Молодіжні субкультури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Виникнення і сутність молодіжної субкультури

2. Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру

3. Неформальні молодіжні об'єднання

4. Коротка характеристика найвідоміших субкультур

Висновки

Список використаної літератури

молодіжний субкультура сленг гот



Вступ

Під молодіжною субкультурою розуміють культуру певного молодого покоління, яке володіє загальними стилем життя, поведінки, групових норм, цінностей та переконань. Молодіжна субкультура має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності. В складний період переходу із дитинства в доросле життя виникає дуже багато проблем, які не здатні вирішити молоді люди. Їм необхідна група ровесників, яким властиві ті ж проблеми, які мають ті ж цінності та ідеали.

Для полегшення переходу із однієї крайності в іншу і необхідна молодіжна субкультура, яка акумулює в собі досвід вирішення всіх життєвих проблем, накопичений багатьма поколіннями молоді.

Молодіжна субкультура є досить новим поняттям. Вона вперше з'явилася в Америці та Західній Європі приблизно в 50-ті роки. Ще в 40-ві роки молодь купляла ті ж самі речі. що і їхні старші батьки, танцювала у тих самих клубах, що і їхні батьки. У 50-ті роки країни Заходу вступають в етап економічного підйому. Виросли матеріальні статки батьків в вони стали виділяти своїм дітям більше грошей на кишенькові витрати. На це моментально відгукнулися підприємці, і як наслідок розширилася мережа молодіжних клубів, барів, виросли тиражі книг та журналів для молоді, в обіходь ввійшло поняття молодіжної моди. У кишенях молоді з'явилися гроші, які вони могли спокійно витрачати на подорожі, культурний відпочинок. Багато із молоді прагнули здобути вищу освіту, а це означає більш пізнє створення власної сім'ї і підвищення вимог до проведення відпочинку. Процес розвивався із надзвичайно великою швидкістю.

У кінці 50-х років в США з'явилися бітники - попередники хіпі та панків. У 60-ті Америку заполонила хвиля хіпі - сотні тисяч учасників і мільйони тих, хто їм співчував. У 1968 році Францію потрясла хвиля студентських бунтів, а в 70-ті роки Німеччину заполонили "червоні бригади". Західні бізнесмени відчули зміни в суспільстві, і як наслідок ринок наповнився недорогими пластинками, магнітофонами, тобто розвинувся молодіжний шоу-бізнес.



1. Виникнення і сутність молодіжної субкультури

Важлива проблема духовного розвитку сучасного світу - молодіжна субкультура. Ще на початку 50-х років на Заході виникли неформальні групи молоді, які протиставили свій спосіб життя традиційній культурі. Це були "бітники" - представники "розбитого", "зламаного" покоління, що прийшли у суспільне життя після другої світової війни. Невдоволення труднощами життя, кризою культурних норм і цінностей вилилось у бунті проти загальноприйнятих стандартів поведінки. Бітники винайшли свій стиль моди, спілкування, мистецтва. Музичним символом молодіжного протесту став рок-н-рол (Е. Преслі), який поширився у всьому світі. Відтоді кожне покоління молоді мало свою субкультуру, тобто "підкультуру", що не збігається з офіційною культурою. У такий спосіб молодь акцентувала свою відмінність від старших поколінь, протестувала проти ситого бюргерського лицемірства. Згадаємо течії "хіппі" у 60-х та "панкі" у 70-80 роках. Це був своєрідний виклик міщанській, фальшивій "добропорядності", що іноді переростав у бунтарські акції (наприклад, "молодіжні революції" у Західній Європі наприкінці 60-х років).

Молодіжна субкультура поширилась у всьому світі, стала планетарним явищем. Втрачаючи свій бунтарський дух, вона набула морально-естетичного значення. Субкультурні цінності слугують молоді для "маркіровки" свого покоління, відрізняння "своїх" від "чужих". Для цього використовується певний імідж - модний образ, взірець поведінки для "неформалів". Імідж формується засобами масової інформації, відеофільмами, молодіжною модою, рекламою. Різноманітна символіка і атрибутика молодіжної субкультури доповнюється модними танцями, шлягерами, музичними напрямами ("бітлз”, "диско", "рок-", "поп"-музика й таке інше). Звичайно, кожна генерація має право на свою моду, улюблені речі, стиль життя і мистецтва. Але коли субкультура розколює покоління, стає бар'єром на шляху спілкування різних когорт населення, вона приймає форму контр-культури. Молодіжна самоізоляція може відірвати нову генерацію від класичної спадщини, від віковічних традицій культури.

Тому молодіжна субкультура і уявляється багатьом як "айсберг" - блискучий у невеликій горішній частині і таємний, навіть загрозливий у нижній велетенській частині. Зовнішня привабливість субкультурних форм може обернутися ще одним виявом бездуховності, якщо крім моди немає більше культури. Це той випадок, коли за поодинокими деревами молода людина може не побачити гарного лісу, коли за примхами моди вона загубить "те, що не вмирає".

Отже, молодіжна культура, маючи альтернативний, "сердитий" щодо традиційних цінностей характер, набуває вигляду субкультури. У феномені субкультури ми зустрічаємося із специфічними цінностями життя і мистецтва, носіями котрих виступають окремі соціальні групи чи шари, на відміну від класу чи суспільства в цілому. Субкультурні цінності мають, як правило, нонконформістський, новаторський, навіть бунтарський сенс, протиставляючи ідеали своїх носіїв пануючим у суспільстві реальним відносинам. Часто молодіжна субкультура приєднується до різноманітних альтернативних рухів, у тому числі і до контркультури. Зародившись на Заході для позначення явищ"юнацької","альтернативної" культури, термін "молодіжна субкультура" (Дж. і М. Раунтрі, Ч. Рейч, Т. Роззак) використовується для обґрунтування революції у свідомості (метанойя) без революції соціальної. І справді, останнім часом культурні, зокрема, естетичні цінності покладались деякими західними теоретиками як абсолютна, універсальна умова корінного оновлення світу, заснованого не на соціально-класових змінах, а на метаморфозах людського світовідношення.

Так, у роботі "Нова чуттєвість” Г. Маркузе оголошує "естетичність”, "естетичний етос" взірцем міри свободи, можливою формою нового суспільства. Естетичний універсалізм, за його думкою, є життєвий світ молодих людей, в якому мусить формуватися їхнє світовідношення, аж до самої політичної тактики і революційних дій. Маркузе радить молоді відмовитись від баррикад і зброї, замінюючи їх танцями й квітами. В мистецтві, красі, естетичності як "новій чуттєвості" він бачить подолання традиційної людської агресивності та вини, творчу суспільну силу. У такий спосіб відношення молоді до культури Маркузе наповнює утопійним соціальним та світоглядним змістом, абсолютизуючи евристичний потенціал естетичних цінностей на збиток іншим чинникам прогресивного перетворення суспільства.

Безпосередніми адресатами цих ідей на Заході стали молоді люди, зокрема, люмпенізовані елементи, школярі, студенти, "маргінали". З них складається, за визначенням західних соціологів, "молодіжне суспільство" із властивим йому специфічним світоглядом і субкультурою. Останні посідають декласованим, в основному, "аутсайдерним” характером, виявляючи погляди, інтереси, смаки так званого "класу молоді", передусім його маргінальних груп і шарів.У західній соціології й культурології існує навіть особлива типологія світовідношення "сучасного молодого інтелектуала". За думкою Р. Мертона, сучасні молоді інтелектуали розрізнюються за такими соціально-психологічними позиціями у ставленні до суспільства і культурних традицій: 1) конформізм, 2) новаторство, 3) ритуалізм, 4) ізоляціонізм, 5) бунт (в т.ч. „метафізичний”). Але вони не вичерпують світоглядної суті соціокультурних позицій сучасної молоді.

Нагадаємо, що ставлення молоді до культури може мати і девіантний, "відхилений", тобто субкультурний характер. Традиційні культурні цінності в такому разі втрачають свій соціальний, гуманістичний, естетичний статус. Вони можуть навіть заміщуватися псевдо-цінностями, формуючи новий спектр світовідношення: від імітації культури (кіч) до контркультури (рок). Метаморфози цінностей та ідеалів, поява їх ексцентричних форм зв'язані з певними девіаціями у світогляді й способі життя окремих молодих людей. Так, сучасні соціологи і культурологи відзначають наступні "парадокси" свідомості й поведінки молоді, молодіжної субкультури взагалі:

1. Високий рівень домагань при кризі самооцінки.

2. Нерозвинуте інтимно-особистісне спілкування при високій потребі у спілкуванні.

3. Очікування ввічливого поводження при "карнавальному" стилі поведінки.

4. Потреба в опіці при демонстративній зневазі опікунами.

5. Романтичне очікування себе "спроможним" при дуже низькій оцінці чесної праці.

2. Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру

Під культурою розуміються переконання, цінності й спільні ідеї, які є загальними для певної групи людей і служать для впорядкування досвіду й регулювання поводження членів цієї групи. Відтворення й передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації - засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів попередніх поколінь.

Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільств, називається субкультурою. Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають повну відмову від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставиться до субкультури з несхваленням або недовірою.

Іноді група активно виробляє норми або цінності, які явно суперечать пануючій культурі, її змісту й формам. На основі таких норм і цінностей формується контркультура. Відомий приклад контркультури - „хіпі” 60-х років.

Елементи, як субкультури, так і контркультури виявляються в культурі сучасної молоді в Україні. Під молодіжною субкультурою розуміється культура певного молодого покоління, що має спільний стиль життя, поведінку, групові норми, цінності і стереотипи.

Її визначальною характеристикою в Украйні є феномен суб'єктивної „розмитості”, невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей (цінностей більшості).

Соціальне відчуження проявляється найчастіше в апатії, байдужності до політичного життя суспільства, образно говорячи, у позиції „стороннього спостерігача”. На рівні самоідентифікації прояв яких-небудь певних політичних установок мінімально. Разом з тим емоційність, легковірність і психологічна нестійкість молодих людей уміло використаються політичними елітами в боротьбі за владу.

Протиставлення образів „ми” і „вони” традиційна, досить згадати хоча б хрестоматійний роман І. С. Тургенєва „Батьки й діти”. Однак сьогодні в молодого покоління нерідко виливається в повне заперечення всіх „батькових” цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція особливо уразлива, якщо мати на увазі власну аполітичність молодих людей, їх відстороненість від участі в рішення соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо виразно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому змісті) стереотипів молоді: є „наша” мода, „наша” музика, „наше” спілкування, а є - „батькове”, що пропонується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури - це культурне відчуження.

Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління здобуває помітні контркультурні елементи: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, і від задоволеності їм залежить загальна задоволеність життям підлітка. Загальна освіта для школяра й професійне для студента як би відходять на інший план перед реалізацією економічних („заробляти гроші”) і дозвілевих („цікаво провести вільний час”) потреб.

Поряд з комунікативною (спілкування із друзями) дозвілля виконує в основному рекреативну функцію (біля однієї третини старшокласників відзначають, що їхнє улюблене заняття на дозвіллі - „нічогонероблення”), у той час як пізнавальна, креативна й евристична функції не реалізуються зовсім або реалізуються недостатньо.

Цінності національної культури, як класичної, так і народної, витісняються схематизованими стереотипами-зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей „американського способу життя” у його примітивному й полегшеному відтворенні. Улюбленими героями й деякою мірою зразками для наслідування стають, за даними опитувань, героїні так званих „мильних опер” (для дівчат) і „бойовиків” типу Рембо (для юнаків). Індивідуальне поводження молодих людей проявляються в таких рисах соціального поводження, як прагматизм, жорстокість, прагнення до матеріального благополуччя на шкоду професійної самореалізації. Вибір тих або інших культурних цінностей найчастіше пов'язаний із груповими стереотипами досить твердого характеру(не згодні з ними легко попадають у групу „інакших”), а також із ієрархією цінностей престижу у неформальній групі спілкування.

Дані досліджень показують, що дозвілева самореалізація молоді здійснюється поза установами культури. Народна культура (традиції, звичаї, фольклор і т.п.) більшістю молодих людей сприймається як анахронізм. Спроби внесення етнокультурного змісту в процес соціалізації в більшості випадків обмежуються прилученням до православ'я, тим часом як народні традиції, безумовно, не обмежуються одними лише релігійними цінностями. Крім того, етнокультурна самоідентифікація складається насамперед з формування позитивних почуттів у відношенні до історії, до традицій свого народу, тобто того, що прийнято називати “любов'ю до Батьківщини”. Виникнення такої, а не іншої, із зазначеними особливостями молодіжної субкультури обумовлено цілим рядом причин, серед яких найбільш значимими представляються наступні.

Молодь, живе в загальному соціальному й культурному просторі, тому криза суспільства і його основних інститутів не могла не відбитися на змісті й спрямованості молодіжної субкультури. Яке суспільство - така й молодь, отже, і молодіжна субкультура.

Криза інституту родини й сімейного виховання, придушення індивідуальності й ініціативності дитини, підлітка, юнака як з боку батьків, так і педагогів, всіх представників „дорослого” світу. Це приводить, з одного боку, до соціального й культурного інфантилізму, а з іншого боку - до прагматизму й соціальної неадаптованості й до проявів протиправного або екстремістського характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.

Комерціалізація засобів масової інформації, якоюсь мірою й всієї художньої культури, формує певний „образ” субкультури не в меншому ступені, чим основні агенти соціалізації - родина й система утворення. Адже саме перегляд телепередач поряд зі спілкуванням найпоширеніший вид дозвілевої самореалізації. У багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.

3. Неформальні молодіжні об'єднання

Формою, зовнішньою оболонкою, «тілом» молодіжної субкультури є неформальні молодіжні об'єднання.

Неформальні молодіжні об'єднання - це групи, що виникли на основі суб'єктивних потреб, інтересів і прагнень молодих людей незалежно від того, співпадають інтереси цих груп з інтересами суспільства або протирічать їм. Причому неформальні молодіжні об'єднання створюються добровільно і у вільний час. Бажаючи зберегти себе, неформальні молодіжні об'єднання замикаються у внутрішньому житті, відгороджуються від зовнішніх посягань.

Більшість молодих людей обирає традиційний шлях соціалізації, що свідчить про те, що процес соціалізації в їх батьківській сім'ї і у формальній групі не дав збою.

Оскільки будь-яке неформальне молодіжне об'єднання об'єднує тих, хто «не вписався» в нормальний хід соціального життя, то, з одного боку, культивується протест проти суспільства з метою створити інше (краще), а з іншою, - саме перебування в неформальному молодіжному об'єднанні покликане сприяти адаптації молоді до того ж суспільству. Молодіжна субкультура виконує цілий ряд позитивних функцій: адаптація молодих людей до суспільства, надання можливості молодій людині виробити первинний статус, допомога молодим людям в звільненні від батьківської залежності і опіки, передача специфічних для певного соціального шару ціннісних уявлень. Як правило, багато молодих людей після виходу з руху вже не страждають підлітковими комплексами, не «бунтують» по нікчемних приводах, не перетворюють життя на нескінченний пошук пригод.

Існує цілий ряд типологій молодіжної субкультури. Обстановку в Росії в кінці XX в. достатньо точно відображає типологія, запропонована казанським дослідником С.А. Сергєєвим:

· субкультура романтико-ескапістські (хіппі, рольовики, толкієністи, байкери);

· розважальні для гедонізму («мажор», рейвери, репери);

· кримінальні («гопники», любери);

· анархо-нігілістичні (панки, екстремістська субкультура «лівого» і «правого» толку, що політизується, яку можна також називати радикально-деструктивною.

Заслуговує уваги і типологія, запропонована А. Тарасовим на початку XXI століття:

· «золота молодь» в столицях;

· наркоманська субкультура;

· кримінальне середовище;

· «блакитна» тусовка;

· неофашисти і скінхеди;

· «нацболи» (націонал-більшовики);

· футбольні фанати;

· «попсовики»;

· «стара контркультура» (субкультура, що розвиває традиції хіппі 60-х років.)

· сатаністи;

· «нова контркультура» (опозиційна молодіжна субкультура, що з'єднала традиції старих хіппі, націонал-більшовизму і лівацького революціонізму.

Нарешті, типологія, розроблена С.І. Льовікової і В.А. Бабахо в 1996 г.:

· групи, об'єднуючі прихильників музичних смаків і стилів (металісти, роллінги, брейкери, бітломани);

· групи, ціннісні орієнтації яких мають деякий політичний і ідеологічний відтінок (ностальгісти, анархісти, пацифісти, откпоністи, «зелені»);

· групи аполітичного, ескапізму характеру (хіппі, панки, люди «системи»);

· групи естетів («мітьки»);

· угрупування, що сповідають «культ м'язів» («хитавиці»);

· криміногенні угрупування, що об'єднуються по ознаках агресивності, жорсткої організованості і протиправної діяльності («стеляги», гопники, любери)

Кожна з приведених вище типологій має свої достоїнства і недоліки. Проте будь-яка модель і схема - це абстрагування, реальне життя набагато багатше будь-якої схеми і не укладається в неї, можна намітити лише загальний контур.

На практиці між молодіжною субкультурою не існує жорстких розмежувань. Приналежність молодої людини до однієї молодіжної субкультури не виключає його членства в інших. Це можливо тому, що у молоді є щось загальне - можливість «тусуватися». У молодіжній субкультурі необов'язково розділяти те або інший світогляд - тут молоді люди повинні розділяти зовнішні форми поведінки і символіку.

Та все ж яка-небудь типологія, нехай навіть найпростіша, потрібна. Така типологія вже була приведена вище - «гуманітарним» і «криміногенна» субкультура. До перших можна віднести «стиляг», КСП, хіппі, растаманів, толкієністів, рольовиків, готів, емокідів, мобберів, рейверів, хіп-хоп, ролерів і інших екстремальних, стрейт-еджерів, більшість металістів. До других - скінхедів, футбольних хуліганів, гопників, люберів, хакерів, «диких» байкерів типу «Ангелів пекла», панків, сатаністів.

Проте і це ділення достатнє умовне: серед перших нерідко зустрічаються радикальні активісти, що представляють загрозу суспільству, так само як і серед других - законопокірні, молоді люди.

До початку XXI ст. субкультурний бум в наший країні загаснув. Але це не означає, що неформальні молодіжні об'єднання зникли. У сучасній Україні так само як і в Росії продовжують розвиватися старі форми молодіжної субкультури і навіть виникають нові.

4. Коротка характеристика найвідоміших молодіжних субкультур

Субкультура хіппі - одна із старої молодіжної субкультури. Рух сформувався в Сан-Франциско в середині 60-х років XX століття як протест проти обивательщини. У основі ідеології хиппі лежить філософське учення, пов'язане з «рухом Ісуса». Вони дотримуються пацифістських поглядів (основний символ руху хіппі - «пацифік», сповідають ідею «непротивлення злу насильством», схильні до творчості. Основна форма проведення дозвілля - тусовки на флету (від англ. flat - квартира) з невгасаючими дискусіями, постійною полемікою і обов'язковим музиченням. Тусовки супроводжуються, як правило, вживанням алкоголю і наркотиків. Хіппі нерідко поривають з будинком, подорожуючи практично без коштів для існування. Відома любов хіппі до квітів (одна з назв руху - «діти квітів») і до ходіння босоніж. Частиною ідеології хіппів є «вільна любов» зі всіма витікаючими наслідками.

Зовнішній вигляд хіпі достатньо традиційний: довге розбещене волосся, джинси або джинсова куртка, іноді балахон невизначеного кольору, на шиї - «ксивник» (невелика шкіряна сумочка), прикрашена бісером або вишивкою. На руках - «фенечки», тобто саморобні браслети або намиста, найчастіше з бісеру, дерева або шкіри. Даний елемент атрибутики хіппі вийшов за субкультурні рамки, розповсюдившись серед молоді: «фенечки» можуть прикрашати руки і школярки, і викладачки вузу. Субкультуру хіппі слід віднести до субкультури, якій властиве прагнення до самопізнання і самоусвідомлення.

Растамани.

Близькі по багатьом параметрам до хіппі растамани. Растафарі (раста) - це релігія загального господа Джа (спотворене «Єгова»). Растамани - переконані пацифісти, особливо протестують проти расизму. Дві особливості породили всесвітній характер раста-руху - маріхуана і реггі. У останньому растаманство знайшло щонайпотужніший музичний канал трансляції своїх ідей. Марихуана для сьогодення растамана - засіб не насолоди, а самопознання. Растаманський побут також передбачає здоровий спосіб життя, заборону на тютюн і алкоголь, вегетаріанство, заняття мистецтвом. Їх символи - червоно-жовто-зелена шапочка «пацифік», натягнуті на косиці-дредлокс («дреди»). Растаманів часто можна зустріти в компанії хіппі. Кажучи про субкультуру растафаріанства в Росії, слід зазначити, що молоді растафарі, будучи практично не знайомі з ідеологією національно-релігійного руху афро-американського населення, в більшості своїй є просто поклонниками музики реггі (це напрям музики зародився в 60-і роки XX століття на Ямайці).

Готи.

Готи - результат злиття ностальгії «романтиків» по модному одягу, декларативного нігілізму і могильного гумору панків. Одягаються вони у все чорне, в крайньому випадку в темно-сіре. Зачіска гота - справжній витвір мистецтва. Хлопці-готи, як правило, андрогинні. З предметів ужитку вітаються шкіряні штани, жилети, намиста, ланцюжки, сережки. Багато готів носять староєгипетські символи - «анки» (анкх - хрест з петлею; єгиптяни використовували його як символ безсмертя, життя, з'єднання чоловічого і жіночого почав; копти інтерпретували анкх як символу замогильного життя). Справжні готи, крім турбот про одяг, прагнуть підтримувати і відповідний спосіб життя. Готи рясно і охоче запозичують декадентську, кладовищенську, вампірську естетику. Вітається все, що відноситься до темної сторони буття, пов'язано із смертю. Улюблені місця зборищ готовий - кладовища. Часто практикують садомазохізм. Готи схильні перетворювати свої тусовки на ролеву гру, в якийсь інфернальний театр, але несхожий з ігрищами фанатів Толкієна.

Існує безліч підвидів готів: «антикварні», «ренесансні», «романтичні», «вікторіанські», «раби корпорацій», «кіберготи», «гліттерготи», «цигани», «хіппі», «фетишисти», «панк-готи», «вестерн-готи», «вампіри» та інші. Тобто чистого готовського стилю не існує - є певна життєва інтонація.

Емокиди (ЕМО)

Емокиди - поклонники емо-музики. Рух сформувався в 2000-і роки. Як і для субкультури готовий, для них характерна андрогенність.

Імідж емо: традиційною зачіскою емо вважається косий, рваний чубок до кінчика носа, що закриває одне око, а ззаду коротке волосся, що стирчить в різні боки. Перевага віддається жорсткому, прямому чорному волоссю. У дівчат можливі дитячі, смішні зачіски - два маленькі хвостики, яскраві заколочки - сердечка з боків, бантики.

Часто емо-киди проколюють вуха або роблять тунелі. Крім того, на обличчі емо-хада може бути пірсинг (наприклад в губах і лівій ніздрі, бровах, переніссі).

І хлопці, і дівчата можуть фарбувати губи під колір шкіри, використовувати світлий тональний крем. Очі густо підводять олівцем або тушшю, завдяки чому вони виглядають яскравою плямою на блідому обличчі. Нігті покривають чорним лаком. Такий макіяж робиться в основному для відвідин концертів і сейшенов.

Одяг: Емо носять одяг в рожево-чорних тонах з двокольоровими узорами і стилізованими значками. Основними квітами в одязі є чорний і рожевий (пурпурний), хоча і інші яскраві кольори вважається допустимими.

Найголовніше прагнення емокида - знайти велику чисту любов. Закохавшись, вони цілком віддаються цьому всепоглинаючому відчуттю. А якщо опиниться, що вони помилилися і ця людина несправжня друга половинка, то стражданням емокидів не буде межі, найближчі дні вони присвятять роздумам про недосконалість нашого миру. Але поплакавши пару днів, вони спрямовуються до подальшого пошуку. Особливо сильні емоції викликає в емокидах музика. На емо-фестивалях натовпу емокидів в яскравому одязі не в силах справитися зі своїми емоціями і чи не заливають сльозами танцпол.

Моббери.

У 2003-му році вперше заявили про себе моббери (флешмоббери) (від англ. flashmob -«миттєвий натовп»). Це мережеві користувачі, що ініціюють короткострокові вуличні акції. Технологія флешмоба достатньо проста: по адресах потенційних мобберов, що реєструються на відповідному сайті (наприклад, www.flashmob.com), розсилається інструкція з викладом сюжету акції, переліком необхідних аксесуарів, вказівкою точного часу і шляхів відходу. Приклад флешмоб-акції: 30 серпня 2003 р. в Одесі біля півсотні мобберів, одягнених у все чорне, влаштували хвилину мовчання поряд з лялькою клоуна, що прикрашає вхід до місцевого «Макдональдс»; поклавши до ніг клоуна оберемок траурних квітів, натовп розсіявся.

Рейв.

Субкультура рейва виникла в 80-і роки XX століття в США і Великобританії, почала розповсюджуватися з 1990-91 років. Невід'ємна частина рейверського стилю життя - нічні дискотеки з могутнім звуком, комп'ютерною графікою, променями лазерів. Для одягу рейверов характерні яскраві фарби і використання штучних матеріалів (винив, пластик). Розвиток субкультури рейва йшов паралельно з розповсюдженням наркотиків, зокрема, «екстазі». Ухвалення галюциногенів з метою «розширення свідомості» стало, на жаль, практично невід'ємною частиною рейверської субкультури. Разом з тим багато діячів молодіжної культури, зокрема ді-джеї, ключові фігури рейв-субкультури, висловлювали і висловлюють украй негативне відношення до прийому наркотиків. Останніми роками рейв втратив свою контркультурну тональність у дусі психоделічеської хіппі-революції 60-х, він став забавою підлітків, легкою і яскравою розвагою, прирівнявшись до диско.

Репери

Репери (вони ж хіп-хопери) - ті, що тягають на плечі магнітофони, носять одяг на пару розмірів більше і танцюють на вулиці, а деколи непогано малюють граффіті. До основним хіп-хоп культури, що становить, можна віднести: реп, брейк, граффіті, ді-джеїнг, деякі види спорту. Реп, або читання, мабуть, головний спосіб дії цієї субкультури на свідомість тих, що оточують. Фактично реп можна назвати мелодекламацією. Головне в репі ритм слів і текст. Хіп-хоп зароджувався як музика і субкультура негритянського гетто з різко агресивним відношенням до білого населення. У цьому сенсі лідери хіп-хопа в Росії опинилися в дивному положенні. Проте був знайдений вихід з ситуації, і зараз тексти у дусі російської долі пристосовуються до нових музичних форм, тобто до репу. Зіставлення будується не на расовій ознаці, а по соціальних (бідні - багаті), культурних (конформісти-нонконформісти) і іншим категоріям. Брейк - це танцювальний компонент даної субкультури, що включає елементи акробатики і пантоміми. Граффіті - своєрідний розпис, зроблений за допомогою фарб, що розпилюються з балончиків, з майже обов'язковою присутністю тексту. Ді-джеїнг - це музичний супровід для репу і брейка, хоча, звичайно, ді-джеїнг може існувати і окремо. Ді-джеї створюють як свої записи, так і використовують чужі, «вирізуючи» шматочки записів (семпли) і вставляючи їх в свої композиції.

Ролери

Ролерами називають любителів роликових ковзанів. Вони віддають перевагу спортивному одягу яскравих забарвлень; також їх можна ідентифікувати по різноколірних наліпках на колінах. На роликах не просто катаються, але перекидаються, описують немислимі піруети і сальто. У Росії ролери-одинаки з'явилися на початку 90-х років, виникнення груп ролерів відноситься до середини 90-х років. В основному ролери - школярі старших класів (13-16 років), але є і студенти, молодші школярі.

Нарівні із захопленням роликовими ковзанами послідовники хіп-хопа пустилися і на інші екстремальні експерименти, пов'язані із задоволенням потреб в нових фізичних відчуттях, свіжих порціях адреналіну в крові.

Виник цілий рух екстремальних, до яких відносяться скейтбордисти (катання на роликових дошках), bmx (гірський велосипед, або маунтінбайк), сноубордисти (катання з гір на дошках), серфери (плавання на дошках), трейсери (біг з подоланням природних перешкод) та інші. Головне для екстремальних - не досягнення певних результатів, а гострота відчуттів.

Байкери

Байкери - мотоциклісти, яких у нас часто іменували рокерами, що неточно: рокери - це любителі рок-музики. Перших байкерів називали «харлеїстами» - за відомою маркою мотоцикла "Harley-davidson". Справжнє визнання ці мотоцикли отримали в 30-х роках XX століття в США. У 40-х роках ряди байкерів поповнилися за рахунок ветеранів другої світової війни. Тоді і з'явилися перші «дикі» мотоклуби, зокрема, знамениті «Ангели пекла». У 60-і роки байкерський рух прийняв на озброєння музику і отримав в своєму розвитку черговий бум. Їх найголовніший символ - непомітне нашивання «1%», що позначає «внутрішній орден», який об'єднує сьогоденню байкерів проти решти світу. Поняття «1%» має свою історію. 4 липня 1957 р. в місті Холлістер в Каліфорнії були дозволені мотогонки, які проводила Американська мотоциклетна асоціація (АМА). Того ж дня в місто з шумом і скандалом увірвалася банда байкерів, внаслідок чого було на смерть задавлено декілька перехожих. При офіційному розборі цієї справи представник АМА заявив, що 99% всіх байкерів дотримують правила асоціації. Цю заяву викликало обурення у вільному байкерському світі і з тих пір з'явилося нашивки «1%».

Вітчизняна субкультура байкерів, як і хіппі, пережила принаймні два підйоми: один в кінці 70-х - початку 80-х років, інший - вже в 90-і роки. Російські байкери, наскільки можна судити, законопокірні і конформні більшою мірою, чим американські «Ангели пекла». Улюблений напій байкера - пиво. Одягаються вони, як і належить любителям долі, в джинси, чорні футболки, шкіряний жилет або куртку. Часто байкери суцільно покриті татуїровками. Байкерів у великій кількості можна зустріти на щорічному байк-шоу, а на вулицях - тільки вночі, коли є «свобода пересування». Звідси і назва тусовок - «Ангели ночі», «Нічні вовки».

Панк

«Панк» - так раніше називали на вуличному жаргоні повій. У цьому значенні слово зустрічається в п'єсі У.Шекспіра «Міра за міру». У Америці на початку XX в. його відносили до заключонних -«шестірок». Пізніше слово увійшло до основного лексикону і сьогодні уживається в значенні «грязь», «гнилля», «покидьки». Рух панків зародився в середині 1970-х років XX століття в Англії в період важкої економічної кризи. Головне гасло панків - «Немає майбутнього!». Філософія панків - філософія «втраченого покоління», проста до межі: у свинарнику краще і самим бути свинями. Вони остаточно вирішили, що змінити мир на кращий не можна, і тому на житті і кар'єрі в старому розумінні цього слова був поставлений хрест. По політичних пристрастях панки вважаються анархістами. Звідси їх основний символ - стилізована буква «А».

Стандартною панківською зачіскою вважається «ірокез» - смужка довгого волосся, що вертикально стоїть, на стриженій голові. Панки віддають перевагу рваному, брудному одягу. Панки - найзавзятіші тусовщики. Без них не обходиться жоден сейшн, навіть якщо панк-групи там не грають. Ще це великі «фахівці» з випивки, наркотиків, бійкам - мабуть, від неробства.

Про присвячення в панки ходять легенди. У одних компаніях «новобранець» повинен обідати на смітнику зі всією братією, в інших - посидіти якийсь час в сміттєвому баку, що закидається недоїдками...

Одними з перших панків були відомі пітерські рок-музиканти Андрій Панов («Свін») і Віктор Цой. Багато хто з радянських панків підтримував тісні контакти з хіппі, входили в «Систему», як іменувала себе спільність російських хіппі. Подібна субкультурна дифузія характерна для молодіжної субкультури російської провінції 80-х роках XX століття.

У 90-і роки субкультурна дифузія охоплює субкультуру панків і металістів (музика стилю хеві-метал).

Сатаністи.

Деструктивний і нігілістичний характер носить субкультура сатаністів. Ще в кінці 80-х років від субкультури металістів відокремилася група «чорних металістів», що зближується з прихильниками Церкви сатани. В середині 90-х років формується сатанинська субкультура.

Копіюючи «пекельну» естетику своїх кумирів, доморослі металісти одягаються у все чорне, носять майки з «бісівськими» пиками і черепами, ланцюги, перевернуті пентаграми, малюють ці ж пентаграми на стінах, додаючи число «666». Світоглядом сатаністів є спрощене християнство, що вивернуло навиворіт: місце Ісуса займає Сатана. У сатанізмі немає, і не може бути чітких принципів або догм, обов'язкових для дотримання, тому що, як вже указувалося, сатанізм - індивідуалістичний світогляд. Джерелом сатанізму є сам сатаніст, а не якісь документи, в яких можуть бути зафіксовані принципи і догми. До того ж сатаніст розуміє, що неможливо сформулювати такі принципи, які були б вірні для будь-якої ситуації. Сатаніст в будь-якій ситуації думає самостійно; йому глибоко осоружно жити по шпаргалці, ким би не була ця шпаргалка складена. Ніякі догми, що існують в суспільстві, і стереотипи, чого б вони не стосувалися - уявлень про навколишній світ, поведінки в суспільстві, любові і сімейних відносин, або чогось ще - не мають сили для сатаніста. Але, оскільки йому доводиться жити серед суспільства, сатаніст просто враховує при ухваленні життєвих рішень особливості суспільства як чинник, який він не в силах змінити, - подібно до того, як моряки і льотчики стежать за погодою. Сатаніст - не ворог суспільства, але і не член суспільства, він - осторонь. Інтереси суспільства: політика, економіка і тому подібне - хвилюють його лише тоді, коли вони зачіпають його власні інтереси. Свої інтереси для сатаніста завжди стоять вище чужих; сатанізм - світогляд розумних егоїстів.

Розваги у них різні: нічні походи на кладовища, осквернення церков, напади на хіппі з метою примушення їх поклонитися Сатані. Деякі з сатаністів заграються: відомі випадку, коли підлітки вбивали свого товариші, обставляючи це як ритуальне жертвопринесення.

Хакери

Хакери - комп'ютерні користувачі, програмісти, що дотримуються активної, наступальної лінії поведінки в мережевому просторі. Об'єктами атаки хакерів є чужі сайти і сервери, які вони зламують, виводять з ладу. У 1988 році мир вперше випробував на собі потужність одного з найефективніших хакреських знарядь - комп'ютерного вірусу. Деякі фахівці передрікають виникнення веб-сервера-мафії, яка займеться кібершпіонажем і кібертероризмом. Разом з тим хакери як такі виступають проти корпоративності, вони над усе цінують свободу і свавілля. Хакерами в основному є студенти вузів, старшокласники шкіл з фізико-математичним ухилом. Встановити точно чисельність хакерів скрутно, тому що спілкуються вони переважно за допомогою комп'ютерних мереж. Крім того, не всі хакери усвідомлюють себе якоюсь спільністю зі своїми цінностями, нормами, специфічним стилем.

Скінхеди

Активність прихильників екстремістської молодіжної субкультури скінхедів (скинів, неонацистів) в Росії помітно зросла.

Мабуть, це найагресивніші з неформалів. Ідеї у них типово нацистські: «Росія - російським!», «Смерть євреям (Неграму, китайцям, кавказцям...)!». Ідеальним політичним діячем для них є А. Гітлер. Скіни, як правило (але не завжди), виділяються начисто поголеною головою. Одягаються скинхеди в подібність військової форми або просто у вузькі темні джинси. На ногах - важкі черевики - «хакі», якими скинхеди уміло діють в бійці. Любима музика - це стиль oi (відгалуження хардкору, що політизується), а також німецькі військові марші. Вороги скинхедів - всі, хто не скинхеди. Вони часто нападають на людей з іншим кольором шкіри, на бомжів, представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Особлива ненависть - до реперам і всім довговолосим. Основну масу скинхедів складають молоді люди від 14 до 22 років, переважно вихідці з робочих кварталів і околиць, школярі, що вчаться технікумів, студенти вузів. Багато скинхеди, особливо молоді, фанати якого-небудь футбольного клубу.

Футбольні хулігани в місцях великих скупчень футбольних уболівальників. Футбольне хуліганство зародилося в Англії в кінці 1950-х років XX століття. Багато в чому завдяки англійському впливу на трибунах радянських стадіонів почали звучати футбольні пісні, речівки і сленг, але, що ще важливіше, разом з ними прийшла і хуліганська ментальність, що відрізняє англійський «околофутбол». Дуже задиристі і несамовиті представники субкультури "хули" або ж "хулси". За визначенням, це футбольні хулігани. Правда, набити комусь морду вони дуже навіть не проти далеко за межами футбольного поля. Одним з основних наслідків англійського впливу стало різке зростання насильства серед уболівальників.

В даний час російський «околофутбол» можна назвати соціальним явищем, що сформувалося, з яскраво вираженими рисами англійського стилю підтримки клубу як на домашніх, так і на гостьових поєдинках. Свої банди (на сленгу - «фірми») мають практично всі клуби російської національної футбольної першості аж до команд другої ліги.

Як виглядає футбольний хуліган? У порваних джинсах, п'яний, як швець, з каменем в руці...

Це перший, найбільш поширений стереотип. Хуліган ніколи не нап'ється, адже йому постійно треба бути напоготів. І додатково це, як правило, люди з вищою освітою і престижною роботою. Хуліган ніколи не кидатиме пляшки на полі.

Чому хулігани ходять на футбол? Футбол їм не потрібний. Це ширма, якою вони прикриваються, щоб побитися з міліцією і простими уболівальниками.

Цей стереотип теж не відповідає дійсності. Мало хто знає, що "прості уболівальники" - хулігани суперника, які готові в будь-яку секунду здійснити shedwell, - стрибок в сектор ворога. Самі предані і вірні хулігани в дощову погоду і в мороз їдуть з командою на виїзні матчі і стоять за неї до останнього. Для них команда - як рідна сім'я. І якщо вбивати когось за команду в Україні не прийнято, то самі померти за неї хулігани готові.

Багато говорять і про расистських настроях хуліганів.

Цей стереотип частково відповідає дійсності: львівські хулси з великим задоволенням хворітимуть за "Карпати" з 10% легіонерів в складі, чим за вищу лігу з 80% іноземців. "No one like us and we don't care" ("Ніхто нас не любить, а нам пофіг") - так говорять про себе хулігани. І хоча із стереотипами їм миритися доводиться, цього ніколи не буде із заклятими ворогами.

"Махач" - колотнеча між хуліганами, як правило, заздалегідь узгоджена між лідерами угрупувань. Представник львівських хулсов телефонує до представника запорізьких і повідомляє про бажання зустрітися. Вони домовляються про кількість учасників "махача", конкретний час і місце. "Махач" відбувається за принципом хуліганського фейр-плей - б'ються лише голіруч. Але якщо хтось дістане ніж або візьме камінь - бити будуть лише його. У побудові хуліганської атаки під час "махача" можна виділити три лінії - найдосвідченіші бійці - "хардкор", за ними - рядові хулігани, в ар'єргарді - "карли", найбільш молоді хулси.

Гопники - кримінальна молодіжна субкультура. Розквіт її припав на 80-і роки XX століття. Особливий характер цей рух (так званий «казанський феномен») знайшов в містах Середнього Поволжжя, зокрема, в р. Йошкар-олі (з 1986 р.) В Йошкар-олі налічувалося більше 10 таких угрупувань, серед яких найбільш великими були «Сомбат» і «Мікрашка». Основні риси «казанського феномена»:

- наявність території впливу і боротьба за її розширення;

- встановлення системи має рацію і обов'язків учасників угрупувань, а також системи покарань за порушення існуючих правил і традицій;

- підтримка ієрархії на основі вікових відмінностей, авторитетності і права «сильного»;

- утворення союзів, об'єднань, поглинання слабких сильнішими;

- планування протиправних акцій;

- використання прийомів і методів розпалювання ворожнечі;

- збір грошей усередині угрупування, побори з інших підлітків, що проживають на контрольованій території.

Деякі угрупування гопників носили свою «уніформу». Йошкаролінські гопники, наприклад, носили широкі штани (за що їх іноді називали «широкоштанниками»).

Починаючи з 1991-93 років проблема кримінальних молодіжних угрупувань в російських містах стає менш гострою, що пояснюється як зусиллями громадськості і МВС (точніше - Омона), так і тією обставиною, що діяльність цих угрупувань почала зміщуватися в сферу контролю над бізнесом і самого бізнесу.

В середині 90-х років з'являється нове покоління гопників, не контрольоване організованою злочинністю або контрольоване у меншій мірі. Вони швидко проявили себе як «культурні вороги» більшості молодіжної субкультури: байкерів, реперів, рейверів, хіппі, готів. Будь-який підліток, що належить до іншої субкультури, може бути побитий, підданий сексуальному насильству, пограбований.

Також є: Геймери, Металісти, Фури, Шлях навпростець, Толкієністський рух… і т.д.



Висновок

Молодіжні субкультури -- особлива частина суспільної культури. Молодіжних неформальних рухів багато. Наведемо коментарі спеціалістів суспільних наук. Оксана Копаєва, черкаський психолог: - З віком потяг до тієї чи іншої субкультури мине. Неформальний спосіб життя притаманний людям підліткового віку. А належність до тієї чи іншої субкультури - це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим свої власні погляди на життя. Тим більше, що підліткам взагалі характерне протиставлення себе дорослим. І тому тінейджери об'єднуються з іншими однодумцями та демонструють те, що у них є власні життєві позиції. Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає. До цього потрібно ставитися лише як до одного з етапів життя. А батькам таких підлітків я б порадила не реагувати бурхливо на таке волевиявлення їхніх дітей. Між іншим, практично всі підлітки проходять через певні групи, хай то якісь гуртки, секції чи ті ж неформальних рухи. У психології навіть вважається, що це сприятиме їхньому подальшому нормальному розвитку. На думку психологів громадської організації “Вільна територія”, членів Української спілки психотерапевтів Місан Наталії та Лозової Людмили, багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних субкультур, зовсім не знаючи, що більшість з них не мають ні найменшого відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанизму. А навпаки -- це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці - музиканти, письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони виступають проти деяких чинних правил і для цього збираються в групи, створюючи тим самим свою маленьку систему (зі своїм одягом та законами) на противагу системі великій. Кожен має право бути індивідуальним. І молодіжні огранізації існували завжди, лише самовиражалися по-різному.



Список використаної літератури

1. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. - Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.

2. Криминальная субкультура. Мацкевич И.М., д-р юрид. наук, проф. кафедры криминологии, психологии и уголовно -- исполнительного права МГЮА. Номер 2005 (01)

3. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2003.

4. Символика молодёжной субкультуры -- Т. Б. Щепанская - http://subculture.narod.ru/texts/symbolism/index.html

5. http://www.azh.com.ua/lib/molodizhni-subkultury - Кай Мюллер. Молодіжні субкультури

6. “Соціологія культури” (навчальний посібник), К-2002р.

Размещено на Allbest.ru

...