Соціальна справедливість: до історії концепту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна справедливість: до історії концепту

Кірюхін Д.І.

Соціальна справедливість вже не одне століття постає як один з основних ідеалів, на досягнення якого орієнтовано багато політичних і суспільних рухів, а впродовж XX ст. вона залишалася, та й зараз ще залишається, домінуючою темою, розвиток якої, власне, багато в чому й являє собою історію теорії справедливості останніх десятиліть. Наукових робіт, предметом досліджень в яких є соціальна справедливість, надзвичайно багато, що свідчить про гостроту цієї проблеми не лише в теоретичному, але й в практичному плані. Достатньо сказати, що вже в одній з перших книг, присвячених розгляду вказаного питання, її автор (Ф. фон Гайєк) називає термін «соціальна справедливість» позбавленим будь-якого сенсу, та й взагалі вважає його не більше ніж небезпечним міражем, що легітимує розширення державного впливу на всі сфери соціального життя, а отже таким, на якому будується антиліберальні політичні проекти. Проте, гострота соціально-економічних проблем, що не знижується, зокрема проблема соціальної нерівності, яка руйнує основи соціальної солідарності й сприяє розвитку дезінтеграційних процесів в суспільстві, стимулюють постійні дослідницькі пошуки принципів справедливого перерозподілу соціальних вигод і благ.

Серед недавніх досліджень вітчизняних філософів, присвячених соціальній справедливості, слід виокремити праці М.Поповича і А.Фінько, увага в яких зосереджена на зв'язку справедливості та соціоекономічних структур, А.Єрмоленко, що розглядає тему соціальної справедливості в контексті відповідальності, Г.Соловей, яка досліджувала трансформацію ідеї соціальної справедливості за доби глобалізації, нарешті О.Коломієць, котра обґрунтовує можливість комунікативного тлумачення соціальної справедливості. Фактично класичними вже стали праці, присвячені соціальній справедливості авторами яких є Дж.Ролз, Д.Міллер, М.Волзер, Н.Фрейзер, Е.М.Хоноре. Вказані роботи спрямовані на дослідження природи соціальної справедливості. Проте не лише теоретичний інтерес, але і значну практичну значимість має розгляд історії формування концепту соціальної справедливості, оскільки він, окрім іншого, дозволяє виявити ключові принципи соціально-політичних і ціннісно-нормативних трансформацій сучасних суспільств. В цілому ряді досліджень останніх років, що розглядають історичний розвиток концепту соціальної справедливості, -- тут слід назвати роботи О.Гьоффе, С.Флайшекера, Д.Боучера, П.Келлі, Х.Л.Аделсона -- переважно приділена увага історії теоретичних дискусій, які розглядаються поза контекстом паралельних їм соціально-економічних трансформацій. Тому виникає завдання усунути вказаний недолік існуючих досліджень.

Хоча сьогодні, як зазначалося вище, проблема соціальної справедливості є однією з ключових, чи не найголовнішою проблемою теорії справедливості в цілому, сам цей концепт увійшов до етики і соціальної теорії достатньо пізно. Лише в кінці XIX -- на початку XX ст. він починає теоретично оформлятися спочатку в роботах католицьких і протестантських теологів (першими почали використовувати цей термін в сучасному сенсі католицькі теологи Л.Тапареллі і А.Розміні-Сербаті в XIX столітті), потім вже використовується в знаменитій енцикліці Quadragesimo Anno (1931 рік) папи Пія ХІ, що стала католицькою відповіддю на загострення соціальної боротьби в європейському суспільстві, за що її прозвали «енциклікою соціальної справедливості», оскільки вона була спрямована проти класової нерівності в правах. Саме у Quadragesimo Anno було запропоновано розуміння соціальної справедливості як обов'язкової складової загального соціального порядку, який сприяє досягненню загального блага. Тема соціальної справедливості розвивається й в енцикліці Mater et Magistra (1961 рік), в якій папа Іоанн XXIII безпосередньо вказує, що всі форми економічного підприємництва повинні керуватися принципами соціальної справедливості.

He дивлячись на те, що розглядуваний концепт має відносно недавню історію, буде невиправданим висновок про те, що раніше не існувало уявлень про соціальну справедливість. Встановлення справедливості, у тому числі й як правило -- справедливого соціального порядку, в межах якого забезпечується рівний доступ до соціальних благ, було основною метою соціально-політичних рухів, які охопили Європу і Північну Америку в Новий час. А до того як справедливість постала як політична вимога уявлення про справедливий соціальний устрій було незмінним компонентом (в середньовіччя та в античності) вчення про належне, про порядок, що має онтологічну основу. Іншими словами, якщо спочатку соціальна справедливість формується, швидше, як метафізична ідея, то в Новий час вона виступала перш за все як ідеологічне поняття. He випадково, що і сьогодні, коли ідея соціальної справедливості отримала своє концептуальне оформлення в загальній теорії справедливості, вона, проте, все ще зберігає значну ідеологічну складову, залишаючись «життєздатним політичним ідеалом» [1 ,с.245] (досить сказати, що претензія на «монополію» на соціальну справедливість як і раніше відрізняє «ліві» суспільно-політичні рухи, хоча, цікава обставина, на яку звертає увагу Д.Міллер, історично термін «соціальна справедливість» більшою мірою використовувався саме лібералами). Остання обставина суттєво впливає і на теоретичні дискусії, що продовжуються, так само як і підтримує переконання багатьох в тому, що соціальна справедливість -- це не більше ніж обман, ілюзія, яка перешкоджає досягненню індивідуальної свободи і встановлює диктат тотального, або, як пише Гайєк, диктат вузькогрупових інтересів влади над рештою суспільства.

Tеологічне, причому не лише католицьке, але й протестантське (досить пригадати роботи Е.Бруннера), вчення про соціальну справедливість значною мірою було підготовлене не тільки і не стільки уявленнями про онтологічну укоріненість принципів соціального порядку, скільки більшою мірою тією чіткою фіксацією меж області застосування принципів (соціальної) справедливості, яка була проведена політекономією. He випадково, наприклад, С.Флайшекер не проводить відмінності між дистрибутивною, соціальною та економічною справедливістю [2,с.1,83], а Д.Міллер розглядає соціальну справедливість як різновид справедливості дистрибутивної (дана позиція видається такою, що більше відповідає реальному стану справ), оскільки вирішення соціальних проблем лежить на шляху розподілу ресурсів і благ в ситуації конкуренції індивідуальних потреб та інтересів.

Той зміст, який вкладається в концепт соціальної справедливості сьогодні, формується лише тоді, коли пошуки вирішення «соціальних питань» -- зайнятість, медичне обслуговування, майнова нерівність, визнання соціальних і політичних прав за тендерними та етнокультурними групами -- почали відбуватися не на основі любові (християнської або гуманістичної) до людини, або вимог стабілізації політичної системи, але, як точно зазначає з цього приводу О.Гьоффе, «від імені справедливості», тобто соціальна ситуація стала політичною проблемою, а отже й мала бути вирішена політичним шляхом, за допомогою відповідним чином організованої державної влади. Остання у Новий час усвідомлюється як результат договору, що його укладають автономні, тобто незалежні у своїх рішеннях від соціокультурного контексту, соціальні актори. Але для того, аби державний лад був справедливим має й бути сам установчий договір. В працях філософів Нового часу договір, котрий у Аристотеля та томістів є економічним концептом, пов'язаним із комутативною справедливістю, тобто справедливістю обміну, постав як поняття політичне. Була переосмислена і міра, що визначає рівноцінність обміну -- умови того, що цей обмін є справедливим. Найбільш показовим новий підхід проявляє себе вже в роботах автора теорії суспільного договору Т. Гоббса.

Уявлення про договір як джерело справедливості дозволило Гоббсу на противагу позиції Аристотеля і Томи Аквінського розробити теорію вартості, що заперечувала онтологічну цінність речі, котра перетворилася на товар, а отже ця теорія була спрямована на виправдання капіталістичної економіки. Tак, теорія справедливої ціни, що її розробляв Аквінський під впливом вчення Аристотеля й новозаповітньої етики справедливості як вимоги відплати кожному по заслугах (або, як в «ангельського доктора», по тому, на що кожен має право) спирається на уявлення про існування вічної і незмінної істинної вартості речі (що їй іноді не відповідала ціна цієї речі), а отже, передбачала необхідність трансцендентного щодо економічної сфери нормативного контролю. Між тим, логіка капіталістичної економіки передбачає орієнтацію на перерозподіл благ у відповідності не деякого позаекономічного принципу (як от принцип гармонії, що має онтологічний статус), а тих принципів і норм, що їх виробляють в процесі реалізації власних економічних інтересів соціальні актори. Тому Гоббс, всупереч попередникам (Аристотелю та Томі) наголошує, що вартість (value) обумовлюється не метафізичними, а соціально-економічними чинниками, а саме -- є результатом угоди сторін, що домовляються («Ціна (value) речей, що є об'єктом договору, вимірюється бажанням сторін, що домовляються, і справедливою ціною (just value) тому є та, яку вони згодні дати», -- зазначає з цього приводу британський філософ [3,с.94]).

Особлива увага соціальних мислителів Просвітництва до теми чинників, що обумовлюють ціну товару, пояснюється виділенням економіки як автономної сфери (що надалі підпорядкувала собі і політику, і соціальну мораль внаслідок осмислення людини не як zoon politikon, але як homo oeconomicus, що був невідомим ані Арістотелю, ані Tомі Аквінському), чиї принципи самі, нарівні з мораллю, набувають нормативного характеру. Найсистемніше новий погляд на економіку та її соціальну роль був представлений А.Смітом. У «Дослідженнях про природу та причини багатства народів» він розрізняє природну і ринкову ціну товарів. Формування природної ціни визначається співвідношенням знеособленої праці і капіталу, а визначальний вплив на ринкову ціну надає співвідношення таких чинників як попит і пропозицію. Як можна побачити, на відміну від Гоббса Сміт не визнає договір основою ціни, представляючи останню результатом взаємодії незалежних економічних чинників. «Ринок -- це закон, що регулює суспільний порядок без законодавця» [4,с.53], відзначає П.Розанвалон, коментуючи розуміння ринку А.Смітом. Дійсно, саме економічні відносини (відносини, пов'язані з власністю, як у вченні Юма) розглядаються Смітом як базисні, внаслідок чого відносини між товарами сприймаються як відносини між людьми (пригадаємо висловлювання де Трасі, що торгівля -- це і є все суспільство). Тому і справедливість для Сміта суть відчуття, яке спонукає нас до добрих і великодушних вчинків, але, одночасно, природний закон, який вимагає своєї інституціоналізації в праві, що, власне, і робить можливим існування суспільства. Звідси зрозуміло, чому економіка перетворюється на політекономію, а теорія справедливості постає як вчення про мораль і, разом з тим, вчення про право, а само модерне суспільство «вміщується в економічне» (П.Розанвалон).

А.Сміта і Д.Г'юма, як представників Шотландського Просвітництва, зближує те, що для обох справедливість постає, з одного боку, як чеснота, тобто схильність до певної поведінки і здатність усвідомлювати моральну цінність цієї поведінки, а, з іншого боку, ідея справедливості для них була тісно пов'язана із тлумаченням «справедливості як інституціоналізованої практики» [5, с. 204-205], оскільки в центрі уваги мислителів був той вплив на соціальні процеси, який спричиняє діяльність індивідів, що керуються принципами справедливості. Так, Г'юм вважає принципи справедливості необхідним інструментом забезпечення соціальної єдності і порядку в суспільстві на основі узгодження вимог індивідів, що суперечать одне одному, і пошани «відмінностей власності». У другому випадку справедливість співпадає з правом, оскільки власність згідно Г'юму виникає як наслідок існування справедливості. Остання пов'язується філософом з угодою (convention) між людьми про розділення спочатку загального майна, що було необхідне внаслідок егоїзму людини, її обмеженої великодушності та тієї скупості, з якою природа задовольнила людські потреби. В цьому відношенні виникнення справедливості виявляється обмеженим умовами, відсутність яких робить справедливість абсолютно непотрібною [6, с.224 і далі]. Зрозуміло, що для шотландського філософа правила справедливості є штучними, проте, відзначає Г'юм на противагу Гоббсу, вони не є при цьому довільними, але відносяться до законів природи самого суспільства, тобто носять об'єктивний щодо конкретного індивіда і конкретної історичної ситуації характер, якщо всі члени суспільства підпорядковують свою поведінку певним правилам на основі відчуття суспільного інтересу [7,с.634,641]. (Представлене в роботах шотландських просвітників розуміння справедливості як особистої чесноти і моральності, як моменту загального в індивіді, відкрило дорогу етичному тлумаченню справедливості, що ми його знаходимо в подальшій філософській традиції від І.Канта до Дж.Ролза та послідовників останнього). Tим самим, з іншого боку, закладаються підстави для розуміння справедливості як об'єктивного порядку, позбавленого трансцендентних щодо людського суспільства підстав, але породженого угодою індивідів з приводу нормативних принципів і правил, іншими словами, підстави для формування концепту соціальної справедливості як він розуміється сьогодні, зокрема, контрактуалістами.

Розвиток капіталізму впродовж «тривалого шістнадцятого століття» (броделівський термін, що позначає часовий період 1450-1640 pp.) в «тривалому дев'ятнадцятому столітті» (так Е.Гобсбаум позначає часовий інтервал 1776-1914 pp.) обернувся зовсім не загальним добробутом, як на те розраховували прихильники ідеї вільного ринку. Зростання продуктивності промислового виробництва, торгівлі, посилення позицій фінансового капіталу, нарешті, збільшення соціальної мобільності дозволили у відносно короткий період значно збільшити зростання суспільного багатства. (Утилітаристська теорія справедливості, розроблена Дж.С.Міллем, надзвичайно точно відображала цю тенденцію до максимізації загального блага, що виражається у вимозі підпорядкування індивідуального інтересу загальному для всіх, і в цьому відношенні більш послідовно, ніж це робить Г'юм, формує принципи соціальної справедливості). Проте зворотною стороною цього процесу стало посилення злиднів, у яких жила значна частина населення. Виявилось, що лише ефективність і справедлива ціна (в її гоббсівському тлумаченні) не здатні стати тими критеріями, які б забезпечили справедливий перерозподіл благ та рівний доступ до ресурсів. Як підкреслював Гайєк, правила, на основі яких діють ринкові механізми, зовсім не гарантують індивідам, включеним в ці механізми, результат. З іншого боку стало зрозумілим, що «не все в договорі визначається договором», тобто, як наголошує Р.Кастель у своєму відомому дослідженні метаморфоз соціального питання, договір спирається на умови, що вже існують. Отже, загроза соціальної дезінтеграції як наслідок відсутності рішення соціальних проблем поставила питання щодо існування позаринкових чинників, здатних брати участь у вирішенні цих проблем, забезпечувати координацію зусиль членів суспільства заради досягнення справедливої структури розподілу, а то і сам безпосередньо здійснювати розподіл. Саме держава була усвідомлена як інструмент, що здатен вирішити соціальне питання, оскільки останнє з суто соціально-економічного протягом «тривалого дев'ятнадцятого століття» з його революціями перетворилося на політичне.

Оскільки, як наголошується багатьма дослідниками, у тому числі і П.Козловські, в ринковій системі кінцевий стан (підсумковий розподіл благ) завжди залишається відкритим і невизначеним, в межах соціалістичної теорії була запропонована в тому числі і повна відмова від ринку, в радикальній формі навіть відмова від держави, котра знаходила своє обгрунтування в етиці і праві (як, наприклад, у Г.Гегеля), але не отримала соціального виправдання, як, наприклад, у У.Годвіна або КМаркса. На практиці, соціалістичні ідеї лише сприяли розширенню сфери впливу держави і ця закладена в них інтенція зближує ці ідеї із лібералізмом. Тому не такою вже альтернативою «Маніфесту Комуністичної партії» і «Критиці Готської програми» видається кейнсіанська «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», що припускає посилення державного регулювання економіки. Власне економічна теорія Дж.Кейнса стала лише виразом трансформації лібералізму (на цю трансформацію лібералізму звертає увагу, зокрема, Р.Кастель), який з революційної концепції суспільства, що він ним був у XVIII ст., перетворився на консервативний проект, спрямований на охорону стабільності, що була досягнута, і запобігання загрозі соціального розпаду. Іншими словами, як прихильники соціалізму, так і прихильники лібералізму в індустріальну епоху мало не в рівній мірі починають апелювати до держави як єдиного легітимного регулятора соціальних практик і єдиного джерела соціальної справедливості. Ця тенденція співпала з небаченим досі в історії посиленням ролі держави аж до спроби з боку «левиафана» взяти під свій контроль всі суспільні сфери, утвердивши тим самим власну абсолютну тотальність. Обмежені можливості вільного ринку по встановленню соціальної єдності дозволило політичному вступити у свої права, що подеколи привело до практично повного контролю економіки з боку держави, або ж, в ліберальному варіанті, до становлення держави загального добробуту (welfare state), котра визнаючи соціальну нерівність вимагає реалізації рівності умов. У цій ситуації на перший план виходить проблема політичної справедливості, тобто справедливості правового і державного порядку, під яким, як ми це бачимо на прикладі Дж.Ролза і його послідовників, розуміється в сучасних контрактуалістських теоріях соціальна справедливість. Відмінною ж особливістю останньої є те, що тут індивіди «розглядаються просто як люди і без урахування їх поведінки або вибору», але як такі, що мають право на долю бажаних речей або переваг, які сприяють їх благополуччю [8,с.62-63]. Тим самим соціальна справедливість є тісно пов'язаною з об'єктивним порядком речей, не залежним від справедливих або несправедливих дій індивідів. В цьому відношенні не випадково, що соціальна справедливість виступає в сучасних суспільствах переважно як критерій оцінки справедливості базисної структури суспільства в цілому, або ж, як це має місце у Дж.Ролза, як оцінка ефективності функціонування суспільних інститутів.

З другої половини XX століття ідея держави, не дивлячись на появу цілої серії нових національних держав, починає поступово втрачати свої позиції. Як підкреслює М. ван Кревельд [див.: 9,с.477-480], зсув економік розвинених країн у напрямі міжнародної торгівлі послабило можливості національних держав по контролю за економічними процесами, а розвиток електронних інформаційних послуг обмежив можливості держави по контролю інформації, поступившись позиціями людям і організаціям, що не є державами. Паралельно відбувається і трансформація концепту соціальної справедливості, пов'язана, зокрема, з розширенням кола суб'єктів, по відношенню до яких почали застосовуватися принципи справедливості. По-перше, мова йде про появу нових «колективних суб'єктів» -- етнічних, тендерних, культурних груп, для яких справедливість постає як визнання рівності їх соціальної цінності, і держав, народів, відносини між якими вимагають формування принципів глобальної справедливості. По-друге, це поява «квазі-суб'єктів» -- природи, майбутніх поколінь -- справедливість по відношенню до яких постає як відповідальність.

Сперечання з приводу соціальної справедливості навряд чи можна вважати завершеними. Справедливість -- це норма, яка, і тут вдалим видається вислів А.Гоннета, володіє «надлишком значущості» (surplus of validity). Це означає, що справедливість, у тому числі і соціальна справедливість, завжди відкрита для нових тлумачень і інтерпретацій, які, власне, і визначатимуть собою її подальшу історію. Це розширення сфер використання принципів справедливості повинно стати предметом майбутніх спеціальних досліджень.

соціальний справедливість суспільний гоббс

Список використаних джерел

1. Miller D. Principles of social justice / D. Miller. - Cambridge, London: Harvard University Press, 1999. - 337 p.

2. Fleischacker S. A short history of distributive justice / S. Fleischacker. - Cambridge, London: Hai^-Vard University Press, 2004. - 190 p.

3. Hobbes Th. Leviathan: with selected variants from the Latin edition of 1668 / Th. Hobbes. - Indianapolis: Hackett Publishing, 1994. - 584 p.

4. Розанвалон П. Утопічний капіталізм. Історія ідеї ринку / П.Розанвалон; [пер. з фр. Є.Марічева ]. - K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - 246 с.

5. Haankonssen К. Natural jurisprudence and the theory of justice / K. Haankonssen // The Cambridge companion to the Scottish Enlightenment / Ed. by A.Broadie. - Cambridge: Cambridge University Press, 2003. - P.205-222

6. Юм Д. Исследование о принципах морали / Д. Юм // Юм Д. Соч. в 2-х тт. [под общ. ред., со вступит, статьей и прим. И.С.Нарского]. - М.: Мысль, 1965. - Т.2. - С.209-369.

7. Юм Д. Трактат о человеческой природе / Д. Юм // Юм Д. Соч. в 2-х тт. / [под общ. ред., со вступит, статьей и прим. И.С.Нарского]. - М.: Мысль, 1965. - Т.1.-847 с.

8. Honore A.M. Socialjustice / А.М. Honore // Essays in Legal Philosophy / Ed. by R.S.Summers. - Oxford: Oxford University Press, 1968. - P.61-95.

9. Кревельд М. ван. Расцвет и упадок государства / М. ван Кревельд; [пер. с англ. под ред. Ю.Кузнецова и А. Макеева]. - М.: ИРИСЭН, 2006. - 544 с. (Серия «Политическая наука»).

Размещено на Allbest.ru