В який з цих періодів був щасливіший римлянин? Чи тоді, коли він сам орав землю, а жінка його ткала йому одяг, чи коли він за один обід пожирав річні прибутки азіатських царств, коли він без допомоги інших навіть не їв, не ходив і не думав? Дивовижна, незбагненна для нас байдужість до життя проглядає, подібно до якогось пекельного страховиська, в численних картинах самовбивства, зображуваних Тацитом»[12,с. 105].

Часто ми асоціюємо поняття праця з нудними обов'язками, котрі ми хотіли б звести до мінімуму або взагалі знехтувати, хоча й усвідомлюємо, що втрата роботи призводить не лише до матеріальних, а й до соціально-статусних змін. Якщо до своєї праці так ставиться більшість людей, то чому? Спробуймо знайти відповідь на це питання. Робота означає щось більше, ніж просто марудні обов'язки, інакше безробітні, не почувалися б такими покинутими. У сучасному суспільстві мати роботу означає зберегти самоповагу. Що дає праця? Гроші! Зарплатня є головним ресурсом, від якого залежать люди, задовольняючи свої потреби. Рівень активності! Навіть рутинна праця створює середовище, в якому витрачається енергія особи. Різноманітність! Праця уможливлює доступ до середовища, що контрастує з домашнім оточенням. Розподіл часу! Для людей, зайнятих на регулярній роботі, день організований за ритмом праці. Непрацюючі особи часто називають своєю проблемою нудьгу і поступово втрачають відчуття часу. Соціальні контакти! У трудовому колективі часто виникають дружні стосунки. Самоідентичність! Праця переважно цінується за надання відчуття стабільної соціальної ідентичності. Неважко зрозуміти, чому втрата роботи може зашкодити впевненості людей у своїй соціальній значущості. Про надзвичайне значення праці у житті людини М.Бердяев писав: «Заберіть від людини всю особисту владу над речами, матеріальним світом, всю особисту свободу в господарських актах, і ви зробите людину рабом суспільства і держави, які віднімуть у неї право свободи думки, совісті й слова, право свободи проживання, саме право на життя>>[5,с.364].

Чи сприяє освіта успішній соціалізації особистості? Безперечно, так. Процес освіти пов'язаний не тільки з підготовкою індивіда до певного виду діяльності, а й зі здійсненням істотного впливу на формування соціального статусу індивіда. Освіта має одночасно і практичне, і символічне значення у зв'язку з тим, що отримані знання і навички можуть використовуватися на практиці, а це реальний результат освіти. Формальний результат (у вигляді визначеного документального підтвердження) найчастіше набуває символічного значення. Диплом стає символом соціального статусу, хоча й не гарантом соціальної мобільності[ 10,с. 114]. Чи гарантує освітній сертифікат працевлаштування за фахом? Ні. Більше того, він взагалі не гарантує отримання будь-якої роботи. Можливо, удосконалення в освітній сфері, її динамічність у виборі напрямів навчання і виховання сприяли б розв'язанню деяких проблем у житті непрацюючих.

Завершити статтю можна словами К.Ушинського: «Можливість працювати і любов до праці краща спадщина, яку може залишити своїм дітям бідний і багач. Праця, звичайно, тягар, але тягар, без якого поєднання людської гідності і щастя неможливе, тягар, який повинна нести людина, якщо хоче прийти до того непорушного спокою, до якого закликаються тільки трудящі і обтяжені» [ 12,с. 120]. Саме у такому гуманістичному плані сприймається концепт праця у мовній картині світу, потенціал якої доцільно використовувати в освітньо-виховному процесі в епоху адаптації суспільства до сучасних економічних умов.

мовний соціальний безробіття психологія

Список використаних джерел

1. Белл Даниэл. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Пер. с англ. М.: Academia, 1999. 956с.

2. Бісовецька Т.В. Лексико-семантичні групи маркованих номінативних одиниць на позначення соціального статусу в українській мові // Слов'янський вісник. Збірник наукових праць. Серія «Філологічні науки», Рівне: РІС КСУ, 2007. С,43-47.

3. Веселов Ю.В. Экономическая социология постмодерна // Журнал социологии и социальной антропологии. Москва, 1998. Т.1. №1. С.72-80.

4. Гіденс Е. Соціологія. K.: Основи, 1999. 726с.

5. Ільїи В.В., Кулагіи Ю.І. Філософія. Підручник. В 2 ч. Ч.ІІ. Актуальні проблеми сучасності. K.: Атьтерпрес, 2002. 480с.

6. Зайцев Ю.С. Соціалізація економіки України як стратегічна потреба в розвитку. Автореф. дис. д-ра... екон. наук. 08.01.01; Київ. нац. екон. ун-т. K., 2000, 36с.

7. Лихачев Д.С. Арготические слова в профессиональной речи // Развитие грамматики в лексике современного русского языка. М.: Наука, 1964. С.311360.

8. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. М.: Издательство Московского университета, 1988. 208с.

9. Э. Скотна Н. Особа в розколотій цивілізації: освіта. Світогляд, дії. Львів: Українські технології, 2005. 384с.

10. Ю. Смелзер Н. Социология. Образование в Америке // Социологические исследования. 1993. № 5. С.113-114.

11. Телия В.Н. Метафоризация как основной прием создания лексических и фразеологических средств языковой картины мира // Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира. М.: Наука, 1988. 515с.

12. Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні // Вибрані педагогічні твори. Т.І. Теоретичні проблеми педагогіки. K.: Радянська школа. С.104-121.

13. Чернов І.О. Економічний розвиток суспільства: людиновимірчий аспект // Ґілея (науковий вісник): збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. K., 2009. -Вип.27. С, 151-156.

Размещено на Allbest.ru