Методика вимірювання та досвід аналізу бідності в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Індекс УДК 316.343.6

22.00.02 - Методологія та методи соціологічних досліджень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Методика вимірювання та досвід аналізу бідності в сучасній Україні

Харченко Наталя Миколаївна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, професор Захарченко Марко Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії соціології факультету соціології та психології

Офіційні опоненти:

- доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник Костенко Наталія Вікторівна, Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник

- кандидат соціологічних наук Балакірєва Ольга Миколаївна, Центр "Соціальний моніторинг", науковий керівник.

Провідна установа: Харківській національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра методики і техніки соціологічних досліджень соціологічного факультету, м. Харків.

Захист відбудеться "24" квітня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "22", березня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Горбачик А.П.

Анотації

Харченко Н.М. Методика вимірювання та досвід аналізу бідності в сучасній Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.02 - методологія та методи соціологічних досліджень. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2000.

У дисертації досліджуються методичні засади вимірювання бідності в емпіричних соціологічних дослідженнях на прикладі України. Розглянуто різноманіття аспектів бідності та дано класифікацію основних методологічних підходів до її вимірювання. Запропоновано методику оцінки поширення бідності в Україні. Доводиться, що для України найбільш прийнятним є застосування абсолютного підходу до визначення рівня бідності. Як індикатор добробуту доцільно використовувати середньодушові споживчі витрати сімей. На прикладі даних опитування домогосподарств визначено рівень бідності в Україні, найбільш вразливі верстви населення, основні стратегії подолання бідності і особливості суб'єктивного сприйняття рівня матеріальної забезпеченості.

Ключові слова: рівень бідності, вимірювання бідності, абсолютна бідність, вразливі верстви населення, стратегії подолання бідності, опитування домогосподарств.

Харченко Н.Н. Методика измерения и опыт анализа бедности в современной Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.02 - методология и методы социологических исследований. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2000.

В диссертации исследуется методические основы измерения бедности в эмпирических социологических исследованиях на примере анализа уровня бедности в Украине. Осуществлен анализ разнообразия аспектов бедности как предмета социологического исследования. Теоретической основой диссертационного исследования стали методологические работы отечественных и зарубежных социологов и экономистов, основное внимание которых сосредоточено на изучении и эмпирическом измерении социальной стратификации, неравенства, депривации, дифференциации благосостояния, уровня жизни, жизненных потребностей и прожиточного минимума.

Автором диссертационного исследования обоснован выбор теоретического подхода, согласно которому бедность рассматривается, как ограниченность материальных ресурсов, которая препятствует поддерживать привычные и наиболее распространенные в обществе стандарты потребления.

Показано, что в обобщенном виде измерение бедности включает следующие этапы: индивиды или семьи ранжируются на основе критериев благосостояния; определяется черта бедности; определяются социально-демографические характеристики уязвимых групп. Классифицированы основные методологические концепции бедности (политико-административная, абсолютная, относительная, субъективная и многомерная) и осуществлен сравнительного анализ возможностей и ограничений их применения в эмпирических исследованиях бедности в Украине.

Проанализированы методические особенности использования в прикладных исследованиях различных критериев благосостояния (дохода, потребления, субъективного индекса депривации, кумулятивного индекса показателей уровня жизни) и показатели бедности. Предпринят сравнительный анализ различных критериев благосостояния и в качестве наиболее адекватного критерия для современной Украины выбраны потребительские расходы домохозяйств, которые характеризует объем потребленных домохозяйством за определенный период продовольственных и непродовольственных товаров. Этот показатель используется как более точная оценка реализации доходов домохозяйств и неденежных составляющих благосостояния семей (собственное производство продуктов питания, запасы, натуральный обмен).

Предложена методика измерения бедности в Украине, которая базируется на абсолютной концепции бедности и использует в качестве критерия благосостояния потребительские расходы домохозяйств.

В диссертационном исследовании апробирован метод комплексного сбора данных об уровне благосостояния населения Украины (выборочный опрос домохозяйств и индивидов).

На основе данных опроса домохозяйств, проведенного в конце 90-х годов, построена абсолютная черта бедности, которая базируется на минимальной потребительской корзине, к стоимости которой прибавляется доля непродовольственных расходов в денежном выражении. Непродовольственная составляющая черты бедности определяется в ходе анализа объема и структуры потребления подвыборки безусловно бедных домохозяйств, то есть таких, чье потребление (в денежном выражении) наиболее близко к стоимости потребительской корзины. Проведены вычислительные эксперименты, которые позволили обосновать использование общего, а не продовольственного потребления, а также определить объема подвыборки для расчетов непродовольственной составляющей черты бедности.

На основе применения предложенной автором методики измерения бедности осуществлена оценка распространенности бедности в Украине и выявлен высокий уровень дифференциации домохозяйств по уровню материальной обеспеченности. Выделены типы наиболее уязвимых групп населения, а именно нетрудоспособные (пожилые люди, дети, инвалиды) и семьи с высокой социальной нагрузкой, в которых на одного работающего приходиться три и более иждивенцев. Детально проанализированы корреляты бедности - возраст, здоровье, пол, образование, статус занятости. Предложена типология стратегий преодоления бедности населением, показано, что среди них наиболее распространены робота на земельных участках и неформальная занятость. Изучена роль социальной помощи, и неформального обмена товарами и услугами как возможных факторов смягчения последствий бедности. Изучены особенности формирования субъективного восприятия уровня материальной обеспеченности и эмпирически зафиксированы расхождения субъективных и объективных характеристик материального положения.

В целом предложен новый методический подход к измерению бедности, который позволяет более эффективно решать актуальную проблему мониторинга и прогнозирования ситуации с бедностью, а также использоваться для обеспечения адресности социальной помощи в Украине.

Ключевые слова: уровень бедности, измерение бедности, абсолютная бедность, уязвимые группы населения, стратегии преодоления бедности, опрос домохозяйств.

Kharchenko N.M. Method of measurement and experience of analysis of the poverty in contemporary Ukraine. - Manuscript.

The thesis for a scientific degree of the Candidate of Sociological Sciences. Specialized field 22.00.02 - Methodology and methods of sociological research. Kyiv National University named Taras Shevchenko. - Kyiv, 2000.

This thesis deals with methodological base of poverty measurement in empirical sociological surveys by the example of Ukraine. The variety of aspects of poverty is analyzed and the classification of main methodological approaches to the poverty measurement is offered. The method of estimation of poverty prevalence in Ukraine is proposed. It is proved that absolute approach to poverty measurement is most appropriate in Ukraine. It is more reasonable to use the consumption expenditures of households as an indicator of well-being. The poverty level in Ukraine, the most vulnerable groups of population, the main coping strategies, and the specifics of subjective perception of the material well-being were defined on the basis of data of households survey.

Key words: poverty level, poverty measurement, absolute poverty, vulnerable groups of population, coping strategies, households survey.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Бідність є однією з найдавніших суспільних проблем, яка не лише викликає дослідницьку зацікавленість, а й вимагає практичних зусиль щодо її зменшення. Роботи сучасних соціологів й економістів демонструють неабияку різноманітність теорій, концепцій і методик вимірювання бідності. Тому поняття "бідність" може бути застосоване до широкого спектру соціально-економічних ситуацій; при цьому, залишаючись інтуїтивно зрозумілим, воно втрачає свою наукову визначеність. До того ж, дослідження бідності у вітчизняній соціології ускладнюється тривалим вилученням цього явища зі сфери наукової та суспільної уваги, про що свідчить брак науково обґрунтованих концепцій бідності та бази емпіричних даних для порівнянь і розвитку вітчизняної аналітичної та методичної традиції вивчення бідності. У той же час об'єктивна і всебічна наукова оцінка поширеності бідності в сучасному українському суспільстві конче необхідна органам державної влади для розв'язання таких завдань, як розробка ефективних і цільових програм соціальної допомоги вразливим верствам населення, упорядкування процесів "тіньової" й несправедливої диференціації доходів населення, усвідомлення потенціалу соціальної напруги, накопиченої у суспільстві, та інше.

Виходячи з вищевказаного, наукова проблема полягає у необхідності розробки методології вивчення бідності для заповнення прогалин у знанні з цієї проблеми у вітчизняній соціології, оцінки поширеності бідності в сучасному українському суспільстві й надання інформації, необхідної для формування ефективної політики зменшення бідності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими програмами, планами та темами організації, де виконана робота, а також галузевими планами та програмами не пов'язана. Вибраний напрямок дослідження пов'язаний з державною програмою запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям (Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 року №238).

Мета і задачі дослідження. Подана дисертаційна робота носить методичний характер і має на меті розкриття методологічних засад і методичних особливостей вимірювання, а також практичного досвіду аналізу бідності в Україні.

Для досягнення мети необхідно розв'язати такі основні задачі:

проаналізувати та узагальнити найбільш поширені методологічні концепції бідності та методики її вимірювання у зарубіжній і вітчизняній соціології;

визначити систему понять, що відбивають основні етапи вимірювання бідності та розглянути їх методичні особливості;

запропонувати та обґрунтувати вибір конкретної методики вимірювання бідності, враховуючи особливості визначення критерію добробуту й побудування межі бідності для України;

розглянути застосування цієї методики на прикладі емпіричних даних та зафіксувати певні аспекти поширеності бідності серед домогосподарств України.

Об'єктом дослідження є вимірювання бідності як методика збору та аналізу соціологічної інформації.

Предметом вивчення є методологічні, методичні та аналітичні засади вимірювання бідності в емпіричних соціологічних дослідженнях.

Методами дослідження є вибірковий метод, обстеження домогосподарств, формалізоване анкетне опитування та глибинне інтерв'ю.

У дисертації авторка спиралася на теоретико-методологічні засади (понятійний апарат, методологію та методики), визначені в наукових працях вітчизняних й зарубіжних соціологів і економістів, основна увага яких зосереджена на методичному та емпіричному аналізі соціальної стратифікації, нерівності і депривації, диференціації добробуту, рівня життя населення, життєвих потреб та прожиткового мінімуму, а також суб'єктивного сприйняття матеріального становища. У дисертаційній роботі методологічні узагальнення й аналіз емпіричних даних проводилися переважно з позиції абсолютної концепції бідності. Тобто бідність безпосередньо пов'язується з обмеженістю матеріальних ресурсів, яка заважає підтримувати стандарти споживання та умови життя, які є звичайними або, принаймні, найбільш поширеними в суспільстві.

Емпіричну базу становлять дані досліджень "Доходи та витрати населення України" (1995, 1996), які було підготовлено й проведено Київським міжнародним інститутом соціології за організаційної підтримки Всесвітнього банку за рахунок гранту від уряду Японії, а також дослідження "Рівень та умови життя населення Дніпропетровської області" (1999), що було організовано Міністерством праці та соціальної політики України та Тасіс-проектом. Метою цих досліджень було отримання інформації про рівень добробуту домогосподарств, зокрема про джерела та розмір грошових та натуральних доходів, структуру витрат, поширеність бідності та характеристики найбільш вразливих груп населення, про основні стратегії виживання (в тому числі зайнятості населення). Авторка приймала активну участь на етапах планування, проведення й аналізу результатів цих досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у адаптації, удосконаленні та емпіричній перевірці абсолютної методики вимірювання рівня бідності населення України, що базується на даних вибіркового соціологічного опитування. Головними положеннями, що містять наукову новизну є такі:

удосконалено класифікаційну схему, що підсумовує різні підходи і етапи вимірювання бідності і включає критерії добробуту, концепції бідності і показники бідності; у свою чергу до критеріїв добробуту віднесені доход, споживання, суб'єктивний індекс депривації та кумулятивний індекс показників рівня життя, до концепцій бідності - абсолютна, відносна, суб'єктивна, багатовимірна та політико-адміністративна, а до показників бідності - частка бідних, глибина бідності, гострота бідності та профіль бідності;

обґрунтовано доцільність використання у якості індикатора добробуту середньодушових споживчих витрат домогосподарств, оскільки грошові доходи лише частково відбивають реальне споживання населення України. За даними досліджень доходи домогосподарств України у 1995 і 1996 роках були приблизно вдвічі менші від споживчих витрат;

доведено, що для перехідного українського суспільства найбільш прийнятною є абсолютна методика визначення рівня бідності;

розроблено кількісний показник межі бідності для України, продовольчий компонент якої розраховується за вартістю мінімального споживчого кошика, а непродовольчий компонент - відповідно до фактичної структури витрат найменш забезпечених сімей.

емпірично обґрунтовано, що для побудови абсолютної межі бідності для України при знаходженні частки непродовольчих витрат домогосподарств зі споживанням, що дорівнює мінімальному споживчому кошику, доцільно використовувати загальне, а не продовольче споживання; обчислювальні експерименти, що було проведено при аналізі даних досліджень 1995 і 1996 років показали, що частка продовольчих витрат у таких домогосподарств стає стабільною при обсязі вибірки у 150 домогосподарств, в той час як методика Всесвітнього банку передбачає використання лише 100 домогосподарств.

Практична значущість результатів полягає у тому, що запропонована методика використовується для оцінки рівня бідності в Україні і є основою для розробки рекомендацій щодо забезпечення цільового характеру соціальної допомоги в Україні. Зокрема дані досліджень, що були проведені у 1995 і 1996 році, використовувались Кабінетом міністрів України, Міністерством праці та соціального захисту, Держкомстатом, а також Світовим банком. Ця методика вимірювання бідності була використана також у 1999 році для дослідження, проведеного ТАСІС-проектом, на його основі розробляються рекомендації Міністерству праці та соціального захисту України.

Апробація результатів. Основні положення дисертації були представлені на міжнародній науковій конференції "Вимірювання бідності, зайнятість і соціальний захист в країнах з перехідною економікою" (Йорк, 1997), міжнародному науковому семінарі "Аналіз харчового споживання у Центральній і Східній Європі: релевантність та емпіричні методи" (Галле, 1999), семінарі Міністерства праці й соціальної політики та ТАСІС-проекту "Моніторинг стану населення та соціальних потреб" (Київ, 1999).

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 165 с. Список використаних джерел (99 найменувань), 34 таблиці, 12 рисунків займають 30 с.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано вибір проблеми та актуальність теми роботи, сформульовано мету, задачі, об'єкт, предмет дослідження, визначено методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Перший розділ "Сучасний стан досліджень бідності: основні теоретичні та методичні підходи" присвячено розгляду різноманітних аспектів поняття "бідність", соціальної природи та функцій бідності в суспільстві, головних методологічних концепцій бідності та методик її вимірювання.

Незважаючи на численні спроби викоренити причини бідності або взяти під контроль її наслідки, бідність продовжує існувати, поширюватися та зазнавати зміни визначень. Сьогодні, за оцінками Всесвітнього банку та ООН, у світі проживає біля одного мільярда бідних (приблизно 1/6 усього населення Землі), переважна більшість яких концентрується в країнах, що розвиваються. Бідність у цих країнах привертає значну увагу та спричинює значну фінансову допомогу міжнародних організацій, при цьому підкреслюється, що крайня бідність - це історичний наслідок економічної відсталості, а її подолання є реальною перспективою.

Проте бідність існує в усіх суспільствах, включно з найбагатшими та соціально найрозвинутішими, які мають вільний ринок і підтримують адекватний рівень економічного зростання. Очевидно, що в цьому випадку йдеться про масове явище, яке не переборюється виключно економічними впливами. На відміну від тих країн, де подолання бідності означає боротьбу за фізичне виживання, країни з ринковою економікою створюють свій образ бідності, під яким мається на увазі вилучення частини населення з економічних, політичних та культурних форм діяльності.

Сучасні уявлення про бідність так чи інакше апелюють до моделей суспільного устрою, концентрують у собі практично всю гаму підходів та парадигм. В результаті цього поняття "бідність" може використовуватися стосовно широкого спектру соціально-економічних ситуацій, що ускладнює створення загальноприйнятної дефініції бідності.

Для усунення невизначеності, яку містять у собі різноманітні значення поняття "бідність", розглядаються синонімічні ряди, які використовують для позначення її нюансів, специфіка яких виявляється не лише в термінологічних відмінностях, але й у пояснюючих концепціях, що залучаються. У дисертації розглядається чотири способи міркування про бідність - офіційний (малозабезпечені громадяни, низькодоходні групи, найменш соціально захищені верстви населення), політичний (знедолений народ України, пріоритетні групи), моралістичний (незаможні, нужденні, жебраки, блаженні убогі) та науковий (маргіналізація, вилучення, експлуатація, андеклас, культура бідності).

На погляд сучасних дослідників, для вивчення феномена бідності в колишніх країнах СРСР найприйнятнішою з усіх теоретичних конструкцій є синтез підходів, що розвивається в класичних теоріях дезорганізації (Ч. Кулі, У. Томас, Ф. Знанецький) та аномії (Е. Дюркгейм, Р. Мертон). Поняття бідності, яким користується дисертантка, найближче до визначення англійського соціолога П. Тансенда: "Індивіди, сім`ї, соціальні групи населення можна вважати бідними, якщо вони не мають ресурсів для участі в суспільному житті, підтримання стандартів споживання, умов життя та відпочинку, які є звичайними або принаймні широко прийнятними у суспільстві, в якому вони живуть. Їхні ресурси значно нижчі від тих, які має середній індивід або середня сім`я, внаслідок чого вони виключені із звичайного стилю життя, загальноприйнятих моделей поведінки і типів діяльності". В даний час більшість дослідників тією чи іншою мірою поділяє такий підхід до бідності, та все ж найбільш дискусійним питанням є операціоналізація цього визначення, в ході якої виявляється перевага тих чи інших концепцій бідності та конкретних методик її вимірювання.

У загальному вигляді вимірювання бідності може бути представлене у вигляді таких етапів: 1) індивіди або домогосподарства ранжуються на основі одного чи кількох критеріїв матеріального добробуту; 2) визначається межа бідності, що дозволяє відокремити бідних від небідних; 3) дані на рівні індивідів або домогосподарств агрегуються в показники бідності для країни в цілому і для головних територіально-економічних та соціально-демографічних груп населення, тобто знаходяться характеристики найбільш вразливих груп і будується профіль бідності.

Ці етапи складають основу аналізу рівня бідності і акумулюють багато конкретних методологічних проблем. У цьому розділі наведено розроблену дисертанткою схему, що підсумовує ці етапи виміру і дає перелік основних концепцій бідності, що найбільш широко використовуються у прикладних дослідженнях (політико-адміністративну, абсолютну, відносну, суб`єктивну та багатовимірну), а також критеріїв добробуту (доход, споживання, суб'єктивний індекс депривації, кумулятивний індекс показників рівня життя) та показників бідності (частка бідних, глибина бідності, гострота бідності та профіль бідності).

Політико-адміністративне визначення бідності - це використання як точки відліку для вимірювання бідності порогового значення доходу, прийнятого у системі соціального захисту - наприклад, мінімальна пенсія або соціальна допомога. Абсолютна бідність - мінімальний фізіологічний мінімум для задоволення основних потреб у харчуванні, житлі, одязі тощо, відносна бідність розглядається як відсутність доходу і ресурсів, необхідних для підтримування життєвих стандартів, що вважаються у межах даної культури нормальними і гідними. Суб'єктивна бідність ґрунтується на вивченні оцінок матеріального становища не експертами, а самими індивідами, це реальне відчуття бідності, що є результатом порівняння своїх можливостей для задоволення потреб із забезпеченістю і зразками споживання інших людей або із своїм власним становищем в минулому. Використання багатовимірних концепцій бідності пов'язано з тим, що багато аспектів проблеми бідності не досить повно охоплюються одномірними концепціями, оскільки вони не враховують якість та доступність соціальних та інфраструктурних послуг, а також соціальні наслідки економічної нерівності. Тому в міжнародній практиці аналіз економічних індикаторів рівня бідності поєднується з вивченням соціальних показників добробуту. У дисертації розглянуто три показника для вивчення соціальних аспектів бідності: 1) кумулятивний індекс показників рівня життя, 2) суб'єктивний індекс депривації та 3) макростатистичні показники досягнень суспільства в економічній та соціальній сферах.

Другий розділ "Опис методики вимірювання бідності в Україні" розглядає специфіку вимірювання бідності в умовах сучасної України, а також дає опис досліджень, що стали емпіричною базою дисертації. Зокрема це перше репрезентативне для всієї країни дослідження рівня бідності більше ніж 2000 домогосподарств України, яке відповідало міжнародним стандартам ("Україна-95"). В 1996 році було проведено повторне опитування за аналогічною методикою ("Україна-96"). Під домогосподарством дисертантка розуміє усіх осіб, що проживають разом та задовольняють принаймні одній з трьох умов: 1) регулярно роблять внесок до загального бюджету у грошовій чи натуральній формі; 2) є утриманцями; 3) регулярно харчуються в домогосподарстві, використовуючи загальний запас продуктів. Саме до домогосподарства доцільно прив'язати витрати, споживання, нерухомість тощо. План дослідження включав спочатку опитування особи, яка в основному відповідає за ведення хатнього господарства, про склад родини, житлові умови, покупки, запаси, виробництво та споживання продуктів, домашнє майно та заощадження. Крім того, кожен дорослий член домогосподарства відповідав на запитання індивідуальної анкети, що стосуються зайнятості та індивідуальних доходів.

У дисертації запропонована методика вимірювання реального споживання та здійснено співставлення споживання з доходами домогосподарств. Реальне споживання характеризує обсяг продовольчих та непродовольчих товарів, що спожиті домогосподарством протягом місяця. Цей показник дозволяє точніше врахувати реалізацію доходів (включно з їхньою незареєстрованою частиною), а також, на відміну від витрат, дозволяє врахувати споживання тих продуктів харчування, які були отримані з різних джерел.

Для визначення реального споживання домогосподарств було використано метод ретроспекції, тобто відновлення по пам'яті інформації про кількість продуктів, які надійшли в домогосподарство у вигляді покупок, були вироблені чи отримані безкоштовно або взяті із запасів. Крім цього, з'ясовувалося, яку кількість продуктів було витрачено на споживання, продано або передано іншим людям і скільки залишилося в домогосподарстві. Фіксується також сума, витрачена на товар під час його купівлі, а також витрати на харчування поза домом. Обліковий період становив два тижні. Для розрахунку продовольчого споживання у грошовому вираженні кількість продуктів кожної групи, спожитих домогосподарством, було помножено на середню ціну покупки. Середні ціни розраховувалися як відношення грошей, витрачених на купівлю товару конкретної групи, і кількості придбаного. Непродовольче споживання включало витрати на непродовольчі товари, послуги, плату за житло та інші витрати.

Співставлення значень доходів та споживання в перебігу досліджень 1995 та 1996 року показало, що середньодушові доходи у цілому по країні були в два рази нижчі від споживання домогосподарств. Споживчі витрати є більш надійним показником матеріального стану сімей України, оскільки вони враховують те, чим домогосподарство володіє завдяки заощадженням, запасам та самостійному виробництву продуктів у той час, коли доходи дуже низькі або взагалі відсутні - отож, відповідно, є кращою характеристикою довготривалого добробуту.

У зв'язку з тим, що домогосподарства відрізняються за розмірами та складом, просте порівняння агрегованого споживання домогосподарств може бути дуже неточним щодо добробуту окремих членів цих домогосподарств навіть за однакового значення загального споживання чи доходу. Тому в дисертації розглядається, як можна розв`язати цю проблему шляхом використання шкал еквівалентності.

Далі висвітлюється побудова абсолютної межі бідності. Межа бідності основана на мінімальному споживчому кошику, до вартості якого додається деяка частка непродовольчих витрат. Частка мінімальних непродовольчих витрат визначається шляхом аналізу споживання домогосподарств, що мають споживання найбільш близьке до вартості кошика. Дисертантка доводить, що для побудови абсолютної межі бідності для України при знаходженні частки непродовольчих витрат домогосподарств зі споживанням, що дорівнює мінімальному споживчому кошику, доцільно використовувати загальне, а не продовольче споживання. У цьому розділі наведені дані обчислювальних експериментів, що були проведені автором при аналізі даних досліджень 1995 і 1996 років. Вони показали, що частка продовольчих витрат у таких домогосподарств стає стабільною при обсязі вибірки у 150 домогосподарств, в той час як методика Всесвітнього банку передбачає використання лише 100 домогоподарств; використання розробленої автором методики показало, що частка бідних в Україні не збільшилася з 30.5% до 35.1% у 1995 році у порівнянні з 1996 роком, як оцінювали фахівці Всесвітнього банку, а залишилася незмінною (точно 30.5%, як у 1995 році). Розділ другий завершує розгляд показників та профілю бідності, зокрема індекс питомої ваги бідних (Н), індекс глибини бідності (PG) та індекс гостроти бідності ().

У розділі 3 "Досвід аналізу бідності на прикладі дослідження домогосподарств України" розглянуто застосування викладених у перших двох розділах теоретичних концепцій та методичних підходів до аналізу бідності на прикладі досліджень домогосподарств України. В цілому використана автором методика виглядає таким чином:

Як індикатор добробуту використовуються середньодушові споживчі витрати сімей, оскільки зараз грошові доходи лише частково відбивають реальне споживання населення України.

Як критерій визначення бідних домогосподарств та індивідів використовується два порогових значення. Бідні групи населення визначалися відносно до абсолютної межі бідності, продовольчий компонент якої розраховувався за вартістю мінімального споживчого кошика, а непродовольчий компонент визначався відповідно до фактичної структури витрат найменш забезпечених сімей за даними досліджень "Україна-95" та "Україна-96". За оцінками автора абсолютна межа бідності становила у червні 1995 року 3743 тис. крб., а в липні 1996 року - 61.51 грн.

Для визначення соціально-демографічних характеристик найбільш вразливих груп використаний додатковий критерій виділення дуже бідних - відносна межа бідності, яка дорівнювала половині медіани споживчих витрат, що становило за даними дослідження "Україна-95" 2629 тис. крб. і за даними дослідження "Україна-96" - 41.67 грв.

Поширеність бідності вимірюється за допомогою індексів питомої ваги бідних (Н), глибини бідності (РG) та індексу гостроти бідності (). Профіль бідності побудований у вигляді розподілу показників бідності для кожної підгрупи, що виділена з точки зору її основних характеристик, (наприклад, місце проживання, тип домогосподарства, соціально-демографічні характеристики).

Дані дослідження "Україна-96" показують істотну диференціацію добробуту домогосподарств за рівнем середньодушового споживання. Коефіцієнт Джіні, що характеризує нерівномірність розподілу добробуту між домогосподарствами (він дорівнює 0 при рівномірному розподілі і дорівнює 1 при максимально можливому нерівномірному розподілі) за розрахунками на основі середньодушових споживчих витрат становив 0.38.

Якщо проаналізувати децильний розподіл домогосподарств за рівнем середньодушового споживання, то половина всіх домогосподарств із нижчим середньодушовим споживанням (1-5 децилі) отримує 27% всіх споживчих витрат і приблизно стільки ж (26.3% всіх споживчих витрат) припадає на десятий дециль. Споживання 10% найбільш забезпечених домогосподарств перевищує споживання 10% найбідніших в 11 разів 1996 року (за даними 1995 року ця відмінність становить 15 разів).

Як показують дані дослідження "Україна-96", 30.5% домогосподарств України (32.9% населення загалом) у червні-липні 1996 року були бідними, з них 12.7% можна віднести до дуже бідних, використовуючи відносну межу бідності. Це означає, що в середині 1996 року приблизно 17 мільйонів жителів України жили в бідності.

Порівняння показників бідності свідчить про те, що значущих змін у питомій вазі бідного населення з 1995 по 1996 рік не сталося, а гострота бідності - показник, який характеризує, наскільки нижче від межі бідності перебувають споживчі витрати домогосподарства з урахуванням диференціації споживання серед бідних - навіть знизилася приблизно на 19%.

В дисертації розглядаються кореляти бідності - вік, здоров'я, стать, освіта, тощо. Домогосподарства з пенсіонерами становлять найбільшу групу бідних, в особливо важкому становищі перебувають сім'ї, в яких є пенсіонери й діти, сім'ї з особами віком 70 років і старше та літні самотні люди. Важливе значення в контексті соціальної справедливості і перспектив суспільства має поширеність бідності серед сімей з дітьми, кількість забезпечених домогосподарств зменшується із збільшенням кількості дітей: у найскрутнішій ситуації перебувають багатодітні сім'ї, серед яких бідними є 40% домогосподарств.

Істотним чинником розшарування є не тільки величина домогосподарства, а й кількість утриманців, що припадає на одного працюючого. Дані дослідження підтверджують тенденцію, що із зростанням соціального навантаження на 1 працюючого рівень бідності зростає. Найбіднішими є сім'ї, в яких на одного працюючого припадає 3 й більше утриманців, в основному дітей і літніх людей.

Аналіз значення соціальної допомоги для подолання бідності показує, що соціальні надходження або трансферти (пенсії, стипендії, допомоги) відіграють значну роль в добробуті домогосподарств України, про це свідчить той факт, що якщо зменшити сукупне споживання домогосподарств на величину соціальних виплат, які вони отримують, то частка бідних сімей зросте із 30.5% до 45.9%. Разом з тим, одержувачі соціальної допомоги практично рівномірно розподілені за децильними групами, виділеними за споживанням. Це свідчить про те, що в більшості випадків соціальні виплати надаються незалежно від рівня забезпеченості сім'ї, тобто допомога є нецільовою і неефективною.

У дисертації показано, що бідні потерпають також від соціальної ізоляції, від виключення з повноцінного спілкування.

Аналіз основних стратегій подолання бідності населенням показує, що однією з найпоширеніших стратегій виживання в сучасній Україні є праця в сімейному підсобному сільському господарстві, нею зайнято 3/4 економічно активного населення. На другому місці за поширеністю серед населення України є всіляке сумісництво кількох видів зайнятості, а також неформальна зайнятість. Поширення неформальної зайнятості в Україні зумовлене об'єктивними економічними й демографічними процесами. Основною причиною отримання доходів із не зовсім легальних джерел є глибока економічна криза офіційної сфери зайнятості, яка виявилася не в змозі забезпечити роботою і відповідним рівнем доходів значну частину робочої сили в Україні.

У висновках наведено основні підсумки дослідження, накреслено перспективи подальшого вивчення проблеми. В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв`язання наукової задачі, що виявляється в розробці методології вивчення бідності в сучасному українському суспільстві. Дисертаційна робота дозволяє зробити такі загальні висновки:

1. Kharchenko N., Paniotto V. Poverty profiles and coping mechanisms in Ukraine// Poverty in Transition Economies. - London and New York: Routledge. - 2000. - P.91-108.

2. Makeev S., Kharchenko N. The Differentiation of Income and Consumption in Ukraine // International Journal of Sociology. - Fall 1999. - Vol. 29. - №3. - P.14-30.

3. Харченко Н. Порівняння методологічних підходів до вимірювання рівня бідності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - №3. - С.86-99.

Результати дисертації також надруковано в інших наукових виданнях:

1. Захарченко М.В., Харченко Н.М. Структура та зміст соціальних сітей зміни статусу зайнятості //Вісник Київського університету, Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 1995. - випуск 1. - С.72-80.

2. Харченко Н. Бідність в Україні. Характеристика та критерії виділення //Україна: аспекти праці. - 1996. - №7-8. - С.46-50.

3. Харченко Н.М. Бідність. Рівень життя / Соціологія: короткий енциклопедичний словник / заг. ред. В.І.Воловича. - К.: Укр. Центр духовн.культури, 1998. - С.45, 452-453.

4. Харченко Н. Різноманітність аспектів бідності: спроба соціологічного аналізу // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія" - 1999. - том 7. - С.38- 49.

Особистий внесок здобувача. У публікації № 1 особисто автору належать положення, присвячені аналізу кореляції доходів та витрат домогосподарств, динаміці рівня бідності в Україні, суб'єктивних оцінок матеріального становища, а також індивідуальних стратегій, які застосовує населення України для подолання бідності. У публікації № 2 автором проаналізовано нерівність у рівні матеріальної забезпеченості населення України, соціально-демографічний склад бідних верств населення, регіональні особливості поширення бідності та руйнування соціальний зв'язків, як наслідок бідності. У публікації № 4 автору належить аналіз структури сіток неформальної підтримки, визначення приоритетних рольових стосунків між їх членами та висновок щодо спеціалізації соціальних ресурсів, які надаються членами сіток.

Размещено на Allbest.ru