"Вступ до націології" О. Бочковського як методологічна необхідність

Класична методологія уявлення про цілісність світу як основна методологічна вада сучасної фізики. Необхідність формування єдиної загальної націології. Посилення процесу релятивізації "об’єктивних" наукових знань. Історія націології за О. Бочковським.

Рубрика Социология и обществознание
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 29.07.2013
Размер файла 25,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Вступ до націології» О. Бочковського як методологічна необхідність

Ігнатьєв В.А.

В 30-х pp. XX століття український дослідник О. Бочковський в своїй роботі «Вступ до націології» ввів поняття націології і націософії. В зв'язку з тим, що вже до початку Другої Світової війни накопичилося достатньо знань емпіричного і теоретичного характеру, О. Бочковський обґрунтовував необхідність виділити і відділити від соціології окрему науку з проблем нації націологію. «Цей конспективний нарис націології маю намір ширше розвинути в спеціяльній монографії «Модерна нація», що буде спробою обґрунтування націології, як самостійної науки про націю»[1, с. 2]. Як зауважив автор, розвиток дослідів щодо нації йшов шляхом міжнаукового розподілу питань, тобто на межі багатьох інших наук «ніж по лінії самоозначення націології як окремої науки»[1, с. 5].

Зазначивши, що проблемами нації займалися антропологія, етнографія, етнологія, історія, естетика, мовознавство, географія, політичні дисципліни тощо, О. Бочковський вже на початку роботи зауважив, що зведення всієї проблематики до етнології і етнографії є помилковим. Хоча б виходячи з того, що останні дисципліни вивчають витоки народів, а не модерну націю, їх дослідження закінчуються якраз на порозі появи новітньої нації.

Aлe вже тоді існували впливові противники спеціалізації майбутнього теоретичних проблем нації. Так, наприклад, П. Сорокін досить негативно ставився до нації як до предмету соціологічних досліджень. Причина полягала в тому, що за П. Сорокіним «немає національних проблем і національної нерівності, а є загальна проблема нерівності, що виступає в різних видах, створена різним сполученням загальних соціальних факторів, серед яких не можливо знайти суто національного фактора, відмінного від релігійних, економічних, інтелектуальних, правових, побутових, становопрофесійних, територіальних та інших факторів»[5, с. 250].

Таке негативне відношення залишало наукову проблематику щодо нації в якості мозаїки, яка проявляла свої особливості в залежності від того, під яким кутом ведеться дослідження. Так автор звертає увагу на концепцію, яка тоді набрала популярність нація лише частина державотворення. Така «мозаїкова», так би мовити, метода трактування національного питання лише ускладнює вивчення нації, як такої, цебто як окремого й своєрідного явища людського розвитку та співжиття»[1, с. 8].

Саме на класичну методологію уявлення про цілісність світу на основі множинності його елементів як на основну методологічну ваду сучасної фізики звернули увагу І. Цехмістро, О. Тягло, В. Штанько. Спираючись на методологічні пошуки квантової фізики Н. Бора, В. Гейзенберга, Д. Бома, представники харківської школи створили теорію сучасного холізму. Концепція цілісності базується на тому, «що світ ніколи не існує тільки як цілісність або множинність. Він завжди є множинність, пов'язана кінець кінцем в одне ціле і нерозкладне абсолютним чином на множинне, або, навпаки, цілісність, що реалізовується (і існує) на множинності відносно окремих об'єктів»[4, с. 3].

Aлe класична методологія, що формувалася в XVII-XVIII під впливом механіки абсолютизувала уяву про реальність як множинність актуально існуючих елементів і їх взаємодії. В її рамках цілісність розглядається як результат зовнішніх взаємодій відокремлених (індивідуалізованих) один від одного актуально існуючих елементів. Тому складні системи квантової механіки сучасна фізика не здатна адекватно описати в рамках єдиної теорії. Теоретична неадекватність елементаристської методології стала зрозумілою в процесі дослідження інших складних систем: космології (І. Балуца), психології (В. Штанько, Т. Коробкіна). Стосовно непростих взаємовідносин фізиків і філософів О. Тягло зазначив, що причина саме в методологічній проблематиці. «Що стосується спільноти методологів і філософів фізики, то вона розвиваючись у відомій залежності від пріоритетів, що встановлюються природознавцями, до останнього часу не те що ігнорує, а просто не бачить проблеми»[7, с. 62]. He маючи можливості вдаватися в деталі методологічних пошуків в природознавчих науках взагалі і в фізиці зокрема, необхідно зазначити, що, не дивлячись на вже столітній розвиток некласичних концепцій сучасної фізики, автори сучасного раціонального холізму звертають увагу на обмеженість «класичних понять, принципів і методів». «Своєрідна сліпота в процесі їх використання поза сферою застосування має під собою не стільки фізичні, скільки традиційно методологічні, мовні, і навіть психологічні настанови»[7, с. 67].

Поширення кризи класичних абстрактно-аналітичних підходів вже явно усвідомлюється і в сучасних суспільних науках. «Суспільства» конкретні. Більш того, суспільства, стверджує Валерстайн, це термін, від якого ми могли б з успіхом відмовитися із-за його понятійної історії і, отже, його за суттю невикорінних конотацій, що вводять в глибоку оману»[2, с. 8].

Саме термінологічний і методологічний хаос змушував О. Бочковського ще в першій половині XX століття поставити питання про формування єдиної загальної націології, завданням якої було не механічне накопичення знань стосовно нації, а подолання «мозаїкової», «множинної» методології.

Остання вже тоді мала свою історію. Історія націології за О. Бочковським почалася від твору Гердера «Філософські ідеї до історії людства», в якому мислитель вперше в історії філософії передбачав розпад змішаних багатонаціональних держав на окремі національні держави. Гердер вперше розділив націю і державу.

XIX століття породило епоху ідеологій. До формування останніх досить активно і ефективно прилучились німецькі діячі. Це стосувалось і проблем з націоналізму. Ідеологія останнього існувала в різних формах: політичній (Фіхте), економічній (Ф. Ліст), естетичній (Шиллер, Вагнер), історико-філософській (Гегель).

Далі український автор наголошує на вплив у формування націологічних концепцій діячів Австро-Угорщини. Зрозуміло, що Австро-У горщина впродовж усього XIX ст. початку XX ст. була батьківщиною багатьох націологічних спекуляцій і теорій: у чехів Ф. Палацький та Т. Масарик; у поляків Л. Гумплович, автор монографії «Право народів і мов в Австрії» (1879 р.); у мадярів Еетвеш, теорія якого про націю, як «історичнополітичної індивідуальності» була дуже популярною в середині минулого століття.

В Австро-Угорщині була опрацьована національна програма соціально-демократичної партії, «звідки вийшли видатні соціалістичні націологи: К. Каутський, К. Реннер, автор фундаментальної монографії: «Боротьба австрійських народів за державу» й особливо О. Бауер, що написав марксівською методою модерну націологію. Маю на увазі клясичний його твір «Національне питання й соціяльна демократія»(1907 р.). Австро-Угорщину називали часто «національною лябораторією»[1, с. 15].

До авторитетних батьків європейської націології О. Бочковський відносить духовного провідника національно-містичної ідеології, засновника організації «Молода Італія» і фактично головного ідеолога всеєвропейської національної боротьби Дж. Мадзіні. Італія стала вперше в історії вищих наукових закладів вивчати націю як об'єкт наукового дослідження. А професор Туринського університету П. Манчіні, посівши кафедру міжнародного права в 1851 році виголосив інаугураційну доповідь на тему: «Про націю, як підвалину міжнародного права». В основу міжнародного права П. Манчіні кладе не державу, а націю. Саме ці ідеї лягли в основу «14 пунктів» Вільсона на початку XX століття.

Попри акцент, який роблять сучасні дослідники на Велику Французьку революцію як початок ідеології націоналізму, необхідно зазначити, що саме її революційна ідеологія створила теоретичну проблему синонімічно поєднавши націю і державу. І лише поразка Франції у війні з Прусією (1870-1871 рр.) змусила французів більш детально заглибитись в національну проблематику. Плодом теоретичної рефлексії став трактат Е. Ренана «ГЦо таке нація?». Останній став класиком, стверджуючи фундаментальне значення суб'єктивного чинника свідомості.

Теоретичні дослідження з націології на початку XX століття в зв'язку з Першою Світовою війною, звичайно, були призупинені. Тут О. Бочковський виділяє дослідження С. Вотсона і М. Вебера. Як правило інтелектуали проявляли своє зацікавлення і своє ставлення через побудову ідеологій. Так соціалісти і революціонери відносились до національного питання як до явища яке має щезнути перед завданням соціальної боротьби. Як писав П. Ткачов: «Інтелектуальний прогрес прагне знищити панування над людиною несвідомих почуттів, звичок, традиційних ідей, успадкованих нахилів тобто, він прагне знищити національні особливості, особливості, що саме і побудовані на цих підсвідомих почуттях, звичках, традиційних ідеях і успадкованих нахилів»[168, с. 314].

Aлe вже Перша Світова війна 1914-1918 рр. пройшла під гаслами визволення народів. «Підчас кривавих подій 1914-1918 рр. вони примушені були визнати політичне значення національної засади, рахуючись з наявним фактом стихійності! й непереможності! національно-визвольних рухів у всій Европі»[1, с. 25]. В результаті націологічна проблематика перетворилась на ідеологічно партійну. Це, звичайно, зробило національні питання популярними але, з іншого боку зменшило теоретичну глибинність підходів, ототожнивши націю з етнополітикою.

Саме тому О. Бочковський заявляє, що «з методологічних і практичних міркувань краще однак розмежувати завдання й навіть щодо назви розрізнити ці дві частини націології практичну, тобто етнополітику від теоретичної, цебто націології»[1, с. 51]. При цьому «націологія мусить лишитися чистою наукою (science pure) програмово об'єктивістичною» [1, с. 51]. Aлe засновник «об'єктивістичної націології навіть уявити собі не міг, що його майбутня наука, яка об'єктивно повинна досліджувати націєтворчі процеси стане ареною боротьби між класичною і некласичною філософською парадигмою в самій соціології. І це знайде відображення в конфлікті між основними теоріями націєтворення.

Сьогодні з нацією відбувається те, що намагались робити в історії філософії з суб'єктивністю. Останню редукували до об'єктивних (що і є критерієм класичної науки) проявів. Навіть тоді, коли Декарт намагався створити суб'єктивну метафізику, він редукував свідомість до раціональності.

Використовуючи методи класичної науки, яка користується саме лінійною «об'єктивністю», соціологія, яка виникла як опозиція соціальній філософії, увесь час демонструвала свою «науковість» в протилежність «спекулятивній» філософії. Цей «об'єктивістський» підхід йде врозріз некласичній «суб'єктивістській» філософії. Це є одним з приводів в подальшому для відділення від націології націософії.

Необхідно зазначити, що поява соціології в середині XIX століття була обумовлена саме філософською кризою. Неможливість розв'язати і подолати останню зумовило засновників соціології О. Конта і Г. Спенсера будувати світогляд позитивізму, який повинен був «зняти» філософію наукою. За іронією історії саме наука і нова наука про суспільство соціологія продовжили життя класичного філософствування. Тому криза класичної філософії середини XIX століття буде зрозуміла вже постпозитивізмом в середині XX століття.

Наукова криза не могла не позначитись і безпосередньо в самій соціології. Як стверджує Валерстайн сучасна «соціальна наука почала представляти раціоналістичну ідеологію, яка проявлялася в тому, що при розумінні процесу (ідеографічно або частіше номотетично), можна впливати на нього якимсь морально позитивним чином»[2, с. 9].

Тому не є випадковістю, що не тільки примордіалістські, але й теоретично сильніші модерністські теорії походження нації 80-х pp. ХХ ст., що констатували історичний кінець «добі» націоналізму, проявили нездатність передбачення ренесансу національних держав 90-х pp. Причина неефективності соціальних наук, на думку Валерстайна, полягає у відсутності системності в самій соціології. «Соціальні науки складаються з декількох «дисциплін», які є інтелектуально-зв'язаними угрупуваннями, що наочно відрізняються один від одного» [2, с. 2]. Це якраз та «мозаїкова метода» Бочковського, що не здатна теоретично описати складність відкритих і нелінійних національних спільнот, через унікальність яких проявляється цілісність (холічність) людства.

А метафізична невкоріненість класичної соціології, що в середині XIX століття проголошувалась як особливість науковості і перевага позитивізму дали свої негативні зерна, сформувавши світогляд масової людини «люмпена», що прийшов до влади на початку XX століття (Ортега-іГассет), і десоціалізованої маси під його кінець (Бодріяр). З. Бауман, визначив основний тип сучасності як індивід, який не має коріння в трансцендентних цінностях («бродяга», «турист», «гравець»). Але цей світогляд знищує не тільки філософські корені особистості, але й саму соціологію так, як і всі науки. Так Л. Іонін в збірнику «Постмодерн: нова магічна епоха» зазначає: «...постмодерн це нова когнітивна епоха, риси, якої проявляються в особливостях художнього життя, в посиленні критики науки, в реалізації не тільки порядків, але і форм знання» [6, с. 16].

Тобто сцієнтизм, як світогляд, побудований на абсолютизації науки, що був основою епохи модерну започатковував «нову магічну епоху», яка в останній чверті XX століття отримала назву «постмодерн». «Постмодерн як тенденція культури і духу актуалізує консерватизм не в його раціонально-політичній, а саме в його магічній подобі» [6, с. 12].

Хоча ще Фейєрабенд заговорив про спільність світоглядних основ науки і магії в зв'язку з тим, що інструменталізм обох не має раціональних світоглядних коренів. Поняттям «парадигми», яке в філософію науки ввів позитивіст Г. Бергман, Т. Кун намагався позначити історично утворені наукові традиції, «модель постановки проблеми і їх рішень в науковій спільноті які визнаються протягом визначеного часу»[3, с. 11]. Введення в широкий обіг наукової літератури нового терміну, по-перше, свідчило про усвідомлення кризи науково «об'єктивістської» методології, а, по-друге, повинно було підсилити систему науково побудованого світогляду, що слугувало раціоналізації когнітивних революційних процесів.

Ключові ж категорії постмодерну «наратив» або «дискурс», навпаки, слугують для виведення з класично раціонального наукового світогляду. Так термін «наратив» від англ. і фран. narrative означає розповідь, оповідання. Ним в філософії стали позначати процес, актуалізацію дійсності через буття тексту. А дійсність, яка сприймається людиною як текст має, в свою чергу, свою структуру. Tому інший, можливо найбільш популярний в сучасній філософії термін «дискурс», від фран. discours або англ. discourse, став означати семантично організовану систему мови, яка обумовлена соціальними потребами. Останні несуть аксіологічну відповідальність за репрезентацію реальності в різні історичні періоди.

Такий підхід посилив процес релятивізації всіх «об'єктивних» наукових знань. Це дозволяє вивести ключові проблеми з під влади сцієнтизму, як форми позитивізму, на філософський рівень (якщо розуміти позитивізм запереченням філософії). З цього приводу досить вагомим є зазначення Гобсбаума стосовно соціології: «Системна теорія суспільства не виводить соціологію на шлях науки, вона швидше представляє себе спадкоємицею зниклої філософії суспільства і прагне успадкувати основоположні поняття і постановку проблем від філософії суб'єкта, вважаючи себе здатним перевершити її уміння вирішувати проблеми» [8, с. 377].

Саме тому і модерністська, і різні версії приморділістської теорії нації і націоналізму, на думку автора дисертації, вписуються в архітектоніку націології як частини соціології. Це мав на увазі і О. Бочковський, коли окреслював предмет націологічних досліджень:

«1. Історична або генетична націологія, як вступна частина цієї дисципліни, що з'ясовує систематичною методою на підставі даних етнології (етнографії) та генетичної соціології процеси етногенези, цебто утворювання народів із первісних племен;

Націоаналітика, що вивчає складові елементи модерної нації та її суспільну структуру;

Націодинаміка (зглядно механіка), що досліджує національні рухи, як суспільні процеси;

Етнополітика цебто національна політика, завданням якої є збагнення у першу чергу істоти взаємин між нацією і державою, а відтак винайдення відповідних засобів до якнайдоцільнішого полагодження національних питань на практиці. Конкретна етнополітика це у своїй істоті націотехніка, що трактує практично справи захисту національних меншостей, інформації про них, тощо;

Націософія до компетенції якої належить з'ясування проблематики нації з ідеологічного та філософського боку, отже, наукове освітлення таких питань, як нація й людство, космополітизм, інтернаціоналізм та націоналізм. Націософія має вивчати далі проблеми й проблематику національної культури та етики»[ 1,с.75].

Виділивши націологію як «чисту науку», до компетенції останньої Бочковський відносить і філософію нації, яку він називає «націософієк». Вона повинна стати «методою соціологічної типології і характерології» націй. Чітко окресливши, що завданням націології є дослідження того, як народ перетворюється в модерну націю, Бочковський, подібно його сучасникам редукував філософію до соціології. Вплив позитивізму і сцієнтизму не дозволив українському досліднику побачити і відділити предметно саме філософську (націософську) проблематику. Проте традиція початку XX ст., якій слідував український автор продовжує формувати і теоретичні підходи початку ХХІ ст.

І хоч у Бочковського не існує фундаментально-філософського розкриття цієї теми, автор звертає увагу на необхідність дослідження не тільки соціологічно об'єктивних категорій, якими повинна була «матеріалізуватись» молода, популярна і перспективна соціологія, а й на важливості «суб'єктивних», яким повинна опікуватися націософія. Тому, що націю Бочковський розуміє як «скоріше щось істотно суб'єктивне, прояв певного змісту свідомості», ніж таке, що можна визначати об'єктивними засобами. Це дозволило йому термінологічно позначити нову сферу філософського дослідження. Але знаходячись під впливом позитивізму у Бочковського з'являються визначення, які просто редукують до класично соціологічних: «проблема еволюції народів це одно з найактуальніших і все ще відкритих питань націософії»[1, с. 11]. Такі дефініції призводять до змішування понять «націології» і «націософії».

В європейській філософській літературі термін «націософія» не використовувався. Aлe серед українських публіцистів він використовується нерідко. Серед академічних дослідників необхідно виділити, наприклад, історика О. Гриніва, який в двотомній монографії «Українська націологія» використовує поняття «націософія», аналізуючи історіософські ідеї М. Грушевського, філософські ідеї Є. Маланюка. Ю. Міндюк, аналізуючи філософію Й.Фіхте, називає його «засновником націософії» за те, що німецький філософ намагався сформулювати онтологічні засновки націєтворення.

Aлe справа не скільки в необхідності введення нового поняття, скільки в окресленні саме філософської проблеми в теоріях нації. Безпосередньо філософською проблемою нації є вираження не скільки, або не стільки суспільних рухів і їх політичних доктрин, скільки внутрішньо суперечливі зміни в самій філософії. Саме останні вимагають дослідження проблем філософії не в руслі формування лінійних систем, а як поле філософських дискурсів.

Список використаних джерел

методологічний націологія бочковський

1. Бочковський О. Вступ до націології [Електронний ресурс] / О.Бочковський // Генеза. 1995. №1(3). C. 114. Режим доступу: http://ukrstor.com/ukrstor/ natiologia.html. Назва з екрану.

2. Валлерстайн И. Миро-системный анализ (1) [Электронный ресурс] / И.Валлерстайн. Режим доступа: http://www.nsu.ru/filf/rpha/papers/geoecon/ waller.htm#topicl. Заглавие с экрана.

3. Кун Т. Структура научных революцій / Т.Кун. М.: ACT, 2001. 226 с.

4. Современный холизм : темат. сб. науч. тр. Харьков: ХТУРЕ, 1994. 102 с.

5. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / П.А. Сорокин; общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Соломонова. М.: Политиздат, 1992. 543 с.

6. Постмодерн: новая магическая епоха: сб. статей / под ред. Л.Г. Ионина. Харьков, 2002. 247 с.

7. Тягло А.В. Рациональный холизм: сб. избр. работ (1976-2003) / А.В. Тягло Харьков: Центр образоват. инициатив, 2003. 180 с.

8. Хобсбаум Э. Нации и национализм после 1780 г.: пер. с англ. [Электронный ресурс] / Э. Хобсбаум. СПб.: Алетейя, 1998. 306 с. Режим доступа: http:// bookluck.ru/bookuyooae.html. Заглавие с экрана.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Визначення концептуальної основи дослідження гуманітарної політики як методологічна проблема. Характеристика соціокультурного середовища сучасної України. Вплив політики на культуру. Освіта як важливий фактор здійснення гуманітарної політики держави.

    статья [27,7 K], добавлен 29.08.2013

  • Поняття та фактори, що провокують розвиток інтернет-залежності серед сучасної молоді. Розповсюдженість соціальних мереж та оцінка їх популярності. Необхідність інтернету в суспільстві, та емоції, що виникають при його відсутності, негативний вплив.

    практическая работа [209,4 K], добавлен 30.04.2015

  • Поняття соціального капіталу як спроможності індивідів до узгодженої взаємодії заради реалізації спільних інтересів на основі самоорганізації. Роль громадських організаціый, формування та розвиток соціального капіталу, причини його слабкості в Україні.

    контрольная работа [20,4 K], добавлен 17.03.2011

  • Історія виникнення поняття соціальної роботи, її сутність та особливості як фахової діяльності. Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі як суспільного явища, її значення, необхідність та напрямки вдосконалення, аналіз перспектив.

    курсовая работа [86,5 K], добавлен 16.01.2014

  • Розгляд конвергенції як обмеженої кількості побічних ефектів глобалізаційного процесу. Сучасна проблема держави загального добробуту і глобалізації. Необхідність створення глобального політичного контролю над світовим ринком. Криза інституційного устрою.

    реферат [33,5 K], добавлен 14.01.2011

  • Поняття, сутність та стадії розвитку суспільства споживання, його характерні відмінності від суспільства виробництва. Особливості формування та необхідність підтримки бажань ідеального споживача. Порівняльний аналіз туриста і бродяги як споживачів.

    реферат [27,0 K], добавлен 16.08.2010

  • Формування системи ціннісного світогляду під впливом глобальної зміни ієрархії загальнолюдських вартісних орієнтацій. Вплив освіти на становлення цінностей сучасної молоді. Здобуття знань в умовах ринку як інструмент для задоволення особистих інтересів.

    курсовая работа [61,9 K], добавлен 22.03.2011

  • Болгарська спільнота як одна з найбільших національних об’єднань України, історія та основні етапи її формування, оцінка загальної кількості осіб та фактори, що впливають на його збільшення. Особливості соціальної структури діаспори та її правова основа.

    реферат [27,7 K], добавлен 20.09.2010

  • Аналіз історії розвитку соціального проектування, процесу його формування в ХХ-ХХІ ст. Визначення поняття соціального проектування на кожному етапі розвитку. Дослідження процесу еволюції соціального проектування з метою його ефективного використання.

    статья [935,5 K], добавлен 21.09.2017

  • Історія формування та характерні риси й напрямки профспілкового руху за кордоном. Вплив на них з боку роботодавців та держави. Основні форми прояву профспілкового монополізму, їх законодавча база. Особливості та історія профспілкового руху в Росії.

    реферат [28,0 K], добавлен 10.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.