Соціальна маргінальність як теоретична проблема та реальність українського соціуму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна маргінальність як теоретична проблема та реальність українського соціуму

Кузьменко Т.М.

Дослідження маргінальності в сучасних суспільствах, що трансформуються, набуло широкої актуальності і не лише з суто теоретичного погляду, з огляду на потребу уточнення і конкретизації самого поняття, співвіднесення його з реаліями сьогодення, а й з огляду на поширення деструктивних проявів в середовищі маргінальних груп та потреби конструктивної адаптації соціальних спільнот, що перебувають на периферійних чи проміжних позиціях у соціальній структурі суспільства.

Соціоструктурні трансформації в пострадянських суспільствах сприяли виникненню нових соціальних позицій, масштабним процесам соціальної мобільності, що для переважаючої частини населяння мала низхідний напрям. Перехідне українське суспільство характеризується динамічністю, не сформованістю соціальної структури, яка відрізняється від структури розвинених суспільств. Інтенсивні зміни вплинули на ціннісно-нормативну сферу, внутрішній світ особистості. В оцінках науковців та політиків сучасне українське суспільство нерідко заслуговує на епітет маргінальне.

Вперше у соціологічний оббіг поняття маргінальність (від латинського margo - край, межа) увів у 1928 році американський учений Роберт Езра Парк в статті «Людська міграція та маргінальна людина» [1]. Досліджуючиміграційні процеси Роберт Парк аналізує «особистість на межі» двох культур, які нерідко конфліктують між собою. Поняття маргінальна людина слугувало у Р. Парка для характеристики неадаптованості «культурних гібридів». Вчений характеризував маргінальність не лише як стан на межі, а й як приналежність одночасно до двох груп чи культур.

В основі природи маргінальної людини - почуття моральної дихотомії, перебування «в двох світах» одночасно, роздвоєння і конфлікту, коли старі звички відкинуті, а нові - ще не сформовані. Р. Парк відзначав, що періоди переходу і кризи в житті більшості людей схожі з тими, що переживає іммігрант, коли залишає батьківщину. Правда, на відміну від міграційних переживань, маргінальна криза, визначалася ним як хронічна та безупинна. Маргінал, за Р. Парком, набуває комплекс негативних психологічних ознак: серйозні сумніви у власній цінності, невизначеність зв'язків із друзями, острах бути ізольованим, хворобливу сором'язливість, самітність і надмірну мрійливість, гіпертрофоване занепокоєння щодо власного майбутнього, уникнення будь-якого ризикованого вчинку, нездатність насолоджуватися і впевненість у несправедливому ставленні оточуючих. Нерідко внутрішній конфлікт, моральна і психологічна криза, втрата соціальних орієнтирів завершується трагічно [2,5-14]. Тривалість перебування в стані дезадаптації закріплює риси маргінальності особистості та формує маргінальний тип.

Роберт Парк заклав класичні основи соціологічного дослідження маргінальності, зокрема культурологічний підхід в її поясненні. В подальшому вивченню проблем маргінальності, маргінальної ситуації, маргінального статусу, маргінальної ролі, характеристик та типів, умов та стадій маргінальності присвятили свої роботи Е. Стоунквіст, Т. Веблен, Т. Шибутані, У. Самнер, А. Фарж, Б. Манчіні, М. Голдберг, Р. Мертон, а також вітчизняні радянські та пострадянські науковці Є. Стариков, Є. Рашковський, Б. Шапталов, В. Муляр, А.Атоян, З. Голенкова, О. Ігітханян, В. Шапінський, І. Казарінова, І. Прибиткова, І. Попова, О.Черниш, М. Черниш, Є. Головаха та інші.

Концепцію маргінальної людини Р. Парка уточнили та розширили, застосовуючи до вивчення різноманітних соціальних процесів, однак і сьогодні є питання однозначного трактування основних понять, що описують соціальну маргінальність. Виокремилися різноманітні ракурси розуміння маргінальності та пов'язаних з нею причинно-наслідкових процесів.

Труднощі у визначенні маргінальності характеризує І. Попова [3]. По-перше, сам термін широко використовується у різних науках (соціологія, соціальна психологія, політологія,філософія, економіка тощо), що сприяє міждисциплінарному, загальному характеру. По-друге, в процесі застосування поняття з'явилося кілька його трактувань, що пов'язувалися з різними типами маргінальності. По-третє, нечіткість у визначенні ускладнила процес вимірювання явища, його емпіричної інтерпретації.

Виділяють американську та європейську традицію трактування поняття маргінальність.

Американська (починаючи з Р. Парка) зосереджується переважно на вивченні культурного конфлікту, який виникає при переході особистості із однієї спільноти в іншу з відмінною культурою, субкультурою, стилем життя (Е. Стоунквіс, Е. Х'юз, Т. Шибутані). Зокрема Е. Стоунквіст доповнює характеристики маргінальної людини оптимістичними положеннями про можливість подолання культурного конфлікту, але за тривалий час, близько 20 років. Він виділяє три фази еволюції маргінальної людини:

• особистість не усвідомлює перебування в процесі конфлікту культур, а лише «всмоктує» панівну культуру;

• конфлікт стає усвідомленим;

• пристосування до ситуації: успішне або ні.

Власне із усвідомлення культурного конфлікту, відчуття перебування «не на своєму місці», особистість стає маргінальною в соціально-психологічному сенсі. Такий стан стає підґрунтям прояву негативних рис: дезадаптації, нестабільності, навіть деградації тощо. Але, згідно з позиції Е. Стоунквіста, маргінальна особистість має шанс подолати цей стан і успішно адаптуватися до нової життєвої ситуації (невдале пристосування залишає особистість в дезадаптивному стані, з притаманними йому соціопатологічними ускладненнями).

Е. Х'юз розширив поле застосування маргінальності не лише до расових та культурних взаємодій, а й до наслідків соціальної мобільності, соціальних змін, які зумовлюють появу особистостей в позиції невизначеності власної індентифікації.

Т. Шибутані вводить категорію маргінальний статус як позицію, де втілюються протиріччя структури суспільства. Він зазначає, що не завжди є взаємозв'язок між маргінальним статусом та комплексом негативних психологічних рис маргінальної людини, що описували Р. Парк та Е. Стоунквіст. Маргінальні групи можуть не усвідомлювати культурний конфлікт, формувати соціальне середовище з власними цінностями. Чинником психологічних розладів найчастіше є ситуація ідентифікації з вищою стратою та неприйняття до неї особистості (Р. Мертон детально розглядає маргінальність як специфічний випадок референтної групи - прагнення, підготовка до входження до референтної групи, яка не схильна приймати індивіда).

Отже, для американської традиції притаманний суб'єктивно-психологічний, культурологічний підхід визначення маргінальності [2,5-14].

Європейській традиції (починаючи з М. Вебера та К. Маркса) властиво дослідження структурної (соціальної) маргінальності, з акцентуванням на об'єктивній соціальній зумовленості маргінальності, визначенні умов та чинників даного явища. Предметом аналізу науковців стає взаємозалежність маргінальності та соціальної структури суспільства. Сформувалося досить різноманітне трактування маргінальності. Найчастіше це поняття застосовували до:

• декласованих елементів, проблемних груп, «соціального дна»;

• соціальних груп, які виключені із системи суспільних зв'язків (К. Рабан, А. Фарж).

Маргінальність переважно пов'язується із соціальним виключенням, витісненням чи добровільним відходом [2,5-14].

Радянські соціологи розпочали дослідження маргінальності, визначаючи її як характеристику капіталістичних соціумів. Маргінальними вважалися соціальні групи, які брали недостатню участь в соціально- культурних, економічних, ідеологічних сферах, не виконували суспільних функцій, існували на нелегітимні засоби чи соціальні видатки; соціальні групи ізольовані від суспільства [6].

Один із перших дослідників маргінальності радянського періоду Є. Стариков дещо в публіцистичному стилі характеризує дане суспільство «як маргіналізоване початково, фактом «маргінального первородства» (революція, громадянська війна)» [3]. Вчений ототожнював маргіналів з люмпеном, «охлосом», які утворилися та відтворилися в радянський час. Водночас Є. Стариков акцентує увагу на об'єктивній оцінній нейтральності поняття, вважаючи, що дана категорія не несе ні негативного, ні позитивного емоційного навантаження.

У вітчизняній соціології набув поширення розгляд маргінальності в контексті розвитку суспільних відносин, як прояв відносин соціально- поляризованого суспільства, а не лише як наслідок етнокультурного конфлікту. Під маргінальністю розуміють:

• «чи ситуацію, яка виникає при взаємодії різних соціальних груп, нерідко тих, що конфліктують;

• чи статус обумовлений приналежністю до двох чи більше таких груп;

• або субкультури, які утворюються в сфері їх взаємодії.

Маргінальність інтерпретується як наслідок значної соціальної дистанції між групами, що проявляється в відмінностях між цілями, які вони переслідують, ресурсами, якими вони реально володіють, або механізмами, які забезпечують їх інтеграцію. З іншого боку, маргінальність розглядається як наслідок довготривалої та всеохоплюючої взаємодії соціальних груп, зумовленої розподілом праці чи іншими об'єктивно діючими факторами. Взаємодія різних соціальних груп призводить до розхитування їх нормативно-ціннісних систем, що супроводжується порушенням соціальної регуляції поведінки, проявом асоціальності, негативним психічним станом індивідів» [5].

Переосмислення маргінальності в контексті сучасної ситуації в Україні дало підстави С. Макеєву виділити два рівні аналізу маргінальності [6,226-227].

По-перше, можна трактувати маргінальність як проекцію загальної маргінальної ситуації, характерної для українського суспільства в цілому та окремих соціальних груп на межі двох соціальних структур. При цьому маргінальну ситуацію вчений визначає як систему зовнішніх та внутрішніх умов існування, що виникає в наслідок широкомасштабних якісних нееволюційних суспільних змін, яким притаманна зміна державного устрою, трансформація соціальної структури та ціннісно-нормативної системи світосприйняття. Це - структурна маргінальність, причиною якої є виключення індивідів та соціальних груп із системи виробничої діяльності, відсторонення від виконання суспільних та політичних функцій, споживання духовних цінностей. В Україні численне безробіття, зубожіння значної частини населення, масова зміна соціального та професійного статусу - зумовлюють маргінальну ситуацію.

По-друге, маргінальність - прояв перебування особистості в маргінальному статусі, що зумовлений індивідуальними обставинами, але все ж під впливом маргінальності у першому значенні. Тобто це - культурне (суб'єктивно-психологічне) трактування маргінальності, яке закладене представниками американської соціології.

Соціально-психологічна маргінальність характеризується внутрішньою конфліктністю, що зумовлює тривожність, настороженість, агресивність та відчуженість стосовно соціального середовища.

Соціальна та соціально-психологічна маргінальність описують різні феномени: не завжди соціальний маргінал має ознаки соціально- психологічної маргінальності. Підґрунтям для соціально-психологічної маргінальності у сучасному українському суспільстві є його рухливість та хаотичність в культурному, політичному та економічному сенсі [7].

Типологія маргінальності

Виділяють три традиції у поясненні маргінальності [3]:

Культурна маргінальність - в її снові взаємодія двох ціннісно- нормативних систем культур, що нерідко конфліктують між собою. В результаті у індивіда виникає не адаптованість, невизначеність статусу та ролі, двозначність ситуації.

Маргінальність соціальної ролі - виникає: у випадку невдалої спроби входження до позитивної референтної групи; членство в групах, обумовлених як маргінальні (деякі професійні групи, наприклад, цілителі); перебування в ролі, що лежить між двома суміжними ролями; соціальні групи, що функціонують за межами соціальної організації (наприклад, цигани, бездомні і т.д.).

Структурна маргінальність - соціальні групи, які втратили свої права та можливість їх реалізації чи перебувають у відносно гірших умовах, в результаті політичної, економічної та соціальної нерівності.

Розглянемо більш детальна структурну маргінальність, основи дослідження якої закладено європейською традицією.

Структурна маргінальність характеризує дві різні позиції індивіда чи соціальної групи в соціальній структурі суспільства. Це або проміжна позиція між структурним елементами, або сама найнижча в соціальній ієрархії. В структурній маргінальності виділяють маргінальність - перехідність та маргінальність - периферійність.

Маргінальність, яка розуміється як перехідність (граничність) - це стан на межі, що виникає в процесі переходу індивіда із одного соціального статусу до іншого. Обов'язково передбачається, що це не просто перехід, а стан незавершеності даного переходу, перебування на межі двох статусів. При цьому індивід залишається повноправним елементом соціальних відносин. Маргінальність - перехідність виникає як наслідок:

• процесів соціальної мобільності, що не пов'язані зі структурними змінами в суспільстві;

• процесів переходу від усталеної соціальної структури суспільства до нової.

Даний тип структурної маргінальності можна характеризувати як із деструктивної, так і з конструктивної позиції.

Маргінальність - периферійність характеризує перебування в самій найнижчій позиції в соціальній ієрархії чи за межами (на межі) функціонального центру поліструктурної системи соціальних зв'язків. Периферійна маргінальність передбачає втрату соціальних зв'язків. Низхідна соціальна мобільність утворює соціальні групи «на краю» соціальної структури. Для таких елементів в соціології застосовують поняття: «нижчий клас», «аутсайдери», «декласовані», «бездомні» тощо [8].

Процес маргіналізації супроводжується втратою особистістю ідентифікації з певною соціальною групою та зміною соціально-психологічних орієнтацій. Це зумовлює соціальні переміщення певної частини індивідів. Однак «входження» в нову соціальну групу відбувається не миттєво, інколи - це довготривалий процес. У індивіда формується суб'єктивна самооцінка власних можливостей в залежності від самооцінки ситуації; окреслюється стратегія поведінки [9]. Дослідження різноспря- мованих стратегій поведінки дозволило виділити три типи потенційної маргінальності.

Перша група - консервативна (та, що стабілізується). Члени даної групи орієнтуються на збереження власного соціального статусу, зокрема професійного. Такій групі притаманна нульова потенційна маргінальність.

Друга група - орієнтована до низу. Індивіди готові до пониження статусу, до виконання менш кваліфікованої праці. Така потенційна мар- гінальність відзначається від'ємним (мінусовим) значенням.

Третя група - прогресивна. Індивіди орієнтовані на позитивні зміни, на підвищення соціального статусу. Вони обирають нову професію більш кваліфіковану та високооплачувану. Це - потенційна маргінальність з позитивним значенням.

Кожній групі відповідає своя стратегія поведінки. Першій - стратегія стабілізації, а другій та третій - протилежно спрямовані стратегії. Відповідно - стратегія зниження та підвищення статусу, які приводять в рух усю соціальну структуру суспільства та впливають на загальний напрям та інтенсивність соціальних переміщень, характер стратифікації та ступінь маргіналізації суспільства [9].

В маргінальності виділяють природну, пов'язану зі спонтанною соціальною мобільністю. Вона притаманна усім суспільствам і, як правило, обмежена, не торкається основи існуючої стратифікаційної системи. На відміну від неї, привласнена маргінальність носить примусовий характер і супроводжується зниженням соціального статусу цілих соціальних груп і прошарків, викликає значні руйнування традиційних соціальних спільнот, дезінтеграційні процеси в соціальній структурі, що перетворюють суспільство в аморфну масу, «атомізованих» індивідів. Українському суспільству значною мірою властива привласнена маргінальність, в основі якої лежать радикальні суспільно-економічні та політичні зміни. Такий тип можна також визначити як екстремальний, коли індивіди або групи позбавляються своїх традиційних соціальних позицій, що спричинено війною, революцією, радикальними структурними зрушеннями в економіці і т.п.

У залежності від об'єкта маргіналізації розрізняють: етномаргінальність, що виникає в результаті міграцій у чуже етнічне середовище; соціомар- гінальність, зв'язану з незавершеністю переміщення соціальних груп; економічну маргінальність, викликану втратою роботи і колишнього матеріального благополуччя; політичну маргінальність, обумовлену втратою загальноприйнятих політичних норм і цінностей політичної культури; релігійну маргінальність як наслідок відмовлення від традиційних конфесій.

Нові маргінальні групи

Поняття «нові маргінальні групи» пов'язувалося першочергово з кризою зайнятості, спричиненою науково-технічною революцією (індустріалізацією). Науковці дійшли висновку, що в Західній Європі поряд з визнаними традиційними маргіналами тобто «переважно люмпен- пролетарями, характерними рисами яких були повна десоціалізація, ідентифікація зі злочинним світом, відсутність освіти та професійної кваліфікації, низький рівень соціальних очікувань та інше, а також груп, що знаходяться на шляху до перетворення в люмпен» [10,55] .... утворюються численні нові маргінальні групи. «До цієї категорії належать особи, стійко витіснені з виробничого процесу, але в той же час, з високим рівнем загальної та професійної підготовки, завищеними соціальними очікуваннями, високою політичною активністю та здатністю формулювати свої прагнення в ідеологічній формі» [10,55].

Основним джерелом виникнення та поповнення таких груп є низхідна соціальна мобільність соціальних груп, які поступово втрачають свої соціальні позиції в соціальній структурі суспільства. В середовищі нових маргінальних груп І. Попова виділяє два типи: 1) соціальні групи, які втратили власний соціальний статус та не мають можливості отримання нового статусу відповідного новим потребам; 2) групи, які набули новий відмінний соціальний статус, що суттєво відрізняється від попереднього, але не мають можливості його адекватного функціонального забезпечення через відсутність дієвих механізмів на рівні суспільства [3].

Критерії соціальної маргінальності

На основі узагальнення існуючих підходів до визначення соціальної маргінальності та її характеристик І.Попова виокремлює критерії соціальної маргінальності.

По - перше, маргінальність пов'язана з мобільністю, з переміщенням у соціальному просторі, тому основний критерій, який визначає соціальну маргінальність особистості чи групи - наявність стану, що пов'язаний з періодом переходу та визначений як кризовий.

По - друге, невизначеність, невключеність, чи часткове включення до соціальних структур та груп. У сучасних дослідженнях аналізується на основі невизначеності самоідентифікації з загальноприйнятими у суспільстві соціальними групами.

Окремо можна аналізувати такий критерій соціальної маргінальності як статусна неузгодженість, що свідчить про протиріччя в статусних позиціях, які виникають в результаті зміни соціального положення індивіда чи групи. На соціально-психологічному рівні проявляється як неузгодженість домагань індивіда та референтної групи, до якої він прагне [3].

Дослідження соціальної маргінальності передбачає з'ясування ступеню маргінальності. Це питання досить детально розроблялося Дж. Манчині, який визначав залежність ступеню маргінальності від значущості соціальної ситуації для особистості. Найвищий ступінь маргінальності проявляється як повна дезадаптація, дезорганізація або навіть суїцид.

І. Попова доповнює показники ступеню соціальної маргінальності: об'єктивними показниками - зумовленість «зовнішніми обставинами, тривалість, незмінність ситуації, її «фатальність» (відсутність можливості змінити її чи її складові в позитивному напрямку);» та суб'єктивними - перспективи та «ступінь адаптованості; самооцінка вимушеності чи добровільності, соціальної дистанції в зміні соціального положення, підвищення чи пониження соціально-професійного статусу, переважання оптимізму чи песимізму в оцінці перспектив» [3].

Маргіналізація особистості - це відрив (добровільний чи примусовий) від певного соціального статусу, культурних норм та цінностей, стилю життя тощо. М. Шульга виокремлює дві особливості процесу маргіналізації: добровільна зміна ідентичностей, зумовлена саморозвитком особистості за умов стабільного суспільства; в іншому випадку зміна ідентичності особистості відбувається у зв'язку із соціальними змінами, це - примусове виштовхування із соціальної позиції та пов'язаного з нею стилю життя, ціннісно-нормативною системою. Перший випадок пов'язаний з психологічною готовністю до нових статусів та ролей, з плануванням змін, а другий - сприймається індивідом як трагедія, зовнішнє негативне вручання, що суперечить його бажанням. М. Шульга акцентує увагу на тому, що ототожнювати поняття маргіналів та люмпенів, андеркласу некоректно. Маргіналом може бути представник будь-якого соціального прошарку. Саме криза ідентичності - критерій віднесення до маргіналів на думку М. Шульги та інших науковців [11]. В сучасних дослідженнях маргінальності це - досить поширений підхід.

Маргіналізація є прямим наслідком структурних змін, пов'язується зі втратою самоідентифікації у суспільстві. Маргінальний стан властивий значній частині українського населення. Технологічні, соціальні і культурні зрушення останніх десятиліть додали проблемі маргінальності якісно нові риси. Глобалізація, урбанізація, масові міграції, інтенсивна взаємодії між носіями різнорідних етонокультурних і релігійних традицій, вплив на населення засобів масової комунікації - усе це привело до того, що маргінальний статус став у сучасному світі не стільки виключенням, скільки нормою існування мільйонів людей.

«Головна відмінність сучасного українського суспільства від західного полягає в тому, що в нашій країні маргінали складають більшість, а не меншість населення. Ізоляція та низька соціальна активність, будучи наслідками бідності, виступають і основними її джерелами. Витіснення людей з економічної сфери, соціальна ізольованість, призводять до відсутності механізмів впливу громадськості на процес прийняття рішень» [6,226-227]. Фактичне безсилля та безправність, відсутність дієвих механізмів реалізації власних соціальних, економічних та політичних інтересів - продуктивне тло масової маргіналізації населення в сучасному українському суспільстві.

Однак, ще Р. Парк [2,5-14] в подальших своїх дослідженнях вказував, що окрім негативних соціально-психологічних характеристик та функцій маргінал втілює новий тип культурних відносин, не лише існує на межі двох культур, а одночасно є їх носієм, «чужаком» та «космополітом», відносно більш цивілізованою людиною. Концепцію маргінальної людини Р. Парк, першочергово, пов'язував з культурною взаємодією, що складається на новому рівні цивілізації в результаті глобальних етносоціальних процесів. Маргінальна людина неминуче стає індивідом з ширшим світоглядом, витонченішим інтелектом, більш незалежними і раціональними поглядами. В сучасному суспільстві людині доводиться опановувати нові професії, здобувати нові навички, види діяльності, змінювати своє ставлення до соціальних явищ, розширювати межі свого спілкування.

Але, у сучасних характеристиках маргінальності, зазвичай, переважають негативні аспекти. Зокрема, культурна маргінальність пов'язується з втратою попередньої системи цінностей та невизначеністю нових ціннісно-нормативних засад існування. Цей процес можна екстраполювати на українське суспільство. «Коли людина, яка цінувала людську гідність вище, ніж матеріальну вигоду, раптом змінює свої пріоритети, виявляється, що вона легко може людську гідність виразити у матеріальному еквіваленті... У роки незалежності ми вирішили змінити суспільство і всі його основні засади. ... Серйозною жертвою цих кардинальних змін і стала мораль. У порівнянні з даними двадцятирічної давності, тепер уже більшість людей виявилася «аморальною» [12].

«Культурний шок» переживає все українське суспільство завдяки трансформації ціннісно-нормативної системи, характерної для радянського суспільства, особистість позбавляється звичних орієнтирів.

Переважна частина населення (опитування Інституту соціології НАН України, вибірка репрезентативній дорослому населенню України, 1800 осіб, 2005 р.) погоджуються з тим, що сьогодні багато з того, в що вірили їхні батьки, руйнується на очах (79%); проблема у тому, що більшість людей взагалі ні у що не вірять (76%); не вистачає справжньої дружби, як бувало раніше, - на все життя (68%); за теперішнього безпорядку та невизначеності важко зрозуміти, у що вірити (68 %); все так швидко змінюється, що не розумієш, яким законам слідувати (68%); раніше люди краще себе почували, бо кожен знав, як вчинити правильно (61%); людська природа така, що війни і конфлікти будуть завжди (58%) [13].

У характеристиках оточуючого середовища теж простежується негативна динаміка та переважають невтішні оцінки: більшість людей спроможні збрехати, щоб просунутися по службі (71%); піти на нечесний вчинок заради вигоди (65%); нікому не довіряти - найбезпечніше (50%); більшість людей в душі не люблять обтяжувати себе заради того, щоб допомогти іншим (57%) [13].

Одним із видів маргінальності є структурна, що відноситься до політичного, соціального й економічного безсилля деяких, позбавлених прав, або поставлених у невигідне становище сегментів суспільства. Сьогодні в українському суспільстві 78% населення зазначає, що їм не вистачає державного захисту від зниження рівня життя; 69% - порядку у суспільстві та дотримання чинних у країні законів; 68% - стабільності в державі та екологічної безпеки; 67% - впевненості у власному майбутньому і можливості дати дітям повноцінну освіту. Сучасних економічних знань та роботи, що підходить, не вистачає 46% громадян. Відносно адаптованими можна вважати 24% населення, яким вистачає вміння жити в нових суспільних умовах [13].

Одним із найвагоміших факторів маргіналізації у суспільствах, що трансформуються, стає масове безробіття. Воно зумовлює розповсюдження неформальної зайнятості, нелегітимних способів отримання доходу, що лише поглиблює ступінь маргіналізації та соціального виключення певних прошарків суспільства в Україні. Юридичні та соціальні гарантії не поширюються на дану категорію. Це зумовлює, зокрема, кризу професійної ідентифікації та збільшення латентної ідентичності: ««винагороджуванні фахові ідентичності» у тіньовій економіці не називаються ні в соціологічних опитуваннях., ані в податковій інспекції» [14].

Трудова міграція за межі України постає також як спосіб подолання економічної маргінальності, але при цьому не долається соціальна маргі- нальність в цілому, зокрема може додаватися її культурний тип. «Через те, що основна частина трудової міграції за межі України відбувається нелегально та поза сферою регулювання трудових стосунків, трудові мігранти стають «двічі виключеними»: в країнах докладання своєї праці вони не можуть ні реально, ні навіть формально користуватися правами громадянина» [15].

Майже 16% українців у пошуках роботи їдуть за межі України. В 2006 році 43% дорослого населення були переконані, що в їхньому населеному пункті важко знайти будь-яку роботу (у 2005 р. - 46%). В останні роки зростає трудова міграція за кордон. 7,0% дорослого населення України уже отримали такий життєвий досвід і переважно в країнах колишнього Радянського Союзу, а також в країнах Центральної Європи. Лише понад 28% трудових мігранті мали законодавче підґрунтя перебування за кордоном. Узагальнений соціальний портрет трудових мігрантів це - кваліфіковані працівники, різноробочі, підприємці, службовці без спеціальної освіти та сільськогосподарські працівники. Серед трудових мігрантів мешканці м Києва займають досить незначну частку - 5% (переважно спеціалісти гуманітарної та технічної сфери з вищою та середньою освітою, керівники підприємств та установ, кваліфіковані працівники), що свідчить про відносно кращі соціально-економічні умови життєдіяльності киян [16,185-193].

Майже кожна п'ята сім'я трудових мігрантів живе лише на кошти, зароблені за кордоном. Прибиткова І. стверджує, що в останні роки рівень задоволення базових потреб українця не лише не зріс, а навіть знизився. Зокрема це стосується сфери зайнятості, особливо для таких категорій населення як жителі сіл, малих міст та селищ міського типу. Дані 2005 року свідчать, що майже третина (2,9 млн) сільського населення працездатного віку не працювали і не навчалися. Із 3,8 млн. працюючих осіб (45,6% від загалу осіб працездатного віку в сільській місцевості) 40,2 % працювали за межами свого населеного пункту (серед яких 71,0% у містах та селищах України). За останні чотири роки в 2,5 рази збільшилася кількість сільських жителів, що працюють за кордоном. Порівняно з 1996 роком у 3,2 рази зросла зайнятість в особистому підсобному господарстві (2,6 млн). Однак, «український селянин так і не став хазяїном на власній землі. Тепер він - найманий працівник» [16,185-193]. Отже, бажаний статус, приналежність до референтної групи так і не стала реальністю для більшості із них. Ми отримали примусову маргнільність.

Сьогодення зумовлює посилення зовнішніх факторів маргіналізації та її масштабів (аномія, переосмислення дійсності, переорієнтація, корінна переоцінка суспільних цінностей а також докорінні зміни в структурі суспільства). Серед основних маргінальних груп сучасного українського суспільства називають: збіднілі верстви населення, безробітні, «елітна» група населення, люди похилого віку, молодь, мігранти та ін.

Перспективним з теоретичної та практичної доцільності є аналіз транзитивної соціальної реальності в категоріях маргінальності, що дозволить виділити нові смислові грані даного явища, визначити його роль та значення в процесах трансформації соціальної структури. Своєрідність підходів до дослідження маргінальності і розуміння її сутності багато в чому визначаються специфікою конкретної соціальної дійсності і тих форм, що дане явище в ній здобуває.

маргінальність суспільство український

Література

1. Park R.E. Human Migration and Marginal Man // American Journal of Sociology. - 1928. - Vol.33. - № 6. - Р. 882-893.

2. Маргинальность в современной России. Коллективная монография. - М.: Московский общественный научный фонд, 2000.

3. Попова И.П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - № 7- С.62-71.

4. Акопян Н. Маргинальность как одна из основных характеристик трансформирующегося общества // 21-й Век. - 2005. - № 1. - С.150-165.

5. Прибыткова И. Мы - не маргиналы, маргиналы - не мы? // Философская и социологическая мысль. - 1995. - № 11-12. - С.70-86.

6. Коваліско Н.В. Основи соціальної стратифікації: Навчальний посібник. - Львів: «Магнолія 2006», 2007.

7. Бевзенко Л. Маргіналізація в перехідному суспільстві. Зв'язок із соціальним успіхом. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2000. - № 3. - С.170-172.

8. Галсанамжилова О.Н. К вопросу о структурной маргинальности в российском обществе // Журнал социологии и социальной антропологи. - 2006. - №- С.160-169.

9. Голенкова З.Т., Игитханян Е.Д., Казаринова И.В. Маргинальный слой: феномен социальной самоидентификации // Социс. - 1996. -№ 8. - С.12-17.

10. На изломах социальной структуры. - М.: Мысль, 1987.

11. Шульга М. Маргінальність як криза ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 3. - С.166-170.

12. Головаха Євген: «Якщо людина звинувачує в аморальності.» // http: for-ua.com

13. Паніна Н. Українське суспільство 1994-2005: Соціологічний моніторинг. - К., 2005.

14. Макєєв С. Соціологічний аналіз ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 3. - С.161-163.

15. Толстих Н.В. Соціальне виключення в сучасній Україні: спроба оцінки (Н.В. Толстих) // Український соціум. - 2003. - № 1 (2). - C.81-85

16. Прибиткова І. Статусні передумови трудової міграції з України // Українське суспільство 1992-2007. Динаміка соціальних змін - К.: Інститут соціології НАН України.

Размещено на Allbest.ru