Теоретичні основи глобального інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні основи глобального інформаційного суспільства

Камаралі Г.В.

У кінці XX на початку XXI ст. людство увійшло у нову стадію свого розвитку стадію побудови інформаційного суспільства. Найбільш розвинені промислові країни Північної Америки, Західної Європи і Південно-Східної Азії вже піднялися на його перший щабель. Суспільний розвиток з неминучістю підводить до трансформацій у системі сучасних культур. Особливе місце в цьому процесі займає формування інформаційного суспільства.

Певні аспекти становлення інформаційного суспільства розглядаються в роботах: В.Л. Іноземцева «Соціологія Д. Бела та контури сучасної інформаційної цивілізації» [1], В.В. Єгорова «На шляху до інформаційного суспільства» [2], Н.В. Літвак «Інформаційне суспільство: перманентна еволюція» [3], Ю.В. Яковця «Глобалізація і взаємодія цивілізацій» [4]. Разом з цим залишилося недостатньо розглянутим питання про теоретичні основи глобального інформаційного суспільства.

Метою статті є соціально-філософський аналіз глобального інформаційного суспільства.

Після доповіді групи Мартіна Бангеманна (група на чолі з доктором права, віце-президентом Єврокомісії М.Бангеманном, сформована на вимогу Єврокомісії 1993 року з метою дослідження поширення інформаційних технологій та з'ясування проблем, що виникають у цьому процесі) у 1994 році подала змістовну доповідь, яка започаткувала аналіз європейського інформаційного суспільства. У цій доповіді подано основні визначення, характеристики й ознаки такого суспільства, вживано сам термін «інформаційне суспільство» за назвою основного ресурсу інформації. Але так само вірними є й інші визначення, оскільки ґрунтуються на основних ознаках нової суспільної формації.

Це суспільство справді є і цифровим, і глобальним, воно характеризується і пожиттєвим навчанням, і мережевим інтелектом, і «піщаною» технологією чіпів (один з улюблених каламбурів американських фахівців з інформаційних технологій полягає у констатації факту виготовлення чіпів з кремнію утровано піску). До таких принципових визначень можна частково віднести також і Гейтсову «цифрову нервову систему». Сам же Білл Гейтс визначає її як суму персональних комп'ютерів, засобів лектронної пошти та підключення до мережі Інтернет. Ці її компоненти мають бути стандартними та спільними для урядових структур, громадян і комерційних підприємств, аби уможливити глобальну інтеграцію локальних місцевих або національних мереж. Таким чином, «цифрова нервова система» може виступати одним зі складників інформаційного суспільства.

До речі, щодо спроб усвідомлення сутності того світу, у якому ми мешкаємо, зазначимо, що республіканець Ньют Джингріч, Голова Палати представників США у 1995 р., запозичує межові знаки з попередньої цивілізаційної зміни: «те, що відбувається з нами зараз, можна усвідомити, порівнявши з періодом між 1770 і 1800 роками, коли Сполучені Штати перетворилися з аграрної країни на індустріальну. Те, що ми переживаємо відхід від індустріальної доби, змушує ставити дуже подібні і сповнені глибокого змісту запитання щодо себе...» [4].

Україна так само пережила навальну індустріалізацію на початку ХХ сторіччя. Проте тоді нам так і не дали оговтатися, осмислити себе у новому середовищі. Адже зміни нав'язувалися ззовні і планувалися світоглядно чужими теоретиками.

Якщо ми справді перетинаємо межу між епохами саме сьогодні, то доцільно тепер робити це усвідомлено і власноруч. Інакше ми знов почуватимемося у цьому майбутньому як у костюмі з «чужого плеча». Доволі корисною для інтелекту справою видаються нам міркування на футурологічні теми з урахуванням відомих.

Недарма ж сказано «найлегший шлях передбачити майбутнє винайти його». «Винахідники Українського майбутнього» звучить гордо. Наша планета незабаром, з погляду електронних технологій, виглядатиме порівняно невеликою. У такій компактній картині нашій країні непогано було б мати вигідне місце, облаштоване саме за її «формами». Судячи з усього, нам таки тривало доведеться мешкати у цифровому світі, адже термін життя цивілізацій вимірюється сторіччями.

Стосовно цивілізації, ми схильні погодитися у визначеннях з футуристами та авторами найбільш знаних у світі теорій щодо інформаційного суспільства Елвіном та Хайді Тоффлерами. Так, термін «цивілізація» може звучати претензійно, проте жоден інший термін не може бути достатньо всеохопним, аби включати в себе такі поняття, як технологія, родина, релігія, культура, політика, бізнес, ієрархія, лідерство, системи цінностей, мораль і теорія пізнання.

За подальшої інформатизації у світі кількісні зсуви і радикальні зміни відбудуться на всіх цих рівнях суспільства. Коли ж змінюється стільки соціальних, технологічних та інших культурних параметрів одночасно, тоді неминуче виникають якісні зміни початки нової цивілізації.

Які ж саме зміни відбуваються? Зазначити основні моменти варто вже зараз. Почнемо з технології як найбільш очевидно модифікованої сфери.

Будь-яке виробництво з запровадженням інформатизації набуває тенденцій до мініатюризації (і далі мікрой наномініатюризації). Речі навколо нас стають «розумними» від виробничої лінії до холодильника, від собачого нашийника до розетки. Буквально за кілька років офіс, помешкання, транспорт замайорять повідомленнями: «Накопичилось надто багато пошти», «Автобус буде біля вас за три хвилини сорок секунд», «Собака хоче води» тощо.

Коли ж виникає інформаційна мережа, навіть локальна, користь від інформатизації зростає експоненційно, кожного кроку ефективність збільшується ледь не на порядок. Сенс інформаційних технологій саме у їх синергізмі, ефекті об'єднаних можливостей і потенціалів.

Як вже було сказано, можливості комп'ютерів, об'єднаних в мережу, це не просто сума можливостей кожного з елементів. Збільшення відбувається астрономічне. Вже тепер симулювати таку складну систему як, скажімо, вірус СНІДу чи екологічний баланс, не вимагає багато часу. Плюс забезпечується доступ до роботи над цим практично необмеженої кількості фахівців.

Таким чином, завдяки новим можливостям обсяг і структура знань міняються і кількісно, і якісно раз на кілька років. Тож раз набута освіта вже не забезпечить сталого професійного рівня, достатнього на все життя. Постійне ж навчання паралельно з роботою вимагає зміни принципів освіти, розробки нової педагогіки: системи виховання особистості, адаптованої до інформаційного суспільства.

Окрім технології, науки, освіти й виховання, глобалізація інформаційних мереж змінює й фізичний спосіб роботи і навчання, додаючи до них префікс теле-. Таким чином, пошук роботи чи вступ до навчального закладу більше не означає зміну місця проживання, розриву родинних зв'язків. До того ж телеробота дозволяє більше часу приділяти дітям, а отже, може, за відповідного впливу на особистість, реанімувати традиції родинного виховання.

Також і духовне життя людини з поширенням інформатизації набуває нових рис завдяки новим можливостям. Виховується релігійна терпимість, оскільки різко збільшується доступність інших переконань, вільне спілкування з їх носіями. А які зміни провіщує поява такого феномену, як цифровий єпископат можливо, цифрову реформацію? Відвідування святинь в режимі он-лайн, персональна електронна капличка, електронний молитовник на 10n молитов за секунду людська вигадливість безмежна, особливо коли на ній можна заробити.

Анонімність, деперсоніфікація, бо навіть симуляція особи в Мережі (стать, вік, освіта, національність будь-що може бути приховане чи змінене лише натисканням клавіш) яких перетворень зазнають моральні установки особистості, її власна система цінностей? І, відповідно, система цінностей суспільства так само зазнаватиме певних трансформацій.

Ми не можемо сьогодні чітко визначити, куди саме спрямують людство сили соціальної і психологічної адаптації. Проте шлях буде пройдений чималий.

Одним з найнаочніших прикладів є переміщення до віртуальної реальності світових культури й мистецтва. Причому тут відбувається подвійний процес одночасно і виникають специфічні мережеві види культурної та мистецької діяльності, що можливі лише у гіперпросторі, і створюються он чи оф-лайнові версії реально існуючих музичних творів, виставок, музеїв, бібліотек, пам'ятників тощо.

Комп'ютер уможливив активну взаємодію культурних просторів кожного з користувачів, об'єднавши їх у єдине культурне буття планети. Культурний простір стає глобальним. Що буде властиво цій новій культурі: еклектизм чи універсалізм? Вона атомізується до культурних сфер мільярдів індивідуумів чи зіллється в єдину планетарну свідомість? Такі питання, на жаль, набагато легше поставити, чим відповісти.

І ще один, практично ірреальний аспект: однією з властивостей інформаційного суспільства є безстроковість у тому числі у формі особистого інформаційного безсмертя. Довгі сторіччя панувала книга вона була безсмертям її авторів. В Мережі кожен користувач сам автор свого безсмертя. Тепер кожна людина може оцифрувати архіви, документи, що їй належать, і потенційно необмежений час їх зберігати. Так само практично необмежений час після фізичної смерті може тривати обмін інформацією між її «електронною версією» (архівами, статтями, інтерв'ю, зверненнями, фото, відео тощо) та іншими користувачами. Чи буде кіберпростір наповнений цифровими аналогами речей і явищ матеріального світу, чи буде він населений вічними віртуальними особистостями? Можливо, це і є образ недалекого майбутнього?

А яким чином будуть перетворені ієрархічні будови всіх рівнів, враховуючи переважно горизонтальну багатовимірну структуру інформаційного простору і відсутність потреби дублювання їх у кожній локальній ніші? Якими мають стати організації, підприємства, правління тощо, аби відповідати цифровим реаліям?

Базові показники інформаційного суспільства диктуватимуть і нову політичну реальність. Основним он-лайновим (здійснюваним за допомогою Мережі) блоком в цій сфері є право кожного отримувати інформацію про діяльність влади в реальному часі. Понад те, навчені гірким досвідом історії політичних маніпуляцій і практики їх приховування, деякі автори наполягають на потребі безстрокового зберігання інформації про владу. Якою тоді стане політика: також уніфікованою і глобальною?

Все ж ми можемо цілком точно вказати на одну дуже важливу ознаку того способу життя, який нас швидко поглинає. Дон Тапскотт, фахівець з економіки цифрового суспільства та автор семи популярних робіт в цій сфері, президент Корпорації вивчення Нової парадигми, сформулював її так: «Нове суспільство розумової праці, що ґрунтується на застосуванні людських знань до всього, що виробляється й до того, як це робиться. Нові ідеї будуть головним джерелом добробуту» [1].

Так, бюджети країн і корпорацій і сьогодні орієнтуються на сировину, обсяги рухомої та нерухомої власності, запаси готової продукції та інші матеріальні вияви добробуту і гарантій на майбутнє. Проте новий принцип, орієнтація на нематеріальний творчий, інтелектуальний потенціал, вже працює в сучасному світі. Адже навіть коли кілька цивілізаційних хвиль співдіють, все ж можна відокремити сферу, яка належить до кожної з них. Таким чином, вже певний час у суспільствах функціонує більш чи менш потужний сектор Третьої Хвилі. І він вже використовує «новий спосіб домінування створення й експлуатацію знань» [2].

Автори цивілізації Третьої Хвилі є творцями нових принципів у сфері інформації і нововведень, менеджменту, культури і поп-культури, нових технологій, програмного забезпечення, освіти, педагогіки, медицини, фінансових систем, військового захисту й інших послуг, які вони поширюють на весь світ. Потрібно сказати, це поширення вже успішно триває. Акцент на послугах випливає власне з визначення інформаційного суспільства і з стислої його історії.

Вперше в достатньо чіткому вигляді ідея інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60-х на початку 70-х років ХХ сторіччя. Винахід самого терміну «інформаційне суспільство» приписується Ю.Хаяші, професорові Токійського технологічного інституту.

Японський уряд вже тоді вважав дуже важливим для країни, зокрема для її економіки, з'ясувати перспективи поширення комп'ютерних технологій. Тож доповіді щодо цієї проблеми готували одразу кілька груп дослідників. Проте наголос на економічних наслідках зумовив певну обмеженість і прикладний характер продукту роботи японських вчених.

«Інформаційне суспільство» так і залишилося б просто японською локальною моделлю розвитку, якби паралельно в таборі її економічних суперників американців, не з'явилась ще одна концепція нового суспільства. Це був постіндустріалізм Деніела Белла, соціолога.

Термін було запропоновано ним ще у 1962 р. А у 1974 р. побачила світ основна праця «Прихід постіндустріального суспільства». За Беллом, нове, постіндустріальне суспільство ґрунтується на теоретичному знанні, яке є його визначальним принципом, джерелом інновації та формуванням політики. В економіці це призводить до поступового занепаду виробництва товарів, як основної форми економічної діяльності, й заміни його виробництвом послуг. З'являється новий домінуючий клас професіоналів. У всіх сферах економічній, політичній і соціальній основний вплив на прийняття рішень чинять нові інтелектуальні технології і новий інтелектуальний клас.

І в 70-ті роки XX ст. відбувається конвергенція цих двох майже одночасно народжуваних ідеологій. Продукт схрещення ідей Хаяші та Белла залишив за собою назву та прикладну частину від винаходу японської команди технологів та економістів. Але решту власне ідеологію, соціальний, психологічний, культурний аспект, все те, що і склало основу для майбутньої «цивілізації Третьої Хвилі», він взяв від соціологічного підходу Белла. Ідеологія постіндустріалізму мала достатньо солідну теоретичну основу й універсалістську орієнтацію для виконання функції фундаментальної соціальної концепції.

Щодо, власне, послуг, то сам Белл основною рисою постіндустріального суспільства вважав перехід від виробництва речей до виробництва послуг, причому послуг, пов'язаних перш за все з охороною здоров'я, освітою, дослідженнями і управлінням.

Ця особливість постіндустріального суспільства тісно пов'язана зі змінами у розподілі занять. Вже сьогодні спостерігається збільшення кількості інтелігенції, фахівців і «технічного класу».

Елвін і Хайді Тоффлери цілком вірно відзначили, що вся структура суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі замінюється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. Цивілізація грядущого готує для нас новий кодекс поведінки, відводить нас від стандартизації, синхронізації та централізації, від концентрації енергії, грошей і сил.

Фактично, ми стаємо свідками поворотного моменту спіралі історії. Це відбувається просто на очах: глобальна інформатизація уможливлює інтенсифікацію й розширення масштабів прямих рівноправних взаємодій між людьми. Це явище далеко не нове. Людство вже знайоме з ним з попередніх часів. Однак раніше такого роду взаємодії могли відбуватись тільки у малих групах людей, у родинних чи сусідських спільнотах. Тепер таке «село» стало завбільшки з планету. Виходить, людство з відокремлених, індивідуалізованих, розмежованих спільників мегаполісів повертається знов до способу співжиття, коли кожен об'єднаний з кожним. А всі наші передбачення майбутнього, переміщення до нового соціального простору, тепер вже інформаційного, насправді є ретро-футуризмом. Себто ми будуємо «старе» нове суспільство.

Зроблений аналіз теоретичних основ інформаційного суспільства і проблем, що постають при його дослідженні, вже у першому наближенні дозволяють нам зробити такі висновки:

- виникнення інформаційного суспільства, пов'язане з становленням особистості, яка являє собою рушійну силу розвитку, впливає на його напрямок;

- характер особистості визначає загальні особливості суспільства, що формується;

- у понятті «суспільство» відбулося посилення значення духовних засад людського існування для процесу функціонування суспільства та вирішальної ролі його смислової парадигми у формуванні домінуючого способу відтворення соціальності людини;

- для розвитку будь-якого людського суспільства необхідні матеріальні, інструментальні, енергійні й інформаційні ресурси. Більш того, інформація є вирішальним чинником, що визначає розвиток технології й інструментальних ресурсів в цілому. Без них використання матеріальних і енергетичних ресурсів для підтримки життєдіяльності і розвитку суспільства є неможливим.

Література

глобальний інформаційний суспільство соціальний

1. Иноземцев В.Л. Социология Даниела Белла и контуры современной постиндустриальной цивилизации // Вопросы философии. 2002. № 5. С.3-12.

2. Егоров В.В. На пути к информационному обществу / В.В. Егоров. М.: ИПК, 2006. 192 с.

3. Литвак Н.В. Информационное общество: перманентная эволюция. М.: Колос, 2008. 416 с.

4. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций / Междунар. ин-т П. Сорокина Н. Кондратьева. М.: ЗАО Изд-во «Экономика», 2001. 346 с.

Размещено на Allbest.ru