"Діти вулиці" на Україні

Бездоглядні, бездомні, безпритульні діти: поняття і причини. Притулок як заклад соціального захисту неповнолітніх. Проект "допомоги дітям вулиці". Безпритульність як проблема для національної безпеки України. Інформація про роботу Служби у справах дітей.

Рубрика Социология и обществознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2013
Размер файла 36,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Бездоглядні, бездомні, безпритульні діти: поняття та причини

На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного загальноприйнятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейного виховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масової інформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальних установ для неповнолітніх вживаються такі терміни як «безпритульні», «діти вулиці», «бездоглядні», «бездомні», «діти, позбавлені батьківського піклування», «соціальні сироти», «неповнолітні групи ризику». Характеристику цих понять можна знайти у працях сучасних російських (О.М. Панов, Є.І. Холостова) [14, 156] та українських (С.В. Толстоухова, І.М. Пінчук) [8, 76] вчених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи. Зокрема, останні звертають увагу на необхідність з'ясування того, який термін з вищезазначених наразі найбільш повно характеризує українських дітей, що опинилися на вулиці. Для цього слід вдатися до аналізу подібних соціальних явищ у світовій практиці.

Різноманітні міжнародні структури, в тому числі ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, які займаються вивченням стану справ в молодіжному середовищі різних країн, відзначають таку негативну тенденцію, як зростання кількості дітей та молоді, що перебувають в стані соціальної дезадаптації. Про це свідчить і наявність таких маргінальних груп, як «діти вулиці».

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до них:

- дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;

- дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань по відношенню до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці;

- дітей-вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці.

Це узагальнена характеристика «дітей вулиці», оскільки в залежності від соціально-економічних умов в країні ступінь маргіналізації має свої специфічні прояви. Так, наприклад, в країнах Латинської Америки, зокрема в Бразилії, Аргентині є певна кількість дітей, що живуть на вулиці і скоюють переважну кількість асоціальних вчинків.

В країнах Європи дитяча безпритульність включає в себе не лише дітей, що не мають постійного житла. Так, в Бельгії розрізняють три групи «дітей вулиці»: «діти вулиць» протягом більшої частини дня, які жебракують, працюють на вулиці, прогулюють школу; діти, які втекли з дому; псевдопостійні «діти вулиці», що живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постійного місцеперебування. У Швеції дітей, що не контактують з батьками, проводять більшість часу в тимчасових приміщеннях та на вулицях, називають «покинутими».

В Італії стосовно дитячої безпритульності вживається термін «неповнолітні групи ризику». У Великобританії осіб вулиці в залежності від віку називають: «юні втікачі» - діти до 18 років, які пішли з дому чи виховної установи; «молоді бездомні» - особи, які не мають роботи та постійного місця проживання; «ті, що сплять на вулиці» - підлітки та молодь, які не мають постійного притулку та ночують під мостами та в місцях різних вуличних будівель.

В Греції, Туреччині, Угорщині, Хорватії «дітьми вулиці» називають переважно циганчат та дітей біженців.

Таким чином, з наведених прикладів можна зробити висновок про те, що в багатьох країнах також існує соціальна проблема дітей, життєдіяльність яких в переважній більшості обумовлена умовами вулиці. Тому видається правомірним застосування терміну «діти вулиці», запропонованого ЮНІСЕФ, стосовно бездоглядних та безпритульних дітей в Україні. Результати соціологічних досліджень феномену соціального сирітства, досвід роботи різних закладів для неповнолітніх дають підстави віднести до «дітей вулиці» в Україні такі категорії неповнолітніх:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї; діти, яких вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-втікачі з виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

- діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, акцентуаціями та патологіями характеру, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

- діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

Зупинимось детальніше на характеристиці окремих категорій неповнолітніх.

Безпритульні або покинуті діти - наслідок розпаду сімейних зв'язків. У подібне становище вони можуть потрапити відразу після народження (відмова від новонароджених немовлят у пологовому будинку). Такі діти надходять у будинки дитини, у медичні заклади, де утримуються до трьох років, а згодом переходять у дитячі будинки або можуть бути усиновлені. Мати має право забрати залишену дитину, якщо вона не усиновлена іншою сім'єю. Крайній випадок - новонароджені, залишені після пологів у порожніх будинках, підвалах, або в буквальному значенні слова викинуті матір'ю. Опинившись без годування і догляду у найбільш вразливий період життя, такі немовлята звичайно гинуть. Подібне поводження з дітьми, як правило, характерне для неповнолітніх матерів і жінок, що не мають стійкої позиції в житті і постійного місця проживання - наприклад, для біженців, іноземних робітників, жінок, що займаються проституцією.

Діти більш старшого віку можуть виявитися покинутими у результаті пияцтва батьків, що веде до розпаду особистості, до соматичних і психічних захворювань або смерті. Такі діти надходять під нагляд органів опіки і піклування, органів соціального захисту населення і визначаються в центри (відділення) реабілітації неповнолітніх. У число безпритульних дітей входять покинуті діти, що знаходяться поза піклуванням відповідних органів, частково діти, що втекли з дому, біженці і т.д. Також діти можуть бути позбавленими батьківського піклування у зв'язку з тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати батьківські обов'язки, відбуванням покарання у місцях позбавлення волі [11, 184].

Значна частина неповнолітніх, що опинилися у подібному становищі, зосереджується у великих містах, транспортних і портових центрах. Безпритульні діти ночують у підвалах, незаселених будинках, на вокзалах та в інших місцях, де можна сховатися від холоду та непогоди. Засоби для життя здобуваються жебракуванням, проституцією, дрібними крадіжками і участю в злочинній діяльності дорослих. У середовищі безпритульних поширені хвороби, у тому числі педикульоз, а також більш серйозні: туберкульоз і захворювання, що передаються статевим шляхом, ранній алкоголізм і наркоманія. Відсутність освіти прирікає тих із них, хто виживе в цих суворих умовах, на маргінальне положення на все життя, що залишилося. Робота з ними полягає у першу чергу в доставці у притулки і центри по реабілітації неповнолітніх, у лікуванні й оздоровленні, у соціально-психологічній реабілітації, у педагогічній корекції, відновленні (якщо це доцільно і відповідає інтересам дитини) сімейних зв'язків, можливо, у передачі в опікунську сім'ю або в усиновленні, або ж у передачі в дитячий будинок.

У силу різноманітних причин, діти-втікачі покидають сім'ю або заклади соціального обслуговування. По-перше, мова може йти про певні вроджені психічні відхилення, що ведуть до психологічної нестійкості, схильності до номадизму (кочування). По-друге, подібні схильності можуть бути результатом набутого захворювання, ослаблення нервової системи, неадекватної соціалізації або дефектів виховання.

У пубертатний період багато дітей виявляють схильність до втеч із дому, особливо носії гіпертимної акцентуації характеру. Як правило, це проходить після закінчення даного періоду.

Проте частіше усього прагнення до втечі виявляється як реакція на якісь чинники травмуючого характеру вдома, у школі або в підлітковому середовищі. Діти можуть покидати сім'ю через фізичне, психічне або сексуальне насилля близьких, через злидні і незабезпеченість у сім'ї, через образу на родичів внаслідок їх нечутливості або нерозуміння проблем чи переживань дитини.

Школа також може зумовити втечі дітей з дому психічним цькуванням окремих учнів, спробами змусити сім'ю фізичним впливом на дитину виправити свої власні помилки у вихованні.

Іноді причиною втеч стає незахищеність дітей і підлітків від жорстокості і знущань з боку вуличних угруповань. Діти, які втікають з дитячих будинків, інтернатних та інших закладів, як правило, реагують на жорстокість і примус, причому під примусом може розумітись просте підпорядкування режиму, до якого діти-втікачі не звикли. Існує пряма залежність між тривалістю проживання неповнолітніх на вулиці і можливістю повернення їх до нормального життя: чим довший період перебування дитини у середовищі вулиці, тим складніше відбувається її реабілітація.

Зростає кількість дітей-сиріт, що викликано несприятливою динамікою смертності осіб працездатного віку, поширенням самогубств, наслідками збройних конфліктів і злочинних актів. Збільшуються також випадки соціального сирітства, коли діти втрачають сімейні зв'язки і батьківське піклування, маючи живих батьків або, принаймні, одного з них.

Таким чином, визначено зміст поняття «діти вулиці», а також основні причини, чому неповнолітні опиняються у середовищі вулиці, і підійшли до проблеми створення притулків як закладів, де відбувається первинна реабілітація і формується підґрунтя для наступного повернення дитини до нормального життя в суспільстві. Опираючись на українське законодавство [7, 59], ще раз перерахуємо ті категорії дітей, які повинні прийматися до притулку. Це неповнолітні, які:

- заблукали;

- були покинуті батьками або піклувальниками;

- жебракують і місце знаходження їх батьків не встановлено;

- залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників);

- залишили сім'ю чи заклад освіти;

- вилучені кримінальною міліцією у справах неповнолітніх із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю і здоров'ю;

- втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій;

- не мають постійного місця проживання і засобів до життя;

- самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку.

2. Притулок як заклад соціального захисту неповнолітніх

Ще з часів Київської Русі виявлялися гуманізм, чуйність, милосердя у ставленні народу до дітей-сиріт, дітей-підкидьків, які залишилися без батьків. Для них створювалися спеціальні притулки, які називалися божедомками. За дітьми доглядали досвідчені бабусі, а люди допомагали чим могли: їжею, одягом, саморобними іграшками, які зносили до притулків [10, 48].

Особлива увага з боку держави і суспільства приділяється дітям, які опинилися у кризовій ситуації, і сьогодні. Адже аксіомою є те, що наше майбутнє визначається сучасним вихованням підростаючого покоління.

В останні роки у психології, педагогіці, соціальній роботі визнання того, що розвиток, виховання дитини найкраще відбуваються у сім'ї, призвело до непопулярності і закриття установ для неповнолітніх інтернатного типу, викликало стремління будь що зберегти сімейні відносини. Так, наприклад, у Великобританії вилучення дитини з сім'ї і її подальше усиновлення допускаються лише в крайніх випадках [4, 89]. Частіше соціальними агентствами пропонується послуга «mainstay». «Mainstay» передбачає догляд за дітьми віком від 11 до 17 років на короткотривалий період, найчастіше всього на кілька місяців, у зв'язку з тимчасовими труднощами в сім'ї дитини. Якщо ці труднощі зникають, дитина повертається в сім'ю, в протилежному випадку вона передається у фостерингову сім'ю, причому контакти з батьками і їх права щодо дитини зберігаються. Крім того, існує ще й інший вид догляду за дітьми із неблагополучних сімей - «emergency care» - догляд в надзвичайних (критичних) ситуаціях. Він має місце тоді, коли виникає необхідність негайно ізолювати дитину від негативного впливу сім'ї, наприклад, в сім'ї що-небудь трапилося (вбивство, арешт, аварія і т.д.). В таких випадках дитина передається для догляду в іншу сім'ю на кілька днів чи тижнів до остаточного вирішення питання про її подальшу долю.

На жаль, в Україні поки що не створена система, яка б могла забезпечити належним сімейним вихованням усіх неповнолітніх, позбавлених батьківської опіки і піклування. Відповідно до українського законодавства [2, 67], здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:

- державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

- школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

- центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я;

- притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;

- суди;

- кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

- приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;

- виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань.

У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх також беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.

Первинною ланкою здійснення соціального захисту неповнолітніх, їх психологічної, медичної, соціальної реабілітації виступають притулки для неповнолітніх. Саме сюди потрапляють в першу чергу діти вулиці, тут вирішується їх подальша доля.

Притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх відповідної місцевої державної адміністрації - це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років. Основними завданнями притулку є:

- соціальний захист позбавлених сімейного виховання неповнолітніх, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти;

- створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля [6, 87].

Положення, на яких ґрунтується діяльність притулку, з відомих причин тісно пов'язані з принципами реабілітаційної педагогіки, завданням якої є розробка ефективних методів педагогічної терапії й корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров'я дитини [9, 189]. Серед цих принципів можна виділити:

- принцип демократизації. Це передусім співробітництво вихователів і вихованців у вирішенні завдань життєдіяльності дітей, усунення авторитарного принципу виховання, утвердження таких форм, які сприятимуть формуванню демократичної культури особистості;

- принцип творчої діяльності, самодіяльності і самостійності. Полягає у розкріпаченні творчих сил кожної дитини, максимальному розвитку її самостійності у пошуку істини шляхом залучення до різних видів творчої діяльності;

- принцип гуманізації взаємин усіх учасників реабілітаційно-виховного процесу. Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності;

- принцип психологізації реабілітаційно-виховного процесу. Центром реабілітаційно-виховного процесу має стати дитина з її складним світом думок, почуттів, її «Я» - концепція, а метою формування такої позиції, яка, виявляючись у соціальній активності і гуманістичній спрямованості, детермінує її самоактуалізацію, самореалізацію можливостей;

- принцип індивідуалізації та диференціації. Урахування рівнів фізичного, психологічного, соціального та духовного розвитку учнів, їх соціальної активності й побудова на цій основі групових та індивідуальних програм розвитку, стимулювання пізнавальної, комунікативної, орієнтовано ціннісної активності дітей, їх саморозвитку. Необхідно стимулювати мотивацію майбутнього у дітей;

- принцип врахування інтересів і потреб дитини. Сучасні психолого-педагогічні методи дають змогу максимально вивчити запити, інтереси учнів і на підставі цього коригувати виховний процес [13, 95].

На думку ряду дослідників [12, 79], психолого-педагогічна робота з неповнолітніми в даному випадку носить специфічний характер, що проявляється уже в процесі перших контактів працівників з новоприбулими у притулок дітьми.

Ці діти часто перебувають у пригніченому стані, зумовленому різкою зміною звичного способу життя, переживаннями, пов'язаними з вирішенням їх долі в різних інстанціях, розривом минулих міжособистісних зв'язків. Психотравмуюче значення має і певна невизначеність становища, побоювання, тривога щодо умов перебування у новій установі. Значна частина дітей, які потрапляють до притулку, мають ті чи інші відхилення у формуванні особистості, стані здоров'я, допускають зриви у поведінці.

Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх профілактична та корекційно-виховна робота в притулку повинна здійснюватись у наступних напрямках:

- вияснити всі причини, які зумовили небажану поведінку (здійснити оперативну психолого-педагогічну та соціальну діагностику) [3, 47];

- розробити рекомендації для усунення цих причин на даний час і в майбутньому (для дорослих, щоб змінити ставлення до даної дитини і усунути педагогічні помилки, які були допущені, і для самої дитини);

- домогтися того, щоб ці рекомендації були прийняті всіма людьми, які оточують дану дитину (вони повинні з ними погодитись і захотіти їх виконувати);

- навчити всіх, включаючи дитину, виконувати розроблені рекомендації, тобто навчити їх новим відносинам, іншій поведінці, даючи їм необхідні для цього психолого-педагогічні знання;

- здійснювати спостереження за виконанням рекомендацій, за взаємодією відповідальних осіб з дитиною і, у випадку необхідності, внести відповідні корективи в цей процес;

- продовжувати дану роботу до тих пір, поки не будуть досягнуті позитивні зімни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах всіх, хто був причетний до даного випадку.

Адміністрація та колектив притулку несе відповідальність перед суспільством і державою за забезпечення охорони прав неповнолітнього і його соціального захисту.

Слід підкреслити, що досягти серйозних змін у поведінці дитини важко, якщо не працювати з усіма компонентами системи, яка детермінує її поведінку (самою дитиною, сім'єю, школою), якщо не міняти умови середовища, в якому вона постійно живе і розвивається. Односторонній підхід з неминучістю буде породжувати неправильні висновки і рекомендації, які призведуть лише до погіршення становища неповнолітнього. Наприклад, у США на рівні общин створюються так звані міждисциплінарні команди, які складаються з фахівців різних галузей (лікарі, соціальні працівники, педагоги, юристи), мають спеціальне фінансування і забезпечують діагностику і терапію в особливо важких випадках [15, 76].

Тому для успішної діяльності притулку і виконання поставлених перед ним завдань потрібна співпраця з іншими закладами соціального захисту неповнолітніх, фахівцями різних галузей, громадськістю взагалі.

3. Проект «допомоги дітям вулиці»

Під час невимушеної розмови працівник дізнається у дитини про її сім'ю та причину блукань та бездоглядності. Така інформація є конфіденційна та використовується виключно для внутрішньої роботи проекту, і надається лише правоохоронним органам за письмовим та обґрунтованим запитом. Це потрібно для того, щоб з'ясувати, чи не перебуває дитина у розшуку, встановити та налагодити зв'язок із її батьками або іншими родичами та допомогти дитині повернутись у нормальні життєві умови.

Роздача гарячих обідів на вулиці є важливою складовою мобільної роботи з дітьми. Така підтримка часто може бути ключем до дитини, так як українські діти, що живуть у важких життєвих умовах (навіть ті, які живуть у сім'ях), страждають від недоїдання. Наврядчи працівник Карітасу зможе встановити з ними контакт, давати їм поради та консультації чи намагатися змінити їх стиль життя, коли діти будуть голодними. Завдяки роздачі дітям безкоштовних гарячих обідів працівникам легше завоювати їх довіру, адже даючи їм їжу вони не очікують нічого навзаєм - для деяких дітей це зовсім нове відчуття. Витрати на їжу є досить великими, але з кожним наступним роком вони будуть зменшуватися [8, 58].

Безпритульний хлопчик у підземному переході на Хрещатику. Безпритульні діти вже давно стали невід'ємним атрибутом вулиць українських міст. За статистикою, їх в Україні налічують від 120 до 300 тисяч.

Ситуація настільки серйозна, що стає проблемою для національної безпеки України. Принаймні так вважають представники Міжнародного благодійного фонду Карітас України та Європейського руху в Україні.

Тому вони неухильно розширюють свою спільну програму, спрямовану на допомогу дітям вулиці. Ця допомога є комплексною і включає різні соціальні послуги. Мобільні станції тепер і в Києві.

Йдеться про соціальну реінтеграцію та безпеку дітей, роботу в реабілітаційних центрах та безпосередньо на вулиці. Зокрема, й принцип мобільних станцій, які вже діють у Донецьку, Тернополі, Хмельницькому і Львові. Президент Європейського руху в Україні Олександр Білецький розповідає: Щоденну допомогу отримує 50 дітей, гарячі обіди і соціальну та медичну допомогу. Автомобіль їздить за спеціально розробленим маршрутом, робить зупинки, про які діти знають. Кожна зупинка розрахована на різні категорії дітей.

З березня така станція розпочне працювати і в столиці України. Зрозуміло, ця локальна ініціатива не вирішить проблему. Але керівники проекту якраз і сподіваються привернути увагу до проблем дітей вулиці найширших чинників, і громадських, і державних. Потрібна допомогa і громадян, і держави Президент Міжнародного благодійного фонду Карітас України Андрій Васькович характеризує ситуацію так: В Україні, за свідченням соціологів, ми маємо феномен дітей вулиці латиноамериканського типу. Це означає, що дитина не має чіткої допомоги від держави, яку вона має, наприклад, у Німеччині. В Німеччині дитина, яка опинилася на вулиці, може піти в державну інституцію, її можуть інтегрувати у різні державні програми й повернути з вулиці.

Це й є кінцевою метою проекту, започаткованого в Україні.

Поки що, проект фінансують виключно західні фонди та меценати. Тож організатори проекту очікують допомоги й від українських громадян, і від української держави. Майбутнім якої і є діти.

Відомо, що близько 90% вихованців українських притулків та інтернатів - це соціальні сироти, тобто сироти при живих батьках. Безпритульні, а також діти з неблагополучних сімей, потрапляючи у притулок, перебувають там деякий час. Згодом працівники притулку визначають їхню подальшу долю, відправляючи у інтернати, або ж займаючись пошуком прийомної сім'ї. Не секрет, що у столичних притулках більшість дітей - з регіонів. Отже, ще одне завдання для соціальних працівників - повернути безпритульних у рідні стіни [8, 201].

Кожен із нас бачив на вулиці брудних, обірваних підлітків, що нюхають клей або просять милостиню. На таких дітей не хочеться дивитися. Тим більше - думати, хто вони, звідки, чим живуть, як і де. Деякі навіть бояться безпритульних. Адже для того, щоб вижити на вулиці, дитині просто необхідно мати хоч деякі гроші. А де їх узяти? Одні намагаються підробляти або просять милостиню, інші йдуть на крадіжки і проституцію. За даними міліції, безпритульні стають частиною злочинного світу. Вони звикають виживати, докладаючи до цього максимум зусиль і не замислюючись про засоби.

Сьогодні багато безпритульних крадуть телефони. Маленька річ, вкрасти не важко, а коштує великі гроші. А от злочини, пов'язані з насильством, якщо брати у процентному відношенні, то їх більше скоюють діти, які живуть у сім'ях. У Києві за один рейд співробітники міліції можуть виловити не більше 5-7-ми неповнолітніх повій, - розповідає начальник відділу кримінальної міліції ГУМВС України Ігор Галицький [4, 76].

За словами Галицького, у столиці більшість безпритульних - з регіонів. Передусім це діти з Київської, Житомирської, Миколаївської, Одеської, Івано-Франківської областей. Щодня співробітники міліції знімають з електричок, потягів мінімум по 10-15 дітей.

Загалом, десяти днів на вулиці досить, щоб дитина заразилася двома-трьома інфекційними хворобами. А після місяця безпритульного життя їй потрібен рік, щоб пристосовуватися до колишнього соціального життя. Навіть якщо дитина має добре здоров'я, сильний імунітет, живе у нормальних умовах, досить нюхати клей 1-2 рази на тиждень, щоб завдати непоправної шкоди здоров'ю. А вуличні діти, як правило, нюхають клей щоденно. 80% малолітніх бродяг - хлопчики.

Згідно з інформацією Департаменту комунікацій влади і громадськості секретаріату Кабінету Міністрів, в Україні налічується 130 тисяч безпритульних дітей. За неофіційними даними їх набагато більше. Більшість безпритульних - діти шкільного віку, від 6 до 16 років (76%), дошкільники - 13%, і 11% становлять підлітки старше 16 років. Близько 80% малолітніх бродяг - хлопчики. При цьому майже 50% дітей не уявляють себе з рідною сім'єю і не бажають повертатися додому.

На думку представництва ЮНІСЕФ в Україні, численні факти свідчать, що поширеність ВІЛ серед дітей і молоді, які живуть на вулиці, досягла небезпечно високого рівня. У ході дослідження чверть опитаних дітей повідомили, що постраждали від сексуального насильства і експлуатації за останні 6 місяців.

Про ризик заразитися СНІДом знає лише 9% дітей вулиці. Такі дані оприлюднили соціологи. Наступні цифри шокують іще більше: більша частина підлітків - 7 з 10-ти - незалежно від статі починають надавати сексуальні послуги з 14-ти років. Інтим без почуттів і без презервативів - це звичні будні бездоглядних дітей. Громадські діячі б'ють на сполох і закликають владу активніше працювати з вуличною молоддю. Саме вона - в епіцентрі епідемії ВІЛ-СНІДу. «Сухарі з водою, аби милий з тобою». Це зараз сімнадцятирічні підлітки такої думки.

Не словами, а справами таким підліткам треба допомагати. Замість буклетів - презервативи. Разом із листівками про шкоду наркотиків - шприци. Адже соціологічні дослідження показали: 15% дітей вулиць коляться, і нерідко спільною голкою [11, 47].

Кожна друга дівчина-підліток з вулиці лягає у ліжко за гроші. Серед юнаків кожен десятий мав секс із чоловіками за винагороду. Всі ці дані чиновники врахували, коли формували національну програму боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу на 2009-2013 роки.

Володимир Жовтяк, ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть із ВІЛ/СНІД»: «Программа хорошая есть. А вот финансирование этой программы составляет ориентировочно 15-20% от минимальной необходимой потребности».

Тетяна Кондратюк, заступник міністра з питань сім'ї, молоді та спорту України: «По бюджету, якщо ми беремо відносно 2008 року, то безумовно він скоротився. Ми знаємо, що працюють і соцслужби, в яких є і заміна шприців, і робота психологів».

Програму мінімум виконано, - звітують посадовці. Обіцяють, оприлюднена статистика їм знадобиться, коли з'являться додаткові кошти. Соціологи ж менш оптимістичні. Кажуть, на той час без втручання влади статистика може змінитися. І не на краще.

За даними досліджень ЮНІСЕФ у рамках проекту «Діти вулиці», у більшості безпритульних є сім'ї і вони пішли з дому через батьків. Кожна третя дитина, що опинилася на вулиці, постраждала від жорстокого ставлення до неї в сім'ї. Третина дітей вдома недоїдали. Кожен другий з вуличних дітей вживає алкоголь або наркотики. Серед дітей вулиці 20% - неписьменні, а решта - з рівнем знань, що не відповідає вікові дитини [8, 117].

Замість епілогу мені хочеться ще раз сказати, що безпритульні живуть на вулиці не від хорошого життя. І не кожен із них грабує, ґвалтує, вбиває. Безпритульні - це передусім діти. Самотні діти з пораненими серцями, зламаною психікою. Чому вони нюхають клей? Та щоб забутися хоч на хвилину. Забути, хто вони, де вони, і про те, що вони нікому не потрібні у цьому світі. Допомогти усім неможливо. Українська держава, на жаль, не може змінити ситуацію з дітьми вулиці. Але якщо кожен із нас прислухається до благання тієї чи іншої дитини, щось-таки зміниться.

Причин, через які діти тікають з сімей, багато. Та можна виділити дві основні. Перша - жорстоке поводження батьків (це якщо говорити про неблагополучні сім'ї), де батьки - п'яниці, наркомани, з кримінальною долею. Друга - нерозуміння, недостатній інтерес дорослих до життя дітей, надмірно авторитарне виховання.

Важка соціально-економічна ситуація в Україні в 1990-х призвела до низки негативних соціальних моментів, які прямо впливають на загострення проблеми дітей у важких життєвих обставинах. Поява феномену дітей вулиці є наочним прикладом цього. Зменшення державного фінансування охорони здоров'я, освіти і соціальної сфери, з одного боку, та бідність населення призводять до того, що з 10,3 мільйонів українських дітей 130 тисяч постійно або ситуативно живуть на вулиці.

Основними завданням нашого проекту щодо допомоги дітям з вулиць є:

- надати дитині шанс піти з вулиці та показати їй ряд можливостей, якими вона може скористатися для визначення свого подальшого життєвого шляху та стати повноправним членом суспільства;

- залучити особисту ініціативу громадян заради допомоги проекту «Допомогти Дітям Вулиці».

Для реалізації проекту «Допомогти Дітям Вулиці» розпочато загальнонаціональну інформаційну кампанію із збору коштів. Основою кампанії є особиста та громадська ініціатива людей та компаній. До 2007 року проект повністю фінансувався ЄС та партнерськими організаціями із закордону. Сьогодні необхідно розширити географію проекту та залучаємо місцеві кошти. Саме участь у проекті та допомога українців є найбільш важливою для нас, адже вирішення соціальних проблем є перш за все нашим особистим обов'язком і не має покладатися лише на іноземні інституції. Діти вулиці живуть поруч з нами.

Необхідно поглибити співпрацю із державними соціальними службами для дітей, молоді та сімей, об'єднати або ж долучитись до існуючих об'єднань недержавні організації, які працюють з такою цільовою категорією, для того щоб лобіювати інтереси дітей вулиці на державному рівні.

Необхідно розробити та запровадити систему соціального супроводу кризових сімей, діти з яких втікають на вулицю, розробити програму забезпечення безпритульних дітей та молоді житлом, тощо.

На це направлені ряд акцій, наприклад акція «Зірки дітям», де щомісячно одна з відомих людей проводить для групи дітей майстер-класи у абсолютно різних форматах. Таким чином, у дітей з'являється можливість зрозуміти, що є життя поза межами вулиці, в якому вони знайдуть своє місце.

Першими з дітьми вулиці почали працювати у Тернополі у 1998 році. Потім у Києві - 2001, 2000 рік - Львів, 2003 - Хмельницький (під назвою «Допомога на колесах»), 2006 - Донецьк. У 2002 році був знятий фільм про дітей вулиці українською та німецькою мовами. Зараз проект «Допомогти дітям вулиці» працює в 5 містах постійно, але підтримують цей проект у різних формах ще в 4 містах.

Першим кроком є налагодження контакту з дітьми безпосередньо на вулиці. Саме заради цього було створено Допомогу на Колесах, де діти щоденно отримують гаряче харчування, медичну допомогу, з ними працює психолог та соціальний працівник. Метою такої роботи є завоювати довіру дитини та вплинути на те, щоб дитина пішла з вулиці.

Наступним кроком є робота з дітьми вулиці у стаціонарному соціальному центрі. Тут дитина отримує тимчасовий притулок для відпочинку, може помитися, отримати гуманітарний одяг та взуття, випрати свої речі, поїсти, отримати першу медичну допомогу та медичний огляд, відвідувати різноманітні гуртки та навчатися. Водночас тут забезпечені для дітей стаціонарні умови, що дає змогу соціальним працівникам попрацювати із дитиною більш результативно.

Далі проводиться робота з сім'ями та опікунами для того, щоб сприяти покращенню умов для дитини. Ця робота безпосередньо стосується вирішення домашніх проблем, допомоги у подоланні кризових ситуацій та допомоги у створенні нормальних умов для дитини.

На українських вулицях можна рідше зустріти бездоглядних дітей. За 9 місяців минулого року працівники соціальних служб виявили 17 тисяч таких дітей, а попереднього року їх було 25 тисяч - на третину більше [7, 144].

У соціальних службах намагаються не тільки повертати бездоглядних дітей з вулиці, а й запобігти потраплянню туди неповнолітніх. На підтвердження своєї думки він наводить дані про мешканців притулків. Якщо 5 років тому ними на три чверті були діти, повернуті з вулиці, то зараз - це на 60% діти, «превентивно» вилучені із кризових сімей або з тих закладів, звідки вони могли втекти.

Якщо 5 років «діти вулиці» було масове явище, то сьогодні - це одинокі випадки, на які дуже оперативно й швидко реагують служби дітей і відповідні підрозділи кримінальної міліції у справах дітей.

«Сьогодні немає такої дитини, яка могла б жити на вулиці більше 3-5 років. Близько декількох тижнів - і дитина вилучається з вулиці та знаходиться можливість повноцінного розвитку. Крім того, за ці роки скоротилася кількість повторних вилучень дітей з вулиці більше, ніж вдвічі.

Той факт, що дітей вулиці стає менше, фахівці пояснюють кількома причинами. Передусім, працюють десятки громадських та релігійних організацій, які опікуються безпритульними дітьми, чимало батьків повернулись із заробітків і доглядають за дітьми, багато з дітлахів потрапили на виховання у будинки сімейного типу, а ще на поліпшення ситуації вплинуло закриття закладів ігрових автоматів, де діти пропадали днями, віддаючи зібрані гроші на вулицях.

Позитивну динаміку пояснюють активною роботою з батьками та поверненням заробітчан. Батьків все частіше попереджають про неналежне виконання їхніх обов'язків.

А дев'ять місяців минулого року з вулиць забрали на 8 тисяч дітей менше, аніж у 2008-му році. Цей показник зменшився приблизно на 30%, повідомляє «Німецька хвиля» з посиланням на міністерство сім'ї, молоді та спорту [9, 167].

Така тенденція спостерігається практично у всіх регіонах України. Зокрема, керівник відділу у справах дітей Львівської міської ради Ростислав Тимків підтвердив, що дітей-вулиці справді поменшало.

Як засвідчує статистика, внаслідок рейдів, до яких залучено відділи у справах дітей, освітяни та правоохоронці, кількість бездоглядних дітей у Львові поменшала на 10%, каже Тимків. Чиновник вважає, що такий результат дала роз'яснювальна робота з батьками.

З цією думкою погоджується й голова благодійної організації «Реабілітаційний центр соціальної адаптації» Ігор Гнат, який займається проблематикою дитячої бездоглядності. Водночас він додав, що українським дітям допомогли економічні негаразди в Європі.

«Економічна криза в Європі спонукала деяких заробітчан повернутися в Україну. Відтак, ці батьки взялися за виховання своїх дітей», - каже Ігор Гнат.

Не слід відкидати й інші чинники, що зменшили дитяче волоцюжництво, в першу чергу - це закриття гральних клубів, куди недобросовісні власники впускали неповнолітніх, наголосив експерт, а також активізація роботи усіх служб та громадських організацій над вирішенням цієї проблеми.

4. Інформація про роботу Служби у справах дітей у серпні 2009 року Київської міської влади

Станом на 01.09.2009 року було створено 7 прийомних сімей, до яких влаштовано 10 дітей, позбавлені батьківського піклування.

Відповідно до розпоряджень районних у м. Києві державних адміністрацій станом на 01.09.2009 року в м. Києві створено та функціонує 40 прийомних сімей, в яких виховується 51 дитина, а саме: Голосіївський район - 2 сім'ї, в яких виховується 3 дітей; Дарницький район - 5 сімей, в яких виховується 5 дітей; Деснянський район - 8 сімей, в яких виховується 9 дітей; Дніпровський район - 3 сім'ї, в яких виховується 4 дітей; Солом'янський район - 7 сімей, в яких виховується 11 дітей; Подільський район - 4 сім'ї, в яких виховується 6 дітей; Оболонський район - 5 сімей, в яких виховується 6 дітей; Святошинський район - 3 сім'ї, в яких виховується 3 дитини; Шевченківський район - 3 сім'ї, в яких виховується 4 дітей. Аналіз категорій дітей в прийомних сім'ях показав наступне. Прийомні сім'ї виховують:

- 5 дітей-сиріт,

- 46 дитини, позбавлені батьківського піклування.

Поряд з цим, в м. Києві діє 10 дитячих будинків сімейного типу. Дитячі будинки сімейного типу функціонують у Святошинському - 1, Дарницькому - З, Оболонському - 1, Подільському - 1, Солом'янському - 1, Печерському - 1, Деснянському - 1, Голосіївському - 1 районах міста Києва. В цих дитячих будинках сімейного типу виховується 72 дитини.

З них: - 12 дітей-сиріт, - 60 дітей, позбавлених батьківського піклування.

Отже, найбільша чисельність вихованців дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей складають діти, позбавлені батьківського піклування.

Станом на 01.09.09 на первинному обліку в Службі у справах дітей перебуває 2707 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В сім'ях опікунів/піклувальників станом виховується 1941 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ще 131 дітей виховуються в прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу. Таким чином, 76% від загальної чисельності посиротілих дітей виховуються сьогодні саме в сімейних формах.

За звітний період 2009 року в м. Києві районними судами усиновлено 82 дітей, з них: 55 - громадянами України, 27 - іноземними громадянами.

За період 2009 року в м. Києві посиротіло 352 дитини, з них 269 дітей вже передано під опіку.

З метою запобігання дитячій бездоглядності, поширенню бездомності, соціального захисту дітей та підлітків, які залишилися без батьківської опіки та піклування, в столиці протягом 2009 року службами у справах дітей м. Києва спільно з кримінальною міліцією у справах дітей проведено 143 профілактичних рейдів «Діти вулиці», у ході яких виявлено 129 дітей.

Із загальної чисельності виявлених дітей:

- дітей дошкільного віку - 38;

- учнів шкіл та профтехучилищ - 78;

- дітей, що не навчаються і не працює - 13.

Аналізуючи категорії, виявлених дітей слід зазначити, що найбільшу чисельність з них становлять діти, яких було вилучено з комп'ютерних клубів, ігрових залів - 38 та з сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах - 39; безпритульні діти, схильні до бродяжництва та жебрацтва - 11; діти з інших регіонів - 37; діти, які вживали наркотичні, токсичні, алкогольні або тютюнові вироби - 4 дитини.

Із 129 виявлених дітей під час проведення профілактичних рейдів:

- влаштовано до притулку - 42,

- повернено у сім'ю - 51,

- влаштовано до медичних закладів - 36.

Аналіз вжитих заходів щодо виявлених дітей показав, що 60% дітей було влаштовано до притулку та медичних закладів, з рештою проведено відповідну профілактичну роботу та повернуто в сім'ю.

Поряд з цим, у ході рейдів представники служб та кримінальної міліції у справах дітей проводять обстеження житлово-побутових умов проживання сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Так, протягом 2009 року було здійснено 923 виїзди у такі сім'ї. Крім того, під час рейдів 214 осіб (батьки затриманих дітей) було попереджено про відповідальність за невиконання ними своїх обов'язків щодо виховання, утримання та навчання дітей. Проведено профілактично-роз'яснювальну роботу з 78 дітьми, ініційовано 59 притягнень батьків до адміністративної відповідальності.

Питання соціально захисту безпритульних дітей та дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах перебуває на постійному контролі Служб у справах дітей Київської міської та районних у м. Києві державних адміністрацій.

Поряд з цим, протягом 2009 року було проведено 57 такий рейдів, під час яких було перевірено 125 закладів, з них: 94 комп'ютерних клубів та 31 ігровий зал. На момент перевірок було виявлено у навчальний час 40 дітей. Із загальної чисельності виявлених дітей:

- учнів загальноосвітніх шкіл - 32, що становить (80%);

- з профтехучилищ - 8 (20%);

Дітей, які б вживали спиртні напої, наркотичні або токсичні речовини, порушували громадський порядок під час рейдів не виявлено.

Аналіз вжитих заходів щодо виявлених дітей показав, що переважну більшість дітей було передано батькам - 25 (62%), решту дітей було попереджено.

Також під час рейдів було попереджено / складено 34 адміністративних протоколів та виявлено 2 порушення посадовими особами Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки, розпорядження Київської міської державної адміністрації №1311 від 01.09.2006 р. «Про затвердження міської програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки».

Поряд з цим, протягом серпня 2009 року Службою у справах дітей Київської міської державної адміністрації здійснювався контроль за проведенням районних зовнішньо-профілактичних рейдів «Діти вулиці», рейдів-перевірок комп'ютерних клубів та інших профілактичних заходів щодо виявлення дітей, схильних до бродяжництва та жебрацтва; проводилась постійна робота щодо визначення соціального статусу дітей, захисту житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в будинках дитини, школах-інтернатах, дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях; здійснювався контроль за роботою районних служб у справах дітей з питань: координації щодо організації соціального супроводу неблагополучних сімей, попередження жорстокого поводження з дітьми в частині виконання Закону України «Про попередження насильства в сім'ї»; стану роботи щодо розгляду звернень громадян; проведення профілактичної роботи по попередженню шкідливих звичок серед неповнолітніх; ведення справ з опіки, піклування та усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; обліку та встановлення соціального статусу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Поряд з цим, продовжується робота щодо реалізації профілактичних програм «Робота з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах», «Діти вулиці», «Соціально-психологічна допомога сім'ям, які взяли на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Висновки

Робота з «дітьми вулиць» Міністерства у справах сім'ї та молоді:

- виявляє можливості та створює умови для розвитку альтернативних форм сімейної опіки: прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу;

- здійснює профілактичні заходи щодо попередження безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;

- розробляє документи, що складають основу державних Концепцій, законів. Державний центр у справах сім'ї та молоді взяв на себе функцію координатора роботи обласних, міських та районних центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ) щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги «дітям вулиці».

Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з дітьми вулиці, дітьми-сиротами, «Телефонів Довіри», консультативних пунктів. У цьому домінуючу роль відіграють обласні і районні центри ССМ.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх Міністерства внутрішніх справ України основним своїм завданням щодо захисту прав неповнолітніх бачить налагодження тісної взаємодії із зацікавленими міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо профілактики бездоглядності дітей та підлітків.

Важливою і відповідальною функцією таких відділень є здійснення обліку тих дітей і підлітків, які належать до групи ризику: правопорушників, наркоманів, алкоголіків тощо із метою профілактики негативних явищ.

Можливі шляхи надання соціально-педагогічної допомоги дитині:

1. Профілактична соціальна робота. Дитина, яка перебуває на стадіях «роздумів і підготовки», розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально-профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних громадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є повернення дитини до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на вулицю як кращий варіант вирішення її життєвих проблем.

Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям «дії і післядії». Тобто дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження удитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботи у такій ситуації є повернення дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних, найчастіше, з сім'ями, особливо кризовими, школою, ровесниками.

Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситуації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі, пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного життя - працевлаштування, отримання житла. Рідше - це варіант повернення до сім'ї, на жаль, до цього часу, зазвичай, усередині сімейні стосунки остаточно зруйновані.

Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілкування таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються за допомогою до соціально-психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

Соціальний супровід. П'ятий напрямок - це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім'ї або до сім'ї родичів, до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім'ї, до якої вона повернулася.

Список джерел:

безпритульність дитина бездомний притулок

1. Алексеєнко Т.Ф. Виховний потенціал сім'ї в сучасних умовах. - К., 2005.

2. Бабак О.В. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: Аналіт.-інформ. матеріали / Державний комітет України у справах сім'ї та молоді; Державний ін-т проблем сім'ї та молоді / В.І. Довженко - голова ред. кол. - К., 2003.

3. Волинець Л.С. «Діти вулиці» в Україні: ситуаційний аналіз / Ресурсно-методичний центр «Сучасна школа» - К., Сфера, 2004.

4. Добринський П.О. Соціальна педагогіка. К., 2005.

5. Дубарець А.Н. Соціальне сирітство в Україні // Львів, 2004.

6. Задунайський І.О., Шпак О.Т. Сироти потребують захисту // Практична психологія та соціальна робота. - 2004.

7. Левчук А.П., Трухін О.М. Виховна робота з дітьми вулиці // Практична психологія та соціальна робота. - 2006.

8. Клименкова П.Н., Божович Л.И. Детская беспризорность: дворовые проблемы выросли до масштабов государственных М.: Международная педагогическая академия, 2003.

9. Клистун В.К., Губін Л.М. Виховна робота з дітьми вулиць // Практична психологія та соціальна робота. - 2006.

10. Купчин А.І., Дністровський П.Р. Соціальна педагогіка. К., 2006.

11. Кулинич Д.К., Євтушенко А.Е. Соціальна педагогіка. К., 2006.

12. Маєвська Р.О., Грабовський Н.К. Соціальна педагогіка. К., 2005.

13. Михайлик Г.О., Попова К.Л., Кваснеський Г.Р. Соціальна педагогіка. К., 2004.

14. Мудрик А.В., Зеньковский В.В., Клейберг Ю.А. Введение в социальную педагогику. М., 1997.

15. Прихожан А.М., Бочарова В.Г., Каримів І.А. Виховна робота з важкими підлітками // Практична психологія та соціальна робота. - 2004.

16. Войтюк А.Н. Формування соціально-позитивної поведінки дітей. // Войтюк А.Н. за редакцією Листового Р.Н. Міністерство освіти та науки України. Луцьк, 2004.

17. Яворівський П.Н. Формування соціально-позитивної «дітей з вулиці». // Яворівський П.Н. за редакцією Грабченка О.О. Міністерство освіти та науки України. Кривий Ріг, 2004.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • "Діти вулиці": визначення, особливості соціального становища, причини появи. Шляхи вирішення проблем дитячої безпритульності на державному рівні. Напрямки соціальної роботи з кризовими сім`ями як профілактики бездоглядності і безпритульності підлітків.

    курсовая работа [60,9 K], добавлен 05.06.2014

  • Дитяча безпритульність як соціальне явище. Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні, її причини та наслідки. Основні напрями і зміст соціальної роботи з дітьми в притулку. Арт-терапія як метод ресоціалізації безпритульних дітей.

    дипломная работа [123,0 K], добавлен 22.01.2014

  • Соціальна реінтеграція та безпека дітей. Характеристика роботи в реабілітаційних центрах та на вулиці. Проект "Допомога дітям вулиці" в рамках європейської програми розбудови партнерства в інституційному розвитку. Шляхи вирішення проблеми безпритульних.

    практическая работа [25,8 K], добавлен 17.05.2010

  • Сутність, причини та наслідки насильства над дітьми. Нормативно-правова база захисту дітей від насильства. Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми. Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 11.05.2015

  • Причини і види сирітства в суспільстві. Основні проблеми дітей-сиріт в Україні. Досвід профілактичної роботи у Чернігівському соціальному центрі матері та дитини "Батьки й дитина разом". Досвід роботи державних і громадських організацій в інтересах дітей.

    курсовая работа [930,5 K], добавлен 27.01.2014

  • Виокремлення дітей з вадами розвитку в соціальну групу, яка має свої соціокультурні особливості й потребує особливих умов організації життєдіяльності. Причини відхилень у здоров'ї дітей та медико-педагогічний аспект реабілітації і корекції їх розвитку.

    курсовая работа [64,1 K], добавлен 26.02.2011

  • Товариство захисту дітей-інвалідів «Струмочок». Відсутність надання державною владою допомоги на утримання. Проведення опитування та їх результати серед дітей-інвалідів та їх батьків. Анкета для дітей-інвалідів товариства захисту дітей "Струмочок".

    отчет по практике [12,3 K], добавлен 08.05.2009

  • Жорстокість над дітьми як соціальна проблема. Законодавча база по захисту прав дітей від жорстокого поводження. Масштаби поширення насильства в сім’ї в Україні, їх причини. Профілактика сімейного насилля, реабілітація дітей, що зазнали насильства в сім’ї.

    курсовая работа [60,1 K], добавлен 11.07.2011

  • Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Зарубіжний досвід утримання цих дітей. Обґрунтування необхідності впровадження в Україні альтернативних форм виховання. Визначення рівня готовності дитини.

    дипломная работа [332,6 K], добавлен 12.06.2006

  • Теоретичні засади соціального захисту дітей-біженців. Дитина-біженець: потреби та проблеми, їх захист як складова системи соціального захисту дітей в Україні. Основні напрямки та шляхи покращення соціально-правового захисту дітей-біженців в Україні.

    курсовая работа [50,5 K], добавлен 13.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.