Громадські організації як інститути громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадські організації як інститути громадянського суспільства

Круглик С.Б.

Характерною ознакою сучасних демократичних суспільств є розгалужена мережа громадських організацій найрізноманітнішого спрямування, які як інститути громадянського суспільства виступають єднальною ланкою між суспільством і державною владою. З цієї точки зору ступінь поширення («щільності») громадських об'єднань та рівень участі в них громадян може розглядатись як один з основних показників розвиненості громадянського суспільства, хоча, безумовно, не слід шукати якогось однакового для всіх країн математичного значення цього показника.

Проблеми сутності і типологізації громадських організацій у вітчизняній літературі розглядали Т. Базовкін, О. Лісничук, Г. Новичков, О. Ярош, суті громадських організацій національних меншин О. Антонюк, Н. Беліцер, В. Євтух, В. Котигоренко, І. Кресіна, О. Майборода, В. Никитюк, Ю. Римаренко, Л. Шкляр, М. Шульга, Р. Чілачава та ін.

Ведучи мову про такий інститут суспільства як громадські організації, необхідно, перш за все дати визначення поняттям «громадська організація», «неурядова організація», «недержавна організація», оскільки в науковій літературі ці поняття вживаються як тотожні. А в сучасних міжнародних правових документах щодо громадських організацій використовується назва «неурядові організації» (non-governmental organizations, NGOs).

Зазначимо, що зміст понять «неурядові організації» у Західній Європі та Україні не зовсім збігається. У західноєвропейському контексті уряд не підмінює собою державу. Тому інколи можна зустріти поняття «недержавна організація», що є іншим варіантом перекладу англійського терміну [1,95]. У Законі України «Про об'єднання громадян» (1992) вживається поняття «громадська організація» і дається наступне визначення: «громадська організація це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів» [2,504].

Крім цього, існують професійні спілки, релігійні, кооперативні організації; об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради й комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян. Все це розмаїття загалом підпадає під категорію об'єднань громадян (хоча, в силу їх специфіки, у правовому відношенні їх діяльність регулюється різними законами).

На думку Л.Лойко: «Громадські організації це формалізовані самодіяльні (неурядові) неприбуткові об'єднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав» [3,51]. У такому широкому значенні до розряду громадських організацій потрапляють досить різні за суттю інституції політичні партії, власне громадські організації, організації за інтересами, благодійні фонди тощо. Вочевидь, ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку, не можна не бачити їх спільної сутності як організацій громадянського суспільства.

«Неурядова організація (НУО), на думку С.Г. Рябова, громадське об'єднання індивідів або груп, яке бере участь також у політичній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission ofJurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин)» [4,189]. «Неурядові організації локальні, національні чи міжнародні об'єднання людей, діяльність яких здійснюється з ініціативи громадян, а не із санкції чи вказівки уряду, й не має на меті отримання прибутку. Неурядові організації виконують широке коло функцій таких як захист прав людини, надання допомоги біженцям, боротьба за роззброєння, здійснення дослідницьких та освітніх заходів» [5,567].

Синонімічним поняттю «громадські організації» є також широко вживане в політології поняття «групи інтересів». Щоправда, однозначності в застосуванні цього поняття немає, але досить часто воно розглядається як таке, що вказує на політичний вимір громадських об'єднань.

Про важливість і актуальність проблематики розвитку громадських організацій і громадянського суспільства взагалі, свідчить поширеність дисертаційних робіт виконаних на ці теми (В.Д. Новохатського, В.І. Пащенко, В.Ю. Баркова, В.Й. Коцюбинського). Чисельними є кандидатські роботи в яких висвітлюється питання про сутність і принципи громадянського суспільства в роботах (Т.І. Ковальчук, Ю.П. Корнілова], О.Б. Костенко, Я.І. Пасько, Ю.В. Узун, Р.А. Чернорог. Цікавами є дослідження (В.І. Безродної, А.В. Грамчука, О.І. Задоянчука, С.О. Кириченко, В.М. Тимченко та ін.), які використовують теорію громадянського суспільства як інструмент для аналізу соціальної реальності України

Фактично в усіх працях зазначених авторів визнається, що громадські організації ознака існування громадянського суспільства в країні, а наявність і дієвість третього сектора визнається показником розвитку громадянського суспільства [6,21]. З цим твердженням погодяться практично всі дослідники громадянського суспільства, з тією відмінністю, що хтось взагалі зводить все громадянське суспільство до мережі «самоврядних, само організованих інституцій», а для когось вони лише частина громадянського суспільства. Дослідниками визнається, що «третій сектор» це не проста сукупність громадських організацій та політичних партій, а певна система сталих принципів, традицій та нормативно-правових засад самоорганізації людей громадянського суспільства [7,5-6]. Таким чином дослідження неурядових організацій також дають переконливі свідчення про стан розвитку громадянського суспільства в країні. Враховуючи це майже всі дослідження неурядових організацій проводилися під гаслом також і дослідження громадянського суспільства, і в свою чергу практично всі дослідження присвячені громадянському суспільству не оминали теми неурядових організацій.

На сьогодні кількість громадських організацій в України становить понад 30000. Найпоширенішою сферою діяльності громадських організацій є розроблення та впровадження освітніх і навчальних програм, абсолютна більшість громадських організацій протягом останніх років брала участь у тій або іншій програмній діяльності. Створення та діяльність громадських організацій регулюється Законом України «Про об'єднання громадян». Окремі громадські організації в Україні можуть бути також зареєстровані та діяти на підставі Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Зокрема це стосується тих організацій, які надають матеріальну фінансову допомогу (гранти) з метою «сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища» [8,292].

Разом з тим, не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини.

Залежно від територіальних меж діяльності створюються громадські організації із загальноукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах створювати або вступати у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу. Згідно із Законом України «Про об'єднання громадян» засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України та інших країн, особи без громадянства, які досягли 18 років, а щодо молодіжних та дитячих організацій 15 років. Членами громадських організацій, за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних і дитячих громадських організацій повинен відповідати характеру їхньої діяльності. Учасниками деяких організацій, наприклад, наукових, можуть бути також колективні члени.

Громадські організації діють на підставі статутів, прийнятих на загальних зборах їх членів. Офіційне визнання (легалізація) організацій здійснюється реєстрацією в органах, зазначених у ст. 14 Закону «Про об'єднання громадян», або повідомленням про створення цих органів. Відмова в реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. З моменту реєстрації громадська організація визнається юридичною особою, тобто може бути учасником цивільно-правових відносин, набувати від свого імені майнових та особистих прав, а також бути носієм інших прав, передбачених ст. 20 Закону «Про об'єднання громадян».

З цього моменту вона набуває права засновувати підприємства, а також інші господарські організації із статусом юридичної особи, які необхідні для виконання її статутних цілей. Власністю громадської організації є кошти та інше майно, передані їй засновниками, членами або державою, набуті від вступних внесків, пожертвувані громадянами та організаціями, а також набуті внаслідок діяльності створених підприємств, господарських організацій, за рахунок власних коштів або на інших засадах, не заборонених законом. За порушення законодавства до громадських організацій можуть бути застосовані покарання у вигляді попередження, штрафу, тимчасової заборони діяльності або окремих видів її примусового розпуску (ліквідації) [2,504]. громадський організація правовий недержавний

Згідно з українським законодавством громадські організації можуть бути як прибутковими (і підлягати стандартній системі оподаткування), так і неприбутковими (і, отже, користуватися певними преференціями). Прибуткові громадські організації складають незначну частку від їх загальної кількості і не стикаються з проблемами законодавчого визначення виключного переліку видів доходів, порушення яких призводить до втрати неприбуткового статусу. Проблеми заснування громадських організацій перебувають у сфері дії Цивільного та Господарського кодексів, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також закону «Про непідприємницькі організації».

Щодо фінансування громадських організацій, то воно охоплюються податковим законодавством і регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», хоча вони могли б регламентуватись окремим спеціальним законом про оподаткування неприбуткових організацій, який доцільно було б розробити та прийняти. Проте розбіжності у визначенні об'єктів регулювання в Цивільному і Господарському кодексах призводить до того, що громадські організації опиняться в законодавчоневизначеному просторі. Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» не передбачено статусу об'єднань громадян (місцевих, всеукраїнських, міжнародних).

Підсумовуючи подані тлумачення термінів «громадянська організація», «неурядова організація», «недержавна організація» та інших, можна зробити висновок, що найдоцільнішим в даній роботі буде використання терміну «громадська організація», оскільки дане поняття має місце в Законі України «Про громадські об'єднання», а також є найбільш вживаним і традиційним для українського суспільства.

Правовий статус міжнародних громадських організацій визначається Європейською конвенцією про визнання правосуб'єктності міжнародних громадських організацій (ETS №124), прийнятою Радою Європи у Страсбурзі 24 квітня 1986 р. Згідно із зазначеною Конвенцією міжнародна громадська організація повинна: мати на меті неприбуткову діяльність міжнародного значення; бути створеною документом, який відповідає вимогам національного законодавства визначеної країни (Сторони); здійснювати статутну діяльність на території принаймні двох Сторін; мати законну штаб-квартиру на території Сторони, а управлінські та контрольні органи на території цієї держави або іншої Сторони.

Конвенція набула чинності 1 січня 1991 р. Проте Україна не ратифікувала ще цей документ.

29 червня 1990 р. було прийнято спеціальну резолюцію Копенгагенської наради Конференції з людського виміру Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Тоді в Копенгагені країни-учасниці наради визнали право кожної людини вільно «дотримуватися своєї думки та одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державної влади і незалежно від державних кордонів»(ст.9.1) Це право припускало можливість «ефективно брати участь у діяльності громадських організацій» (ст.10.3), а також мати «безперешкодний доступ і підтримувати зв'язок з подібними органами у своїх країнах та поза їхніми межами із міжнародними організаціями» (ст.10.4) [1,98-99].

Саме ця резолюція є тим міжнародним документом, на який опираються прихильники вільної діяльності закордонних громадських організацій, що діють на території України.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., закріпила право громадян на вільне об'єднання в політичні партії і громадські організації. Професійні союзи також визнано громадськими організаціями, «що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності». Усі об'єднання громадян рівні перед законом (ст.36) [8,7-8].

Найбільш суттєвими елементами правового статусу громадських організацій згідно з українським та міжнародним законодавством є: правосуб'єктність громадських організацій, що базується на міжнародно визнаній правосуб'єктності кожної людини і праві кожного індивіда на свободу створення асоціації; персональне членство (міжнародні норми розглядають право на свободу асоціації як право індивіда); добровільність; недержавний характер; законність організації та її діяльності; некомерційна мета; можливість обмеження права на асоціацію в окремих випадках у порядку, встановленому національним законодавством.

Серед головних проблеми, що стоять перед громадськими організаціями виділимо:

- недостатність людських ресурсів;

- нестабільне фінансування, через що деякі організації мають припинити свою діяльність або лишаються тільки на папері; крім того, постійний пошук джерел фінансування штовхає громадські організації на зближення з бізнесовими і державними організаціями, що призводить до втрати незалежної позиції;

- недостатня розвиненість горизонтальних зв'язків між громадськими організаціями (обмін інформацією, проведення спільних заходів) внаслідок того, що кожна з них займає окрему нішу, є практично самодостатньою і діє самостійно;

- практика створення громадської організації під окрему політичну особу для реалізації її власних інтересів, а не виконання соціальної місії та суспільної функції; як правило, такі організації існують формально і з'являються на арені лише тоді, коли в цьому є політична потреба;

- мало впливовість. Реальну змогу впливати на рішення Уряду та місцевих органів влади мають лише обмежено коло організацій;

- брак професіоналів високої кваліфікації. Зараз немає достатньої кількості спеціалістів, які можуть залучатися громадськими організаціями до співпраці, а послуги тих фахівців, які є, потребують високого рівня оплати.

Недостатньою є увага до громадських організацій з боку держави. Державні структури частіше сприймають їх як небажаного прохача, а не як рівноправного партнера, не виявляють бажання до співпраці взагалі або, в кращому разі, відводять громадським організаціям роль другорядного партнера. За таких умов особливого значення набувають такі пріоритети, як забезпечення належних правових та інституціональних підвалин становлення громадянського суспільства, підтримка громадських організацій різних типів, діяльність яких спрямована на утвердження демократичних цінностей у суспільстві, координація діяльності місцевих органів виконавчої влади щодо співпраці з громадськими організаціями. Тому проблема законодавчого регулювання механізмів взаємодії громадських організацій з державними інституціями є однією з найбільш пріоритетних у цій сфері.

Для детальнішого вивчення сутності громадських організацій необхідно визначити, які саме види організацій існують. Відразу зазначимо, що детальна класифікація громадських об'єднань в політологічній науці практично не розроблена на відміну, скажімо, від класифікації політичних партій (щоправда, і в останньому питанні існує значна розбіжність думок). Пояснити це можна, з одного боку, величезною розмаїтістю цих інститутів громадського життя як всередині країн, так, особливо, між різними країнами. Існує значна різниця між американською практикою, яка ґрунтується на принципах плюралізму і визначена історично тим, що нові жителі американських штатів були об'єктивно змушені об'єднуватися в асоціації для досягнення як абстрактних політичних, так і щоденних практичних цілей поза будь-яким впливом або контролем держави, і це виробило певні навички самоорганізації для вирішення політичних і суспільних питань [9,5-7].

Класифікація є важливим аспектом аналізу громадських організацій. Вона допомагає визначити суспільну роль цих організацій, передбачити можливі напрями та наслідки їх активності. Класифікація здійснюється на підставі різних критеріїв. Найголовнішими з них є такі: ступінь організованості, мета і спрямування групової діяльності, а також способи їх дій. Вони є підставою для поділу громадських організацій на захисні, проблемні та інституційні, жорстко організовані і розмиті, легальні й нелегальні тощо [10,23].

Узагальнюючи дослідження типологій громадських організацій, логічно було б їх класифікувати за такими напрямами діяльності:

- громадські об'єднання, які об'єднують людей за принципом спільної мети і проблеми. Це, насамперед, організації інвалідів, батьків хворих дітей тощо. Характерною ознакою їхньої діяльності є взаємодопомога в розв'язанні своїх власних проблем, особливо у взаєминах з владними структурами;

- громадські об'єднання так званого «клубного» типу. До них відносять різноманітні групи самовдосконалення, клуби за інтересами тощо. Ці групи складають також самі їхні члени;

- громадські об'єднання соціальної справедливості або благодійності. Їх діяльність спрямована на вирішення гуманітарно-соціальних проблем певних категорій населення людей похилого віку, багатодітних сімей, бідних, хворих тощо;

- громадсько-політичні організації, рухи й правозахисні організації. Їх місія полягає у вирішенні питань, що лежать далеко за межами безпосередніх групових інтересів їхніх учасників, наприклад, проблем жінок, молоді, охорони довкілля, пам'яток культури тощо;

- професійні об'єднання та творчі спілки, що об'єднують найманих працівників та осіб творчої праці, ведуть від їх імені переговори, укладають колективні договори та угоди з адміністрацією підприємств і урядом, виборюють шляхом лобіювання законодавче й фінансове забезпечення свого функціонування.

Звичайно, кожна класифікаційна система має свої переваги і кожна дає змогу уважно придивитися до природи громадянського суспільства і громадського сектору. Проте жодна окрема система не зможе охопити всього розмаїття діяльності у цій сфері. Більш того, класифікації, які були чіткими в один із періодів, стають менш чіткими в інші часові відрізки. Наприклад, тенденція до комерціалізації соціально активної держави, яка спостерігається в останні роки, спричиняла розмивання меж між державним, приватним і доброчинним. А це призвело до того, що отримало назву «гіпотези розмитого сектора», в якому у громадянському суспільстві настає безлад і плутанина.

Висновки

2. За своєю природою і характером діяльності громадські організації не є політичними. Однак сама по собі їх діяльність може набувати політичного характеру, оскільки вони об'єднують людей, котрі входять до різного спектру політичних сил, і навіть рідко становлять собою потенційну базу для виникнення на їхній основі нових політичних партій.

3. Діяльність громадських організацій корисна і потрібна для суспільства оскільки вони допомагають людям у повсякденному житті розв'язувати безліч проблем, відкривають широкі можливості для суспільно-політичної ініціативи громадян, для здійснення ними самоврядування. Проте це нерідко стикається з перешкодами. Ці перешкоди можуть бути як зовнішніми за походженням, наприклад тиск або непродумана політика держави, так і внутрішніми, які виникають внаслідок викривлення чи ухилення від принципів на яких базується діяльність громадських організацій як «прояву» громадянського суспільства.

4. Створення класифікацій і типологій, фактично, є спробами побачити загальне в різних організаціях, звести множину громадських організацій до якихось загальних класів чи типів. Це допомагає визначити суспільну роль цих організацій, передбачити можливі напрями та наслідки їх активності.

Література

1. Нікітін В.В. Ресурсний потенціал становлення громадянського суспільства в Україні / Нікітін В.В. Х.: Магістр, 2006. 247 с.

2. Закон України «Про об'єднання громадян» // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 34. ст. 504.

3. Лойко Л. Типологічне позиціювануя національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства Л. Лойко // Політичний менеджмент. 2005. № 5. С.51-60.

4. Рябов С.Г. Політологія: словник понять і термінів. [2-е вид., перер. і доп.]. К., 2001. 256 с.

5. Політологічний словник/ [ред.-упоряд. О.Д. Авдєєнко, О.В. Антонюк, О.В. Бабкіна та ін. К.: Міжрегіон. акад. упр. Персоналом, 2005. 791 с.

6. Коцюбинський В.Й. Привласнення як феномен становлення громадянського суспільства (соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / В.Й. Коцюбинський. К., 1999. 36 с.

7. Третій сектор в Україні: проблеми становлення / [Шевченко М. Ф., Головенько В. А., Галустян Ю. М. та ін.]. К., 2001. 170 с.

8. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. К.: Школа, 2006. 64 с.

9. Білецький В. Громадські організації та їх роль у житті суспільства / В. Білецький // Схід. 1997. № 8. С.16-19.

10. Органи самоорганізації населення: створення, легалізація, організація діяльності: Нормат. акти, навч.-метод. матеріали / [В. В. Кравченко, Н. В. Кравченко

Размещено на Allbest.ru