Сутність та атрибути комунікації в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та атрибути комунікації в умовах глобалізації

комунікаційний соціум глобальний інформаційний

Процес глобалізації підсилює потребу в діалозі між державами і народами. Глобалізація як чинник цивілізаційного розвитку спирається на якісно інший рівень інформаційних технологій, що відкриває нові можливості для комунікації. Необхідність адекватного розуміння соціальних наслідків розвитку нових комунікаційних мереж і інформаційних потоків актуалізує питання про атрибути комунікації в умовах глобалізації і зумовлює мету даної статті - проаналізувати сутність комунікаційної взаємодії індивідів у сучасному соціумі в умовах інформаційного суспільства, що по-іншому вибудовує свої пріоритети, спираючись на нові типи можливостей у світі, що глобалізується.

Глобальна трансформація індустріального суспільства в інформаційно-комунікативне суспільство, що відбувається у сучасному світі, супроводжується не лише проникненням комунікації в усі сфери життєдіяльності суспільства, виникненням і розвитком якісно нового типу комунікативних структур і процесів, але і глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, сучасних змін у соціально - комунікативній сфері, місця і ролі комунікацій у розвитку суспільства. Тому природа і суть комунікації, її роль у суспільстві, взаємовідносини з культурою, різноманітні аспекти комунікативних відносин у різних сферах соціального життя виступали об'єктом дослідження на різних рівнях і в різних концептах: філософському, соціологічному, кібернетичному, політологічному, соціобіологічному, психологічному, лінгвістичному, культурологічному тощо.

Передусім, необхідно назвати концептуальні підходи до цього феномена таких видатних представників сучасної соціальної філософії теоретичної соціології, як Н. Луман, Ю. Хабермас, К.-О. Апель та інших [1; 5; 11]. Саме в їх роботах розкривається суть комунікативності, комунікативної спільноти, комунікативного простору, комунікативного середовища, комунікативної дії, комунікативного процесу, що, безумовно, має важливе методологічне значення не лише для розуміння суті і природи комунікації, але і для формування і розвитку науки про комунікацію.

Так, комунікативна дія згідно Ю. Хабермаса - це така взаємодія, принаймні двох індивідів, яка упорядковується за нормами, що вважаються обов'язковими. Якщо інструментальна дія орієнтована на успіх, то комунікативна дія - на взаєморозуміння діючих індивідів, їх консенсус. Ця згода щодо ситуації і очікуваних наслідків заснована швидше на переконанні, ніж на примусі. Вона передбачає координацію зусиль, спрямованих саме на взаєморозуміння. На його думку, ставлення окремих суб'єктів до світу завжди опосередковані - і релятивовані - можливостями комунікації з іншими людьми [11].

Окремо необхідно згадати авторів концепції інформаційного суспільства - Д. Белла, О. Тоффлера, в розумінні яких комунікація виступає як особливий науково-інформаційний комплекс, що утворює основу сучасного розвиненого суспільства, конституює його правлячу еліту. Саме комунікація визначає його сутнісні відмінності від суспільств минулого, що характеризуються іншими, набагато більш обмеженими комунікаційними можливостями [10; 3]. Той факт, що інформація і знання стали однією з продуктивних сил суспільства, дозволив Е. Тоффлеру розглядати інформацію як сировину: «Для цивілізації Третьої хвилі одним з головних видів сировини, причому невичерпних, буде інформація, включаючи уяву» [10, с. 33].

Тут також слушно зазначити відповідні сучасні вітчизняні доробки. Так, комунікація розглядається як базовий елемент у структурі людської цивілізації; аналізуються різні моделі комунікації: соціологічні, психологічні, семіотичні, а також їх прикладні застосування [7]. Виходячи з розуміння комунікації як руху сенсів у соціальному просторі і часі розглядаються особисті і громадські комунікаційні потреби, комунікаційна діяльність і спілкування, соціальна пам'ять, комунікаційні канали, типологія соціально-комунікаційних інститутів, еволюція соціальних комунікацій [8].

Перш, ніж перейти безпосередньо до аналізу означеної проблеми, вважається доцільним з'ясувати сутність релевантних для досягнення окресленої мети понять «комунікація» та «спілкування» на предмет виявлення загального та відмінного.

Зазвичай у філософських словниках комунікація визначається як процес обміну інформацією. У такому трактуванні неявно йдеться про первинність пізнання і знання по відношенню до комунікації. Спочатку є пізнання, а потім є комунікація. Обмін знаннями потрібний для вирішення практичних завдань управління, навчання, спільної дії тощо. В цьому випадку проблема комунікації зводиться до пошуку засобів і способів передачі інформації з метою підвищення ефективності комунікації. Отже, сенс комунікації в тому, щоб знати і потім діяти.

У вітчизняній науковій літературі поняття «спілкування» і «комунікація» звичайно вживаються як синоніми, хоча при уважнішому підході між ними виявляються деякі відмінності. В англомовній лінгвістичній літературі термін «комунікація» (лат. communicatio від communicare - робити загальним, зв'язувати; форма зв'язку) розуміється як обмін думками і інформацією у формі мовних або письмових сигналів, що само по собі є синонімом терміну «спілкування». Слово «спілкування» вживається для позначення контакту, процесу обміну думками, інформацією і емоційними переживаннями між людьми. У такому разі дійсно немає різниці між спілкуванням і комунікацією. Саме так вважають лінгвісти, для яких спілкування - це актуалізація комунікативної функції мови в різних мовних ситуаціях.

У царині суспільствознавчих досліджень «спілкування» і «комунікація» розглядаються як пересічні, але несинонімічні поняття. На відміну від терміну «комунікація», що використовується для позначення засобів зв'язку будь-яких об'єктів матеріального і духовного світу, процесу, передачі інформації від людини до людини (обмін уявленнями, ідеями, установками, настроями, відчуттями і тому подібне в людському спілкуванні), а також передачі і обміну інформацією в суспільстві з метою дії на соціальні процеси, спілкування розглядається як міжособова взаємодія людей при обміні інформацією пізнавального або афектно-оцінного характеру. Причому до основних функцій спілкування звичайно відносять контактну, покликану задовольнити потребу людини у контакті з іншими людьми і впливову - таку, що виявляється в постійному прагненні людини певним чином впливати на свого партнера. Відтак, сутність спілкування полягає в позначенні дії, обміну думками, поглядами, впливами, а також в окресленні узгодження або потенційного чи реального конфлікту.

Дійсно, з розширенням використання нових інформаційних технологій сталося переосмислення поняття «спілкування», що вийшло за рамки його вузького розуміння як «міжособового спілкування». У поняття «спілкування» стали вкладати сенси, пов'язані з соціально обумовленим процесом обміну думками і почуттями між людьми в різних сферах їх пізнавальної діяльності, що реалізується, головним чином, за допомогою вербальних засобів комунікації. Спілкування може здійснюватися як в усний, так й письмовий спосіб, зокрема, у вигляді інтерактивного (онлайнового - on line) взаємозв'язку двох або декількох суб'єктів за допомогою мережі Інтернет.

Так, на думку С. Тер-Мінасової, засадовим для виокремлення понять «комунікація» і «спілкування», є розгляд самих суб'єктів, що беруть участь у взаємодії. При цьому автор вважає, що слово «спілкування» все ж слід застосовувати виключно для позначення взаємодії (комуніціювання) людей між собою як в усній, так і у письмовій формі (листування, он-лайнова взаємодія в мережі Інтеренет). В той час, як комунікація може розглядатися як поширення всілякої інформації, яку можуть отримати при певних обставинах ті або інші реципієнти. Не кожен комунікант є реципієнтом, а лише той, який приймають інформацію від комунікатора. Так, якщо комунікатор відправив інформацію декільком адресатам, то на реципієнта перетворюються лише ті з них, які прийняли інформацію [9].

Комунікація може означати і інтерактивну взаємодію різних суб'єктів. Наприклад, знання, отримуване з книги, може інтерпретуватися як участь у комунікації: «…інтерпретатор, зайнятий розумінням сенсу, здійснює свій досвід як учасник комунікації на основі встановленого за допомогою символів інтерсуб'єктних відносин з іншими індивідуумами, навіть якщо він перебуває наодинці з книгою або витвором мистецтва» [11, с. 48].

Розвиваючи цю думку, додамо, що поняттям «комунікація» також позначають взаємодію між людиною і технічною системою. Можливе здійснення комунікації і між різними кібернетичними системами. Комунікацію здійснюють між собою і співтовариства тварин.

Отже, з одного боку, базовою, більш широкою категорією можна вважати комунікацію, що відбувається у формі спілкування як обміну знаковими утвореннями (повідомленнями). Але з іншого - при трактуванні співвідношення понять «спілкування» і «комунікація», вбачається за можливе розглядати спілкування як основну категорію, складовими якої виступають комунікація (обмін інформацією), інтеракція (організація взаємодії і дії), перцепція (чуттєве сприйняття як основа взаєморозуміння). Комунікація вбачається як свого роду посередник між індивідуальною і суспільнозначущою інформацією. Очевидно, що в обох випадках, попри зовнішні відмінності, основний наголос робиться на механізм, який трансформує індивідуальний процес передачі і сприйняття інформації в соціально значущий процес персональної і масової дії. Іншими словами, спілкування - це взаємозв'язок, що персоніфікує, в той час, як комунікація - це взаємозв'язок, що уніфікує.

Відтак, поняття «спілкування» і «комунікація» мають як загальні, так і відмінні ознаки. Загальними є їх співвіднесення з процесами обміну і передачі інформації, а також зв'язок із мовою як засобом передачі інформації. Відмінні ознаки обумовлені змістом цих понять (вузьким і широким): вони використовуються в різних наукових царинах, які пріоритетними вбачають ті або інші характеристики цих понять. Вважатимемо, що за спілкуванням переважно закріплюються атрибути міжособової взаємодії, а за комунікацією - додаткове значення - інформаційний обмін у суспільстві. З урахуванням цього, спілкування є соціально обумовлений процес обміну думками і відчуттями між людьми в різних сферах їх пізнавально-трудової і творчої діяльності, що реалізується, передусім, через вербальні засоби комунікації. Комунікація - це соціально обумовлений процес передачі і сприйняття інформації як у міжособовому, так і масовому спілкуванні за різними каналами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних засобів. Комунікація також виступає способом формування особистості, оскільки тільки в процесі взаємодії з іншими людьми відбувається соціалізація індивіда і розвиток його здібностей. Це - чинник і умова існування будь-яких людських спільнот - від малих соціальних груп до націй і держав

За сучасних умов рівень розвитку людини, її здатності розкодувати отриману інформацію все більше визначається її залученістю в «мережеве» (М. Кастельс) суспільство, а також рівнем оволодіння сучасними інформаційними технологіями. Внаслідок глобалізації зростає мобільність не лише людей, а й товарів, інформації і ідей. Нові інформаційно-комунікаційні технології змінюють форми соціального буття, проникаючи в більшість областей людської діяльності, зокрема в повсякденне життя. Відбувається становлення нового, інформаційного суспільства. Сучасні технології трансформують не лише способи виробництва продуктів і послуг, але і створюють нові можливості для реалізації громадянських прав, само - реалізації особистості, отримання знань, виховання молодого покоління і проведення дозвілля. В інформаційному суспільстві скорочуються відстані, глобалізація створює безпрецедентні можливості для розвитку регіонів.

Сьогодні радикально змінилася можливість набуття людиною досвіду, оскільки це пов'язано не тільки з її діяльністю в реальному житті. Конкретний досвід індивіда в просторово-часовому контексті буття здійснюється паралельно з опосередкованим, віртуальним, досвідом. Формується принципово новий соціокультурний простір, у якому людина має доступ до всіх часів і просторів одночасно. Даний чинник значною мірою зумовлює універсалізацію і уніфікацію комунікативного простору, який впливає на сприйняття загальних культурних кодів, символів і цінностей, що забезпечують участь індивіда в глобальній комунікації.

Один із найбільш важливих феноменів, породжених комунікаційною революцією, - глобальна інформаційна мережа Інтернет (World Wide Web = WWW). Інтернет, на загальну думку, перетворюється на віртуальну державу, що, незалежно від національних або географічних кордонів, має свою власну «кіберкультуру», територію і населення.

Інтернет з'явився як нова комунікативна система глобального світу. Культура мережі Інтернет і віртуальні технології стають невід'ємною частиною життя сучасної людини. Ці нові реалії вимагають свого концептуального осмислення. Незважаючи на те, що людина не так давно користується мережею Інтернет як комунікативною системою і практикує «паралельне існування» в реальному і віртуальному світах, очевидні ознаки того, що таке існування серйозно трансформує світосприйняття і соціальні аспекти буття людини і суспільства. За сучасних умов використання мережі Інтернет і функціонування у віртуальній реальності стають одними з найважливіших показників рівня культури людини.

Питання сутності і завдань комунікації в умовах глобалізації набули важливого онтологічного і гносеологічного значення. Новий комунікаційний простір наразі знаходиться на стадії формування і наслідки цього процесу ще не повністю з'ясовані. Водночас, сьогодні очевидно, що найбільш прибутковими стають бізнес-сфери, пов'язані не з виробництвом, а з постіндустріальною діяльністю. Боротьба за ринки збуту і виробничі ресурси, контроль за якими був основою влади в індустріальному суспільстві, поступилася боротьбі за канали комунікації, за створення соціальних мереж, що перетворюються на джерела прибуткового постіндустріального бізнесу.

Водночас, неможливо не погодитися з тим, що Інтернет і віртуальна реальність як базові елементи нового світу комунікації концептуально змінюють парадигми не тільки сприйняття, але і розуміння світу. Принципова соціокультурна значущість цивілізаційних трансформацій на засадах нових інформаційних технологій зумовлена тим, що ці трансформації змінюють не тільки соціальну структуру суспільства, але і менталітет людей. Це - новий суттєвий чинник, що уможливлює якісні зміни майбутньої соціальної структури суспільства, його базових цінностей і моральних норм.

Сьогодні вже йдеться про нову форму управління - нетократію (англ. Netocrac увід англ. net - мережа), для якої основною цінністю є не матеріальні предмети (гроші, нерухомість тощо), а інформація. Адже саме повноцінний доступ до достовірної інформації забезпечує владу над іншими членами соціуму (суспільства, країни, держави). Власники матеріальних капіталів поступово втрачають владу на користь творців або тих, хто контролює соціально-інформаційні мережі - нестійкі нематеріальні активи. Це дозволяє стверджувати, що правлячим класом у постіндустріальному суспільстві стають так звані «нетократи», сила і вплив яких ґрунтується на умінні «створювати зв'язки», контролювати інформаційну мережу. Нетократію складають люди з блискучими комунікаційними здібностями і талантом не лише управляти, а і маніпулювати інформацією. Ті, хто не в змозі скористатися перевагами нових інтерактивних технологій, утворюють нижчий клас цифрової ери [2; 4].

Стрімке розповсюдження інформації, глобалізація комунікативного простору, перехід до нової екранної культури впливає на специфіку і форми комунікацій, характер ціннісно-світоглядних установок. Зміна комунікативної парадигми, що наразі відбувається в сучасному соціокультурному просторі, - явище загальноцивілізаційного масштабу. Нові комунікаційні форми створюють якісно інше соціокультурне середовище, яке висуває нові вимоги до людини. Головне в новій ситуації - бути частиною мережевого суспільства, мати доступ до інформації, вміти розкодувати цю інформацію у найбільш адекватний спосіб і, що не менш важливо, брати участь у виробництві інформації. З концептуально - філософської точки зору значний інтерес набуває питання про те, як і наскільки прагнення до глобальності поєднується з формуванням цілісної особистості, оскільки одна з причин системної кризи цивілізації - розрив знання і етичних цінностей, технологічної, інформаційної потужності і моральних принципів.

Сучасний комп'ютеризований світ із мультимедійними глобальними комунікаційними засобами зв'язку - новий етап у розвитку людини і суспільства, що не має аналога в історії цивілізації. На відміну від попередніх етапів, де провідна роль належала силі слова, інформації, зараз цей чинник підсилюється зображенням. З урахуванням того, що соціальний процес значною мірою обумовлений специфікою комунікативних зв'язків, що функціонують у суспільстві, змінюється характер соціалізації особи, посилюється вплив засобів масової інформації на всі соціокультурні процеси. Водночас формування глобального комунікативного простору ставить перед сучасною цивілізацією складні проблеми. Розвиток комунікацій в епоху глобалізації створює умови для нової диференціації суспільства. Виникаюча сегментація одержувачів інформації призводить до нової соціальної стратифікації, що, передусім, визначається рівнем розвитку технологій і залученістю.

Тому шлях гармонізації життєвого світу і соціальних структур, що розвиваються, вбачається в плюралізації інститутів і включенні їх в комунікативний обмін у рамках громадянського суспільства - інституціонального корелята комунікативного співтовариства. На думку Ю. Хабермаса, в умовах глобалізації «…ядро громадянського суспільства утворюють ті недержавні і неекономічні об'єднання і асоціації на добровільних засадах, які укорінюють комунікаційні структури громадськості в соціальних компонентах життєвого світу. Громадянське суспільство складається з тих більш-менш спонтанно виникаючих об'єднань, організацій і рухів, що сприймають резонанс, який соціальні проблемні ситуації знаходять у приватних областях життя, конденсують його і переправляють в озвученому і посиленому вигляді до суспільства» [11, с. 59].

В умовах глобалізації завдання розбудови громадянського суспільства висуває нові виклики комунікації - сприяння вирішенню соціальних проблем, посилення процесів демократизації в країні, своєчасне і об'єктивне освітлення подій з використанням сучасних інформаційних технологій.

Основними завданнями тут виступають: ефективне використання комунікаційних технологій з метою налагодження партнерських відносин між різними секторами суспільства щодо реалізації соціальних програм і розбудови інформаційного суспільства; забезпечення якісної освіти громадянина, захист інтересів різних груп населення; привертання суспільної уваги до ключових подій у соціальному, економічному, політичному житті країни; залучення до діяльності, спрямованої на підтримку соціально незахищених верств населення.

Отже, аналіз сутності соціокультурного феномена комунікації як компонента соціальної взаємодії в умовах глобалізації дозволяє дійти таких висновків.

В умовах глобалізації, з розвитком інформаційного суспільства, інтерактивність стає сутнісною ознакою комунікації. Нові інформаційні технології впливають на взаємовідносини людей, на характер їх спілкування. Внаслідок поширення відчуження людей головним атрибутом їх комунікації усе більш стає віртуальність, що призводить до розриву соціальних зв'язків як у просторі, так і у часі, спричиняючи негативні наслідки і для суспільства, і для особи.

Комунікаційні процеси в інформаційному суспільстві як новому етапі розвитку людської цивілізації характеризується також високою швидкістю, що забезпечується наукоємними, високотехнологічними засобами, зокрема, мережею Інтернет. Поширення Інтернет-технологій на усі сфери життєдіяльності індивідів і соціальних груп стає одним із визначальних чинників соціально-економічного розвитку суспільства.

Якісні зміни щодо сутності комунікації за сучасних умов призводять до формування нових соціальних відносин, унаслідок чого зароджується новий правлячий клас - нетократи, до складу якого входять особи, що найбільшою мірою здатні в рамках цих відносин концентрувати або виробляти і утримувати важливі для влади ресурси.

Завданнями комунікації в умовах сучасного соціуму виступають: інтеграція у світову інформаційну спільноту; подолання інформаційної нерівності; розвиток людського потенціалу і збереження культурної спадщини; розвиток демократії; побудова конкурентоздатної економіки; розвиток правових основ інформаційного суспільства; сприяння розбудові громадянського суспільства задля доступу до якісних послуг, сучасної освіти і охорони здоров'я, забезпечення сталого людського розвитку і соціального захисту.

Размещено на Allbest.ru