Громадянська освіта як важлива складова процесу формування політичної свідомості молодого покоління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянсько освіта як важлива складова процесу формування політичної свідомості молодого покоління

Стасюк Г.Є.

Реформа освіти в суспільстві, що трансформується, повинна мати виразно визначені мету, завдання, смисл, ціннісні пріоритети, тобто орієнтири при введенні тих чи інших інновацій. При цьому необхідно враховувати як надбані віками цінності українського суспільства, його культурні й соціальні стереотипи, так і демократичні гуманістичні цінності, напрацьовані в інших країнах, оскільки цей принцип задекларувала наша держава.

Згідно з Національною доктриною розвитку освіти, освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями.

Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета -- виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання [1,10].

Громадянська освіта являє собою інтегровану галузь соціально-гуманітарних знань, завдання якої полягає в тому, щоб підготувати молодих громадян до життя в умовах демократії [2,188]. У загальному плані цей напрям орієнтує на формування особистості, якій властиві демократична культура, відповідальність й усвідомлення ідей індивідуальної свободи, патріотизму. Громадянська освіта в Україні ґрунтується на синтезованому досвіді розвинених країн світу й передбачає: «набуття молодою людиною досвіду суспільно-корисної діяльності; орієнтація на безперервну освіту з метою постійного підтримання власної компетентності; стимулювання прагнення особистості приносити користь своєму суспільству» [3,90-91]. Саме на цій основі відбувається поступове проникнення громадянських знань у існуючі в Україні дисципліни соціально-гуманітарного циклу.

З середини 90-х років ХХ ст. в школах України експериментально впроваджується навчально-виховний курс з громадянської освіти. У вищих навчальних закладах зазначений комплекс соціально-гуманітарних знань впроваджується через системне оновлення існуючих політико-правознавчих курсів, на політологічних відділеннях -- через систему спецкурсів. У середніх школах з'являються принципово нові навчальні курси, такі як «Основи громадянської освіти», «Я -- громадянин», «Політика і право», «Громадянин України і міжнародне право» тощо. Однак як у вищих, так і в середніх навчальних закладах серйозною перешкодою на шляху громадянської освіти є великий розрив між теоретичними знаннями та повсякденною практикою демократичного розвитку [2,188-189]. Все вищесказане і обумовило актуальність даної статті.

Особливу цінність для розробки поставлених у статті проблем мають праці, в яких освіта розглядається як соціальний інститут, зокрема наукові розвідки В. Афанасьєва, В. Андрущенка, В. Беха, С. Гончаренка, Д. Дзвінчука, В. Дмитриєнка, А. Зельманова, І. Зязюна, В. Кременя, В. Лутая, В. Лисовського, М. Михальченка, С. Ніколаєнка, В. Турченка, Ф. Філіпова та інших. У них освіта аналізується як система, що має внутрішню структуру, а також органічну цілісність, показується вплив освіти на різні сторони соціального життя, на формування світоглядних установок особистості. У той же час учені розкривають соціальну природу освіти, аналізують місце освіти в системі суспільних відносин.

В наш час виникає необхідність створення «освітньої політології» як «науки про політику у сфері освіти, якої ще фактично немає і яку ще треба буде створювати» [4,79]. Ця галузь науки, на думку російського вченого Б. Гершунського, покликана асимілювати «в собі як внутрішні закономірності та специфічні особливості освітньої діяльності, так і міждисциплінарні знання про управління цією діяльністю в усіх його взаємопов'язаних аспектах» [5,204]. Важливою складовою освітньої політології, на нашу думку, повинна стати теорія та історія громадянської освіти.

Так, в останні роки спостерігається досить суперечлива тенденція. З одного боку, наявний високий інтерес до політичних подій та явищ у суспільстві, висока електоральна активність. З іншого -- дуже низькі показники реальної політичної участі та представленості політичного ціннісного рівня в структурі свідомості сучасної молоді. По-перше, таке становище можна пояснити недосконалістю процесу політичної соціалізації в сучасних умовах, коли спостерігається відірваність молодого покоління від політичного життя країни, бракує механізмів їх реальної взаємодії. Молодь зневірена у власних силах, не відчуває достатніх можливостей для впливу на перебіг політичних подій. По-друге, можливою причиною є недовіра до сучасних органів державного управління, політичних партій, поширення стереотипу «політика -- брудна справа», а тому відбувається пошук інших сфер самоактуалізації і самореалізації.

Таким чином, процес формування політичної свідомості молоді в сучасних умовах виявляє феномен затримки політичного розвитку, адекватного віковим вимогам у засвоєнні та відтворенні політичної дійсності, що пов'язано з кволістю системи соціалізуючих політичних інститутів і цілеспрямованого впливу політичної освіти.

В цьому контексті громадянська освіта покликана сформувати державницьку позицію молодого громадянина, сприяти його політичній і економічній соціалізації, конкретизації політичних ідеалів, смаків та уподобань.

Важливим політичним ідеалом стає утвердження громадянськості. Під громадянськістю розуміють систему політичних, соціально-психологічних і моральних якостей суб'єктів політики. Ця система поєднує в собі спрямування особистості на сприйняття себе в якості активного соціального суб'єкта, повноправного громадянина держави, наділеного всією сукупністю особистих прав і обов'язків перед державою. Громадянськість передбачає гордість особистості за свою країну, її повагу од існуючих інститутів, державних символів, законів і Конституції України [2,193].

У контексті розвитку громадянської освіти постає необхідність з'ясувати й наповнити реальним змістом різні рівні громадянства, такі як громадянин країни, громадянин Європи, громадянин світу. Причому, як слушно зауважує В. Оржехівський, найважливіше «подивитись на громадянство крізь призму конкретної людини як такої, що є неповторним феноменом, з неповторним внутрішнім світом, думками, бажаннями, є схожою тільки на саму себе» [6,23]. Такий підхід дає змогу утвердити в свідомості молодого покоління патріотичні почуття, крізь призму яких Батьківщина, рідна земля постає в якості базової цінності та основи національної гідності людини.

Однак, в силу об'єктивних і суб'єктивних обставин, сфера української освітньої політики має такі характерні ознаки:

обмежені ресурси, їх переважно нераціональне використання, хронічний дефіцит бюджетного фінансування;

відсутність пріоритетного статусу в суспільстві;

повне домінування одного політичного актора -- держави, низький рівень активності інших учасників освітньої політики;

існування «тіньового сектора» (в оплаті праці, фінансування галузі), неформальних політичних мереж [7,8].

Характерними явищами сучасності стають велика нерівність прав і можливостей в освіті, низький рівень загальноосвітньої підготовки учнів і студентів, поява великої кількості псевдо навчальних закладів, відстала матеріально-технічна база, відсутність сучасних технічних засобів, принизливий стан викладача, неповага влади і суспільства до проблем школи і вузу, корупція і хабарництво в деяких навчальних закладах.

Щоб вийти з такого стану в освіті, потрібні рішучі спільні кроки влади, громадськості, викладачів та студентів. Від цього залежить майбутнє нашої держави. І тут доречними є слова відомого українського педагога Бориса Грінченка: «Коли ми хочемо досягти чогось як національний організм, мусимо з усієї сили стати до освітньої роботи». Про важливість цієї думки свідчить і міжнародний досвід. Невипадково ж після битви під Ватерлоо герцог Веллінгтон сказав: «Ця перемога Англії була викувана ще в класах Ітонського коледжу» [8,17].

В постпомаранчевий період зросла політична і громадська активність молоді, що ставить нові завдання перед інститутом освіти, зокрема щодо підвищення статусу громадянського виховання. Зміни політичних ситуацій тягнуть за собою зміни структур свідомості молодої людини, в тому числі політичної. Причому політичні перетурбації завдають клопоту в тих випадках і тільки тоді активізують діяльність свідомості, коли виникають утруднення щодо задоволення тих чи інших суспільних потреб, свідченням чого є зміни у масовій свідомості на протязі літа-осені 2006 року, зумовлені приходом до влади Антикризової коаліції та нівеляцією владною верхівкою цінностей, задекларованих на Майдані 2004 року. В цьому контексті в пам'яті виринає думка Огюста Конта, наведена у «Курсі позитивної філософії»: «Ідеї керують світом і визначають його спрямованість. Політична й моральна кризи зумовлені, головним чином, інтелектуальною анархією: наша найсерйозніша хвороба полягає у глибоких розбіжностях, що існують між людьми стосовно основних правил, дотримання яких становить найпершу умову суспільного порядку» [9,96].

Громадянська освіта в найближчі роки повинна стати важливою складовою політологічної освіти, механізмом, що дозволить сутнісно оновити політичну свідомість молодого покоління.

Майбутнє українського соціуму значною мірою залежатиме від того, наскільки вдало функціонуватиме система громадянської освіти. Це зумовлює потребу залучення для розробки й деталізації національної доктрини України в галузі громадянської освіти найкращих інтелектуальних сил нації з різних сфер знання: філософії, педагогіки, логіки, історії, політології, соціології, економіки, теорії управління, а саме:

визначити механізми державних гарантій доступної і якісної освіти;

реалізувати державні гарантії права кожного етносу мати власні національні школи, забезпечивши навчання і виховання в дусі національних традицій, проте не всупереч глибинним інтересам титульної української нації;

запровадити розвиток системи освіти й виховання на принципах Загальної декларації прав людини, на підставі моральних цінностей, сформульованих тисячолітніми надбаннями людської цивілізації, водночас поєднуючи їх із патріотизмом і почуттям національної гідності громадянина України [9,107].

Такий підхід зберігає, поглиблює і екстраполює в майбутнє національно-культурне надбання усіх етносів нашої країни, гарантуючи освіченість і вільний розвиток кожної особи, для якої Україна є Батьківщиною.

Громадянська освіта покликана ініціювати новаторські, інноваційні, евристичні підходи, які відповідали б на виклики сьогодення й узгоджувалися із перспективами майбуття.

Таким чином, необхідною умовою трансформації політичної свідомості молодого покоління в Україні має стати створення цілісної системи громадянської освіти та виховання, яка б не тільки давала молодій людині необхідний мінімум соціально-гуманітарних знань, а й наповнювала б реальним ціннісним змістом її майбутню участь у громадсько-політичній, суспільно-корисній діяльності. Зміст і концептуальна спрямованість громадянської освіти повинні максимально враховувати національні особливості України, раціонально використовувати зарубіжні досягнення і вітчизняний досвід.

формування політична свідомість молоде покоління

Література

Гальпєріна В.О. Освітня політика в трансформаційному суспільстві: Соціально-філософський аналіз. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. -- К., 2003. -- 20 с.

Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века (в поисках практико-ориентированных образовательных концепций). -- М.: Изд-во «Совершенство», 1998. -- 607 с.

Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века: Учебное пособие. Изд. 2-е. -- М.: Педагогическое общество России, 2002. -- 512 с.

Горбатенко І.А. Громадянська освіта як перспективний напрям застосування політологічних знань в Україні // Нова парадигма. Журнал наукових праць. -- К., 2005. -- Вип. 49. -- С. 188-196.

Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті. -- К.: Ґенеза, 2004.

Національна доктрина розвитку освіти. / Книга методиста. Організація, завдання і зміст методичної роботи. -- Харків: ПП «Торсінг плюс», 2006. -- 672 с.

Ніколаєнко С. Оновлення освітнього і наукового процесу -- наше найперше завдання // Вища школа. -- 2005. -- № 3. -- С. 16-21.

Розвиток громадянської освіти в Україні / Збірник матеріалів. -- К.: Стилос, 2001.

Самчук З. Світоглядні азимути освітньої навігації в умовах сучасного суспільного простору України // Філософія освіти. -- 2005. -- №2. -- С. 95-109.

Размещено на Allbest.ru