Субстратний рівень інтересів народу: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Субстратний рівень інтересів народу: соціально-філософський аналіз

Дубінін В.В

Наукові розвідки стосовно проблематики інтересів народу потребують необхідності з'ясування субстратного рівня інтересів народу. Перш за все, треба визначитись з поняттями «субстрат» та «субстратний рівень інтересів народу», а потім розглянути зміст субстратного рівня інтересів народу.

Субстрат (від лат. substratum - підстилка) за Арістотелем, єдине начало, першооснова всього сущого, причина змін, початок руху [1,72]. У розвиток наведених положень можна привести ще такі висловлювання Стагірита: субстрат в одному значенні є матерія, в другому - форма, а в третьому - те, що складається із цих речей [1,189]. А це в загальних рисах сутність. Субстрат людини, за Арістотелем, складають його тіло і душа. Субстрати розвиваються, оскільки вони або протилежні один одному, або займають проміжне положення [1,244,295]. Субстрат не тільки одиничне, а й множинне явище [1,356]. У сучасному розумінні субстрат становить загальну, єдину основу різноманітних явищ, основу спільності або подібності однорідних явищ. В якості субстрату розглядаються певні речовини або предмети. Субстрат - це живильна речовина, на якій розвиваються мікроорганізми, а також речовина, на яку діє фермент. Субстратом називаються ще факти і явища в поширеній на якійсь території мові, що походить з іншої мови, яка була раніше поширена на цій території, але потім зникла [2,643].

Ще одне значення терміну субстрату пов'язане безпосередньо з поняттям етнічного субстрату, було започатковано Л.М.Гумильовим. Етнічний субстрат, за Л.М.Гумильовим, позначає певну сукупність етносів, які розглядаються базовими для утворення нового етносу внаслідок пасіонарного поштовху. Майже всі сучасні народи виникли із етнічно неоднорідногосубстрату. Разом з тим етнічний субстрат зберігає свої погляди і звичаї, впливаючи на формування ментальності нового етносу [3,568-569].

З'ясувавши епістепологічне значення «субстрат», ми відчуваємо, що поняття «субстрат» познаає першооснову розвитку всього існуючого і в цьому контексті знаходиться близько до поняття сукбстанції. Але було б необачно ставити знак тотожності між ними, оскільки поняття субстанції включає до себе зміст поняття субстрату і окрім цього виконує функцію рушійної сили всього існуючого.

Отже, субстрат - це жива речовина, завдяки якій розвиваються не тільки мікроорганізми, а й макроорганізми, до яких зараховуються не тільки певні нації та народи, а й усе людство у сукупності його етнічних та расових спільнот. Субстратні інтереси народу стосуються його живильних основ, в якості яких ми розглядаємо літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу, соціосферу і, врешті-решт, ноосферу. Коротко кажучи, йдеться про природу, суспільство і духовність, які своїм розвитком детермінують етногенез взагалі і зокрема, розвиток інтересів народу. Разом з тим суб- стратний рівень підрозділюється на об'єктивовані та суб'єктивовані явища і процеси. Перші становлять загальну як пасивну (лютосфера, гідросфера, атмосфера та біосфера), так і активну (соціосфера та ноосфера) основи інтересів народу.

У цьому зв'язку варто звернути увагу на поняття «об'єктивне» та «об'єктивоване», «суб'єктивне» та «суб'єктивоване». Об'єктивне є все, що виникає, функціонує і розвивається незалежно від свідомості. Об'єктивоване, відповідно, є те, що, по-перше, характеризується якостями об'єктивного, по-друге, породжене об'єктивними явищами та процесами.

Суб'єктивне - те, що складається, проходячи через свідомість суб'єкта. Суб'єктивоване, по-перше, є складовою частиною суб'єктивного, по-друге, характеризується якостями суб'єктивного.

Отже, об'єктивовані явища ми розглядаємо як такі, що виникают, функціонують і розвиваються до і незалежно від свідомості людини та людства. Народ як природне явище виникає внаслідок певних літосферних, гідросферних, атмосферних та біосферних умов. Ці умови з'являються відповідними причинами, джерелами та факторами, що сприяли виникненню, функціонуванню, розвитку, старінню та відмиранню народів. Без наявності цих умов життя на Землі було б неможливе. Це стало можливим тому, що наша планета перебуває на найбільш оптимальній віддалі від Сонця - 150 млн. км.

Від особливостей природного середовища залежить напрям діяльності людей. Досліджуючи людську історію з кам'яного віку, можна побачити, що людина завжди прагнула до покращення свого життя, переходила від простого збиральництва та полювання до більш розвинених видів господарської дільності. Якщо у поліеліті усе населення Землі займалося саме збиранням дарів природи, то потім спостерігається прогрес у розвитку форм господарювання. Там, де не було природних умов до приручення худоби та птиці, освоєння земельних угідь, там люди і по сьогодення займаються збиральництвом та полюванням (деякі етноси Африки та Австралії).

Були і залишаються народи, які завжди бажали підкорити собі інші народи, заволодіти їхнім майном та родючими землями. А це формувало насильницьку войовничу рису таких народів і відповідні інтереси. А ті спільності людей, які мешкали на родючих землях, обробляли їх і ставилися до землі, як до матері, завжди були миролюбними та свободолюбивими. Вони самовіданно захищали себе, бо найвищою цінністю для них була свобода, а неволя - гірше смерті.

До активних об'єктивованих субстратних явищ та процесів належить соціосфера та ноосфера. У царинні соціосфери важливу роль у формуванні народу відіграють кровно-родинні відносини, бо саме у таких людей формуються спільні звичаї, традиції, культура, мова та відповідні інтереси. Треба зазначити, що кровно-родинні відносини є проявом лібідозної енергії, яка становить один із різновидів енергії взагалі, яка є проявом енергії Землі та Космосу. Енергія (від грец. - діяльність) - загальна міра всіх форм руху матерії [2,251]. Існує безліч форм енергії. це, перш за все, енергія корисних копалин Землі у вигляді вугілля, нафти, газу; по-друге, енергія різноманітних форм руху гідросфери, атмосфери, енергії рослинних та тваринних організмів; по-третє, енергія механічного, фізичного, хімічного та інших форм природного руху. Енергія проявляється в економічних зв'язках і стосунках, політичних, спортивних, науково-технічних та інших. Із сказаного випливає висновок стосовно того, що не можна все розмаїття енергії зводити виключно до лібідозної енергії, як це робив

З.Фрейд. У стародавні часи шлюбні відносини регулювалися законами ендогамії та екзогамії. Закон ендогамії - це звичаєвий закон, у відповідності з яким дозволялися шлюби лише між особами однієї етнічної групи. Згодом, коли обмежені родом шлюбні зв'язки і відношення вичерпали себе і виникла загроза для людського роду, закон ендогамії змінюється на закон екзогамії - звичаєвий закон в первісному суспільстві, за яким заборонялися шлюбні зв'язки в середині роду і дозволялося вступати в шлюбні відносини з членами сусідніх етнічних спільнот.

До соціальних факторів виникнення і розвитку інтересів народу належить пасіонарність і компліментарність. Категорія пасіонарності характерізує рівень гентичної активності народу. До механізму пасіонар- ності відносять пасіонарне поле, пасіонарну індукцію. Поняття пасіонарної індукції позначає явище трансформації поведінки гармонійних осіб. Пасіонарним полем позначають природний і соціальний простір, на якому діє енергія пасіонарних особистостей як під впливом пасіонаріїв, так і в їх відсутності. Пасіонарії виступають носіями високої продуктивної діяльності і прискорюють етнічні процеси. Пасіонарність є таке явище, яке внаслідок своєї суперечливої природи розглядається як джерело виникнення і розвитку народу. Це джерело є біологічна та хімічна активність. Але цього ндостатньо. Тут має місце збіг множини умов, які носять системний характер. Маються на увазі географічні широти, клімат, форми господарювання, культурні традиції, котрі існують як умови і як препони, які пасіонарний імпульс руйнує. Саме біологічна та хімічна форми руху всесвіту породжують як окремих людей, так і різні їх спільності. Звичайно, в першу чергу такими спільностями з'являються роди, зв'язки і відносини між людьми за кровною спорідненістю. Іншими етносами, які виникли внаслідок еволюційного розвитку людства, з'являються племена, нації та народи. Не будемо зараз говорити про те, чим ці етнічні спільноти відрізняються одне від одного. Загостримо нашу увагу на тому, що становить єдину основу, причину та механізм їх розвитку.

Пасіонарність як будь-яке явище має початок, тобто пасіонарний поштовх, акматичну та інерційну фази, надлом і фазу занепаду. Пасіонарний поштовх є мікромутація, яка викликає появу пасіонарної ознаки в популяції і яка призводить до появи нових етнічних систем в тих чи інших регіонах, виникаючи, як завжди, внаслідок внутрішніх процесів розвитку етносів. Але буває, що пасіонарність імпортується шляхом контактів із сусідами [4,93]. Пасіонарний поштовх - таке ж явище природи як посуха чи повінь. До пасіонарних поштовхів належать мутації, які відбуваються час від часу на всій поверхні Землі. Це відбувається в залежності від різноманітних історико-географічних ситьуацій в регуонах, зачеплених поштовхом [4,260]. Частіше за все пасіонарний генофонд передається по материнській лінії, а розтрачується найчастіше забіякуватими чоловіками

Компліментарність є відчуття підсвідомої симпатії (позитивна компліментарність) або антипатії (негативна компліментарність) членів етнічних колективів, завдяки чому вони діляться на «своїх» та «чужих».

Явище компліментарності знаходиться в основі етнічного поділу людей, оскільки поява будь-якого етносу супроводжується утворенням груп людей (консорцій), об'єднаних взаємною симпатією, що дозволяє цим людям підтримувати постійні взаємовідношення та виробляти загальну лінію поведінки. На рівні етносу та суперетносу явище компліментарності проявляється ще більш яскраво: хоча окремі представники чужого етносу можуть викликати особисту симпатію, увесь цей етнос відчувається як дещо чуже. Так, оскільки в більшості випадків шлюби заключаються виходячи із взаємної симпатії майбутнього подружжя, компліментарність в етнічній системі породжує явище ендогамії, де виконує важливу функцію стабільності будь-якого етносу (вірогідність укладання шлюбу з членами своєї етнічної спільності завжди вища, ніж з членами іншої спільності, навіть у дуже поліетнічному середовищі; у гіршому випадку етнос розчиниться серед інших за декілька поколінь). За етнічних контактів позитивна компліментарність етнічних систем може привести їх до симбіозу або злиття з утворенням нової цілісності, а негативна компліментарність - до химери з усіма негативними наслідками такого контакту. Про глибокі психологічні основи компліментарності свідчить явище ностальгії. Подібно іншим етнічним явищам компліментарність розглядається як явище статичне і вірогідне (тобто на індивідуальному рівні можливі будь-які випадки відхилення від закономірності але за умов підвищення рангу етнічної системи закономірність діє більш чітко) [3,526].

До об'єктивованого субстратного рівня інтересів народу належить таке явище як розподіл праці в етнічних колективах.

Ще у первісному суспільстві існував так званий розподіл праці, коли чоловіки ходили на полювання, а жінки займалися разом з дітьми збиранням рослин та ягід. Це дуже простий приклад розподілу праці між жінками та чоловіками. Тепер розподіл праці має дуже складний характер, бо жінки прагнуть до емансипації, до рівних прав з чоловіками. Ми не проти рівних прав, але вважаємо, що жінка не може, навіть не повинна бути шахтарем або ж вантажником. У кожного є своє місце, призначення і деякі сфери, куди не можна втручатись. Жінка, як прийнято, повинна займатися справами по дому, дітьми. І все це не так легко, як дехто вважає. Правда, є жінки, які блискавично виконують не тільки свої природні функції, але й справно керують трудовими коллективами і т.ін. Звичайно, це пасіонарні особистості. Але в суспільстві переважають гомеостатичні особистості як чоловічої, так і жіночої статі.

Розподіл праці є також між батьками та дітьми, бо деяку роботу діти не можуть виконувати. Але діти мають працювати, тобто робити все, що у їхніх силах. Взагалі, все це нагадує колообіг, коли батьки забезпечують, ставлять на ноги своїх дітей. Але проходить час і діти стають дорослими, самостійними і тепер вони допомагають своїм батькам.

Також існує розподіл на матеріальне і духовне виробництво, між підприємствами, між народами тощо.

Розподіл праці дає змогу людям знайти своє місце у цьому працюючому світі. І хоча на перший погляд здається, що це відокремлює людей - це не так. Адже всіх людей об'єднує єдина спільна справа - виживання у гармонії та боротьбі із силами природи та розв'язання проблем власне суспільного життя.

Розподіл праці в XIV - ХХ ст. значно збільшив випуск товарів, поліпшив їх якість, різноманітність. Завдяки НТП покращилися умови праці, життя. З'явилася змога оволодіти космосом, робити нові літаки, кораблі, двигуни, системи керування, сучасну військову техніку та інше. 3авдяки НТП стало можливо лікувати різні захворювання, які раніше вважалися не вилікуваними. Вважаємо, що саме розподіл праці привів до розпаду чи деформації первісного ладу та формування нового, більш досконалого. Раніше праця мала колективний характер, але з плином часу виникає потреба у розподілі між чоловіками та жінками, дітьми та батьками. Це прискорювало процес розвитку. Стали розрізняти матеріальну та духовну працю. Кожен член суспільства нібито мав свою нішу, але в той же час він не міг існувати окремо від інших людей, бо пов'язаний з ними через обмін результатами праці, через релігійні та духовні відносини. Отже, якщо з першого розподіл праці мав відокремити людей одне від одного, розділити їх, то насправді він, навпаки, згуртував, об'єднав їх.

Однією із сфер існування народу є суспільне середовище, в якому відносини між особами характеризуються більш за все формами власності.

Існує широке різноманіття форм власності:

а) групова, колективна;

б) приватна власність, як зосереджеиня засобів виробиицтва в межах малочисленої групи людей;

в) державна, власність, суб'єктом якої є держава;

г) особиста власність - власність окремого індивіда;

д) суспільна власність - яка належить суспільству.

За етнічною ознакою до форм власності варто віднести ще: родинну, племінну, національну та народну, а також транснаціональну тощо.

Кожна форма власності має свої переваги і недоліки, впливаючи на розвиток суспільства, визнаючи інтереси народу, які знаходяться під впливом багатьох інших факторів.

До активних об'єктивованих субстратних явищ і процесів належить світогляд і його історичні типи: міфологія, релігія та філософія.

Світогляд - це система раціональних та ірраціональних поглядів і уявлень про навколишній видимий і невидимий світ, а також місце людини в ньому. Як бачимо, світогляд є протиріччя, складовими частинами якого виступають, з одного боку, раціональні погляди і уявлення, а з іншого ірраціональні. До раціональних поглядів і уявлень належить наукова інформація, тобто погляди і уявлення, які грунтуються на терезах розуму. Сюди належить інформація, яка виникає і розвивається в природознавстві та суспільствознавстві, тобто інформація, яку можна безпосередньо побачити, відчути, перевірити. До ірраціональних поглядів і уявлень належить інформація, яка грунтується, по-перше, на почуттях і емоціях, по-друге, на вірі у надприродні основи і рушійні сили усього існуючого.

Відомі три історичні типи світогляду: міфологія, релігія та філософія. Ще в давні часи світогляд формувався в етнічних групах. Саме тоді з'являються міфологічні образи: віра людей в якісь надприродні сили, поклоніння богам, яких вигадували заради самоствердження охорони житла, здоров'я всієї родини. А якщо все ж щось траплялося, вони винили себе за те, що чимось не вгодили Богові.

Основи етнічного світогляду людина отримує у ранньому дитинстві з народними казками, бо в них відображена доля, погляди, прагнення почуття народу, взагалі повна його характеристика у найбільш простіму вигляді.

Світогляд - це духовний каркас структури особистості, класу, нації, суспільства або людства. Наявність світогляду - показник зрілості не тільки особистості, а й соціальних груп, політичних партій тощо. Світогляд складається під впливом природних і соціальних факторів виховання й освіти. Врешті-решт критеріем світоглядної зрілості людини виступають її вчинки й праця.

Отже, з давніх давен людина намагається зрозуміти все, що її оточує. Питаючи себе: «Чому це так, а не інакше? Навіщо мені життя? Чому йде дощ або сніг? Чому рослини ростуть? Для чого тварини живуть?» тощо. Відповідь на раціональному рівні дати було дуже важко внаслідок відсутності наук про природу і суспільство. Не знаходячи раціональної відповіді на питання, людина пояснює все впливом того, що не піддається розумінню, чимось таким, що знаходиться за межами всього існуючого і недосяжне людським розумом.

Міфологія як історичний тип світогляду зародилася у стародавні часи. Людина завжди прагнула знайти пояснення витоків свого існування. Спостерігаючи за природою, за навколишнім світом, люди складали міфи. Міф є ілюзорне відображення якихось подій, явищ, процесів навколишнього середовища.

Міфологія є вчення про міфи, їх роль і значення у житті людей. Міфи об'єднують людей. На основі міфів побудовані наші уявлення про існування Бога, душі, роду та іншого. Про таких відомих персонажів як Геркулес, Прометей, Гефест, Ілля Муромець та ін. нам відомо із міфів. Міфи є народними, їх передають в усній формі від покоління до покоління. Зараз ми вже можемо читати ці оповідання в книжках. Різні міфологічні уявлення які передавалися від покоління до покоління, несли якийсь уявний зв'язок, що поєднував усі ці покоління у щось ціле - етнос. Людині з дитинства наказували, що треба, а чого не слід робити, у що вірити, як ставитись до певних природних явищ, і у окремих етносів це речі різні. Тому формується різний менталітет націй, бо кожному етносу притаманні свої якості .

Різні народи мали свої міфи, своїх богів, тотемів чи духів, вірування кожного етносу своєрідні, неповторні, зрозумілі всім їм і це об'єднувало людей, бо такі казки мали певну провідну ідею про щасливе безтурботне житія у потойбічному світі, близькому до життя богів. З часом, роблячи відкриття і знаходячи прості земні рішення раніше незрозумілим явищам (наприклад, дощу, зіркам, снігу, вітру, сонцю. хворобам і т. ін.), міфологія поступово вдосконалюється і переростає в релігію, визнаючи єдиного Боготворця Бсесвіту і людини, що керує змістом і значенням життя. Але знов таки для різних спільнот існують свої вірування, що складаються під впливом минулих міфологічних уявлень, зумовлюючих культурні традиції, моральні та духовні цінності в знатті людей. Для кожного з'являється своя головна мета - досягнення нірвани, потрапляння в рай - яка втілюється в житгя після смерті, якщо людина буде жити за правовірними канонами. Ці канони не лише ставлять людські відносини, їх поведінку, моральні й духовні цінності на високий щабель розвитку - завдяки ним розвивалась культура народів, розвивались вони самі, та ще більше єднались задля досягнення певної мети. У наш час залишаються відкритими вічні питання, на які не має чіткої відповіді, наприклад: з чого почалось створення Всесвіту і чи був початок взагалі? Чи є щось поза Всесвітом, чи він скінчений чи нескінченний? Навіщо людям життя? Чи є душа у людини і, що нас чекає після смерті? і т. ін. Хтось вірить у Бога чи якийсь інший несвідомий початок, ідею (ідеалісти); хтось намагається пояснити все науково (матеріалісти), у кожного свої докази і підходи. У кожного свої філософські погляди і уявлення, за допомогою яких люди намагаються розібратися в цих, як нам здасться, складних, найголовніших питаннях, не витіснивши собою релігію, але зайнявши в людському житгі вільне місце і сприяючи подальшому розвиткові людей і націй, розвиткові їх духовності та свідомості, залишаючи у якості звичаїв ті високі моральні засади, що зародилися і розвилися тисячолітгями і допомагають у житгі та розвитку людства, зберігаючи мир, добро, розумінні терпіння... Як нам здається, все це закладено в нас, перейшовши в процесі розвитку в підсвідоме і керує нами в буденному житті коли і вже не замислюємося над ним, не вдаємось до фундаментальних понять. Це стало невід'ємною частиною людини, її душею.

Міфологія є історичний світогляд, тобто вона репрезентує один із варіантів вирішення питання про те, що становить основу і рушійну силу Всесвіту. У надрах міфологічного осягнення існують анімістичні уявлення про основи і рушійні сили розвитку всього існуючого. Анімізм є вчення про наявність душі у кожному предметі, яві чи процесі. Усе має свою душу, тобто основну рушійну силу. Анімістична традиція чітко простежується в усній народній творчості будь якого народу. Анімістичне ставлення до природи зігріває душу, споріднює людей з флорою та фауною. Другою формою міфологічного ставлення до світу є тотемізм, у відповідності з яким все, що існуе, має едину рушійну силу у душі надто великої, сильної рослини чи тварини. Предмети тотему у одних народів вживаються в їжу, у інших, навпаки, у заборону на її вживання. У випадках, коли людина звергаеться до свого тотему і отримуе від нього допомогу, вона її славить, оспівує. І, навпаки, коли предмет «тотему» не виправдав сподівань, його ганьблять, торгують. Третьою формою міфологічного сприйняття світу є фетишизм як вчення про надзвичайну роль у житті людей тих чи тих предметів і явищ природи, суспільства чи духовності. Фетишистська традиція простежується у різноманітних повір'ях, у прикметах, пов'язаних з прогнозуваннях добрих чи недобрих наслідків.

Другий історичний тип світогляду - релігія - це фантастичнее відображення в душах людей інформації про навколишне середовище. Релігію можна розглядати як систему раціональних та ірраціональних поглядів і уявлень про едині джерела розвитку природи, сусшльства і духовності. У_релігійній інформаційній системі переваги надається вірі у трансцендентні та трансцендентальні речі, тобто вірі в існування найвищих енергетичних основ і рушійних сил розвитку всесвіту, який неможливо сприйняти почуттями та розумом. В них можна тільки вірити. Релігійна віра має дуже велику силу. Через релігію впливають на душевний стан людини. У цьому значенні релігія є знаряддя впливу, управління людьми.

У релігії знаходять відображення духовні принципи кожного етносу. Дуже великий вплив на релігійні уявлення людини має загально прийнята релігія країни. Якщо більшість етнічних одиниць вірить у щось єдине, то у окремої людини є два шляхи:

1) або обрати загальну релігію своєю і тоді змішатися з іншими одиницями етносу;

2) або своєю релігією обрати якусь іншу і це може привести до непередбачених наслідків, а саме:

а) або людину змусять приєднатися до домінуючої релігії;

б) або її змусять покинути рідний ландшафт і втекти на чужину, бо більшість сприйме нову релігію як більш конструктивну і оптимальну, що відбудеться не відразу (через роки, десятиліття, а, можливо, і століття).

Однією з найважливіших причин, яка є поштовхом до подальшого розвитку етносу є ідея. Серед них особливого значення надається ідеї існування Бога. Монотеістична релігія завжди відігравала суттеву роль у розвитку етносу. Вона здатна об'єднати у духовному плані окремі етноси, тобто виконує функцію інтегрування різних народів у певну цілісність. Із прийняттям якимось етносом нової для нього релігії, він все одно вносить до неї певні зміни, які властиві його менталітету, історії, звичаям, і тому у двох різних етносів, які сповідують одну релігію, ця релігія чимось відрізняється. Релігійні, як і міфологічні уявлення переповненні суперечностями, часто зустрічаються неточності, неузгодженість сюжетів. Разом з тим в цих творах є спільні ідеї стосовно того, якою має бути людина, на що вона здатна і що повинна робити.

Існує чимало релігій. Деякі народи були язичниками, тобто вірили в існування багатьох богів, безлічі енергетичних начал; добрих і злих. Потім розробляли концепції про єдине добродійне начало, яке не було причиною зла. З'явилися християнство та іслам. Звісна річ, що світогляд прихильників кожної релігії істотно відрізнявся. Отже і етнос, який сформувався, а потім розвивався під впливом тієї чи іншої релігії, мав суттєві відмінності від інших. Час йшов, релігії змінювалися, об'єднувались, корегувались. Разом з ними змінювалися і люди, як складова частина етносу. У сучасному світі однією із духовних ознак нації є належність її світових релігій. Кожна із них ставить за основу любов до ближнього та до навколишнього світу, що дозволяло б гармонійно розвиватися особистості.

Третій тип світогляду - філософія, що уявляє собою систему раціональних та ірраціональних поглядів і уявлень стосовно головних тенденцій і закономірностей розвитку природи, суспільства і духовності. У цьому значенні вона має істотний вплив на розвиток етносу. Як відомо, вона зародилась у античні часи, коли теоретичне мислення стало професійним заняттям звільнених від тяжкої фізичної праці людей, які були незгодні з міфологічним поясненням життя на Землі. Вони пішли від міфу до логосу. Кожний окремий філософ знаходив свою істину і доносив її до людей. Погоджуватися з нею чи ні - це вже особиста справа кожного. Але все ж таки монополія домінуючого сприйняття оточуючого світу як божого дару похитнулась. Етноси під впливом цього відчули внутрішні зміни, які з часом ставали все більше і більше помітними.

Можна сказати, що філософія є синтезом міфології, релігії та науки. У той же час вона є якоюсь окремою частиною, яка не входить ні в які інші типи світогляду. В філософії відображені розділи, які стосуються природознавчих та суспільствознавчих наук, тенденцій їх розвитку.

В філософії все розглядається з рівних боків, розглядаються всі можливі підходи до певного питання. Філософію представляють науковці всього світу. У кожній країні філософські питания розглядають по-різному і обмін думками дає можливість побачити всю красу розмаїття філософії, що в свою чергу сприяє розвитку міжетнічних зв'язків і відносин. У самому терміні «філософія» («любов до мудрості») має місце суперечливе поєднания думки та почуття. Філософія є пізнання людини у світі та світа у людині. Людина здійснює спробу пояснити незрозуміле не за допомогою «вищих сил», а за допомогою розуму. Отже, людина почала замислюватися над загальними проблемами Всесвіту. Життя окремої людини теж займало розум людини. Але, знову ж таки Всесвіт і Людина цікавлять філософію не у повному їх обсязі, а тільки з боку головних закономірностей їх розвитку. Те ж саме стосується і суспільства.

Отже, філософія є найінтелектуальнішою формою світогляду. В ній відображаються погляди і прагнения народу, але на відміну від інших світоглядних форм, аналізуються причини та наслідки, зміст і форма, сутність і явище, можливість і дійсність тих чи тих подій, джерела, механізми та траекторії, тобто майбутній стан речей, знаходяться компромісні рішення існуючих проблем.

Об'єктивний світ та суспільне буття відображаються у свідомості людей і існують у певних формах суспільної свідомості: економічній, політичній, правовій, етичній, естетичній та ін. Ці форми свідомості відображають різні ділянки та сторони дійсності. Так, політичні ідеї відображають відносини між класами, націями та державами, а також окремими людьми з питань боротьби за владу, її утримання та користування нею. Ці ідеї слугують основою політичних програм, заяв та обіцянок різних партій, соціальних груп тощо.

Однією з найважливіших форм суспільної свідомості є економічна свідомість. Економічне становище людини, її добробут сильно впливають на формування духовних цінностей. Але немає чітких характеристик для людини чи етносу економічно влаштованих і не влаштованих. Іноді економічна влаштованість сприяє духовному розвиткові людини, формуванню більш високих моральних цінностей, а іноді навпаки. Така ж ситуація існує і для економічно невлаштованої людини з низьким рівнем добробуту. Таке становище зумовлюе початковий рівень моральних цінностей. Як відомо, розвиток економіки йде безперервно і під її впливом розвивається етнос. Якщо народ усвідомлює своє економічне домінування над іншими народами - це є великим стимулом для його подальшого розвитку, і в той же час якщо якийсь народ усвідомлює свою відсталість і бачить досягнення іншого - це є також гарним поштовхом для розвитку. Також етноси справляють вплив один на одного саме через економічні зв'язки, які з часом стають все більш міцними.

Значну роль у етнічному розвитку економічного фактору не можна перебільшувати. Його треба розглядати на рівні з іншими - політичним, релігійним та ін. Істинну картину дає лише багатофакторний аналіз.

Духовні чинники зумовлюють розвиток економіки не менше, ніж економіка розвиток духу. Те ж сааме стосується політики й культури, освіти й релігії, боротьби суспільних класів та їх ідеальних домагань.

Політична свідомість виникла як відповідь на потребу в осмисленні таких явищ як держава і державна влада. Вона і в наш час є відображенням економічних та інших суспільних стосунків між класами, різними верствами населения стосовно державної влади. Політика, політичні відносини - це перш за все відносини між великими групами людей, класами, націями тощо у боротьбі за владу, за перевагу в суспільстві. Політика є концентрований вираз економіки і не тільки економіки. Політична свідомість є відображення в думках і чуттях людей їхнього політичного буття, яке тісно пов'язане з економічним буттям. Політична свідомість породжується усією сукупністю суспільних відносин і насамперед, економічних. Економічні інтереси виступають часто-густо причиною політичних дій. В політиці визначне місце займає влада, заради якої точиться політична боротьба, виникає еліта, тобто кращі та гірші - простий народ. Під впливом цієї боротьби формуютьс політичні інтереси етносу, психіка людей. Політологія як наука про політику, дозволяє краще зрозуміти політичні явища і процеси, знайти себе у політичному просторі.

Правова форма суспільної свідомості знайшла своє відбиття у правових нормах і законах, за допомогою яких люди намагаються усунути хаос і навести порядок у суспільному житті. Правова свідомість - це одна із форм суспільної свідомості, в якій відображаються знаний і оцінка прийнятих юридичних законів, нормативів діяльності різних суб'єктів права. Право - це сукупність обов'язків, правил поведінки людей в суспільстві. Право - це воля певного суспільного суб'єкту, що має статус закону. Завдяки правовим нормам є можливість дотримання громадського спокою, меж можливого. Дозволяється робити все, що не забороняється законом.

Отже, крім політичних і економічних, в суспільстві існують і правові стосунки, завдяки яким люди намагаються захистити себе, свою сім'ю, своє майно, тощо якщо всі люди будуть жити за одними загальними законами, ретельно виконувати їх, то мир і спокій в етнічних спільнотах будуть забезпечені. Але для цього потрібна правова освіченість населення, її духовна розвиненість. Адже, чим більше розвинений етнос духовно, тим краще в ньому громадянину, тим краще громадяни виконують свої обов'язки і користуються правами.

В житті людини з самого її народження йдуть поруч етичні уявлення. Вони передаються дітям від батьків, удосконалюються роками. Кожна людина має бути чесною, доброю, допомагати людям. Тоді наше життя стане кращим. Тому можна вважати, що мораль - це сукупна свідомість будь-якого етносу. Нам також відомо, що моральна і політична свідомість часом не уживаються, часто-густо вступають у суперечливі відносини.

Моральна форма свідомості виявляється в існуючих моральних нормах, правилах поведінки тощо. Вважаємо, що мораль потрібна у житті суспільства та етносу. Вона повинна відбиватися не на папері, а у свідомості людини. Людина повинна чітко визначити свої цілі та засоби їх досягнення; не порушуючи моральні норми суспільства, в якому вона живе. Моральна свідомість є основною складовою частиною духовності. Духовність і мораль - це, за великим рахунком, слова-синоніми, бо коли про людину говорять, що вона високодуховна, то мають на увазі що в неї дуже розвинені моральні якості.

На відміну від правових норм, норми і правила моралі не записані в законах, але підтримуються силою суспільної думки, звичаїв, виховання, силою внутрішніх поглядів людини. Вони визначають ставлення людини до суспільства, до інших народів, до родини і інших людей. Мораль впливає на всі боки суспільного життя. Мораль підрозділяється на індивідуальну, корпоративну, класову, національну, вселюдську. Кожна форма моралі має певну сукупність недоліків і переваг, у порівнянні із загальнолюдськими цінностями.

Естетична свідомість - це саме та основа, що забезпечує гармонійну єдність та внутрішній взаємозв'язок різних виявів духовного життя, людини і суспільства в цілому. Саме на цій основі виникає наука і мистецтво, за, допомогою яких одні люди викладають свій внутрішній духовний світ, таланти, а інші удосконалюють їх. За рівнем культури мистецтва можна говорити про суспільство: чим вільніше І різноманітніше духовне життя суспільства, тим природніше і органічніше воно розвивається.

Естетика (чуттєве сприйняття) - наука про закономірності естетичного освоєння людиною світу, про сутність і форми творчої діяльності за законами краси. Усі сприйняття людиною світу побудовані на чуттєвих сприйняттях нею світу. Усі стосунки - економічні, політичні, правові тощо - насиченні насамперед чуттєвим сприйняттям людиною світу. Естетична суспільна свідомість етносу виникає з його моральності. Естетика - це норми поведінки, моральні та етичні правила, що є загальноприйнятими у суспільстві, а отже це складова частина етносу як духовного явища.

До об'єктивованих субстратних елементів інтересів народу належить мова титульної нації. Не можна сказати, що вона уявляє собою якийсь моноліт, оскільки на неї впливають мови субетнічних структур народу, а також мови інших сусідніх народів. Але незважаючи на ці та інші явища мова провідної нації залишається субстратною, тобто в глибинні непорушною. До активних об'єктивованих субстратних властивостей народу належить ще ментальність, тобто духовна квінтесенція народу.

Ментальність є не що інше як особливий психічний склад і світогляд людей, які входять до тієї чи іншої етнічної цілісності. Ментальність уявляється у вигляді ієрархії ідей, переконань, уявлень про світ, смаків, культурних канонів, способі висловлення думок, є сутнісною частиною етнічної традиції. Етнічна традиція - ієрархія стереотипів та правил поведінки, культурних канонів, політичних, господарських форм, світоглядних настанов, що характерні для певного етносу, передаються від покоління до покоління. Накопиченою етнічною традицією, по суті справи, і визначається своєрідність кожного етносу, його місце в ряді з іншими народами. Етнічна традиція закладається в період молодості етносу, коли він активно виробляє адаптивні навички. Етнічна традиція може бути порушена у випадку, якщо етнос стає жертвою химери, тобто за умов негативного етнічного контакту. За нормальних умов розвитку етносу етнічна традиція, досягнувши найбільшого розквіту і своєрідності, потім починає спрощуватися і зникати синхронно з упадком і зникненням самого етносу. Однак багато її елементів можуть перехопити до інших молодих етносів, які активно засвоюють і переробляють ці елементи. Так, канони мистецтва епохи елінізму перейшли після погибелі самої античної цивилізації до безлічі нових етносів і живуть по сьогоднішній день. Багатющі культурні традиціі старослов'янського та візантійського етносів були сприйняті та розвинуті російським суперетносом. Таким чином, етнічна традиція будь-якого етносу не створюється на порожньому місці, а виникає як органічне сполучення от передуючих елементів та принципово нових рис.

Ментальність формується впродовж етногенезу (в тому числі під впливом етнічних контактів). 3 підвищенням рангу тієї чи тієї етнічної системи ментальність проявляється все більш яскраво: якщо на рівні консолідації (конвікції) специфіка ментальності не завжди помітна, то в суперетнічній цілісності вона виступає на перший план. Тим більше, в суперетносі, де спостерігається різнорідність стереотипів поведінки, ментальність є основним консолідуючим фактором. Так, надто різнобарвний візантійський суперетнос об'єднувало православ'я (не тільки як релігія, але і як ментальність) - також, і російський суперетнос, що виник значно пізніше. Захід, який іменувався «християнським світом» тепер об'єднується «цивілізацією» і «прогресом», що відповідає психічному обрису сучасної західної людини. Однак в загальній суперетнічній ментальності уважний погляд завжди може виділити етнічні відмінності - «гострий галльський сенс» і «похмурий германський геній». Існують також субетнічні нюанси ментальності, наприклад, в Росії ХІХ ст. вони спостерігалися між дворянами, різночинною інтелігенцією, старообрядцями, православним духівництвом. Відмінності тут спостерігалися не тільки за стереотипами поведінки, але і за ментальністю [3,528].

Отже, йдеться про найхарактерніші найвиразніші духовні які проявляються на ірраціональному як емоційно-чуттєвому, так і трансцендентному (надчуттєвому і надрозумовому) рівнях. Ментальність простежується і на пасіонарному і на компліментарному як в пасіонарних проявах етнгосу, так і в компліментарних зв'язках і відносинах.

До суб'єктивованих субстратних елементів народу належать такі явища як: потреби, ідеали, цілі, цінності і, звичайно, інтереси. Причому ці явища є і атрибутивними характеристиками народу як провідної субстанції суспільно-історичного процесу.

Загальні визначення цих понять ми вже давали. Наразі сконцентруємо увагу саме на субстратній функції позначених понять. По-перше, варто звернути увагу на подвійну природу такого явища як потреби. Тут існує певна ієрархія потреб. Первинні, вторинні, третинні і т.п. Йдеться про так званні природні потреби. До них належать потреби і предметах споживання: їжі, одягу, взуття, будівлі тощо. Вторинні потреби виникають як основи первинних потреб, так і з урахуванням певних ідеалів етносу. Адже втілення певного ідеалу вже стає потребою подальшого розвитку людини, етнічної спільноти, народу. Потреби підрозділюються на відтворення людини, економічних, політичних, духовних умов її існування та розвитку. Якщо потреби можна скласифікувати на несвідому, свідомі та над-свідомі, то ідеали швидше за все підрозділюються на свідомі та над-свідомі. Ідеали мають включно суб'єктивне походження. До них належать явища і процеси, які існують тільки в уявленнях, мріях та сподіваннях народу.

Цілі народу - це природні, суспільні та духовні предмети, явища і процеси, яких народ прагне досягти. Цілі безпосередньо визначаються потребами та ідеалами і, врешті-решт, об'єктивованими субстратними предметами, явищами і процесами. Не варто випускати із поля зору, що потреби, ідеали ті цілі існують на всіх субетнічних рівнях народу, хоча ключове значення ці субстратні явища провідної нації. Це ж стосується і цінностей народу, до складу яких належать природні, суспільні та духовні предмети, явища і процеси, які мають першочергове значення в його життєдіяльності. До цінностей народу в конкретно-історичних умовах можуть бути зараховані його потреби, ідеали, цілі та інтереси стосовно предметів, явищ і процесів природного, суспільного та духовного походження.

Стосовно інтересів субстратного рівня інтересів народу треба зазначити, що вони становлять органічне сполучення об'єктивованих і суб'єктивованих явищ і процесів. Змістовним елементом субстратного рівня інтересів народу є ще скупність протиріч, які виникають, функціонують і розвиваються між об'єктивованими і суб'єктивованими явищами і процесами.

інтерес активність народ

Література

1. Аристотель. Сочинения в 4-х т. Т.1. - М.: «Мысль», 1975. - 550 с.

2. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. - К.: Гол.ред. УРЕ АН УРСР, 1875. - 776 с.

3. Гумилев Л.Н. Этносфера: история людей и история природы. - СПб.; «Издательский Дом «Кристалл»«, 2002. - 576 с.

4. Гумилев Л.Н. Тысячелетие вокруг Каспия. - М.: ТОО «Мишель и К0», 1993. - 334 с.

Размещено на Allbest.ru