Інтерес як соціально-філософська категорія: діяльнісний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтерес як соціально-філософська категорія: діяльнісний підхід

Дубінін В.В

У контексті моністичної філософської традиції сформувалися гносеологічний, аксіологічний, мотиваційний та діяльнісний підходи до з'ясування питання про походження інтересу. Спробуємо подолати однобічність монізму і поглянути з плюралістичних позицій на інтерес як соціально-філософську категорію. Слово «інтерес» походить від латинського «interest», що означає брати участь, мати пай, долю, частину чогось, бути прилученим чи прилучатися до чого-не6удь. Врешті-решт, термін «інтерес» позначає те, що має важливе значення. Термін «інтерес» є багатозначним. Тому i підходити до нього варто не з позицій одного якогось моністичного боку, а з позицій 6агатозначності, яка позначається терміном «pluralis», що в перекладі означає множинний. Це є мета нашого дослідження.

К.Гельвецій, Д.Дідро, К.Маркс, Дж.Локк, Ю.Хабермас та багато інших філософів приділяли увагу інтересу та його значенню в житті людей. В інтересах міститься момент пізнання тих умов, які сприймаються як недостатні, неадекватні. В інтересах віддзеркалюються нерівності, протистояння людини з людиною, одних етнічних спільностей з іншими.

Пізнавальна функція інтересу полягає в тому, що має значення, що важливо для нас. Якщо якийсь предмет викликає інтерес, це збуджує людину до певних дій, зрушень у свідомості, у прийнятті відповідальних рішень. Інтерес важливий стимул розвитку наукового пізнання. Теорія пізнання є ареною боротьби інтересів. Особливо це стосується суспільних наук.

Гносеологічний аспект інтересу свідчить про те, що він є елементом суб'єктивного, що він є ідеальним збудником подій суспільного життя. По-перше, інтересом є те, що можна назвати пошуком і вибором альтернатив. Саме тут люди найчастіше помиляються і звинувачують в цьому інтерес. По-друге, люди активно користуються своїм розумом, коли відчувають альтернативу, яка відповідає їхньому настрою, пристрасті. По-третє, під впливом інтересу люди віддають свій розум у владу помилок і омани. По-четверте, інтерес, обмежений морально-психологічною сферою і некерований розумом, не завжди приводить до істини. По-п'яте, пошук і вибір, що аргументований тільки морально-психологічними міркуваннями, затьмарює розум і поступово позбавляє його здатності робити правильний вибір між істиною і не істиною.

Низку думок відносно гносеологічного підходу до категорії «інтерес» висловлював І.Кант. Він писав, що судження, до якого причетний інтерес, дуже упереджене і не є чистим[6,с.205]. Всякий інтерес псується судженням смаку і заважає його неупередженості[6,с.225].

Особливою оригінальністю відзначається гносеологічний підхід до поняття «інтерес» Ю.Хабермаса. Інтерес він поділяє на три види. До першого виду відносяться «технічний» пізнавальний інтерес, характерний для природознавства і технічних наук, тобто «науково-технічна раціональність», яка має за мету оволодіння «навколишньою природою». До другого виду пізнавального інтересу належить «практичний» інтерес, тобто пізнання «міжлюдської інтерекції», в сфері якої виробляються ідеали і цілі, які визначають найбільш загальний напрямок використання і розвитку науки і техніки. І, нарешті, третій вид становить «визвольний» тобто «емансипаційний» інтерес, що відцзеркалює прагнення людини до визволення від всяких форм «відчуження» і поневолення, які виникають, за Ю.Хабермасом, у зв'язку з перенесенням технічних засобів і методів на сферу власне людських взаємовідносин[10,с.364-365].

На гносеологічному підході до інтересу наголошує А.Здравомислов. Інтерес, пише він, є вихідний момент окремого явища, окремої події, певної послідовності подій, основа ідеології, важливий стимул розвитку наукового пізнання[5,с.79]. Разом з тим, інтерес основа системи цінностей, культури. Культура є ареною взаємодії, боротьби інтересів[5,с.80]. Інтереси відкривають шлях до пізнання природи. Через інтерес просліджується зв'язок людини із зовнішнім світом. Звичайно, інтереси дають інформацію і про внутрішній світ людини, того чи того етнічного суб'єкта. Егоїстичний інтерес є причиною всіх бід і благ. Інтерес це зв'язок між людиною і світом речей, цінностей, соціальних відносин[5,с.81]. Інтерес об'єднує різноманітні етнічні спільності в дещо єдине і в той же час відокремлює їх від інших спільностей з іншими характеристиками етнічного середовища[5,с.86]. Інтерес є об'єктивною основою соціальної психології і ідеології. Інтереси це реальність, яку необхідно враховувати ,вона більш важлива, ніж загальні принципи, ідеї, декларації, гасла, заклики до моральної свідомості. Тільки інтереси, які спираються на потреби, можуть розглядатися в якості реальної сили, бо там де є інтереси, там є і засоби їх реалізації. Пізнаючи інтереси, підкреслює А.Здравомислов, ми пізнаємо причини дій соціальних суб'єктів[5,с.86,97]. Інтерес складне і багатопланове суспільне відношення. Він знаходиться в тісному органічному зв'язку з потребами та ідеалами. В міру задоволення одних потреб і виникнення інших потреб інтереси не спрощуються, а ускладнюються, становляться більш багатогранними[5,с.151].

Гносеологічний підхід має суб'єктивну і об'єктивну структури. Зрозуміло, що коли йдеться про суб'єкт гносеологічного аспекту інтересу, мається на увазі той, хто керується почуттями, настроєм, певними мотивами, ідеями, ідеалами і т.ін. в процесі пізнання. Об'єктом же інтересу в цьому плані виступає те, на що спрямована пізнавальна активність суб'єкту, в тому числі, й народу. В гносеологічному плані інтерес, дійсно, є «криницею тонких і великих ідей». В розвиток ціеї думки можна сказати, що, дійсно, інтерес являє собою пошук і вибір ідей, які мають або повинні мати величезне доленосне значення для етнічних суб'єктів. Пошук і вибір шляхетних всенародних ідей це завжди актуально. І це, звичайно,дуже важливо для сучасного українського суспільства, яке знаходиться в глибокій кризі.

В сучасній західній теорії інтересу провідним є аксіологічний підхід. Він виник в 20-х рр. ХХ сторіччя в межах натуралізму і прагматизму. Ціннісний підхід характеризується тим, що людину цікавить завжди те, що ставить для неї певну цінність, в тому числі і моральну. Цінність визначається не тим, яку об'єктивну роль вона виконує в суспільстві, а суб'єктивним ставленням до неї людини. 3 позицій цього підходу інтерес розуміється чисто психологічно, а саме як бажання, приваблення, схильність, симпатія, любов або, навпаки, огида, антипатія, ненависть, які відчуваються людьми. В цьому значенні інтерес розглядається як відношення до когось, до чогось. Випадок, інтерес, бажання, виховання однопорядкові поняття. Можна погодитись із А.Здравосмисловим в тому, що цінності це інтереси, які відокремились в ході розвитку самої історії, завдяки розподілу праці. Справа в тому, що інтерес діє не тільки через соціальне замовлення, але і через оцінки. Система цінностей в широкому розумінні слова це внутрішній стрижень культури. Система цінностей це дійова сторона суспільної свідомості[5,с.168-170]. В світі цінностей відбувається ускладнення стимулів поведінки людини і причин соціальних дій. Вибір вищих цінностей і боротьба за їх здійснення можливі лише в умовах свободи. Інтерес в цьому аспекті є реалізацією вибору, мети, задоволення потреб. Таким чином, аксіологічний підхід відкриває або вказує ще на одну, суттєву рису інтересу. Цінність є відношення, яке свідчить, про те, що має або не має значення для етнічного суб'єкту. В цьому плані інтерес полягав в тому, що він, по-перше, організує або дезорганізує людей, по-друге, спонукає закривати або не закривати очі на вади можновладних осіб, по-третє, погоджуватись або не погоджуватись з тим, що думки можновладних осіб задають тон суспільній думці.

Діяльнісний підхід характеризується пошуком і вибором шляхів, форм, методів і засобів змінення і перетворення навколишнього середовища. Діяльнісний підхід до інтересу достатньо рельєфно простежується в поглядах Г.Гегеля, котрий говорить про інтерес як джерело і причину діяльності людей[12,с.23]. Не можна заперечувати цілковиту відсутність діяльнісного підходу до інтересу з боку інших мислителів. Діяльність, наприклад, за Д.Дідро, характеризується тим, що обставини, звичаї, інтереси потребують від людей терпіння і витримки[4,с.348]. Люди і їхні виробничі об'єднання в процесі діяльності турбуються, перш за все, за свої власні інтереси. У діяльнісному процесі людина повинна спочатку бути задоволена метою своєї діяльності її виконанням. Інтерес є здійснення певної мети. В процесі ж економічної діяльності виробники і споживачі мають різні інтереси і можуть вступати в зіткнення одного з одним.

Г.Гегель поділяв інтереси на головні і другорядні. Найголовніший інтерес полягає в тому, щоб реалізувати свою свободу. В цьому власне знаходиться сенс діяльності вільної людини. Йдеться про діяльність спрямовану на пошук і вибір шляхів, форм, методів і засобів реалізації своєї свободи. В цьому значенні інтерес відіграє велику роль в житті людей. Відсутність інтересу, за Г.Гегелем, свідчить про фізичну і духовну смерть. Вона настає тоді, коли згасають протилежності, коли людина притупилася, коли вона всього досягла, коли її життєвість і діяльність зникають[1,с.206,418].

У своєму житті люди керуються теоретичними і політичними інтересами, які, на думку Г.Гегеля, в певних умовах несумісні. Інтерес до політики, писав він, часто-густо, перешкоджає виникненню ідеальних теоретичних інтересів, які витісняються подіями практичного життя. Велика людина не має власних інтересів. Якщо вона обіймає високу державну посаду, їй належить піклуватися про справи та інтереси народу. Між іншим, народу також належить зробити вибір стосовно того, кому він довіряє пілкуватися за його благо і тільки із цього рішення народу виникає право на правління державою. Іноді народ помиляється і вчиться на власних помилках. Дуже корисною школою навчання народних мас Г.Гегель вважав публічні станові збори, участь в яких дозволяє народу краще розуміти, в чому полягають його істинні інтереси. Публічність величезний формуючий засіб для державних інтересів[2,с.325,351,478].

Діяльнісний підхід простежується також в дослідженнях сучасних філософів і соціологів. А.Здравомислов пише про інтерес як причину соціальних подій і людської поведінки, розглядає його як, «житгєві домагання соціальних груп, що змушують діяти ці групи в певному напрямку»[5,с.88,93-94]. Категорія інтересу, підкреслює Ю.Плєтніков, поряд з іншими категоріями соціальної філософії «віддзеркалює загальні начала й моменти людської діяльності»[3,с.95].

Діяльнісний підхід, з нашого погляду, є більш конструктивний, оскільки охоплює і пізнавальний, і мотиваційний, і ціннісний аспекти і дозволяє розглядати інтерес як соціальне відношення взаємозв'язок не тільки поміж людей, але і у відношенні людей до природи. Цей підхід, інакше кажучи, містить у собі в знятому вигляді і гносеологічний, і аксіологічний й мотиваційний підходи. Таким чином, діяльнісний підхід є, насамперед, реалізацією пошуку і вибору шляхів, форм, методів і засобів досягнення свободи, здійснення своєї свободи. Діяльнісний підхід розкриває процес зацікавлених дій, коли люди, здійснюючи свої інтереси, вступають у взаємовідносини один з одним. Це головні аргументи на користь того, що в подальшому ми будемо керуватися діяльнісним підходом у дослідженні проблем інтересів народу. інтерес гносеологічний аксіологічний поведінка

З'ясувавши різноманітні підходи до категорії «інтерес», розглянемо тепер її субстанційну природу. В поглядах на природу інтересу достатньо чітко визначилось декілька напрямів. По-перше, інтерес є явище виключно суб'єктивне, яке має духовний характер. До цього напряму можна віднести роботи Дж.Локка, К.Гельвеція, Т.Ковалевського, В.Приписнова, В.Рєзанова та ін. По-друге, інтерес є об'єктивним явищем, а суб'єктивним є лише відображення інтересу у свідомості людей, що не входить до його структури. Прихильниками цього напряму можна вважати К.Маркса, В.Леніна, І.Гака, Р.Грінкевича, В.Морозова, Д.Чеснокова та ін. По-третє, інтерес містить в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне начала. При цьому він являє собою єдність об'єктивного і суб'єктивного в діяльності. На цих позиціях знаходяться А.Здравомислов, Т.Кулієв, В.Нестеров та ін. По-четверте, існує два види інтересів об'єктивні та суб'єктивні, на чому наголошують В.Дьомін, В.Лавріненко, Б.Князєв та ін[11,с.15-31].

Варто сказати, що названі напрями мають право на існування, тому що кожний із них несе в собі долю істини. Автор публікації розглядає інтерес як зв'язок і відношення між етнічними суб'єктами, якими можуть бути як окремі особи, так і великі спільності людей. Особливість інтересу як зв'язку полягає в тому, що він є своєрідною сполучною ланкою між потребами суб'єкту та умовами його існування. Оскільки потреби можуть бути матеріальними і духовними, постільки їх зв'язок може бути таким же. Все визначається конкретною ситуацією. Інтерес завжди конкретний.

Інтерес як відношення існує, головним чином, на рівні соціальної та духовної форм руху. При цьому необхідно зазначити, що не всяке відношення, також як і не всякий зв'язок, є інтерес.

В сутності своїй інтерес є протиріччя. За влучним зауваженням Г.Гегеля, інтерес у суспільному житті існує лише там, де мають місце протилежності. Інтерес є протиріччя, в якому знаходяться етнічні суб'єкти і протиріччя в самому суб'єкті. Іншими словами, інтерес є протиріччя між потребами та умовами існування суспільного суб'єкту і протиріччя в самій його сутності. В першому випадку йдеться про інтерес як протиріччя між суб'єктом і умовами його існування. У другому випадку йдеться про інтерес як процес ствердження і заперечення, само побудови і саморуйнування суспільного суб'єкту.

Отже, як зв'язок і відношення, інтерес має дві форми існування: внутрішню і зовнішню. Переважна більшість тих, хто пише про інтерес, обмежуються зовнішньою стороною проблеми. І лише дехто із них звертає увагу на внутрішню, більш драматичну сторону, коли говорять про те, що інтерес є процес самоствердження етнічного суб'єкту. Так, згідно з В.Лавріненком, соціальне самоствердження є забезпечення умов збереження, розвитку і закріплення соціального становища суб'єктів, будь-то клас, нація, народ вцілому[7,с.20-21]. Самоствердження і самопожертвування є діалектичними протилежностями інтересу. Провідною стороною в цій суперечливій єдності виступає самоствердження. Адже самопожертвування здійснюється заради самоствердження, всебічного розвитку суб'єкту, котрий, однак, жертвує лише деякими своїми якостями, щоб зберегти свою цілісність або придбати перспективні вищі якості. Це, безперечно, хворобливий процес. І він має драматичний характер, коли жертвують стратегічними цінностями заради щохвилинних гараздів. Так, індустріалізація і колективізація, які проводились у 20-х на початку 30-х років командно-адміністративними насильницькими методами, привели до тимчасових успіхів і погіршанню в майбутньому відносин між робітничим класом і селянством, усіма верствами населення. Внаслідок ще більше загострилась продовольча та інші проблеми суспільного розвитку.

Якщо інтерес, згідно з К.Марксом і Ф.Енгельсом, є відношення[9,с.271], яке «зціплює одного з одним членів громадянського суспільства»[12,с.134], а згідно з Г.Гегелем, пристрасть, котра є не що інше як діяльність [1,с.2324], то яку ж роль виконує інтерес у процесі діяльності і в чому специфіка інтересу як відношення?

В суспільному розвитку серед численних об'єктивних законів існує і закон інтересу. Закон інтересу ми розглядаємо як внутрішній, суттєвий, необхідний, повторювальний зв'язок або відношення у пошуках і виборі шляхів, форм, методів і засобів, якими користується етнічний суб'єкт з метою розв'язання протиріч між потребами та умовами своєї життєдіяльності.

На нашу думку, закон інтересу характеризується, перш за все, об'єктивністю. По-друге, він характеризується універсальністю, повторюваністю, вираженням необхідних, суттєвих зв'язків і відносин між окремими людьми, етнічними групами, верствами, класами і т.ін. Разом з тим, інтерес несе в собі об'єктивну інформацію про властивості взаємодіючих природних і соціальних суб'єктів. Інтерес як закон («а закон є відношення»)[8,с.157] пронизує всяку діяльність, споживання, виробництво, обмін, розподіл та перерозподіл.

Закон інтересу є одним із ступенів пізнання єдності, зв'язку, взаємозалежності і діяльності особистостей, етнічних груп, націй, народу. Специфіка закону інтересу полягає в його класифікації на інтереси розвитку, функціонування і гальмування. Інтереси розвитку пов'язані саме з тим, що джерелом всякого розвитку є протиріччя. Взаємотяжіння і взаємовідштовхнення, взаємопроникнення і взаємовиключення альтернативних протилежних шляхів, форм, методів і засобів розв'язання протиріч між умовами, цілями, ідеалами і умовами існування етнічних суб'єктів веде до удосконалення системи суспільних зв'язків і відносин, її оновленню. Інтереси функціонування виникають та існують як момент розвитку. Але вони не призводять до безпосередньо якісних перетворень існуючої системи зв'язків і відносин у суспільному розвитку, в розвитку народу. Інтереси гальмування мають діаметрально протилежну спрямованість відносно інтересів розвитку і навіть функціонування. До них належать, передусім, інтереси антинародних елементів, тобто людей зайнятих кримінальною діяльністю. Із цього, однак, ми не робимо висновків, що функція гальмування притаманна виключно інтересам антинародних сил. Не треба забувати про органічну цілісність процесів розвитку, функціонування і гальмування, які простежуються в життєдіяльності як окремих осіб, так і класів, націй, народів. Не можна забувати про відносну самостійність процесів розвитку, функціонування і гальмування. Те, що для однієї етнічної групи становить розвиток, для другої виступає простим функціонуванням, для третьої гальмуванням. У взаємопов'язаному і взаємообумовленому світі все відносно. Більше того, в життєдіяльності одного і того ж етнічного суб'єкту ми помічаємо інтереси і розвитку, і функціонування, і гальмування.

Закону інтересу належить особливе місце в системі законів суспільного розвитку. Особливість його полягає в тому, що він проходить червоною стрічкою крізь усі соціальні закони. Адже не дарма Г.Гегель підкреслював, що нічого не діється без інтересу. І справді, щоб відбулися зрушення у розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, в політиці, моралі, ідеології взагалі потрібно, щоб у цьому хтось був зацікавлений. Оскільки інтерес є не що інше як пошук і вибір шляхів, форм, методів і засобів розв'язання протиріч між потребами, цілями, ідеалами та умовами людської життєдіяльності, то закон інтересу можна віднести до фундаментальних, найвищих законів суспільного розвитку.

У контексті вищесказаного автор визначає інтерес як діяльність певного суб'єкта по розв'язанню протиріч двоякого змісту: по-перше, протиріч між атри6утивними властивостями (потребами, ідеалами, цілями та цінностями) суб'єкта і природними, суспільними та духовними умовами його життєдіяльності; по-друге, протиріч між суб'єктом та іншими історичними суб'єктами (первинними і вторинними) щодо природи, суспільства та духовності, керуючись своїми атрибутивними властивостями і раціональними та ірраціональними шляхами, принципами, формами, методами та засобами. У руслі плюралістичного підходу інтерес має складну об'єкт-суб'єктну природу. В якості об'єкта інтересу виступають, по-перше, предмети, явища і процеси навколишнього світу і, по-друге, інші суб'єкти первинного та вторинного походження. Суб'єкти первинного походження це люди, їхні етнічні та расові спільноти. До суб'єктів вторинного походження належать різноманітні об'єднання людей за економічною, політичною, релігійною, художньою, спортивною та іншими формами діяльності.

В процесі розв'язання протиріч, переслідуючи свої інтереси, суб'єкт користується як раціональними, так і ірраціональними шляхами, принципами, формами, методами і засобами. Говорячи про раціональні шляхи, принципи, форми, методи і засоби розв'язання протиріч, йдеться про три рівня раціональної інформації: філософський, загальнонауковий та специфічний. Філософський рівень розв'язання протиріч в процесі вираження і захисту інтересів, перш за все, пов'язаний із головними законами діалектики: гармонії та взаємо виключення протилежностей, переходу кількості в якість та заперечення заперечення. Загальнонауковий рівень шляхів, принципів, форм, методів і засобів розв'язання протиріч розкривається в тій методології, якою користуються всі природознавці та суспільствознавці. Йдеться про описання предметів, явищ і процесів, їх вимірювання, зважування, порівняння, аналіз та синтез тощо. Нарешті, розв'язання протиріч в процесі вираження і захисту інтересів супроводжується використанням специфічних шляхів, принципів, форм, методів і засобів, пов'язаних із конкретними науково-технічними, економічними, політичними та іншими конкретно-історичними обставинами.

До ірраціональних шляхів, принципів, форм, методів і засобів, якими користуються при розв'язанні протиріч, пов'язаних з інтересами, належить інформація, яка має, з одного боку, емоційно-чуттєвий, а з іншого, трансцендентний характер. Емоційно-чуттєві шляхи, принципи, форми та засоби формуються на рівні буденної та міфологічної, а також моральноестетичної свідомості. Трансцендентні шляхи, принципи, форми, методи і засоби мають надчуттєвий і надрозумовий характер. Оскільки їх емоційно чи раціонально визначити неможливо, залишається тільки сприймати інформацію про них на віру і сподіватися на мудрість Творця.

Таким чином, доходимо висновків. По-перше, серед різноманітних підходів до з'ясування питань про визначення поняття «інтерес», його походження та сутність, які пов'язанні з моністичною, дуалістичною, деїстичною, пантеїстичною та плюралістичною формами філософії, ми надаємо переважного значення плюралістичній формі, оскільки вона об'єднує в собі всі попередні форми в знятому вигляді і, разом з тим, має своє власне обличчя. По-друге, ми розглядаємо категорію «інтерес» через категорію «діяльність», яку трактуємо в плюралістичному сенсі, оскільки плюралістична філософія більше, ніж інші, відповідає вимогам діалектики, а саме: всебічності, глибині та послідовності. Іншими словами, йдеться про діяльність в матеріальному, духовному і функціональному значеннях. По-третє, інтерес є багатовекторний процес, оскільки в ньому розв'язується певна система протиріч: а) суб'єкта з самим собою; б) у ставленні суб'єкта до навколишнього середовища: природи, суспільства

і духовності; в) у відносинах суб'єкта з іншими суб'єктами суспільноісторичного процесу як первинними, так і вторинними. Четверте, при розв'язанні протиріч використовується цілий спектр раціональних та ірраціональних шляхів, принципів, методів та засобів, які також мають плюралістичний характер.

Список використаних джерел

1. Гегель Г.В.Ф. Философия истории // Сочинения. Т. VHL М.-Л.: Соцэкгиз, 1935. 468с.

2. Гегель Г.В.Ф. Философия права. М.: Мысль, 1990. 524с.

3. Деятельность: теории, методология, проблемы. М.: Политиздат, 1990. 366с.

4. Дидро Д. Последовательное опровержение книги Гельвеция «О человеке» (пер. К.А.Кискоева) // Сочинения в 2 т.: Пер. с фр. Т.2 (Сост. и ред. В.Н.Кузнецова) М.: Мысль, 1991. С.342-506; 604с.

5. 5.Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. М.: Политиздат, 1986. 223с.

6. Кант И. Сочинения: В 6 т. М.: Мысль, 1966. Т. 5.

7. Лавриненко В.Н. Проблема социальных интересов в ленинизме. М.: Мысль, 1978. 210с.

8. Ленин В.И. Философские тетради. / Полн. собр. соч. Т.29. 782с.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство, или Критика критической критики // Соч. 2-е изд. Т.2. С.3-230; 650с.

10. Современная западня социология: Словарь М.: Политиздат, 1990. 432с.

11. Тарасенко А.А. Общественные интересы и личность. / Ред. Г.Н.Заренок. Минск: Наука и техника, 1980. 152с.

12.Энгельс Ф. К жилищному вопросу // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т.18. С. 207-284; 704с.

Размещено на Allbest.ru