Трансформація моральних пріоритетів в контексті державотворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація моральних пріоритетів в контексті державотворення

Шаповалова І.В.

Історичне існування моралі як важливішої сфери суспільної свідомості, що відображає абстрактні ідеальні погляди, ідеї, думки про добро і зло, честь і безчестя, борг, совість тощо, традиційно пов'язується з упорядкуванням, організацією та регуляцією відносин між людьми, зі створенням та впровадженням нових механізмів соціальної взаємодії, які спрямовані на оптимізацію і раціоналізацію діяльності соціальних суб'єктів [ 1 ,с. 1 -7]. Адже мораль є однією з найважливіших форм суспільної свідомості, яка пронизує весь процес життєдіяльності суспільства, виступаючи регулятором людської поведінки в усіх сферах життєвої активності: від побуту до політики, від економіки до духовної творчості. Морально-етичні чинники регулюють поведінку людей і створюють умови для їх гармонійного буття в суспільстві за допомогою таких категорій, як добро, справедливість, обов'язок, честь, совість, гідність, щастя [2]. Будь-яка свідома діяльність людини спрямовується значною мірою моральними нормами, імперативами, настановами, цінностями. Оскільки саме мораль покликана відповісти на запитання: як слід діяти, вести себе, або досягти блага, успіху, визнання, любові, пошани, співчуття тощо [3,с. 134]. Саме тому мораль посідає чільне місце надзвичайно складному процесі державотворення, який потребує гармонійного поєднання цілого комплексу матеріальних і духовних чинників.

За умов, коли Україна переживає не одну, а цілих три трансформації: перехід від диктатури до демократії, від колонії до самостійної нації та від економічного занепаду до оздоровлення і зростання [4,с. 12] регулятивний потенціал нормативної системи моралі набуває особливої значущості, оскільки правові регулятори поведінки соціальних суб'єктів діють не в повному обсязі. Зокрема, як зазначає І.О. Хрімля, відчувається неврегульованість і повільність прийняття основоположних законів, їхня низька якість, половинчатість, відсутність матеріальної бази для реалізації [1,с.21]. За таких умов лише висока моральна культура людей може сприяти збереженню гуманістичних принципів життя, таких як порядок, дисципліна, погодженість, справедливість, уважне ставлення до почуття власної гідності кожного.

Фундаментальне значення моралі у складні періоди суспільного життя відзначали багато мислителів усіх часів. Так, відомий ідеолог анархізму П. Кропоткін стверджував: «Без панівного морального зв'язку між людьми, без якихось моральних зобов'язань, добровільно на себе взятих і таких, які поступово стали звичкою, ніяке суспільство неможливо» [3,с.134]. Людство давно зрозуміло, що деморалізація суспільства - це прямий шлях до його загибелі. І навпаки: високий моральний дух здатний творити чудеса, з тріумфом виводити країну із, здавалось б, безвихідних ситуацій [3,с.136].

Проте суспільна мораль пострадянського періоду також переживає гостру кризу. Стандарти «подвійної моралі», якими були вимушені керуватися у своєму житті радянські люди досить тривалий час, виявилось дуже важко викоренити навіть через двадцять років після загального визнання та засудження усіх їхніх «тупиків» й «парадоксів» [5,с.42-52]. Розрив між словом і ділом, ідеологією і життям, світоглядом і практикою, який був ключовою характеристикою суспільної моралі радянського періоду, нажаль нерідко ми відчуваємо й у нашому теперішньому житті. Адже й сьогодні не лише представники старшого покоління, але й молоді люди, нерідко керуються у своїх діях типовими для морально-двоїстих вчинків зовнішніми мотивами, а на виправдання використовують один (або кілька) із стереотипів: «всі чинять так»; «мені це не під силу»; «чому - я, нехай це зроблять інші», «він сам винен», «я не знав, що це не добре»; «я не сподівався, що так вийде» та ін. [5,с.46].

У спадок від радянських часів дістався українцям принцип позапублічності індивідуального життя («Моя хата скраю»), який багато хто намагається видати за споконвічну рису українського менталітету. Насправді намагання відмовлятися від публічного життя, замкнутися у своєму маленькому світі - це породження соціалізму - наслідок впливу кількох чинників: 1) боротьби КПРС з психологією «національної обмеженості», тобто денаціоналізації українського народу, нищення у його представників відчуття причетності до національного цілого, творця своєї історичної долі; 2) неприйняття більшістю громадян комуністичного космополітизму, таких симулякрів комуністичної ідеології, як інтернаціональний обов'язок, соціалістичний колективізм тощо; 3) усвідомлення фальші декларованих прав і свобод особи, отже реальність небезпеки включення в активне громадське суспільно-політичне життя; 4) потреба вижити, пристосуватися у ворожому людській індивідуальності середовищі [3,с. 140].

За таких умов загальне, спільне (державне, колгоспне) сприймалося як відчужена дійсність, яка ворожа індивіду, є джерелом визиску, примусу, становить загрозу добробуту особи і навіть її життю. Від такого «спільного», загального людині краще, по можливості, бути подалі. А тому життєва стратегія українців «налаштована на відмову від публічності» [3,с. 141]. Й донині українська людина створює не загальний світ спільного існування особистостей у вигляді правил їхніх взаємовідносин, а свій партикулярний світ [6,с.231].

До того з відмовою від радянського минулого, переходом до ринкового способу життя, вибором західної моделі розвитку, новими політичними реаліями на зміну переважно східній - колективістичній парадигмі моральних стосунків у нашому суспільстві прийшла (можливо, ще не остаточно) індивідуалістична мораль, більш притаманна західноєвропейському і американському світам. Відтак, етичній моделі «Один за всіх і всі за одного» прийшла на зміну інша - «Кожний на себе» [7,с.8], яка вже по-новому стимулює притаманну українцям відмову від публічності.

Так, за даними «Європейського соціального дослідження» (проект реалізуються з 2002 року у 24 країнах Європи, а з 2004 року в Україні) на запитання «Як Ви вважаєте, люди в основному намагаються допомагати іншим або переслідують власний інтерес?» більшість українців (57,2%) відповіли, що люди у більшій чи меншій мірі переслідують власний інтерес. Тих, хто вважає, що люди в основному прагнуть допомагати іншим у два з .пишнім рази менше (23,3%). Майже кожен п'ятий (19,4%) зайняв нейтральну позицію в оцінці дихотомії «егоїзм - альтруїзм» (респонденти відповідали на дане запитання за 11-ти бальною шкалою, де 0 відповідає варіанту відповіді «люди в основному переслідують власний інтерес», а 10 - «люди в основному прагнуть допомагати іншим»). Середній показник даного індикатору, який розглядається як індекс егоїзму - альтруїзму, склав 3,8, що відбиває значне зрушення у масовій свідомості у бік власного інтересу. Показово, що таке значення індексу егоїзму - одне з самих високих серед європейських країн [8,с.123].

Таким чином, радянський колективізм, який між іншим стимулював з дитинства розвиток таких моральних якостей як взаємоповага та взаємодопомога, у сучасних суспільних реаліях замінив навіть не індивідуалізм, а скоріше прагматизм. До речі, якщо за радянських часів слово «прагматик» вживалось винятково у негативному розумінні - так називали людину, яка з усього намагалася мати користь для себе, нехтуючи інтересами інших, то сьогодні прагматиками називають ділових людей, які «роблять справу, а не базікають». Хоча на справді прагматизм як філософський напрям, представлений Ч. Пірсом, В.Джемсом та іншими, фактично заперечує поняття істини, оскільки пропонує вважати істинним тільки те, що є вигідним і навпаки. Отже, мораль для прагматика, як і істина, є поняттям функціональним: моральне те, що для мене і моєї справи вигідне [7,с. 10]. Як зазначає Г. Балл, суто прагматична поведінка завжди протиставляється моральній. Адже у мотивуванні моральної поведінки суб'єкта відіграють істотну роль схвалювані культурою норми людського співжиття, в той час як суб'єкт прагматичної поведінки прагне лише досягнення своїх цілей, що випливають з його інтересів [9,с. 15].

Ще одне глибоке джерело деформації моральності, що дісталось нам у спадок від радянської системи, пов'язано з недоліками планової системи господарства та адміністративно-командної системи управління. У перші роки становлення та ринкових трансформацій молода українська держава у досить тяжкій формі переболіла так званою «хворобою власності», симптоми якої гостро відчувались вже протягом останніх радянських десятиріч. Її симптоми мали прояв у тому, що у масовій свідомості радянських людей було значною мірою втрачене почуття господаря, відповідальності, бережливості, працелюбства, а їхнє місце зайняли байдужість, знеохочення. Сформоване і зміцніле протягом радянського періоду почуття «не господаря» із сфери відносин власності поширювалось на інші сфери суспільного життя, що у свою чергу згубно позначалось на свідомості людей, їхніх почуттях і настроях [5,с.61 ]. На відродження господарського ставлення до справи й пробудження творчої енергії людей знадобилось багато часу, проте й сьогодні ще передчасно стверджувати, що українське суспільство остаточно позбавилось цієї хвороби, час від часу зустрічаються рецидиви. Про них свідчать розповсюджене серед населення споживацьке ставлення до життя.

Хоча ми досі відчуваємо у економічній культурі населення наслідки радянських господарських механізмів, нова мораль ринкового суспільства знаходить собі живлющій грунт в економіці у специфічних формах. Так, зазначає В.Титаренко, те що вчора вважалось спекуляцією, тепер називається бізнесом. Цілком нормально нині сприймається, коли політик, бізнесмен чи приватний телеканал, не червоніючи називають себе слово «чесний». Анахронізмом нині видається поняття суспільно корисної праці. У лікарнях чітко діє формула: «Хочеш жити - плати!». Своєрідного розвитку мораль набуває у сфері науки і освіти. Якщо раніше захист кандидатських і докторських дисертацій, видання монографій вважався справою честі вченого, то тепер на науковому ринку певною нормою стає підготовка публікацій і написання дисертацій на замовлення. Певні моральні виникли і продовжують існувати із запровадженням платного, приватного навчання. Тепер реально кожному, незалежно від того, як навчався в школі, вступити до вищого навчального закладу. Але щоб батьки платили, їхнім дітям-студентам не бажано отримувати, а викладачам ставити їм погані оцінки, що не кращім чином позначається як на рівні знань, так і на моральності молодої зміни [7,с.8-9].

Навіть на загальнодержавному рівні розмитість меж між високою та повсякденною мораллю в контексті економічної проблематики ми знаходимо в дискусії з приводу декриміналізації тіньового бізнесу, реприватизації незаконно приватизованих підприємств, у законодавчих ініціативах, що виключають з переліку корупційних дій отримання службовцями подарунка або грошового еквіваленту, що не перевищує певної суми тощо. У вітчизняній науковій літературі неоднозначні за своїми наслідками посткомуністичні трансформації в економічній сфері зазвичай описуються з акцентом на дисфункціональних соціальних явищах із значною долею нормативізма та закликів до реморалізації економічної діяльності. Так для опису сучасного стану вітчизняної економіки вживаються такі поняття як: «кримінальна корумпованість», «тіньова клановість», «шахрайство», «хижість» [ 10,с. 16].

Зміни, що відбулись у суспільній моралі, пов'язані між іншим з тією обставиною, що вивільнившись від обмежень попередньої політичної і господарської систем, отримавши очікувану свободу, український соціум опинився в ситуації невизначених перспектив розвитку. Оскільки пошук свого історичного шляху на основі національної ідеї не увінчався успіхом ставка було зроблена на запозичення в одному випадку західної, у іншому випадку - східної моделі соціального розвитку. При цьому уся творча енергія соціуму сплямувалась на цінності споживання, нагромадження матеріальних і фінансових ресурсів [7,с. 13], в результаті чого традиційні демократичні цінності були значною мірою деформовані. Базові для західного суспільства поняття ринкової економіки набули за роки незалежності не властивого їм економічного, соціального і морального змісту. Окрім того, разом з отриманими після проголошення незалежності України свободами автоматично не поновилися втрачені моральні цінності, відчуття відповідальності за загальнонаціональну справу. Нові форми людської активності, приватне підприємництво в українському суспільстві часто ототожнювалось з антиправними діями (для чого, нажаль, були підстави) і мали наслідком зубожіння населення та розшарування суспільства на багатих і бідних.

суспільний мораль державотворення пострадянський

Список використаних джерел

1. Хрімля І.О. Мораль та право як регулятори відносин у сучасному українському соціумі: автореф. дне. на здобуття наук, ступеня канд. філософ, наук: спец. 09.00.03 / І.О. Хрімля. - Донецьк, 2007. - 18 с.

2. Гордієнко М. Етико-моральні імперативи політичного процесу / Михайло Гордієнко

3. Стратегії розвитку України: теорія і практика // О.С. Власюк. - K.: НІСД, 2002 - 864 с.

4. Сакс Д. Економіка перехідного періоду. Уроки для України / Джефрі Сакс, Олександр Пивоварський [пер. з англ. О. Пивоварський]. - K.: Основи, 1996. - 345 с.

5. Духовне оновлення суспільства / В. Андрущенко, Є. Бабосов, Л. Губерський та ін. - K.: «Либідь», 1990. - 200 с.

6. Швецова А. Національний характер як феномен культури / А. Швецова. - Сімферополь: Таврія, 1999. - 265 с.

7. Титаренко В. Відношення політики і моралі як предмет наукового інтересу і актуальна проблема суспільного життя / В.Титаренко // Соціальна психологія. - 2007. - Спецвипуск. - С.5-13.

8. Ефименко Т. Экономическая ментальность украинского этноса / Татьяна Ефименко // Социология: теория, методы и маркетинг. - 2007. - № 2. - С,103-127.

9. Балл Г. Актуальні методологічні проблеми дослідження моралі і моральної поведінки / Г.Балл // Соціальна психологія. - 2007. - Спецвипуск. - С.14-22.

10. Демкив О. Экономическая мораль украинского общества /О. Демкив, Л. Кондратюк // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2007. - № 4. - С,5-37.

Размещено на Allbest.ru