Соціальне становлення молоді в умовах сучасного соціуму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне становлення молоді в умовах сучасного соціуму

Гладковська О.О.

Трансформаційні процеси в сучасному українському суспільстві проявляються у комплексі політичних і соціально-економічних проблем, що поєднуються з духовно-ідеологічною кризою. Tака ситуація є наслідком руйнування колишньої системи цінностей суспільства та викликана політикою деідеологізації суспільних відносин, що виступила одним із напрямів ліберальних реформ кінця XX ст. в Україні. Втрата суспільством на певному етапі свого розвитку соціальних орієнтирів, порушення механізмів передачі соціокультурного досвіду від покоління до покоління, зростання соціальної пасивності і відчуження стали перешкодою для подальших модернізаційних процесів українського суспільства.

Функції інтеграції, підтримки ціннісних нормативів, легітимації суспільних відносин виконує ідеологія. Її стабільне функціонування підтримується механізмом засвоєння індивідами ідеологічних норм, цінностей, тобто найбільш фундаментальних економічних, соціально-політичних, правових, культурних та інших орієнтирів і смислоутворюючих установок. Суспільна аномія, дезінтеграція ідеологічних цінностей ведуть до серйозних негативних наслідків для держави і суспільства. Але найбільшу загрозу вони представляють для молодого покоління.

Сучасне українське суспільство намагається віднайти нову ідентичність, знайти об'єднуючі цінності, ідейні орієнтири життєдіяльності. Ідеологічні орієнтації молоді, що складаються в умовах переважання стихійної ідеологізації, багато в чому розмиті і суперечливі. Крім того, слід зазначити соціальну незахищеність цієї соціальної групи, невизначеність у виборі життєвих траєкторій, трудності переходу до дорослого життя.

У той же час, у конструюванні ідеосфери соціуму молодь грає важливу роль, оскільки є стратегічним ресурсом суспільства, що багато в чому визначає його майбутнє, бо засвоєні нині молоддю цінності у подальшому стануть цінностями суспільства. Саме тому аналіз процесу соціального становлення молодого покоління в умовах сучасного соціуму має не лише теоретико-методологічне, але і практичне значення.

Основоположниками комплексного теоретичного осмислення молодіжної проблематики виступили такі учені, як Ш. Бюлер, Л. Виготський, К. Мангейм, Е. Шпрангер. Істотний приріст теорій молоді стався у 1960 - 1970-х pp., коли висока соціальна активність певних молодіжних груп («студентський бунт», рух «нових лівих», субкультурні течії в молодіжному середовищі Заходу тощо) була осмислена у теоретичній формі С. Айзенштадтом, Р. Дебертом і Г. Нуннер-Вінклер, М. Мід та іншими дослідниками.

Значний вклад в осмислення проблем молоді як цілісної соціальної групи внесли також представники структурно-функціонального підходу. Істотний вплив на розробку даного підходу зробили роботи Д. Белла, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, П. Сорокіна. Важлива роль у створенні теорії міжпоколіннєвої взаємодії належить роботам Р. Мертона, Л. Фойєра, Е. Фромма. Завдяки їм був розроблений теоретико-методологічний базис для цілісного аналізу соціокультурних перетворень, групової динаміки, обґрунтовано домінування соціальних систем у регулюванні і стабілізації особистісних цінностей. Вивчення великих соціокультурних систем дозволило вченим дослідити сукупність нормативних цінностей, що лежать в основі соціальної поведінки особистості та груп, виявити проблему соціальної аномії.

Серед російських учених, що внесли вклад у дослідження процесів соціального становлення молоді, необхідно виділити таких авторів, як С. Іконнікова, І. Ільїнський, І. Кон, В. Лісовський, В. Луков тощо.

Серед сучасних українських дослідників, які займаються молодіжною проблематикою можна назвати М. Бровка, В. Вашкевича, Л. Морозову, В. Павловського та інших.

Проте, не дивлячись на різноманітність робіт, пов'язаних з окремими аспектами даної проблеми, питання соціального становлення молоді в умовах сучасного соціуму пропрацьовано недостатньо. Можна припустити, що це пов'язано з новизною та незавершеністю багатьох процесів, що стосуються досліджуваної проблематики.

Метою даної статті є виявлення сутності та особливостей процесу соціального становлення молоді за умов перехідного періоду українського суспільства, визначення актуальних проблемних питань щодо цього процесу та пошук шляхів його оптимізації.

Зазначена мета передбачає необхідність постановки та розв'язання наступних завдань:

1) виявити основні чинники соціального становлення молоді, взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх чинників у даному процесі;

2) дослідити специфіку впливу суспільних перетворень на процеси соціалізації молоді;

3) визначити проблеми у здійсненні процесу соціального становлення молодого покоління у сучасній Україні та шляхи їхнього урегулювання.

На різних етапах розвитку соціально-філософської думки головною особливістю дослідження молоді було прагнення знайти універсальні характеристики і визначення поняття молоді, її індивідуальних і соціальних детермінантів буття, функціонування і розвитку. Теоретичне осмислення молоді як особливої соціальної групи у всі часи відбувалось переважно у межах конкретно-історичної ситуації, тобто уявлення про молодь завжди складалось залежно від рівня розвитку, культури і традицій конкретного суспільства, кожної країни і світу в цілому.

Ґенеза «молоді» як наукової категорії розвивалась від виокремлення певних аспектів у соціально-педагогічних концепціях її виховання до створення самостійних теорій молоді.

У сучасній науковій літературі сьогодні можна знайти безліч підходів до дослідження проблем розвитку молоді і, отже, низку різних визначень сутності понять «молодь» і «молодість». У якості найбільш типових можна назвати наступні:

- психологічний підхід: молодість - це період розвитку людської особистості між етапом «puberty» (статева зрілість) та етапом «maturity» (повна зрілість);

- соціально-психологічний підхід: молодь - це клас людей певного віку, яким властиві деякі біологічні та психологічні особливості у формуванні відносин;

- рольовий підхід: молодість - це особлива поведінкова фаза у житті людини, коли вона вже не грає ролі дитини, і в той же час ще не є повноправним носієм ролі «дорослого»;

- конфліктологічний підхід: молодість - це важкий, сповнений стресів і надзвичайно важливий період життя, коли відбувається конфлікт індивіда із самим собою, із суспільством, проблемна стадія в процесі розвитку особистості;

- субкультурний підхід: молодь - це група, якій властиві специфічні спосіб життя, стиль життя, культурні норми і правила поведінки;

- стратифікаційний підхід: молодь - це особлива соціально-демографічна група, що обмежена певними віковими рамками, із специфічними ролями, статусами, позиціями;

- аксіологічний підхід: молодість - це важливий, соціально значимий етап життєвого циклу людини, на якому відбувається формування системи ціннісних орієнтацій індивідів;

- процесуальний підхід: молодь - це ті, хто перебувають у стані формування, становлення, інтеграції тощо.

Застосовуючи такі підходи, вчені роблять спроби вичленення та уніфікації «ознак» молоді як соціального феномену.

Розглянувши наведені вище підходи до дослідження проблем розвитку молоді, вважатимемо, що для соціально-філософського визначення поняття «молодь» більш доречним та актуальним може бути інтеграційний підхід, що враховує такі аспекти, як: вікові межі, особливості молодого покоління соціально-психологічного характеру; специфіку соціального статусу, соціокультурної поведінки і рольових функцій. Отже, визначимо, що молодь - це соціально-демографічна група у структурі суспільства, якій властива певна специфіка. Молодь виділяється на основі властивих лише їй характерних однорідних ознак (вік, духовний світ, соціальні цінності, характер поведінки, вчинки, інтереси, прагнення тощо), яка є активним учасником соціальних взаємовідносин і яка на певних етапах свого становлення є об'єктом або суб'єктом суспільних дій.

У 1990 - х рр. у науковій літературі з'являється думка про те, що молодь необхідно розглядати як майбутнє і через уявлення про майбутнє. Якщо молодь є майбутнім суспільства, визначає своїм існуванням і функціонуванням його майбутній стан, то виходить, що молодь є втіленням часу. Трактування молоді як майбутнього можливе через застосування реляційної концепції часу, відповідно до якої час є трансформацією якісних станів змінюваного об'єкта. Отже, пов'язуючи час з молоддю, ми передбачаємо, що майбутнє суспільство можна побачити в тому новому поколінні, яке вже актуально існує в сьогоденні у вигляді молодіжного співтовариства; а також виявляємо, що актуально існуюча молодь є потенційне «доросле» суспільство, яке можна формувати і на яке можна впливати.

Сучасне цивілізоване суспільство має достатньо багатогранну та широку систему механізмів впливу на молодь, створюючи як необмежені можливості, так і, переважно, складні, суперечливі ситуації, в умовах яких молода особистість почуває себе дуже некомфортно. Проте, здатність молоді до швидкої адаптації, сприйняттю нового, її ставлення до постійних змін у суспільстві, непередбачуваностей і ризиків актуалізують роль молодого покоління у суспільному розвитку, а предметом дослідження для наукового співтовариства стають проблеми становлення молоді як суб'єкта соціальних перетворень, її світоглядні позиції, особливості соціалізації, молодіжної політики в українській і світовій дійсності.

Соціальне становлення молоді - складний і доволі суперечливий процес досягнення нею соціальної зрілості, набуття соціальної сутності, у ході якого визначається життєвий шлях, місце, мета і сенс життя молодої особистості, відбувається активне засвоєння і збагачення норм, принципів і цінностей соціальної життєдіяльності.

Конкретизуючи соціально-філософський аспект дослідження зазначеного питання, необхідно підкреслити, що «соціальне становлення молоді» розуміється в даному випадку як категорія діалектики, що означає двоєдиний процес індивідуального і групового формування, присвоєння сутності людини, і яка є, говорячи словами К. Маркса, «сукупністю всіх суспільних відносин» [4, с. 138]. Основним принципом для соціально-філософського осмислення сутності соціального становлення молоді є виділене Гегелем у роботі «Наука логіки» положення: «Сутність є результат становлення буття... Буття в своєму переході у сутність стало видимістю або належністю, а становлення або перехід в інше - думкою; і навпаки, думка або рефлексія сутності зняла себе і відновила себе у вигляді чогось неналежного, у вигляді первісного буття» [2, с, 35]. Таким чином, соціальне становлення молоді як принцип є сутність її буття, а відповідно, центральне поняття.

Головним принципом соціального становлення молоді є такий її розвиток, коли при засвоєнні соціальних умов здійснюється перехід абстрактної можливості володіння соціальним статусом, функціями, якостями в реальну можливість і перетворення останньої в дійсність як результат, сукупність усіх реалізованих соціальних можливостей, наданих поколінню, що підростає. Таке розуміння сутності соціального становлення молоді пояснюється тезою того ж самого Гегеля, який підкреслював: «Становлення як становлення сутності є передусім дія, перехід сутності у свободу наявного буття; але перехід цей є все ж таки перебуванням усередині себе» [3, с, 155]. Звідси зміст і основні об'єктивні тенденції соціального становлення молоді - виникнення можливості та її розгортання в дійсність - проявляються в діалектиці утвердження і самоутвердження молоді як суб'єкта і об'єкта соціальної життєдіяльності.

Процес поєднання чинників соціального середовища з чинниками особистості являє собою механізм соціалізації.

У соціально-філософській літературі висловлюється багато різних точок зору про роль соціалізації молоді в розвитку суспільства (Ш. Бюлер, К. Мангейм, С. Іваненков, В. Павловський та інші). Така неоднозначність позицій пояснюється тим, що вказаний феномен надзвичайно складний, багатообразний, суперечливий і розглядається з точки зору різних підходів та у різній смисловій площині. Власне, соціально-філософський підхід до проблеми соціалізації молоді, тобто взаємовідносин молоді і суспільства, передбачає застосування цілого комплексу методів пізнання соціальної реальності, що включають у себе наступні теоретичні інтенції: смислове осягнення даних феноменів; розгляд їх розвитку в єдності, цілісності і взаємозв'язку; дослідження стану їх взаємин у конкретно-історичному, соціокультурному контексті (аналіз тенденції їх змін у найближчій перспективі); побудова теоретичної моделі молодого покоління, здатного успішно вирішувати соціальні й особистісні завдання тощо.

Однією з основних ознак молоді є чинник активної соціалізації в різних сферах життєдіяльності суспільства, у процесі якої відбувається набуття соціальних ролей, становлення соціальних, громадянських і духовних якостей особистості. Соціалізація молоді є зануренням молодої людини у життя суспільства, суть якого складає єдність процесів соціальної адаптації, соціальної ідентифікації, індивідуалізації.

Суспільство, упроваджуючи в свій існуючий образ життя принципи гуманності й демократії, сприяючи проникненню у внутрішню структуру особистості демократичних цінностей, фактично стає значущим для індивіда, упевнено спрямовує його психіку на соціально важливі цілі та засоби діяльності. У даному випадку можна казати про те, що особистість виступає адекватною підсистемою у сформованій ізоморфній системі «суспільство - особистість». За таких умов, молода людина в своєму житті, долучаючись до різних сфер соціальної взаємодії, стаючи членом різних мікроспільнот (родини, різних формальних і неформальних груп) контактує з вагомою більшістю норм і цінностей. Зазвичай вона сприймає і засвоює цінності, норми, принципи свого найближчого оточення. Отже, якщо для тих формальних і неформальних груп, що стали для молодої особистості авторитетними, певні цінності мають значення важливих, актуальних, беззаперечних, то вони інтеріоризуються, засвоюються нею на початковому етапі соціалізації позасвідомо. До решти цінностей і норм молода людина ставиться дещо критично, свідомо вибірково.

Як зазначає сучасний український дослідник В. Павловський, «молоді люди, будучи включеними в певні суспільні відносини, підкоряються конкретно-історичним закономірностям розвитку даного суспільства і, по мірі свого становлення, дедалі активніше беруть участь у розвитку цих відносин. Від суспільства молодь одержує певні соціальні спадок і спадковість (конкретні історичну епоху, її суспільне буття, суспільно-економічну формацію, регіональну цивілізацію, суспільство із своїм устроєм і державою, належність до того або іншого класу або міжкласової групи, певної нації або народності, соціальне положення, спосіб життя, алгоритм діяльності, систему поглядів, ідей тощо)» [6, с. 68]. Так, на його думку, залежно від конкретно-історичного рівня розвитку суспільства, його продуктивних сил і відповідних виробничих відносин, ступеня розвитку виховання й освіти, участі в продуктивній праці формується певна молодь, люди молодого суспільного віку з його відповідними стадіями або фазами розвитку.

Зважаючи на це, акцентуємо увагу на тому, що сучасна українська молодь формується в складних, кризових умовах суспільного розвитку. Криза та всебічні ускладнення, що постійно виникають у процесі системної трансформації, призводять до руйнації ціннісного світу нинішнього та наступних поколінь.

Крім того, як справедливо зауважив український дослідник В. Вашкевич, має місце неприйняття і засудження сучасною молоддю минулого досвіду, насамперед досвіду двох останніх поколінь. «Радикально налаштована молодь ставить їм у провину, зокрема, три обставини:

- неспроможність попереднього глибокого осягнення дійсності перед тим, як її освоювати;

- невміння сприймати власну і чужу діяльність через призму загальнолюдської моральності;

- відсутність каяття за все дотепер здійснене, небажання «поступитися принципами» [1, с. 239].

Важливо зазначити, що процес продуктивної соціалізації молоді теоретично передбачає наявність певних критеріїв:

- сформованість гуманістичних цінностей, установок, стереотипів;

- сформованість інтегральної картини світу (рівень освіченості);

- соціальна адаптованість особистості (сталий раціонально-мотивований «спосіб життя»);

- набуття особистістю соціальної ідентичності;

- громадянська активна позиція особистості (упевненість, ініціативність, самостійність і незалежність у думках, поведінці);

- набуття духовності (етичний вимір думок, вчинків, способу життя) [8 ,с. 290-295].

Основними чинниками соціалізації є держава, стан економіки, соціальної сфери, духовності в суспільстві, наявність або відсутність соціальних конфліктів та інше. Продуктивність соціалізації залежить від цілеспрямованості, методичності впливу соціальних механізмів, який може бути постійним і сильним, а також слабким і невираженим, як наслідок кризового стану суспільства. Молодь через свої психологічні та вікові особливості, з одного боку, має великий потенціал ентузіазму і оптимізму, а з іншого, - частіше схильна до паніки, девіації, різних форм деформації свідомості і поведінки. Тому, у кризових ситуаціях суспільного життя стихійні канали соціалізації можуть домінувати над традиційними і привести до формування особистості, що не засвоїла норм поведінки суспільства, його соціокультурних цінностей. Результатом недостатньої соціалізації індивіда в суспільстві може бути також соціальний конформізм, як некритичне сприйняття пануючих у суспільстві стандартів, думок, ідеології, що призводить до втрати молодою особистістю своєї індивідуальності, неповторності, автономності.

Сучасна українська молодь занепокоєна своїм майбутнім, вона боїться втратити те, що їй надавалося, потерпає від бідності та безробіття. У найближчому майбутньому, зважаючи на в умови переходу до ринкової економіки, вочевидь, і надалі варто очікувати поширення комерціалізації і поглиблення раціоналізації повсякденної свідомості молодої особистості. Ціннісна структура особистісної свідомості молоді спрямовується на індивідуальні цінності: матеріальна забезпеченість, вигода, комфорт, особистий успіх тощо. Звідси виникає необхідність у забезпеченні повсюдної гуманізації та гуманітаризації сфери освіти, аби уникнути деформації духовного світу представників молодого покоління.

Отже, передбачається, що основні соціальні інститути (держава, освіта, родина) мають створювати належні умови для того, аби індивід мав змогу оволодівати системою відповідних соціальних ролей, соціальних норм, формувати власну нормативно-ціннісну систему і успішно реалізовувати її безпосередньо у своїй діяльності. Але в умовах сучасних українських реалій свої функції не виконує жоден з цих інститутів. Молода людина соціалізується переважно через розірвану схему «суспільство - соціальні норми - особистість». Розрив схеми спостерігається на рівні «соціальні норми», тому молода особистість поступово відокремилась від суспільства. Застарілі соціалістичні цінності, норми та принципи життя вже не можуть бути засвоюваними сучасною особистістю, тому що не ведуть до реалізації індивідуальних цілей.

Життєвий світ сучасної української молоді виявився розколеним, втратив цілісність, став нестабільним. У цих умовах отримання ідентичності нерідко супроводжується спотвореними образами «своїх» і «чужих».

У ході пристосування системи цінностей молоді до системи цінностей тієї або іншої групи, з якою конкретна частина молоді себе співвідносить, виділяються конструктивні і неконструктивні поведінкові реакції. Критеріями конструктивних реакцій є їх детермінація вимогами соціального середовища, у якості яких виступають спрямованість на вирішення певних проблем, однозначна мотивація і чітке визначення мети, усвідомленість поведінки, наявність у прояві реакцій певних змін особистісного характеру і міжособистісної взаємодії. Ознаками неконструктивної реакції можуть бути агресія, регресія, фіксація. Такі прояви у сучасному українському суспільстві мають місце, що побічно свідчить про зростання фрустраційних станів серед молодих людей, викликаних ситуацією соціальної аномії. В Україні соціальна аномія стала однією з найважливіших соціальних проблем, явище якої вкрай необхідно нейтралізувати всіма можливими засобами, у тому числі ідеологічними.

Що стосується побудови теоретичної моделі молодого покоління, здатного успішно вирішувати соціальні й особистісні завдання, то можна зобразити збірний культурно-історичний і соціально-психологічний портрет молодої людини (у соціокультурному контексті, що несе значні відмінності між різними соціальними групами і прошарками суспільства). Змістовними складовими такої моделі як способу операціоналізації суспільного ідеалу є:

- здатність до адаптації в нових соціально-економічних умовах;

- здатність розуміння стратегічних орієнтирів розвитку суспільства (орієнтація в майбутнє);

- успішність у вирішенні соціальних і особистісних завдань;

- варіативне мислення;

- соціальна мобільність: готовність до освоєння суміжних і нових спеціальностей;

- духовність: усвідомлення цінностей і сенсу життя;

- готовність до виконання різних соціальних ролей: родинних, професійних, громадянських тощо;

- національна ідентичність (національна самосвідомість).

Осмисленість буття молодою людиною в умовах перехідного суспільства означає не лише участь у різних соціальних процесах, але і готовність конструювати і реформувати соціальну реальність.

Розглянувши особливості процесу соціального становлення молоді за умов перехідного періоду українського суспільства, можна підсумувати, що зовнішні соціальні чинники, які мають формувати соціальну сутність молодої особистості, досягнення нею соціальної зрілості, засвоєння норм, принципів і цінностей соціальної життєдіяльності, здійснюють деструктивний вплив на даний процес.

Засвоєння норм, цінностей, стереотипів поведінки відбувається через соціальне середовище, через інститути соціалізації, які скоріш відокремлені один від одного, ніж навпаки, бо виступають як конкуруючі між собою утворення, і до того ж знаходяться у нерівних умовах для розповсюдження свого впливу. Це заважає молоді зорієнтуватися і визначити своє місце в оточуючому світі, впевнено почуватися у житті. Крім того, спостерігається суперечливість ціннісного світу молоді, що проявляється у незасвоєнні норм і цінностей «старого світу» і несприйнятті цінностей «нового світу».

Аналіз діалектики об'єктивних і суб'єктивних чинників і особливостей соціального становлення сучасної української молоді дозволяє зробити висновок про те, що критерії даного процесу не є повністю адекватними зростанню швидкості соціально-економічних, політичних і культурних змін у суспільстві, збільшенню насиченості цих змін і за своїм змістом не можуть забезпечити оптимальної адаптації особистості молодої людини до все більш прискорюваної течії історичного часу і ускладненню в умовах триваючих науково-технологічних переворотів образу життя нових поколінь. Оптимальна соціальна адаптація молоді до сучасних умов життя соціуму вимагає забезпечення моніторингу, регулювання та контролю за ефективністю управлінських та регулятивних заходів. А молодь має виступати як суб'єктом, так і об'єктом суспільних дій. Неабияке значення у процесі формування соціальної сутності молоді має вироблення державою і суспільством чітких ідеологем. Ідеологічна дія на молодь повинна мати в своїй основі загальнолюдські цінності і ставити за мету формування толерантності, розвиток активного, самостійного, здібного до здійснення раціонального вибору, у тому числі в ідейному і духовному плані, молодого покоління. Однією з цілеспрямованих форм впливу на процес соціального становлення молоді є виховання індивіда, духовно і психологічно готового до засвоєння демократичних і ринкових цінностей, нових взірців і норм поведінки, здатного до успішної самореалізації в різних сферах життєдіяльності, адекватно сприймаючого соціальні зміни. Соціально-моральною основою соціального становлення молоді в сучасних умовах може виступати політика соціальної довіри до неї. Ця політика максимально сприятиме посиленню детермінуючого впливу людського фактору на молодь як на суб'єкт і об'єкт соціальної життєдіяльності, підвищенню ефективності всієї роботи по її самовихованню.

соціальний становлення молодь

Список використаних джерел

1. Вашкевич В.М. Соціалізація сучасної молоді і її життєві цінності: соціально-філософський аналіз // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - K., 2008. - Вип. 11. - С,234-241.

2. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: в 3 т. - М.: Мысль, 1972. - Т.З. - 371 с.

3. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: в 2 т. - М.: Мысль, 1971. - Т.2. - 630 с.

4. Материалистическая диалектика: краткий очерк теории / П.Н. Федосеев, И.Т. Фролов, В.А. Лекторский и др. - М.: Политиздат, 1980. - 287 с.

5. Міщенко М.Д. Соціальне самопочуття як чинник формування суспільно- політичних орієнтацій української молоді // Український соціум. - 2004. - № 1 (З).-С, 131-141.

6. Павловський В.В. Основи ювенології. Наукова монографія. - K.: Дакор, КИТ, 2007. - 238 с.

7. Плотніков П.В. Основи соціалізації молоді промислового регіону (Соціально-педагогічний аналіз). Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - 558 с.

8. Психология: Учебник для педагогических вузов. / Под ред. Б.А. Сосновского. - М.: Юрайт-Издат, 2005. - 660 с.

Размещено на Allbest.ru