Парадигмальна специфіка етнометодологічного напряму соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ національний УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

«Парадигмальна специфіка етнометодологічного напряму соціології»

спеціальність 22.00.01 - теорія та історія соціології

УДК - 316.277(7)(091)

Чернова

Ірина Миколаївна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник доктор соціологічних наук, професор Тарасенко Валентин Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри теорії та історії соціології

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Судаков Володимир Іванович, Міжрегіональна Академія Управління Персоналом, завідувач кафедри соціальних технологій та соціальної роботи

кандидит філософських наук, Кебуладзе Вахтанг Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, філософський факультет, асистент кафедри філософії

Провідна установа: Інститут соціології НАН України, відділ історії, теорії та методології соціології, м.Київ

Захист відбудеться “24” квітня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.30 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська, 64.

Автореферат розісланий 22 березня 2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Горбачик А.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Об'єктом соціологічної науки є соціальна реальність, яка не є сталим утворенням, а постійно зазнає змін. Соціальна теорія, що виступає як інтелектуальна реконструкція своєї епохи, повинна не тільки слідувати за своїм об'єктом, але й прогнозувати його розвиток, не втрачаючи евристичної сили.

За умов, коли українське суспільство, що опинилося в незвичайних соціально-економічних умовах, намагається трансформувати існуючий соціальний порядок, це дуже складне завдання.

Соціологія, здійснюючи науковий пошук, змушена розробляти нові засоби для осягнення соціальної реальності, шукати нові методи, що дають змогу адекватно відбивати та вивчати сучасну епоху. Один із шляхів наукового пошуку пролягає через глибоке конструктивне вивчення та тлумачення існуючого теоретичного потенціалу світової соціології.

Нещодавно радянські соціологи теоретизували в атмосфері методологічного монізму, що перешкоджало глибокому розумінню історії соціології та часто приводило до редукціонізму та однобічності наукового аналізу. Наукові праці західних соціологів оцінювалися з точки зору міри їх відхилення від марксистської парадигми. Стійким синонімом західного був навіть термін “буржуазний” з негативним емоційним відтінком. Проте не враховивалося, що будь-яка теорія грішить певними недоліками з точки зору вимог тієї чи іншої історичної доби або наукового підходу, але ж і будь-яка теорія є скарбницею цінних ідей, які було б слушним аналізувати та використовувати.

Звернення до історії науки не може бути формальним актом, спрямованим на бездоганну інтерпретацію, бо такої взагалі не існує. Справа полягає не в тому, щоб віднайти “правильне” витлумачення або надати “справжньої оцінки”, а в тому, щоб краще зрозуміти те, що відбувається щойно у вітчизняній соціології. Наука покликана перетворювати свій теоретичний потенціал на реальну силу.

Не підлягає сумніву, що соціологія нині перебуває у стані пошуку нових засобів практичного вивчення соціальної реальності. Сучасна доба також є “переломною” у світоглядному відношенні, і, певно, саме тепер закладаються методологічні основи соціології наступного століття. Вітчизняна соціологія переживає щойно період становлення, час формування наукової парадигми та навіть соціологічної самосвідомості взагалі. Цей процес відбувається в атмосфері перетворення методологічного монізму попередньої доби на методологічний плюралізм сьогодення. Помітним явищем в соціології останнього часу є намагання цілком використати багатоманітність дослідницькіх підходів та надбань соціологічної думки, так званий “новий теоретичний рух” (J.Alexander) до синтезу різних традицій соціального аналізу. Втім так звана мультипарадигмальність у жодному разі не означає невизначеності напряму розвитку сучасної соціологічної теорії. Поряд з інтеграційними тенденціями слід зазначити ще ось які особливості останнього. Актуалізуються гуманістичні аспекти соціологічного аналізу, що він звертається до людини, до сенсового навантаження її дій, акцентується інтерсуб'єктивний вимір соціального життя. Певним чином переглядаються і цілі соціологічного аналізу. Загострюється проблема виміру в соціологічному дослідженні, що вона обговорюється в антипозитивістській атмосфері пост-модерну. Проте постпозитивізм не є відмовою від принципів об'єктивно-логічного обгрунтування, це вірніше, за виразом В.Танчера, “рефлексивна рівновага” в ньому”. В контексті останніх тенденцій соціологічного теоретизування вельми очевидним є поворот до феноменології, посилення акценту на інтерпретативних методах вивчення соціальної реальності.

Останні десятиріччя породили досить багато прикладів революційного оновлення соціологічного пізнання, серед яких - етнометодологія, напрям, який пропонує принципово новий підхід до вивчення соціальної реальності та який взагалі має претендувати на виключне значення для формування парадигми сучасної соціології. Проблема полягає в тому, що напрям, який містить багато плідних ідей і пропонує безліч цінних засобів вивчення соціальної реальності, а також має вирішити чимало проблем сучасної соціологічної науки, ігнорується вітчизняними соціологами та навіть вважається тупиковим напрямом. А втім вітчизняна соціологія не має прикладів комплексного аналізу етнометодології, і це не дає можливості адекватно оцінити значення цього напряму для теорії і практики сучасної соціології.

У звязку з цим викликають інтерес парадигмальні особливості етнометодологічного напряму соціології. Представники останнього вивчають різні рівні суспільного життя: як повсякденну звичайну розмову, так і інституційне середовище. Досліджуючи вельми різні сфери соціальної реальності, вони дотримуються принципів інтерпретативної парадигми (яка є особливою альтернативою нормативному детермінізму), досі ще мало дослідженої. З'ясовуючи суть дослідницької проблеми, звернемося до визначення, що запропонував О.П.Огурцов: парадигма - “...теорія (або модель постановки проблем), що визнана як зразок вирішення дослідницьких завдань”. Отже, говорячи про парадигмальну специфіку етнометодології, ми маємо на увазі систему принципів, положень, правил, методичних розгортань, що визначають особливість етнометодологічної постановки проблем, специфіку вирішення дослідницьких питань в контексті етнометодології. Попередимо можливе заперечення. Етнометодологія як різновид феноменологічної соціології є ще досить новим напрямом, щоб говорити про нього як про “зразок” мислення або зразок вирішення дослідницьких питань в контексті вітчизняної соціології. Проте, враховуючи сучасний стан розвитку соціологічної науки, слід зазначити, що етнометодологія має запропонувати чимало цінних ідей для формування нової парадигми сучасної соціології. Отже парадигмальною специфікою етнометодології ми вважаємо такі особливості етнометодологічного мислення, які в майбутньому здатні покласти основу загальної соціологічної парадигми. В процесі розгляду зазначеної проблеми пропонуємо проаналізувати теоретико-методологічні та методико-інструментальні аспекти парадигмальної специфіки етнометодологічного напряму.

Етнометодологічний напрям західної соціології, що з'явився в середині сторіччя, вийшов на шлях вирішення багатьох проблем, що стали перед західною соціологічною наукою та які не менш гостро стоять і перед вітчизняною соціологією. Можливо, методи, що запропоновані засновниками цього напряму, або деякі етнометодологічні ідеї допоможуть вийти на новий рівень розуміння сучасної доби, вирішити деякі наявні питання та уникнути інших труднощів. В усякому разі всебічний комплексний аналіз етнометодологічних досліджень значно поглибить наше знання про цю сторінку історії соціології, а також буде сприяти формуванню методологічної та пізнавальної бази вітчизняної соціології, удосконаленню методики та техніки соціологічних досліджень.

Вітчизняна соціологічна наука не залишила зовсім без уваги цей напряму. Етнометодологічні засади та праці окремих представників цієї соціологічної традиції аналізувались ще в дослідженнях радянських вчених: Л.Г.Іоніна та І.А.Бутенко. Останні давали в цілому негативну оцінку етнометодологічного напряму феноменологічної соціології, акцентуючи на тому, що етнометодологія "...з одного боку, остаточно дегуманізує соціологію, цілком та бесповоротньо відриваючи соціологічні проблеми від реальних людських проблем, з другого, - компрометує соціологію, не тільки відкидаючи істинність та об'єктивність тієї чи іншої соціологічної теорії, але ж взагалі відмовляючи соціології у праві на істинність та об'єктивність". Л.Г. Іонін називає етнометодологію "інопланетною соціологією" (чим демонструє поблажливе ставлення до образного стилю соціологічних притч таких етнометодологів, як D.Wieder (Д.Відер) та D.Zimmerman (Д.Циммерман) та вважає, що вона не спроможна запропонувати практичне вирішення проблем, що турбують людину та людство взагалі, і навіть осмислити зміст людських переживань. У своїх міркуваннях Л.Г.Іонін, І.А.Бутенко діходять висновку, що етнометодологія свідчить про кризу розуміючої, суб'єктивістської тенденції в сучасній буржуазній соціології.

Етнометодологічні дослідження викликали цілий спектр реакцій в межах західного соціологічного середовища. У процесі наукового обговорювання виявилися досить суперечливі думки критиків та коментаторів. Скажімо, L.Charchill (Л.Чарчилл), один з прихильників етнометодології, стверджував, що гарфінкелівська книга (йдеться про фундаментальний труд Г.Гарфінкеля “Studies of Ethnomethodology”) відкриває "нову теоретичну перспективу". Інший коментатор E.Wallace (Е.Уоллес) вбачав заслугу Гарфінкеля у виявленні нової "спеціалізованої галузі соціології". Проте відомий спеціаліст в галузі математичної соціології J.Coleman (Дж.Коулмен), навпаки, вважав, що "Гарфінкель галасливо подав істини, які сприймалися б надто банальними за умов висловлювання ясною англійською мовою" .

Слід зазначити, що в останні роки зявилася низка наукових праць учбового характеру (у написанні котрих брали участь І.Громов, О.Мацкевич, В.Семенов, В.Танчер, А.Ручка, О.Погорілий, О.Грицанов, Є.Баразгова та ін.), які були спрямовані на ознайомлення широкого загалу з основними принципами та суттю етнометодологічних досліджень, одначе без того, щоб увіходити в глибокий розбір прикладних механізмів та концептуальних побудов етнометодологічного напряму соціології.

З досліджень останніх років вкажемо передусім на праці О.Погорілого та Є.Баразгової, які демонструють коректне ставлення до наукового потенціалу та зазначають своєчасність нетрадиційного етнометодологічного підходу. Є.Баразгова особливо акцентує практичну спрямованість представників цього напряму на сучасний соціальний контекст, що розкриває широкі перспективи успішного використання етнометодологічних ідей в соціологічній практиці сьогодення.

Аналізуючи ступінь розробки етнометодологічної тематики в вітчизняній літературі, зазначимо факт існування досить вагомих та ретельних наукових робіт з соціолінгвістики. Соціолінгвістична сфера наближається до етнометодологічної проблематики, навіть часто мікросоціолінгвістику порівнюють з етнометодологією. До речі, соціолінгвістичні збірники містять праці відомих етнометодологів, фахівців в галузі конверсаційного аналізу: Е.Schegloff (Е.Щеглоффа), G.Jefferson (Г.Джефферсона), H.Saks (Г.Сакса) та ін. Однак, незважаючи на часткове перехрещення соціолінгвістичних та етнометодологічних інтересів, наявні праці з соціолінгвістики не вирішують проблеми за відсутності системного аналізу етнометодологічних поглядів.

Додатково зазначимо, що етнометодологічні праці взагалі подаються у вигляді описів окремих практичних досліджень, досить різноманітних за тематикою та науковим стилем. Можливо, що саме тому етнометодологічні есе сприймаються часто як спонтанні та безсистемні. Однак, це не є вадою за відсутності теоретичного викладу системи етнометодологічних положень та принципів. Комплексний аналіз напряму, що розглядається, дає можливість виявити парадигмальні особливості останнього та осягнути подальші перспективи практичного використання етнометодології.

Сьогоденна ситуація, яка склалася як в суспільному, так і в науковому світі, вимагає виносити на порядок денний не оцінки, а поширений (і водночас поглиблений) розгляд наукового матеріалу, що являє собою фундаментальну основу для наукового дискурсу, для дійсного плюралізму суджень, - необхідної передумови наукового оновлення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації з науковими планами організації, де виконувалась робота, а також з галузевими чи державними планами та програмами не пов'язана.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є оцінка практичної та теоретичної значущості етнометодології для сучасної соціологічної науки, що передбачає системний соціологічний аналіз етнометодології, комплексний розгляд теоретико-методологічних та методико-інструментальних аспектів парадигмальної специфіки етнометодології. Для реалізації цієї мети автор ставить перед собою такі задачі:

виявити науковий контекст виникнення етнометодологічного напряму в соціології, простежити процес відхилення від нормативно-детерміністської парадигми;

подати системний соціологічний аналіз теоретико-методологічних засад та загальних принципів етнометодології;

узагальнити методичні досягнення етнометодології, визначити перспективу їх практичного використання;

визначити межі пізнавальної спроможності інтерактивно-інтерпретативної парадигми;

обгрунтувати практичну застосовність етнометодологічних принципів; продемонструвати її на конкретному прикладі;

з'ясувати значення етнометодології для формування соціологічної парадигми.

Оскільки запропоноване дослідження містить у собі інтерпретацію соціологічних описів та есе, автор спирався на феноменологічну методологію, а саме на такі її принципи: 1) контекстуальність сенсу, 2) розуміння шляхом беспосереднього вживання в ситуаційно-смисловий контекст, 3) поступове поетапне розгортання сенсу.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше у вітчизняній соціології здійснено комплексний системний аналіз етнометодології, розглянуто процес формування та емпіричного здійснення запропонованого Гарфінкелем підходу до вивчення соціальної реальності; оцінена практична спроможність етнометодологічних принципів та з'ясовано значення етнометодології для формування загально-соціологічної парадигми.

Основні результати дослідження сформульовано положеннями, що їх автор виносить на захист:

на основі дослідження контексту виникнення етнометодології показано, що відмінність інтерактивно-інтерпретативної парадигми від нормативно-детерміністської полягає у переході до нового рівня розуміння соціальної дійсності, що передбачає зміщення акценту дослідницької уваги від жорских соціальних структур до живої людської комунікації;

в процесі поглибленого аналізу теоретико-методологічних засад досліджуваного напряму показано, що основним завданням етнометодології є розв'язання проблеми субстанційної раціональності соціального життя. Точкою відліку є проблема соціальної дії в контексті Парсонсівського теоретизування. Для Гарфінкеля вона стала проблемою практичної дії, що спостерігається на конкретно-емпіричному рівні, а саме проблемою сенсу цієї дії;

системой аналітичних поглядів обгрунтовано, що парадигмальною особливістю етнометодології є розгляд проблеми інтеракції як фундаментальної соціологічної проблеми. Смислова прозорість соціального феномена, процесу, проблеми досягається тільки інтерактивним шляхом, саме у такий спосіб, яким досягається взаєморозуміння у процесі звичної повсякденної розмови;

під час аналізу етнометодологічної практики доведено, що повсякденність є первинною реальністю, яка створює універсальний зразок взаєморозуміння і є основою розуміння будь-якого іншого виміру соціальної реальності. Беспосередня інтеракція є специфічним засобом людського існування, що, як “актуальна розмова”, відбиває будь-який соціальний вимір. Здійснюючись у певному соціальному контексті (в межах певного оточення), вона вказує на межі та ознаки цього контексту;

на основі порівняльного аналізу числених етнометодологічних досліджень доведено, що інтерактивно-інтерпретативна парадигма є потенційно універсальною парадигмою соціологічного мислення.

Етнометодологічні дослідження охопили різні рівні та сторони соціальної дійсності - від повсякденного життя до соціальних інститутів та бюрократичних структур. Незважаючи на багатоманітність емпіричних досліджень та їх несхожість за характером, всі вони здійснюються за єдиною методологією, втілюючи принципи, що запропонував Гарфінкель. Попри певні недоліки і втрати етнометодології, головні її ідеї та методи безумовно мають перспективу конструктивного використання в сучасній соціологічній практиці.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження одного з впливових напрямів сучасної соціології має наукову цінність, оскільки дає змогу осмислити історичний розвиток соціологічної думки, простежити тенденції і вектори змін в соціологічній теорії. Аналіз числених етнометодологічних досліджень дозволив простежити механізм дії та виокремити структуру руйнуючого жесту. Дисертантом доопрацьовано руйнуючий та документальний методи: зроблені методичні узагальнення, які вперше уможливлюють залучення етнометодологічних прийомів та методів в обіг сучасної соціології.

Вагомим внеском дисертанта є оцінка практичної спроможності етнометодологічного підходу. Впроваджування етнометодологічних прийомів у практику вітчизняної соціології розширить можливості виявляти вплив прихованих установок на респондентські відповіді та нейтралізувати цей вплив, відрізняти думки від випадкових суджень та взагалі більш адекватно відбивати соціальну дійсність. Завдання підвищення ефективності соціологічних досліджень та прогнозів є завжди актуальним, особливо сьогодні, під час значних змін, що походять на всіх вимірах соціальної реальності.

Результати дослідження можуть також використовуватись у практиці викладання курсів: "Історія соціології", "Новітні напрями сучасної західної соціології", "Соціологічна теорія", "Методологія та методи соціології".

Апробація результатів. Результати дослідження доповідалися і обговорювалися на науковій конференції аспірантів університету (Київ, 1997), а також на теоретичних семінарах кафедри історії і теорії соціології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (65 найменувань), одного додатку. Загальний обсяг дисертації становить 158 сторінок. Список використаних джерел та додаток займають 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

парадигмальна етнометодологія соціологія

У Вступі обгрунтовується актуальність дослідження, висвітлюється міра наукового опрацювання проблеми, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет, теоретико-методологічні засади дослідження та наукова новизна одержаних результатів, практична значущість і апробація дослідження.

Перший розділ дисертаційної праці присвячено з'ясуванню теоретичних витоків та емпіричного базису етнометодології, тобто розглядаються соціально-філософські та соціологічні погляди та ідеї, що трансформуються в зміст етнометодологічних принципів. Автора цікавить перш за все процес становлення етнометодологічного напряму, невипадковість його появи як одного з новітніх варіантів феноменологічної соціології, що вона досить оригінально розвинула традиції розуміючої соціології.

Як відомо, статус соціології як науки розуміючої концептуально утвердив M.Weber (Макс Вебер: 21.04.1864, Ерфурт - 14.06.1920, Мюнхен), німецький соціолог, соціальний філософ та історик. Веберівська соціологія “бере” людську дійсність такою, якою саме вона є. М.Вебер ввів у соціологію категорію сенсу, що суб'єктивно розуміється, поставив проблему розуміння та постулював принцип “орієнтації на іншого”, тобто ввів реального індивіда в коло уваги соціального дослідника. Як відомо, останні положення набувають значного розгортання в межах чикагської школи інтеракціонізму - J.Mead (Дж.Мід), G.Blumer (Г.Блумер) та соціальної драматургії E.Goffman (Е.Гоффмана). Завдяки формулюванню важливих для етнометодології концептуальних положень про унікальність індивідуального досвіду, незважаючи на його соціальну природу, про рефлексивність як специфічну властивість соціального Я, про прихованність та активність “Я”, а також про соціальні правила, експектації, що вони складають підгрунтя соціальної поведінки та соціального порядку взагалі, інтеракціоністські погляди Дж.Міда, Г.Блумера, Е.Гоффмана підготовили методико-емпіричний базис етнометодологічних досліджень.

Світоглядні основи етнометодологічної соціології заклала феноменологічна філософія. Остання через проголошення методу феноменологічної редукції повернула науку до "життєвого світу"; укорінила сенс в життєвій реальності; постулювала метод осягнення сенсу - інтуїцію. Вирішенню поставлених феноменологічною філософією завдань були присвячені соціологічні праці феноменологічної спрямованості.

Етап виникнення та формування концептуальних систем феноменологічної соціології як такої пов'язаний з ім'ям австрійського філософа та соціолога A.Schutz (А.Шюца: 1899 - 1959). Намагаючись вирішити завдання відродження зв'язку між наукою та "життєвим світом", Шюц зайнявся аналізом світу повсякдення, що саме від нього надто віддалився E.Husserl (Е.Гуссерль). Більш того, Шюц вивів повсякдення на рівень "вищої реальності". Завдання феноменології, яким його розуміли Гуссерль та його послідовники, залишилося незмінним також для Шюца: людина повинна предстати перед наукою як даність, як очевидність та беспосередність, як початковість. Саме в такій іпостасі людина виступає тільки в контексті повсякдення. Таким чином, феноменологічна редукція Шюца виходить до світу повсякденного знання і діяльності.

А.Шюц 1) поставив перед соціологічною наукою принципово нове завдання: досліджити засадничі основи соціальності як процесу обміну людськими сенсами;

2) визначив соціальний світ як світ "природної установки", тобто цілісний природний світ, що доступний свідомості як наївна точка зору людини, яка перебуває в конкретній ситуації. Інакше кажучи, соціальний світ - це світ унікальних повсякденних людських ситуацій;

3) визначив розуміння як "реконструкцію" сенсів індивідуального актора;

4) вийшов на шлях вирішення проблеми розуміння в контексті повсякденної інтеракції індивідів;

5) постулював типізацію індивідуального досвіду як передумову взаєморозуміння;

6) виокремив головні риси повсякденної події;

7)розрізнив поняття наукового та повсякденного знання.

Отже, А.Шюц створив надійний фундамент для подальших соціологічних досліджень, які здійснив Г.Гарфінкель. Інтерсуб'єктивність стала одним з вихідних припущень етнометодології. Проблема “життєвого світу” залишається головною проблемою феноменологічної соціології взагалі та етнометодології зокрема. Положення про унікальність та неповторність людського досвіду є одним з вихідних в інтерпретативній парадигмі, що в її межах розгортаються етнометодологічні ідеї та принципи.

Методологічним джерелом етнометодологічного напряму стали етнографія, соціальна та культурна антропологія, які проголосили метод особисто-соціального включення в універсум. Соціальна антропологія вивчає соціальні структури та процеси стосовно їх культурних умов та зв'язків. Традиційним об'єктом соціально-антропологічної уваги є “найпростіші суспільства”. Аналіз примітивних суспільств допоміг, скажімо, Леві-Строссу віднайти ключ до вивчення сучасних соціальних структур. Використовуючи схожі методологічні прийоми, етнометодологи вивчають повсякденну інтеракцію як “первинну” реальність, що дає ключ для проникнення на будь-які інші соціальні рівні. Різноманітність наукових джерел етнометодології є очевидною. Проте остання вийшла беспосередньо з лона феноменологічної соціології (А.Шюц), але сформувалася в атмосфері панування парсонсівської парадигми. Тому напрям, засновником якого є Г.Гарфінкель, можна вважати результатом протиборства з нормативно-детерміністською парадигмою та послідовного розгортання феноменологічних поглядів А.Шюца, які отримали втілення та знайшли підтвердження в етнометодологічній політиці.

Другий розділ дисертаційного дослідженя містить у собі аналіз теоретико-методологічних аспектів парадигмальної специфіки етнометодології. Якщо головне питання феноменології сформулювати таким чином: “про що люди гадають?”, то етнометодологія має запитувати дещо інакше: “що люди роблять?” Гарфінкеля цікавлять не стільки когнітивні основи, скільки “процедури”, “методи”, “практики”, якими люди користуються у повсякденні (буквально його цікавлять “етнометоди”).

Головні допущеня, що складають основу етнометодологічної політики, такі:

1. Рефлексивність людської діяльності. “Під рефлексивністю етнометодологи розуміють процес створення соціальної діяльності за посередництвом людських думок та дій”. Інакше кажучи, це процес формування певних установок на сприйняття оточуючої дійсності; він рідко усвідомлюється, тобто рефлексивність має приховану сутність. І тільки тоді, коли створена реальність несподівано порушується, ця сутність виявляється. Постулюючи людську рефлексивність як основу соціального порядку, етнометодологи відхилили ідею про залежність порядку від міри нормативної його детермінованості.

2. Повсякдення - це первинна соціальна реальність. Гарфінкель (услід за А.Шюцем) визнає багатомірність соціального простору; множинність життєвих світів: світ музики, світ науки, світ організацій і т.д. Однак всі вони є укоріненими в повсякденній діяльності, яка організується завдяки використанню етнометодів. Дії, події, ситуації будь-якої сфери соціального простору мають бути прозорими та загальнозрозумілими лише за умов інтепретації їх в категоріях повсякдення.

3. Індексність (унікальність, що витлумачується як контекстуальність) дії: “фактично всі вирази та практичні дії повинні витлумачуватись із середини часткового контексту”.

Етнометодологічна політика являє собою стратегію виявлення “практичної раціональності повсякдення” та формулюється за допомогою таких 5 пунктів.

1. Будь-яка подія - це “вибір” між альтернативами сенсу... Будь-який аспект сенсу, факту, методу для кожного дослідника коригується (або узгоджується з організованими оточеннями практичних дій. Всі окремі вияви індивідуальної практики забезпечуються контекстом діяльності”. Створюються ці контексти До речі, з погляду етнометодології, не лише контексти, але й об'єкти, джерела, пояснення, проблемні теми і т.д. для практики досліджень певною мірою визначаються соціальними структурами повсякдення. соціальними структурами повсякденної діяльності.

2. “Члени будь-якого організованого суспільства постійно втягуються в процес раціоналізації, тобто надання діяльності характеру узгодженої, послідовної, вибірної, усвідомленої або методичної...” Недостатньо просто описати, як діяльності надається раціональний характер, недостатньо виявити “правила” цього процесу, - треба витлумачувати соціальний феномен. Ось шлях адекватного дослідження.

3. Етнометодологічна увага спрямована на феноменологічний аспект соціального, на соціальний світ в його беспосередньому виявленні, в його випадковому бутті, тобто бутті, що знаходиться в стані бескінцевого становлення. Відкидається теза про те, що раціональні властивості практичної діяльності “оцінені та описані згідно з правилами або стандартом, який існує по той бік актуальних оточень.

4. Будь-який соціальний вияв отримує буття “за умов”, тобто в межах певних зовнішніх обставин або оточень, або в конкретно-ситуаційному контексті.

Ініціюючим початком дії є суб'єкт, але ж логіка розгортання цієї дії значною мірою залежить від ситуації та її вимог. Суб'єктивні посутньо дії виявляються “ситуативно”. “Оточення” організує діяльність, робить її пояснюваною (підзвітною).

5. Завдання етнометодологічного дослідження полягає в тому, щоб “оголити” сенс дії, зробити очевидним її мотив та прозорою логіку її розгортання.

Третій розділ дисертаційного дослідження присвячено аналізу методико-інструментальних аспектів парадигмальної специфіки етнометодології. Детально розглянуто головна етнометодологічна проблема: повсякденна інтеракція та її смислова структура. Повсякденна розмова - це обмін суб'єктивними сенсами, що вони є унікальними та неповторними, не виключаючи проте взаєморозуміння між співрозмовниками. Останнє уможлвлюється існуванням так званих “рутинних” основ повсякденної комунікації, тобто певного набору загальноприйнятих “схем”, експектацій, “установок повсякдення”. “Рутинні” основи мають прихований або фоновий, латентний характер, бо вони ніколи не оголошуються та навіть не усвідомлюються. Проте довести їх існування можливо експериментальним шляхом, що і робить Г.Гарфінкель (до нього цим займався А.Шюц). Завдяки руйнуючому та документальному експериментам Гарфінкель уточнює структуру повсякденної інтеракції та механізми взаєморозуміння. Дисертантом додатково використовується соціо-лінгвістична модель інтеракції, завдяки чому етнометодологічна схема набуває більш системного вигляду.

Розмова як проблема є звичним, але не єдиним ракурсом етнометодологічної уваги, бо саме розмова є важливішим ресурсом, джерелом соціологічної інформації. Розглядаючи вербальні методи збору соціологічної інформації (тобто анкетування та інтерв'ю), автор виявляє, що етнометодологічна корекція цих методів дозволяє значно підвищити якість соціологічних даних, наблизити маніфестовану думку до дійсної.

Проголошення етнометодологією подвійного статусу розмови (розмова як проблема та розмова як ресурс) вказує на хибність підозри щодо обмеженості наукової спроможності етнометодології тільки вузькою сферою повсякденної інтеракції. Обгрунтовується та ілюструється ця думка в останньому параграфі глави 3 дисертаційної праці, що присвячений аналізу етнометодологічних досліджень організаційно-інституційного середовища. Автор демонструє, що повсякденна розмова створює універсальний зразок взаєморозуміння та дає ключа до розуміння будь-якого іншого виміру соціальної реальності.

Таким чином, етнометодологія постулює інтерактивно- інтепретативний шлях наближення розуміючого суб'єкта до сенсу практичної дії.

1. Дійсно, смислова прозорість соціального феномена, процесу, проблеми, як доводять різнорідні етнометодологічні дослідження, досягається тільки інтерактивним шляхом, саме таким чином, яким досягається розуміння в процесі звичної повсякденної розмови. Тому інтеракція - головний ресурс соціологічного дослідження.

2. Що б ми, як етонометодологи, не вивчали - дитячу соціалізацію, чи наркоманський жаргон - реальним об'єктом нашої уваги та аналізу повинна бути інтеракція або розмова, або комунікація, щоб запобігти однобічності та зберегти безсторонність. Сказане не означає інтерактивного редукціонізму або етнометодологічної безпорадності щодо вивчення інших вимірів (крім повсякденної інтеракції) соціального життя. Тлумачити етнометодологічні міркування слід таким чином:

1) повсякденність є первинною реальністю, бо створює універсальний зразок взаєморозуміння та пропонує ключ до розуміння будь-якого іншого виміру соціальної реальності;

2) беспосередня інтеракція не є єдиним засобом людського існування, але ж актуальна розмова має певною мірою відбивати будь-який соціальний вимір. Нарешті, чи правомірно ставити під сумнів спроможність етнометодологічних принципів щодо вивчення організаційно-інституційного середовища? Поданий аналіз досліджень демонструє зворотний стан справ.

У Висновках сформульовано підсумки проведеного дослідження. Системний аналіз етнометодологічних досліджень, який здійснено з метою залучення отриманих методичних узагальнень у практичний контекст сучасної вітчизняної соціології, дає змогу розподілити всілякі дослідницькі прийоми, механізми, виверти етнометодології на дві категорії: руйнуючий та документальний методи.

Перший виник з необхідності експериментального доказу припущення про існування “рутинних” основ повсякденної комунікації, що наслідком їх порушення є руйнування комунікації.

Руйнуючий експеримент спершу використовувався як доказ від протилежного для виявлення латентних “рутинних” основ повсякденної комунікації. Проте сама ідея руйнуючого жесту, яку тут використовують, виявляється гнучкою та ємкою. В разі залучення до контексту соціологічної практики вона має забезпечити сучасну науку оригінальним методом, що дозволяє визначати ступінь стабільності та надійності отриманої від респондента інформації, встановлювати міру впливу установок, сподівань, а також ситуаційних факторів на відповіді респондента, відрізняти дійсні думки від випадкових суджень.

Документальний метод уможливлює спостереження явищ або проблем у біографічному контексті. Документальна прозорість відкриває шлях до розуміння питання, факту, дії. Вона може бути досягнути під час уключеного спостереження, або за допомогою штучного впровадження установки, що провокує респондента на документальну докладну розповідь про проблемне явище.

Отже, ці 2 методи є посутньо протилежними: якщо перший (руйнуючий) порушує експектації і установки повсякдення, то другий (в експериментальному варіанті), навпаки, створює необхідну установку на смисловий контекст. Проте, обидва методи мають спільний практичний вихід: сприяють отриманню “очищеної” інформації, вивільненню дійсного знання з полону повсякденних установок, уможливлюють відокремлення маніфестованого сенсу від дійсного. Наявним прикладом етнометодологічного дослідження у контексті практичних соціологічних виходів є поданий в додатку аналіз прикладу шахрайської гри. Зазначимо, що втручання в практичний контекст певним чином трансформує первинні цілі етнометодології (акценти переміщаються з етнометодів в контексті міжіндивідуальної інтеракції на методику сучасних соціологічних досліджень), проте зберігається бездоганне дотримання етнометодологічних принципів.

Головними недоліками етнометодологічного підходу вважають суб'єктивізм і редукціонізм - зведення всіх рівней соціальної реальності до повсякденної розмови. Останні дійсно обмежують теоретичні можливості цього напряму, але видаються навіть виправданими на рівні прикладної соціології. Існує ілюзія про можливість нівелювання суб'єктивного впливу особистості інтерв'юєра на респондента. Дійсно, можливо удосконалити структуру анкети, стратегію і тактику інтерв'ю, будь-які процедурні моменти, але ж нівелювати вплив інтерв'юєра можливо тільки фізичним усуненням самого інтерв'юєра. Інша річ, що можливо керувати цим впливом та свідомо спрямовувати його в прийнятне для цілей дослідження русло. Очевидно, саме так треба тлумачити етнометодологічний суб'єктивізм у контексті соціологічної практики.

Щодо редукціонізму, то, здається, вірним є таке формулювання: будь-які рівні соціальної реальності не зводяться до рівня повсякденної комунікації, але ж мають виходи на цей рівень та частково відзеркалюються в універсаліях і категоріях повсякденної практики.

Інакше кажучи, повсякдення - це той рівень соціальної дійсності, за допомогою якого досягається смислова прозорість на будь-якому іншому рівні. В цьому сенсі повсякдення - первинна реальність стосовно інституційного, скажімо, соціального рівня. Тому вивчення механізмів повсякденної інтеракції є необхідною умовою здійснення комунікації взагалі, що в практико-соціологічному контексті означає отримання дійсної соціологічної інформації.

ПУБЛІКАЦІЇ

Чернова І. Етнометодологія: загальні принципи. - К., 1999. - 36с.

Чернова І. Дослідження організаційно - інституційного середовища. Етнометодологічний підхід // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Соціологія, психологія, педагогіка, 2000. - Випуск 8. - С. 20-23.

Чернова І. Ідея “руйнуючого жесту” в етнометодологічній соціології // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Соціологія, психологія, педагогіка, 2000. - Випуск 9. - С. 12-15.

Чернова І. Етнометодологія в контексті становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - №4. - С.62-69.

Чернова І. Гарфінкель Г. // Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. - К.: Український центр духовної культури, 1998. - С.92 - 95.

Чернова І. Етнометодологія. // Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. - К.: Український центр духовної культури, 1998. - С.165 - 168.

Чернова І. М. Парадигмальна специфіка етнометодологічного напряму соціології.- Рукопис.

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню етнометодологічного напряму американської соціології. В дисертації розглянуто контекст виникнення етнометодології, проаналізовано теоретико-методологічні засади та загальні принципи етнометодологічного дослідження. Проаналізовано дію механізму руйнуючого та документального методів; виокремлено структуру руйнуючого жесту. Показано, як загальні принципи та політика етнометодології реалізуються беспосередньо в дослідженнях, як вони втілюються в практику. Детально розглянута головна етнометодологічна проблема: повсякденна інтеракція та її смислова структура. Доведена наукова спроможність етнометодології досліджувати не тільки повсякденну інтеракцію, а і організаційно-інституційне середовище. Отримані певні методичні узагальнення з метою залучення останніх у практичний контекст сучасної вітчизняної соціології.

Ключові слова: етнометодологія, інтеракція, руйнуючий жест, повсякденна розмова, інтерпретація, контекст.

Чернова И. Н. Парадигмальная специфика этнометодологического направления социологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности - история и теория социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию парадигмальной специфики этнометодологического направления американской социологии. В диссертации рассмотрен котекст возникновения этнометодологии, прослежен процес отклонения от нормативно-детерминистской парадигмы. Обнаружено, что направление, основателем которого является Г.Гарфинкель, можно считать результатом противоборства с нормативно-детерминистской парадигмой и последовательного развития феноменологических взглядов А.Шюца, которые воплотились и нашли подтверждение в етнометодологической политике. Показано, что основной задачей етнометодологии является разрешение проблемы субстанциальной рациональности социальной жизни. Точкой отсчета является проблема социального действия в контексте Парсонсовского теоретизирования. Для Гарфинкеля она стала проблемой практического действия, наблюдающегося на конкретно-эмпирическом уровне, а именно проблемой смысла этого действия. Проанализированы теоретико-методологические основы и общие принципы этнометодологического исследования. Этнометодологическая политика основывается на следующих допущениях: 1. Рефлексивность человеческой деятельности. Под рефлексивностью этнометодологи понимают: процесс конструирования социальной деятельности посредством человеческих мыслей и действий. Постулируя человеческую рефлексивность в качестве основы социального порядка, этнометодологи отклонили идею о зависимости порядка от меры его нормативной детерминированности.

2. Повседневность - это первичная социальная реальность. Г.Гарфинкель признает многомерность социального пространства, множественность жизненных миров: мир музыки, мир науки, мир организаций и т.д. Однако все они укоренены повседневной деятельности, которая организуется благодаря использованию этнометодов. Действия, события, ситуации любой сферы социального пространства могут быть прозрачными и понятными для всех лишь при условии интерпретации их в категориях повседневности. Поэтому повседневность является крнечной реальностью, которая воспроизводится на каждом из социальных уровней. 3. Индексность действия, которая истолковывается как контекстуальность: фактически все выражения и практические действия должны истолковываться изнутри частного контекста. Показано, как общие принципы и политика этнометодологии реализуются непосредственно в исследованиях. Детально рассмотрена основная этнометодологическая проблема: повседневная интеракция и ее смысловая структура. Проанализировано действие механизма разрушающего и документального методов; выделена структура разрушающего жеста. Разрушающий эксперимент изначально использовался в качестве доказательства от противоположного ради выявления латентных “рутинных” основ повседневной коммуникации. Между тем идея разрушающего жеста, которая здесь использовалась является очень емкой. Масштабы ее использования велики. С перспективой вовлечения в контекст социологической практики она может обеспечить современную науку оригинальным методом, позволяющим определять степень стабильности и устойчивости полученной от респондента информации, устанавливать степень влияния установок, ожиданий и ситуативных факторов на ответы респондента, отличать истинные мнения от случайных суждений. Документальный метод позволяет наблюдать явление или проблему в биографическом контексте. Документальная прозрачность открывает путь к пониманию вопроса, факта, действия. Оба метода имеют общий практический выход: способствуют получению “очищенной” информации, высвобождению истинного знания из плена повседневных установок, позволяют отделить манифестируемый смысл от истинного. Доказана научная состоятельность этнометодологии не только в сфере повседневной интеракции, а и в организационно-институциональной среде. Обосновано, что интерактивно-интерпретативная парадигма является потенциально универсальной парадигмой социологического мышления. Этнометодологические исследования охватили разные уровни и стороны социальной действительности от повседневности до социальных институтов и бюрократических процедур. Несмотря на многообразие эмпирических исследований и их разнохарактерность, все они пользуются единой методологией, воплощают принципы, которые предложил Гарфинкель. Полученные методические обобщения имеют перспективу вовлечения в практический контекст современной отечественной социологии.

Ключевые слова: этнометодология, интеракция, нарушающий жест, повседневный разговор, интерпретация, контекст.

Chernova I. M. "Paradigmatical specific of ethnomethodological brain of sociology.- Manuscript.

Thesis for a kandidat's degree by speciality on history and theory of sociology. - The Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2001.

The thesis is devoted to investigation of ethnomethodologic brain of American sociology. The context of ethnomethodology appearance as well as theoretic and methodologic background and general prinsiples of ethnomethodologic survay have been observed in thesis. It was also shown how general principles and policy of ethnomethodology have realized in reseaches. The main ethnomethodological problem (i.e. everyday interaction and it's sense structure) is observed in details. The structure and action principles of breaching and documental methods have been analized as well as structure of breaching jesture. The fact of ethnomethodology sound in the field of everyday interaction as well as in organizational environment is completely proved. Some methodic generalizations were obtained in order to involve them in practical contexst of modern domestic sociology.

Key words: ethnomethodology, interaction, breaching jeste, everyday talk, interpretation, context.

Размещено на Allbest.ru