Проблеми маргінальності українського суспільства в синергетичному ракурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми маргінальності українського суспільства в синергетичному ракурсі

Бронніков В.Д.,

Броннікова Л.В.

"Все тече все змінюється" це парадигма Геракліта Ефеського вказує на рухливість буття, умовність існування кордонів, діалектичну невизначеність меж часу, на постійні зміни простору у Всесвіті, боротьбу порядку та хаосу і може розглядатись як фундамент концепції маргінальності.

Історія соціально-політичної та філософської думки свідчить, що з проблемами маргінальності вчені стикалися ще у стародавні часи. Цей феномен продовжує цікавити науковців і у наш час зростаючої неоднорідності компонентів світу, трансформацій суспільства у локальному та глобальному вимірі. Людство тисячоліттями створювало та організовувало свій світ, а зараз він постає як надскладна система, що часто-густо виходить з підпорядкування людини, нав'язує людству свої закони.

Маргінальность в найширшому розумінні це позначення пограничного характеру соціальних, культурних, політичних, економічних та інших позицій індивідів або груп. В світлі нашої проблеми нас понад усе цікавить соціально-політична маргінальність. Вона, як відомо, відноситься до особистостей чи груп (підгруп), які знаходяться між двома соціальними або політичними групами (класами), не будучи інтегрованими у жодну з них. Частими наслідками цих процесів стають дезорієнтації, дискримінації або політична апатія чи абсентеїзм.

Полісемантичність, багатомірність, складність феномену маргінальності не відкидає спроби чітко виявити сутність цього поняття. По-перше, воно має відношення до багатьох наук: соціології, психології, політології, культурології, економіки та їх синергетичних інтерпретацій; по-друге, під час формування теорії маргінальності виникло декілька нових значень і навіть типологізація цього поняття; по-третє, розмитість, імпресивність, принципова невизначеність цього терміну роблять складним його вивчення як в емпіричному, так і в теоретичному сенсі; і, по-четверте, зміст цієї наукової категорії є, як і все життя, гнучким і мінливим. Тому маргінологи ті вчені, що звертались і звертаються до концепції маргінальності підкреслюють свою теоретичну безпорадність у спробі дати оптимальне, вичерпне визначення терміну "маргінальність" [1, 28].

Сучасний етап розвитку людства характеризується великою швидкістю соціальних змін та інтенсивним розвитком нових технологій. Накопичення знань про оточуючий світ постійно підштовхує науку до періодичного перегляду арсеналу своїх принципів, підходів, теорій, методів. Серед них в наш час найбільшу увагу викликає синергетика.

Синергетику називають новою або постнекласичною науковою парадигмою (на противагу класичній, ньютонівській парадигмі ХУІІ ст. і так званій некласичній, котра виникла на зламі ХІХ і ХХ століть). Огляд наукової літератури з проблем синергетики дозволяє виокремити два основних напрямки її розвитку. Перший природничо-науковий, представлений творчістю таких видатних вчених як І. Пригожин, М. Моісеєв, І. Стенгерс, Г. Ніколіс, Г. Хакен та ін. У другому гуманітарному працюють такі вітчизняні та російські вчені як О. Князєва, С. Курдюмов, А. Назаретян, В. Василькова, І.Добронравова, М. Кармазіна, М. Ожеван та ін.

Останнім часом вітчизняне суспільствознавство переймається проблемами соціальної синергетики на шляху досягнення нею концептуальної цілісності. В той же час складність теорії маргінальності вимагає використання нових пізнавальних процедур.

Однією з галузей синергетики є "хаосологія". Спеціальну версію теорії хаосу розробив І. Пригожин. її основними постулатами є: 1) хаос виникає тоді, коли з посиленням коливань система досягає порогу стійкості та починається період сильних флуктуацій, 2) в стані нерівноваженості виникають точки біфуркації, що обумовлюють можливості руху у різних напрямках (вибір вектору визначає лише випадковість), 3) сукупність коливань та біфуркацій надає системі різної ритмічності; у такий спосіб, система нібито знаходиться одночасно в усіх можливих станах, 4) безперервне виникнення низки точок біфуркації (або каскаду біфуркацій) створює послідовність у незворотній еволюції системи та веде її до переходу із стану випадковостей до детермінованої поведінки; завдяки зміні ритмів (режимів) хаосу система впорядковується [2]. Отже, хаос не слід розглядати спрощено, він може бути різним. За словами О. Князевої, хаос є і засобом виходу на відносно стійкі структури еволюції, і механізмом переключення життєво важливих циклів функціонування складних систем, і засобом оновлення складної організації в природі та соціумі [3, 123]. Хаос містить безкінечне розмаїття можливих форм, а порядок це реалізація, прояв, виявлення у бутті однієї чи декількох з цих форм.

Причини значущості та ефективності синергетичних ідей для кращого розуміння феномену маргінальності базуються на тому, що в концепціях перехідності, як правило, точно фіксуються вихідні і кінцеві пункти переходу з одного боку в інший, але небагато уваги приділяється механізмам переходу, трансформації, а також проміжним структурам. Саме в цьому контексті синергетика стає не тільки корисною, але й необхідною. Вона доповнює концепції, які пропонує транзитологія.

Синергетика це погляд на світ або на будь-яку його складову з точки зору іншої системи відліку, оскільки їх вихідними характеристиками тепер стають нестабільність, нерівноважність, нелінійність, відкритість. Суспільство як складова Всесвіту також має ці ознаки та є надскладною системою, що обмінюється енергією, речовиною та інформацією із зовнішнім середовищем і в біфуркацій них станах переходить до самоорганізації.

Соціальна самоорганізація виступає як чергування двох взаємовиключних процесів ієрархізації та деієрархізації. Ієрархізація складається з послідовного об`єднання елементарних дисипативних структур у структури більш високого порядку, а деієрархізація це послідовний розпад складних дисипативних структур на більш прості. Яскравим історичним прикладом цих процесів є виникнення великих імперій та їх поступовий катастрофічний розпад.

Якщо ж дослідити процеси соціально-політичної ієрархізації та деієрархізації детальніше, то можна побачити "міжкордоння", де відбувається накопичення соціальних сил для об`єднання або розпаду критичної маси. Саме ці нейтральні смуги можна назвати маргінальними, нестійкими періодами суспільного розвитку. Суспільні системи можуть проходити свій історичний шлях у різних напрямках, тобто дисипативні структури можуть об`єднуватись у різній послідовності та по різним правилам, і в результаті цього можуть виникати ієрархічні системи різного типу. Така ж сама практика спостерігається і в випадку деієрархізації: складна дисипативна структура розпадається на більш прості і до того ж різними способами, у підсумку чого створюються елементарні структури різного типу. Це так звана нелінійність першого роду, яка надає процесу самоорганізації з самого початку неоднозначного ("стохастичного") характеру. Перехід соціальної системи від одного до іншого стану вимагає вибору із багатьох можливих структур на користь якоїсь однієї.

"Картина самоорганізації цим не обмежується", стверджують російські вчені В.П. Бранський і С.Д. Пожарський. Низка біфуркацій може не тільки увести самоорганізуючу систему від вихідного стану, але й повернути її в цей стан. Для конкретної системи, яка взаємодіє з конкретним середовищем існує свій атрактор крайній стан, досягнувши якого система вже не може повернутися в жодний попередній стан. В існуванні атракторів легко переконатися, спостерігаючи, як за ієрархізацією, так і за деієрархізацією. Процес ієрархізації в умовах взаємодії з зовнішнім середовищем не може продовжуватись безкінечно: досягнувши якогось кінцевого стану ("простий атрактор"), він зупиняється. Теж саме відбувається і з процесом деієрархізації: розпад системи закінчується, досягнувши деякого граничного стану ("дивний атрактор")" [4, 39].

Розвиток процесу від ієрархізації до деієрархізації супроводжується переходом через своєрідну маргінальну смугу, де відбувається втрата енергії, сил, ресурсів, втрата цінності, зародки розпаду і виникнення дисипативних структур. Процес від деієрархізації до ієрархізації, котрий теж проходить через маргінальну ланку, веде до накопичення сил, концентрації енергії, об'єднання, зміцнення ресурсів, подолання різних перешкод і утворення єдиного ядра.

Маргінальна смуга між кордонами ієрархізації і деієрархізації це смуга стійких соціально-політичних процесів, які визрівають у суспільстві, але ніяк не можуть "вилупитися з яйця" проблем, які стають постійною перешкодою на шляху до зміцнення дисипативного структурування більш високого порядку, або сприяють процесу біфуркації, розпаду на більш прості структури. суспільство маргінальність синергетика ієрархізація

Маргінальна смуга це смуга коливань, невпевненості, роздумів, захоплень, емоцій, безальтернативних напрямків дій, смуга безглуздя, страху і сподівань, зона інтуїтивних намірів і недосяжних мрій, смуга втрати орієнтирів і іноді суперечливих дій та процесів.

Звернемось до соціального досвіду та подивимось на історію України через призму синергетичної парадигми. Вперше процес ієрархізації, який тривав десь два століття, відбувся за часів правління Володимира Великого окремі князівства були об`єднані його сильною рукою. Зміцнення ієрархізації здійснили Ярослав Мудрий та Володимир Мономах. Після того відбулися різноманітні за своєю тривалістю та значущістю етапи деієрархізації України-Русі (татаромонгольська навала, литовсько-польська агресія, кримськотатарські напади).

Прихід наступної ієрархізації затягнувся приблизно на сім з половиною століть усі спроби отримати незалежність були марними. Найяскравішою сторінкою національної історії стала боротьба українського козацтва на чолі з Богданом Хмельницьким з польською шляхтою за свободу і суверенітет України. Це був приклад вищої концентрації сил та пасіонарної енергії на шляху до порядку і перша спроба подолання процесу деієрархізації країни.

На жаль, народ України отримав напівперемогу автономію, опинившись під військово-економічним "крилом" більш могутнього сусіда Московського царства. Це був один з наймаргінальніших періодів історії України. Маргінальна еліта, що була натренована своїм конформізмом до завойовника, володаря, поневолювача, експлуатувала свій народ, відволікала та стримувала його від боротьби за волю та гідність.

Другою невдалою спробою ієрархізації були події, що відбулися після першої світової війни, Лютневої та Жовтневої революцій 1917 року в Росії та проголошення УНР. Як відомо, український народ, не маючи єдності, міцної національної еліти на довгі десятиліття опинився у складі величезної країни СРСР. Спроби прогресивної української еліти підняти питання про державну незалежність або автономію України руйнувалися. Це тривало до проголошення незалежності у 1991 році. Третьою спробою був період розбудови української державності 1991-2003 років. З`явилася надія на успішну ієрархізацію, але спочатку була створена номенклатурно-бюрократична система Л. Кравчука, а потім олігархічно-бюрократичний режим Л. Кучми. Останній знову відсунув у часі появу упорядкованого суспільного життя країни. Саме хаотичність, нестабільність впливала на маргіналізацію українського суспільства і сприяла формуванню умов для майбутніх кардинальних змін у політичному житті України.

Четвертою спробою здійснення процесу ієрархізації стали події помаранчевої революції під час останніх виборів Президента України у 2004 році, які, нажаль, не завершилися об`єднанням країни у єдине ціле. Ця революція принесла багато надій і сподівань.

"Для найбільш збуджених осіб відкриваються нечувані можливості: влада народу, розмивання усього твердого і міцного, утопія. Багатьох охоплює піднесений настрій. Здається, знищуються не тільки зловживання старого режиму, але й утискаючи засоби самого суспільства. Що ж то за чудові часи! пише Ральф Дарендорф про революції, і далі вказує, Ось тільки вони швидко проходять. Медовий місяць не може тривати довго. Повсякденність ловить людей у свої тенета" [5, 10].

Через рік після революційних подій осені 2004 року ми констатуємо перші ознаки ієрархізації демократизацію суспільного життя в цілому, дієві кроки по будівництву громадянського суспільства, детенізацію економіки.

Отже, практичне значення синергетичних ідей проявляється у вирішенні багатьох проблем, в тому числі проблем маргінальності. За синергетичною термінологією, картина становлення української державності була поліваріантною, тобто такою, що на переломних етапах передбачала декілька сценаріїв. Такі переломні періоди характеризуються значною втратою системою (у нашому випадку суспільством) попередньої структури. Отже, хаос перемагає впорядкованість. Маргінальність і є своєрідним продуктом деструктуризованої системи, хаосу вона безжально руйнує, пригнічує соціум в цілому, заважає подальшому прогресивному розвитку.

В той же час хаос не слід розглядати як антитезу порядку. Значення слова "хаос" в синергетиці та повсякденному використанні суттєво відрізняються. Ось чому потрібно кожного разу окреслювати семантичне поле цього поняття. Застосування теорії хаосу до соціальних об'єктів передбачає, що вони розглядаються як теоретичні конструкції. Знімаючи опозицію хаосу та порядку, соціальна синергетика стимулює вчених та політиків до пошуків шляхів та засобів виходу з хаосу.

На наш погляд, синергетика допомагає маргінології швидше переходити від опису прикладів до теоретичних узагальнень. Отже, очевидним є плідність застосування синергетичних ідей до пізнання маргінальних явищ.

Щодо оцінки синергетики як загальної методології постнекласичної науки, то вона є досить високою. Саме за допомогою методологічних форм такого рівня забезпечується внутрішньонаукова комунікація та єдність науки в цілому, інтегрується весь розгалужений простір науково-евристичної діяльності.

Література

1. Анатомия кризисов. М., 2000.

2. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. М., 1989.

3. Князева Е.Н. Балансирование на краю хаоса как способ творческого обновления // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. М., 2003.

4. Бранский В.П., Пожарский С.Д. Синергетический историзм как новая философия истории // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. М., 2003.

5. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерки политики ТІМ.

Размещено на Allbest.ru