Homo virtualis як продукт культури інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Homo virtualis як продукт культури інформаційного суспільства

Куцепал С.В

інформація суспільство віртуальний комунікація

У філософському лексіконі сучасності неабиякою популярністю користується поняття віртуальності, що мислиться як сфера, позбавлена суб'єкта думки та суб'єкта дії, де всі події відбуваються у технологічному режимі. Реальність уже не має визначального значення, замінюється віртуальністю, у вимірі якої панує інформативність, визначеність, прагматична доцільність, радикальна плюральність. Викає новий напрямок досліджень віртуалістика, фундаторами якої вважаються М.О. Носов та С.С. Хорунжий. Проблематика віртуалістики умовно може бути розподілена на дві площини дослідницького інтересу онтологічну площину, де створюються концепції філософії віртуальної реальності, та антропологічну, у центрі уваги якої дослідження психології віртуальної реальності, розкриття взаємозв'язку проблеми віртуальності та суспільної свідомості, ролі антропологічного виміру віртуальної реальності у процесі символізації світу людиною.

Людська спільнота сьогодні переживає принципово новий рівень розвитку, основою якого постають теоретичні знання, доступ до інформаційних технологій та сама інформація, що перетворюються на найвищі соціальні цінності, визначають напрям майбутнього розвитку людства, уявляються орієнтирами трансформації соціальних взаємодій та взаємозв'язків. Зазначені умови породжують феномени інформаційного суспільства та віртуальної реальності.

Виникнення інформаційного суспільства стало наслідком інформаційної революції, коли були радикально змінені інструментальні засади, способи та технологія передачі, збереження інформації, кардинально збільшені обсяги інформації, доступної активній частині населення планети. Зміни охоплюють усі сфери функціонування та життєдіяльності суспільства, сприяють зближенню різних видів та форм суспільної діяльності, створюють принципово нову соціокультурну ситуацію, котра детермінує формування нового типу особистості відповідно до вимог інформаційного суспільства. Це має бути гідний представник світу віртуальної реальності простору тих прошарків людського досвіду, які неможливо виявити та розкрити сучасними пізнавальними засобами, але які здійснюють вирішальний вплив на життєдіяльність людини ХХІ століття.

Теоретичний аналіз інформаційного суспільства здійснюється у концепціях Й. Масуди, Е. Тоффлера, Д. Белла, М. Маклюена, М. Естербрукса, М. Кастельса, А. Турена, С. Леша, Е. Гіденса та ін., де визначаються такі загальні риси інформаційного суспільства як нерегулярність та дисперсність, оскільки суспільство уявляється як таке, що постійно виникає та зникає, включає необхідність урахування специфіки суб'єктних інтенцій та самореференції членів соціуму.

Багато вітчизняних та російських авторів, у роботах яких досліджуються проблеми віртуалізації, її впливу на соціум, культуру, особистість С.С. Хорунжий, Л. Мікешина, М.Ю. Опенков, М. Носов, Н. маньковська, В. мотлєвський, Д. Іванов та ін.

Мета запропонованої розвідки аналіз умов формування та сутності інформаційного суспільства та віртуальної реальності, розкриття специфіки життєдіяльності та комунікації людини в умовах інформатизації.

Інформаційна епоха та її конкретний прояв інфосфера це принципово новий щабель розвитку цивілізації, де домінуючого значення набувають інформація та знання, а тому більшість населення задіяна у виробництві знань, завдяки чому збільшуються можливості для духовного та інтелектуального розвитку людини. Поняття «інформація» набуває самостійного філософського статусу, виконує важливу світоглядну та методологічну функції, перетворює свого вмілого користувача на своєрідного деміугра, здатного створювати нову реальність, конструювати віртуальний простір.

Варто зазначити, що інформаційна сфера існує у двох вимірах інформаційне виробництво людства та інформаційне споживання індивіда, при цьому останнє значно відстає від першого, наслідком чого стає криза родової ідентичності, криза недорозуміння. Між людиною, можливості якої обмежені біологічно, і людством, можливості якого безмежні у сфері інформаційної експансії, виникає диспропорція, що має тенденцію до постійного зростання, наслідком чого стає сприйняття оточуючого світу лише як знакової реальності, відмова від намагання усвідомити сутність речей та явищ, проникнути у глибину подій. Усе сприймається як цитата, як умовність, за якою неможливо відшукати ніяких витоків, жодного сенсу. Виникає невідповідність між людиною і людством, індивідом та видом, реальність перетворюється на «царину симулякрів»(Ж. Бодрійяр), штучний феномен, наділений специфічними якостями, найважливішими серед яких є нематеріальність впливу, оскільки створюються ефекти, характерні для існуючих речей; ефемерність, тобто свобода входу-виходу, завдяки чому виникає можливість переривання та відновлення існування, а також умовність параметрів, зміна яких залежить від бажання користувача інформаційної мережі.

Результатом бурхливих соціальних перетворень стає процес індивідуалізації суспільного та особистого життя, становлення нового типу культури, де відбувається заміна зовнішнього соціального контролю, орієнтованого на одноманітність та типовість, на самоконтроль, векторами спрямування якого постають різноманітні варіанти поведінки та багатоманіття цінностей, що уможливлюють самовизначення людини не у просторі всезагальних форм та процесів, а у власному життєвому світі.

Сучасний стан суспільства характеризується збільшенням кризових явищ та тенденцій, девальвацією традиційних цінностей, різкою зміною темпів життя, значним розмежуванням поколінь, прискоренням процесів відчуження. Тому виникнення інформаційного суспільства викликає зміни в аксіосфері, актуалізуючи значимість професіоналізму у використанні сучасних технологій, переважання інтелектуальних цінностей над матеріальними, уміння миттєво реагувати на нові теоретичні досягнення та технологічні розробки, оскільки індивід тепер засвоює соціальний та культурний досвід не лише спадковим шляхом, а й завдяки активній взаємодії із соціальним інформаційним середовищем. Головною цінністю стає інформація, яка активно впливає як на функціонування суспільства, так і на процес соціалізації особистості, яка повинна мати необхідні знання про інформаційну сферу, розуміти закони її функціонування та розвитку, бути мобільною у світі сучасної інформації. недаремно англійська дослідниця Кетрін Хейзл стверджує, що віртуальність це культурне сприйняття того, що матеріальні об'єкти наскрізь пронизані інформаційними структурами, світ інформації перетинає реальний у багатьох точках, дарує людині свободу у творенні ілюзій, допомагає реалізувати та прожити те життя, яке неможливе в реальності.

Разом з тим упровадження інформаційних технологій у функціонування соціуму призводить до негативних наслідків, зокрема це маніпулювання свідомістю індивіда, перетворенні інформаційних технологій на засіб тотального контролю над свідомістю споживача інформації, виникнення феномену психологічної залежності людини від комп'ютера та орієнтації на віртуальну реальність, що призводить до зменшення частки безпосереднього спілкування між людьми, яке досить часто замінюється коротким електронним листом, sms-кою чи спілкуванням за допомогою ICQ. Замість звичною комунікації з співбесідником виникає симулякр спілкування з людиною-образом, людиною-фото (при цьому немає жодної гарантії, що надіслане фото справді належить тій людині, з якою відбувається таїна віртуального спілкування). Спілкування в чаті позбавляє можливості пізнати голос та інтонацію співбесідника, не говорячи вже про мімічні та тактильні складові звичайного спілкування.

Звичний образ світу розпадається на множину моделей-симулякрів, багато з яких нагадують метеликів, що живуть лише один день, оскільки створюються на вимогу певного моменту і мають цінність та значимість тільки в короткий проміжок часу. Це призводить до актуалізації проблеми пошуку ідентифікації, аналізу структур особистості та тих засад її буття, навколо яких вибудовується уся система світосприйняття та світорозуміння особистості, завдяки чому стане можливим відновлення цілісного образу світу, гармонійного та позбавленого протиріч. Стає зрозумілим, що у період тотальної переоцінки цінностей, граїзації та симуляції, коли ніякі сенси не визнаються беззаперечними, необхідне звернення до тих феноменів, що дозволять сучасній людині почуватися безпечно та комфортно на будь-якому рівні суспільного життя.

Вищеперераховані умови породжують для пересічної людини ситуацію невпевненості та безсилля, нестабільності та непередбачуваності, розгубленості та відчаю, сховатися від якого та хоча б тимчасово перепочити можна у сфері повсякденності, у світі звичних загальновідомих ситуацій та станів, де все відбувається «тут і тепер», де панує власна логіка, а зв'язки та закони є впорядкованими та зрозумілими. Це своєрідна «заповідна зона», де людина може сховатися від бездушності та насилля зовнішнього світу, максимальний знак безпеки, «суміш ейфорії від комфорту та пасивності, а такаж «сумеречної насолоди» від усвідомлення можливості жертв, що приносяться долі» (Ж. Бодрійяр).

Саме у світі повсякденності людина вступає в певні форми спілкування, здійснює духовно-матеріальний, соціально-реальний процес обміну досвідом та діяльністю, уміннями та навичками. У повсякденному спілкуванні здійснюється як раціональний, так і ірраціональний взаємовплив індивідів, виявляється та формується взаєморозуміння, здійснюється зв'язок поколінь, оскільки люди обмінюються результатами пізнання об'єктів, оволодівають емпіричними знаннями, накопиченими іншими. Проте й цей останній бастіон спокою та прихистку сучасна людина вже втратила, промінявши його на віртуальну реальність, що зваблює людину щедрим дарунком наданням безмежних потенцій, здатністю не лише багаторазово та у різних варіантах проживати життя, але й даруючи симулякр безсмертя.

Особливе значення у зазначеному аспекті має виникнення мережі Інтернет, що виконує інформаційну, комунікативну, розважальну, масмедійну та комерційну функції і породжує феномен існування людини у віртуальному просторі, де все і вся переходить у віртуальний стан, створюючи принципово новий тип символічного існування людини, соціуму, культури, нове середовище проживання та існування людини. Остання вже не мріє про перетворення на надлюдину Ф.Ніцше, яку неможливо уявити за клавіатурою комп'ютера, більш затребуваним стає герой на кшталт античного Протея, здатний постійно змінювати маски, залежно від вимог ситуації, але абсолютно байдужий до тих масок, які були використані раніше і відкинуті як непотріб.

Змінюється не лише життя людини, поступових змін зазнає і вона сама, оскільки на планеті поступово зникають просторові та часові розмежування, стираються міждержавні кордони, пропагуються певні цінності, моделі поведінки та світоглядні стереотипи. Ідеалом для інформаційного суспільства оголошується «протеїстична особистість» людина множинна, здатна до розшарування, яка постійно «грає в ідентичності», утверджує себе у соціумі завдяки низці трансформацій, проживаючи безліч модусів-масок Я, зберігаючи при цьому єдність у калейдоскопі облич.

Неабияким мистецтвом оголошується здатність жити у масці, відчуваючи при цьому комфорт а насолоду, бути актором у «світі ролей», постійно «вислизати» від реальності шляхом зміни індивідуальних масок, ставати Іншим, якщо це полегшує адаптацію до певної життєвої ситуації.

Велике значення у функціонуванні сучасного соціуму та життєдіяльності людини відіграє феномен інформаційної комунікації, сутність якої полягає у постійній трансляції символів, метою якої постає не створення нового знання, а збільшення можливостей здійснення комунікації, обміну та переобміну інформації. Позитивним наслідком цього стає технологізація розумової діяльності, виникнення інформаційного творчого мислення. Значну роль відіграють при цьому засоби масової інформації, які перетворюються на сигніфікаційну систему, котра впорядковує образи, положення, смисли, інтерпретації різноманітних соціальних феноменів. Засоби масової інформації та продукти їх діяльності стають також матеріалом для конструювання соціокультурних образів соціальної дійсності, формують стереотипи соціальної дії, тобто виконують функції референційної системи. Ще один модус продукції ЗМІ репрезентація, відображення людини та суспільства, відтворення тих типів мислення, які існують у суспільстві і пов'язані з діями та вчинками людей.

Проте можливі й негативні наслідки інформаційної комунікації, адже спостерігається цікавий і одночасно жахаючий феномен людина починає перетворюватися на агента віртуального павутиння, втрачаючи при цьому статус соціально-культурної особистості, повністю приймаючи ті правила гри, які диктує Технос, оскільки саме дотримання зазначених правил надає змогу з усього отримувати користь, комфортно почуватися у віртуальному світі, де відсутня дихотомія гріха та спокути, добра та зла, прекрасного та потворного. Віртуальний простір немає поділу на сферу свого та чужого, не враховує ні державної, ні етнічної, ні статевої належності, які можуть змінюватися за бажанням користувача. Єдина цінність зміст комунікації, що символічно позначається умовним адресом. Саме у просторі Інтернет-павутиння найбільш виграшна позиція у людини-кочовика, номада, що не належить ні до якої культурної чи соціальної групи. Сутність номадологічної установки у відмові від структурної організації буття та від розуміння простору як утвореного множиною семантичних та аксіологічно визначених елементів (точок), пов'язаних дискретно-диференційованим зв'язком. Наслідком цього стає заперечення зовнішнього детермінізму, котрий більше не розуміють як примусову каузальність. Так само і віртуально-інформаційний простір не вимагає тілесності, буттєвості, тут можна сміливо маніфестувати себе як «людину без властивостей», перетворитися на віртуально-інформаційну істоту. У ризоматичному вимірі віртуальної реальності домінуючою стає здатність поєднувати певні точки-події, що вистроюються у різнотипові рухливі лінії-події, немає ні початку, ні кінця, а існує лише середина, вічне «тут і зараз». Різноманітні моделі повсякденного життя людини доповнюють одна одну, вступають у суперечність, утворюють єдність життєвого світу як сукупності усіх можливих горизонтів досвіду людського життя.

Використовуючи ризоматичну матрицю для аналізу світу віртуальності, можна зробити висновок про відсутність в останньому детермінованого центру, оскільки він може актуалізуватися у будь-якій точці простору, роль центру перебирають на себе ті значення та сенси, що акціденціально наділені атрибутами центральних залежно від місця свого розташування. Завдяки цьому віртуальність організується як реальність, отримує глибину та багатоманіття смислів, що існують у модусах «тут і зараз», відкидаючи атавізми лінійності та передбачуваності, які нав'язувалися їй методологією класичної філософії.

У процесі спілкування у віртуальному просторі змінюється сутність та механізм смислоутворення, яке тепер не потребує вербальної комунікації, фіксації уваги на жестах та рухах комунікатора, не враховує ні тембру, ні ритму, ні наголосу, відкидає зоровий контакт, завдяки чому текстуальна форма комунікації дозволяє виявити архетипічні форми людського спілкування.

Розвиток сучасних інформаційно-комунікативних технологій призвів до появи нових форм ідентичності, найбільш цікавими серед яких М. Фасслер вважає «переделектронну» та «електронну», остання переміщує людину у віртуальне середовище, перетворюється на конструкт, що не містить національних та культурних відмінностей. Елементи «електронної ідентичності» залежать від умов інформаційного середовища, яке, у свою чергу, породжує «змішану» ідентичність, де відсутні будь-які межі, наявна непостійність та повна залежність від умов комунікації.

Отже, сучасну людину, якій випала доля жити на зламі епох, можна назвати homo virtualis, оскільки безпосередньою життєвою реальністю для неї виступає інформаційна система, складниками якої є різноманітні знаки. Інформаційний світ, що оточує людину, репрезентується терміном «інфосфера», підґрунтя якого становить тлумачення інформації як об'єктивної сутності, котра поєднує у собі матеріальне (фізичне) та ідеальне, або структуру та функцію, у тісному взаємозв'язку, а фізична реальність визначається як реальність інформаційна. Відбуваються якісні зміни соціального світу, виникають наднаціональні системи соціальної взаємодії нового рівня складності, що включають у якості елементів не лише людину, а ще й системи машинного інтелекту. Інформаційна сфера перетворюється на нову основу та новий стан життєвого світу, де домінують уже не відносини базису та надбудови (характерні для Марксової моделі суспільства), а нормативні аспекти, котрі надають можливість концептуалізації соціальних процесів та взаємодій, що формуються на основі розвитку процесів інформатизації.

Людина епохи інформаційного суспільства чітко усвідомлює себе не лише носієм Логосу, пріоритетними сферами застосування якого традиційно вважалися інтелектуально-духовні феномени, а й володарем тіла, завдяки чому зростає цінність задоволення фізичного, тілесного, актуалізується роль архетипів колективного та демонів індивідуального несвідомого. Домінуючими стають нові цінності, спрямовані на вільний розвиток інтимних сторін особистості, легітимацію задоволення та розвиток здатності зваблення, проголошення необхідності жити кожної хвилини, тут і тепер. Сучасна культура орієнтує людину не на модус «бути», а на модус «здаватися», «подавати себе». Саме тому сучасна людина залежно від ситуації прагне до створення естетичного ефекту, перетворення іміджу шляхом використання розрекламованих косметичних та лікувальних засобів, макіяжу, пластичної хірургії тощо, естетичного самоконструювання та всебічної стилізації власного образу.

Зникає звична єдність інтелектуального світу, світу раціональноструктурованих цінностей, який перетворюється на інтелектуальну ризому, «сітку інтенцій, що мають певне значення» (М.Мерло-Понті), поєднання різних типів та стилів мислення, далеко не останнім серед яких виявляється техногенний. Нового характеру набуває творча складова людського існування, яка вже залежить не лише від інтелектуальний здібностей та навіть від таланту, а багато чим завдячує розвитку технологій, модернізації та ускладненню засобів комунікації, що виконують функцію артикуляції буття. Наслідком цього стає широке використання метафор, алегорій, образів, тобто інструментарію, певною мірою позбавленого прикмет науковості.

Сучасність отримує новий вимір, останній детермінує появу нового типу людини людини інформаційного суспільства, котра має сприйматися як частина світу, суб'єктивність та інтерсуб'єктивність якої формує не лише суспільство, а й новітні технології та засоби комунікації.

Проте наостанок хочеться наголосити на тому, що далеко не всі дослідники сприймають віртуальну реальність як сталий феномен. На думку

С. Хорунжого, віртуальність це недовтілене, недовиражене, недонароджене буття, не здатне створити власних форм, оскільки обмежується маніпулюванням з готовими формами, безкінечно перекомбіновуючи та змінюючи їх. Тому і всемогутній homo virtualis навряд чи є креатором, скоріше він просто черговий персонах у грі, затіяній Великим Модератором світу...

Размещено на Allbest.ru