Феномен українського меценацтва: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен українського меценацтва: соціально-філософський аналіз

Акопян В.Г.

Утвердження буржуазних суспільних відносин в Україні привело до виникнення підприємництва нового, продуктивного, промислового типу. Воно, з одного боку, не могло бути повністю засудженим традиційною мораллю, оскільки остання складається із таких традиційних норм і установок як честь, вірність, обов'язок, згуртованість тощо. А з другого боку промислове підприємництво суперечило становій честі, обов'язку патерналізму, згуртованості феодального стану, які сковували ініціативу і розвиток особи. Перехід до капіталізму супроводжувався формування в українському суспільстві нової системи моралі, в якій пріоритет віддавався приватному інтересу, успіху в підприємницькій діяльності, прагненню багатства та ін.

Відповідно до того, як в суспільстві утверджувався капіталізм продуктивного, промислово-підприємницького типу, з ним вступав у взаємодію торгово-грошовий капітал. Їх притирання приводило до становлення продуктивного підприємництва, яке нерозривно пов'язувало багатство із індустріальною працею. На зміну принципам гендлярства прийшли принципи діловитості. Чесність загалом та чесна продуктивно-підприємницька праця зокрема стали головними чинниками розвитку підприємництва і його прагнення багатства. Причому прагнення багатства в даному відношенні треба розуміти як одну із чеснот, притаманних українським підприємцям, оскільки вони прагнули не лише до накопичення власного капіталу, але й до поліпшення добробуту усіх верств населення. Адже українські підприємці прекрасно розуміли, що бідні громадяни є лише потенційними покупцями товарів, які викидалися на ринок. Примноження капіталу ставилося у пряму залежність від платоспроможності населення. Підприємець, який прагнув до одержання високих прибутків, таким чином, вимушений був думати про відповідний життєвий рівень споживачів продукції, яка виготовлялася на його підприємствах.

Не ідеалізуючи процес становлення підприємництва в Україні, треба, однак, відмітити, що поряд із чесністю честь, совість, обов'язок, гідність та інші поняття і уявлення складали своєрідний «кодекс честі» підприємців як нового соціального прошарку суспільства. В даному випадку мова йде про переважаючу більшість українських підприємців, які не марнували і не розтринькували свій капітал, а знову запускали його в діло, тобто прирощували в процесі створення нових промислових підприємств, нової маси товарів тощо. Подібні дії приводили до вироблення тільки підприємцям промислового типу властивої моральної поведінки. Це було пов'язане з тим, що нарощування капіталу для самого підприємця означало виникнення нових турбот, додаткової відповідальності перед його зростаючою власністю, яка зв'язувала руки й ноги і, звичайно стояла на заваді ведення гедоністичного способу життя. Хотів сам того, чи не хотів підприємець, але його «самозростаючий» капітал відмовляв йому в задоволенні дозволити собі «шикарний жест» і заставляв вести відносно аскетичний спосіб життя [1].

Таким чином, матеріальна зацікавленість приводила до вироблення в моральній поведінці українських підприємців специфічних рис, притаманних моральному складу представників саме цієї соціальної групи. В міру того, як її моральні мотиви узгоджувалися з економічними, суспільно-політичними та іншими соціальними мотивами, відбувалася перебудова поведінки підприємців у напрямку прояву суто людських почуттів та дотримання загальнолюдських норм моралі.

Загальні уявлення українських підприємців про рівність і гідність людей, самоцінність індивідів втілювалися у конкретних справах. 60- 80-ті роки ХІХ ст. знаменували інтенсивний розвиток залізничного будівництва, річкового і морського пароплавства. Зросла вага добувної, насамперед вугільної, промисловості, посилено розвивалися металургія та машинобудування. Загалом становлення і розвиток підприємництва в Україні в другій половині ХІХ ст. було часом розгортання в країні промислового перевороту, суть якого полягала у витисненні ручної праці у промисловості машинною та капіталізації сільськогосподарського виробництва. Успішному розвитку промисловості та сільськогосподарського виробництва України спряло утворення нового морального мікроклімату, насиченого духом підприємництва.

Поряд із великими фабриками, заводами і копальнями, що прийшли на зміну таким колись високорозвиненим поміщицьким гуральням та сукнярням, розгортається сітка дрібних закладів і мануфактур, зокрема у харчовій та обробній промисловості. Вони демонстрували здатність українських підприємців орієнтуватися на соціальні цілі і специфічні цінності буржуазного суспільства. Потужними на той час підприємствами стали Луганський казенний завод, «Арсенал» у Києві, завод Бобринських у Смілі, заводи Яхненків і Симиренків у Городищі та ін.

Справжня підприємницька лихоманка охопила Донбас: вітчизняні й іноземні підприємці намагалися у всілякий спосіб захопити родовища вугілля і будувати шахти, залізниці тощо. Особливого розмаху капіталістичне підприємництво набуло в харчовій промисловості України. Найбільш розвиненими її галузями стали мукомельна, цукрова і спиртогорілчана. Швидкими темпами почала розвиватися переробна, зокрема шкіряна, промисловість.

Результатом технічного перевороту в промисловості України стала зміна суспільно-економічних відносин, яка відбувалася у всіх галузях народного господарства. Сформувалася соціальна основа підприємництва національна буржуазія, серед якої виділялася група великої промислової буржуазії, насамперед власники заводів, фабрик і копалень, члени акціонерних товариств, залізничних компаній, пароплавств.

Значно чисельнішими були групи середньої та дрібної буржуазії. Процес утворення української промислової буржуазії йшов шляхом «обуржуазнення» українських, російських, польських поміщиків, які стали на шлях капіталізації своїх господарств, перетворювалися у власників промислових підприємств, ставали членами акціонерних і пайових товариств тощо. Серед них виділялися родини Бобринських, Головинських, Рутченків, Терещенків, Тарновських, Тишківських та інших, які посіли панівне місце в цукровій, спиртогорілчаній, мукомельній галузях промисловості. Ряди промислової буржуазії і поповнювалися також за рахунок вихідців з українського купецтва та міщанства. Родини Панченків, Симиренків, Стороженків, Яхненків займали провідні позиції в шкіряній, вугільній, цукровій, мукомельній промисловості та пароплавстві. Не відставали від них і вихідці з інших національностей. Зокрема в суконній, машинобудівній і металообробній промисловості, залізничному транспорті, панували російські родини Дегтярьових, Рєпніних, Суботніх. А в розвитку цукрової, винокурної, мукомельної промисловості значну роль відігравали єврейські родини Бродських, Гальперіних, Горенштейнів.

Значну частину підприємців України становили представники верхівки бюрократів та капіталісти іноземного походження. Так, ще на початку 70-х років XIX століття англійський капіталіст Дж. Хьюз /Юз/ збудував у Донецькому басейні великий металургійний завод. Значні площі сільськогосподарських угідь належали польським магнатам Браніцьким, Замойським, Потоцьким, Яблоновським та іншим, магнеторії яких активно включалися в товарне виробництво, розкриваючи широкі можливості для підприємницької діяльності.

Як правило, всі ці відомі на Україні підприємці розпочинали свою діяльність із дрібних комерційних справ, а згодом утворювали могутні промислові фірми. Їх успіхи в підприємництві базувалися на нормах і принципах буржуазної моральної системи, яка передбачала визнання рівності прав і можливостей кожного члена суспільства на діяльність в усіх різновидах, у будь-яких сферах обміні товарами, послугами, престижем тощо. Звичайно, одних моральних норм і принципів було замало для досягнення значних успіхів в підприємницькій діяльності. Поряд з ними потрібні були точний розрахунок, пошук нових можливостей для розвитку своєї справи, здатність до ризику, гнучкість, терпеливість та ін. Саме ці якості в поєднанні з моральними нормами і принципами дозволяли українським підприємцям реалізувати можливості буржуазного стилю господарської поведінки.

Отже, до підприємництва українських капіталістів спонукало не панування голого практицизму в моральних відношеннях між людьми. Їх прагнення до збереження і примноження власного багатства було тісно пов'язане із можливістю використання людьми один одного заради вигоди кожного і дотримання буржуазних чеснот як запоруки успіху кожного в започаткованій справі. І хоч тогочасне суспільство не могло надати усім підприємцям дійсно рівних прав і можливостей /через нерівність капіталів і засобів соціального впливу, проте моральна і юридична сторона справи мали тверді гарантії на рахунок цього.

Ідеї рівності, самоцінності людини, поваги до неї, характерні для українського підприємництва буржуазної доби, виступали основою гуманізму існуючої моральної системи. Гуманізм українських підприємців реалізовувався в конкретних проявах буржуазної філантропії, яка виливалася в допомогу тим, хто попав у біду, потерпів життєву катастрофу, усім бідним і знедоленим. Благодійність, а поряд з нею і допомога й заступництво нужденним, були однією з характерних рис українського підприємництва загалом.

Треба також зауважити, що філантропія українських підприємців свідчила про дієвість моральних принципів тогочасного буржуазного суспільства. Причому благодійність вітчизняних підприємців була не стільки усвідомленням необхідності пожертвувань на відновлення робочої сили як товару, скільки яскравим прикладом реалізації однієї з глибинних і споконвічних моральних характеристик українського народу. Ще в давньоруській культурі утвердився образ ідеальної людини як носія християнських чеснот, типовими серед яких вважалися піклування про людей, благодійність, справедливість, мудрість, скромність, захист віри і церкви, мужність і благочинність [2]. Отже, благодійність українських підприємців була пов'язана з давньою і славною моральною традицією, зафіксованою в різноманітних пам'ятках давньоруської культури.

Громадське благодійництво українських підприємців охоплювало різні сфери життя народу, насамперед освіту, медицину, науку, культуру, мистецтво. Відомими меценатами, які неодноразово жертвували значні кошти на їх розвиток були Микола Терещенко, його сини Іван і Олександр та брат Федір, брати Лазар і Лев Бродські, Богдан Ханенко, Оскар Гансен, Олександр Поль та ін. По всій Україні Бобринські у Смілі, Яненки і Симиренки в Городищі, Тарновські на Чернігівщині, Потоцькі на Вінничині, Браницькі на Київщині не тільки розбудовували свої заводи і фабрики, але й виділяли кошти на будівництво шкіл, початкових народних училищ, лікарень, притулків для бідних освічених працівників, тому українські підприємці не жаліли коштів і жертвували значні суми на недільні школи для самих робітників, ремісників та селян. Характерною ознакою цих шкіл було навчання за розширеною програмою з гуманітарних і природничих дисциплін. В деяких з них навчання велося українською мовою. Проте освітня політика уряду царської Росії, а на західних землях Австро-Угорщини, не дозволяла охопити навчанням значну частину населення України.

Так, у 1897 році на території Східної України існувало близько 17 тисяч початкових шкіл різних типів, які охоплювали навчанням лише третину дітей. Решта їх залишилася поза школою, але й багато з тих, хто її відвідував, не закінчували курсу навчання через скрутне матеріальне становище. Нестача кваліфікованих учителів, лікарів, приміщень, підручників, ліків не могла бути подоланою лише за рахунок благодійництва підприємців. Потрібна була нова політика царського уряду щодо розвитку української освіти, науки, культури тощо. Хоч благодійництво і меценатство всіляко заохочувалося і підтримувалося офіційною владою, сама вона не виявляла особливого бажання виділяти кошти «малоросам».

Треба відзначити і той неоціненний вклад, який зробили українські меценати в справу збереження для нащадків художніх колекцій, з яких виросли сучасні державні музеї України. Так, археологічна колекція Богдана Ханенка стала першопочатком Міського музею предтечі нинішнього Національного художнього музею. А в основі Чернігівського історичного музею, заснованого 1902 року, лежать старожитності, які подарував місту Василь Тарновський /молодший/. Історична і художня колекції, зібрані Оскаром Гансеном стали основою фондів створеного в Сумах історико художнього музею. Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького віник з археологічної колекції краєзнавця і підприємця Олександра Поля [2]. Значна увага приділялася підприємцями й розвитку українського друкованого слова. Наприклад, на їх благодійницькі кошти видавництво книгарні Череповського у Києві друкувало популярну «Сільську бібліотеку». Серед надрукованих у ній творів були «Кобзар» Т. Шевченка, оповідання І. Нечуя-Левицького, Г. Квітки-Основ'яненка, комедії І. Велісовського, Г. Дмитренка та ін.

Незважаючи на административно-цензурні утиски царського уряду високого рівня розвитку досягли українська драматургія і театр. Це сталося завдяки благодійництву українських промисловців та подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Так, Київський театр ляльок було збудовано на кошти Лазаря Бродського, а нинішній Будинок актора на Ярославовому Валу займає приміщення караїмської кенаси, зведеної Соломоном Когеном. Особливим явищем в розвитку українського театру стало запровадження на початку 80-х років ХІХ ст. М.Кропивницьким та М. Старицьким, а пізніше й іншими театральними діячами, нової системи організації театральних труп товариств на паях. Значні кошти для організації таких товариств, в яких колегіально вирішувалися питання репертуару, маршруту, найму і звільнення, дисципліни, вносили меценати. Їх благодійницька діяльність значною мірою сприяла тому, що український театр в кінці XIX на початку XX ст. досяг глибокої народності, національної своєрідності, змістовності і високої художньої довершеності.

Важко переоцінити філантропізм українських підприємств, який сприяв розвитку творчості багатьох талановитих діячів літератури, науки, мистецтва, присвяченої служінню інтересам свого народу. Благодійність українських меценатів допомагала закладанню міцного фундаменту для подальшого розвитку української культури як непересічного утвору. Адже царський уряд намагався придушити розвиток української національної культури, застосовуючи для цього різноманітні засоби. Про це свідчить той факт, що на всій території України в 1914-1915 роках не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні. В таких умовах благодійництво українських підприємств, їх підтримка вітчизняної прогресивної культури набували особливої ваги.

З іншого боку, філантропія українських підприємців при всій її позитивності носила обмежений характер. Проголошуючи право всіх людей на щастя, буржуазне суспільство в той же час не може змінити пригнічене і знедолене становище переважної більшості з них. В умовах царської Росії нестерпний соціальний гніт доповнювався національними утисками. Капіталізація суспільства привела до загострення основних суперечностей передреволюційної доби між працею і капіталом, між селянством і поміщиками, між капіталістичним містом і відсталим селом. Філантропія молодої української буржуазії в даних умовах могла лише полегшити страждання народу без усунення їх реальних причин. Соціальне зло і його носії для філантропії залишалися непоборними. Тому її гуманістичний зміст набував рис невизначеності, а сама філантропія підприємців залишалася в цілому формальною і деколи навіть обмеженою. Траплялися випадки, коли благодійництвом підприємці займалися лише для отримання чинів службовців або державних нагород, що їх уряд щедро роздавав за меценатство.

Перемога буржуазно-демократичної революції 1917 року дала змогу українському народу на повний голос заявити про свої національні інтереси. Намітилася перспектива його самовизначення та утвердження державності. Цілком очевидною стала необхідність глибоких економічних і соціальних перетворень у місті і на селі, від здійснення яких доля подальшого розвитку підприємництва в Україні. Всі тогочасні соціальні й політичні сили дотримувалися думки про те, що після перемоги буржуазно-демократичної революції країна має пройти порівняно довгий шлях капіталістичного розвитку. На цьому шляху підприємці України насамперед фабриканти, заводчики, банкіри сподівалися здійснити модернізацію економіки країни і тим самим вивести її в когорту передових держав світу. Проте подальший розвиток революції привів до встановлення радянської влади на Україні і специфічного, в історії небаченого, її розвитку.

Література

підприємець буржуазний філантропія благодійність

1. Трудовая этика как проблема отечественной культуры: современные аспекты, /материалы, «круглого стола»/ // Вопросы философии. 1992. № 1.

2. Изборника 1976 года. М., 1965; Повість минулих літ. К., 1989.

3. Амосов Н.М. Разум, человек, общество, будущее. К., 1994.

4. Очерк истории украинского народа. К., 1991.

5. Огієнко І. Українська культура. К., 1991.

6. Ткаченко В., Реєнт О. Україна: на межі цивілізацій (історико-політологічні розвідки). К., 1995.

7. Цивілізація, на роздоріжжі: пошуки, філософсько-світоглядних орієнтирів. К., 1998.

8. Агеев А.И. Предпринимательство: проблемы собственности и культуры. М., 1991.

9. Лагутін В.Д. Людина і економіка: соціоекономіка. К., 1996.

Размещено на Allbest.ru