Основи соціальності крізь призму праці Михайла Грушевського "Початки громадянства: генетична соціологія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи соціальності крізь призму праці Михайла Грушевського «Початки громадянства: генетична соціологія»

Бичук І.О.

Визначне місце в українській соціально-філософській думці посідає постать Михайла Грушевського (1886-1934), який як науковець сформувався в руслі класичної позитивістської традиції - зокрема, французької соціологічної школи Е. Дюркгейма, антропологічних ідей Л. Леві-Брюля та психологічних підходів В. Вундта.

Світоглядні основи суспільної концептуалістики Грушевського найбільш докладно сформульовано в його теоретичному курсі «генетичної соціології», яку він викладав в Українському соціологічному інституті. Цей курс, доопрацьований і доповнений, побачив світ під назвою «Початки громадянства (генетична соціологія)». Що таке суспільство та завдяки чому воно можливе - основна проблема «генетичної соціології» Грушевського - була співзвучною загальному теоретичному пошуку того часу. Його відправним моментом виявилося теоретичне осмислення фундаментального соціокультурного зрушення - «одного з великих переломів у провідних мотивах людства».

За задумом українського теоретика, «Початки громадянства (генетична соціологія)» мала на меті:

- по-перше, дохідливо, популярно ознайомити широкі верстви української громадськості з новітніми течіями в соціології на фактичному матеріалі та на основі наукових узагальнень;

- по-друге, визначити і прокоментувати основні методологічні проблеми дослідження форм суспільності; запропонувати універсальні підходи, які були б прийнятними для української реальності; відродити інтерес вітчизняної науки до соціологічних досліджень; розпочати розробку «генетичної соціології» в українознавстві;по-третє, обґрунтувати оригінальну концепцію становлення соціальності; виявити механізми й закони трансформації людського суспільства; протиставити тогочасній «реакції проти індивідуалізму й класовості» почуття шани до колективізму і солідарності, поєднавши таким чином у світоглядно-методологічному плані соціалізм та позитивізм.

Центральною, або, як пише Грушевський, «провідною» ідеєю «генетичної соціології», що дає право говорити про неї як про цілком оригінальну та сучасну за звучанням соціологічну концепцію розвитку соціальності, є теоретичне обґрунтування законів трансформації людського суспільства і суспільності. Це було гідною відповіддю вченого на виклик часу, сутність якої полягала в реакції проти індивідуалізму та класовості новітнього цивілізованого ладу й повороту до колективізму та солідарності.

Як зауважує О. Бочковський, М. Грушевський був новітнім істориком, тому його оригінальна творчість «просякнута соціологізмом». Водночас він високо оцінює «Початки громадянства... « як цілком самостійне і оригінальне соціологічне дослідження. «Це перша українська соціологія взагалі... Під цим оглядом зазначена праця має каменярське значення» [4.С..97].

Грушевський розв'язує проблему механізму еволюції людського суспільства і форм суспільності таким чином: проаналізувавши соціальні факти того часу та дослідження соціальної еволюції в минулому, він робить висновок про вирішальну роль у споконвічних змінах людського життя невпинної конкуренції індивідуалістських і колективістських тенденцій і періодичного чергування переваги то одних, то інших. Саме ця постійна боротьба двох тенденцій є основою того ритму соціальної еволюції, що його досліджують усі соціальні науки.

Зазначений принцип концепції вченого диктує відповідну логіку побудови матеріалу, його структуру і завдання дослідження - висвітлити процес переходу людського життя до організованого колективу - родоплемінного, розклад цього колективу під тиском індивідуалістичних тенденцій, що призводять до класового устрою, на якому зросло соціальне життя «цивілізованої доби» і відбувався перехід до цієї стадії суспільного життя.

На думку вченого, «генетична соціологія» як самостійна соціологічна теорія розвитку людського суспільства насамперед має визначитися щодо проблеми його початку. «Те, що ми називаємо громадянством, чи суспільністю, себто організоване людське множество, об'єднане почуттям своєї солідарності й організованими формами свого співробітництва, чи воно зовсім і скрізь, у всіх краях і у всіх народів повстало з одних і тих самих, бодай приблизно подібних початків і розвивалось одностайно, вповні чи приблизно, переходячи в повній послідовності, коли не вповні тотожні, то бодай приблизно подібні організаційні форми співжиття і кооперації (М. Г.) Чи походить соціальний розвиток людей з одного джерела, з одного кореня? Чи навпаки - людство зложилось з різних окремих людських пород, які в дальнім своїм пожиттю мішалися і зближувалися?» [1,с.29].

Саме ці питання відіграють роль вихідної точки його теорії початків і законів розвитку суспільності, саме вони мають значення історико-фактичного обґрунтування всієї науки про суспільство. Грушевський не виділяє безпосередньо у своїй «генетичній соціології» дію та значення індивідуального фактора у процесі соціального розвитку суспільності, залишаючись у цілому на позиціях соціологічного об'єктивізму. Це стає особливо виразним у його концепції історичного процесу. Головними чинниками останнього є «народ», «народна маса» - поняття, сформовані в лоні метафізики романтичного народництва, та «держава», яка ототожнювалась з «ідеєю федералізму». Ця ідея виконувала роль каталізатора народної маси, в цілому пасивної. Вона була мірилом її суб'єктивної активності.

Грушевський обстоює у своїй «генетичній соціології» можливість і навіть необхідність дослідження соціальних законів. На думку вченого, справжня соціологія - і лише це дає їй змогу пройти поміж «Сциллою» емпіризму з його набором несистематизованих і випадкових фактів та «Харибдою» «залізного» детермінізму - найти і дослідити «типові для людського соціального розвою становища, які ілюструють загальні напрями і тенденції людського соціального життя» та «тенденції певної одностайної еволюції в кожній з функцій людського життя» [1,с.42].

Ці тенденції, безумовно, існують, і саме їх, на думку Грушевського, може бути підведено під категорію емпіричних законів. У суспільстві діють такі закони-тенденції як самоохорона роду, постійна диференціація, спадковість, виживання більш пристосованих, наслідування і вибір, залежність попиту та пропозиції, поділ праці тощо. «Всьому соціальному процесові, котрий вправляється в рух сими соціальними факторами, вони надають той ритм, ту загальність, котра рішуче виводить соціологію за рамки чисто описових завдань і робить її теж дійсною наукою про певні загальні й постійні тенденції і форми соціального розвитку» [ 11,с.43].

Постійно наголошуючи на небезпеці абсолютизації законів-тенденцій розвитку суспільності, Грушевський формулює завдання соціології як науки, що й досі звучить цілком сучасно: «...Відкидаючи випадкове і вибираючи основне й постійне, вибрати те, що становить властиву основу сього ритму, те, що стремить до повторювання, до постійності» [1,с.43].

У концепції «генетичної соціології» Грушевський намагався послідовно застосувати методологічний принцип органічного синтезу основних факторів розвитку людського суспільства - біологічного, психологічного та соціального. Верховенством цього підходу він структурує величезний етнологічний та історико-культурний матеріал, виокремлюючи такі три основні стадії розвитку суспільності: 1) початок суспільної організації; 2) племінно-родова організація та процеси її розкладу, що знаменують собою перехід до 3) класово-державного устрою.

Перша стадія розвитку суспільності характеризується перевагою біологічних факторів розвитку над соціальними формами організації та виокремлення людини і людського колективу зі сфери тваринного існування з подальшим поглибленням дії соціального та психологічного факторів. Вступають у дію економічні фактори об'єднання людей у такі первинні форми суспільності як рід, плем'я. Діють також морально-регулятивні функції різних культів, тотему, формуються звичаї, традиції, зародки моралі.

Шлях у майбутнє починався з «майже ізольованого життя людських пар у примітивному збирацько-ловецькому «господарстві» [1,с.82]. Слово «господарство» Грушевський бере у лапки, оскільки перші знаряддя важко назвати узагальнюючим терміном «господарство». Це був основний, проте не єдиний варіант початку людського суспільного життя. На думку Грушевського, «могла існувати материна родина - така, що її чоловік полишав вповні на промишлення матері, а сам жив собі одинцем. Коли в умовах життя, безпечного і легкого на прогодовання, мати могла сама виводити дітей, обходитись без помочі батька, там він був непотрібний і зайвий. Могли існувати групи полігамії, зложені більш або менш тривко з чоловіка і кількох жінок з їх дітьми, - і людські стада аналогічні з мавпячими... Могли бути і були також скупини, агрегати, групи парних родин - подібні до таких скупин шимпанзе, досить механічно зв'язані між собою, або з певного кооперацією, яку ми бачили у бобрів» [ 1,с.85].

Відбувається процес так званого механічного «скупчення» окремих родин. Він характеризується тим, що «люди не почувають себе чим-небудь зв'язаними, крім просторової близькості». «Психологічним підкладом» розвитку аморфної, абсолютно дезорганізованої скупини первісних людей до більш високих соціальних форм, зазначає Грушевський, стає почуття близькості й солідарності, що, у свою чергу, виростає з усвідомлення «можливого об'єднання й кооперації», а також «організаційної сили», що характеризує людську «скупішу». «Вона проявляє себе в тім, що така скупина починає протиставлення «своїх», котрі живуть в ній і на котрих вона може рахувати в потребі, тим «чужим», які живуть деінде і від котрих не можна сподіватись нічого доброго» [1,с.90].

Серед факторів, що вплинули на появу цих нових для первісного суспільства категорій «своїх» і «чужих», Грушевський називає, насамперед, «сусідство - в осілім життю чи в переходах» і пов'язану з ним «практику спільних підприємств і спільної діяльності». На друге місце він ставить мову - спочатку дуже обмежену, проте дуже багату «сугестією, порозумінням, яке випливає з психологічної близькості». А після мови, яка стає одним з найважливіших прикмет соціальної консолідації, йдуть «зав'язки звичаю» - тобто розуміння того, що «дозволено і годиться, і що недопустимо і не годиться, бо шкодить іншим». З чим Грушевський пов'язував народження моралі та звичаєвого права.

З моралі та звичаїв тих часів Грушевський виводить «магічно-релігійні представлення» - з ними, на його думку, в первісну «скупину» приходять спільні церемонії та обряди, а також виробляється репутація «спеціалістів від сих церемоній і всяких магічних операцій - знахарів і чаклунів...» [1,с.90]. Паралельно відбувається процес формування «світських» авторитетів, оскільки серед «старців» або старійшин груп і родин з'являється «ватажок-проводир», який своїми здібностями вибивається на перше місце в спільних підприємствах: на ловах, в організації оборони чи нападу, як керманич і провідник [1,с.90].

Усі ці фактори поволі встановлюють чіткі межі племінної організації, а реальним доказом її народження, існування нової спільності стає поява «племінного імені, витвореного його членами чи прийнятого зовні від сусідів, котрі відріжняли їх сим від себе» [ 1,с.91 ]. Для другої стадії розвитку суспільності характерні панування племінно-родової організації та процеси поступового розкладу її під впливом економічної диференціації, розвиток особистої власності та відокремлення родини чи родинної сім'ї від племені. Формується влада та соціальні верстви, яким вона належить: військова аристократія, цивільні й релігійні авторитети.

Грушевський називає війну «постійним, хронічним явищем для племінного життя» [ 1,с. 180], яке живили не лише безпосередні акти агресії, а й стан перманентної холодної війни між тодішніми племенами, котрий, у свою чергу, спричинявся «з усяких підозрінь», що чуже плем'я так чи інакше завдає шкоди [ 1 ,с. 181].

Паралельно із самою війною активно формуються її «організаційні структури», тобто певна військова ієрархія, військова влада ватажків різних категорій і різного рангу [I.e. 184], а також психологічні та соціальні підвалини: «...Скоро лише війна стає дорогою до кар'єри, яка висуває своїх «заслужених» в перші ряди племені, поруч родових старців і божих улюбленців: усяких ворожбитів, священників і т. ін., та крім сеї слави і впливу починає приносити їм і реальне добро, у виді визначеної участі й здобичі, - так війна дістає новий мотив свого перетворення на хронічне явище племінного життя» [1,с.189].

Поява невільництва та зумовлені цим обставини, у свою чергу, спричинилися до економічної диференціації, яку Грушевський вважає основним джерелом розкладу первісного суспільства. Основними складниками цієї економічної диференціації він називає поділ праці, економічну нерівність. Хоч терміни «диференціація» та «нерівність» і близькі за своїм лексичним значенням, проте Грушевський вкладає в них різний смисл - розвиток принципу власності та господарський індивідуалізм.

Власність і право власності привертають увагу Грушевського. Розглядаючи історію цих інститутів, він доходить висновку, що власність і право на неї не є атрибутом виключно класового суспільства: власність існує стільки, скільки існує людина. Річ лише в тім, що стоїть за нею на різних етапах розвитку первісного суспільства і копи саме вона набула свого «руйнівного змісту».

Першим і основним джерелом влади Грушевський називає релігійний культ тодішніх племен, з якого органічно виростала ідея «надприродного, божеського» походження старшин і ватажків. На друге місце після релігії він ставить матеріальний «добробут», який, на відміну від неї, «акумулюється вповні реально, а не фіктивно, скріплюючи владу ватажків і владущих верств далеко вірніше, але й повільніше, виявляючи свої справжні впливи в соціальних умовах більш розвинених, а не таких примітивних» [ 1 ,с.228].

Ane влада, яка спирається лише на багатство або на «воєнний авторитет» і «стратегічні таланти», має більше моральну, ніж матеріальну силу, адже в період миру військові ватажки майже не помітні в житті племен. І саме тут виникає третій елемент, що цементує всю піраміду влади - постійна військова дружина, яка моральний авторитет влади ставить на цілком реальний фундамент примусу і сили.

Процес розкладу племінно-родової організації завершується формуванням класової держави, знаменує собою перехід до третьої стадії розвитку суспільності. Грушевський детально аналізує погляди на державу та державність JI. Моргана, Ф. Енгельса, В. Вундта, В. Леніна. Полемізуючи з думкою останнього про споконвічність держави, він наполягає на необхідності розрізняти поняття держави взагалі, елементи якої можна знайти вже на стадії племінно-родової організації, та держави класової, що є прикметою зрілої стадії розвитку суспільності.

Характерно, що Грушевський народник-демократ за переконанням, досить скептично ставиться до можливостей демократії в новому класовому суспільстві [5,с.95]. Розглядаючи еволюцію так званої класової держави, він прийшов до висновку, що цей процес характеризується значним загостренням конкурентної боротьби як у самій панівній верстві, так і серед тих «елементів, котрі почувають себе упослідженими в розділі влади, щоб дотиснутись також до неї» [1,с.297]. Він, зокрема, вказує на протиріччя між верствами «воєнною та священною», «воєнною та бюрократичною», «аристократією двірською та провінціальною», але основну увагу звертає на суперечності не горизонтальні, а вертикальні, називаючи все це «демократизацією влади».

Механізм зазначеного процесу має такий вигляд: монополізація влади призводить до того, що вже на ранніх стадіях соціальної диференціації верхні верстви тієї соціальної піраміди, яка починає підноситись над рівною площиною племінної егалітарності, виявляють «ревність володіння»: тенденцію замкнути власне коло і по можливості не ділитися ні з ким привілеями свого становища. Такий стан речей аж ніяк не влаштовує тих, хто, досягає певного матеріального рівня і прагне політичного визнання. Вони «піднімають гасла рівноправності, пускаються в демагогію навколо себе упосліджених і поневолених, беруться бути оборонцями їхніх інтересів, і опираючись на них, ідуть проломом» [1,с.298].

Вчений виділяє три основні вимоги, викарбувані на прапорах цих «нових людей». Перша з них - «се опублікування правних норм для того, щоб усі їх знали і могли контролювати, а нові люди теж могли знайти такі позиції, які вимагають знання традиційного права. Коли єсть письмо, право списується, стає загально відомим, і зміни в нім можуть робитися тільки компетентними органами. Цe висуває питання розділу різних функцій і компетенції влади, робить їх предметом дальшої боротьби і компромісів». Друга вимога стосується «нового» виборчого права, «щоб при виборах в урядові органи та відбуванню всякого роду повинностей одиницями брались не старі родові одиниці чи родо-територіальні, а нові, суто територіальні округи, розмішані новими елементами, на котрих спираються сі нові люди». І, нарешті, третя - «права мають відповідати обов'язкам, а обов'язки - правам» [1,с.299].

Як зазначає Грушевський, ці три етапи характерні для більшості класових держав, зокрема, він посилається на досвід стародавнього Карфагена та Венеції. Досліджуючи механізм влади, він приходить до висновку, що панівна верхівка також еволюціонує до подальшого пристосування до демократичних вимог. «Робота важка і складна, яка вимагає величезного такту і витривалості» [ 1 ,с.299].

Серед старих як світ методів збереження панівною верствою влади вчений наголошує на психологічній обробці обділених верств - нейтралізації або послабленні відчуття ними соціальної кривди, «награвання на верхніх декоративних» формах рівноправності й суверенності народу, тимчасове поліпшення умов життя, фактичне годування сього суверенного народу кандидатами на владу в різних формах, - більш або менш багаті й розкішні забави», використання мистецтва як ідеологічне забезпечення своєї влади і, нарешті, такої могутньої сили, як національне почуття, «котрим провідні верстви звичайно стараються заповнити ту моральну порожнину, що з'явилась на місці зруйнованої їх роботою племінної солідарності, свідомості морального зв'язку, що була колись живою душею родоплемінного життя» [ 1 ,с.300].

Окремою складовою «генетичної соціології» Грушевського є науковий нарис «Українські переживання» - дослід «генетичної соціології» на суто українському етнокультурному матеріалі, аналіз проблеми походження суспільності в різних її історичних формах. Фактично Грушевський уперше в історії української соціальної науки свідомо ставить за мету дослідити значний етнографічний та літературний матеріал з українознавства суто соціологічними методами, робить спробу розглянути його під кутом зору «генетичної соціології» [2,с.60].

«В міру того, як у наукових кругах здобували собі право громадянства ідеї, випущені в обіг Баховеном, Мак-Ленаном, Лебоком, Морганом, популяризовані у французькій літературі Жіро-Тельоном, у німецькій - Енгельсом ... наростало бажання освітити сими теоріями також і слов'янський матеріал, котрий західноєвропейськими дослідниками лишався збоку. Хотілося натурально об'яснити сі пережитки, які заховались у різних слов'янських народів, у тім числі й українського, із загальної еволюції соціального життя і подружніх відносин, і, навзаєм,

- слов'янським матеріалом підкреслити загальну схему, запропоновану згаданими дослідниками» [1,с.301].

В «Українських переживаннях» Грушевський звертається до творчої спадщини українців-етнографів М. Зібера, М. Сумцова, М. Змігродського, М. Ковалевського, М. Чернишова, Ф. Вовка. їхні праці слугували зв'язками генетичної соціології з українознавством. Зокрема, Зібер у своєму дослідженні братств і парубоцьких громад в Україні чи не «перший зайнявся українськими пережитками примітивного соціального устрою... і добачив в них «свого роду переживання молодшими поколіннями форм комунального подружнього союзу, залишеного старшими генераціями» [8,с.301]. Розпочаті студії про парубоцькі громади продовжив Чернишов. Фактично з позицій «генетичної соціології» досліджував український весільний ритуал етнолог Вовк.

«Початки громадянства (генетична соціологія)» - це кваліфікована робота з українськими історичними пам'ятками і джерелами, з історичним матеріалом узагалі. Грушевський посилює суто соціологічні аспекти у ставленні до етнографічного матеріалу: «Теперішнього дослідника інтересують не стільки питання, чи такі форми відносин були, - він знає, що соціальний устрій не раз переходив від моногамічної, парної сім'ї до пожиття полігамічного або колективного - полігінії, поліандрії, групового шлюбу, під впливами обставин економічних, психологічно-релігійних, інтересів оборони і т. ін. Тому для нього не більше важить факт самого існування тої чи іншої форми, як ті обставини, той соціальний, економічний і культурний круг, в яких творилися ті чи інші зміни шлюбного зв'язку». І власне ця соціальна обставина, що впливала на зміну подружніх та інших відносин, - це якраз те найбільш цікаве, що досліджує соціолог [ 1 ,с.312].

Ефективний соціологічний підхід, вважає вчений, пропонуючи принципи своєї «генетичної соціології», означає багатогранний, позбавлений однобічності аналіз соціальних фактів. У своїй соціологічній концепції походження суспільності - «генетичній соціології» - він свідомо прагнув позбутися вад сучасної йому суспільної теорії.

Історія суспільного розвитку в Україні, згідно з Грушевським, не має нічого спільного із сумнозвісною теорією «відрубності». Бо насправді для нього цей процес є складовою, органічною частиною загальноєвропейського процесу. Ось чому, досліджуючи стадії та закономірності суспільного розвитку, він щоразу мав перед очима Україну. Відповідно й ми, вивчаючи глобальну «генетичну соціологію Грушевського, паралельно і водночас з'ясовуємо для себе його концепцію «генетичної соціології України» [3,с.90].

Tаким чином, основна соціально-філософська праця М. Грушевського «Початки громадянства (генетична соціологія)» була присвячена центральній проблемі тогочасної суспільної науки - висвітленню причин і факторів створення соціальності, виникнення та існування людського суспільства. Видатним українським вченим були ґрунтовно осмислені фундаментальні соціокультурні зрушення і переломи в розвитку людства, форми суспільної життєдіяльності, що виразно виявилися у процесі індустріалізації західноєвропейських країн.

Список використаних джерел

грушевський соціальний український

1. Грушевський М.С. Початки громадянства: генетична соціологія. - Б.м., 1921.

2. Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в Україні. - K., 1995.

3. Копиленко О.JI. «Українська ідея» Грушевського: історія і сучасність. - K., 1991.

4. Винар JI. Силуети епох: Д. Вишневецький, M Грушевський: історичні розвідки. - Дрогобичі, 1992.

5. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - K., 1995.

Размещено на Allbest.ru