Специфіка соціально-філософського аналізу праці як соціокультурного явища

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ ПРАЦІ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЯВИЩА

Гнилицька Н.О.

Соціально-філософська складова категорії праці це суспільна діяльність людини по перетворенню навколишнього середовища і самої себе для задоволення потреб. Це процес, під час здійснення якого індивід формує, виявляє і реалізує свою соціальну й індивідуальну суб'єктність. Феномен праці пов'язаний з життям людини, її соціальною та особистісною реалізацією, оскільки успіхи у праці надають людині почуття задоволення собою та своєю працею. Це підтверджує актуальність даного дослідження.

Соціокультурні трансформації, що відбуваються в сучасній Україні, ставлять людину в стан невизначеності. За допомогою категорії "праця" виникає можливість пояснити й осмислити зміст засобів розвитку і реалізації суб'єктності особистості. Запропонована проблема розглядалась у наукових розвідках зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як Б. Генкін [3], П. Друкер [4], Е. Дюркгейм [5], А. Кравченко [6], Дж. Ролз [9] та інших. Але проблема не була остаточно досліджена і тому потребує подальшого розгляду.

Праця нерозривно пов'язана з історією та традиціями суспільства й це дозволяє визначати її життєвий стан: класову структуру і соціальну стратифікацію, економічну діяльність і соціальні інститути (культуру, освіту, родину), механізми влади і панування.

Праця виступає як універсальна категорія, що охоплює всі сторони суто людської діяльності, будучи фактором самотворення особистості. Тому філософське осмислення процесу праці і включення його в систему антропосоціального походження та існування людини дозволяє розглядати її не тільки як предметну діяльність, ототожнену з речовинністю, але й як процес створення суб'єктом своєї соціальної й індивідуальної особистості.

Філософський аспект категорії "праця" вперше виявив Г.Гегель, розглянувши його як предметну діяльність свідомості [1, 70, 75]. К.Маркс,

обґрунтовуючи формаційний підхід до розвитку суспільства і розкриваючи економічну сутність капіталізму, приділив основну увагу економічному змістові праці. Ним були викладені також і філософські характеристики праці, де праця є джерелом задоволення потреб людини і виступає як універсальне поняття, що охоплює собою всі сторони суто людської діяльності. Поряд з цим, праця виступає умовою самовдосконалення людини протягом усієї її життєдіяльності [8, 123].

Праця як самотворення особистості дозволяє не тільки по-новому глянути на людину та її місце у світі, але й пояснити та осмислити зміст світоглядних орієнтації й ідеологічних установок, висунутих сучасним соціальним світом розвиток здатності прийняття рішень, здійснення вибору, визначення свого призначення, виховання відповідальності та ін. Цьому сприяють воля, творчість, дисципліна та інше, що розвивалися паралельно з працею і знаходяться у взаємному зв'язку з нею, виступаючи її атрибутами.

Одним зі засобів реалізації даної проблеми може бути розгляд освітньої парадигми через прийняття категорії "праця", як пояснювального принципу, що поєднує в собі всі сторони людського життя і дозволяє окремому індивідові змінювати навколишнє середовище і змінювати відношення до нього, а також відповідально здійснювати своє власне творення через внутрішню детермінацію, вольовий акт, а також через творчість, що розуміється як процес самотворення, самовдосконалення особистості.

Даний підхід вказує шлях переходу від економічної людини до гуманістичної, показуючи взаємозв'язок культури і освіти, де остання є засобом передачі культурних цінностей, соціальних норм, життєвих змістів, а також умовою розвитку і реалізації соціальної й індивідуальної суб'єктності людини. трудова праця антропосоціальна

Перехід сучасного світу до постіндустріального суспільства робить актуальним переосмислення проблеми співвідношення індивідуальної та соціальної суб'єктності. У зв'язку з цим, ми вважаємо, що існує необхідність нового осмислення категорії "праця" і наповнення її більш суттєвим змістом, що включає процес духовного та інтелектуального формування особистості, процес самотворення і самореалізації людини як цілісного суб'єкта, як особистості. Тому необхідним є формування нового розуміння інституту освіти й освітнього процесу, що у більшій мірі повинні розглядатися як сфери виробництва і відтворення соціальної та індивідуальної суб'єктності особистості, що забезпечують життєздатність і прогресивний розвиток суспільства.

Вивчення проблеми праці має давні традиції відповідно до її смислового розуміння, з'ясування її соціальної та економічної ефективності, характеру, змісту та впливу на суспільно значимі явища та процеси. На сучасному етапі розвитку філософії, у рамках розглянутої нами проблеми, безсумнівний інтерес продовжують представляти роботи філософів, серед яких особливо хотілося б відзначити М. Бердяєва, Г. Гегеля, Ф. Енгельса, І. Канта, К. Маркса, Ж.-П. Сартра та ін. Саме ними була закладена ідея активності суб'єкта, трактування категорії "праця" як самотворчої детермінанти, людини, яка творчо і вільно удосконалює не тільки навколишній світ, але й себе.

У вітчизняній філософській і суспільствознавчій літературі соціально-філософський аспект праці розглядається в роботах Н. Алексєєва, Г. Батищева, М. Боброва, В. Врублевского, Ю. Давидова, К. Долгова, М. Дьоміна, М. Кагана, М. Кветного, А. Маргуліса, В. Сагатовского, І. Сиземскої, І. Чанглі, Е. Юдіна та інших, але розробленість проблеми сутності праці залишається недостатньою.

Свідченням тому є відсутність чіткого визначення даної категорії, яке б дозволяло говорити про соціальний зміст праці і соціальних відносин. Причина цього полягає в тому, що дотепер під працею розуміється переважно перетворення людиною матеріально-речовинної природи. І хоча враховується розуміння праці як засобу існування соціальної форми матерії, людина розглядається лише як засіб створення передумов об'єктивних умов буття. Про це горить ще і той факт, що після роботи І. Чанглі "Праця" [10, 17, 45, 60], опублікованої в 70-і роки минулого століття, подібні дослідження у філософській літературі відсутні.

Розгляд взаємозв'язку праці з іншими категоріями, які описують її характеристики у процесі реалізації "волі", "творчості", "дисципліни", "спілкування", "культури", можна знайти в роботах Л. Буєвої, О. Дробницького, Н. Дубініна, Р. Зобова, Є. Елізар'єва, В. Іванова, В. Келле, Д. Кікнадзе, О. Леонтьєва, Є. Маркаряна, М. Панова, В. Парубочего, С. Товмасяна, В. Федотова, В. Філіппова та інших. Але вони не дозволяють повною мірою говорити про всебічний аналіз категорії "праця", тому що носять, як правило, однобічний характер.

В якості методологічного принципу категорія "праця" досить успішно застосовувалося й застосовується в педагогічних та освітніх роботах С. Хессена, В. Сухомлиского, Б. Гершунского, М. Скаткина, Ю. Табакаева, Шамардина, Т. Тамбовкяної, Н. Суслової, В.Розина, А. Косогової та ін. Роботи названих авторів свідчать про необхідність застосування даної категорії до системи освіти, оскільки в цьому соціальному інституті праця, як феномен людської діяльності, може виступати у вигляді механізму формування індивідуальної суб'єктності особистості і подальшого її саморозвитку і самовираження.

Проблема праці, волі і творчості є об'єктом не тільки філософських, але й науково-дисциплінарних досліджень. Розробка загальної теорії праці знайшла відображення в роботах соціологів Ж.Бодріяра, Т.Заславської, Г.Маркузе, Ю.Хабермаса та ін., психологів Б.Ананьєва, О.Леонтьєва, В. Рубінштейна та ін., культурологів А. Вижлецова, В. Зінченка, А. КараМурзи, Є. Шапіра та ін., педагогів П. Атутова, Д. Епштейна, Н. Крупської, М. Макаренка та ін. Але праця була і залишається, у більшій мірі, предметом аналізу економістів А. Анікіна, М. Блаук, А. Смит, Ф. Тейлор, Я. Ядгарова та ін. Безумовно, необхідно відзначити їхню заслугу в розробці теорії праці, однак, не можна не бачити, що з позиції економічного аналізу неможливо розкрити саме головне в праці її соціально-загальну природу. Іншими словами, не можна розкрити сутність праці як соціально-загального явища, що зв'язує людину і природу, працю як активність суб'єкта, спрямовану на природу з метою реалізації своєї діяльністної сутності і ствердження влади над природою, а також її спрямованості на розвиток соціальної та індивідуальної суб'єктності особистості.

Біля витоків теорії праці та її значення для суспільства були такі відомі теоретики, як М. Вебер, Ф. Кене, К. Маркс, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, А.Сміт, А. Тюрго. Серед сучасних зарубіжних дослідників феномена праці слід відзначити П. Друкера, І. Кірцнера, У. Оучі, Д. Севеджа, Дж. Тіммонса, М. Фрідмена, Ф. Хайєка, А. Хоскінга. Вони розглядали працю в рамках інноваційної діяльності та підприємництва, пов'язаних з ризиком в умовах сучасного ринку, акцентуючи увагу переважно на економічній суті праці, проте відзначали її соціальні, політичні характеристики і функції. Проблему соціально-психологічної специфіки праці індивідуума, особливостей рис вдачі, мотивацію діяльності, успішно досліджували Дж. Аткінсон, А. Маслоу, Д. Мак-Клелланд. До традиційних мотивів ефективної праці вони додали "мотивацію досягнення".

Історичний розподіл праці за різними галузями і видами діяльності (розділення на професії) розглядається як умова прогресу, оскільки в результаті підвищується якість виробництва. Розподіл праці (особливо на працю "фізичну" і "розумову") розглядається також як основна умова виникнення соціальної нерівності і класів, оскільки були виділені ті, хто управляє, і ті, хто підкоряються.

Праця існує в двох основних формах: "жива праця" (як можливість створення благ і багатства це сам процес праці, сама трудова діяльність) і абстрактна праця, виражена у вартості проведених благ (хоча вартість визначається часто не якістю, корисністю товару, а його оцінкою покупцями). При цьому часто є невідповідність між витраченою працею ("живою працею") і її вартістю (працівник не завжди одержує відповідну винагороду, тому абстрактна праця). Це, у свою чергу, дозволяє несправедливо перерозподіляти абстрактну працю (наприклад, той, хто взагалі не працює, може мати багато грошей; це проблема, поставлена ще Платоном). В результаті відбувається "відчуження праці від капіталу", тобто знецінення живої людської праці [3, 6, 12].

Гроші (капітали) можуть розглядатися як "акумулятори" людських сил, здібностей, надій. Іншими словами, гроші це своєрідні "частинки людських душ". За К.Марксом, найважливішим результатом праці є не товар, що виробляється, а "сама людина в її суспільних відносинах" [8, 127].

Ідеалом для К.Маркса є "гармонійно розвинений індивід", що розуміється як працівник, який постійно освоює та змінює різні види діяльності, стаючи різносторонньою людиною, яка краще усвідомлює своє місце в світі. К.Маркс виступав проти ідеї "покликання", яка закріплює за людиною на все життя певну робочу функцію. Він писав: "Природа крупної промисловості припускає постійний рух працівника... кожні п'ять років необхідно освоювати нову професію" [8, 148]. Досвід західних країн багато в чому підтвердив ці ідеї К.Маркса, з'явився навіть термін "безперервна професійна освіта".

В праці людина перетворюється з "окремо взятого індивіда" в справжню особистість, причетну суспільним інтересам, і у людини з'являється те, що "пізній" А. Адлер називав "відчуттям причетності з суспільством" і до чого він закликав прагнути. Насправді людина, орієнтована на інтереси суспільства (а ще краще за культуру), не стільки "втрачає" свою гідність в неминучих поступках інтересам інших людей, скільки прославляє його. В даному випадку можна говорити, що гідність проходить справжню перевірку значущості мети і сенсу, заради яких людина живе і може взагалі вважати або не рахувати себе особистістю. А самою вищою метою і вважається служіння іншим людям і суспільству в цілому [7, 11].

Старосхідні документи дають багату інформацію про соціальну стратифікацію суспільства, професійно-кваліфікаційну структуру населення, форми соціальної організації праці, розподіл робочої сили, механізм стимулювання праці та його оплату, структуру та тривалість робочого дня.

Класичний період розвитку соціології праці датується XIX початком XX ст. Він є найкоротшим за часом, але надто багатим за змістом. Власне науковий період почався з першими проблисками капіталізму в європейській Реформації [6, 113].

Т. Аквінський був останнім виразником донаукових поглядів, а М.Лютер носій ідей нового, наукового етапу. Наступний і ще більш глибший крок в розвитку наукової соціології, особливо у сфері методології та вчення про поділ праці, здійснив Е. Дюркгейм в своїй докторській дисертації "Про поділ суспільної праці" у 1893 р. Центральною в науковій творчості Е. Дюркгейма, як і всієї французької школи, є проблема соціальної солідарності. Для соціології не існує більш гуманної задачі (як в теоретичному, так і в практичному плані), ніж та, щоби зрозуміти, що спонукає людей жити спільно; чому для них стабільний соціальний порядок виступає найвищою цінністю; які закони скеровують між особові відносини. Не боротьба класів, а спільне існування особистостей (не замкнутих в класові, професійні чи кастові інтереси), "солідарне буття" є у Е. Дюркгейма найвищою метою [5, 67].

У відповідності до такого гуманістичного задуму він будує усю програму власної діяльності, яку можливо розділити на чотири частини:

1) побудова "правильної" методології мусить озброїти соціолога надійним інструментом пізнання;

2) аналіз історичної еволюції поділу праці призваний показати "правильний" шлях руху людства від механічної (примітивно-примусової) до органічної (свідомо-добровільної) солідарності;

3) конкретне (статистичне) дослідження сутності самогубства ставить на меті виявити аномальні стани, відхилення від "правильного" шляху (солідарності) і попередити людство про можливі наслідки руйнування суспільного порядку;

4) вчення про релігію і виховання озброює нас "певною" технологією подолання кризових явищ й зміцнення солідарності [6, 81].

Марксистська школа соціології праці явище в новоєвропейській соціології незвичайне, екстраординарне. Спираючись на кращі досягнення класичної соціологічної думки французьку просвітню філософію, французький та англійський утопічний соціалізм, німецьку класичну філософію та англійську політекономію, марксизм водночас поривав зі своїми інтелектуальними традиціями, пропонуючи свій, ліворадикальний, проект перебудови суспільства. Зауважимо тут, що і Руссо, і Фур'є, і Сміт, і Гегель були реформістами, виступали виключно за добрий засіб вирішення економічних проблем та трудових конфліктів [6].

Сучасний розвиток феномена праці передбачає аналіз через категорію культури та культурної, високоосвіченої особистості. Протягом соціальної історії люди засвоїли, зробили своєю домівкою усю земну кулю, вийшли у космос, винайшли неймовірне за кількістю і якістю число засобів діяльності. Питання суспільної праці й трудової діяльності людини займають якщо не центральне, то одне з найважливіших місць у світовій філософії та соціології. Праця відноситься до числа найфундаментальніших категорій філософії та соціології. Проте, праця не розглядається як соціокультурний феномен. Працю досліджують як категорію, яка забезпечує життєві потреби суспільства, надає поштовх до розвитку економіки, формує нову особистість.

Складність пояснення праці як соціокультурного феномену полягає в тому, що праця все ж таки не поступається своєю автономією і не розчиняється цілком у контексті соціальних відносин. Безумовно, праця категорія, яка визначає індивідуальне в колективному. Жоден працівник не може не спиратися на досягнення трудового колективу, якій його оточує. Праця вимагає співробітництва багатьох людей, вона інтерсуб'єктивна. Міждисциплінарні дослідження, які є характерними для сучасності, підкреслюють, що будь-який результат можливий завдяки колективним зусиллям. Іншими словами, кожне суспільство має рівень розвиненості праці, що відповідає рівню його цивілізованої розвиненості.

Аналізуючи проблематику дослідження праці як соціокультурного феномену слід зазначити, що розгляд цієї категорії неможливий без детального аналізу періодів розвитку суспільства та суспільно-корисної праці: донаукового, класичного і сучасного. Кожен з них характеризується власними відмітними особливостями, перевагою тих чи інших ідей, наукових шкіл чи напрямків, методами та цілями досліджень, зрештою історично-часовою довжиною. Але саме в розвитку й існує можливість визначити особливість праці, як філософської категорії, праці, як соціокультурного феномену.

Таким чином, дійшли висновку, що присутній певний науковий досвід дослідження феномена праці як на теоретичному, так і на емпіричному рівні. Проте, незважаючи на широкий спектр розгляду проблем праці, соціокультурні особливості цього феномена в реаліях соціуму залишаються недостатньо досліджуваними. У наукових розробках немає чітко сформованих теоретико-методологічних підходів до вивчення праці як соціокультурного феномену. Присутня неоднозначність позицій стосовно визначення праці в економіці, соціології, філософії, яке б враховувало не тільки його соціально-економічну специфіку, а й соціокультурні характеристики. Саме відсутність комплексних досліджень соціокультурного контексту праці потребує подальшого дослідження та вивчення як на рівні усього суспільства, так і зокрема, на прикладі українського соціуму.

Література

1. Гегель Г.В. Наука логики. М: "Мысль", 1970. Т. 1. 501с.

2. Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии. М., 1995.

3. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. М., 2002. 400 с.

4. Друкер П. Посткапиталистическое общество // Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология. М., 1999.

5. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М., 1999.

6. Кравченко А.И. Социология труда в XX веке: Историко-критический очерк. М., 1987.

7. Краткая философская энциклопедия. М., 1994.

8. Маркс К., Энгельс Ф. Полн. собр. соч., Т. 1. М., 1955. 698 с.

9. Ролз Дж. Теория справедливости. Новосибирск, 1995.

10. Чангли И.И. Труд. Социологические аспекты теории и методологические исследования. М.: Наука, 1973. 588 с.

Размещено на Allbest.ru