Формування концептуально-понятійного поля сфери досліджень та аналізу освітньої політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування концептуально-понятійного поля сфери досліджень та аналізу освітньої політики

Пономаренко В.М.

Особливістю формування сфери досліджень та аналізу освітньої політики у вітчизняному суспільствознавстві, з огляду, перш за все, на її міждисциплінарний характер, і з самого початку був особливий наголос на визначенні відповідного понятійного апарату. Дослідники, незалежно від приналежності до тієї чи іншої наукової дисципліни, головну увагу звертали на зміст понять "освіта" та "політика". Їх визначення залежало від того, під яким кутом зору і з яких методологічних позицій вони інтерпретувались. Для фахівців із соціальної філософії та філософії освіти головним завданням було і залишається визначення парадигмальних, ідеолого-засадничих, світоглядницьких основ освіти та політики, соціальних параметрів їх взаємодії в контексті "соціокультурних трансформацій" суспільства [1, с. 7].

Філософія забезпечує нас теорією освіти, поза якою, безумовно, неможливе концептуальне оформлення понятійного поля будь-якої науки, що вивчає освітню діяльність. Філософська наука обґрунтовує універсальне фундаментальне значення освіти для людини, суспільства. З точки зору філософії, освіта і виховання є трансформацією "духу епохи" в структуру свідомості, світогляд, духовний світ, культуру і загальне єство особистості. Трансформований через освіту "дух епохи" стає її (особистості) стрижневою основою, визначає співрозмірність (або неспіврозмірність) людини з епохою. "Через освіту (культуру, виховання) він задає суспільно визначені параметри особистості. Філософія ж освіти визначає, по-перше, його суспільну якість і значення, по-друге, ефективність реалізації педагогічними заходами в умовах і можливостях наявного типу культури; по-третє, відповідність загально-цивілізаційним магістралям в загальноісторичному аспекті, і одночасно, як проекція в майбутнє" [11, с. 17].

Визначення змісту освіти у вітчизняній науковій думці цілком органічно вкладається у світовий дискурс, що знаходить свій прояв у відповідних поняттях. "Образование" (рос.), education (англ.) це "суспільний процес (діяльність, інституція) процес розвитку і саморозвитку особистості, пов'язаний з оволодінням соціально значущим досвідом, втіленим в знаннях, вміннях, навичках творчої діяльності, чуттєво-ціннісних формах духовно-практичного освоєння світу" [11, с. 16]. В даному випадку для нас важливим є наголос на інституціолізованому характері освіти. Це самостійна, особливо організована, структуралізована система, що спирається на спеціальні установи і регулюється спеціальними нормами. Подібне бачення освіти відповідним чином забезпечується представниками соціології, яка розглядає освіту як соціокультурний інститут, який власне і забезпечує відтворення "духу епохи" в суспільстві. Система освіти це взаємопов'язана багатоманітність. Саме в цьому випадку система набуває інтегративних, нових якостей, що не є просто механічною сумою якостей частин, що утворюють систему.

Соціологія освіти забезпечує нас необхідним інструментарієм для розуміння процесів соціалізації, що відбувається у сучасному українському суспільстві. Провідна функція освіти трансляція цінностей пануючої культури. "Школа, система освіти загалом уособлюють соціалізаційний вплив культури суспільства як такої, вплив головної культурної традиції в її взаємодії з структурною периферією, всією системою суспільних субкультур соціально-станових, регіональних, конфесійних, професійних тощо" [5, с. 82]. Отже, "соціалізація в дійсності виявляється державною та освітньою політикою в дії" [5, с. 83].

Економічна наука, досліджуючи зміст та результати освітньої діяльності робить свій важливий внесок у формування понятійно-концептуального поля дослідження та аналізу освітньої політики. Зокрема, однією із ключових в цьому відношенні є концепція "людського капіталу", яка знайшла свій подальший розвиток в концепції "соціального капіталу". Поняття "освітні послуги", "суспільні блага", "мішане благо", "індивідуальне благо", "ринок освітніх послуг", "аналіз вигід та витрат" тощо стали невід'ємним атрибутом сучасних досліджень в сфері освітньої політики.

Їx визначальною складовою є характеристика процесу "політизації" освіти. В існуючій літературі чимало уваги приділяється обґрунтуванню принципово важливої тези, згідно якої "характер взаємовідносин між політикою й освітою, як функціональними підсистемами суспільства визначається, в кінцевому рахунку, усіма тими явищами, що уособлюються поняттями "соціальні інтереси" та "влада" [2, с. 99]. В процесі розробки цієї проблематики українські дослідники зіткнулись із проблемою адекватного застосування терміну "політика". По-перше, з огляду на його багатозначність, по-друге, з причини необхідності неузгодження розуміння зазначеного терміну у вітчизняному та світовому (англомовному) дискурсі освітньої політики. Вирішенням термінологічних питань, пов'язаних із застосуванням терміну політика, особливо активно займаються дослідники, що репрезентують вітчизняну соціальну філософію, філософію політики, теорію державного управління, політичну науку.

Дослідження, що репрезентують названі наукові дисципліни надають численний та строкатий спектр тлумачень змісту феномену "політики" та "політичного". Мають місце спроби їх певної систематизації. Автор однієї із них пропонує наступну, що заслуговує на увагу, класифікацію існуючих точок зору:

• "політика це боротьба за виборення та отримання державної влади;

• політика це використання влади для управління суспільством у загальносуспільних, класових, кланових або особистих інтересах;

• політика це програма дій або утримання від них, що спрямовані на розв'язання суспільно значущих проблем;

• політика це система державних інститутів і система поза державних громадських організацій, партій, рухів, які мають на меті вплив на функціонування та розвиток інститутів державної влади;

• політика це напрацювання системи правил гри в суспільстві, законотворчість, що націлена на регуляцію суспільного життя;

• політика це певні процеси в суспільстві, зміни в його найважливіших інститутах, законах, нормах, суспільній свідомості та масовій поведінці громадян, а також суспільно значущі дії індивідуальних та групових суб'єктів, тобто це свого роду потік суспільно важливих дій і подій;

• політика це система цінностей, установок та норм громадян стосовно владних інститутів;

• політика це різновид індивідуальної та групової діяльності, яка націлена на участь у владі, або справляння впливу на владу;

• політика це водночас теорія, знання про властивості, потреби та інтереси основних соціальних груп, політичних сил, відносини між ними та органами державної влади з приводу влади, власності, справедливості, гуманізму й практична діяльність, що спрямована на запобігання та розв'язання конфліктів, кризових явищ і досягнення суспільної злагоди, консенсусу між основними політичними силами та соціальними групами" [10, с. 26-27].

Наведені інтерпретації, як ми бачимо, не суперечать одне одному, перетинаються, взаємодоповнюють одне одного. Спільною, інтегральною рисою усіх існуючих визначень є всеохоплююча роль політики, що зумовлена такими її властивостями: універсальністю, здатністю впливати практично на всі елементи суспільства, на події і стосунки різного рівня (від особистісного до міждержавного; інклюзивністю, тобто здатністю необмеженого проникнення в різні суспільні сфери, в т.ч. і в новітні породження соціального прогресу; атрибутивністю можливістю сполучення, поєднання з неполітичними стосунками, явищами, феноменами сучасного суспільства).

Проблеми застосування терміну "політика" мають, так би мовити, і "міжнародний" аспект. Коли, починаючи із середини 90-х років, найбільш креативні представники вітчизняного суспільствознавства почали досить активно намагатись інтегруватись у світовий дослідницький простір, вони зіткнулись із проблемою адекватного перекладу та введення нової термінології, пов'язаної зокрема із аналізом політики, в українську науку. За розв'язання цієї проблеми взялись, перш за все, представники науки з державного управління, що репрезентують Академію державного управління при Президентові України (О. Брус, О. Валевський, О. Кілієвич, В. Тертичка, В. Романов, Т. Рудик та ін.), а також представники політичної науки, зокрема, які працюють в Школі політичної аналітики при Національному університеті "Києво-Могилянська Академія" (О. Дем'янчук, Л. Полях, С. Рябов та інші). Долучились до цієї важливої справи і ряд аналітичних центрів України, зокрема Міжнародний центр перспективних досліджень. За підтримки Міжнародного фонду "Відродження" почала працювати Лабораторія наукового перекладу, фахівці якої здійснювали професійний супровід на українську мову англомовних видань із багатьох гуманітарних та суспільствознавчих дисциплін. На початку нового століття до вирішення проблем, пов'язаних із введенням англомовної термінології в сферу досліджень долучились представники соціальної філософії зокрема, слід назвати дисертацію В. Гальпєріної (2003 p.), яка здійснила спробу, спираючись на здобутки своїх попередників, "обґрунтувати основи коректного використання терміну "політика".... в процесі аналізу освітньої політики" [1, с. 8].

В англійській мові існує три досить різні значення терміну "політика": як форма (polity), як зміст (policy) та як діяльність (politics) [6,c.88]. Щодо першого значення polity, то особливих проблем із його використанням, як зазначає В. Гальпєріна, не виникає. Мова, наприклад, може йти про вживання визначень "держава (держави) політія (політії), "європейська політія" тощо для характеристики певних політичних спільнот [2, с. 102].

Інша справа поняття "politics" та "policy", що використовуються для характеристики різних аспектів політики. Українські дослідники звернули увагу на те, що в слов'янських мовах, в тому числі й в українській, зазначені поняття передаються одним і тим же словом "політика". Через це в українській науковій термінології існувала, як зазначав у 2003 році О. Кілієвич, "плутанина" навколо вживання зазначених англомовних термінів (неадекватний переклад, переучений зміст тощо). Ці проблеми залишаються певною мірою актуальними і дотепер, на що звертав увагу нещодавно зазначений автор, в суспільній науці (незважаючи на затрачені зусилля, спрямовані на їх подолання), так і у "громадській свідомості". Плутанина навколо вживання слова "політика", пов'язана із її перекладом з англійської на українську, притаманна і публікаціям, присвяченим питанням освіти та освітньої політики, на що звертає увагу, зокрема, В. Савельєв [7, с. 448].

З огляду на зазначені термінологічні проблеми "дати визначення освітній політиці дуже складно" [4, с. 14]. Українські дослідники намагаються підходити до вирішення цієї проблеми, перш за все, під кутом зору урахування відмінностей між поняттями "politics" та "policy", що має важливе теоретико-методологічне значення. Розуміння політики як politics відповідає визначенню її як сфери "взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у межах використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб" [9, с. 66]. Українські дослідники звертають увагу на те, що політика (politics) це "об'єкт уваги представників політичної науки" [8, с. 91], є "предметом їхніх досліджень" [2, с. 102].

Політична наука, звертаючись до політики (politics), як зазначає В. Гальпєріна, досліджує загальні закономірності функціонування та структуру влади, держави, політичної системи суспільства, партійних систем, партій, політичного процесу, політичної культури, політичних конфліктів тощо. В цьому контексті мають розглядатись, відповідно, і питання освіти в сфері політики їх статус, ставлення до них різних соціальних сил, конкуренція, боротьба між ними за розподіл і контроль за відповідними ресурсами, роль держави та громадянського суспільства, рівень, характер та напрями їх впливу на освітні процеси тощо. Отже, з точки зору політичної науки "освітня політика визначається, перш за все, як поле взаємовідносин різних соціальних груп, індивідів з приводу використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів і потреб в одній із найважливіших сфер суспільного життя освіти" [2, с. 103]. освітня політика суспільствознавство

Досить "комплексним та всеохоплюючим" [9, с. 64] є англійський термін "policy" (public policy), якій теж перекладається як політика державна (суспільна, публічна) політика. Визначити його зміст теж не є легкою справою, оскільки фігурує в настільки різних контекстах, що набуває при цьому надзвичайно широкого спектру значення. З огляду на це, на відміну від праць 70-90-х років минулого століття, останні фундаментальні публікації у світовій літературі з аналізу політки "не намагаються дати визначення цього терміну", а пропонують вважати його поняттям і описувати його [3, с. 6]. Термін "policy" пропонується розглядати в контексті наступних понять:

• decision (рішення) політика розуміється ширше за конкретне рішення, доречним є розгляд системи рішень;

• administration (управління) управління містить чимало елементів політики;

• behavior and intention (поведінка та наміри) складники політики;

• action and inaction (дія та бездіяльність) вибір між наявними альтернативами (також без дія як політика);

• outcomes: foreseen and unforeseen (продукт або результат; очікуваний, неочікуваний) очікувані та неочікувані результати (наслідки політки);

• purpose (afterwards) (ціль) спрямована (скерована) дія як політика;

• time (час) складник політики;

• organization (організація) вироблення політики здійснюється в межах організації;

• public organizations (громадські організації) як ініціатори політики, але не завжди є її складниками [9, с. 65].

Політика (policy), як складова системи управління суспільством, має чимало спільного із іншими управлінськими рішеннями. По-перше, вона "ґрунтується на повноваженнях. Казати про щось як про політику означає, що вона затверджується певним повноважним органом ухвалення рішень.

По-друге, політика означає наявність експертного знання. Політика розглядається як процес посилення організації для врегулювання певної конкретної проблеми. Це означає, що політика потребує знання і в сфері, яка стосується цієї проблеми, і в тому, як її можна вирішити.

І, нарешті, політика пов'язана з порядком. Політика означає наявність системи й узгодженості. Рішення не може бути довільним чи свавільним воно визначається відомою формулою універсального застосування. За допомогою його політика встановлює обмеження на поведінку посадових осіб, і водночас звільняє їх від необхідності робити вибір" [3, с. 7]. Разом із тим, політика (policy) має свої специфічні особливості, що вирізняють її в системі суспільного управління. Це когерентність, ієрархія та інструментальність [3, с. 8].

Різноманітні політики (policies) розглядаються як такі, що "продукуються інституціями та особами" з метою їх досягнення [2, с. 104]. Відповідно, освітню політику (як education policy) можна визначити як низку "дій, спрямованих на досягнення певних цілей" [4, с. 4]. У широкому розумінні політика (policy) це система дій, спрямованих на досягнення певної мети.

Такий підхід, з нашої точки зору, є цілком обґрунтованим, оскільки враховує в процесі визначення освітньої політики зазначені вищі відмінності між двома значеннями терміну "політика" у його англомовних еквівалентах politics та policy. Цілі суб'єктів освітньої політики, в тому числі і держави, її центральних та регіональних органів, визначається в результаті здійсненного аналізу (дослідження), а не a priory. Це стосується і "засобів реалізації запланованих дій, діапазон яких обмежується хиба що уявою розробників освітньої політики, їх можливостями. Мета освітньої політики розглядається як функція, а не як ідеологічно, ціннісно-визначений результат" [8, с. 89].

Що ж стосується багатьох існуючих визначень освітньої політики у вітчизняній літературі, зазначає В. Савельев, то її "мета заздалегідь уже відома "розвиток освіти" [8, с. 89]. Або, скажімо, досягнення сучасної якості освіти, чи функціонування системи освіти. В даному випадку виникає питання, яке поставила в своїй дисертації В. Гальпєріна, чому автори численних визначень не згадують "окремі політики", здійснення яких призводило до "невирішення" тих чи інших проблем освіти і які не сприяли "розвиткові тих чи інших її компонент?" [1, с. 57]. Адже це теж політика. І в загалі, як свідчить світова практика, благі наміри політиків це одне, а результати їхньої практичної діяльності це дещо інше. Корсак В. наводить данні, які свідчать, що із 156 великих освітніх реформ, що здійснювались в різних країнах світу після Другої світової війни, аж 3/4 (75 %) завершувались фактичним провалом. Лише у 8 % випадків реформи виявились порівняно успішними.

Численні визначення освітньої політки у вітчизняній літературі, як зазначає В. Савельев, виконувались нібито за вже здавалось забутою типовою за радянських часів схемою виконання історично-партійних досліджень: "Діяльність КПРС з розвитку..." і далі в залежності від сфери інтересу науковця. У сучасних наукових працях, не говорячи вже про публіцистику, все ще загальновживані зустрічаються вислови, коли йдеться про державу, на зразок "турбота", "піклування" і таке інше [8, с. 89].

Таким чином, термінологічне поле сфери досліджень та аналізу освітньої політики в Україні формувалось за рахунок потенціалу багатьох суспільних наук перш за все, за рахунок соціальної філософії, філософії освіти, філософії політики, соціології освіти, економіки освіти, порівняльної педагогіки, політичної науки, аналізу політики. Його важливою особливістю є зв'язок із європейським та світовим дослідницьким дискурсом, що виявляється, зокрема, у спробах вітчизняних дослідників обпертися у свої наукових розвідках на досягнення наших зарубіжних колег. Урахування цього фактору, що характеризує термінологічне поле дослідження освітньої політки є необхідною умовою їх подальшого розвитку в Україні.

Список використаних джерел

1. Гальпєріна В.О. Освітня політика в трансформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня кандидата філософських наук: спец.09.00.03 "соціальна філософія та філософія історії". Київ. 2003. - 21 с.

2. Гальпєріна В.О. Дослідження та аналіз освітньої політики у вітчизняному суспільствознавстві: здобутки, проблеми, перспективи/ В.О. Гальпєріна // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вип. 31. Запоріжжя. 2003. - С. 95-107.

3. Дем'янчук О. Публічна політика в системі управління суспільним життям / О. Дем'янчук // Система розробки і здійснення публічних політик в Україні [Під загальною редакцією О.П Дем'янчука]. K.: Факт, 2004. - С. 5-21.

4. Іванюк І.В. Освітня політика. Навчальний посібник / І.В.Іванюк. K.: Таксон, 2006. - 226 с.

5. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси / Н.М. Лавриченко. Київ: BiPA ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.

6. Романов B.C. Вступ до аналізу державної політики: Навч. посіб. / В. Романов, О. Рудік, Т.Брус. K.: Основи, 2001. - 238 с.

7. Савельев В.Л. Освітня політика: час домовлятись про термінологію / В.Л. Савельев // Вища освіта України Додаток 3 (т.1) 2006 р. Тематичний випуск "Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору". - С. 447-453.

8. Савельев В. Проблемне поле освітньої політики в Україні / В.Савельев // Філософія освіти. №2. 2005. - С. 78-94.

9. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні / В. Тертичка. K.: Основи, 2002 - 750 с.

10. Токовенко В.В. Політичне керівництво і державне управління: проблеми взаємовідносин та оптимізації взаємодії: [монографія] / В.В. Токовенко. K.: Вид-во УАДУ, 2001. - 256 с.

11. Андрущенко В.П. Ціннісний дискурс в освіті в епоху глобалізації та інформаційної революції / В.П. Андрущенко // Вибрані публікації представників наукової школи академіка АПН України, док. філос. наук, професора, заслуженого діяча наук В. Андрущенка. K.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - 550 с.

Размещено на Allbest.ru