Формування соціальної солідарності як розвиток гармонійних суспільних відносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування соціальної солідарності як розвиток гармонійних суспільних відносин в Україні

солідарність соціальний економічний співробітництво

Необхідність реформування суспільно-правових відносин, які обумовлюють розвиток українського суспільства, правова невизначеність механізмів переходу державної власності в «приватні руки», перерозподіли власності великих фінансово-промислових груп, політична криза, потреба реформування державних механізмів управління призвели до значного збільшення соціальної диференціації, та відповідно актуалізують дослідження можливості гармонізації суспільних відносин в Україні. У цих умовах актуалізуються також дослідження соціальної солідарності як засобу мобілізації соціального капіталу суспільно-державного розвитку і свідомого визначення демократичного фундаменту солідарності, розбудови цілісного суспільного простору в нашій країні.

Солідарність є складним соціальним феноменом, який має діалектичний характер. У солідарності відбивається діалектичний взаємозв'язок «індивідуального» і «колективного», які можуть домінувати у напрямках організації та самоорганізації життя людини в сучасних суспільних відносинах. Взаємодія цих проявів людського життя відбувається за допомогою накопичення соціального капіталу як сукупності норм, правил та цінностей, які носять гуманістичний характер.

Дослідження впровадження групової консолідації на основі усвідомленого акту ідентифікації має складний та різноаспектний характер. Фундаментальний аналіз форм солідарного об'єднання учасників суспільних відносин проводили: у класових протиріччях розвитку суспільства - К.Маркс, Ф.Енгельс, як основи інтеграції суспільства - Е.Дюркгайм[3], в соціокультурній динаміці - П.Сорокін[ 12], у формуванні спільнот та суспільства - Ф.Тьонніс[ 13] та інші. Історичні,національні, культурні та політичні проблеми солідарності в українському суспільстві висвітлюють в своїх роботах М.Арудов[ 1], Д.Кірюхін[5],

О.Кривицька[6], О.Масюк[8]. Особливості реалізації солідарності та її проявів у сучасному суспільному житті в умовах глобалізації досліджують В.Данилів[2], С.Кара-Мурза[4], Ф.Фукуяма[14]. Необхідність системного дослідження механізмів формування солідарності як мобілізаційного механізму соціального розвитку визначає нагальні потреби соціально-філософського аналізу цієї теми.

Об'єктом цієї наукової розвідки є сукупність форм і проявів людської консолідації, які передбачають спільну діяльність людей для реалізації спільних цілей та завдань.

Предметом цієї статті є мисленнєві моделі, що відображують солідарності у гармонізації суспільних відносин суспільства на основі визнання принципів гуманізму і рівноправності.

Метою цього дослідження є розкриття напрямків формування соціальної солідарності як форми розвитку гармонійних суспільних відносин в нашій країні. До завдань цієї статті слід віднести визначення особливостей розвитку сутності, змісту, форм та проявів солідарності в Україні та можливості її оптимізації заради розвитку суспільства.

Спочатку необхідно визначити поняття «солідарності», що відбиває сутність досліджуваного феномену. Для того, щоб сформувати цілісне відображення сутності цього складного і багатогранного явища, слід розглянути діалектичний взаємозв'язок індивідуалізму та колективізму, як основного протиріччя що визначає розвиток солідарності.

М.Новосьолов визначає індивідуалізм як «тип світогляду, суттю якого є абсолютизація позиції окремого індивіду та її протиставлення суспільству>>[10,с.206]. В цьому визначенні важливим для нашого дослідження є визначення індивідуалізму (та протилежного йому колективізму) як світогляду, та індивідуального центризму у взаємозв'язку «індивід-суспільство». Ane метафізичність визначення індивідуалізму як абсолютизації однієї сторони взаємозв'язку є неприйнятною для подальшого дослідження. Інший дослідник Є.Руткевич розкриває колективізм як «принцип, який протилежний індивідуалізму, який відображає пріоритет загальних інтересів над особистими>>[11,с.128]. У цьому аналізі акцентується увага на процесі ідентифікації у виборі між «колективним» і «особистим», як визначення пріоритетів, центризму та постає «каменем зіткнення» в ході переосмислення ролі солідарності та інших форм об'єднання людей в сучасних суспільних відносинах.

Aлe солідарність не може ґрунтуватись на абсолютизації однієї з сторін взаємозв'язку індивідуалізму та колективізму, оскільки абсолютизація самобутності та окремості у індивідуалізму руйнує зв'язки з іншими людьми, а відстоювання примату колективного над індивідуальним знецінює окрему людину, робить її безвільним елементом кимось визначеного колективу. Тому необхідно дослідження діалектики індивідуалізму та колективізму, де солідарність - це усвідомлений та ідентифікуючий акт взаємодії людини з оточуючим середовищем, який передбачає об'єднання зусиль з представниками референтної спільноти та ідентифікації з більш масштабними суспільними об'єднаннями для покращення і гармонізації їх спільного життя.

Солідарність є складним соціальним феноменом, який містить в собі декілька основних елементів: осмислений вибір людиною суспільного об'єднання та ідентифікацію себе з ним, прийняття норм і правил взаємодії з іншими людьми цього об'єднання, а також активну роботу на спільну користь заради досягнення самореалізації у цьому процесі. А відтак, солідарність є результатом взаємодії «ідентифікація - соціалізація», який детермінує якість, цілеспрямованість та гармонійність сучасного суспільного життя.

Підґрунтя розвитку солідарності починається у відчутті єдності. На рівні почуттів консолідація суспільних груп розкривається через емпатію, співчуття і спільного жалю як різновидів чуттєвого сприйняття людиною оточуючого її середовища. Співчуття є проявом симпатії по відношенню до активної діяльності інших людей. Подібні прояви сприймаються як позитивні та викликають формування позитивних чуттєво-емоційних взаємозв'язків. Однією з форм чуттєво-емоційних зв'язків є спільний жаль - це глибинне почуття, яке має релігійне підґрунтя, та передбачає шлях до гармонійного співіснування через очищення за допомогою спільного відчуття проблем та негараздів інших людей на шляху до отримання життєвого блага. Унікальною особливістю формування солідарності в нашій країні, у цьому випадку, є окремі спроби заміщення співчуття на спільний жаль шляхом активного підкреслення подій, які пов'язані з трагічними сторінками української історії. В житті нашої країни відбувалась значна кількість трагічних подій, і завжди потрібно ставитись з повагою до тих, хто їх пережив та сприяв їх подоланню. Проте, надмірне акцентування уваги на подібних подіях сприяє пригніченню свідомості, виникненню самоізоляції та запереченню норм і принципів групового співіснування. Підкреслення суспільно-політичного та групового характеру страждання сприяє відторгненню будь-яких форм ідентифікації та виникненню антисолідарності. Окрім емоційно-чуттєвого компоненту у сутності солідарності важливу роль відіграє когнітивний компонент спільне усвідомлення проблем життєдіяльності та розвитку як особистості, так і спільності. До того ж у структурі солідарності окреме місце займає конативній компонент, котрий складається як зі спільної поведінки, так і спільної діяльності індивідів у цілісному соціальному об'єднанні.

Спільне усвідомлення та пізнання єдності з іншими людьми формується у теоретичному доведенні та прийняті загальних знань спільного об'єднання, прийняття спільної парадигми, інтерпретації суспільних подій, принципів пізнання суспільних процесів та явищ. На повсякденному рівні - це єдиний соціокультурний простір смислів, який складається як зі спільних смислів істини, справедливості, краси, блага, так і усвідомлених колективних архетипів, норм, та цінностей суспільства. Конативний компонент включає як спільну діяльність в усвідомленому цілепокладанні, так і соціокультурну поведінку - у цінностно-стереотипної активності як приналежності до спільноти. Діяльність відбувається у реалізації потреб та інтересів, як окремих індивідів, так і спільнот в цілому, формування спільних мотивів та цілей, володінні загальними соціальними технологіями та практиками досягнення цілей, контролю і корекції результатів. Соціокультурна поведінка здійснюється в оволодінні та втіленні стереотипних для спільноти практик поведінки на основі традиційних, іноді неусвідомлених цінностей та норм цієї спільноти, суспільства, культури.

Основні елементи формування солідарності характеризують взаємодію особистість-суспільство, гармонізація відносин яких є фактором подальшого розвитку. Ефективна організація суспільних відносин, рівня відкритості суспільного об'єднання, а також адаптивності людини до групового співіснування в сучасних умовах є ознаками гармонізації цього взаємозв'язку. Елементний склад взаємодії розглянемо на прикладі солідарності військових. Так, ще Н. Мак'явеллі стверджував, що «необхідно, щоб командувач користувався повагою, щоб військо було впевнене в ньому. Вони завжди будуть сподіватися на нього, якщо побачать, що він любить дисципліну, що він уважний та гідний своєї посади»[7,с.635]. Іншими словами у суспільному об'єднанні, яке спрямоване на розбудову солідарності, управління об'єднанням засновується на процесах легітимації, поваги, відповідності загальним потребам та інтересам спільноти, та відповідальності за їх задоволення. JIюдина-лідер, яка здатна згуртовувати інших навколо себе та своїм прикладом наблизити людей до їх спільної мети, є нібито центром притягнення організації солідарного об'єднання, якщо усвідомлює загальні потреби, інтереси, мотиви та цілі.

Цю особливість організації суспільного життя в Україні можна охарактеризувати як «синдромом постійного пошуку Данко», коли суспільні об'єднання за відсутністю пасіонарія набувають аморфних і дифузних форм. Практичним підтвердженням безпасіонарності розвитку сучасного українського суспільства стали результати інформаційного проекту «Великі українці». Громадський вибір зупинився виключно на історичних постатях та практично оминув увагою сучасників. Відмова у солідарності з лідером є вагомим фактором розвитку «розпорошеності» суспільних відносин та стагнації розвитку країни.

Для розуміння безпосереднього процесу включення до солідарних дій потрібно звернути увагу на специфіку переходу нашої країни до сучасних суспільно-державних перетворень. Д.Кірюхін стверджує, що одним з головних завдань для України є необхідність «навчитися жити в диференційованому соціальному просторі»[5,с.ЗЗ]. У цьому погляді на перспективу розвитку нашої країни стверджується солідарність з соціальною диференціацією, що передбачає формування маніпуляції з масовою свідомістю для позитивного сприйняття соціальної нерівності. З цим не можна погодитися. Фіксація та зниження інтенсивності міжгрупової мобільності зменшує рівень солідарності за рахунок заперечення норм і принципів взаємодії, прийнятих у суспільстві. Рівень розбіжності між бажаним і дійсним повинен обумовлюватись відповідністю умов самореалізації особистості до регуляторних механізмів, які формують основні засади соціальної мобільності. Ця тотожність забезпечує якість практичної реалізації солідарності у суспільних відносинах.

Однією з найбільш поширених форм солідарності було і залишається об'єднання людей навколо процесу виробництва суспільних благ. Особливістю подібної форми людської згуртованості на пострадянському просторі є значне переміщення акцентів на солідаризацію з зовнішніми європейськими зразками організації цього виробництва, які сприймаються як найбільш ефективні стандарти у цій сфері суспільного життя. Критикуючи вказану ситуацію, С.Кара-Мурзапише: «Насправді, не було і немає розвитку Заходу «з опорою на власні сили», який «відсталі» країни могли б взяти в якості прикладу та відтворити на власному ґрунті. Сучасна західна «цивілізація» з самого початку представляла собою потворне поєднання двох світів, яке виключно з ідеологічних міркувань формулюється як «розвинуті» та «відсталі» країни»[4]. Із цього аналізу виходить, що між внутрішньою солідарністю у суспільстві та зовнішніми процесами глобалізації сучасного суспільно-економічного простору виникає діалектичне протиріччя. Зняття цього протиріччя можливе за рахунок розбудови внутрішньої індуктивної солідаризації учасників виробництва суспільних благ навколо створення власного національного продукту. Індуктивність солідарності має прояви як на рівні референтних групових форм спільної людської активності до солідарної взаємодії всіх суб'єктів суспільних відносин.

Неоднозначну позицію щодо проблем формування консолідуючих процесів в Україні висловлює О.Масюк. Він пише: «сьогодні через нашу країну проходять різноманітні сировинні європейські та світові артерії, а також формуються транзитні соціально-економічні пункти і пропускні «коридори» міжнародного значення. Вказана специфіка суспільного виробництва впливає на формування основних норм та цінностей взаємодії у суспільному просторі, що підвищує транзитний характер існуючої моделі ідентифікації, яка характеризується відсутністю прив'язаності до конкретного суспільного об'єднання»[8,с.145]. З цією думкою можна погодитися лише частково, оскільки солідарність виникає не тільки на основі ідентифікації з оформленими суспільними об'єднаннями, а й з обраним шляхом суспільного розвитку.

Разом з цим, О.Масюк висловлює слушну думку щодо проблем розвитку національної ідентичності як одного з елементів солідарності. Він пише, що «агресивна культурно-політична експансія єдиних норм і стандартів громадської взаємодії може спровокувати представників інших культур на розрив цілісності суспільних зв'язків та ізоляцію»[8,с.147]. Виходом з цього є переміщення акцентів з формальних елементів національно-культурного розвитку тільки титульної нації на розбудову спільних норм і цінностей гармонійного та збалансованого співіснування, які базуються на засадах гуманізму та рівноправності. Тобто, необхідно сприяти переходу від механічних до органічних форм солідарності в Україні.

Однією із специфічних проблем у розвитку форм та проявів об'єднання людей в українському суспільстві є розкол України на Схід та Захід. Аналізуючи причини розколу, О.Кривицька робить наголос на тому, що йому сприяв «міжелітарний перерозподіл власності як усередині країни, так і між зарубіжними партнерами»[6,с.51]. З цією точкою зору можна погодитися. Звертаючись до проблеми розколу, потрібно акцентувати увагу на необхідності стимулювання розвитку зв'язків між регіонами У країни задля розбудови єдиної солідарної основи виробництва суспільних благ. Однією з основних умов якісного виробництва національного продукту є підтримка формування внутрішньої індуктивної солідарності незалежно від будь-яких культурно-національних розбіжностей. Індуктивна солідарність виробників матеріальних та духовних благ сприятиме створенню єдиного суспільного простору в межах усієї країни.

В межах дослідження солідарної людської активності потрібно говорити не тільки про її розвиток з боку суспільного об'єднання, а й з боку людини, яка є його частиною, залишаючись самобутньою цілісністю. Відповідно до характеру взаємодії з цим об'єднанням можна виділити образну солідарність, діяльнісну солідарність та відданість як найвищу форму індуктивної солідарності.

Образна солідарність відрізняється від інших форм зовнішньою спрямованістю людської активності, яка передбачає орієнтир на потенційну взаємодію з референтним суспільним об'єднанням. Для нашої країни - це європейська спрямованість суспільного розвитку та індивідуальна цінність європейськості як показника рівня і якості людського життя.

Аналізуючи проблему розвитку глобального економічного співробітництва, Ф.Фукуяма стверджує, що «процес регенерації суспільством соціального капіталу є комплексним та частіше за все важким. В багатьох випадках він стосується представників різних поколінь та залишає за собою багато жертв, оскільки старі норми співробітництва були порушені, а нові на зміну їм не прийшли»[14,с.340]. Проте, найчастіше причиною цієї ситуації є не банальний конфлікт поколінь, а «маятникова» організація суспільно-державної взаємодії на основні норм і принципів, які не співпадають між собою. Відтак, солідарність «образу», «зразку» трансформується відповідно до прийнятих орієнтирів суспільного розвитку.

Приєднавшись до спільної діяльності, у людини виникає необхідність формування і підтримки спільних норм взаємодії з метою досягнення взаємовигідних результатів, що сприяє накопиченню соціального капіталу як головного рушійного елементу солідарності. В межах дослідження вказаного процесу Ф.Фукуяма доходить неоднозначних висновків. Він пише, що «соціальний капітал фактично буде вироблятися приватними ринками, тому що його виробництво знаходиться в довгострокових егоїстичних інтересах індивідів»[14,с.343]. Виходячи з цього, виробництво суспільних благ в межах ринку сприяє регенерації соціального капіталу та розвитку солідарності на основі індивідуалістських корисливих мотивів, але спонукає до погіршеного сприйняття загальносуспільних норм співіснування, які знаходяться поза сферою економічної вигоди. Важливим завданням для сучасного українського суспільства є формування балансу між соціальним капіталом, необхідного для процесу виробництва, та комплексом морально-етичних регуляторів, які регламентують процес суспільної взаємодії на засадах гуманізму, рівноправності та людяності.

Відданість є найвищою формою солідарності, що передбачає «розчинення» особистості у житті колективу. Для людини повноцінне функціонування суспільного об'єднання стає важливішим за власні особисті справи. Підґрунтям відданості у суспільному житті є родинні відносини. Людська спільнота несе в собі прообраз великої родини, а окрема людина сприймається як невід'ємна її частина. Практичним елементом реалізації відданості є обов'язкове виконання зобов'язань щодо забезпечення повноцінного функціонування цієї спільноти. Соціальний характер відданості полягає в усвідомленому ототожненні себе з суспільним об'єднанням і визначення домінації «колективного» над «індивідуальним» та навіть цілковитого поєднання цих двох сторін життя людини.

Власне, так бачив своє призначення для України М.Махновський. Він писав: «Нині ми всі солідарні, бо відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного кров'ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми перейняли з молоком наших матерів стародавню любов нашої нації до вітчизни і її свободи і ненависть до насильства над нами»[9,с.27]. Суттєвою характеристикою відданості є дієве бажання людини захищати суспільне об'єднання або справу, до якої вона належить.

Формування відданості залежить від якості та щільності функціонування особистості у суспільному просторі з врахуванням його відкритості, цілісності, ефективності функціонування, привабливості існування та відповідності бачення людиною свого місця в ньому з практичними її можливостями. Відданість складається як із зовнішніх, так і внутрішніх ідентифікаторів, які визначають розвиток та підтримання солідарності в суспільстві у будь-яких умовах. Спираючись на цю мисленеву конструкцію, необхідно зазначити, що формування солідарності в Україні повинно орієнтуватися на сприяння адаптації людини в навколишньому суспільному середовищі та її адаптування, як ефективного функціонування особистості, у ствердженні патріотизму та любові до батьківщини.

Крім того, необхідно зазначити принципову відмінність солідарного та громадянського суспільства. Громадянське суспільство, як тип солідарного суспільства, розбудовується за допомогою використання еталону громадянськості, навколо якого відбувається локалізоване об'єднання людей. Солідарне суспільство формується в межах пошуку і стимулювання розвитку ідентифікаторів, які сприяють загальній консолідації людей в єдиному суспільному просторі, частиною якого є громадянське суспільство. Розглядаючи цю ситуацію, М.Арудов розкриває феномен локальної солідарності в громадянському суспільстві. Він пише: «Осередкова (локальна) солідарність - це швидше дорога до сепаратизму і протистояння своїх і чужих, ніж шлях до єдиного центру. Локальна солідарність, її абсолютизація - це соціальна хвороба громадянського суспільства або його імітація>>[ 1,с.9]. Причиною цього явища є селективна природа громадянського суспільства, яке формується та функціонує за вимогами дотримання рівня відповідності встановленим нормам і стандартам включення в суспільні відносини. І саме на цій основі відбувається ідентифікація та об'єднання учасників цих відносин.

Природа солідарного суспільства є категорично іншою, оскільки ідентифікатори формуються на основі спільних потреб та вимог до тих, хто функціонує в межах цього суспільного простору. Солідарне суспільство спирається не на селективність, а на гуманність та рівність умов самореалізації людини в сучасних суспільних відносинах. Консолідуючий характер солідарного суспільства сприятиме об'єднанню України навіть в умовах економічної, політичної та національно-культурної різнобарвності.

У підсумку цієї наукової розвідки необхідно вказати на ідентифікаційну природу суспільної солідарності людини відносно референтного групового об'єднання, оскільки вона формується задля цілісної та продуктивної взаємодії у суспільстві як цілісності до складу якої входять також референтні групи людей. Почуттєве підґрунтя солідарності в українському суспільстві має базуватися на позитивному співчутті активній діяльності учасників об'єднання. Обрання та втілення перспективних зразків суспільного розвитку сприяє поліпшеному засвоєнню норм гармонійного і збалансованого співіснування людей у суспільному просторі.

Солідарність є різновидом гармонійної конструкції індивідуальної самореалізації людини в межах оточуючого суспільного середовища. Вона включає в себе два компоненти. По-перше, це сприйняття та усвідомлення спільних проблем життєдіяльності, що передбачає усвідомлення єдності та всеєдності людей, як внутрішню особистісну соціальність людини. По-друге, її компонентом є індивідуальну діяльність людини, яка спрямована на отримання спільної користі в межах суспільного об'єднання шляхом дотримання спільних норм співіснування та сприяння конструктивному розвитку суспільних відносин. В суспільному житті може домінувати одна з цих компонент.

До того ж, необхідно розрізняти образну та діяльнісну солідарність, а також її найвищу форму - відданість, яка передбачає в собі свідоме винесення людиною інтересів суспільного утворення понад власними інтересами.

До пострадянської специфіки розвитку солідарності в Україні слід віднести таку її ознаку як беспасіонарність. Зменшення суб'єктного впливу української солідарності, стимулюючих прогресивний розвиток та формування внутрішніх ідентифікаторів єдності особистості та суспільства, формування відповідних суспільних відносин, посилюють «розпорошеність» суспільного простору країни.

Здійснення державою та громадянським суспільством механізмів солідарності в Україні повинно базуватися на основі створення єдиної спрямованості на розвиток базису виробництва суспільних благ. Спільна участь в процесі виробництва сприяє розвитку індуктивної солідарності та її розповсюдженню у суспільному просторі.

Крім того, необхідне ґрунтовне переосмислення розбудови в Україні не тільки громадянського суспільства як форми лімітованої консолідації людей навколо процесу виробництва та розподілу суспільних благ, а солідарного суспільства, яке формується у цілісності єдності та всеєдності людей заради У країни, спираючись на гуманізм і рівноправність у можливості самореалізації особистості.

Список використаних джерел

1.Арудов М.С. Громадянська злагода як передумова громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис... канд. політ, наук: 23.00.02 / Таврійський національний ун-т ім. В.І.Вернадського. - Сімферополь., 2004. - 19с.

2.Данилів В.-Ю. Солідарність і солідаризм / Пер. з нім. І.Андрущенко і Д.Павлюк. - K.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000. - 152с.

3.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Пер. с фр. - M.: Канон, 1996. - 432с.

4.Кара-Мурза С.Г. «Евроцентризм: эдипов комплекс интеллигенции» // www. kara-murza.ru/books / evrcentr/evr_centr_content.htm

5.Кірюхін Д.І. Ціннісні трансформації та проблема соціальної солідарності в посткомуністичному суспільстві // Практична філософія. - 2005. - №2. - С.28- 36.

6.Кривицька О. Міжрегіональний «розкол» України: чинники поглиблення // Політичний менеджмент. - 2008. - № 2 (29). - С.51-66.

7.Макиавелли Н. Государь. - М.: ЭКСМО - Пресс, - 1998. - 656с.

8.Масюк О.П. Феномен «неукраїнця» як фактор ускладнення національної ідентичності // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2009. - Вип.23. - С.143-148

9.Міхновський М. Самостійна Україна. - K.: Діокор, 2002. - 80с.

10.Новосёлов М.М. Индивидуализм // Философский энциклопедический словарь: Ред. кол: С.С.Аверьянцев, Э.А.Араб-Оглы и др. - 2-е изд. - М.: Советская энциклопедия, 1989. - С.206.

И.Руткевич Е.Д. Коллективизм // Социологический энциклопедический словарь на русском, английском, немецком, французском и чешском языках / Редактор - координатор - академик РАН Г.В.Осипов. - М.: Инфра - М.,

1998. - С,128.

12.Сорокин П. А. Социальная и культурная динамика: исследования изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений: Пер. с анг., комент. и статья В.В.Сапова - СПб.: РХТИ, 2000. - 1056с.

13.Теннис Ф. Общность и общество. Основные понятия чистой социологии / Пер. с нем. Д.В.Скляднева. - СПб.: Владимир Даль. Фонд Университет, 2002.-451с.

14.Фукуяма Ф. Великий разрыв: Пер. с анг. под общ. ред. А.В. Александровой. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 474с.

Размещено на Allbest.ru