Економічний розвиток суспільства: людиновимірчий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічним розвиток суспільства: людиновимірчий аспект

Чернов І.О.

Процеси і наслідки посткризового буття сучасного соціуму з надзвичайною гостротою висвітлили питання про критерії гуманістичної складової економічного розвитку. Розвиток суспільства має сенс лише тоді, якщо він спрямований на забезпечення розвитку людини та її потреб. Все це актуалізує питання щодо вивчення проблеми людиновимірчого аспекту економічного розвитку суспільства. Дотичними до досліджуваної проблеми є наукові розвідки В. Іноземцева [1], М. Кастельса [2], Є. Паршавіна [3], О. Скаленка [4] та інших. Але реалії сьогодення спонукають науковців з'ясувати причини кризових явищ, особливості економічного розвитку сучасного соціуму та сутність людиновимірчого аспекту його подальшого економічного зростання. Це є метою даної статті.

Як відомо, суспільство складається з економічної, соціальної, політичної та духовної сфер, які тісно переплетені і взаємопов'язані. Економічна сфера та її розвиток завжди сприймалась як підґрунтя, базис, передумова розвитку соціуму. Зазначимо, що поняття «розвиток» тлумачиться в науковій літературі як незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів в результаті чого виникає нова якість. Розвиток має такі ознаки: якісні зміни в предметі, явищі або процесі; певна спрямованість; спадкоємність та незворотність розвитку. Поняття «суспільство» розуміється як сукупність людей, об'єднаних соціальними нормами, інститутами, цінностями. Що ж виступає рушійними силами розвитку суспільства взагалі та його економічної сфери, зокрема? Це праця людей, їхні потреби, інновації у виробництві товарів та послуг, конкуренція, наявність енергоресурсів, фінансів, інвестицій, технологій ефективного менеджменту та деякі інші чинники. Економічна сфера суспільства це система економічних відносин, що виникає й відтворюється в процесі матеріального виробництва. Основою економічних відносин і найголовнішим фактором, що визначає їхню специфіку, є спосіб виробництва й розподілу матеріальних благ у суспільстві. Поняття «економіка», що з'явилося в часи Аристотеля в Древній Греції, поєднує два слова:«господарство» (ейкос) і «закон» (номос) і може бути витлумачене як «мистецтво ведення господарства» або «господарювання за законами». Економіка, що розуміється як господарство, це створена людьми система використання й перетворення різних ресурсів, засобів, наявних у навколишнім середовищі, з метою виробництва благ, що задовольняють потреби людини, суспільства, держави. На кожному етапі розвитку людства актуальною була відповідь на такі фундаментальні питання як: «що робити», «як робити», «для кого робити», «як використовувати зроблений товар», «як погодити виробництво й споживання» тощо. Новий час змінює співвідношення економіки і суспільства. Економіка стає самостійною і самодостатньою системою, маючи свої власні цілі, динаміку і результати. Саме у цей час з'явилося те, що ми зараз звикли називати «робота» деяка галузь, відокремлена від сім'ї, домашнього господарства і споріднених відносин. Економіка наочно для звичайної людини виділилася в самостійні організації, деякі з яких стали називатися фірмами (мало хто пам'ятає, що раніше фірма буквально означала підпис, втілюючи ту людину, яка була її господарем). Розвиток економічної сфери суспільного життя дав поштовх розвитку такому образу думок і відчуттів, який С.Булгаков згодом назвав «психологією економізму» весь навколишній світ людина стала розглядати крізь «політекономічні окуляри». Вважається, що США високо розвинута країна, а Індія країна, що розвивається, і якщо в економічному сенсі це дійсно так, але навряд це так з погляду на рівень культурно-історичного розвитку цих країн. Саме заняття економікою, що вважалося негідним людини благородного походження, поступово стало суспільно визнаним: якщо середньовічному лицарю багатство гідно було завоювати, відняти, одержати як спадок або винагороду за службу своєму королю, то в новий час «make money» стало правилом хорошого тону. Мандрівнику, що приїжджав з Франції XVIII сторіччя до більш просунутої в економічному сенсі Англії, ця відмінність різко впадала в очі [5,с.75]. Поступово економіка стала пануючої над всіма іншими областями суспільного життя, вона стала базою, яка визначала всю надбудову, у житті суспільства наступив час «економічного матеріалізму».

Зазначимо, що цілі економіки могли відрізнятися від цілей суспільства, розвиток економіки міг привести і приводив до кризи або занепаду суспільства або гальмування його розвитку. Поступово політика стає «концентрованим виразом економіки» (В. Ленін) і відображенням інтересів і цілей крупного капіталу. Там, де є реальна небезпека для економіки капіталу, уряди без коливання йдуть на будь-які, навіть цілком недемократичні заходи війна стає продовженням політики захисту інтересів капіталу.

Основна мета розвитку суспільства створити середовище, що сприяє тому, щоб люди могли насолоджуватися довгим, здоровим і творчим життям. Найнадійнішим критерієм прогресу служить якість життя людей. Як вважав Арістотель, «багатство це, звичайно, не шукане благо, бо воно існує ради чогось іншого». Цим «чимось іншим» є можливість людей реалізувати свій потенціал. Реальна можливість означає наявність реального вибору, який виникає, коли людина має достатній дохід, освіту, хороше здоров'я і живе в країні, де немає тиранії. Розвиток суспільства можна уявити собі як процес розширення реальних людських свобод. За останні десятиліття у всьому світі відбувалося небачене раніше зростання матеріального добробуту. В той же час це зростання було дуже нерівномірним, і багато людей не могли скористатися його результатами. Масова убогість, глибоко укорінена нерівність і відсутність політичних прав і повноважень призводять до того, що значна частина населення Землі не володіє достатнім набором засобів до нормального життя.

Які ж критерії можна використовувати для з'ясування людиновимірчого аспекту економічного розвитку суспільства? Методологічна парадигма Організації Об'єднаннях Націй (ООН) містить такі показники: можливість довгого і здорового життя (тривалість життя), рівень освіти (вимірюється рівнем письменності дорослого населення і обхвату населення початковою, середньою і вищою освітою) і підтримки гідного життєвого рівня (вимірюється показником внутрішнього валового доходу на 1 людину в рік). Ці індекси у жодному випадку не є всеосяжним мірилом розвитку людини завдяки економіці. Важливими є і такі індикатори, як дотримання прав людини, демократичних свобод і соціальної рівності. Але чим вони дійсно є, так це збільшувальним склом щодо оцінки соціальної ефективності економіки. В зв'язку з цим наголосимо на зростання ролі держави в економічних процесах, що обумовлено характером співвідношення економіки, соціальних задач і політики, просуванням соціальної функції в ранг цільових для економіки. Ці зміни обумовлені тим, що соціальна політика не тільки є спеціальною сферою діяльності держави, але все більше складовою частиною економічної політики, перевтілюючись поступово в її провідну частину, і намагаючись підкорити економіку соціальним цілям. Взаємозв'язок соціальної та економічної політики, який робить їх політикою єдиною, соціально-економічною, обумовлений їх взаємовпливом: економічна політика визначає можливості соціальної, соціальна політика стимулює економічне зростання, якщо вона ефективна; слабко впливає на економіку або не впливає взагалі, якщо вона нейтральна; негативно впливає на економіку, стримує її розвиток, якщо вона деструктивна, неефективна [6,с.8]. Вважається, що людиновимірність економічного розвитку є результатом соціалізації економіки і виражається в захисті громадян від бідності, в досягненні соціальної справедливості, в підтримці достатнього рівня стандартів життєдіяльності, в розширенні відтворення і якісного удосконалення трудових ресурсів, в пріоритеті захисту життя, здоров'я, інтересів людини тощо. Так як економіка матеріально-речовинна перетворюється в економіку інтелектуалізовано, т. головним її ресурсом стає Людина Освітня. Саме в розвитку інтелекту людини, в посиленні творчих компонентів в її економічній діяльності виявляється людино вимірність економічного розвитку.

Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального об'єктивного процесу соціалізації, знаходить свій прояв у становленні та розвитку закономірності, згідно якої, під впливом потреб виробництва прискорюється процес засвоєння та використання основними суб'єктами господарювання у своїх інтересах специфічної системи знань, норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування народного господарства, соціально-економічних відносин, суспільства в цілому. Цей процес супроводжується стрімким зростанням цінності кожного окремого працівника, який володіє значним обсягом необхідних знань, навичок, запасом творчого потенціалу, мобільності та комунікативності, формуванням інтелектуального капіталу та системи відносин, що складаються між суб'єктами економічної діяльності з приводу використання цього капіталу, викликає потребу у певній трансформації існуючих економічних відносин, як у межах окремих країн, так і у межах світового господарства.

Соціалізація економіки є об'єктивною потребою сучасного стану продуктивних сил і виробничих відносин, тому такі економічні моделі, як суспільство загального добробуту, або соціальне ринкове господарство не є породженням лише певної економічної політики. Вони є об'єктивними інститутами та формами реалізації вимог, народжених взаємодією ринкових та соціальних законів. І економічна політика держави відбиває національну специфіку, рівень розуміння спрямованості та реалізації цих вимог суспільством за допомогою певних моделей та інститутів [7,с.20].

Однією з важливих задач держави є регулювання економічного розвитку з метою його максимальної спрямованості на задоволення потреб людей, а саме: подолання структурних диспропорцій на підставі формування системи галузевих пріоритетів; надання пріоритетності розвитку тим галузям, які визначаються складовими ядер наступних технологічних укладів; нівелювання регіональної асиметрії як процесу досягнення та дотримання внутрішньо системної збалансованості розвитку окремих елементів економічної сфери суспільства; утворення нових економічних інститутів та інституцій (технопарки, технополіси, кластери, преференційні зони тощо).

Людиновимірність економічного розвитку має прояв в ефективності дій держави щодо подолання кризових явищ в економічній сфері життя. Щодо особливостей сучасної економічної кризи, то зазначимо, що вона має глобальний і обумовлена збігом одразу декількох факторів. Причинами економічної кризи є: неефективність існуючої світової фінансової системи щодо регулювання фінансових ризиків; дисбаланси між масштабами фінансових операцій і фундаментальною вартістю активів, між попитом на кредитні ресурси й джерелами його забезпечення; збій системи глобального економічного зростання з одним центром необмеженого й безконтрольно друку гроші й споживання благ і прийняття ключових економічних і фінансових рішень; нерівномірний розподіл створюваного добробуту як усередині країн (між верствами населення), так і між різними країнами й регіонами миру; завищені очікування, невиправдано роздуті апетити корпорацій відносно постійно зростаючого попиту; швидкий ріст стандартів особистого споживання, що не був підкріплений реальними можливостями, установка на благополуччя в борг, за рахунок майбутніх поколінь.

Адекватне осмислення глобальної економічної кризи вимагає: відмову від ізоляціонізму й невтримного економічного егоїзму, від зведення бар'єрів на шляху світової торгівлі й руху капіталів; удосконалювання ринкових механізмів; недопущення концентрації в руках держави надлишкових активів; перешкоди розмиванню духу підприємництва, а також принципу особистої відповідальності людини підприємця, інвестора, акціонера за власні рішення; відповідальну макроекономічну політику (недопущення необґрунтованого збільшення бюджетного дефіциту, стримування нагромадження державного боргу, відмова від фінансового популізму й авантюрної фондової гри).

Практичні кроки щодо подолання глобальної економічної кризи передбачають: виявити реальне положення справ у всіх суб'єктів господарювання, списання безнадійних боргів і «поганих» активів; звільнитися від віртуальних грошей, дутих звітів і сумнівних рейтингів; відомості про самопочуття світової економіки та реальний стан корпорацій не повинні перебувати в полоні ілюзій, навіть якщо ці ілюзіоністи великі аудиторські й аналітичні бюро; повернення до поняття фундаментальної вартості активів, тобто оцінки того або іншого бізнесу повинні будуватися на його здатності генерувати додану вартість, а не на різного роду суб'єктивних поданнях; економіка повинна стати економікою реальних цінностей; сприяння появі в майбутньому декількох сильних регіональних валют; більшу відкритість у проведенні кредитно-грошової політики країн-емітентів резервних валют, прийняття цими країнами на себе зобов'язання керуватися міжнародними правилами макроекономічної й фінансової дисципліни; перехід від застарілого однополярного устрою світової економіки до системи, заснованої на взаємодії декількох великих центрів, зміцнення системи глобальних регуляторів, заснованих на міжнародному праві й системі багатосторонніх угод; формування справедливої й ефективної світової економічної архітектури, що володіє гарантованим доступом до необхідних ресурсів життєзабезпечення, а також до нових технологій і джерел розвитку, що дозволяє мінімізувати ризики повторення нових криз. Антикризова економічна політика держави повинна бути спрямована на: підтримку внутрішнього попиту, на соціальний захист населення, створення нових робочих місць, на зниження податків на виробництво, на оптимізацію державних видатків; створення платформи для посткризового розвитку суспільства створення привабливих умов для глобальних інвестицій, формування сприятливого підприємницького середовища, розвиток конкуренції, створення стійкої кредитної системи, що опирається на достатні внутрішні ресурси, реалізація транспортних і інших інфраструктурних проектів, розвиток інноваційних секторів економіки, насамперед тих, у яких країна має конкурентні переваги [8].

Подальший економічний розвиток українського суспільства передбачає, з нашого погляду, вирішення наступних проблем: перехід до інноваційно-інвестиційної моделі економіки; зменшення енергетичних витрат виробництва та побуту; подолання системної кризи інфраструктури зношеність і технологічна відсталість промисловості, транспорту, житло-комунального господарства, доріг; розширення переліку та підвищення якості соціальних послуг (заробітна платня, безпека, правопорядок, освіта, медицина, страхування, пенсійне забезпечення, кредити, зв'язок, Інтернет тощо); оптимізація оподаткування; раціональне бюджетування. Все це посилить людино вимірність економічних процесів в державі.

Підсумовуючи, зазначимо наступне. По-перше, соціалізація економічного розвитку суспільства об'єктивна закономірність розвитку сучасного соціуму. Вона спрямована на посилення людиновимірчих складових процесу відтворення суспільних благ та послуг. По-друге, людиновимірність економічного розвитку полягає в створенні середовище, що сприяє тому, щоб люди могли насолоджуватися довгим, здоровим і творчим життям, в досягненні максимально можливого на даному етапі рівня якості життя. По-третє, на сучасному етапі посткризового буття людиновимірність економічних процесів концентрується в реалізації ефективної політики держав і світової спільноти по подоланню кризових явищ, в створенні матеріально-організаційних умов гідного життєвого рівня людини.

Щодо напрямків подальшого вивчення зазначеної проблеми, то слушним є дослідження проблеми економічної раціональності та феномену «економічного світогляду» людини.

економічний розвиток суспільство людиновимірчий аспект

Список використаних джерел

Веселов Ю.В. Экономическая социология постмодерна // Журнал социологии и социальной антропологии. Москва, 1998. Том I. № 1. С.72-80.

Зайцев Ю.С. Соціалізація економіки України як стратегічна потреба її розвитку: Автореф. дис. д-ра... екон. наук: 08.01.01; Київ. нац. екон. ун-т. К., 2002, 36с.

Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества. Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире. М.: Наука, 1998.

Кастельс М. Информационная епоха: экономика, общество и культура. М., 2001.

Лобас М. Теоретичні основи і розвиток державного соціально-орієнтованого управління: Автореф. дис... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02; Донец. держ. акад. упр. Донецьк, 2004. 36с.

Паршаков Э.А. Экономическое развитие общества. М. 1997.

Путин В.В. Выступление на открытии Всемирного экономического форума в Давосе

Скаленко О.К. Суспільство знань XXI століття: системно-інформаційна теорія розвитку. Наука і наукознавство. 2006. № 1.

Размещено на Allbest.ru