Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціокультурні фактори динаміки розвитку виробничо-комерційних компаній

Греков О.М., Разумовський С.О.

Економічна реальність постає з різних боків і відносин залежно від використовуваних методологій, історичної зміни соціуму. Багатогранність буття економічної реальності, його цілісна картина може бути отримана в співвідношенні з головною метою соціального буття - забезпеченні повноти життєвого існування людини та її багатофункціональної діяльності. Така картина соціального буття будується за принципом: "людина є самоціль і абсолютна самодіяльність", а людство - це родовий і багатогранний homo одночасно й неподільно економічний, політичний, релігійний, етнічний, художній, частиною нероздільний і при всьому цьому такий, що відрізняється безперестанною взаємодією всіх цих аспектів [1, с.162]. У цьому випадку, в якій би ролі не виступала людина в економічному процесі, вона несе у своїх діях ознаки свого соціального й культурного буття, що є вираженням її цілісності.

У роботах М.Н. Алексєєвої, Н.М. Зарубіної, В.Н. Коновалова обгрунтовується факт впливу на економічне життя різних форм культуросфери (політики, релігії, моралі, права) і розкривається механізм цього впливу.

Як елемент економічного життя стало вживатися поняття "економічна культура". Таким чином, сучасні соціально-гуманітарні науки продовжують традицію соціокультурного напрямку в розумінні економічної реальності, закладену Ф. Броделем, С. Булгаковим, І. Валлерстайном, М. Вебером, В. Зомбартом. У дослідженнях цих авторів економіка включається в соціокультурний простір, а в ряді випадків духовні, психологічні властивості суб'єктів висуваються на головну роль.

Розглядаючи економічну реальність як багатофакторне явище, що функціонує в широкому культурному і соціальному контексті, формується дослідницьке завдання: знайти механізм взаємозв'язку елементів, які становлять економічну підсистему, і спосіб її функціонування в соціальній цілісності. Можливо, що механізм цих взаємодій може бути описаний за допомогою цивілізаційної моделі, складовою частиною якої є соціокультурна модель економічної реальності.

Усяке моделювання є політика приведення до загального, до змістовної і структурної єдності конкретної безлічі соціальних явищ на підставі виділення сутнісних критеріїв. Серед таких моделей виділяються стадіально-технологічні моделі за ознакою рівня технокультури, формаційні моделі залежно від способу виробництва. У кожній із цих моделей мають місце певні соціокультурні фактори, що впливають на той чи інший вид економічної діяльності. У своїх дослідженнях Т.І. Заславська і Р.В. Ривкіна виділяють типи економічної культури через сукупність функцій (трансляційну, селективну й інноваційну) і відповідних їм інтегральних ознак (індикаторів). У розробці цієї проблеми Ю.М. Осипов бере за основу типізації спосіб виробництва (але в іншому принципі, що не зводиться до технології і виробничих відносин): як "культурно-виробниче утворення", як спосіб (тип) самоорганізації культури із приводу виробництва. Тому можна говорити про регіональні, державні і національні форми способу виробництва. Як явище реальності культурно-виробниче утворення завжди конкретне. Це завжди цілісна, якісно-певна, особлива система. Таких систем безліч, одне утворення знаходиться поруч з іншим, одне змінює інше. Життя допускає безліч культурно-виробничих утворень, поважаючи їхню специфіку рівно настільки, наскільки вона необхідна для ствердження загального, тобто самого життя [2, с.117].

За змістом і теоретичним наповненням подібний підхід близький нашому розумінню механізму впливу соціокультурних факторів на ефективність виробничо-комерційних компаній і соціальне функціонування господарства в цілому, реалізоване через уявлення про соціально-культурні моделі економічної реальності.

Соціокультурна модель характеризує економічну реальність як цілісне багаторівневе соціальне утворення, що функціонує в цивілізованому просторі та має свій спосіб зв'язку технічних, соціальних і культурних елементів за допомогою вироблених технологій і прийнятих економічними суб'єктами цінностей, норм, традицій, конкретного соціального і культурного середовища.

Економічна реальність у такій моделі має три взаємозалежних рівні: технологічний, соціальний і культурний, кожний з яких забезпечує один з аспектів ефективного функціонування виробничо-комерційних компаній.

Кожний рівень виконує свої функції в економічній системі. Технологічний забезпечує створення матеріального тіла господарства; соціальний - спосіб зв'язку економічних суб'єктів у праці (форми обміну, присвоєння, споживання, організація праці, керування), зв'язок економіки і політики; культурний - мобілізує, розвиває духовні властивості економічних суб'єктів, що стимулюють їх трудовою діяльність, формує економічну свідомість. На технологічному рівні соціальний суб'єкт виступає як технологічна людина: цінуються його трудові навички, психофізичні властивості, технічні знання, необхідні для обслуговування й розвитку техніки. На соціальному рівні формуються функції соціально-економічної людини: як власника, керівника, організатора, споживача, партнера у бізнесі. На культурному рівні відбувається узгодження духовних властивостей суб'єкта праці із соціальними й економічними вимогами господарської системи: економічний суб'єкт виступає як цілісна людина у взаємодії економічних, соціальних і культурних інтересів і здібностей, як носій економічної культури, при якій стає можливим ефективне функціонування виробничо-комерційних компаній.

Соціальні інститути (державні, партійні, профспілкові, правові, господарські органи керування), соціальні групи суспільства (класи, професійні об'єднання, родина) реалізують свій вплив через соціальний рівень: впливають на економічну політику, трудове законодавство, професійну структуру, демографічні фактори праці й ін. Базова культура і менталітет переломлюються в економічній культурі: у трудовій мотивації, в оцінці основних елементів економіки (праця, власність, багатство, капітал), іміджевих моделях, етичних кодексах підприємств і виробничо-комерційних компаній. Базова культура і менталітет, у свою чергу, є знаковими ознаками економічних співтовариств. Етнонаціональна складова має і прямий вплив на господарське життя через регулювання ставлення до "природи в собі" і "природі навколо себе".

Ефективність існування виробничо-комерційних компаній забезпечується рядом рівнів, що характеризуються сукупністю стійких сутнісних ознак, які можна визначити загальними показниками - індикаторами. Для технологічного рівня забезпечення ефективності такими індикаторами виробничо-комерційних компаній можуть бути: інноваційність/ консерватизм. Інноваційність - динамічна зміна технічних засобів праці, технологій, що забезпечує швидкі темпи науково-технічного розвитку, консервативність - збереження старих технологій, повільне відновлення (або відсутність відновлення) технологічного середовища.

Для соціального рівня, покликаного забезпечувати ефективність виробничо-комерційних компаній, індикаторами можуть бути: ступінь відкритості/закритості економічних відносин. Відкритість забезпечується ринковою економікою, розвитком індивідуальної активності, свободою дій економічних суб'єктів, свободою економіки від диктату політики, активними міжнародними економічними зв'язками. Закритість - це результат директивного керування, відсутність розмаїтості форм власності, прагнення уникнути впливу іншого соціального середовища, слабкого правового регулювання.

Індикатори культурного рівня здатні забезпечити ефективність виробничо-комерційних компаній, можуть бути більш різноманітні: традиціоналізм, запозичення, селекція, відновлення. Традиціоналізм віддає перевагу усталеним, звичним, закріпленим ментально духовним цінностям. Запозичення дозволяє пряме використання норм і цінностей, породжених в іншому культурному середовищі. Селекція припускає вибірковий відбір елементів інших культур з їхньою переробкою. Відновлення допускає діалог різних культур, їхнє вільне використання на своєму національному і державно-територіальному ґрунті. Ми спробували визначити загальні структурні особливості соціокультурної моделі господарства, які проявляються скрізь, незалежно від часу і національно-культурних особливостей різних країн і народів і мають загальноцивілізаційний характер. У цьому випадку соціокультурна модель виступає як теоретична абстракція, що описує механізм взаємодії технологічних, соціальних і культурних факторів економічної реальності. Але в реальності економічна сфера функціонує як щось конкретне, як економіка тих чи інших країн, регіонів в ті чи інші періоди історичного часу. У цьому випадку соціокультурна модель господарства виступає в конкретному варіанті, як самобутня сукупність типових властивостей і ознак, як емпіричне узагальнення. Вона ілюструє різноманіття цивілізаційних, етнонаціональних форм господарської діяльності.

Таким чином, соціокультурна модель господарства, яка забезпечує ефективність виробничо-комерційних компаній, виконує кілька функцій: по-перше, теоретико-пояснювальну (як засіб дослідження механізму внутрішнього взаємозв'язку елементів економічного життя); по-друге, онтологічну (як конкретно-історичний цивілізаційний, або етнонаціональний тип економічного життя); по-третє, аксіологічну (як зразок, "ідеальний тип", критерій оцінки ефективності господарської моделі, її перспектив у цивілізаційній історії).

У реальній економіці функціонують і взаємодіють різні соціокультурні моделі, змінюють свою домінанту в часі, у ступені впливу на світове господарство. У своєму "ідеальному варіанті" модель повинна характеризуватися сукупністю ознак:

1) економічна повинна стимулювати рішення економічних завдань, забезпечувати економічний устав виробничо-комерційних компаній;

2) комунікативна - підтримувати психологічно й етично комфортну взаємодію суб'єктів праці, справедливе соціальне партнерство і згоду в суспільстві;

3) смисложиттєва - стимулювати соціальні мотиви діяльності виробничо-комерційних компаній, які дозволяють людині повноцінно реалізувати в праці свої здібності, інтереси, переборювати "частковість, відчуження, неповноту";

4) гуманістична - формувати правила і цілі економічної діяльності, орієнтовані на зв'язок сьогодення та майбутнього ("жити не за рахунок майбутніх поколінь"), на взаємовигідні економічні відносини з іншими країнами й народами;

5) етнонаціональна - забезпечувати економічну базу національної безпеки. Закладені в економічну модель, ці ознаки можуть бути показниками цивілізаційної зрілості і цінності даного типу економіки.

Соціокультурна модель як теоретична абстракція узагальнює безліч конкретних моделей економічного життя, що розрізняються ступенем, засобами, характером впливу соціальних і культурних властивостей економічних суб'єктів (окремих працівників, економічних груп, підприємств, фірм, економічних співтовариств) на способи і результати економічної діяльності. Засоби, які впливають через культурні форми - це мораль, релігія, право, мистецтво, національні традиції, національна самосвідомість, історичні, етнонаціональні домінанти. Характер впливу може стимулювати, гальмувати, нейтралізувати основні цілі економічної діяльності: підвищення продуктивності праці, загального економічного результату.

Важливим у цивілізаційному аналізі є питання про соціокультурну динаміку економічного життя, оскільки існують різні уявлення про історичний вимір цивілізацій. Історико-стадіальний погляд (Р. Арен, Д. Белл, У. Ростоу, О. Тоффлер) розглядає цивілізації в їхній історичній послідовності. Історія постає як зміна технологічних типів цивілізацій: від аграрного (доіндустріального), промислового (індустріального) до інформаційного (постіндустріального).

Погляд на цивілізацію як локальне культурно-історичне утворення звертає увагу на просторову розмаїтість людського життя, фіксує факт співіснування різних суспільних типів, виділяючи етнонаціональні, культурні ознаки як істотні типотвірні (часовий фактор - виступає як такий, що доповнює). Саме із цього боку розглядає цивілізацію К. Леві-Стросс. He може бути світової цивілізації в тому абсолютному розумінні, яке часто надається цьому вираженню, оскільки цивілізація припускає співіснування культур, що виявляє величезну розмаїтість, можна навіть сказати, що цивілізація і полягає в цьому співіснуванні [3, с.152] різних народів і держав з рядом соціальних інститутів у просторі.

Реальна економічна сфера суспільства може бути розглянута в полі взаємодоповнюваності двох парадигм - часової і просторової, і властивих їм підходів: соціально-технологічного і культурно-цивілізаційного. Соціокультурні моделі економічної сфери суспільства формуються на "цивілізаційних перехрестях", що забезпечує їм певний баланс між динамікою і статикою. Динамізм забезпечується технологічною складовою, статика пов'язана з особливостями функціонування цивілізацій як якісно своєрідних соціокультурних утворень, досить стійких.

Техніко-економічна динаміка розвивається в напрямку скорочення інтервалів часу функціонування економічних укладів від примітивного до постіндустріального, тобто укладення економічного часу. Економічний час визначається як відрізок загального часу людини, коли вона виступає в ролі економічного суб'єкта; кількість часу, витрачена на створення одиниці продукту (послуги) перебуває в прямій залежності від технологічного рівня. Все це безпосередньо пов'язано з питаннями ефективності виробничо-комерційних компаній.

Слід зазначити, що техніко-економічна динаміка впливає на діапазон зіткнення людини з навколишнім природним середовищем у господарській діяльності, на глибину впливу на середовище; розширення арсеналу знарядь виробництва; зростання розмаїтості трудових функцій людини, яке пов'язане з розподілом праці; різноманіття економічних укладів у світовій економічній системі.

Соціокультурні фактори впливу на економічну діяльність і зокрема на виробничо-комерційні компанії переживають певні трансформації в конкретних історичних соціально-політичних умовах. Одночасно з поглибленням розподілу праці відбувається розщеплення природного універсалізму людини, все більш часткове втілення його сутності в трудових операціях; у трудовій діяльності.

Комунікативні зв'язки і відносини поступаються місцем речовим, знеособленим. Культурна складова економічного життя при цьому ніби стискується, збільшується розрив між економічним життям і культурним впливом на нього (досягає найбільшої величини в індустріальну епоху). Все більшою мірою втрачається гуманістичний сенс економічної діяльності, вона перетворюється із засобу розкриття і розвитку сутнісних сил людини на засіб їхнього поглинання, формує "економічну людину". Така динаміка чітко виявилася в еволюції західноєвропейської цивілізації, що стимулювало розвиток у новоєвропейській теорії ідей про автономію економічного життя від соціально-культурного процесу (А. Сміт, К. Маркс, манчестерська економічна школа, етика утилітаризму, прагматизму). На цьому принципі зосереджено, що реальний культурний вплив зник. Він реалізувався через політичний вплив, був присутній в мотивації суб'єктів економічного життя, впливав на цілі господарювання. Aлe орієнтація на культурний нігілізм послабляла мотиваційну позицію суб'єктів праці, формувала вузькопрагматичні цілі економічної діяльності, виправдовувала моральну вседозволеність з метою одержання максимального економічного результату. Всі ці процеси були проаналізовані з різних методологічних позицій К. Марксом, неофройдистами, філософами Франкфуртської школи та ін.

соціокультурний економічна модель комерційний

Перехід до постіндустріальної праці під впливом інформаційної революції змінює багато в чому його соціокультурний зміст: змінюється структура праці, лідерство переходить із виробничої сфери до сфери послуг, підсилюється комунікативна взаємодія, відбувається насичення товарного ринку, він переорієнтується з кількісного показника на якісний і індивідуально призначений товар, зростає естетична цінність, що спонукує до втілення в продукті творчих індивідуальних задумів і т. ін., скорочується екстенсивний вплив на навколишнє середовище, уже не природні, сировинні, а інтелектуальні, людські ресурси - людський капітал - визначає успіх: ущільнюється час і простір із точки його насиченості міжособистісною взаємодією, а отже, підсилюється культурний і психологічний зміст трудової діяльності. Варто помітити, що у всіх цих змінах з'явилися нові суперечності.

Еволюція системи соціокультурних взаємодій в економічній сфері подана таким чином: примітивне суспільство, у якому матеріальне життя насичене культурними елементами; агарне суспільство, у якому господарське життя розвивається під впливом релігійних цінностей у формі магічної дії і світотворчості, поступово переходячи до взаємодії: релігія - господарське життя, індустріальне суспільство, де економічне життя впливає на мораль і політику, одночасно набирає силу процес посилення і випередження політичної мотивації в економічному житті; постіндустріальне суспільство, у якому економічне життя іманентно має потребу у творчій мотивації і втіленні художнього задуму.

Слід зазначити, що у філософській та економічній літературі немає чіткого функціонального розходження понять "матеріальне життя" - "господарське життя" - "економічне життя".

Серед дослідників Е. Салін терміном "господарство" визначає "капіталістичну ринкову економіку", Ф. Бродель пропонує активно використовувати термін "матеріальна цивілізація", у російської філософії господарство розглядають як цілісний, культурно зумовлений процес виробництва матеріальних благ, підкреслюючи людську, духовну складову; німецький філософ, соціолог і економіст П. Козловськи зближає поняття "культура господарства" і "економічна культура" і т. ін.

Досліджуючи соціокультурні фактори ефективності виробничо - комерційних компаній, ми дійшли висновку про те, що динамічна послідовність: матеріальне, господарсько-економічне життя відбиває зміну соціального статусу цієї сфери діяльності і його культурно-антропологічних зв'язків. Матеріальне життя позначає повсякденну працю людини, що викликана її неминучим перебуванням у природному середовищі і залежністю від потреб свого природного тіла. Сам термін "життя" підкреслює первісний базис цієї сфери життєдіяльності, її універсальність і одиничність як засобу формування людської духовності на цьому етапі. Він характеризує примітивні співтовариства людей, коли людина являла нерозвинену цілісність, весь комплекс доступних їй змістів, духовно - ритуальних відправлень був пов'язаний із працею.

На нашу думку більшість концепцій варто розглядати не як взаємовиключні, а як взаємодоповнюючі, у результаті чого виникає багатомірна картина економічного життя, яку можна визначити як її цивілізаційну модель. Цивілізаційний аналіз економічного життя дає такі теоретичні результати.

Перше. Економічна дійсність (матеріальна, господарська) функціонує в поле постійного соціокультурного впливу, хоча визнання цього факту у філософській і економічній теорії неоднозначно. Цивілізаційний аналіз дозволяє перебороти обмеженість економічного детермінізму, включаючи економіку у сферу соціально-культурних смислів.

Друге. Теоретичним засобом пояснення взаємодії технологічних, соціальних і культурних компонентів економічного життя можуть бути соціокультурні моделі. Соціокультурні моделі виконують гносеологічну функцію - як теоретична абстракція, що описує механізм взаємодії технологічних факторів в економічній реальності. Онтологічна функція - як емпіричне узагальнення, що ілюструє різноманіття цивілізаційних етнонаціональних форм господарського життя. Аксіологічна функція - як зразок, "ідеальний тип", критерій оцінки ефективності господарської моделі, її перспектив у цивілізаційній історії.

Третє. Соціокультурна модель як емпіричне узагальнення функціонує на "цивілізаційному перехресті", перебуває під впливом цивілізаційного технологічного типу (загальне) і локально-цивілізаційних соціокультурних утворень (особливе). Різноманітне сполучення загальних і особливих ознак народжує унікальні емпіричні моделі економічного життя, що розрізняються балансом соціальної динаміки і статики. Динаміка забезпечується технологічним розвитком, статика - відносно стійкою сукупністю соціокультурних ознак. Загальне (технологічний вплив на динаміку особливого (культурного), але не визначає його. Вони взаємодіють у рамках цілісного самобутнього культурно-господарського утворення.

Четверте. Ступінь впливу соціокультурного фактору в економічній реальності історично змінюється, із цим пов'язана і культурно-антропологічна орієнтація економіки - пряме, іманентне включення культурних змістів у трудові ритуали в примітивному суспільстві; різні варіанти релігійного обґрунтування сенсожиттєвого змісту господарського життя в аграрному суспільстві; наростання автономності економіки в процесі формування автономності економіки в процесі формування й розвитку індустріального суспільства; відновлення соціокультурних і культурно-антропологічних зв'язків в економіці посткласичної і постіндустріальної епохи.

П'яте. Функціонування економіки в цивілізаційному просторі - поле взаємодії цивілізацій - суперечливо: техніка, соціально-управлінські технології, що потребують постійного відновлення, тяжіють до універсального: суб'єктивно духовно-культурні властивості суб'єктів відчувають глибокий зв'язок з етнонаціональним середовищем, його традиціями.

Під час розгляду соціокультурних факторів ми виходимо з обґрунтованої позиції стосовно того, що етнонаціональне входить у зміст цивілізаційного існування народів, виступає як те особливе, що привносять вони в цивілізаційну історію.

Цивілізаційний аналіз дозволяє виявити загальний механізм взаємодії економічних і позаекономічних соціокультурних факторів у сфері господарювання. Нами виявлена у рамках цих можливостей динаміка у взаємодії внутрішніх елементів господарської діяльності в межах цивілізаційних систем. Тим самим сформульовані деякі методологічні принципи, що підтверджують думки тих учених, які вважають духовні, культурні властивості економічних суб'єктів "іманентно включеними в економічний процес" [4, с.4].

Список використаних джерел

1. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Сорокин; [Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонова]. - М.: Политиздат, 1992. - 542, [1] с.

2. 2. Осипов Ю.М. Опыт философии хозяйства: Хоз-во как феномен культуры и самоорганизующаяся система / Ю.М. Осипов. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 381, [1] с.

3. Кара-Мурза С.Г. Россия в "глобализирующемся мире" / Философия хозяйства // Вопросы философии. - 2000. - №1. - С. 148-158.

4. Евстигнеева JI.П. Экономическая глобализация и постмодерн / JI.П. Евстигнеева, Р.Н. Евстигнеев // Общественные науки и современность. - 2000. - №1. - С.5-14. - Режим доступу до журн.: http://www.ecsocman.edu.ru/ ons/msg/139434.html.

Размещено на Allbest.ru