Українська еліта: деякі проблеми розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Українська еліта: деякі проблеми розвитку

Скорченко Ю.О., Мезеря О.А.

Соціальні й економічні перетворення в Україні, в основі яких лежать процеси переділу власності, викликали зміни у всіх сферах життя суспільства. Особливістю трансформаційних процесів , що відбуваються, є тривалість і глибина аномії, обумовлена випереджальним розкладанням старих соціальних інститутів у порівнянні з формуванням нових, а також прискорений, стрибкоподібний характер нинішніх метаморфоз. В У країні складається раніше неіснувавший тип соціуму, розвиток якого в повному обсязі поки передбачити складно. Істотні зміни торкаються таких аспектів соціальної системи як легітимізація влади й соціальної ієрархії; місця й ролі особистості в суспільстві; співвідношення волі й рівності, а також місця традицій у суспільній свідомості. Якщо колись демократія вважалася кращою альтернативою монархії й аристократії, то сьогодні їй необхідні більша легітимність і обґрунтованість.

Соціальна стратифікація сучасного українського суспільства ще до кінця не склалася, оскільки трансформаційні процеси далекі до завершення. Проте, відбувся перехід від етакратичного типу соціальної структури, де положення прошарків визначалося їх місцем у владній ієрархії до нового типу де діє безліч різноманітних факторів і критеріїв, що визначають ранг соціальної групи й індивіда в соціальній стратифікації.

Найбільші зміни відбулися в елітному й пределітному шарах українського соціуму. Вони розширилися за рахунок включення великої кількості приватних власників, які влилися в елітний шар і вже не просто лобіюють власні інтереси у владних структурах, а по суті, приватизували можливості держави у розпорядженні ресурсами. У сьогоднішніх умовах процеси формування посткомуністичного українського суспільства з новими соціальними структурами - олігархією, аристократією відбуваються в контексті інституціоналізацїї сучасних еліт, відродження станових структур, спроб реставрації дворянства тощо.

Група великих власників (олігархів), яка виникла наприкінці XX ст., утворила соціальну базу нинішнього політичного режиму. Олігархи забезпечують його підтримку й одночасно впливають на здійснювану в Україні економічну політику.

Нинішній істеблішмент за своїм походженням й соціально-типовими рисами є неоднорідним. Він виглядає як своєрідний симбіоз представників старої номенклатури й нуворишів, що прийшли у політику зі значними капіталами й помножили їх за період перебування біля влади. Ще Аристотель відзначав, що і аристократія і демократія поступово утворюють експлуататорські й корумповані форми, які сполучаються зі зловживанням владою й обмеженням свободи. Це може привести до перевороту, після якого демократії стають своєрідними аристократіями, а найчастіше - олігархіями[1,с.541-542]. Через тисячі років сила пророкувань геніального мислителя античності не ослабла. Олігархи й сьогодні використовують демагогічні трюки в боротьбі за владу й багатство, маніпулюють масами.

Актуальним у цьому контексті стає уточнення місії, ролі, функцій економічної й соціально-політичної еліти в житті українського соціуму XXI ст. Це і є предметом даної статті.

Коло питань, що цікавлять нас, відображено у науковій літературі, що аналізує теорії соціальної структури, теорії еліт (М.Бердяев, М.Вебер, Р.Міллс, Р.Міхельс, Г.Москі, Ф.Ніцше, X. Ортега-І-Гассет, В.Парето[2] тощо). Наприклад, В.Парето й Дж.Хіглі під елітою розуміють меншості суспільства, що відіграють ключову роль у виробленні й реалізації стратегічних зв'язків у процесі функціонування соціуму. Політична еліта, на їхню думку, існує в будь-якому ієрархизованому суспільстві.

У західній злітології є безліч теоретичних концепцій і підходів. До основних напрямків належать: макіавеалістська школа, ціннісні теорії, теорії демократичного злітизму, плюралістична концепція еліт тощо. Так, у ціннісних теоріях (X. Ортега-І-Гассет) робиться акцент на високі моральні якості еліти, що править у благо всього суспільства. У теорії демократичного злітизму (М.Вебер) обґрунтовується необхідність існування еліти - шару компетентних керівників.

Важливі для розуміння ролі істеблішменту в соціальному розвитку суспільства праці І.Ільїна, П.Сорокіна, А.Тойнби, О.Шпенглера[3] та ін. Проблеми формування української еліти аналізуються в добутках В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Костомарова, В.Липинського[4] та ін. Різні соціальні ролі еліти на сучасному етапі вивчають російські вчені Г.Ашин, О. Гаман-Голутвина, Е.Охотський, В.Радаев, О.Шкаратан, А.Пахарєв[5] та ін. Серед українських дослідників цими проблемами займаються І.Белебеха, С.Вовканич, М.Головатий, О.Крюков, Б.Кухта, Л.Мандзій, С.Приходько, М.Шульга[6] та ін.

Стаття має на меті розгляд місця й ролі аристократії, олігархії в житті соціуму, зокрема, формування й подальший розвиток сучасного українського істеблішменту.

Аналіз актуальних проблем української еліти доцільно почати з постановки питання про важливість створення національної аристократії. Ніяке серйозне соціальне відновлення, у тому числі й глибока якісна зміна еліти, неможливі без наявності аристократії.

Аристократія - привілейований шар суспільства. Його основу складають представники шляхетних родин, знаті. Аристократією також називається форма державного правління меншості найбільш знатних представників суспільства ( на відміну від монархії або демократії). Уперше цей термін був уведений в оборот античними мислителями Платоном, Аристотелем. У складі терміна етимологічні частини зі значенням «кращий» і «паную».

Аристократія - складова частина еліти, тонкий і досить коштовний соціальний шар, що утворюється у наслідку тривалої й стійкої наступності у формуванні груп індивідів з високим суспільним статусом. Соціальна група є носієм системних якостей, що не зводяться до характеристик індивідів, що входять до її складу. Вона має якості за якими можна робити висновки про цілісність групи як соціальної спільноти. Такий шар (група) є реальним лише в тому випадку, коли вона має властивість самовідтворення. Це забезпечує репродуцирування ядра групи як умови, що визначає його стійкість, а крім того пов'язане з усвідомленням членами групи своїх інтересів, їх самоідентифікацією й механізмом самоорганізації.

Суспільство повинне серйозно працювати десятки років, утворити середній клас, буржуазію, нагромадити родову пам'ять, сімейні традиції тощо для створення необхідних умов виховання тонкого шару національної аристократії. Саме аристократія є «закваскою» при формуванні громадянського суспільства. Складність наробки аристократизму в сьогоднішніх умовах пов'язана з тим, що його немає в навколишній дійсності. Україну поглинає плебейство - невихованість, некультурність, хамство, примітивність, брехливість, жадібність, обмеженість. Плин психічної енергії сучасників поки що не спрямован убік розвитку аристократизму.

Кожному історичному (цивілізаційному) типу суспільства відповідає свій тип аристократії. Взагалі існує два базових типи аристократії: за походженням та за майновим статусом. Аристократом може стати як мінімум друге покоління - виросле з розумінням приналежності до цього статусу. Основною відмінністю аристократії від олігархії є турбота представників аристократії про благо держави, всього народу, а не тільки про свою особистість або про власний соціальний шар.

Сучасний тип аристократії почав складатися в ХУІІ-ХІХ ст. у Західній Європі. Він являв собою стійку групу соціальної еліти, що утворювалася в процесі інтеграції феодально-дворянської аристократії, вищих шарів буржуазії, політичної, військової, наукової й культурної еліт.

У вітчизняній історії політичний істеблішмент бюрократичного типу створювався за службовим принципом. Владну еліту становив переважно вищий ешелон української шляхти, що формувався за принципом «привілеї - за службу». Службовий принцип було покладено у підгрунтя радянської номенклатури. Сьогодні цей принцип поступився місцем олігархічному. Усе більш очевидною стає роль економічно домінуючих груп у виробленні політичного курсу й у формуванні нового істеблішменту, який виступає як об'єкт суперництва конкуруючих економічних угруповань. Починаючи з 90-х років XX ст. Україна поступово перетворилася в співтовариство самодостатніх політико-фінансових кланів, що претендують на прийняття ключових політичних рішень. До складу політичної еліти був включений вищий ешелон керівників держави й провідних політико-фінансових груп, а джерелом політичного впливу стала приватна власність.

Основні етапи розвитку нинішнього істеблішменту в Україні в найбільш загальних рисах виглядають у такий спосіб:

початок 90-х років - «пределіта», що складалася із представників старої радянської номенклатури. Вона проголосила спочатку суверенітет, а потім і незалежність У країни;

друга половина 90-х років - ознаменувалася трансформацією господарсько-бюрократичних шарів у професійну політичну еліту, якій були властиві клиентелистский тип у комбінації з регіонально-клановим характером формування й відтворення. Примітною рисою цього етапу було часткове відновлення істеблішменту, його омолодження;

кінець 90-х років - теперішній час - провідною тенденцією сучасного періоду є олігархізація еліти, активне зрощування бізнесу й влади. Напівлегальна політична корупція стала масовим явищем.

До проблем українського істеблішменту необхідно віднести:

перевагу кланових і особистих інтересів над суспільними;

невисокі моральні якості і як результат - недовіра з боку абсолютної більшості громадян;

низький рівень професійної підготовки й відсутність стратегічного мислення.

Таким чином, недостатня ефективність політико-управлінської діяльності й відчуження еліти від суспільства, поглиблення соціальної прірви між пересічними громадянами й представниками істеблішменту є негативними реаліями української дійсності.

Аналізуючи проблеми становлення й розвитку національної еліти, слід зазначити соціокультурні кордони України, які проявляються в етноконфесійних традиціях, російськомовному світі мегаполісів тощо. Нечисленність і незавершеність формування національної еліти уявляє деяку небезпеку для розвитку нинішньої державності. Нації без утвореної еліти, здатної на безкорисливий патріотизм і самовіддачу на благо держави й суспільства нежиттєздатні.

Історична маргіналізація української аристократії виявилася в її полонізації й русифікації. Звідси й потоки гострих протиріч із приводу вибору шляхів розвитку між українофілами, русофілами, лібералами, консерваторами й радикалами. Соціальна розмежованість виявляється в територіальній клановості істеблішменту. Соціокультурна біполярність, розмежованість українського соціуму робить скрутною консолідацію суспільства тільки на одній з культурно-історичних традицій - проросійській або західноєвропейській. У підсумку - розгойдування «гойдалки» між прихильниками різних соціокультурних традицій призводить до моральної деградації, деінтеллектуалізації соціуму. Таким чином, ігнорування соціокультурної розмежованості стало реальною драмою українського народу, що має наслідки, які далеко йдуть.

Еліта - це сукупність індивідів, що володіють якостями, які становлять ціннісний образ, на який орієнтуються інші члени суспільства. Сучасний істеблішмент - це еліта за формальною ознакою. Його неефективність полягає не тільки в недоліку досвіду, знань і вмінь, але найголовніше - він не має внутрішньої потреби враховувати інтереси всього українського суспільства. Головним для нинішньої національної еліти є орієнтація на цінності власного споживання. Звідси - пріоритет корпоративних інтересів над загальнонаціональними, надзвичайно високий рівень корум- пованості влади. Якість реалізації політичною елітою своїх суспільних функцій залишається занадто низькою. Зрозуміло чому більш половини громадян України негативно ставляться до нинішньої еліти. Разом з тим соціум досить інертний, пасивний. Здебільшого українці незадоволені навколишньою соціальною реальністю. Суспільство страждає від занепаду моралі, відбувається подальша деградація моральних цінностей. Громадяни знаходяться в таких умовах, що бояться змін, бояться, що буде ще гірше, тому просто ухвалюють ті правила, які пропонуються елітою. Самі по собі маси не здатні позбутися влади й впливу панів. Широкі верстви населення сьогодні є лише масовкою усередині елітних змагань. Їхня самостійність почне виявлятися тільки після істотного ослаблення олігархічних і аристократичних еліт. У цій ситуації контреліта (люмпен- інтелігенція) очолить комуністичні бунти пролетарів. Але, в остаточному підсумку, тріумфує буржуазія, що вирощує капіталізм - лад, який здатний надавати масам практично необмежену кількість продуктів споживання (споживчий рай).

На закінчення доцільно відзначити, що одним з основних механізмів формування українського істеблішменту є володіння значним капіталом. Хто має гроші той має можливість брати участь у керуванні країною. В Україні відсутня політична еліта, яка змогла б створити й утримувати суспільно-політичну стабільність, координувати модернізацію й розвиток країни. Існуючі загони національної еліти роз'єднані, як правило, переслідують власні економічні інтереси. Разом з тим, нинішній істеблішмент соціально й ідеологічно мобільний, здатний на компроміси.

Сьогодні перед українською елітою постають кілька великих актуальних проблем:

збереження й забезпечення справжньої національної незалежності не знімається з порядку денного;

кардинальне підвищення рівня й поліпшення якості життя громадян країни;

подолання дестабілізуючих протиріч у середовищі правлячої еліти, а також розбіжностей між регіонами й центром;

активне залучення громадян у суспільно-політичне життя країни;

правильний стратегічний вибір геополітичної траєкторії розвитку соціуму.

Таким чином, здійснення цих глобальних завдань буде справжньою перевіркою ступеня розвиненості й організованості істеблішменту, а також яка буде соціальна організація суспільства в цілому. Наявність діючої, активної еліти як на загальнонаціональному так і на регіональному рівнях є домінуючим чинником, що визначає долю країни. Тільки при наявності повнокровної політичної еліти з'явиться можливість побудови розвиненої держави, формування громадянського суспільства.

українська еліта соціальна стратифікація

Список використаних джерел

Аристотель. Политика /Аристотель Сочинения в 4 т. - М.: Мысль, 1983. Т.4. - 830с.

Бердяев Н.А. Самопознание / Н.А.Бердяев,- М.: Книга, 1991. - 353с.; Вебер М. Избранные произведения / М.Вебер. - М.: Прогресс, 1990. - 808с.; Миллс Р. Властвующая элита / Р.Миллс. - М.: Директ-Медиа, 2007. - 844с.; Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии / Р.Михельс // Диалог. - 1991. - № 3. - С.44-46; Моски Г. Правящий класс / Г.Моски // Социс. - 1994. - № 10. - С.176-187; Ницше Ф. Сочинения в 2 т. / Ф.Ницше,- М.: Мысль, 1992. Т.2. - 702с.; Ортега-и-Гассет X. Избранные труды / X. Ортега-и-Гассет. - М.: Из-во «Весь Мир», 1997. - 704с.; Парето В. Компендиум по общей социологии / Антология мировой политической мысли В 5т. / В.Парето. - М.: Мысль, 1997. Т.2. - 830с.

Ильин И.А. Собрание сочинений в 10 т. / И.А.Ильин. - М.: Русская книга, 1994. Т.З. - 592с.; Сорокин П.А. Человек.Цивилизация.Общество / П.АСорокин. - М.: Политиздат, 1992. - 543с.; Тойнби А. Постижение истории / А.Тойнби. - М.: Прогресс, 1991. - 736с.; Шпенглер О. Закат Европы. В 2-х томах / О.Шпенглер. - М.: Мысль 1993.Т.1. - 663с.; Т.2, 1998. - 606с.

Антонович В.Б. Моя сповідь: вибр. іст. та публіцист, твори/ В.Б.Антонович. - К.: Либідь, 1995. - 816с.; Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці /

М.П.Драгоманов. - K.: Наук, думка, 1970. Т.1. - 531с.; Костомаров М.І. Твори у

т./ М.І.Костомаров. - К: Дніпро, 1990. Tl. -538с.;Т.2. - 780с.; Липинський В. Листи до братів-хліборобів / В.Липинський. - K.,Філадельфія, 1995. - 470с.

Ашин Г.К. Современные теории элиты / Г.К.Ашин. - М.: Междунар. отношения, 1985. - 256с.; Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России. Вехи исторической эволюции / О.В.Гаман-Голутвина. - М.: Российская политическая энциклопедия, 2006. - 448с.; Охотский Е.В. Политическая элита / Е.В. Охотский. - М.: Луч, 1993. - 91с.; Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация / В.В.Радаев, О.И.Шкаратан. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 318с.; Пахарев А.Д. Политическое лидерство и лидеры / А.Д.Пахарев. - К.: Знание Украины, 2001. - 270с.

Белебеха І. Українська еліта / І.Белебеха. - X.: Вид-во «Березіль»,

- 28с.; Вовкаиич ,С.Й. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея / С.Й.Вовкаиич. - Л.: ЛБА, 2001. - 540с.; Головатий М.Ф. Соціологія політики / М.Ф.Головатий. - K.: МАУП, 2003. - 504с.; Крюков О. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення / О.Крюков. - K.: НАДУ, 2006. - 149с.; Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери / Б.Кухта, Н.Теплоухова. - Л.: Кальварія, 1997. - 224с.; Мандзій Л.С. Правляча політична еліта України: суть та етапи становлення: Автореф. дис...канд.політ. наук / Л.С.Мандзій. - Львів: нац. ун-т ім.І.Франка, 2003. - 16с.; Приходько С.М. Політичні аспекти теорії еліти в українській суспільно-політичній думці XX ст./ С.М.Приходько. - K.: Стилос, 1999. - 47с.; Шульга М. Етапи становлення політичної еліти в Україні в роки незалежності / М.Шульга // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2006. - №4. - С.24-37.

Размещено на Allbest.ru