Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігія в системі комунікацій

Васильєва І.В.

Проблема духовності постає особливо актуальною в сучасному просторі України - це пов'язано з багатьма змінами як у соціальному, економічному житті нашої держави, так і з тими змінами, що, безперечно відбуваються у свідомості людини XXI ст. Багато філософів, релігієзнавців, психологів, культурологів та представників інших наук звертають увагу на зростання бездуховності, незацікавленості, байдужості до здобутків вітчизняної і світової культури, байдужості до інших людей і як це не парадоксально - байдужості людини до себе самої. Відомі українські дослідники - В. Андрущенко, В. Горський, Л. Губерський, С. Кримський, В. Лубський, В. Шинкарук, зарубіжні - М. Московічі, В. Ліппман, Т. Лукман, Дж. Розен, А. Шюц та ін. підкреслюють зміни у свідомості людини наприкінці XX - початку XXI ст.

Тому і постає одна з найактуальніших проблем сьогодення: як зробити людину духовною, як активізувати її духовні потреби? Деякі дослідники великі надії покладають на релігію як важливу компоненту людського життя, її можливості в актуалізації емоційної сфери людини. На користь цього підходу свідчать передусім реалії сьогодення, зокрема, зростання релігійності населення України, його довіри до церкви. Так, за даними Міжнародного соціального дослідження (18 8Р) за час незалежності українці стали більш віруючими: загалом нині віруючих в Україні - три чверті, понад 61% українців довіряють церкві [4, с.22]. В зв'язку з цим важливе значення має розкриття потенціалу релігії у сучасному суспільстві, механізмів, засобів її впливу на свідомість, ціннісні орієнтації людей.

Молитва, по своїй психологічній суті, - це публічна комунікація, що здатна об'єднати людей у колективному потрясінні завдяки тому, що деякі почуття, які тільки окреслені в душі кожної людини, неочікувано здобувають загальний вираз, ясний, прозорий як екстатичне переживання. Універсальним механізмом релігійного мислення стає переживання (здогадка, відкриття, прозріння, одкровення), тобто існує такий момент, коли, на думку психологів (З. Фройд, Д. Узнадзе) неусвідомлюване переходить поріг свідомості й в розумінні людини формується новий образ і явища, і власного "я". Слід підкреслити, що саме у масовій комунікації, якою, наприклад, є колективна молитва, цей процес не тільки посилюється убагато разів, але і набуває діяльнісного характеру. Відомий французький соціопсихолог С. Московічі у праці "Феномен соціального зображення" наголошує, що формування нового образу в ідейному універсумі групи енергетично мобілізує поведінку, тому що перехід пізнавального плану в план емоційний породжує почуття переконаності [10, с.72].

Очевидно, що молитва - як публічна комунікація розкриває психологію творчості в моменті самої комунікації, тобто у породженні та сприйнятті нових образів, що інтерпретують певні події й почуття і, в такий спосіб, загострюють спільне переживання, виводячи його на рівень спонтанних реакцій в поведінці й трансформацію неусвідомлених установок. Відомий російський вчений, академік Д. Ліхачьов характеризує, наприклад контакт між виконавцем пісні та реципієнтом наступним чином: "Співак співає про себе, слухач слухає теж про себе. Виконавець і слухач (слухач нібито внутрішньо підспівує виконавцю і з цієї точки зору, певним чином, є також її виконавцем) прагнуть ототожнити себе з ліричним героєм" [3, с.86]. Тому та думка, яку формулює співак нібито спливає у свідомості слухача з глибин його власного неусвідомленого як неочікуване прозріння. Іншими словами, коди сходяться - те, що було в пісні знаходить своє відлуння в душі реципієнта.

Безперечно, в різних видах масової комунікації: фольклорному обряді, молитві, народному видовищі, поп-шоу, політичній демонстрації, телевізійному репортажі і т.п. - такого роду ефекти мають свої особливості, але всі вони - явища одного порядку. Для прикладу можна порівняти з "пісенним" контактом психологічну інтерпретацію ключової категорії трагедії (у початковому смислі стародавнього жанру народного видовища): "На вершині трагедії спів-переживання і спів-страждання герою переходять у сумісне усвідомлення, вирішення життєвої проблеми. Катарсис - це усвідомлення. Це - розширення меж індивідуального до всезагального. Таке розширення свідомості по-новому висвітлює індивідуальний досвід, минуле людини, допомагає їй побачити свої відхилення та їх згубні наслідки" [5, с.568-569]. Очевидно, що катарсис відбувається і під час молитви, їх глибинний механізм є аналогічним. Кардинальним моментом будь-якої масової комунікації є творче осмислення життєвої перспективи в реальній комунікативній ситуації (коли людина звертається до Бога з будь-яким проханням, вона, зрозуміло, осмислює своє майбутнє, найважливіші речі у своєму житті). Людина створює культуру, змінює природні умови свого існування заради підтримання духовності власного "я".

Втрата духовності сьогодні - це не випадковість. Після того, як соціальні утопії виявилися кровавими вакханаліями тоталітаризму і за їх припинення заплатили своїм життям мільйони людей, у суспільстві виявилася закономірна недовіра до будь-яких державних доктрин і до офіційної моралі в цілому. Відомий автор, філософ-дисидент О. Зиновьев у 1973 році показав, що духовність як така - не сумісна з соціалізмом. Повернувшись до Росії після еміграції, він виявив такі самі форми життя і форма масового мистецтва, що вимушений був знову-таки повернувся до Німеччини.

Безперечним є той факт, що в перехідні періоди в суспільстві поведінка людей є достатньо ексцентричною, і у минулі роки вона нічим не відрізнялася від сьогоднішніх проявів. Наприклад, напередодні 1001р. велика кількість багатіїв віддали все своє майно бідним людям та пішли до церкви, щоб зустріти "кінець світу", на який чекали в кінці першого тисячоліття від Різдва Христова і на який сподівалися як на припинення матеріальних і духовних негараздів. Але сум'ятиця у почуттях сучасної людини має інший характер. Вона породжена не стільки відразою до тих або інших обставин життя, оскільки ясним усвідомленням того, що знищити ці обставини не можливо. He можливо призупинити економічну експансію, тому що світовий порядок не витримає глобального зменшення виробництва. Окрім того, не можливо і звільнитися від ядерної зброї, тому що так звана рівновага страху забезпечує самозбереження людства.

У будь-якій галузі діяльності, від міжнародної політики до вирощування овочів на власній ділянці, людина опинилася в такій ситуації, коли продовження традиційної діяльності загрожує цілому людству, а припинення цієї діяльності теж буде мати катастрофічні наслідки. Суспільне життя з'являється перед людиною як об'єктивована апорія, тобто як інтелектуально-моральнісна проблема, тому що рішення, що взаємно виключають одне одного є однаково правильними і однаково необхідними. Тому і вчинки сучасної людини знаходяться у протиріччі, є незрозумілими для самої людини, вони є амбівалентними, тобто такими, які одночасно передбачають протилежні мотиви і почуття. Суспільна думка виявилася у полоні політичних антиномій, тобто тих вчень і теорій, що взаємно виключають одне одного. Сам термін "антиномія" запропонував професор Марбурзького університету Р. Гоклен у 1613 р. Але явище логічної неузгодженості знаходилося у центрі уваги філософів від античності до сьогодення.

Засновник німецької класичної філософії І. Кант виявив декілька антиномій, що захищають розум від незрозумілих і невдалих спроб пізнати світ "речей-у-собі" й водночас оберігають віру від "зазіхань" розуму. Німецький мислитель або розводив два уточнюючі рішення у різні боки, або, взагалі, "знімав" питання щодо їх вирішення. У теоретичному плані це, безперечно, є припустимим, конструктивним і психологічно безпечним. Але те, що стосується соціально-політичних антиномій - тут виникають зовсім інші проблеми. Для більшості людей це - психічна реальність, у якій зливаються душевні прагнення і об'єктивні перспективи існування людини в світі. Так психічна реальність вимагає практичного вирішення у соціальній галузі. Так що, в дійсності ми не можемо ані розвести, ані "зняти" ці питання. Звідси і нестабільність у психіці багатьох людей, яка виражається у їх ексцентричній поведінці, що постає визначальними типологічними рисами сучасної людини. Якщо підвести рису під надбаннями XX ст. - це антиномічність і суспільної думки, і антиномічність світовідчуття кожної людини, і антиномічність світовідчуття людства - таким є основний психологічний підсумок минулого століття.

Суверенність кожної особистості, адекватність її реакцій залежать, у тому числі, й від осмислення оперативної інформації, від того, як може творити та або інша особистість у комунікативному аспекті. У психологічному плані масова комунікація - це проблема особистості. Відомий американський психолог Дж. Розен вважає, що інтелектуальне життя сучасної людини складається з того, що людина кодує і декодує масові символи, а її життєвий успіх залежить від того, наскільки швидко і адекватно сучасна людина засвоює телевізійні (!) образи [11, с.162-166]. Власне тут і необхідно сформулювати питання: очевидно, сучасна людина прагне до релігії, до віри й тому, що релігійна діяльність не передбачає постійну кодифікацію і декодифікацію релігійних символів (у цьому випадку не йдеться про новітні нетрадиційні рухи, які, у зв'язку зі своєю постійною модернізацією, передбачають діяльність людини щодо кодування і декодування).

Соціально-економічна антиномія, яка є закономірним психологічним підсумком минулого століття, в тому або іншому Ti прояві у повсякденності відчувається людьми як нагальна потреба. Вийти з масової комунікації не можливо - це викликає або регресію особистості, або знищення суспільства. Відомий французький дослідник Ж. Еллюль ще в роки "психологічної війни" зазначав, що "найхитріший маніпулятивний засіб перестає діяти, як тільки його таємниця розкрита публічно" [8, с.119].

Очевидним є те, що і релігія має свої засоби впливу на людей і вони, фактично, враховують ті психологічні закономірності, що знаходяться як у основі індивідуальної творчості, так і масової свідомості. І для цього необхідною стає методика паралельного розгляду вищих психічних функцій людини і масових психологічних процесів. Першою умовою психологічної безпеки в масовій комунікації виявляється незалежність мислення. Антиномія, як ми підкреслювали вище, - це зіткнення протилежних, але у рівній мірі обґрунтованих суджень, тому головним є не підпадати під їх впливи. По-перше, до будь-якої пропаганди (в тому числі й релігійної) слід ставитися достатньо обережно. Навіть у XX ст. і на початку XXI існують випадки, коли замість науки виникає ідеологія, замість творчості - фанатизм. По-друге, слід уважно розглянути існуючі точки зору щодо того або іншого питання, щодо тієї або іншої проблеми. Ми можемо сказати, що в антиномії не існує єдино вірних підходів, як не існує абсолютно неправильних. Будь-яка точка зору об'єктивно фіксує реальні феномени, які, з іншої позиції, розрізнити важко.

Аналіз релігійної діяльності, релігійної творчості передбачає використання загально методологічного "принципу додатковості" Нільса Бора. Цей принцип передбачає аналіз та описування внутрішнього протиріччя у двох еквівалентних аспектах з наступним зовнішнім співставленням обох взаємододаткових аспектів. Все, що існує у масовій комунікації є амбівалентним. Це відбувається тому, що все, що в ній існує, може стати світочем премудрості, а може стати цвинтарем ідей.

Слід також наголосити, що творчість у процесі комунікації, в тому числі й релігійної комунікації є методологічно коректною і тому може стати надійним засобом психокорекції антиномічних станів свідомості в історичному русі людства. Будь-яка однобічність (а з нею ми часто зустрічаємося в новітніх релігійних рухах) призводить до психічних відхилень, які або раніше, або пізніше будуть вимагати самокорекції, а можливо і втручання фахівців. У поведінці людини існують такі прояви, про які не знає сама людина, про які вона не хоче знати, але потім страждає людина, коли заздрість, ненависть та ін. негативні почуття знищують її власну духовну сутність.

Вже друга половина XX ст. продемонструвала людству необхідність розробки соціотерапевтичних технологій і методик для того, щоб допомогти суспільству подолати негативний вплив того, що в абстракції визначалося як "психоістеричний стан" і що тепер виразилося у масових депресіях, асоціальних рухах, девіантних формах поведінки, різкому зростанні суїциду та ін.

He випадковим є й те, що саме релігія приділяє увагу енергетиці людини. Наприклад, проповідь - це, на нашу думку, обов'язковий енергетичний контакт між усіма присутніми. Першою вимогою для людини, яка приходить до храму є наступне - приходь з духовною радістю.

Першим виникло слово - Біблія. Спілкуючись з прихожанами, священики найчастіше використовують звертання "брати і сестри". Якщо йдеться про звернення до Бога в щоденних молитвах, то вживають такі слова, які характеризують Його суттєві якості - "Вічний", "Вседобрий", "Всеблаженний", "Всемогутній", "Незмінний" та ін. Слово "Бог" - дуже стародавнє і було відомо українцям ще до прийняття християнства. Як зазначає митрополит Іларіон (І. Огієнко), "санскритське Ба§1іаз - щастя, достаток, заможний, владика. Бог, герб. Елогім - це загальна назва Tворця світу, бо його власна назва Єгова, для передачі якої не маємо відповідного слова, бо Господь визначає не те. Біблія сильно відрізняє загальну назву Елогім від власної Єгова, а в нашій мові це близько не розрізняється, хоч розрізняти мусимо. Біблія переповнена такими виразами, як, напр.: Господь, Бог Ізраїля" [2, с.160]. Люди об'єдналися і об'єднуються й дотепер. Мозок людини сприймає усі коливання звуків, слова, речення, поняття та образи. Людина розуміє, усвідомлює, хвилюється, може бути спокійною. Слова "дух" і "дихання" - сильні духом є психічно стійкими. Дух - це розум, але розум психологічно стійкий.

Відомі американські дослідники Р. Ліфтон і Е. Олсон [9] працювали з адептами екзотичних сект. На основі великого клінічного матеріалу вони зробили висновок, що відвідування сект не є випадковим, тому що відчуття сучасної людини теж містить у собі антиномію - з одного боку, все дозволено, а з іншого - нічого неможливо досягнути. Таке відчуття охопило людину, коли традиційні установки суспільства - закон, релігія, родина, освіта почали втрачати надійність, вони вже не гарантують успіху в житті, відбувається їх девальвація майже до втрати сенсу взагалі. В особистісному плані одним з наслідків подібної девальвації стає "психічне оніміння", що означає блокування емоційної сфери, відсутність переживань, почуттів, сприйняття в цілому. Для характеристики таких станів американські дослідники запропонували використовувати термін "мортифікація" від лат. "тогіе" - смерть. Водночас вони наголошують, що такий стан - це своєрідний захисний механізм, який оберігає психіку в умовах граничних станів, цей механізм залишає можливість для відродження особистості, яка опинилася поза межею відчаю. Американські дослідники також зазначають, що сама біда не призводить до відродження. Людина, яка вижила, може у внутрішньому плані настільки бути враженою розпадом, що вже не знаходить у собі сили для творчості. Точку опертя людина знаходить у тих, з ким має духовний контакт, оскільки повноцінний досвід досягається тільки в між - особистісному просторі, але не на самоті. Німецькі дослідники А. Шюц і Т. Лукман у праці "Структури життєсвіту" підкреслюють: "До найважливіших категорій, що передаються та засвоюються у такий спосіб (Ми-зв'язки - І. Васильєва), належать соціальні категорії часу, які, так би мовити, накладаються на внутрішню тривалість окремого індивіда. У цьому Ми-зв'язку також первісно будується інтерсуб'єктивний характер життєсвіту. Але й межі свого Тут-буття окремий індивід також знаходить у соціальних переформуваннях (сіоісе pro раігіа тоге, винагорода в "іншому світі" тощо), які передаються йому в ланцюзі подальших

Ми-зв'язків, а потім, можливо, також і Ви-зв'язків. Окремий індивід дізнається також про те, чого всередині цих меж у його житті, як це нав'язує йому ситуація варто прагнути (машиніст, військовий ватажок, бідна, але порядна людина), що можна витримати (хлопець від цього не плаче), що є "нестерпним". Але у цих зв'язках більш-менш точно дізнаються не лише про Що, а й також про Як." [7, с.111].

На взаємозв'язок індивідуального і колективного вказував також фундатор російської етнопсихології Г.Г. Шпет. Він у праці "Вступ до етнічної психології" [6, с.480-494] наголошував на тому, що слід усвідомлювати етнопсихологію як семіотично-інтерпретовану етнологію (через систему знаків та образів), коли завдяки дослідженню "духу" народу можна перейти до вивчення людини, оскільки народна душа живе в ній.

Безперечно, мортифікація може проявлятися і на соціальному рівні, що має свій вираз у створенні негативної символічної системи, яка підносить травматичний досвід людини до рівня глобальних категорій, через що будь-який життєвий проект втрачає свій сенс.

Але парадоксом виявляється і той факт, що найбільш стійким фактором масової комунікації є вищі психічні функції людини. І в цьому зв'язку, дійсно вічним є знаменита теза Протагора: "Людина є мірою всіх речей: існуючих, що вони існують, неіснуючих, що вони не існують" [1, с.348]. В цьому зв'язку особливу увагу привертає соціотерапевтичний термін "негативна символічна система" (Ліфтон - Ослон). Як зазначають ці дослідники, життєдіяльність свідомості - це безперервне створення і пере-створення системи образів, що здатні надати світові осмисленості, відкрити гідну життєву перспективу. Але швидкість історичних зрушень у суспільстві настільки зросла, що сама здатність людини до символічного осмислення власного досвіду не встигає за калейдоскопом доленосних подій. На думку Р. Ліфтона і Е. Олсона, людина не може подолати деструктивного впливу розриву символотворчості на самоті й вихід з такого стану "психічного оніміння" - це об'єднання індивідуального життєвого проекту з колективним історичним проектом. Метою колективного проекту є формування такої системи позитивних цінностей, яку можна прийняти як загальна сітка координат для осмислення власної життєвої перспективи, життєвого плану будь-яким членом суспільства, постати ґрунтом соціальної оптимізації суспільства. В такий спосіб, можна побачити, наскільки суттєвою у такого роду колективних процесах є роль масових засобів символічного осмислення дійсності.

Можна зробити висновок, що в сучасному суспільстві традиційні оцінки головних життєвих категорій - "віра", "надія", "любов", "духовність", "щастя" та ін. настільки швидко змінюються, що цілі генерації не можуть з впевненістю визначитися щодо тієї або іншої системи цінностей, в тому числі - й релігійних (сучасні неокульти) для складання позитивного життєвого плану, для того, щоб зробити власне життя осмисленим, щасливим, успішним. Для вивчення стану взаємозв'язку людини і спільноти, людини і суспільства, для окреслення особливостей функціонування релігії в суспільстві можна використовувати теоретико-методологічні принципи різних наукових шкіл та напрямів. Найбільш ефективною є культурно-історична школа Л.С. Виготського - теорія соціальної детермінованості психології людини, що дає можливості проаналізувати і проблему людини у її релігійному вимірі в системі масової комунікації. Це пов'язано з тим, що культура у цій школі розглядається як результат розвитку знакових систем, а також тих засобів, завдяки яким людина трансформує свої уявлення в образи і активно обмінюється ними.

релігія антиномія комунікація молитва

Список використаних джерел

1. Диоген Лаэртский. О жизни, ученнях и изречениях философов. /Диоген Лаэртский. - М.: Наука, 1986. - 420 с.

2. Іларіон, митр. Етимологічно-семантичний словник української мови. /Іларіон. - У 4-х т. - Вінніпег, 1979 - 1995. - Т.1.

3. Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. /Д.С. Лихачев. - Л.: Наука, 1972. - 256 с.

4. Миколюк О. Ми та віра. Як громадяни України ставляться до релігії // День. - 2009. - №14, ЗО січня.

5. Флоренская Т.А. Катарсис как осознание. /Т.А. Флоренская. Бессознательное. - В 3-х т. - Тбилиси, 1978. - Т.2

6. Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию. /Г.Г. Шпет. - Сочинения. - М.: Правда, 1989.

Размещено на Allbest.ru