Размещено на http://www.allbest.ru/

Толерантність як моральний принцип епохи міжнародної інтеграції

Чопей В.С.

Встановлення нових, більш гуманних і демократичних контурів світової динаміки, все більш активне й тісне об'єднання народів і країн у європейському просторі потребує формування у людей, особливо, молоді, такої риси характеру, як толерантність терпимого ставлення до будь-кого, хто поділяє або не поділяє твої погляди та переконання, що є передумовою розширення власного досвіду та спілкування з іншими. Толерантність як принцип функціонування соціально-політичного механізму України є також визначальним при формуванні внутрішньої установки кожного українця на спільну конструктивну діяльність та відповідальність, на розвиток не закомплексованої свідомості, вільної від пересудів та упереджень стосовно чужої світоглядної орієнтації [1,17].

Забезпечення формування толерантності в сучасній Україні гранично складне завдання, що, проте, настійно вимагає свого вирішення. Складність його полягає передусім у тому, що: по-перше, упродовж багатьох десятиліть комуністична система топтала найелементарніші людські права, ув'язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею світоглядної свободи особистості. Сьогодні, коли світоглядний плюралізм став реальністю життя, виникли суперечності між різними соціальними групами й верствами населення; по-друге, з одного, боку полікультурність, суспільно-політична, релігійна диференціація українського соціокультурного простору постають як важливі характеристики його демократичності, як практичний вияв свободи, а з іншого як фактор, що спричиняє де-консолідацію соціуму, породжує "вузлові точки" напруженості, конфронтаційні процеси в політичній, етнонаціональній, релігійній та інших сферах життєдіяльності суспільства [2,89].

Толерантність, як риса суспільної та індивідуальної свідомості, пов'язана з багатоманітністю та полікультурністю середовища увійшла у світоглядну парадигму українства тільки у останнє десятиріччя минулого століття, хоча у загально філософському та науковому сенсі цей феномен був відомий давно. За радянських часів поняття толерантності не виникало у зв'язку із ідеологічною "рівністю" всіх. Незалежність надала Україні можливість визнати наявність розподілення людей за етнічними,релігійними, політичними, світ оглядини відмінностями, що, в свою чергу спровокувало низку проблем, пов'язаних із формуванням світогляду сприйняття інших ознак у людей, які живуть поряд.

Толерантність припускає настроєність на розуміння й діалог з іншим, визнання й повагу його права на відмінність. І.В. Жадан серед основних особистісних чинників, що сприяють формуванню толерантності, називає: сприйняття суспільного життя як позитивного цілого, розуміння необхідності іншого, відмінностей і особливостей як моментів цілого; відмова від претензій на абсолютну і остаточну істину, потреба в самовираженні, здатність до відповідальної поведінки, відкритість, почуття власної гідності, прагнення до компромісу, осмислений скептицизм тощо [3,94].

Формування світоглядної позиції толерантності серед студентства є найважливішою програмою на сьогодні та майбутнє, оскільки сучасна трансформація системи освіти одним з пунктів виділяє мобільність фахівця, для чого необхідно мати високу культуру особистості та вміння пристосовуватися до змін, пізнавати та сприймати нове. З іншого боку, конкурентоздатність української освіти (не зважаючи на негаразди) й досі приваблює іноземних студентів, які привносять у студентське середовище різноманітність світоглядних позицій. За таких умов толерантність здається дуже важливою саме у студентському середовищі. Не здається дивним, що Л.Д. Кривега толерантність характеризує як одну із найбільш значущих для даного періоду розвитку детермінант оптимізації світоглядної орієнтації особистості в умовах становлення і розвитку незалежності України [4,123].

Вища освіта є завершальним етапом конституйованих форм навчання. Такою самою вона має виступати і в контексті реалізації культуротворчої функції. Студент, який прийшов в мережу вищої школи, на попередніх стадіях навчальної діяльності повинен, звичайно освоїти базові знання, уміння та навички людини культурної. В тому числі людини культурно-національної. Вона має орієнтуватися в специфіці українського культурного поля, в історії, традиціях, усталених способах поведінки українства. Молода людина зобов'язана знати основи інтелектуальних, наукових, в цілому духовних досягнень нашого народу в контексті цивілізаційного поступу. Таким чином, буде формуватися не просто представник українського народу, а носій певної культури, транслятор українського з усіма його достоїнствами і проблемними рисами [5,15].

Процес освіти для студента повинен постати як причетність його до всього сутнісного, що є в суспільстві. А діяльність освітніх закладів повинна бути інтегрованою з діяльністю інших суспільних інституцій в цьому напрямку. Йдеться про найширше залучення студентства до діяльності, пов'язаної з утвердженням національної культури, мови, духовних цінностей, мистецтва, права; залучення до реформування політичного, економічного, соціального життя.

Полікультурна освіта розуміється як процес засвоєння підростаючим поколінням етнічної, загальнонаціональної та світової культури з метою духовного збагачення, розвитку планетарної свідомості, формування готовності та вміння жити у багатокультурному, поліетнічному середовищі представленому системою культурних цінностей [6,2]. Реалії початку ХХІ століття визначили нові вимоги до проектування цілей, змісту та технологій полікультурної освіти. В контексті полікультурної освіти акценти зміщаються на етнічні та культурні цінності, на міжкультурні та міжетнічні комунікації, на соціокультурну мобільність та гнучкість, на культурну ідентифікацію та національну злагоду.

На думку деяких прихильників тези про домінування тенденції інтегральності, сучасний світ у процесі глобалізації має стати все більше зрозумілим і толерантним. Людство мусить шукати порятунку не в протистоянні Заходу і Сходу, багатої Півночі і бідного Півдня, а в пошуках розуміння один одного на засадах поваги до іншості. На думку дослідників, саме глобальні тенденції змушують переоцінювати пріоритети в усіх сферах пізнання і діяльності. Вони роблять виклик і сфері освіти, оскільки саме освіта та її технології практичного вирішення проблем мають відповісти на питання, якою повинна бути міра відповідальності освіти на шляху пошуку вирішення глобальних проблем, що насуваються, і якими повинні бути її пріоритети та цінності у майбутньому.

Останнім часом, у студентському середовищі спостерігається тенденція до погіршення міжособистісних відносин, які загострюються міжнаціональними, між конфесіональними, і навіть етнічними та расовими конфліктами. У сучасному світі, де на тлі економічних т аполітичних негаразд квітне расизм, етнічна та мовна дискримінація, дискримінація громадян із вадами здоров'я та обмеженими можливостями тощо, метою освіти повинна стати педагогічна фасілітація переходу тих хто навчається від знань та розуміння до активної діяльності: від фактичного розуміння рівності культур до діяльності, спрямованої на вирішення існуючих культурних конфліктів, мінімізацію культурної дискримінації, культурної агресії та культурного вандалізму. Це обумовлює включення культур різних етнічних, расових, соціальних, релігійних, гендерних та інших груп в навчальні програми різного рівня. У зв'язку з цим особливого значення набуває актуалізація суті таких понять як гуманістичний світогляд ти гуманність.

Основу змісту гуманістичного світогляду студентства складає аксіологічний компонент, який визначає спільність та різноманітність цінностей культур, традицій виховання, характер міжкультурних комунікацій, що розкривають життєвий сенс народів та їх творчої діяльності.

На думку О.В. Бондаревської [7], педагогічна категорія полікультурності означає створення різноманітних культурних середовищ, де буде здійснюватися розвиток людини, де вона буде здобувати досвід поведінки відповідно до культури та їй буде надана допомога в культурній самоідентифікації та самореалізації творчих потенціалів та здібностей.

міжнародна інтеграція толерантність студентство

Полікультурна освіта - це процес засвоєння людиною багатоманітності різних типів культур (расового, етнічного, соціального, гендерного, релігійного) з метою духовного збагачення, формування готовності та вміння жити в полікультурному середовищі, яке представлено системою загальнолюдських та культурних цінностей, де кожен її учасник в діалоговому спілкуванні зберігає та стверджує культурну ідентичність та проявляє готовність здійснювати обмін культурними здобутками, цінностями, змістом, творчістю. Мова йде про здійснення демократичної педагогічної стратегії у багатонаціональному соціальному середовищі.

Таким чином, завдання полікультурної освіти з метою формування світоглядної толерантності сучасної студентської молоді виглядають так:

- формування у студентської молоді уявлень про багатоманітність різних типів культур (расової, етнічної, соціальної, гендерної, релігійної) як в Україні, так і у світі;

- формування вмінь спілкуватися та співпрацювати із представниками різних національностей, рас, вірувань, соціальних груп;

- створення умов для інтеграції в культуру інших народів;

- виховання позитивного ставлення до культурних різновидів, розуміння рівності культур;

- виховання в дусі миру, терплячості, гуманного спілкування, тобто формування гуманістичного світогляду;

- сприяння активної діяльності, спрямованої на вирішення існуючих культурних конфліктів, мінімізацію культурної та будь якої іншої дискримінації, культурної агресії и культурного вандалізму [6,7].

Також треба враховувати, що реалії початку ХХІ століття визначили нові вимоги до проектування цілей, змісту та технологій полі культурної освіти та виховання толерантності, в процесі яких для студентської молоді особливу роль починають відігравати засоби масової інформації, інформаційні технології, міжнародний обмін тощо.

Тенденції, які характеризують сутнісні ознаки перспективи змін світоглядних установок сучасної молоді серед науковців виділяють наступні:

Радикальна зміна принципів соціального устрою у всіх сферах життя суспільства (економічній, соціальній, політичній, духовній).

Зруйнування (повне або часткове) старих соціальних інститутів. Виникнення соціальних ніш, що не контролюються державою (в економіці, в ідеологічних процесах, в соціальній і політичній сферах суспільства).

Злам ідеологічних традицій, розмивання моральних норм, правовий нігілізм. Заперечення необхідності державної релігії або політичної ідеології, соціального міфу, що об'єднують і мобілізують маси.

Криза всіх сфер функціонування суспільства як результат нігілізму по відношенню до попереднього соціального досвіду перетворення суспільства.

Соціальна неефективність перетворюючої енергії соціальних суб'єктів, ірраціональність соціальних процесів, особливо на початкових етапах трансформації суспільства.

Актуалізація ідей націоналізму, сепаратизму, сектантства.

Свобода розглядається як "несуча конструкція" суспільства, що формується [8,26].

В цілому соціологічні дослідження завжди фіксують зміни у світогляді молоді. На сьогодні перспективними напрямками є ті, які пов'язані із наступними змінами, які пов'язані із переходом з колективної на вкрай індивідуальну світоглядну установку. Зростає значущість індивідуальних орієнтації: для одних - це відпочинок та розваги; для інших - красиве та комфортне життя, для третіх - власний добробут та кар'єра, для інших власна родина, її добробут, здоров'я, гарна (тобто високо оплатна праця). Ці висновки підтверджують тенденцію на зростання ідеологічного та світоглядного плюралізму, багатоваріантність, мозаїчність та фрагментарність світогляду.

Крім того, посилюється позиції тих, для кого важливішими за все стають світоглядні пріоритети власності, причетності до її розподілу та майнового становища, які реалізуються крізь призму утилітаризму, індивідуальних уявлень та покликів. Соціологічні дослідження сьогодні дозволяють стверджувати, що зміни у світоглядної спрямованості студентської молоді, між іншим характеризуються:

амбівалентність, сполучність протилежних оцінок;

нестабільність, змінність, неусталеність;

еклектичність, збіг елементів різноманітних світоглядних позицій та цінностей;

відсутність вираженого інтересу до політики, владних відносин, організації та побудови соціальних структур, стійка політична індиферентність та інфантилізм, у сполученні з віковою активністю та невідповідальністю;

домінування прагматичних ідеалів та установок;

орієнтація на гедоніські цінності, отримання задоволень, насолоди, домінування цінностей дозвілля над трудовою діяльністю;

перевага інструментальних цінностей над термінальними (за Рокічем) [9,90].

Багато попередніх світоглядних установок змінюються новими, деякі з визначальних переміщують на периферію свідомості, хоча продовжують відігравати значну роль в мотиваційній структурі світогляду молоді.

Суспільство повинно надавати молодій людині можливість самій визначити свій життєвий шлях і вирішувати основні життєві проблеми, певною мірою впливати своїм волевиявленням на хід суспільно-економічних перетворень; хіба що свобода вибору обмежується лише досягнутим рівнем суспільного розвитку. Але молодь досить часто не готова до такого вибору, для неї він видається занадто когнітивно складним, чи пов'язаним з особистішим утиском, коли чиниться опір маніпулятивним тенденціям зі сторони суб'єктів політичного процесу, чи пов'язаним ще з однією кризою, ідеологічною, наслідком якої може бути означення власних політико-ідеологічних цінностей, переконань, тобто політико-ідеологічне самовизначення.

Література