Міфологізація феномену "тероризм" в сучасному глобальному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

тероризм міфологема глобалізація

Міфологізація феномену «тероризм» в сучасному глобальному суспільстві

Збрицька Л.Г.

На сучасному етапі розвитку світового суспільства політичні міфологеми є значущими елементами соціальної реальності. Як відзначає відомий німецький філософ і культуролог Е. Касирер «чи не найважливішою і в той же час найтривожнішою особливістю сучасного політичного життя є виникнення нової сили - сили міфологічного мислення» [4,153]. Це особливо актуально щодо конфліктних феноменів, до яких на нашу думку належить і політичний тероризм.

Тероризм є сучасною політичною міфологемою, в результаті того, що незначний відсоток населення Землі був безпосереднім учасником теракту, як жертва або виконавець, проте практично кожен має уявлення про дане явище. Це уявлення виникає на основі інформації, яка забезпечується засобами масової інформації, що дозволяє зробити висновок про те, що воно, певною мірою, ними конструюється. Мас-медійне функціонування тероризму робить розгляд даного явища актуальним. І дозволяє зробити цей розгляд метою даної роботи.

Завданнями, які необхідно виконати для досягнення поставленої мети є:

визначити поняття «тероризм», яке активно використовується в сучасному політичному, публіцистичному і інших дискурсах

проаналізувати основні сутнісні характеристики даного явища;

прослідити трансформацію уявлень про тероризм, її причини та специфічні риси.

Об'єктом цієї роботи є явище тероризму в сучасному світі, а предметом - його сутнісна трансформація, яка змінила методи, норми і цілі його функціонування.

Почнемо аналіз міфологеми тероризму з визначення відомого дослідника тероризму Уолтера Лакера. Він визначає тероризм як «застосування недержавного насильства або загрози насильства з метою викликати паніку в суспільстві, ослабити положення і навіть повалити посадових осіб і політичні зміни в суспільстві» [5,11]. Дане визначення відображає суть даного явища, оскільки воно насамперед дозволяє розвести поняття тероризму і терору, які, за словами автора, до цих пір сприймаються деякими авторами як ідентичні: «Державний терор, терор з боку держави і від його імені, звичайно, явище давно відоме. Володіючи монополією на застосування сили, держава цілком може нею зловживати, як трапилося, скажімо, в Германії і в СРСР. Але все ж таки не тероризм, це щось інше. Дехто навмисно плутає ці речі, довести, що немає жодної принципової різниці між тероризмом знизу і тероризмом зверху. Але насправді це зовсім не одне й те саме» [6].

Як ви в книзі «Сучасний тероризм» Е.П. Кожушко: «Терор - це політичні репресії з боку держави, що обпирається на потужність своїх силових інститутів». А «тероризм - це насильство, здійснюване з боку опозиційних угрупувань» [5,8].

Більш повне визначення тероризму дає інший відомий американський дослідник Б. Джекінс, директор програм «РЕНД корпорейшн» в галузі субнаціонального конфлікту і політичного насильства, що стверджує, що «тероризм визначається залежно від характеру акції, а не від особи виконавця або суті справи, за яку він бореться. Всі терористичні акції зв'язані із застосуванням насильства або загрозою насильства, часто це супроводжується висуненням конкретних вимог. Насильство спрямовано в основному супроти об'єктів. Мотиви мають політичний характер. Акції здійснюються так, щоб привернути максимум суспільної уваги. Виконавці, як правило, є членами організованих груп і на відміну від інших злочинців беруть на себе відповідальність за здійснювані акції. І, нарешті, сама акція покликана надати дію, що виходить за рамки спричинення безпосереднього фізичного збитку» [1,24].

Не дивлячись на об'ємність дане визначення дуже точне, оскільки в нім відбиті практично всі значущі риси тероризму.

По-перше, в нім позначено, що тероризм - це передусім одна з форм організованого насильства.

По-друге, насильство визначається саме як політичне, що дозволяє позначити основну сферу діяльності терористів, і відокремити поняття «тероризм» від кримінального злочину.

По-третє, у визначенні підкреслюється, що насильство здійснюється членами організованих груп проти об'єктів, що дозволяє зробити висновок про низький рівень участі мас в терористичній діяльності. Цей момент важливий, скільки дозволяє відокремити поняття тероризму від національно-визвольного руху, революції, партизанської війни і «просто» військових дій. Адже, терористичні акції, як правило, спрямовані саме проти цивільного населення. Для терористів характерне заперечення поняття «невинність». Безумовно, бувають виключення, проте концепція терористичної боротьби має на увазі тотальну провинність всіх, вже через їх приналежність до того або іншого суспільства, тієї або іншої національності, релігії і тому подібне.

По-четверте, у визначенні згадується про те, що тероризм - це не лише насильство, але і загроза такого. Як говорить Г.К. Варданянц в статті «Тероризм: діагностика і соціальний контроль»: «Партизани хочуть завоювати територію, терористи - мислення» [2,78]. Для терористів головне не убити, а налякати, чинити тиск для того, щоб досягти своїх цілей.

Звідси витікає наступний, п'ятий момент, важливий у визначенні тероризму, - це розривши між безпосередньою жертвою насильства і групою, що є об'єктом дії. У терористичній акції, як правило, цілком випадкові люди стають жертвами злочину. Важливий, як вже підкреслювалося, ефект тиску даної акції на владу, від якої залежить те або інше рішення, а також на певні верстви населення, які своєю реакцією можуть сприяти ухваленню потрібного терористам рішення. Даний момент дозволяє відрізнити терористичний акт від політичного вбивства, де насильство застосовується безпосередньо до об'єкту дії. Це положення підтверджують слова У. Лакера, що написав, що «в XIX-м сторіччі і на початку XX-го терористи, скажімо, російські есери або західноєвропейські анархісти, полювали за королями, міністрами і генералами. Терористи наших днів, та практично і всієї другої половини ХХ-го століття не так вже часто завдають ударів по еліті, та зате влаштовують вибухи на ринкових площах і в інших місцях, де їх жертвами стають пересічні громадяни, у тому числі і діти» [6].

Останній момент, відмічений у визначенні, - це метод боротьби, що визначається на основі характеру дії, а не особи злочинця або мотиву злочину.

Хоча, саме характер мотиву злочину є одним з двох бракуючих моментів, які також важливі для визначення тероризму. Так, в дефініції Дженкинса мовиться про те, що мотив терористичної дії політичний, але не наголошується той факт, що він ще й ідеологізований. Адже будь-яка терористична дія завжди здійснюється відповідно до того або іншого лозунгу.

І остання межа, яка також відсутня у визначенні, це сприйняття тероризму як недержавної дії. Терористичний акт здійснюється недержавними угрупуваннями.

Питання стосунків держави і терористичної діяльності є складним і заслуговує на окремий розгляд. У межах даної статті ми відзначимо, що певна залежність її безсумнівно присутня. Проте, визначення цієї залежності часто залежить від різних економічних, політичний і геополітичних чинників.

Так, у випущеній в 1999 році книзі «Тероризм і терористи» К.В. Жарінов серед держав тих, що підтримують тероризм називає Афганістан, Ірак, Іран, Кубу, Лівію, Пакистан, Північну Корею, Сірію і Судан [3,443]. Список держав що подають спонсорську підтримку терористичним організаціям приведений в доповіді держдепартаменту США 2002 року ідентичний першому, за винятком Афганістану і Пакистану [11]. Заява Дж. Буша, зроблена їм 27 червня 2008, виключає з даного списку також Північну Корею. Подібна трансформація є очевидним прикладом неоднозначності яких-небудь оцінок з цього питання.

Наступним важливим моментом розгляду тероризму є короткий історичний аналіз його формування і перетворення до міфологеми. Даний аналіз дозволяє прослідкувати трансформацію тероризму з феномену сфери політики в політичну міфологему, якій він в даний момент є, і продемонструвати його діяльність в цій якості.

Тероризм як феномен політичної реальності з'явився в другій половині XIX ст. Іноді найпершою датою, позначають 1819 рік - вбивство письменника А. Коцебу в Германії [5,5]. У цей початковий період свого існування тероризм носив ситуативний, локальний характер, терористичні акти були одиничні. Найбільш відомою терористичною діяльністю даного періоду є діяльність російських народників (організація «Народна воля» та інші), що зробили, наприклад, вісім замахів на Олександра другого. Останнє з них закінчилося успіхом (01.03.1881).

Сплеск тероризму (другий етап його існування) доводиться на 60-70-і роки ХХ ст., коли терористичні організації починають свою діяльність насамперед в державах Латинської Америки і Європи. Саме у цей період відбувається зародження функціонування тероризму як міфологеми. Що примітно, практично той же період, а саме 1968-1974 роки, П. Вагнер (фахівець з проблем модерна з Європейського університету у Флоренції) позначив як перший етап поворотного пункту історії, що характеризується «студентським» рухом і всесвітньою економічною і політико-культурною кризою, дестабілізацією всього післявоєнного світового економічного ладу» [9,13]. Проте, також як трансформація є процесом, так і зародження міфологеми не є подією раптовою. В більшості своїй воно має «раптовість» помилкову, показову. Так, на цьому етапі тероризм - це більше феномен, що обпирається на наслідки своїх реальних дій і ситуацій, ним створених. Метою терористичних актів частіше виступають, як в XIX ст., конкретні політичні і соціальні діячі, цивільні жертви не численні і, часто, небажані терористам. Громадськість інформується про теракти разом з іншими політичними і кримінальними подіями. Не дивлячись на активну діяльність ЗМІ, що вже здійснюється, інформація про теракти не має статусу глобальної. Процеси глобалізації проходять період свого становлення. Інформаційна сфера глобалізації не сформувалася, міжнародні комунікаційні мережі розробляються. Ідеологія глобалізму (глобального неолібералізму), також, не набула загальносвітового поширення. Відповідно, глобальні проблеми людства розглядаються переважно у формі проблем економічної і екологічної стабільності.

Певно, у зв'язку з кризовим післявоєнним станом суспільства терористичні акти цього періоду здійснювалися «під грифом» революційних або військових перетворень, які були цілком зрозумілі більшості населення держав, що піддавалися ним. Демонструють це назви терористичних організацій того періоду: «Лівий революційний рух» - 1963 рік, Венесуела, «Фракція Червоної Армії» - 1968 рік, Німеччина [3,60].

Початок формування глобалізаційних процесів, терміну «глобалізація» і, відповідно, функціонування міфологеми тероризму збігається з періодом що знаходиться між двома незгадуваними етапами останнього поворотного пункту історії по П. Вагнеру. Один - це 1979 рік, пов'язаний з «приходом до влади Р. Рейгана в США і М. Тетчер у Великій Британії, що проклав початок неолібералізму; та публікацією гучної роботи Ж.-Ф. Мютаря «Postmodern Condition», що стала одночасно і політичним, і культурним явищем; іракською революцією, що не просто засвідчила зміну вектора розвитку конкретної колоніальної для поста держави, але і що дала поштовх, багатьом процесам глобального плану» [9,314].

Другий - кульмінаційний, на думку П. Вагнера, етап - 1989-1991 роки, що характеризується «перебудовою в Росії і прискоренням регіональної інтеграції в Європі» [9,14].

Глобальні перетворення в межах цього періоду мають ще свої наслідки. Формування інформаційної сфери глобалізації дозволяє тероризму здійснити повномірне функціонування його як міфологеми. Починаючи з даного періоду, метою здійснення терористичних актів стають не конкретні політичні лідери, а як можна більша кількість простого населення, інформаційний резонанс подібних терактів значно вищий. Саме до даного періоду відноситься інтенсифікація так званого «ісламського тероризму», а починаючи з кінця 90-х років, значних терактів відбулася в найбільш інформатизованій країні світу - США.

Формування інформаційної сфери глобалізації сприяє тому, що самі терористичні організації збільшуються, оформлюються в терористичні мережі. Розгляд терористичних організацій як мереж є важливим принципом аналізу в сучасній політичній науці. На думку наукового співтовариства терористичні мережі поліфункціональні. Комунікації в їх межах служать не просто для передачі інформації, а для установлення соціальних стосунків: здійснення соціалізації і самоідентифікації і так далі. Терористичні мережі динамічні, вони не фіксовані в часі, не обмежені політичним простором однієї нації. Організація їх можлива на локальному, регіональному і глобальному рівнях [12].

Завдяки мережевій структурі терористичних організацій стає не обов'язковою наявність у терористичних організацій політичного ядра, оформленого в партію, оскільки їх діяльність виходить за межі своєї держави. Терористична тематика набуває всього більшого поширення в ЗМі, з'являються фільми, книги, присвячені цій тематиці, зростають і множаться численні чутки. Інформаційна основа поширення терористичної діяльності дозволяє їй набути статус глобальної проблеми [5,3].

Цьому сприяли і інші глобалізаційні сфери, такі як технічна, економічна, культурна. Розвиток досягнень в області озброєнь сприяли мініатюризації при збереженні або підвищенні ефективності засобів масового знищення. Численність і неконтрольованість переміщень людських потоків зробили достатньо проблематичним обмеження переміщень цих озброєнь і самих терористів.

Все це дозволяє зробити висновок про те, що тероризм в сучасному суспільстві є унікальним явищем, що відокремилося від інших, часто асоційованих з ним феноменів, таких як терор, війна, революція. В рамках цих явищ можливим і дуже поширеним є використання терористичних методів, проте ці методи не є єдиною характеристикою, яка дозволяла б судити про те, що якесь явище є тероризм, який насамперед виявляється у вигляді міфологеми, утримуючи в собі значний інформаційний компонент. Відповідно, уявлення про нього, може трансформуватися відповідно до місця, часу і суб'єктивної волі впливових індивідів.

Література

1. Беглова Н.С. Терроризм: поиск решения проблемы // США: экономика, политика, идеология. - 1991. - №1. - С.23-27.

2. Варданянц Т.К. Терроризм: диагностика и социальный контроль // Социс. - 2005. - № 7.

3. Жариков К.В. Терроризм и террористы / под общ. ред. Тараса А.Е. - 606 с.

4. Кассирер Э.Техника политических мифов// Октябрь.- 1993. - № 7.

5. Кожушко Е.П. Современный терроризм / под общ. ред. Тараса А. Е. - М. -448 с.

6. Лакер У. Мне не нравится термин «война с терором». - Washington ProFile.

7. Лакер У. Десять тезисов о терроризме и борьбе с ним http://grani.ru/blast/ articles/laqueur/ 09/24/2001

8. Ольшанский Д.В. Психология терроризма. - СПб.: Питер. - 2002. - 288 с.

9. Переосмысляя современность (Материалы международной конференции). - Полис. - 2003. № 2. - С.12-21

10. Розенау Дж. Новые измерения безопасности: взаимодействие глобальных и локальных динамик. - www.auditorium.ru/books/723/17.htm

11. http://www.agentura.ru/press/about/jointprojects/washprofile/laquer/

12. Stohl C., Stohl, M. Networks of Terror: Theoretical Assumptions and Pragmatic Consequences // Communication Theory. - 17 (2007). - Р.93-124.

13. Wallerstein I. Globalization or the age of transition? A long-term view of the trajectory of the world system //International Sociology. V. 15. 2000. № 3.

Размещено на Allbest.ru