Толерантність як культурна цінність цивілізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Толерантність як культурна цінність цивілізації

Андрущенко Т.В.

В умовах культурного плюралізму, діалогу культур толерантність розглядається як важлива культурна цінність цивілізації, яка закладає основу вирішення проблеми міжкультурної та міжнаціональної взаємодії без застосування силових дій та економічного тиску, забезпечує збереження миру та спокою.

Г. Ковадло розглядає толерантність як компенсацією дисенсусу у світі, в якому компроміс недосяжний. Адже саме толерантність поціновує різноманітність, не ідентичність, різність - індивідуальну, суспільну, культурну та ін. Сучасна людина і сучасний світ як ніколи потребують цієї стриманості у ставленні до Іншого, до відмінностей і «неоднаковостей», які існують у світі взагалі. Виховання цієї чесноти та утвердження етосу толерантності (принаймні на рівні людських стосунків) стає нагальною потребою сучасного, досить розпорошеного, різноманітного і пронизаного суперечностями світу. Прихильник толерантності виходить із переконання, що моральна амбівалентність є принципово нездоланною основою буття людини, він не виключає себе з того зла, в якому живе, і не відлучається від того добра, в ім'я якого живе. Йдеться не про ліквідацію насильства, конфлікту тощо. Конфлікт, як і зло взагалі, має надто глибоке коріння в історичному і психологічному досвіді, в самій онтології людини. Може йтися про якісну зміну вектора свідомих зусиль людини - індивідуальних, колективних, соціально-організованих. Ці зусилля спрямовані на те, щоб вирватися із «зачарованого» кола незлагоди, ненависті, нетерпимості тощо. Щоб попереднє зло не стало абсолютною перепоною для майбутнього співробітництва [1].

В. Соколов гостроту проблеми формування цінностей толерантності у сучасному світі пов'язує з низкою причин, серед яких різке розшарування світової цивілізації по економічних, соціальних, морально-етичних, інших ознаках і пов'язане з цим зростання нетерпимості, релігійного екстремізму; загострення міжнаціональних відносин, викликане локальними війнами; проблемами біженців, зміною моральних парадигм тощо [2,с.55].

В. Лекторський драматизм сучасної ситуації вбачає в тому, що, з одного боку, нетерпимість у сучасному світі не зменшується, а зростає, з іншого ж боку, абсолютно ясно, що без культивування толерантності більш, ніж ймовірно взаємне знищення різних цивілізацій, культур, соціальнихі етнічних груп. Уникнути конфронтації цивілізацій, можливість якої сьогодні абсолютно реальна, можна лише на шляху критичного діалогу культур, на шляху відмови від індивідуального і культурного «своєцентризму», на шляху знаходження компромісів і домовленостей, на шляху самозміни, на шляху спільного вирішення тих труднощів, з якими зіткнулася в своєму розвитку сучасна цивілізація [3,с.31].

Особливої актуальності толерантність як культурна цінність цивілізації набуває в умовах глобалізаційних процесів. Як відзначають А. Гал кін та Ю.Красін, перетворюючи світ на цілісний соціум, глобалізація змінює міру оцінки «своїх» і «чужих». Якщо раніше незрозуміле і неприйнятне існувало десь далеко, не зачіпаючи нас безпосередньо, то сьогодні, завдяки новітнім комунікаційним технологіям, вона близько, безпосередньо вторгається в наше життя, вимагає негайної реакції. «Свої» і «чужі» виявилися спресованими в глобальних інформаційних і фінансових потоках. Висока щільність мережі глобальних міжнародних, міжгрупових і міжособових зв'язків не дозволяє відхилитися від контактів, залишитися байдужим або нейтральним. У такій тісній взаємодії різко зростає небезпека відторгнення, ворожнечі і прямих зіткнень. Відвести цю небезпеку може лише культура і навики високої толерантності [4,с.64].

М. Хомяков центральною проблемою сучасної цивілізації вважає протиріччя між універсалізмом, з одного боку, і множинністю самобутніх культур - з іншою. Це протиріччя виявляється не лише статично - в опозиціях типу «універсальні цінності - самобутні культури», але і, що ще важливіше, динамічно - в протиборстві двох тенденцій в рамках мультикультуралізму. А саме глобалізаційним прагненням, що орієнтуються на уніфікацію і єдність, протистоїть прагнення національних культур до збереження своєї ідентичності. Саме цим, на думку М. Хомякова, і пояснюється особлива актуальність і значущість проблеми толерантності в рамках сучасної цивілізації. Насправді, толерантність може стати якимсь нормативним медіатором, посередником між національною культурою, з одного боку, і глобальною цивілізацією - з іншою [5].

Проте до останнього часу розуміння толерантності базувалося на цінностях західної цивілізації. За А. Перцевим, це толерантність, принципи якої були розвинені в космосі західної культури - культури індустріально-ринкової цивілізації; це толерантність, що досягається у відносинах між людьми, які приймають європейські цінності, що поширювалися впродовж Нового часу зусиллями освіти і що стали нині під назвою «загальнолюдських цінностей» основою для документів міжнародного співтовариства; це толерантність, що забезпечується і обґрунтовується суто раціональними засобами, досягається на розумній основі, причому «розум» знову-таки трактується в традиції європейської культури [6].

В. Логвинчук також зауважує, що зазвичай впровадження толерантності в межах окремо взятої самобутньої культури наштовхується на дилему - чи можлива адаптація універсальних цінностей, в тому числі толерантності, до кожної окремо взятої культури, чи не зруйнує навіть мінімальна адаптація універсальних цінностей внутрішньої цілісності цієї культури. Ti культури й релігії, в яких основні цінності суперечать універсальним та апріорі виключають саме функціонування толерантності, змушені змінюватися та втрачати риси самобутності, які суперечать мирному співіснуванню з іншими культурами. І це вимога сучасного світу. Усвідомлення пріоритетної цінності власної культури не повинно означати неповагу до переконань, відмінностей інших людей. Самобутні культури змушені поєднувати усвідомлення пріоритетної цінності власної самобутності з шанобливим ставленням до відмінностей представників інших культур. Інакше вони не зможуть розвиватися у глобальному світі. І в цьому полягає серйозний виклик. Толерантність передбачає існування розмаїття та «інакшість», але лише в тому випадку, якщо остання не виключає мирне співіснування множин «інакшостей» [7,с.3].

Загострення міжнародних відносин в останнє десятиріччя, ескалація екстремізму, тероризму, насильства, поширення антиглобалістичних рухів є свідченням того, що цінності західної цивілізації, зокрема, толерантність, не сприймаються значною кількістю людей у багатьох країнах світу. Звідси, випливає необхідність переформулювання деяких базових принципів теорії толерантності.

На думку А. Перцева, основною причиною такого становища виявляється поверхневе або тенденційне тлумачення толерантності в західному суспільстві, нерозуміння того, що толерантність сама по собі ще зовсім не забезпечує дійсного взаєморозуміння між представниками різних етносів, соціальних шарів, між носіями різних культур. Багато прибічників толерантності бачать в ній панацею, ліки від всіх соціальних лих. Вони не усвідомлюють при цьому, що толерантність - лише проміжний етап в русі від конфлікту до дійсного взаєморозуміння та взаємодії. Отже, толерантність - це перехідний стан від конфлікту, що виливається в насильство, до взаєморозуміння і співпраці [6].

М. Хомяков наполягає на необхідності радикального переосмислення цінності толерантності. Глобалізація і зіткнення культур поклали край епосі Просвітництва, що робить неможливим відшукання однієї «дійсної» теорії толерантності, придатної для всякої істоти, яка в достатній мірі володіє розумом і здоровим глуздом. Сама раціональність в такому суспільстві істотно плюральна, а тому нова теорія толерантності повинна також базуватися на плюралізмі парадигм її обґрунтування.

Оновлене розуміння толерантності, за М. Хомяковим, повинне відмовитися від пошуків однієї істинної у всіх контекстах абстрактної моделі. Плюралізм парадигм толерантності означає множинність стосунків, що позначаються цим терміном. Більш того, ці відношення не можуть бути зведені до якогось формально загального поняття і являють собою деякий контекстуально (тобто культурно) залежний спектр стосунків. При цьому толерантність розглядається як спосіб, за допомогою якого затверджується завжди якась інша цінність - свобода, рівність, справедливість тощо. Спосіб здійснення цінності не менш важливий, ніж сама цінність. Aлe він в набагато більшій мірі залежний від соціально-культурного контексту. Саме тому різні культури мають різні моделі толерантної свідомості. Звідси, базовим положенням такої концепції є переконання в можливості і необхідності відшукання стосунків толерантності практично в будь-якій культурі [8,с. 108-- і 10].

В. Логвинчук з точки зору плюралізму трактувань толерантності виділяє два основних підходи до розвитку толерантності в суспільстві. Перший, інтолерантний за своїм змістом, намагатиметься знайти «справжню, істинну» толерантність без будь-якої прив'язки до культурного середовища. В такому випадку толерантність насаджуватиметься майже в насильницький спосіб. Визначення толерантності застосовуватимуться жорсткі й догматичні, тоді як культурне середовище розглядатиметься як щось пластичне, гнучке, що може бути зміненим, пристосованим до універсалізму толерантності. На противагу інтолерантному підходу розвитку толерантності існує інший - толерантний. Його суть полягає у визнанні необхідності символізації толерантності так само, як і інших універсальних цінностей в кожній окремій культурі. Тоді плюралізму культур в ідеалі буде відповідати множинність парадигм толерантності. Якщо йти цим більш затратним, з точки зору економії часу, але набагато ефективнішим шляхом, будь-який успішний проект формування толерантності має розпочинатися з вивчення особливостей конкретної культури, обґрунтування її застосування саме за допомогою символіки та цінностей цієї культури і завершуватися вкоріненням толерантності в ній [7,с. 10].

Отже, в сучасному глобальному та полікультурному світі толерантність не може і не повинна базуватися на одному обґрунтуванні, що виключає всі інші. Зокрема, як відмічають автори монографії «Соціологія міжетнічної толерантності», не має сенсу намагатися сприяти розвитку толерантності в теократичних суспільствах, аргументуючи її необхідність принципом індивідуальної автономії, оскільки він є принципово протилежним основним установкам цих суспільств. Один з можливих виходів з цього положення - плюралізм підстав толерантності, уміння користуватися різними ресурсами, які дає історія цієї ідеї, для сприяння толерантності у сучасному світі. Це означає, що, затверджуючи принципи прав людини, не слід забувати і про те, що толерантність сповна може бути обґрунтована і багатьма іншими способами, мабуть, менш стабільними в довгій перспективі, але більш прийнятними на сьогоднішній день. У сучасному світі зустрічаються (і навіть часом стикаються) абсолютно різні за своїми принципами культури і цивілізації. Зовсім не всі з них розділяють європейський принцип автономії індивіда, що має право самому визначати своє життя і долю. Тому, не дивлячись на найбільшу стабільність заснованих на правах людини теорій, всі інші концепції і до цього дня зберігають свою цінність. У обстановці взаємодії культур, цивілізацій і цінностей, що не виключають протиріч, не можна серйозно розраховувати на панування єдиної «найбільш істинної» теорії толерантності. Плюралізм сучасного світу вимагає плюралізму підстав толерантної свідомості [9,с.24--25].

Таким чином, у сучасному світі толерантність виступає в якості основної світоглядно-моральної і політичної установки зближення цивілізацій, що містить значний миротворчий потенціал. Реалізація цього потенціалу вимагає подальшого діалогу та співробітництва між представниками різних культур та різних наук щодо вдосконалення розуміння ідеї толерантності, її основоположних принципів, цінностей, умов формування, форм і методів виховання та втілення цих ідей у життя.

Список використаних джерел

толерантність міжкультурний міжнаціональний цивілізація

1. Ковадло Г.П. До питання про цінність толерантності у сучасному світі [Електронний ресурс] / Г.П. Ковадло // Мультиверсум. Філософський альманах. - K.: Центр духовної культури. - 2005. - № 51. - Режим доступу: www.filosof. com.ua /J ornel /М_51 /Kovadlo.htm

2. Соколов В.М. Толерантность: состояние и тенденции / В.М. Соколов // Социологические исследования. - 2003. - № 8. - С.54-63.

3. Лекторский В.А. Эпистемология классическая и неклассическая / В.А. Лекторский. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 256 с.

4. Галкин А.А. Культура толерантности перед вызовами глобализации / А.А. Галкин, Ю.А. Красин // Социологические исследования. - 2003. - № 8. - С,64-74.

5. Хомяков М.Б. Уральский межрегиональный институт общественных наук: прояснение концептуальных оснований проекта [Електронний ресурс] / М.Б. Хомяков // Толерантность. Вестник Уральского межрегионального института общественных отношений. - 2002. - № 1. - Режим доступу: http://www. eunnet. net/vest imion/01 02/001. html

6. Перцев А.В. Ментальная толерантность [Електронний ресурс] / А.В. Перцев // Толерантность. Вестник Уральского межрегионального института общественных отношений. - 2002. - № 1. - Режим доступу: http://www.eunnet. net/vestimion/01_02/004.html

7. Логвинчук В.В. Толерантність як ціннісна детермінанта політичної культури: Автореф. дис... на здобуття наук, ступеня канд. політ, наук за спец.: 23.00.03: «Політична культура та ідеологія» / В.В. Логвинчук. - K., 2007. - 20 с.

8. Хомяков М.Б. Толерантность - парадоксальная ценность / М.Б.Хомяков // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2003. - Т. VI. - №4. - С.98- 112.

9. Социология межэтнической толерантности / [Отв. ред. Л.М. Дробижева]. - М.: Институт социологии РАН, 2003. - 222 с.

Размещено на Allbest.ru