Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійна свобода у світоглядному контексті демократичного суспільства

Андрієнко О.В.

Після отримання Україною статусу самостійної та незалежної держави розпочався процес активного відродження її культури, у тому числі й такої її складової, як релігійне життя. Інтенсивність релігійних процесів у державі, що отримала у науковій літературі назву "релігійний ренесанс", була однією з найвищих серед всіх пострадянських країн. Сьогодні Україна знаходиться на шляху розбудови демократії. Цей шлях є досить складним і пов'язаний як зі змінами соціально-політичного та економічному характеру, так і з кардинальною перебудовою світогляду. Для соціалістичного режиму була характерною політика "подвійних стандартів" у відношенні до релігійної віри з одного боку релігія проголошувалась застарілим, рудиментарним явищем суспільного життя, яке мало зникнути одночасно з остаточною перемогою комуністичного світобачення, а з другого саме православ'я стало фактично гвинтиком владного апарату. Набуття незалежності надало Україні не лише нові можливості, але й поставило перед її народом складні завдання зокрема, формування адекватного розуміння демократичних прав і свобод, таких як свобода думки, слова, політичної свободи, свободи суспільних зібрань та об'єднань, а також релігійної свободи. Релігія завжди була важливою складовою частиною суспільної свідомості. Вона активно взаємодіє з політичним, економічним та культурним аспектами соціального життя. Тому для розвитку демократичного суспільства цілком необхідним є об'єктивне розуміння сутності та значення релігійної свободи.

Питання релігійної свободи в умовах демократичного режиму хвилювало багатьох дослідників та мислителів. Серед них Р. Міннерат [1], Є. Дулуман [2], Б. Любовик [3], а також М. Бердяєв [4], А. де Токвіль [5] та ін. Але попри всю чисельність існуючих робіт з цього питання досі не розкритим залишається світоглядний аспект релігійної свободи у демократичному суспільстві, що говорить про необхідність ведення активних досліджень у цій сфері.

Метою даної роботи є аналіз релігійної свободи у світоглядному контексті демократичного суспільства.

У найбільш загальному сенсі релігійна свобода це свобода від утисків з боку уряду, адміністрації, суспільних організацій та інститутів, а також груп та приватних лиць у питаннях віри. Релігійна свобода обов'язково передбачає право людини на незалежний пошук релігійної істини та право жити згідно цієї істини. Крім того, демократичне розуміння релігійної свободи передбачає право не сповідувати жодної релігії.

Релігійна свобода є невід'ємним елементом демократичного світогляду. Навіть у сучасному секуляризованому соціумі релігія продовжує залишатись найбільш масовою формою світобачення (віруючими вважають себе близько третини людей). Ще з часів СРСР в Україні релігійні права та свободи залишаються остаточно неврегульованими. Це проявляється не лише на правовому та законодавчому рівнях, але й на рівні суспільної думки. Демократичний устрій вимагає від громадян гнучкості та світоглядної відкритості, але люди почасти не знають, як правильно ставитися до релігійної свободи. Певну роль відіграє нестача якісної інформації про існуючі релігійні організації (в Україні через ЗМІ діють передусім представники православ'я, хоча сьогодні релігійна палітра держави є дуже різноманітною). Негативним чинником, що досі впливає на суспільний світогляд, є жорсткі утиски релігійної свободи "атеїстичних" радянських часів. Як справедливо відмічає професор Є. Дулуман, релігія є основою світогляду для значної частини населення, а "насильство у сфері світогляду це не насильство у певній частковій сфері проявлення людини, а насильство над людиною взагалі" [2]. Для демократичного суспільства подолання цієї проблеми є цілком необхідним кроком.

Релігійна свобода у контексті демократичного суспільства дає можливість гармонійного функціонування релігійної свідомості. Релігійна свідомість це спосіб відношення віруючого до світу через систему поглядів і почуттів, смисл і значення яких становить віра в надприродне [3, с.275]. Якщо давати більш коротке визначення, то релігійна свідомість це певний специфічний спосіб світогляду. Але тут виникає питання про те, у чому полягає його специфіка. Звичайно, в найбільш загальному розумінні вона пов'язана із поняттями "віра", "сакральне", "профанне" та ін. Але, якщо проаналізувати це питання більш докладно, то виявиться, що воно є набагато глибшим, ніж здається з першого погляду.

По-перше, релігія та релігійна свідомість це не просто соціальний, а соціально-психологічний феномен, що має безпосереднє відношення до того суспільного контексту, у якому існує. Звичайно, релігійна свідомість та її формування багато в чому залежать від конкретних історичних умов і конкретного суспільства.

Але, по-друге, треба зазначити, що у даному випадку існує і "зворотній бік медалі" релігійна свідомість, що сама виступає у ролі значного фактору розвитку суспільства у багатьох сферах, у тому числі і в сфері становлення демократії. Найбільш поширені та авторитетні релігійні традиції сучасності, такі, як християнство, іслам, буддизм, індуїзм, юдаїзм, за період свого існування перетворилися з суто духовної на міцну соціальну силу, що накладає відбиток свого сакрального авторитету на політичні, культурні, економічні та інші соціальні процеси. В якості прикладу, варто згадати роботу А. де Токвіля "Демократія в Америці", у якій автор неодноразово торкається цього питання. Так, А. де Токвіль, говорячи про проблеми американського суспільства 30-40-х рр. ХІХ ст., виділяє два шляхи впливу релігії на суспільну свідомість прямий та опосередкований. Відносно першого, А. де Токвіль говорить про католицьку релігію як таку, що дуже серйозно впливає на формування та впровадження у життя принципів демократії. Адже відповідно до світогляду, характерного для католицтва, суспільство умовно поділяється на два прошарки: священство та народ [5, с.221]. Священик стоїть вище за народ, але народ сприймається як певна сукупність рівних суб'єктів, рівних у тому розумінні, що кожен має однакові можливості на шляху до Бога та однакові обов'язки перед церквою, для всіх існують певні моральні принципи, стандарти поведінки та ін. Тобто, біля вівтаря "змішуються усі класи і ранги" [5, с.221]. Незважаючи на здавалося б, повну відокремленість церкви від політичної сфери, католицькі священики доволі часто виступали у якості суспільної сили. Набуваючи певного статусу у соціальній ієрархії, вони намагалися закріпити політичний устрій, частиною якого були. Тобто, релігійна свідомість як спосіб світосприйняття, у даному випадку католицький варіант, впливає на суспільство і готує його до засвоєння певних суспільно-політичних та моральних принципів. Нарешті наявність релігійної свободи у суспільстві сприяє становленню демократії.

Слід також вказати на існування двох позицій у самому християнстві щодо соціально-політичної ситуації у суспільстві. Перша позиція є суто спіритуалістичною та проявляється у намагання повного ігнорування політичних процесів. У сучасних умовах таке радикальне абстрагування церкви від суспільних проблем не видається можливим. Релігійна діяльність має знаходитись у державному та міжнародному правовому полі. Тому більш адекватною є друга позиція налагодження конструктивного діалогу між церквою та державою. В умовах верховенства права держава не повинна втручатись у релігійні процеси, але вона має гарантувати право своїх громадян сповідувати або не сповідувати певні релігійні погляди, а також змінювати їх за власним бажанням.

Дослідник церковно-державних взаємин у сфері релігійної свободи та прозелітизму Р. Міннерат виділив наступні законодавчі моделі, що існують сьогодні в різних країнах світу [1, с.387-393]:

гарантування повної релігійної свободи для всіх конфесій про конституційній підтримці однієї з них (зокрема, католицтва), як на Мальті, у Монако або Ліхтенштейні;

суворе розгалуження церкви та держави, поєднане з наданням рівної свободи слова, друку і зборів для представників всіх конфесій;

3) розмежування церкви та держави про наданні можливості релігійним організаціям офіційно співпрацювати з державою у питаннях освіти, ЗМІ, правового визнання релігійного шлюбу, релігійної опіки над в'язнями, хворими та військовими тощо (приклади цієї моделі існують у Німеччині, Іспанії та Італії);

4) повна заборона релігійної діяльності (Албанія у 1945-1990 рр.);

5) наявність у країні офіційної державної релігії (більшість мусульманських країн, Ізраїль);

6) формальне прийняття міжнародних норм у справах релігії при наявності правових привілеїв в одної з конфесій та дискримінації інших (Греція).

Незалежна українська держава зараз продовжує формувати власну модель релігійної свободи. Українське законодавство у сфері релігії на сьогодні є досить ліберальним і це цілком відповідає багатонаціональному та полірелігійному характеру українського народу. Але з розвитком та розбудовою демократії в Україні необхідно також подальше вдосконалення правової бази стосовно справ релігії та приведення її у повну відповідність з міжнародними юридично-правовими актами у сфері свободи совісті. Серед них слід назвати "Загальну декларацію прав людини" 1948р. (де чітко задекларована свобода людей у виборі, дотриманні та прояві того чи іншого світогляду), "Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод", "Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі" 1975р. (де формулювання свободи у сфері релігії є більш широким, а саме йдеться про свободу думки, совісті, релігії та переконань) та ін. До основних проблем правового врегулювання релігійної свободи в Україні слід віднести неефективність існуючої законодавчої бази у справі розв'язання міжконфесіональних конфліктів, а також в питаннях брутального використання релігійних вподобань громадян політиками задля задоволення власних передвиборчих амбіцій; намагання виконавчої влади в Україні в особах Президента та представників Кабінету Міністрів України управляти релігійними процесами в державі, а не гарантувати їх демократичний розвиток (варто згадати, наприклад, спроби імперативного нав'язування віруючим громадянам ідеї створення самостійної української церкви); і, з рештою, необхідність серйозного реформування законодавства у сфері релігії, оскільки воно у багатьох моментах дублює свій радянський аналог і не відповідає реаліям сьогодення, що зумовлює невиконання задекларованих принципів та вимог на практиці. Демократичний устрій не може співіснувати з утисками релігійної свободи громадян або домінуванням певної релігії, адже, як справедливо відзначив М. Бердяєв, демократія завжди скептична, вона є "крайнім релятивізмом, який заперечує все абсолютне" [4].

У впливі релігії на суспільний світогляд існує ще один момент релігійна мораль, що здійснює опосередкований, але доволі могутній вплив на всю сукупність соціально-політичних процесів. Варто згадати, наприклад, цілий ряд "крилатих виразів" з Біблії, які кожен українець чи росіянин чув, мабуть, з дитинства "Не судіть та не судимі будете", "Око за око, зуб за зуб", "Фома невіруючий", тези декалогу тощо. Певні принципи моралі, символи та ідеї, що існують у суспільній свідомості і так чи інакше впливають на світогляд та поведінкові стандарти, мають своїм початком саме релігію, у даному випадку християнство. Ці стандарти та принципи існують завжди, і навіть у стані кризи, коли активізуються явища соціальної аномії та секуляризації.

Особливістю релігійної свідомості українського народу є образність, символічність, емоційність, складне і суперечливе поєднанням ілюзорного та реалістичного, синкретичність, глибока інтимність та діалогічність [6, с.136]. У цьому сенсі українці виступають скоріш як люди Сходу, ніж як представники західного світогляду. Тому зовсім не дивно, що в етнічних українців викликає інтерес буддійська доктрина, з її зосередженням на теперішньому та розумінням навколишніх реалій як "павутиння сансари", ілюзію, від якої можливо звільнитись і досягти стану абсолютного блаженства вже у цьому житті. Чи не цього прагне майже кожен українець, що переживає стан глибокої аномії, який охопив усі пострадянські суспільства? І це стає цілком зрозумілим, якщо згадати про всю ефемерність понять "минуле" або "майбутнє" в умовах системних трансформаційних процесів, коли будь-яке раціональне планування в наступний момент може виявитись неадекватним зовнішній дійсності, відсутня сама система цінностей як таких, тобто неможливо вибрати жодної точки відліку. Буддизм у цих умовах є цілком прийнятною світоглядною системою, тому що вчить людину практичним засобам виживання у мінливому та нестабільному світі.

Сьогодні українці через наявність свободи вибору у релігійній сфері формують власну релігійну свідомість та ідентичність на якісно новому правовому і соціокультурному рівні. Значним показником успішності цих процесів є не лише широкий діапазон релігійних конфесій, але й те, що всі вони мають змогу безперешкодної діяльності в межах соціуму, що є дійсно великим досягненням. Принесені в Україну іноземні течії і громади починають пронизатись локальною національною і соціальною специфікою та проблематикою, в свою чергу, надаючи українській свідомості можливість вийти за вузькі межі національного та подивитись на ситуацію у соціумі та власному житті з нової, нестандартної точки зору.

Таким чином, релігійна свобода є невід'ємною частиною демократичного суспільства як у світоглядному, так і у правовому аспектах його прояву. Світоглядний плюралізм, у тому числі і множинність релігійних поглядів та організацій є неминучим супровідним явищем процесів демократизації та глобалізації суспільства. За цих умов цілком неадекватними є консервативні політичні погляди на релігію, зокрема, намагання штучно зробити населення тієї чи іншої країни релігійно однорідним. Наявність розвиненої законодавчої бази у релігійній сфері, державне гарантування виконання її вимог при відсутності тиску з боку державних органів на функціонування релігійних громад є необхідною ознакою цивілізованої країни. Стосовно перспектив подальших досліджень слід назвати компаративний аналіз шляхів вирішення питання релігійної свободи у різних державах світу та надання практичних порад з цього приводу для України.

релігійна свобода демократичне суспільство

Список використаних джерел

1. Міннерат Р. Церковно-державні взаємини, релігійна свобода і "прозелітизм" // Релігійна свобода і права людини: Місія і прозелітизм. У 3 т. Т.

2. Львів: Свічадо, 2004. С.377-393. (Людина. Церква. Держава).

3. Дулуман Е.К. Свобода совести как элемент демократических свобод // Атеистический сайт [Электронный ресурс].

4. Любовик Б. Релігійна свідомість // Релігієзнавчий словник. К.: Четверта хвиля, 1996.392с.

5. Бердяев Н. Демократия, социализм и теократия // Библиотека "ВЕХИ" [Электронный ресурс].

6. Токвиль де А. Демократия в Америке: Пер. с фр. В. Олейник и др. М.: Прогресс-Литера, 1994. 554с.

7. Черкасова Л. Джерела української релігійної свідомості // Наука. Релігія. Суспільство. 2001. № 2. С. 131-137.

Размещено на Allbest.ru