Гендерний паритет в Україні: утопія чи реальна можливість?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гендерний паритет в Україні: утопія чи реальна можливість?

Михайлюк В.П.,

Кривуля О.О.

Питання ґендерного паритету в Україні останнім часом все частіше обговорюється у засобах масової інформації як науковцями, так і суспільно-політичними діячами. І не випадково: реалії життя вказують на існування ґендерної нерівності у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Взявши курс на євроінтеграцію, держава автоматично заклала основи для проведення курсу на вирішення цієї проблеми, оскільки таку умову висунув перед нашою країною Євросоюз. Тому аналіз глибинних основ шляху до рівноправ'я усіх громадян України незалежно від статі є надзвичайно актуальним.

Зазначимо, що в останні роки в історико-політологічному плані визначені нами проблеми набули свого наукового формулювання. Зокрема, це матеріали конференцій з проблеми [1], статті окремих дослідників [2] тощо.

Можна констатувати також, що в останні роки вчені історичних, соціологічних, юридичних та інших наук вивчають різні аспекти зазначеного питання. Дослідження проблеми встановлення справжньої ґендерної рівноваги, ґендерного паритету у процесі формування громадянського суспільства в Україні, що є предметом нашого дослідження, визначається аналізом становища жінок і чоловіків в Україні у просторі політики, управління, економіки, сім'ї тощо, та розкриттям нових кроків держави у справі подолання ґендерних диспропорцій.

Ґендер - це складний соціокультурний конструкт, що відбиває різницю між чоловічим і жіночим у соціальній ролі, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках. Твердження Сімони де Бовуар у "Другій статі", що "жінкою не народжуються: нею стають", можна у повній мірі віднести і до чоловіків у розумінні, що чоловіками не народжуються, а ними стають. Відповідно концепт "жінка" не можна застосовувати по відношенню до всіх жінок, як і концепт "чоловік" по відношенню до усіх чоловіків. Соціально усталені чоловічі та жіночі ролі виконують й одні й інші. Константи у цьому питанні не існує. Тому відносини між людьми, котрі виконують різні соціальні ролі, незалежно від статі, можна назвати ґендерними. Але оскільки у суспільній думці склалося розуміння про такі відносини, як про відносини між різними статями, то ми дозволимо деякий уклін від доволі усталеного наукового визначення. Виходячи з викладеного, ґендерні відносини будемо розуміти та розкривати у якості організаційної моделі соціальних відносин між чоловіками та жінками, що визначають взаємовідносини між ними у соціальних інститутах.

Зазначимо, що ґендерні відносини в Україні неоднозначні і мають багато проблем. Слід констатувати, що вирішення їх відбувається дуже повільно. Після подій так званої "помаранчевої революції", у січні 2005 року Президент видав Указ "Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків", за яким узгоджувалася співпраця органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Продовженням законодавчого вирішення питання став Закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", прийнятий Верховної Радою України 8 вересня 2005 року. У документі визначалася мета щодо досягнення паритетного становища статей у всіх сферах життя суспільства шляхом правового забезпечення рівності їх прав і можливостей. Проте, можна стверджувати, що фактично закон не виконується у повній мірі. За численними даними соціологічних опитувань більшість громадян вважають, що в Україні існує ґендерна нерівність і що у більшій мірі порушуються права саме жінок, особливо у економічній та сімейній сферах життя. гендерний паритет нерівність диспропорція

З початку 2009 року в Україні розпочинається новий спільний проект ПРООН, ЄС та SIDA з забезпечення рівних можливостей чоловіків та жінок. Під час офіційної церемонії початку проекту Ю. Павленко, Міністр у справах сім'ї, молоді та спорту визнав, що в Україні досі існує проблема з забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок та наявні ґендерні стереотипи, які мають негативний вплив у суспільстві [3]. Специфіка нового проекту полягає у необхідності адаптувати українське законодавство до майже 40 актів Європейського Союзу, котрі регулювали б питання ґендерної рівності. А це одна з передумов успішного проведення євроінтеграційного курсу України. Загалом Програма передбачає впровадження національного механізму забезпечення ґендерної рівності, запровадження ґендерних стандартів у країні, протидію та подолання насильства у сім'ях, підвищення кваліфікації державних службовців та гармонізацію законодавства.

Протиріччя між закріпленими принципами ґендерного рівноправ'я й реальними процесами визначаються диспропорціями між демократизацією суспільства й реальним загостренням ґендерних відносин. Так, аналіз керівного складу українського парламенту й міністерств свідчить про відсутність ґендерного балансу в політичній сфері. Рівень політичної активності жінок, як активної, так і пасивної, врешті решт визначається за результатами виборів, зокрема до парламенту. Досвід провідних країн світу показує, що у випадках дотримання ґендерного балансу серед членів парламенту у подальшому зберігається або виникає можливість створення гендерного балансу у різних сферах суспільства.

Зазначимо, що у США було проведене дослідження, котре показало, що при 10 % жінок у законодавчій системі ускладнюється прийняття законів на захист жінок і дітей. Науково-дослідний інститут ООН, проаналізувавши діяльність парламентів у світі, цей показник значно збільшив, констатуючи, що, якщо у парламенті немає 20 % жінок, то не вирішуються проблеми дитинства, а якщо немає 40 % - не вирішуються соціальні проблеми; при 10 % жінок у парламенті можна вносити питання до порядку денного, а при 40 % - його просувати. Такі висновки були зроблені після аналізу діяльності парламентів у Скандинавських країнах, середній показник участі жінок в яких складає 40 % [4, 175]. Проте, чи можливо вирішувати соціальні питання в Україні при питомій вазі жінок у складі Верховної Ради у 8 %, у складі керівників центральних та місцевих органів влади у 7 %? Відповідь очевидна - ні.

Потенціал українських жінок-політиків надзвичайно високий. Його невикористання є наслідком збереження у політичному електораті патріархально стійких упереджень щодо неспроможності жінки вирішувати важливі питання країни. Діє усталене твердження, що жінка не є суб'єктом політики, і це спричиняє на практиці винесення жінок за межі політичної сфери, за деяким незначним виключенням. Але ті жінки, яким довелося потрапити до парламенту, внаслідок їх малочисельності, не спроможні вирішувати питання, пов'язані з материнством, дитинством, іншими соціальними проблемами.

Низьке представництво жінок у Верховній Раді являє собою "ґендерний перекіс у владі і наближає Україну до східних нормативів з раритетною присутністю жінок у виборних органах влади" [5].

Аналогічна ситуація спостерігається й у виконавчих органах влади, де представництво жінок низьке, а також у складі політичних партій і блоків, де у середньому жінки складають 10-13 %. При цьому жінок у "прохідній" частині списку ще менше, що свідчить про фактичне відсторонення їх від можливості брати участь у виборчій кампанії. Що характерно, з часом таке становище змінюється не на користь жінок. Більше того, розходження між політиками жінками й політиками чоловіками може зникнути у процесі входження їхньої роботи до головних напрямків політики партій і блоків. Жіночі питання (соціальний блок) знову залишаються без належної уваги внаслідок відсутності жіночого підходу до їх вирішення.

Недостатнє представлення жінок на всіх політичних рівнях України стало наслідком відмови від квот для жінок. Проте, нагально необхідним стає питання введення, якщо не квот для жінок, то ґендерних квот. "Встановлення ґендерних квот - це гарантування для будь-якої статі ґендерної рівності у разі появи незбалансованості, ґендерної віддаленості" [6, 100]. Це може стати гарантією у процесі розбудови громадянського суспільства. "Законодавство, спрямоване на забезпечення прогресивної орієнтації розвитку багатопартійної системи, має юридично сприяти ліквідації викривлення існуючого співвідношення статей в державних структурах і через формування партійних списків на паритетних засадах" [6, 100]. Жінкам не вистачає досвіду для винайдення та використання потрібних механізмів для досягнення мети на відміну від чоловіків, які працюють в управлінських структурах, котрі "краще за інших знають механізми доступу до їх творення, до проходження в органи законодавчої влади. Жінки відсторонені від цих механізмів, а тому одиниці проходять до законодавчого органу" [6, 129].

Інша ситуація щодо кількості жінок на державній службі, де вони складають близько 70 %, а керівні посади займають близько 50 %. Але при цьому спостерігається різке зменшення кількості жінок з ростом категорії посади. Це пояснюється, по-перше, засиллям традиційної чоловічої культури, котра створила бар'єри на шляху рівності чоловіків та жінок; по-друге, подвійним навантаженням жінок; по-третє, недосконалістю українського законодавства з цього питання. До того ж в управлінському секторі жінці важко досягти найбільших висот. Діє принцип "скляної стелі", коли на шляху кар'єрного зростання перед нею висуваються невидимі бар'єри.

В українському суспільстві здавна склалася уява про непублічність жінки - це вважалося прерогативою чоловіків. Тому, коли казали про публічну людину мався на увазі чоловік, а коли про приватну - жінка. Століттями жінка була виключена з політичної сфери. Проте, крім негативних аспектів проблеми, подекуди є й позитивні досягнення у її вирішенні. Так, за даними підсумків впровадження державної ґендерної політики у 2008 році у 37 центральних органах виконавчої влади створено експертні робочі групи з впровадження ґендерних підходів. Радників Міністрів з ґендерних питань призначено у Міністерстві сім'ї, молоді і спорту та Міністерстві внутрішніх справ. Але негативним фактором є те, що на рівні районів та міст часто спеціаліст, на якого покладено питання впровадження ґендерної політики, відповідає за цілу низку інших питань, що не призводить до ефективної роботи [7].

Отже, в органах влади України існує асиметрія представництва чоловіків та жінок, що обумовлюється економічними та політичними проблемами, котрі спричинили зміну життєвих орієнтирів у суспільстві. Жіночий інтелектуальний потенціал недостатньо використовується у державі, хоча він був би корисним для суспільства з точки зору заміни головних векторів у політиці у напрямку звернення "обличчям до народу", до вирішення нагальних соціальних питань. Але проголошена демократизація у суспільстві просто зобов'язана придбати форму вирівнювання ґендерних відносин, бо це питання встановлення соціальної справедливості у державі. Політика відносно жінок повинна придбати форму нового соціального контракту, на умовах якого жінки й чоловіки будуть співпрацювати на рівних засадах, взаємодоповнювати один одного.

Ґендерні диспропорції існують і у сфері зайнятості та отриманні матеріальних доходів. У середньому по Україні доходи жінок становлять 70 % доходів чоловіків. Причина у різних джерелах доходів: маючи високу кваліфікацію, у більшості жінки займають нижчі посади, ніж чоловіки, і тому мають нижчий заробіток. Також існує професійна сегрегація за статтю. Тобто досі панують стереотипи про "жіночі" та "чоловічі" професії і з дитинства людину орієнтують на її відповідний вибір. Так, за даними І. Чудовської-Кандиби, найбільше жінок працює у сферах, де заробіток надзвичайно низький: у торгівлі працює 75 % жінок відносно усіх працівників сфери, у системі освіти - 80 %, у харчовій промисловості - 84 %, у сфері медицини - 80 % [8, 169]. Відповідно за різними статистичними та соціологічними показниками середній рівень зарплати жінок нижчий майже на 30 %, а рівень економічної активності нижчий на 10 %, що пояснюється існуванням системи нерівного ґендерного розподілу на ринку праці. Отже, фактично існує прихована дискримінація жінок в економічній сфері, яка з поглибленням кризових явищ набуває ще більшого розвитку.

Слід також звернутися і до показників джерела доходів, яким є пенсія. Сьогодні заробітна плата жінок майже на третину менше, ніж у чоловіків, до того ж серед жінок більше безробітних. За прогнозами експертів у найближчі роки за даними підсумків впровадження державної ґендерної політики у 2008 році, за умови впровадження накопичувальної пенсійної системи, пенсії жінок становитимуть 20 % від пенсій чоловіків.

Змінюються кардинально й відносини між чоловіками і жінками у сім'ї. Соціально-економічні особливості становища у країні спричинили зміну традиційних соціальних ролей дружини і чоловіка. Історично склалося, що пріоритети у вихованні дітей та виконанні домашньої роботи належить жінкам, що обмежує можливість їх реалізації у професійній галузі та у політиці, а це за умов відсутності квот на вакансії вирішити майже неможливо. Зараз найбільш оптимальною моделлю сімейних стосунків може стати "партнерська" сім'я, при якій чоловіком і дружиною спільно приймаються рішення, спільно й у рівній мірі відбувається виховання дітей, а головним пріоритетом такої сім'ї є піклування один про одного та дотримання в усіх питаннях життя принципу справедливості. Це набуває особливої актуальності в умовах, коли кожен другий громадянин України визнає наявність ґендерної нерівності, але при цьому переважна більшість населення (62 %) вважає, що обмежуються саме права жінок [9].

Проблема ґендерного паритету стосується не лише жінок, але й чоловіків. Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин О. Зарубінський зазначає, що чоловіки все частіше потерпають через відсутність рівних прав та можливостей, що особливих масштабів ці процеси набули з настанням фінансової кризи. Він зауважив, що зараз, позбавившись робочого місця, а, відповідно, і заробітку, чоловіки потрапляють у стан депресії і втрачають можливість адекватно оцінювати ситуацію, внаслідок чого, за даними статистики, 90 % випадків самогубства здійснюють саме чоловіки. Крім того, в Україні вони живуть у середньому на 12 років менше жінок (дорослі чоловіки складають 38 % усього населення країни. - прим. авт.) внаслідок нервових напружень, вживання алкоголю, наркотиків тощо. Також через демографічні фактори та фактори міграції в Україні з'являються суто чоловічі чи суто жіночі села [10]. За даними експертів, понад 30 % чоловіків у країні мають проблеми зі здоров'ям, що призводять до безпліддя.

Розробка ґендерних стратегій та вирівнювання ґендерного дисбалансу є важливим аспектом у справі розбудови громадянського суспільства у правовій країні, якою намагається стати Україна. Принцип ґендерного паритету у демократичній державі повинен бути нормою існування цивілізованого суспільства, котре має позбутися стереотипів щодо розподілу ґендерних ролей. Але залишиться це утопією чи буде переведено у реальну площину - справа сьогодення та майбутнього.

Отже, досягнення ґендерного балансу в Україні можливо за умов надання державою певних гарантій та механізмів його реалізації. Основою для такої трансформації суспільства може стати процес виховання молодого покоління, скерований державою і навчальними закладами, котрий базувався б на вихованні патріотизму серед юнаків і дівчат на яскравих прикладах героїчних вчинків представників попередніх поколінь, на вихованні почуття гідності за власну державу, пошани до батьків та взагалі до людей старших за віком, почуття любові і відданості родині та Батьківщині, на формуванні серед молоді рис поведінки, які б унеможливлювали будь-який прояв насилля та зневагу до оточуючих.

Важливим у досягненні зазначеного є досвід і добрий приклад проведення міжнародних конференцій у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля (м. Луганськ). Фахівці - кандидати і доктори наук - систематично досліджують різноманітні питання, пов'язані з ґендерною нерівністю у суспільстві, ґендерними диспропорціям у різних сферах буття громадян. Зокрема, у листопаді 2007 року істориками та юристами університету (відповідальні: декан юридичного факультету, доктор юридичних наук, професор Л.І. Лазор; завідувач кафедри всесвітньої історії, доктор історичних наук, професор В.П. Михайлюк; докторант, доцент кафедри всесвітньої історії, кандидат історичних наук, доцент О.О. Кривуля) була проведена Міжнародна наукова конференція "Ґендерні відносини в Україні у контексті світового досвіду: історико-правовий аспект".

У жовтні 2008 року кафедрою всесвітньої історії зазначеного університету, Норвезькою асоціацією миру, Антрацитівською міською суспільною організацією "Жінки в ім'я майбутнього" була ініційована та проведена Міжнародна конференція "Історія ґендерних відносин в Україні і за кордоном". У ній взяли участь представники з України, Норвегії, Великобританії, Молдови, Російської Федерації. Конференція присвячувалася не лише висвітленню особливостей ґендерних відносин крізь призму історії, але й їх специфіці на сучасному етапі. Науковці, суспільно-громадські діячі та студенти акцентували увагу на трьох аспектах, надзвичайно важливих для суспільства: на визначенні проблем та шляхів їх подолання в Україні і світі між чоловіками та жінками у суспільно-політичній та культурній сферах, між дітьми і батьками, в тому числі між представниками різних поколінь, та між фізично неповноцінними та повноцінними здоровими громадянами. Загалом кафедра всесвітньої історії Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля організовує проведення щороку кількох конференцій, на яких обов'язково розглядається і ґендерна тематика.

Слід відмітити, що у зазначених конференціях, крім викладачів, активну участь приймали студенти-історики, які надзвичайно серйозно ставляться до питання. Більше того, дехто з них виявив бажання поглибити дослідження з ґендерних питань в Україні і світі.

Важливим для науково-методологічного вивчення проблеми є діяльність при кафедрі всесвітньої історії жіночої студії. Результати не примушують чекати: на спеціалізованій раді по захисту кандидатських дисертацій при університеті захищено декілька дисертаційних робіт, присвячених дослідженню різних питань з історії жінок України. До поглибленої наукової роботи активно залучаються й студенти напрямку "Історія" усіх курсів, котрі планують у майбутньому навчатися в аспірантурі.

Таким чином, досягнення ґендерної рівноваги в українському суспільстві - проблема, котра вимагає вирішення вже сьогодні, бо відкладання у далеку шухляду спричинить лише її поглиблення. Ліквідація ґендерних стереотипів у соціумі, введення ґендерних квот на всіх рівнях сфери політики (управління), вирішення демографічної проблеми, розповсюдження та ознайомлення населення, зокрема через засоби масової інформації, з моделлю партнерських відносин чоловіка і жінки у сім'ї, розробка нових ґендерних стратегій державної влади, обов'язково з урахуванням досвіду провідних країн світу та адаптація законодавчої системи до вимог Євросоюзу - все це сприятиме найскорішому розв'язанню питання. Але головним фактором у цьому виступає не нав'язування громадянам чогось нового, а наполегливий процес виховання ґендерно-свідомого населення, котре б розуміло важливість встановлення ґендерного балансу у всіх сферах життя, що є основою для розбудови демократичної правової цивілізованої держави.

Література

1. Матеріали Міжнародної наукової конференції "Ґендерні відносини в Україні у контексті світового досвіду: історико-правовий аспект". 1-2 листопада 2007 року. - Луганськ, 2007. - 24 с.; Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 19. Частина 2. - Луганськ, 2008. - 173 с. (У збірнику публікуються статті та матеріали Міжнародної наукової конференції "Історія гендерних відносин в Україні та за кордоном", яка відбулася 27 жовтня 2008 року в м. Антрацит).

2. Дорош Т.О. Професія агронома в Радянській Україні у 20-і рр. ХХ ст.: ґендерний аспект / Т.О. Дорош // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип.19. Частина 2. - Луганськ, 2008. - С. 78-82; Кривуля О.О. Жінки у суспільно-політичному житті Радянської України 20-30-х років ХХ ст.: "розширення" прав і свобод в умовах тоталітаризму / О.О. Кривуля // Там само. - С. 108- 119; Лазор Л.І., Михайлюк В.П. Ґендерні відносини в Україні: проблеми і перспективи їх вирішення / Л.І. Лазор, В.П. Михайлюк // Там само. - С. 29-41.

3. ПРООН, ЄС та SIDA розпочинають новий спільний проект з забезпечення рівних можливостей чоловіків та жінок. 21 січня 2009. Режим доступу: http:// www.undp.org.ua.

4. Кулачек О. Роль жінки в державному управлінні: старі образи, нові обрії / О. Кулачек. - К.: Вид- во Соломії Павличко "Основи", 2005.

5. Швагуляк-Шостак О. Усвідомити своє право / О. Швагуляк- Шостак // Рівність заради демократії. Інформаційний бюлетень з актуальних питань ґендерних перетворень в Україні. - К.: Програма розвитку ООН в Україні, 2006.

6. Мельник Т.М. Політико-правові аспекти входження чоловіків і жінок до законодавчої влади в Україні / Т.М. Мельник // Проблеми освіти. Науково-методичний збірник. - К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2003. - Вип. 36.

7. Підбито підсумки впровадження державної ґендерної політики у 2008 р. Режим доступу: http://www.undp.org.ua.

8. Чудовська-Кандиба І.А. Ґендерний вимір ринку праці / І.А. Чудовська- Кандиба // Проблеми освіти. Науково-методичний збірник. - К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2003. - Вип.36.

9. Ґендерна проблема - це проблема розвитку, говорять експерти. Режим доступу: http://www.undp.org.ua.

10. Ґендерна розбалансованість суспільства завдає шкоду українським чоловікам. Режим доступу: http://www.undp.org.ua.

Размещено на Allbest.ru