Старіння населення як соціально-демографічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Старіння населення як соціально-демографічна проблема

Тополь О. В.

За даними Фонду народонаселення ООН, в Україні з 90-х років спостерігається демографічна криза, що характеризується станом демореальності, за якого втрачена здатність суспільного організму до самовідтворення населення у досягнутій якості й кількості. Її проявом є погіршення майже всіх демографічних показників, обумовлене глибокими деформаціями у суспільно-економічному житті [1].

Однією зі складових демографічної кризи в Україні є депопуляція - зменшення чисельності населення внаслідок перевищення чисельності померлих над чисельністю народжених. Існує помилкова думка, про те, що по мірі подолання кризисних явищ в економіці та соціальному житті, проведення відповідної демографічної політики, можна збільшити рівень народжуваності.

Демографічні процеси належать до основних, фундаментальних для існування будь-якого суспільства, вони забезпечують його фізичне виживання. Тому мають досить високий ступінь захищеності механізмів демографічного відтворення від впливу економічної або політичної кон'юнктури [2,42].

Протягом історичного розвитку людям доводилося безліч разів зіштовхуватися з економічними й соціальними потрясіннями, куди більше важкими, чим українські реформи 1990-х років, часом такі потрясіння різко порушували нормальний хід відтворення населення, але вони не руйнували головних демографічних механізмів і не змінювали основних принципів демографічної поведінки. Ці принципи вироблені тисячолітнім досвідом, закодовані в культурі, моралі, у системі цінностей суспільства й мають стійкість, яку не можуть похитнути різного роду кон'юнктурні коливання в умовах життя.

На відміну від розвинутих країн, де почалась депопуляція, але не йдеться про демографічну кризу, тому що зменшення чисельності населення певною мірою компенсується підвищенням якості населення (збільшенням його суспільно-економічного й демографічного потенціалів), в Україні відбувається деградація якості населення.

Компоненти кризового стану демографічної реальності формувались протягом багатьох десятиліть, задовго до сучасних політичних і соціально-економічних змін.

Розглянемо передумови виникнення демографічної кризи в Україні, проаналізувавши зміни у чисельності українського населення на основі даних Всесоюзних переписів населення СРСР 1926, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989 років та Всеукраїнського перепису населення 2001 року, а також відмітимо історичні події, що викликали демографічні «провали» того часу.

Зі створенням СРСР виникла необхідність отримання даних про кількість і склад населення. Перший всесоюзний перепис населення СРСР 1926 року показав чисельність населення СРСР 147 млн. осіб. У національному складі СРСР українців нараховувалось 31 194,976 тис. осіб (21% всього населення) [3,312].

У 1920-ті роки народжуваність була вищою за дореволюційний рівень, хоча з 1925 року уже почала зменшуватись. Насильницька колективізація сільського господарства в 1927-1932 роках, що супроводжувалася голодом і масовими репресіями, викликала ріст смертності. Голод в Україні у1932-1933 роках, за дослідженням С.Кульчицького, забрав життя 3-3,5 млн. людей [4,15].

Темпи росту населення різко загальмувалися, у той час як відповідно до сталінської доктрини, з розвитком соціалізму, вони повинні були прискоритися.

За розрахунками планових органів, населення країни швидко збільшувалося, що повинно було свідчити про відповідне зростання рівня життя в Радянському союзі, і становило на початок 1934 року 168 млн., а на початок 1937 року очікувалося, що складатиме 170-172 млн. осіб. Ці цифри були проголошені із високих трибун, і тому було потрібно, щоб реальність їм відповідала.

6 січня 1937 року був проведений другий всесоюзний перепис населення, який увійшов в історію під назвою «репресований». Перепис 1937 року показав чисельність населення СРСР всього 162 млн. осіб. Якщо виходити з прогнозів, то при перепису недорахувалися принаймні 8 млн. осіб [5,8]. Результати перепису 1937 року були засекречені. Організатори і керівники перепису були оголошені «ворогами народу» за те, що мов би навмисно допустили величезний недооблік населення і були підвергнуті репресіям [6,50].

Після «чищень» у статистичному відомстві був проведений Всесоюзний перепис населення СРСР 1939 року, що показав більш високу чисельність населення - 170 млн. осіб. У національному складі СРСР українців нараховувалось 28 111,007 тис. осіб.

За 13 років між двома переписами (1926 та 1939 років) українців зменшилось на 383, 969 тис. осіб (10%). Для порівняння за той же період, у національному складі СРСР росіян збільшилось на 28% (з 77 791,124 тис. до 99 591,520 тис. осіб), білорусів збільшилось на 11% (з 4 738,923 тис. до млн. 5 275,393 тис. осіб). Дані свідчать про те, що українська нація найбільш постраждала під час вимушених переселень, голодомору, сталінських репресій.

В 1940 році до СРСР були приєднані території Західної Білорусії, Західної України й Балтійських держав із численним населенням. Однак після цього населення СРСР понесло величезні втрати в ході Великої Вітчизняної війни й післявоєнного голоду 1946-1947 років.

Всі країни, учасниці Другої світової війни, незабаром після її завершення, провели переписи населення. Радянський Союз - єдина країна в якій перепис не відбувся [7,42]. Сталін заборонив проводити запланований на 1949 рік перепис, остерігаючись виявлення втрат населення, що стали наслідками не лише фашистських звірств, але і масових репресій і повоєнного голоду. Наступний перепис населення був проведений у СРСР тільки через кілька років після смерті Сталіна в 1959 році. Таке пізнє проведення перепису зробило практично неможливим точне визначення числа загиблих під час війни.

Всесоюзний перепис населення СРСР 1959 року, вважається найбільш достовірним, який активізував демографічні теоретичні та практичні дослідження [8,44]. За даними перепису, чисельність населення СРСР дорівнювала 208,8 млн. осіб. У національному складі СРСР українців нараховувалось 37 252,930 тис. осіб (18% всього населення) [9,174-178].

Всесоюзний перепис населення СРСР 1970 року показав чисельність населення СРСР рівну 241 720 тис. осіб. У національному складі СРСР українців нараховувалось 40 753,246 тис. осіб (16,8% всього населення) [10].

Всесоюзний перепис населення СРСР 1989 року показав чисельність населення СРСР рівну 286 731 тис. осіб. У національному складі СРСР українців нараховувалось 44 186,006 тис. осіб (15% всього населення) [11].

Як відзначав відомий польський демограф Едвард Россет, «віковий склад населення це ніби живий пам'ятник усім демографічним фактам, що мали місце у минулі сто років ». Отже, «бомба» демографічної кризи в сучасній Україні, була закладена ще в першій половині минулого століття.

Критерієм оцінки демографічного старіння суспільства є частка осіб літнього віку в загальній кількості населення. У відповідності до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я, до людей похилого віку належать особи 60 років і старше, у розвинених країнах Заходу й у міжнародній практиці літніми вважаються особи 65 років і старше.

Відповідно, для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, засновані на різних значеннях віку. Якщо як критерій використовується вік 60 років, то застосовується шкала Ж. Боже-Гарньє - Е. Россета [12,16].

За Россетом, у процесі старіння населення, в залежності від частки в його структурі людей у віці 60 і старше, розрізняють чотири етапи:

1). етап демографічної молодості менше 8% осіб;

2). рання перехідна фаза між станом демографічної молодості до старості 8-10%;

3). пізня перехідна фаза між станом демографічної молодості до старості 10-12%;

4). етап демографічної старості 12% і вище.

Етап демографічної старості має наступні рівні: початковий 12-14%, середній 14-16%, високий 16-18%, дуже високий 18% і вище.

Якщо як критерій використається вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідно до неї, суспільство вважається «молодим», якщо частка осіб у віці 65 років і більше складає менше 4%; суспільство вважається «зрілим», якщо ця частка дорівнює 4-7%; суспільство вважається «старим», якщо частка літніх людей більше 7%.

Проаналізуємо динаміку змін у віковому складі населення України між останнім Всесоюзним переписом населення СРСР 1989 року та першим Всеукраїнським переписом 2001 року [13].

В таблиці 1 добре видно різке зменшення чисельності тих, хто народився у воєнні та перші післявоєнні роки (1942-1949 роки народження). Це ті, кому в 1989 році було 40-49 років, а у 2001 52-59 роки.

Таблиця 1

Чисельність та віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення 2001 року.

Менше виражений наступний демографічний «провал», який виник у другій половині 1960-х та першій половині 1970-х років, оскільки особи, що народились тоді, попали у дві десятирічні вікові групи. Це ті, кому в 2001 році було 30-35 років.

У 1960 році загальний приріст населення становив 628,4 тис. осіб, а у 1965 зменшився до 415,6 тис. осіб. Потім відбувалися деякі незначні зростання приросту, але вже у 1979 році він становив всього лише 200 тис. чол. Деяке зростання було у 1986 87 роках, це так званий «бебі бум « (baby boom), коли загальний приріст населення доходив до 230 тис. чол., але воно було короткотермінове і, починаючи вже із 1988 89 років, приріст населення пішов на спад. Вже з 1991 року відбувалось природне скорочення 36,3 тис. осіб. Проте міграційний приріст, що був викликаний поверненням етнічних українців, а також біженців з інших країн, з розпадом Радянського союзу, деякий час перекривав природне скорочення населення.

Частка людей старше 60 років зросла з 18,1% у 1989 році до 21, 4% у 2001 році. Частка осіб віку старшого за працездатний зросла на 2,65% (див. табл. 2)

Зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд із суттєвим збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в країні і зумовлює старіння населення. Отже, Українське суспільство, за шкалами виміру демографічного старіння, має дуже високий рівень демографічної старості.

Таблиця 2

Чисельність та частка осіб працездатного та непрацездатного віку, зафіксовані Всеукраїнським переписом населення 2001 року

Розрізняють два типи старіння населення, перший викликаний зниженням народжуваності.

Для більш детального аналізу демографічних процесів використовуються відносні показники скорочення населення, тобто кількість народжених на 1000 населення, котрі показують таку ж саму картину. Ці показники свідчать про зменшення кількості народжених, і якщо подивитися на 1940 рік, то кількість народжених на 1000 населення складала тоді 27,3 дитини, на початку 50-х років цей приріст дещо уповільнився і становив 22,8 дитини на 1000 населення, а у 1959 році був уже 20,4 дитини.

Таким чином, бачимо, що вже тоді репродуктивна поведінка населення вела до зниження народжуваності, а на початку 60-х років кількість народжених була уже в межах 19 16 дітей на 1000 населення.

Якщо ж брати сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, яких може народити жінка впродовж свого дітородного віку (тобто від 15 до 49 років), то він також відбиває дану тенденцію. Відомо, що навіть для простого відтворення населення потрібно, аби кожна жінка народила не менше 2,2 дитини, адже певний відсоток дітей помирає. На жаль, у нас ці цифри зовсім не відповідають таким показникам, і в середньому жінка в Україні народжує за своє життя лише 1,2 дитини. Проте, варто зауважити, що ці цифри відбивають загальноєвропейську тенденцію зі скорочення народжуваності населення.

Другий тип старіння населення викликаний зниженням смертності в літньому віці. Серед країни Європи найвищі показники старіння населення в Італії, де частка осіб у віці 65 років і старше становить понад 18%. У Швеції старих людей 17,3%, у Німеччині і Франції понад 16%. Високий рівень старіння має також Японія, де є понад 17% осіб старшої вікової групи.

Починаючи із 1959 року населення України за шкалою ООН, перебувало на порозі старості, бо частка осіб у віці 65 років і старших становила у нас 6,9%. У 1989 ж році його вже можна було охарактеризувати як старе, бо показник літніх людей складав уже 11,7%. За даними перепису населення 2001 року, ця вікова група досягла 14,4%.

За даними Держкомстату України, за останні п'ять років в Україні, на фоні постійного природного скорочення населення, зменшення кількості осіб майже у всіх вікових групах, група людей 65 років і старше, щорічно збільшується. У 2007 році частка людей у віці 65 років і старше складає 16,3%.

Таблиця 3

Розподіл населення за віком на початок 2007 року (тис. осіб)

Можна прогнозувати, що наслідки демографічного «провалу» у воєнні та перші післявоєнні роки тимчасово стримають ріст показників старшої групи з 2007 року по 2014 рік, але частка людей старше 60 років все одно буде зростати.

На відміну від Європейських країн, що мають низький показник народжуваності, але високий показник тривалості життя, в Україні низька народжуваність, низька тривалість життя та висока смертність, роблять наслідки депопуляції вкрай глибокими та трагічними.

В демографічному плані депопуляція означає самогубство населення, зникання нації та її культури.

Економічні наслідки депопуляції зв'язані насамперед з абсолютним скороченням робочої сили, того трудового потенціалу, що суспільство може використати у виробництві й економічній активності взагалі. Це може привести до вповільнення економічного росту, звуження можливостей технічного рівня виробництва й появи нових технологій.

Яцемирська Р.С., Хохлова Л.Н. найважливішою соціальною проблемою, пов'язану з постарінням населення, називають збільшення показника «демографічного навантаження», який характеризує відношення числа непрацездатного населення до працездатного. Відзначається, що при збільшенні пенсіонерів, збільшується оподаткування працюючого населення, зростає потреба в наданні більшої підтримки літнім людям з боку держави (виплати пенсій, надання медичного й соціального обслуговування). Катастрофічне зменшення працюючого населення навіть в економічно благополучних країнах збільшує ризик залишитись без належних пенсій та інших пільг людей літнього віку. Наприклад у Японії, у країні, рівень і тривалість життя в якій незрівнянно вище нашого, наднизька народжуваність змусила уряд піти на збільшення пенсійного віку до 70 років. Особливо критичним є положення літніх людей в країнах, які переживають економічні кризи, міжнаціональні конфлікти, війни [14,13-14].

Серед соціальних наслідків депопуляції, зі зниженням народжуваності, фахівці називають і таку проблему, як інфантилізація підростаючих поколінь. Звичайна в малодітних родинах гіперопіка над дітьми веде до того, що виховується егоцентрична, соціально некомпетентна особистість, замкнена тільки на власних інтересах, що не має почуття відповідальності, не здатна до самостійного прийняття рішень та їхньої реалізації [15,11].

При депопуляції характерним є зростання розриву між поколіннями у суспільстві. Підсилюються проблеми самотності літніх і старих людей, росте їхня відчуженість від більше молодих поколінь.

Депопуляція негативно впливає на здоров'я нації та сприяє підвищенню смертності. У цілому за 1989 2002 роки в Україні відбулось зниження середньої тривалості життя у чоловіків на 4,5 роки (61,7 роки), у жінок на 2,0 роки (73,3 роки). У порівнянні з Японією, де також спостерігається депопуляція, середня тривалість життя українських чоловіків на 16, а жінок на 12 років менша.

Аналізуючи данні державного комітету статистики України за січень-травень 2007 рік [16,13], можна зробити висновки, що серед причин смерті перше місце займають серцево-судинні хвороби (64% загальної кількості померлих), друге - новоутворення (11,3%), третє - зовнішні причини (8%). До зовнішніх причин належать нещасні випадки, убивства, самогубства.

Отже, найвищі показники смертності за перерахованими причинами, характеризують те, що населення країни не отримує достатнього медичного обслуговування, проживає в екологічно кризовій ситуації та має грандіозний соціальний стрес, що впливає на його фізичне та психічне здоров'я.

Зараз в усіх високорозвинених західних країнах і Японії спостерігається демографічне явище постаріння населення (збільшення кількості літніх людей в загальній структурі населення). Населення старіє, тому що народжуваність є низькою, але при цьому, завдяки покращенню рівня життя, якості харчування, досягненням медицини, різко знизилася смертність у похилому й старечому віці та зростає тривалість життя.

Таким чином, тенденція скорочення народжуваності, малодітність - не випадкове, не тимчасове явище, викликане якимись труднощами, недостачею матеріальних благ. Вона має об'єктивний, історичний характер, є породженням суспільного.

В Україні населення продовжує старіти, тому що народжуваність знижується, а смертність у літньому віці практично не зменшується, тривалість життя не підвищується, залишаючись катастрофічно низькою в порівнянні з усіма розвиненими й навіть деякими країнами, що розвиваються. «Омолодження населення» може наступити тільки при рості народжуваності, коли в структурі населення постійно буде збільшуватися як частка дітей до 15-літнього віку, так і частка працездатного населення за умови постійного підвищення добробуту загальної маси населення, підвищення доступності і якості медичного обслуговування, різних соціальних послуг і благ, зниження смертності, викликаної неприродними причинами.

В Україні спостерігається неоднорідний розподіл населення по вікових групах, чергування «багатолюдних» та «малолюдних» поколінь.

З 1991 року в Україні відбувається природне скорочення населення. В наступних роках масштаби скорочення зросли, і зараз щороку маємо загальне скорочення населення в межах 400 350 тис. чол. Загальний приріст населення почав скорочуватися ще на початку 60х років.

В Україні зростає частка населення у віці старшому за працездатний (за період з 1959 (13,5%) по 2004 (23,8%) роки вона майже подвоїлася, а питома вага дітей у віці до 16 років значно скоротилась. Щоправда, відсоток працездатного населення поки що не зазнав значних змін і у 2004 році таких осіб було 59,9%. Проте, це пов'язано з тим, що зараз у такому віці перебувають народжені за часів вже згадуваного «бебі буму», і тому скоро кількість населення працездатного віку теж почне скорочуватися.

Економічна або соціальна криза деякою мірою впливає на демографічну поведінку, але демографічна підсистема має захищеність від зовнішніх впливів. Тому немає прямої залежності між демографічною динамікою і погіршенням економічної й політичною кон'юнктури або покращенням зовнішніх умов за допомогою заходів пронаталістської демографічної політики. Демографічна поведінка людей залежить від інтегрального результату взаємодії багатьох зовнішніх факторів.

Демографічне старіння при переході до сучасного типу відтворення населення об'єктивний, історично обумовлений процес, його наслідки незворотні, і єдине, що можна і треба зробити, це усвідомити їх та враховувати у суспільній практиці [17,173].

Література

демографічний народжуваність старіння населення

1. Україна на шляху до десятої річниці Міжнародної конференції з проблем народонаселення і розвитку: Звіт. України. МОЗ України, Держкомстат України, Фонд народонаселення ООН в Україні. - Київ-2003 р.// www.unfpa.org.ua

2. Вишневский А. Демографическая реальность в свете теории и идеологии// Научные теории и географическая реальность. Четвертые Сократические чтения по географии. Сборник докладов / Под ред. В.А. Шупера. - М.: Эслан, 2004.

3. Народонаселение. Энциклопедический, словарь. - М.: Большая российская энциклопедия, 1994.

4. С. Кульчицький. Скільки нас загинуло від голодомору?// Дзеркало тижня. - №45(420), 23-29 листопада 2002.

5. А.Г. Волков. Перепись населения СССР 1937 года. История и материалы /Экспресс-информация. Серия «История статистики». Выпуск 3-5 (часть II). - М., 1990.

6. Волков А Как стало кривым зеркало общества // Мир России. - 1997. - №4.

7. Андреев Е.М., Дарский Л.Е., Харькова Т.Л. Демографическая история России: 1927-1959. - М., 1998.

8. Борисов В.А. Демография: Учебник для вузов. - М., 1999.

9. Итоги. Всесоюзной переписи. 1959 г. Украинская. ССР. - М., 1963.

10. Всесоюзная, перепись населения. СССР 1970 года // Википедия, http:// ru.wikipedia.org/.

11. Национальный состав населения. СССР. По данным Всесоюзной переписи населения 1989 г. - М., 1991.

12. Холостова Е.И. Социальная работа с пожилыми людьми: Учебное пособие. - М.: ИТК «Дашков и К», 2003.

13. Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Державний комітет статистики України// www.ukrcensus.gov.ua

14. Яцемирская Р.С., Хохлова Л.Н. Социально-демографическая ситуация в современной России // Проблемы старости: духовные, медицинские и социальные аспекты: Сб. трудов / Под ред. А.В. Флинта. - М.: Свято-Дмитриевское училище сестер милосердия, 2003.

15. Бестужев-Лада И.В. Депопуляция: социальные проблемы// Демографические проблемы и семейная политика: региональные проблемы. Материалы научно-практической конференции (Липецк, сентябрь 1999 года) / Отв. ред. А.И. Антонов, В.М. Медков. - М., 1999.

16. Демографічна ситуація, в Україні у січні-травні 2007 року. - Експрес-інформація від 16.07.2007 р., №174. - Держкомстат України.

17. Вишневский А.Г. Демографическая революция. М., 1976.

Размещено на Allbest.ru