Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості та закономірності генезису політичної свідомості сучасних студентів

Невмержицька Н.М.

Пізнаючи світ, навколишнє природне і соціальне середовище, людина формує певний тип світогляду, уявлення про свої сутнісні ознаки, призначення, сенс життя, на основі чого виникає комплекс життєсмислових цінностей і відповідних їм регулятивних норм людської поведінки - мораль. Пронизуючи усі сфери свідомої людської життєдіяльності, мораль справляє вплив як на індивідуальну поведінку, так і на спосіб дії суспільних інститутів та спільностей. Її основна функція полягає в тому, щоб, по-перше, узгоджувати людську діяльність з уявленнями про істину, по-друге, унеможливлювати або хоча б обмежувати ті дії і вчинки, які суперечать пізнаному історичному досвіду і сенсу людського життя, по-третє, стимулювати конструктивні зусилля волі, спрямовані на досягнення загального блага.

У масштабах суспільства мораль, набуваючи форми суспільної свідомості, безпосередньо впливає на рівень і спосіб усвідомлення корінних соціальних потреб та вибір засобів і механізмів їх задоволення, тобто на формування політичної свідомості. Подібно до того, як мораль є основним важелем духовного впливу на людську життєдіяльність, політика є основним важелем практичного впливу на суспільне життя, тому від рівня політичної свідомості, яка визначає конкретну політику, її зміст і спрямованість, значною мірою залежить історична доля тієї чи іншої спільності.

Арістотель стверджував: політика - мистецтво управління державою. За своєю природою вона пронизує всі сфери суспільного життя. Як соціальне явище політика має відносно самостійний характер: її розвиток відбувається на основі власних об'єктивних закономірностей. Але сутнісний аналіз цього соціального явища не може бути повним і зрозумілим без виявлення його взаємодії з іншими явищами і процесами політичної сфери суспільного життя. Пізнання політики як підсистеми суспільних відносин можливе лише як "момент" історії, еволюції та розвиток соціальної системи в цілому.

Політична система як одна з частин та підсистем соціальної системи дає змогу виявити межі політики та політичних відносин, їхні елементи та взаємозв'язок між ними, функції та ін. Тобто поняття політичної системи дає можливість розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються насамперед місцем і роллю самої політики у суспільстві.

Як одна з форм соціального руху матерії, політична система тісно пов'язана з особливою формою діяльності людей - політикою. На відміну від інших систем суспільного життя, політична система має низку особливостей: вона бере участь у розв'язанні таких загальносоціальних завдань, як інтеграція суспільства, розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей; має монополію на державний примус у масштабах всього суспільства і використання для цього спеціального апарату; має складну внутрішню будову, що включає різноманітні політичні організації, принципи, норми, механізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотний зв'язок соціальних груп і членів суспільства з політичною владою. Політична система володіє монополією на здійснення влади.

Політична влада невід'ємна від інтересів великих мас людей, соціальних груп, що причетні до керівництва суспільством і займають панівні позиції в економічному житті. Це керівництво є загальнообов'язковим і здійснюється як при безпосередній участі домінуючих у суспільстві соціальних сил, так і через суспільно-політичні організації та рухи, політичні групи та їхніх лідерів. Ознакою політичної влади є наявність особливої групи, специфічного прошарку людей, які професійно зайняті управлінням. Як зазначав Макіавеллі, "правитель може прислухатись до порад, але всі рішення повинен приймати сам" [1, с.33]. Він наполягав, що для досягнення політичної мети всі засоби прийнятні, і хоча правитель повинен керуватися загальноприйнятими нормами моралі та поведінки, але з ними можна й не рахуватися, якщо це сприятиме зміцненню державної влади. У своїй праці "Правитель" Макіавеллі пише, що "мудрий правитель держави повинен по змозі не віддалятися від добра, але при потребі не віддалятися від зла" [3, с.157].

Наукове знання про політичні системи поділяється на два підходи. В першому політична система подається як теоретичний, ідеальний конструкт, котрий дає змогу виявляти і описувати системні властивості різних політичних явищ. При такому підході політична система розглядається не як відображення політичної дійсності, а як засіб (інструмент) системного аналізу політики. В такому значенні поняття "політична система" може застосовуватися для аналізу будь-якого відносно цілісного і самостійного політичного утворення: держави, партії, профспілки, громадсько-політичного руху та ін., кожне з яких можна розглядати як специфічну політичну систему.

У другому більш конкретному тлумаченні поняття "політична система" визначає реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин у суспільстві. Цей механізм включає політичну діяльність і політичні відносини між різними політичними суб'єктами (групами та індивіди); політичну організацію, до складу якої входять держави, партії, політичні асоціації, політичні й правові норми, політична свідомість і політична культура та ін.

Отже, політична система становить складне і специфічне явище в життєдіяльності суспільства, з внутрішньо організованими зв'язками і властивостями елементів. Її можна визначити як системну сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів, ідей, пов'язаних із формуванням, здійснення влади та управління суспільством.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це - внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закономірні зв'язки між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Першим фундаментальним елементом політичної системи суспільства є політичні відносини між індивідами, соціальними та етнічними групами, націями, державами, державою і громадянами, громадянами і їх організаціями щодо влади, вироблення і здійснення політики. Тут політична діяльність виступає формою функціонування політичних відносин. Вона є усвідомленою, цілеспрямованою діяльністю соціальних суб'єктів з реалізації своїх політичних інтересів в конкретній політичній діяльності людей, їх соціальних груп, громадсько-політичних об'єднань. Еразм Роттердамський розмірковуючи над соціальним становищем людини, зауважив, що справжня знатність, найвища чеснота полягає в активності та постійній боротьбі за моральне удосконалення. Природна обдарованість не є вирішальною в досягненні людського благополуччя і шляхетності; вирішальним мусить бути виховання й освіта (пізніше це твердження стане ключовою ідеєю епохи Просвітництва).

"Фортуна, - писав Еразм Роттердамський, - любить людей не надто розумних, а відважних, які часто повторюють: "Будь, що буде!" А мудрість робить людей боягузливими, тому на кожному кроці бачимо мудреців, які живуть у бідності й голоді, всюди зустрічаючи на свою адресу презирство і ненависть. До дурнів же пливуть гроші, вони тримають у своїх руках владу і всіляко процвітають" [3, с.159].

Важливим елементом політичної системи є політична свідомість як невід'ємний традиційний компонент політичної діяльності людей. Вона являє собою відображення політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу.

На сучасну пору, коли відбувається інтенсивний пошук шляхів органічного поєднання традиційних національних та загальнолюдських інтересів, процес формування політичної свідомості має здійснюватися в напрямку утвердження нового політичного мислення, будуватися з урахуванням нових моментів, що виникають у сучасному світі. Нове політичне мислення зобов'язує шукати нетрадиційні форми спільного існування різних політичних систем, виходити із головного фактора, що по-новому ставить питання про єдність народів, незалежно від відмінностей між ними.

Тому формування сучасної політичної свідомості, політичної культури, нового мислення має бути спрямоване на глибоке розуміння особистістю неповторної своєрідності сучасного світу як складного, багатогранного, суперечливого явища, яке одночасно стає все більш взаємопов'язаним та цілісним, усвідомлення кожним мешканцем планети необхідності наполегливо захищати мирне майбутнє цивілізації. "Є дві найголовніші перешкоди на шляху пізнання речей: сором, що, мов дим, застилає душу, і страх, який сам усього боїться й інших відлякує. Але Глупота великодушно звільняє людину від того й другого. Не всі смертні, на жаль, розуміють, як вигідно й зручно ніколи нічого не соромитись і бути відважним" [3, с.159].

Молодь є тією частиною суспільства, політична культура якої перебуває на стадії формування. Входження молодого покоління в соціальне середовище передбачає засвоєння норм, цінності, досвід та традицій політичного буття. Сутність проблеми полягає в тому, що в молодіжному середовищі має місце розмитість життєвих орієнтирів, відчуження від політичних інститутів, недовіра до можливості реалізувати на практиці демократичні принципи. Серед молоді спостерігається масовий розвиток споживацького інтересу, поширення цинізму та соціальної апатії. Втім, не можна стверджувати, що сучасне молоде покоління зовсім не має політичної культури. Йдеться про низький рівень її сформованості та вияву на практиці.

Молодь здатна бути носієм і творцем політичної культури в суспільстві, генератором політичних ідей і діянь, натхненником прогресивних змін. Вона є тією соціальною групою, котра спроможна модернізувати суспільство, звільнити його від старих стереотипів мислення. Для цього необхідна всебічна підготовка до повноцінного життя в суспільстві, необхідне вдосконалення рівня політичної культури. Рішення цього завдання має здійснюватися на різних рівнях: загальному (соціально-політичному), особливому (науковому), одиничному (педагогічному).

Один із співавторів книги "Політична культура сучасної молоді" В.А. Ребкало звертає увагу на те, що і в наш час молодь переважно розглядається як об'єкт соціального впливу (освітнього, виховного), а не як рівноправний суб'єкт суспільно-політичної взаємодії [2, с.11]. На його думку, "політична культура в демократичному суспільстві повинна бути спрямована на виховання таких молодих людей і всього населення, які поважають закони, але чинять спротив тоді, коли їхні права порушують" [2, с.13]. Процес змін повинен призвести до появи "нової парадигми політичної культури молоді", що включатиме такі цінності, як злагода, співдружність, співпраця, толерантність, національне відродження" [2, с. 19].

В.М. Бебик вважає, що у "контексті виховання молодого покоління бажано звернути особливу увагу акцентуації на подолання посттоталі - тарних синдромів "совєтської" людини, вихованої в умовах соціальної пасивності, очікування від держави-благодійниці моральних і матеріальних благ" [2, с.72].

М.Ф. Головатий наполягає, що особливу роль у формуванні нової політичної культури молоді повинно відігравати виховання почуття громадянськості, тобто "почуття своєї співпричетності до справ і турбот усього суспільства" [2, с.110]. Адже громадянськість, згідно з М.Ф. Головатим, "перетворює людину з покірного підданого влади в громадянина, який знає свої права і обов'язки, вміє грамотно, на основі закону, за допомогою демократичних інститутів і процедур відстоювати свої інтереси" [2, с.110].

Одне із завдань сучасної суспільної думки України - формування навичок неконфронтаційної політичної поведінки, ствердження культури ненасилля. Вдосконалення рівня політичної культури в наш час має важливе суспільне значення, тому що воно сприяє активній громадянській позиції особистості.

В умовах заперечення ідеологічних догм поняття політичної культури набуло нової інтерпретації, основаної на прийнятті загальнолюдських цінностей. Розглядаючи політичну культуру молоді в нових історичних умовах, українські дослідники зазначають, що політична культура сучасної України є культурою відродження суспільства, яке прагне звільнитися від наслідків тоталітаризму та побудувати правову демократичну державу.

По суті політична культура особистості являє собою комплексну освіту. Вона - результат соціалізації особистості, яка відбувається під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. Формування політичної культури відбувається під впливом певних зовнішніх та внутрішніх факторів. До внутрішніх чинників слід віднести бажання, прагнення особистості до самоудосконалення, зацікавленість політичними подіями, розуміння важливості володіння духовною культурою і, зокрема, політичною культурою. Внутрішні фактори зумовлені дією зовнішніх факторів, до яких належить сукупність впливів навколишнього середовища.

В сучасному політичному житті має місце жорстка боротьба за лідерство, ворожнеча, гіпертрофоване прагнення до збагачення, зростання рівня злочинності тощо. Соціальні, економічні, екологічні та інші проблеми набувають глобального характеру. Щоб їх успішно розв'язувати, необхідно по можливості уникати силового тиску і конфронтації. Тому особливо актуальними є демократизація життя суспільства, нормалізація міжнаціональних відносин, прискорення економічного розвитку та збереження екологічної рівноваги в природі. Якщо ці проблеми не розв'язувати сьогодні, то завтра вони набудуть епідемічних ознак, обернуться економічною та екологічною катастрофою, вибухом міжнаціональної ненависті та соціального розшарування.

Перед людьми сучасного суспільства постають запитання: куди рухатися, чого прагнути, з якими духовними цінностями йти в ХХІ століття? Відповіді на ці запитання міг би дати історичний аналіз минулого та теперішнього, заснований на об'єктивній і достовірній інформації, коректний прогноз основних тенденцій розвитку суспільства на майбутнє.

На разі маємо справу з психологічною стомленістю суспільства та зневірою в результативності проведених та планованих реформ. Один із основних політичних прорахунків полягає в ігноруванні психолого-педагогічного фактора в здійсненні перетворень. Демократичні принципи, правова свідомість, норми життя в умовах ринкової економіки не можуть сприйматися людьми автоматично після прийняття декретів, законів тощо. Йдеться про доцільність генерування нової культури, головним джерелом якого є освіта.

Соціально-психологічний фон в суспільстві характеризується наступними особливостями:

- нестабільністю політичного та економічного розвитку суспільства;

- дефіцитом політичної культури в оцінці подій минулого та майбутнього;

- збільшенням ролі психолого-педагогічного фактору в здійсненні економічних та політичних перетворень.

Для розв'язання досліджуваної проблеми необхідно з'ясувати характерні риси, притаманні студентській молоді як соціальній групі. Академік А.В. Петровський визначає студентство мобільною соціальною групою, мета діяльності якої полягає у підготовці до виконання професійних та соціальних обов'язків.

У свою чергу, В.Т. Лісовський вважає, що студентській молоді як соціальній групі притаманні такі риси:

- специфіка, що полягає в об'єднанні представників різних прошарків суспільства;

- статус резерву спеціалістів та інтелігенції.

Л.В. Топчій, розкриваючи особливості студентської молоді, характеризує її в такий спосіб:

- соціальна група невиробничого характеру;

- посідає конкретне місце в системі соціальних відносин;

- виконує специфічні соціальні функції;

політична свідомість студент соціальний

- має непряме відношення до системи матеріального та духовного виробництва, хоча іноді таке відношення може набувати безпосереднього характеру.

Як вказує автор, внаслідок інтеграції вищого навчального закладу, науки та виробництва студенти перетворюються на дієву групу, котра бере безпосередню участь у матеріальному та духовному виробництві.

За роки незалежності в Україні відбулося становлення державної політики стосовно дітей та молоді, одним із пріоритетів якої є виховання патріотично налаштованого підростаючого покоління. З усуненням ідеологічних кліше створено можливість надання молодим людям більш глибоких і різнобічних знань про політику, державу, навколишній світ і суспільство. Значною мірою це забезпечується розгалуженою мережею освітніх закладів нового типу: гімназій, ліцеїв з поглибленим вивченням окремих предметів. Важливим напрямом підвищення рівня освіченості підростаючого покоління стало їх залучення до досягнень інформатики, комп'ютерних технологій і т. ін.

Політична освіта передбачає насамперед усвідомлення молодими людьми своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, культури, території), відчуття причетності до розбудови національної державності, патріотизму, що сприяє утвердженню національної гідності, гордості за свою землю, країну.

Здобута Україною державна незалежність поступово утверджується у свідомості української молоді як самодостатня цінність. Лише усвідомлена й активна участь громадянина у житті суспільства дасть змогу поєднати в гармонійну цілісність різнорідну масу індивідів, які відрізняються широкою палітрою інтересів. Необхідність формування політичної нації є стрижневою проблемою для будь-якого перехідного суспільства.

Молода людина стає повноцінним представником суспільства лише тоді, коли оволодіває цінностями, нормами, способами дій і спілкування, здатністю до самооцінки себе як члена спільноти. Одним із найвагоміших факторів, котрий детермінує аксіологічні орієнтації будь-якого покоління, є рівень освіти. Від спрямованості ціннісних орієнтацій сучасної української молоді залежить формування зразків та норм суспільної поведінки, що визначатимуть характер соціального розвитку. Якщо молодь не буде відчувати впевненості у майбутньому, негативно оцінюватиме можливість життєвого досягти власними силами успіху, то це поставить під загрозу прогрес суспільства в цілому. Безумовно, молоді люди, які отримали якісну вищу освіту, почувають себе більш упевнено і мають більше шансів для самореалізації, підвищення рівня свого життя.

В наш час молодь розколота на тих, хто активно цікавиться проблемами політичного життя, та тих, кого політика не цікавить. В кожнім разі має місце закономірність: цінність політики зростає з підвищенням освітнього рівня. Зокрема, особливості ідейно-політичних уподобань молоді відображаються на її електоральних орієнтаціях. Потрібно також зазначити, що порівняно з початком 1990-х років електоральна активність молоді помітно зросла. Протягом останніх років знизилася частка молодих людей, які не можуть чітко ідентифікувати власні ідейно-політичні позиції. Особливості ідейно-політичних уподобань молоді відображаються на її електоральних орієнтаціях.

Українське суспільство об'єктивно зацікавлене у створенні умов для молодого покоління, які сприяли б його найбільш повній самореалізації, дозволяли б молодим людям засобом докладання власних зусиль та завдяки державній підтримці підвищити рівень і покращити якість свого життя. У свою чергу оцінка молоддю державної політики є своєрідним показником успішності політики, адже молоді люди оцінюють ефективність зусиль держави, порівнюючи їх із власними очікуваннями та потребами.

Оцінка зусиль держави молодим поколінням дозволяє виявити пріоритетні тенденції розвитку українського суспільства, надає можливість прогнозувати світоглядні перспективи майбутнього. Зусилля держави задля забезпечення кращого майбутнього для молодого покоління повинні бути спрямовані на розширення можливостей для підвищення освітнього рівня, гарантії отримання якісної освіти, зокрема політичної. Важливою складовою успішної соціалізації молоді є передання їй соціокультурних надбань попередніх поколінь. Безперечно, освіта як суспільний інститут є невідмінною умовою розвитку людської цивілізації.

Кожна освіта національна за своїм характером, оскільки крім засвоєння знань сприяє формуванню у молодої людини відчуття сутнісної причетності до певного суспільства. Навчально-виховний вузівський процес у системі сучасної вищої освіти володіє феноменальним можливостями для здійснення такого завдання шляхом політичного виховання студентів, що актуалізує різнобічні дослідження політичної освіти та виховання в контексті формування політичної свідомості студентської молоді: "Коли справа стосується перебудови свідомості та психології людей, виховання може, а іноді й повинно випереджати тенденції, що породжуються розвитком суспільства. Але для цього потрібне чітке уявлення про сутнісні зв'язки, що існують між суспільством та особою. Лише за такої умови виховному процесу можна надати належної спрямованості" [1, с.118].

Вирішальне значення у формуванні і практичній реалізації національних інтересів належить освіті, вихованню, науці, культурі громадян. При цьому слід враховувати, що людство помітно переорієнтовується у своєму розвитку в напрямку демократизації, піднесення гідності і гуманістичних засад розвитку особистості, її духовного та культурного збагачення.

Список використаних джерел

1. Аза Л.О. Воспитание как философско-социологическая проблема. - К.: Наукова думка, 1993.

2. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. - К.: А.Л.Д., 1996.

3. Кремень В.Г., Ільїн В.В., Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник. - К.: Книга, 2005.

Размещено на Allbest.ru