Сексизм в сучасному українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сексизм в сучасному українському суспільстві

фемінізм сексизм соціальний

Підґрунтям соціальної філософії завжди були і залишаються загальнолюдські пріоритети і цінності, тому на сучасному етапі розвитку її метою є обґрунтування оптимальних шляхів і засобів досягнення соціальної справедливості, забезпечення громадянської згоди, прогресивного розвитку суспільства, формування інтелектуально-творчої особистості. Зважаючи на такий широкий діапазон проблем, що їх прагне вирішити соціальна філософія, обговорення теми сексизму (як практики та ідеології дискримінації людини за статевою ознакою) цілком правомірно і логічно вписується в соціально-філософський контекст.

Отже, метою даної публікації є розгляд соціокультурного поняття і явища сексизму в ретроспективному, ситуативному та перспективному часо-просторі. Відповідно, основними завданнями дослідження є: по-перше, аналіз соціальних передумов виникнення та умов розвитку означеного поняття і явища, по-друге, визначення та спроба класифікації основних його проявів в житті суспільства, по-третє, окреслення шляхів подолання гендерних стереотипів в житті українського соціуму.

Термін «сексизм» (англ. sexism, від лат. sexus - стать) запропонували представники феміністичного руху в 60-х рр. минулого століття в США, що стало абсолютною закономірністю, оскільки тогочасна соціальна революція в Америці, крах суспільного консенсусу призвели до загострення і гендерного питання (на рівні із масовізацією, нівелюванням особистості, конформізмом, рухом афроамериканців за свої права та протестом молодіжної контркультури проти традиційних цінностей). Як слушно зазначав англійський критик М.Бредбері: «ми існуємо в світі абстракції, де все підпорядковується механічному процесу, в світі без обличчя, який наступає на особистість і все менше піддається індивідуалізації»[Цит. за: 4,с.8-9].

Згідно з розповсюдженою версією, феномен інтенсивного поширення ідеології фемінізму в Америці та Західній Європі у другій половині XX століття був обумовлений прагненням правлячих економічних груп замістити жінками робочі місця, що вивільнялися в результаті НТР. Хоча під час Другої світової війни на виробництві жінки майже зрівнялися із чоловіками, традиційний розподіл ролей незабаром відновився - чоловік знову став годувальником, жінка (хоча вона також працювала) місцемроботи мала власну домівку, що суттєво впливало на їх соціальну поведінку. При цьому чоловіче домінування розглядалося як природне, очевидне, звичне й вічне - а отже, справедливе.

Явище фемінізму влучно охарактеризувала український літературознавець, блискучий вчений, перекладач Соломія Павличко (1958-1999): «Я не хочу боротьби чи війни статей і не проповідую їх. Просто вважаю, що суспільство має будуватися на справедливих засадах. У всьому. Звичайно, цікавіше займатись інтелектуальними питаннями, аніж варити їсти, прати, бігати на купівлю. Та це цікавіше не лише чоловікам, але й жінкам. Тому: чому б не поділити нецікаві заняття справедливо навпіл? Я думаю, це і називається фемінізмом»[6]. Простежуючи українську феміністичну традицію, необхідно згадати концепції Наталі Кобринської, Мілени Рудницької, Софії Русової, твори письменниць-модерністок Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Катрі Гринчевичевої, Наталі Романович-Ткаченко, наукові розвідки наших сучасниць Віри Агеєвої, Оксани Забужко, Соломії Павличко та інших. Називаючи ці імена, у мене особисто виникає запитання, як можна порівнювати інтелектуальні, моральні, творчі здібності чоловіків та жінок, маючи таку плеяду яскравих особистостей?

Фемінізм, і реалізована феміністським рухом боротьба за рівноправність, тобто емансипацію, став головним супротивником сексизму. Секси зм - це переконання в тім, що одна стать є підпорядкованою, менш здібною або менш цінною, ніж інша. Дискримінація людини за гендерною ідентичністю в суспільстві має свій прояв через стереотипи, офіційні догми або ідеологію, відповідно до яких жінкам (або чоловікам) хибно приписуються (або заперечуються) певні якості. Сексизм є одним з видів соціальних гендерних стереотипів, які засновані на ідеях про маскулінне та фемінне та їхньої ієрархії. Причому вже сама спроба побудови такої ієрархії є сексизмом, який може проявлятися через ненависть або упередження стосовно представників відповідної статі, очікуванням від чоловіків мужності, від жінок - жіночості, що може також називатися чоловічим або жіночим шовінізмом.

Щодо виникнення цього явища, існують різні теорії - від біологічних розходжень статей до його обумовленості психологією або культурними особливостями. Приміром, сексисти посилаються на фізичні розходження статей (чоловік є фізично сильнішим, лише жінка може народити дитину), стверджуючи, що відмовлятися від такого поділу ролей протиприродно, навіть якщо зараз фізичні розходження вже не відіграють такої важливої ролі, як раніше. Виправдуючи свої погляди біологією, сексисти вважають, що жінки за своєю природою менш раціональні, менш логічні, ніж чоловіки, і тому заслуговують принизливого стану. Такі забобони й стереотипи (поряд з расизмом, націоналізмом та ейджизмом - дискримінацією за віком) є доволі небезпечними - вони з дитинства впливають на свідомість і поведінку людей, поділяючи їх на «своїх» і «чужих». Ці готові шаблони поведінки, думок, оцінок, іноді настільки глибоко вкорінюються в несвідомі структури людської психіки, що з ними важко боротися раціональними доводами.

Сьогодні актуальність заданої теми не викликає сумнівів, адже наслідки сексизму спостерігаємо у всьому світі (лише один із його проявів - відсутність виборчого права у жінок в деяких країнах світу - зазвичай, з ісламською традицією). Саме тому постає питання розробки та впровадження в суспільне життя країни засобів протидії проявам сексизму як на державному рівні, так і у суспільній свідомості).

Щодо українського простору, необхідно констатувати глибокі коріння сексизму в нашій культурі та свідомості - на нього іноді й не зважають. Стереотипи відносно статі зустрічаються вже при народженні (перше питання щодо новонародженого: «Хлопчик чи дівчинка?») і супроводжують людину протягом усього життєвого циклу (професійне спілкування, шлюбно-сімейні відносини, освіта, виховання тощо). Виховання в дусі сексизму здійснюється з раннього дитинства. Якщо не батьки, принаймні, навколишнє середовище, суспільство й традиції привчають хлопчиків грати з машинками, а дівчаток - з ляльками. Далі юнаки повинні бути сильними й сміливими, а дівчата зобов'язані стежити за фігурою, і, нарешті, чоловіки повинні забезпечувати родину економічно, а жінки - стежити за порядком у будинку.

Відомою є істина про те, що суспільство, яке дає жінкам і чоловікам рівні права і можливості в усіх сферах життя, демонструє рівень своєї цивілізованості й культури. Але проблема в тому, що коли рівність і декларується (в Україні), чи навіть функціонує (в країнах Заходу), залишаються певні моделі поведінки, які містять у собі патріархальний розподіл ролей і патріархальну субординацію. Ці моделі часто підтримуються і відтворюються в культурі, формуючи і живлячи масову свідомість. Небезпека полягає в тому, що стереотипи жіночності й мужності не лише формують людей, вони пропонують їм залежно від їхньої статі певні психічні якості, норми поведінки, рід занять, професії й багато чого іншого. У традиційному суспільстві не особистість, а біологічна стать має першорядне значення.

Цікавим є той факт, що від гендерних стереотипів страждають і жінки, і чоловіки. Підставою для класифікації проявів сексизму в житті особистості та суспільства в цілому можуть бути ті потреби та інтереси, задоволення яких обмежується через практику, та іноді, й ідеологію сексизму. Вважаємо доречним наголосити на античоловічих та анти- жіночих проявах сексизму.

Також прояви сексизму можна класифікувати через життєдіяльність людини в різних сферах буття - матеріальній, соціально-політичній, духовній, культурно-побутовій. Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому розглядаються лише в єдності[11,с.342].

Отже, виходячи з тої інформації, що є в таблиці, розглянемо прояви сексизму в матеріальній сфері.

Таблиця 1

Сексистським є переконання, що відповідальність за матеріальне забезпечення родини або оплату спільного дозвілля мають люди певної статі (зазвичай чоловік). Отже, маючи двох рівних за кваліфікацією кандидатів, роботодавець швидше надасть перевагу чоловіку. Далі, менша оплата (за однакову працю) зазвичай є у жінок (жінки одержують у середньому на 16% меншу в порівнянні із чоловіками оплату праці; деякі організації відзначають, що в неформальній економіці розрив може бути ще значнішим або в меншій оплаті професій, що вважаються традиційними для осіб певної статі). Нерідко чоловіки більше заробляють саме тому, що їх охочіше просувають на більш престижні й високооплачувані посади. При зарахуванні на роботу з мізерною зарплатою (скажімо, асис- тент-перекладач) типовим є підхід: «Чим погана зарплата для дівчинки?». З приводу «хлопчика» такого самого віку й сімейного стану аргументи будуть уже інші: «Треба б зарплату підвищити, йому ж сім'ю годувати...».

Заборона (або суспільне несхвалення) жінкам (чоловікам) обирати певний фах або обіймати певні посади тільки тому, що вони жінки (чоловіки), або з аргументацією, що зводиться до цієї підстави - також прояв сексизму. Але не можна забувати про те, що живемо у XXI столітті - ситуація поступово змінюється.

У понад половині українських сімей головують жінки. При цьому в кожній п'ятій сім'ї - жінки у віці 30-54 років, в кожній четвертій - жінки у віці 55 років і старше. Такі дані, отримані Держкомстатом України. «Жінки частіше беруть на себе відповідальність, особливо під час скрути. Адже за ними - діти, та й чоловіки теж. Хай не ображаються на мене чоловіки, але, на мою думку, не так вже складно щодня ходити на не найкращу роботу, отримувати за це дуже невеликі гроші і при цьому перебувати в упевненості, що обов'язок перед сім'єю виконано. Жінці ж доводиться розподіляти цей нікчемний дохід, намагатися на нього вижити всією сім'єю, працювати на кількох роботах, якщо грошей не вистачає, та ще й брати на себе відповідальність за ухвалення рішень», - констатує директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна[12].

Сьогодні Україна посідає перше місце в Європі за смертністю чоловіків працездатного віку. Українські громадяни мають високий пенсійний вік за умов коротшої у середньому тривалості життя. Середня очікувана тривалість життя при народжені - обидві статі - 69,29 років, у тому числі, чоловіки - 63,79, жінки - 74, 86 (показники 2008-2009рр.). Для порівняння - показники 1991-1992рр. - тривалість життя при народжені - обидві статі 69,30 років, у тому числі, чоловіки - 64,20, жінки - 74,18. Загалом за даними Держкомстату України станом на 1 січня 2010 року кількість постійного населення країни становила 45782,6 тис. осіб, у тому числі чоловіки - 21107,1; жінки - 24675,5[5].

Ще декілька років тому на веб-сайтах про вакансії були оголошення типу: «потрібен юрист (економіст, програміст... ) - чоловік до 40 років». З іншого боку, часто траплялися оголошення про те, що «потрібна дівчи- на-бухгалтер миловидної зовнішності». 2005 року Україна ухвалила Закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Такий закон - необхідна умова для пом'якшення безглуздого й нещадного сексизму[10]. Зокрема, у статті 17 закону написано: «Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей»[2]. Цей закон ігнорувався роботодавцями декілька років, але сьогодні в оголошеннях про вакансії серед вимог до кандидатів бажана стать кандидата знята (так само, як і зазначення віку).

Прояви сексизму в соціально-політичній сфері

Якщо поглянути на сферу професійної діяльності, то, як відомо, серед начальників чоловіків набагато більше, ніж жінок, причому чим вище службовими східцями, тим ця диспропорція сильніша. Для описання цього явища є навіть два спеціальних терміни. Перший - найвідоміший: «скляна стеля» - термін американського менеджменту, що описує невидимий і формально ніяк не означений бар'єр, що обмежує просування жінок службовими сходами. Саме з нею рано чи пізно стикаються жінки на своєму кар'єрному шляху, особливо, якщо вони займаються «чоловічою справою» або працюють у «чоловічій сфері». На противагу цьому явищу, чоловіків, котрих несподівано заносить у «жіночу сферу» (наприклад, в школу чи дитячий садок), - моментально підхоплює й несе вгору «скляний ліфт». Сексизм припускає фізичну та інтелектуальну перевагу, хоча не має переконливих аргументів на користь того, в чому чоловік краще жінки - або навпаки. Традиційні доводи - такі як вказівка на обмеженість жінок у навчанні, творчості, або посилання на горезвісну жіночу логіку або ж психологічну нестійкість продовжують підтримуватися в суспільній свідомості деякими ЗМІ.

Щодо політичного життя, відомо, що боротьба за надання виборчого права жінкам була надзвичайно тривалою і напруженою. Аж до початку XX століття всюди, за винятком декількох штатів у США, жінки не мали виборчих прав як некомпетентні й нездатні до участі в політиці. Реально це питання вирішилося лише в XX століття. Жінки одержали виборчі права: В 1893р. - у Новій Зеландії, в 1902р. - в Австралії, в 1906р. - у Фінляндії, в 1913р. - у Норвегії, в 1918р. - у Великобританії, в 1920р. - у США, в 1921р. - у Швеції, в 1932р. - у Бразилії, в 1944р. - у Франції, в 1945р. - в Італії і Японії, в 1953р. - у Греції, в 1971р. - у Швейцарії. Серед міжнародних стандартів універсального характеру головне місце посідає Загальна декларація прав людині, у якій (ст.21) закріплене право кожного громадянина брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або за посередництвом вільно вибраних представників. Воля народу повинна бути основою влади уряду. Ця воля повинна мати вираз в періодичних і не фальсифікованих виборах на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні, що забезпечують вільне волевиявлення виборців. ООН вважає, що тільки тоді, коли в складі депутатського корпуса тої або іншої країни більше 20% жінок, законодавці серйозно починають розробляти законопроекти в інтересах дітей. І тільки тоді, коли їхня частка наближається до 30% жінок, з'являються закони й державні програми, що відповідають насущним інтересам жінок[1].

Говорячи про військові сили країни, зазначимо, що там, де є призивна система комплектації (термінова служба), до війська забирають лише чоловіків. Для жінок такої можливості, навіть на добровільній основі, немає.

У ряді країн законодавчо заборонено виносити жінкам вироки до смертної кари і довічного ув'язнення через переконання про необхідність застосування до жінок менш суворих каральних засобів. Також засудженим жінкам, на відміну від чоловіків, дозволяється одержувати посилки без обмежень кількості. Або спостерігається і така картина, де до жінок можуть бути застосовані більш суворі вироки, ніж до чоловіків (при схожих або більш тяжких обставинах)[7].

Прояви сексизму в духовній сфері

Сьогодні інформаційний простір засмічено продуктами рекламних технологій настільки, що час серйозно замислитися про екологію нашої свідомості. Ми дбаємо про чистоту всього, що споживаємо фізично, але не можемо протидіяти тому, що пропонують нашій душі. Громадські організації прагнуть вплинути на цей процес - на окремі види рекламних пропозицій було надіслано запит до Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. І, як результат, отримали перший висновок. З посиланням на норми Законів України «Про захист суспільної моралі», «Про рекламу», «Про забезпечення рівних прав і можливостей» «.рекламний продукт визнаний таким, що нехтує правилами пристойності, порушує етичні норми і дискримінує жінок за ознакою статі». Прикладів сексизму в рекламі - хоч греблю гати: «Інструмент для тіла, вибачте, для діла» (реклама будівельних інструментів), «Для провокації тобі не потрібно їсти банани» (реклама жіночого одягу), «Чи єу тебе те, без чого кохання неможливе?» (реклама шоколаду), «Ніч без обмежень» (реклама Інтернету), «Ти - не посудомийка, ти - жінка» (реклама посудомийної машини)[3].

Приниження людини (переважно жінок) до ролі сексуального об'єкта або речі, у якого немає прав і стосовно якого не може бути ніяких обов'язків - також прояв сексизму. В Україні - це наявність вуличної реклами з використанням еротичних образів жіночого тіла за умов повної відсутності аналогічної реклами з використанням чоловічого тіла. Гіперсексуальні зображення жінок є фактично втіленням чоловічих еротичних фантазій, відображенням ідеальних з погляду патріархальної моралі гендерних стосунків, де жінкам відведено роль об'єктів чоловічого (статевого) бажання, а чоловікові - роль невтомного сексуального мисливця. Типовий зразок - псевдо лесбійські сюжети, де двоє спокусливих дівчат у недвозначній позі чекають на Нього. Аналіз візуальних репрезентацій гендера в рекламі через «мову тіла» (поз, міміки, жестів, контактів та просторового розташування жінок і чоловіків) засвідчив, що цей механізм використовується також для відтворення патріархальних стосунків між чоловіками і жінками у форматі домінування-підпорядкування, лідерства-залежності, активності-пасивності, публічності-приватнос- ті, раціональності-емоційності, суб'єкта-об'єкта сексуального бажання тощо. Жінка асоціюється із сексуальним товаром, який продається[3].

Прояви сексизму в культурно-побутовій сфері

Сексистським також є стереотип, буцімто ведення домашнього господарства та виховання дітей - прерогатива жінки, а справа чоловіка в сім'ї - допомагати дружині. Такі стереотипи нехтують як справедливістю, так і здоровим глуздом. Адже якщо так, то жінці, котра працює і при цьому не хоче відмовлятися від сімейного життя, треба постійно перенапружуватися, працюючи у дві зміни (на роботі і вдома). Або жертвувати професією та (чи) кар'єрою і ставати «непрацюючою» (а точніше - «непрацюючою» поза домом). Зважаючи на сучасний «рейтинг розлучень» - майже 50 відсотків, - виходить, що жінка, котра відмовляється від кар'єри, дуже ризикує опинитися у разі розпаду шлюбу біля розбитих ночов, у всіх можливих сенсах. Необхідно усвідомлювати, що розподіл сімейних обов'язків - це внутрішня справа сім'ї, і багато що тут залежить не тільки від чийогось бажання, а й від різних обставин, у тому числі й зовнішніх. Останнім часом, є модною і доволі поширеною тенденція, коли чоловік бере відпустку по догляду а дитиною. Отже, відмова від сексизму дає чоловікам додаткову свободу для кращого вирішення сімейних завдань.

Нагадаємо ще деякі приклади проявів сексизму. Сексистськими є переконання, що чоловікові варто відігравати активну роль при знайомстві й у відносинах (у тому числі сексуальних) з представницями іншої статі, а жінці - пасивну. Переконання, що чоловік має право на позашлюбні або дошлюбні сексуальні відносини, а жінка - ні. Придушення жіночої сексуальності: переконання, що тільки чоловік повинен одержувати задоволення під час статевого акту, а роль жінки повинна обмежуватися задоволенням партнера. Переконання, що чоловіки мають право або зобов'язані бути впевненими у собі, мати твердий характер і агресивність, а жінки - слабість і поступливість, що, сприяє формуванню гендерних ролей людей обох статей. Переконання, що права й відповідальність у певній ситуації варто надавати тільки або переважно чоловікам, або жінкам, залежно від традиційного поділу сфер відповідальності на чоловічі й жіночі.

Застосування в побутовій сфері звертань на кшталт: «Женщина, мужчина!» - також прояв сексизму. Українська мова має арсенал звертань набагато багатший, ніж біологічні, статеві звертання. Приміром, пані, пане, добродійко, добродію та інші.

Сексизм шкодить як жінкам, так і чоловікам, обмежуючи професійний вибір (спробуйте, наприклад, знайти чоловіка - вихователя дитячого садочка), відбирає дітей у разі розлучення, нав'язує багатьом із них жорсткий, брутальний стереотип мужності, що передбачає необхідність домінування і контролю, а якщо не виходить - то й насильства над жінкою. Очевидно, що з такими установками здорових стосунків, які базувалися б на коханні-інтимності, побудувати неможливо, а отже, сексизм, фактично, позбавляє цих чоловіків можливості особистого щастя.

Сьогодні в усьому світі (особливо в країнах Заходу) проти сексизму виступають багато політичних і культурних діячів суспільства, переважно лівого спрямування. На антисексистских позиціях перебуває й частина маргінальних соціальних груп і рухів - хіппі, анархісти, антифашисти. У той же час у безлічі держав, як і раніше, сильні або набирають чинність позиції релігійних і світських суспільних рухів, організацій і діячів, що перебувають на позиціях сексизму.

Отже, розглянувши причини виникнення і прояви сексизму як поняття і явища, спробуємо визначити шляхи його обмеження в сучасному світі. Думається, виховуючи дитину, не варто акцентувати її увагу на певних іграшках і заняттях, хлопчики хай везуть візочки з ляльками та ведмедиками, готують обіди, протирають підлогу, дівчатка граються машинками, інструментами тощо. Дитину необхідно з дитинства привчати до протилежних ігор та занять, аби пізніше, в своєму дорослому житті вона вміла робити абсолютно будь-яку роботу.

На завершення подамо приклад з реального життя, коли молоду жін- ку-керівника представляли її підлеглим у структурі військового типу. «Ця крихітка - наша нова начальниця», - пролунали слова. На що жінка дружелюбно і з посмішкою сказала, як її звати, а також додала, що ніжні епітети пасують до розмов з дружинами або коханками, а не в службовій ситуації. Інцидент було вичерпано. Отже, головне - дати відсіч, адже знаходячись на чоловічому полі, треба грати за чоловічими правилами, не терплячи і не пристосовуючись до поганих умов, як це властиво жінкам. Починати варто з малого, наприклад, на сексистський випад чітко і твердо від першої особи сказати: «Я вважаю ці зауваження неприйнятними».

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru