Соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку прийомного батьківства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

УДК 159.9: 316.35

Соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку прийомного батьківства

19.00.05 - соціальна психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Бевз Галина Михайлівна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України (м. Київ).

Захист відбудеться 21 травня 2002 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.453.01. в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розіслано 18 квітня 2002р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформація соціально-економічних умов життя українського суспільства, орієнтація держави на гуманістичну соціальну політику поставили питання ініціювання в країні деінституалізації утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та відновлення сімейних форм державної заміщувальної опіки

Домінуюча на Україні інтернатна система опіки, хоч і забезпечує вирішення найважливішої проблеми фізичного виживання дітей в умовах відсутності турботи біологічних батьків, проте є далеко не оптимальною для ефективного здійснення процесу їхньої соціалізації, на що неодноразово вказували науковці (М. Дубровіна, М. Лисіна, А. Прихожан, В. Толстих, С. Мещерякова, В. Мухіна). Пошук оптимальних умов розвитку соціально-незахищених категорій дітей вимагає не соціальної ізоляції, а інтеграції їх в соціум, що забезпечується приорітетністю в соціальній політиці сімейних форм влаштування даної категорії дітей: усиновлення, опіка (піклування) родичів, патронатна та прийомна сім'я.

Світовий досвід створення прийомних сімей - фостерингу (від англ. foster caring - виховання чужої дитини) переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я є ефективною формою виховання дітей, які потребують державної турботи. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1713 від 15.09.1999 р., в місті Києві та 4-х регіонах України (Запорізькій, Одеській, Харківській областях та в АР Крим) розпочався експеримент зі створення прийомних сімей, запроваджений постановою Кабінету Міністрів України №241 від 02.03.1998р. "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю". Тож на Україні вже чотири роки проводиться цілеспрямована робота по створенню нової форми державної опіки - інституту прийомної сім'ї, що надало можливість 55 дітям-сиротам та дітям, позбавлених піклування біологічних батьків, зростати та виховуватися в сімейному оточенні.

Розбудова в Україні сімейних форм державної опіки потребує спільних зусиль всіх учасників інноваційного процесу, вказує на необхідність вивчення психологічних особливостей феномену заміщувальної сімейної опіки та наукових розробок щодо успішності впровадження в практику напрацьованих технологій. Це передбачає вивчення наступних аспектів створення та функціонування прийомної сім'ї: спонук, які лежать в основі рішення чоловіків та жінок створити прийомну сім'ю; адаптації та взаємоадаптації дитини і прийомної сім'ї до нових умов існування; особливостей соціалізації та ресоціалізації депривованих дітей в умовах сім'ї заміщувальної опіки; психологічного клімату прийомної сім'ї та динаміки подружніх стосунків; формування психологічної готовності батьків до виконання функцій заміщувальної опіки; етапів розвитку прийомної сім'ї, змісту, форм та методів здійснення державного контролю, критеріїв оцінки ефективності функціонування сім'ї заміщувальної опіки.

З огляду на теоретичну та практичну значущість поставленої проблеми темою наукового дослідження було визначено: “Соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку прийомного батьківства”. Дослідження проводилося в межах проекту “Трансформація державної системи інститутів піклування про дитину”, що реалізувався впродовж 1998-2001рр. Українським інститутом соціальних досліджень за технічної підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні. Тема дисертаційного дослідження є складовою програми наукових досліджень кафедри психології ЦІППО АПН України. Тема затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні АПН України (протокол № 2 від 20.03.2000р.).

Об'єктом дослідження було обрано прийомне батьківство, як сімейна форма заміщувальної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предметом вивчення виступили соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку феномену прийомного батьківства в процесі створення та функціонування прийомної сім'ї.

Мета дисертаційного дослідження полягала у тому, щоб на основі системно-особистісного аналізу виявити соціально-психологічні чинники, що детермінують виникнення та розвиток прийомного батьківства та визначити умови ефективного функціонування прийомної сім'ї.

В основу дослідження покладено припущення про те, що детермінантами прийомного батьківства виступають мотиваційно-диспозиційні утворення, що включають в себе сімейну ціннісну орієнтацію, дітоцентричні настановлення та емпатійне ставлення до обездолених дітей.

Ефективність функціонування прийомного батьківства та поширеність даної форми заміщувальної опіки буде зумовлюватись дією чинників, пов'язаних з: 1) конкретними соціальними умовами життєдіяльності сім'ї, особливостями функціонування сімейної системи та індивідуальним станом кожного її члена; 2) формуванням у кандидатів психологічної готовності до виконання нових соціальних ролей, що досягається завдяки узгодженості мотиваційного та операційного її компонентів, а також рефлексії особистих потенцій у виконанні сімейних ролей прийомними батьками.

Згідно з поставленою метою та висунутою гіпотезою, буди визначені завдання дослідження:

1) Провести теоретичний аналіз соціально-психологічних особливостей явища сирітства, а також наукових підходів до вивчення сім'ї та детермінуючих чинників ініціювання і виконання її членами нової соціальної ролі - сім'ї заміщувальної опіки. 2) Виявити мотиваційні та операційні складові готовності до прийомного батьківства та їх динаміку. 3) Визначити основні етапи розвитку прийомного батьківства, їх особливості та чинники, що впливають на ефективність його функціонування. 4) Визначити напрямки та зміст соціально-психологічного супроводу прийомного батьківства.

Методологічною та теоретичною основою дослідження слугують загальні принципи психологічної науки: детермінізму, активності, розвитку та ін. (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, С.Р. Рубінштейн).

Важливу роль в осмисленні сім'ї відіграє застосування інтегративного підходу, що робить доступним аналіз різних рівнів глобальної системи її функціонування (Л. Берталанфі, М. Боуен, Ю. Гальбух, В. Садовський,). Такий підхід дає можливість розглянути сім'ю з позиції індивіда (Ю. Альошина, О. Бодальов), малої групи (В. Дружинін, С. Ковальов, С. Мінухін, Г. Навайтіс) та соціального інституту, який в ситуації заміщувальної опіки покликаний виконувати делеговану державою функцію утримання, виховання, соціалізації та ресоціалізації дітей (М. Аралова, І. Бех, Т. Говорун, Я. Гошовський, Й. Лангмейєр, М. Лисина, З. Матейчек, В. Мухіна, Н. Толстих, В. Циба).

Теоретичний аналіз мотивації прийомного батьківства здійснювався на основі концепції диспозиційної регуляції поведінки особистості, згідно якої особистісні смисли та ціннісні орієнтації посідають провідне місце (М. Бернштейн, Л. Божович, О. Леонтьєв, В. Мясіщев, Д. Узнадзе, В. Ядов). Роль та структура потребово-мотиваційної сфери особистості висвітлені в працях Є. Ільїна, В. Ковальова, Б. Ломова, В. Мерліна, С. Рубінштейна, В. Щадрікова.

Істотне значення для прояснення сутності психологічної готовності до здійснення певного виду діяльності мають праці М. Дяченко, Л. Кандибович, В. Моляко.

Важливими виявились також теоретико-методологічні засади групових соціально-психологічних методів якісного дослідження - фокус - і Т-груп (Р. Крюгер, Р. Мертон, Т. Фоломеєва, Л. Петровська, Н. Хрящова), в тому числі спрямованих на корекцію сімейних стосунків (В. Бампері, А. Варга, Т. Гордон, І. Марковська, А. Співаковська).

Для розв'язання завдань дослідження та перевірки гіпотези були використані такі методи: теоретичний аналіз проблеми, констатуючий та формуючий експерименти, що заключали в собі комплекс взаємопов'язаних психодіагностичних технік з використанням анкет, опитувальників, тестів, інтерв`ю, запису генограм та „лінії часу”, фокус-груп, соціально-психологічного тренінгу (моделювання проблемних ситуацій, рольова гра, мозковий штурм); а також статистична обробка даних (факторний, кластерний та кореляційний аналіз, описова та індуктивна статистика). Отримані показники порівнювалися із даними спостережень за життєдіяльністю прийомної сім`ї на різних етапах її існування.

Базою дослідження стали кандидати до прийомного батьківства а також реально існуючі прийомні сім'ї, одні з яких тільки починали опановувати даний вид піклування про біологічно нерідну дитину, інші - вже мали досвід від 4-х до 10 років. Дослідження проводилося у два етапи впродовж 3-х років (з 1998 по 2001 рр). Перший етап роботи був спрямований на уточнення респондентами мотиваційних аспектів прийняття рішення про створення прийомної сім'ї. Збір даних здійснювався під час перших зустрічей з кандидатами до прийомного батьківства та в процесі проведення з ними тренінгових занять (в м. Києві, Одесі та АР Крим). Другий етап дослідницької роботи спрямовувався на виявлення особливостей функціонування створеної прийомної сім'ї та організації її соціально-психологічного супроводу.

Надійність та вірогідність результатів роботи забезпечувалась методологічним обґрунтуванням теоретичних положень у розв'язанні завдань дослідження, добором адекватних діагностичних методик, поєднанням якісного та кількісного аналізу експериментальних даних.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у визначенні соціально-психологічних чинників розвитку прийомної сім'ї, встановленні критеріїв оцінки соціально-психологічної готовності кандидатів до прийомного батьківства, факторів ризику сім'ї внаслідок змін в її структурі (в зв'язку з входженням до її складу нового члена - прийомної дитини), а також у розробці змісту роботи психолога в процесі соціально-психологічного супроводу сім'ї заміщувальної опіки. Експериментально встановлена доцільність та обґрунтована специфіка підготовки кандидатів у прийомне батьківство, а також необхідність соціально-психологічного супроводу створених сімей заміщувальної опіки. Розширено поняття сім'ї як інституту соціалізації дитини даними стосовно її нової соціальної ролі - сім'ї заміщувальної опіки дітей, позбавлених батьківського піклування. Дістало подальшого розвитку розуміння психологічних особливостей та етапів інтеграції прийомної дитини в нове оточення сімейного проживання.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що розкриті в роботі соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку прийомного батьківства можуть виступати засадовими стосовно: ефективного поширення в Україні прийомної сім'ї як альтернативної форми опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; теоретико-методичного забезпечення підготовки кандидатів на прийомне батьківство, здійснення взаємодобору дітей і батьків, створення та супроводу прийомних сімей; впровадження в практику діяльності соціальних служб нового напрямку роботи - соціально-психологічного супроводу прийомних сімей.

Результати дисертаційного дослідження послугували основою для розробки та впровадження в практику у місті Києві та 4-х регіонах України (Запорізькій, Одеській, Харківській областях та в АР Крим) системи підготовки, створення та супроводу прийомних сімей, проведення групових зустрічів підтримки прийомних батьків, надання їм соціально-психологічної консультативної допомоги, а також організації та проведення щорічних літніх виїздних шкіл для всіх прийомних сімей України.

На підставі дисертаційного дослідження розроблена програма підготовки соціальних працівників по роботі з прийомними сім'ями Центрів соціальних служб для молоді м. Києва та спецкурс “Психологічні засади заміщувальної сімейної державної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, який започаткований в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти на курсах підвищення кваліфікації керівних кадрів системи освіти.

Особистий внесок здобувача. Розроблені автором наукові положення та одержані емпіричні дані є самостійним внеском у розробку проблеми започаткування заміщувальної форми опіки для дітей, позбавлених піклування біологічних батьків. Розробки та ідеї, що належать співавторам і опубліковані в спільних методичних виданнях, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Зміст основних положень і результатів дослідження доповідались на науково-практичних міжнародних та республіканських конференціях та семінарах, а також на прес-конференціях, українському радіо та телебачені. Серед них: Регіональна науково-практична конференція з питань запровадження в Запорізькій області сімейних форм виховання дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування. (13-15.07.1999р. м. Приморськ Запорізької обл.); Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми розвитку особистості сучасної людини” (23-25.11.1999р. м.Житомир); Презентація проекту “Трансформація державної системи інститутів піклування про дитину” (21.12.1999 р. м. Київ, УІСД); ІІІ з`їзд Товариства психологів України “Творча спадщина Г.С. Костюка і сучасна психологія” (23-25.02. 2000 р. м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція “Вона та він в змісті гуманітарної освіти” (10 - 13. 05. 2000р. Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка); Європейська конференція прийомних батьків "Hand in hand" (24-27.08.2000р. University College, Cork, Ireland); Семінари-тренінги з питань роботи місцевих органів виконавчої влади по вирішенню проблем соціального сирітства, запобіганню дитячої бездоглядності та безпритульності (26-28.10.2000 р. м. Одеса, 7.06, 12-15.06. 2001р. м. Київ); Міжнародна конференція за сприяння Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України “Дитинство в Україні: права, гарантії, захист” (14-18.2000 р. м. Київ); Всеукраїнська науково-практична конференція “Післядипломна освіта: перспективи розвитку” (28.11.2000р. м. Київ, АПН України ЦІППО), науково-практична конференція “Сучасна родина в системі самовідтворення української нації” (15.06.2001р. м.Івано-Франківськ), науково-методична конференція: „Прийомна сім'я в Україні: досвід і перспективи” (16.11.2001р.м.Київ, УІСД), міжнародна науково-практична конференція: „Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (17-18.12.2001р. м. Киів, Інститут психології ім.Г.Костюка).

Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 13 публікаціях: 1 -науково-популярна монографія, 4 - статті, з яких 3 - у фахових збірниках наукових праць, 1- тези, 7 методичних рекомендацій.

Структура дисертації, основний текст якої викладено на 175 сторінках комп'ютерного набору, складається з вступу, трьох розділів із висновками по кожному підрозділу, загальних висновків, списку використаної літератури із 205 найменуваннями, в тому числі 9 іноземною мовою. Робота містить 25 таблиць, 13 рисунків, 3 схеми, 23 додатки (з них - 3 генограми).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і доцільність, визначаються об'єкт, предмет, мета дослідження, основні його методологічні засади, методи і завдання, розкривається наукова новизна, теоретична та практична значущість, наводиться інформація про апробацію, впровадження результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

Перший розділ “Сім'я як заміщувальна форма опіки дітей, позбавлених батьківського піклування” присвячений визначенню основних теоретико-методологічних підходів дослідження. В ньому подано соціально-психологічний огляд наукових праць щодо особливостей розвитку та соціалізації дітей, позбавлених батьківської опіки, розглянуто теоретичні підходи до вивчення проблеми детермінації просоціальної поведінки тривалої дії, проаналізовано основні концепції та теорії психології та психотерапії сім'ї.

Сутністю дослідження феномена прийомного батьківства є зумовленість його виникнення та закономірностей функціонування. Дослідження Г. Ділігенського, А. Меграбяна, В. Мясіщева, В. Ядова, вказують, що вибір відповідного виду поведінки зумовлюється мотиваційними диспозиційними утвореннями, які формуються в досвіді особистості на різних рівнях, підпорядковуються та відшліфовуються в процесі діяльності людини, визначаючи стиль її життя. Вони проявляються як елементарні настановлення, аттитюди та ціннісні орієнтації, що репрезентуються в поведінці, потягах та емоційних реакціях. Спрямована реалізація програм діяльності та її стійкість передбачає узгодженість із внутрішніми структурами диспозиційних утворень - особистісними смислами (Л. Божович, О. Леонтьєв, М. Матюхін).

Просоціальна поведінка визначається індивідуальною композицією особистісних та ситуативних чинників і розкривається через внутрішні закономірності, систему особистісних смислів, в яких емпатійне ставлення займає вагоме місце (Д. Батсон, І. Берковіц, Дж. Дарлі, Д. Кемпбелл, Д. Мейєрс, Б. Скінер). Альтруїстична мотивація, що характеризується мірою самовизначення людини в смислах буття по відношенню до інших, може стати спонукою створення та підтримки життєдіяльності прийомної сім'ї. Стійкість альтруїстичних настановлень, їх місце в ієрархії мотивів визначають характер активності людини. Переживання людини, включаючись в регуляцію її діяльності через диспозиційні утворення, активізують чи пригнічують просоціальну поведінку (Ф. Басін, О. Насіновська). Тож в межах категорій мотивації і прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є важливим врахування часового фактору та аналіз реально чинних і знаних мотивів, а в ситуації постійного функціонування створеної сім'ї заміщувальної опіки більшого значення набуває категорія соціально-психологічної готовності.

Сучасні дослідження (М. Айрумян, Н. Асанова, А. Голік, В. Ковальов, В. Коновалова, Н. Ричкова, Г. Сухарєва) наголошують, що зростаюча хвиля сирітства не є однорідною в своїй масі і зумовлюється в кожному індивідуальному випадку різними комбінаціями соціально-психологічних характеристик дитини-сироти відповідно до наявного її власного резерву, впливу соціального преморбіду, дії стрес-чинника, впливу обтяжливих супутніх факторів. Проблема сирітства постає перш за все як проблема індивідуальних варіацій в кожному окремому випадку і неможливості їх зведення до одного, постійного показника. Сирітський соціальний статус дітей виступає фактором ризику, що видозмінює і замасковує реальну картину розвитку дитини. Тож діагностика та прогностика потребує від професіоналів спеціальних знань про особливості психофізіологічного розвитку дітей різних категорій сирітства.

Згідно з культурно-історичною концепцією Л.Виготського, розвиток та соціалізація дитини відбувається в процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду та соціальних стосунків. Дорослий виступає для дитини як носій цього досвіду і як найважливіше джерело його розвитку. Саме якість цього контакту, що відбувається в процесі власної активності дитини при постійному діалогічному контакті із значущими близькими та в процесі осмислення і рефлексії як самої діяльності, так і себе в ній, забезпечує необхідний рівень розвитку та соціалізації дитини (Н.Асанова, С.Братусь, А.Запорожець, А.Захаров, В.Мухіна). Науковцями доведена специфічність наслідків інституційного виховання дітей. Відсутність постійної значущої особи та безумовного прийняття себе, необхідність пристосовування призводить до деформації ставлення до життя, обмежує інтеріорізацію цінностей та моральних норм, зумовлює формування якісно іншого типу особистості дитини, що виховується в системі інтернатного утримання. (В. Дубровіна, А. Рузська, Р. Смірнова, М. Толстих).

Розглядаючи сім'ю як малу групу (Ю. Альошіна, А. Бодальов, М. Бовен, С. Гордон, Г. Навайтіс, В. Рибаченко) та соціальний інститут (М. Мацківський, О. Харчев) ми вибірково аналізували наукові розробки щодо тих чинників, які дозволили б розширити сімейну структуру і забезпечити життєвий простір в родині для ще однієї дитини - біологічно нерідної. Ними виявились адаптивна здатність сім'ї як на індивідуальному, так і системному рівнях; диспозиційні утворення особистості, мотиваційні чинники просоціальної поведінки та групової взаємодії. Ми дійшлди висновку про доцільність відходу від теоретичних концепцій розгляду сім'ї як травмуючого фактора для індивіда (А. Захаров, А. Лічко, Е. Ейдеміллер, В. Юстіцкіс) і зосередження уваги на параметрах здорового функціонування сімейної системи (К. Вітакер, В. Сатир).

Проблема прогностики готовності сімей до заміщувальної опіки та шляхів подальшого розвитку сімейних стосунків є центральною у психології прийомного батьківства. Кожна характеристика сім'ї виступає результатом формування складної взаємодії внутрішньосімейних та соціально-зумовлених стосунків, властивостей, що складаються на певних стадіях її розвитку. Застосування мультимодальної діагностики сім'ї в рамках інтегративного підходу (Д. Оудсхоорн, О. Черніков), що об'єднує системно та індивідуальноорієнтований підходи, дозволяє вивчити сім'ю на різних її рівнях функціонування: на рівні життєдіяльності кожного її члена; стосовно функціонування сімейної системи з точки зору її структури, комунікацій, стадій життєвого циклу сімейної історії та функції наявних проблем; в контексті її соціальних зв'язків та виконання базових функцій. Даний підхід забезпечує об'ємне бачення ситуації і допомогає розмежувати сфери компетенції спеціалістів на різних рівнях функціонування сімейної системи заміщувальної опіки: в контексті соціальних та внутрішньосімейних зв'язків, на рівні дисфункцій (М. Канторович, С. Кратохвіл) та здорового функціонування сімейної системи.

Другий розділ “Соціально-психологічні передумови створення прийомної сім'ї” присвячений вивченню особистісних мотиваційних диспозицій респондентів та їх настановлень стосовно виховання дітей. Вибірка створена на основі мотиваційного компоненту (бажання допомогти дитині-сироті через створення прийомної сім'ї) і охопила представників різного соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу віком від 24 до 63 років в кількості 76 осіб. В процесі зібрання емпіричного матеріалу були використані тести, діагностичне інтерв'ю на основі складання генограми та „лінії часу”, соціально-психологічний тренінг, фокус-група. Дослідження будувалося на засадах сприяння проявам спонтанної поведінки кандидатів, їх емоціональному відреагуванню та вільному обміну думками.

Нами встановлено, що створенню прийомної сім'ї передують стійкі диспозиційні характеристики кандидатів, які зафіксовані в їхньому життєвому досвіді і коріняться в попередніх поколіннях. Серед них - цінність родинного проживання та належного ведення сімейного господарства, пошанування родинних традицій та соціальних норм людського співіснування, значущість взаємопорозуміння в подружній парі, бажаність дітей та радість турботи про них, приклади просоціальної поведінки членів родини.

Результати дослідження вказали, що мотивація заміщувальної сімейної опіки дітей за своєю структурою є полімотивованою. Її ієрархічна будова знаходиться в постійному розвитку впродовж всіх етапів становлення прийомної сім'ї: інформаційно-ознайомчого, підготовчого, створення і функціонування та професійного становлення. В мотивації прийомного батьківства провідну роль відіграють альтруістичні мотиви (емпатія і співчуття, моральна необхідність), які набувають різного психологічного змісту залежно від їх ієрархічного співвідношення. Встановлено, що альтруїстичні мотиви можуть супроводжуватися прагматичними, вузько особистісними та егоцентричними потребами, як-то: отримання підтримки на схилі років, розширення сім'ї, бажання бачити в дитині лише свого наступника, поглиблення сфери власної профкомпетентності в роботі з дітьми тощо. Доведено, що мотивацію опіки над дітьми в процесі її розвитку слід розглядати в динамічному співставленні її рівнів: декларованого (тільки знані мотиви) і реальнодіючого (мотиви-стимули та смислоутворюючі мотиви).

Дослідження встановило важливість врахування в ситуації заміщувальної опіки співвідношення мотиваційного та операційного компонентів діяльності, що досягається шляхом усвідомлення кандидатами власних бажань, намірів та способів досягнення найближчих та віддалених перспектив створення прийомної сім'ї. Це сприяє реальності оцінки кандидатами своїх можливостей опіки, обгрунтованості прийняття рішення, а також вказує на силу та стійкість виказаних намірів респондентів - допомозі дитині-сироті. Кандидати з крайніми позиціями альтруїстичної мотивації (домінування мотива морального обов'язку чи емпатійного переживання) проявляли обмеження в досягненні операційної готовності і не створили прийомну сім'ю. При наявності компонентів прагматичної мотивації (мотиви-стимули) адекватність набуття операційної готовності (з результатом створення прийомної сім'ї) досягалась лише за умови їх співпадання із завданнями заміщувальної опіки.

Початковий етап самовизначення кандидата (згода, відмова) стосовно входження в систему заміщувальної опіки виявився емоційно перевантаженим особистісними смислами, що потребував часового простору усвідомлення та забезпечення його екологічності. Під час інформаційно-ознайомчого періоду роботи з кандидатами належному забезпеченню цього процесу сприяють: діагностичне інтерв'ю на основі складання генограми та “лінії часу”, а під час підготовчого - тренінгові форми занять та дотримання правила добровільного самовизначення в прийнятті рішення. На цих етапах діяльність психолога спрямована на з'ясування “причинності” заявленої мотивації, її істинності та міри усвідомлюваності, на подальших етапах - на її розвиток та підтримку належного рівня саморефлексії.

Функціонування прийомної сім'ї як малої групи багато в чому детермінує характер управління виховним процесом. Соціально-психологічний аспект подружніх стосунків виявився таким, який визначає місце і роль батьків у загальній системі заміщувальної опіки. Аналіз факторного навантаження шкал та кореляційних зв'язків дав підстави для висновку, що факторами ризику для реалізації сім'єю виховної функції можуть виступати: виснаженість батьків (особливо жінки-матері) побутом; недостатня підтримка чоловіком дружини, що призводить до звуження поля її самореалізації, позиція жертовності батьків в ставленні до дітей, роздратованість подружжя, що призводить до обмеженості контактів з дитиною.

Дослідженням були встановлені гендерні відмінності в здійсненні батьками виховної функції. Доведено, що сприятливий сімейний клімат є як умовою, так і наслідком здатності чоловіків брати на себе відповідальність в сім'ї і в сфері виробничих відносин. Жіноча ж вибірка демонструє гнучкість та варіативність розподілу уваги між різними сферами діяльності. Та все ж таки, в ситуації накопичення стресових факторів кожний із подружжя має однаковий потенційний ризик втрати здоров'я (як встановило дослідження, в найслабкішій позиції життєдіяльності батьківських фігур перебуває сфера здоров'я).

Встановлене в досліджені безумовне прийняття жінкою дитячої підсистеми як домінуючої сприяє набуттю нею традиційно сімейно-значущого статусу матері та визначає ступінь спрямованості її життя на сімейні цінності. Реалізація виховної функції у чоловіків виявилася опосередкованою інтернальним локусом контролю, який слугує зваженості батьківської позиції (контролюючий вплив - стимуляція активності самої дитини) в процесі соціалізації та поступового “вивільнення” дитини із меж сім'ї.

Засвідчено, що дітоцентричні настановлення прийомних батьків супроводжуються неусвідомленим бажанням обмежити активність дитини полем сім'ї, розглядати її благополуччя передусім через призму власного впливу та досвіду. Ми дійшли висновку, що для розвитку дітей, які не мали з дитинства соціальносхвалювальних орієнтирів, надання їх у такий спосіб може на певний час дати позитивні результати. Проте, не слід забувати, що надмірне батьківське домінування значно обмежує свободу дитини, а отже і її активну позицію та здатність до самовизначення.

Виявилося, що співвідношення вікових характеристик батьків та дітей можуть впливати на регуляцію процесів близькості-дистанційованості в дитячо-батьківській підсистемі. Дослідження встановило, що батьки старшого віку більше орієнтовані на утримання дитини в лоні сім'ї, що є більш оптимальним (бажаним) для дітей меншого віку.

Дослідженням доведено, що лише повна сім'я здатна створити повноцінні умови для адекватної соціалізації прийомної дитини. При відсутності одного із батьків навантаженість на функціонуючу батьківську фігуру значно зростає, що може позначитися на здоров'ї самого піклувальника і провокувати збочення в реалізації виховної функції.

При реалізації сім'єю виховної функції простежується тенденція до зростання питомої ваги чоловіка (батька), а також ініціюється консолідація зусиль у подружній підсистемі. При встановлені показників сумісності чоловіків та жінок виявлена ціннісно-орієнтаційна єдність (висока сумісність за інструментальними цінностями та споріднена - за термінальними), а також варіативність в подружній парі індивідуальних комбінацій показників за параметрами подібності-доповненості. Дослідження встановило стабілізуючу функцію диспозиційних характеристик створення шлюбу в узгодженні сімейних ролей прийомної сім'ї. Так у більшості кандидатів до прийомного батьківства шлюб по чоловічій лінії був побудований за принципом “дублікатів”.

Дослідженням визначено особистісні характеристики кандидатів, які є значущими для ефективної організації сімейного життя в ситуації прийомного батьківства. Ними виявилися: здатність батьків переживати життєві труднощі, емпатійність, інтернальність локус контролю, особливо в сфері сімейних стосунків та в сфері досягнень. Встановлено, що в забезпечені адекватного функціонування сімейної системи та запобіганні її стагнації (що є важливим фактором в ситуації створення прийомної сім'ї) відіграють комунікативні уміння.

Предметом вивчення в розділі III - “Соціально-психологічні чинники розвитку прийомної сім'ї як соціального інституту заміщувальної опіки дітей” - були потреби та психічні стани, які виникали у прийомних сім'ях в процесі входження та наступного проживання в ній прийомної дитини. Ми припустили, що розвиток прийомної сім'ї змінюється через формування у дорослих та дітей системи потреб, структура яких визначається значною мірою індивідуальною ситуацією розвитку нового члена родини, загальним соціально-психологічним станом сімейної системи та готовністю до виконання нею нової соціальної ролі - сім'ї заміщувальної опіки. З метою більш чіткої діагностики психологічних особливостей життєдіяльності батьків та дітей в прийомній родині були задіяні дані контрольних вибірок.

Дослідження засвідчило, що прийомне батьківство є системою ціннісно-смислових дітоцентричних настановлень, в основі яких лежить почуття відповідальності за соматичне і психічне здоров'я дитини, усвідомлення вимог суспільства та оцінка власних можливостей у забезпеченні успішної соціальної адаптації прийомної дитини до виконання сімейних та соціальних ролей. В процесі розвитку прийомної сім'ї відбувається адаптація мотивації її створення до реальних потреб та завдань її функціонування. Мотиви поведінки дорослих і дітей в прийомній сім'ї виступають засобом регуляції розвитку родинних стосунків. Якщо на ранніх етапах розвитку прийомної сім'ї мотивація батьківства складається стихійно, під значним впливом емоційно-психологічних станів подружжя, то в подальшому вона стає особливою сферою цілеспрямованої регуляції активності дитини та її взаємодії з членами родини.

Тренінгові заняття, як форма підготовки до заміщувальної опіки, активізують емоційно-дійові спонуки батьківства, що призводить до перебудови структури мотиваційно-ціннісного ставлення до дитини, бачення перспектив її особистісного росту. Ті прийомні сім'ї, які не пройшли тренінгової підготовки, важче адаптуються до проблемних ситуацій у розвитку дитини, вбачають в них реальні перешкоди на шляху соціалізації, схильні до переоцінки власних можливостей. У цьому випадку батьки сприймають прийомних дітей через призму власних очікувань: передусім об'єктом задоволення власних дітоцентричних настановлень та полем самореалізації, а процес ідентифікації прийомної дитини з родиною оцінюють через вияви нею слухняності та старанності. Висловлюючи високі очікування соціальних досягнень прийомної дитини та перспектив її особистісного розвитку, прийомні батьки не чітко усвідомлюють шляхи розв'язання зазначених проблем, а превалююча орієнтація на власний досвід обмежує можливості їх уточнення.

Спеціальна тренінгова підготовка створює передумови для осмислення внутрішніх потенцій реалізації батьківства, виступає складовим компонентом відображення цієї потреби на чуттєвому та когнітивному рівнях, що призводить до виникнення бажання спрямовувати і регулювати взаємодію з прийомною дитиною на рівнях, адекватних ситуації її розвитку.

Аналіз історій життя дітей, вивчення їх біографічних даних, а також медико-психологічного анамнезу засвідчує, що всі прийомні діти мали обтяжливий анамнез розвитку, який пов'язаний з депривацією базових (вітальних) і соціогенних потреб. Встановлено, що труднощі першого року проживання дітей в сім'ї пов'язані: 1) з деприваційним впливом, що проявляється в надмірних афективних реакціях дітей, 2) з високим рівнем тривожності, який співвідноситься з обсягом стимульної інформації, що отримують діти при входженні в прийомну сім'ю і який зменшується з віком і тривалістю терміну проживання в ній; 4) з налаштованістю дітей на залежну від значущих дорослих поведінку; 5) з імпульсивно-ситуативно зумовленою та прагматичною мотивацією поведінки, що коріниться в попередньому досвіді дитини, 6) з утрудненістю процесу ідентифікації з сім'єю (впродовж всього першого року діти не сприймають прийомну сім'ю як свою). Вивчення змісту перенесених дітьми психотравм дозволяє характеризувати їх як такі, що виходять за межі звичайного людського досвіду, а за шкалою вираженості стрес-чинників гострої та хронічної дії (за DSM-IV) їх можна віднести до тяжкого, надзвичайного та катастрофічного ступеня. Чим вищий рівень оцінок набирає дитина згідно запропонованої нами системи вираженості стрес-чинників, набутих внаслідок деприваційного та травматичного досвіду (таблиця факторів ризику з врахуванням градації шкал вісі IV за DSM-IV), тим більшим має бути рівень “психологічного запасу” родини для здійснення відтворюючого процесу прийомної дитини (реактивації, реєдукації, редидактивного навчання, ресоціалізації).

Дослідженням встановлено, що виявлена у прийомних дітей домінуюча потреба в афіліації активізує дітоцентричні настановлення прийомних батьків (зменшуючи тим самим рівень уваги до власних дітей), що в залежності від їхнього віку може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Подібна установка формує упереджене сприймання прийомної матері як тієї особи, яка здатна до “поглажування” та підтримки (що залишається значущою для прийомної дитини незалежно від її віку), а роль батька наповнює сподіванням засвоєння нових видів діяльності, пізнання невідомого, отримання та підтримки успіху. Дослідження встановило, що перепоною до сімейного об'єднання стає обмеженість розгортання в полі сім'ї індивідуальних інтересів прийомної дитини, набутих нею, як правило, в попередньому досвіді. Нами також був розвіяний міф про господарсько-побутову функцію сім'ї як основну сферу сімейної інтеграції дитини. Провідним фактором слугували сфери взаємодії, спілкування, які сприяли отриманню втіхи (в тому числі тілесної), радощам спільного дозвілля.

В результаті дослідження були ідентифіковані параметри інтегрованості дитини в сім'ю: ступінь референтності для прийомних дітей батьків та членів їх сім'ї в різних сферах життєдіяльності; ідентифікація себе членом родини (визначення меж “Я”, “Ми”, “Вони”), включеність прийомної дитини в заняття сім'ї, усвідомлення їх значущості для функціонування родини. Встановлено, що ступінь інформованості дитини про своє минуле, наявний травматичний досвід дитини опосередковує сприймання нею нової сім'ї. Збереження минулого дитини, відреагування та переосмислення нею травматичного досвіду створює повноцінну основу для адекватного перебігу інтегративних процесів, а їх ефективність підтримується шляхом подільності “Я” батьків і дітей та налаштованістю нового члена сім'ї на ідентифікацію з прийомною сім'єю.

Аналізуючи співвідношення вищевказаних показників, ми дійщли висновку, що сама сім'я як соціальний інститут не відіграє вирішальної ролі в змісті оцінкових суджень дітей. Своєї ваги вона набуває за умови задоволення потреб дитини в спілкуванні зі значущими дорослими - прийомними батьками, включеності самих прийомних батьків у провідні сфери життєдіяльності дитини, а також уникнення протиставлення біологічної родини прийомній, ширшої представленості сфери інтересів дитини в прийомній родині та здатності батьків до підтримки дитячих інтересів поза її межами.

Дослідження засвідчило, що прихід прийомної дитини в сім'ю є значним емоційним навантаженням для всіх її членів і супроводжується загальною тенденцією до зростання показників кризовості сімейнозумовлених станів за параметрами: “сімейна тривога”, “загальна сімейна невдоволеність”, “непосильне нервово-психічне та фізичне напруження”, що активізує латентні порушення сімейного функціонування, послаблює стресостійкість, зумовлює підвищену травматизацію, соматичні порушення, зниження здатності вибору адекватної конструктивної поведінки при виконанні сімейних та соціальних ролей. Нами встановлено, що початок функціонування прийомної сім'ї супроводжується різким підвищенням стресостійкості буття. Хоч дослідженням і зафіксований факт пристосування прийомних батьків до нових умов сімейного життя, та все ж таки їх рівень опірності стресам (за експериментальними показниками) утримувався нижче показників контрольної групи у два-чотири рази і не повертався до свого початкового рівня впродовж всіх наступних років існування прийомної сім'ї.

Дослідження встановило гендерні відмінності в реагуванні на стрес-чинники в ситуації створення прийомної сім'ї та розвитку сімейно-зумовлених станів. Чоловіки демонструють ефект акумуляції та вищі рівні стресової чутливості, що започатковуються перш за все підвищенням стану “сімейно зумовленої тривоги” та призводять до стрибкоподібного зниження рівня стресостійкості з назріванням внутрішнього конфлікту (бажаність сімейного оточення і відчуття психологічного дискомфорту нової сімейної ролі). У жінок створення прийомної сім'ї зумовлює зростання показників кризовості спершу за параметром “непосильне фізичне та психічне напруження”, що надалі призводить до поступового зменшення загального рівня стресостійкості і робить жінку вразливою до найменших несприятливих змін. Як у чоловіків, так і у жінок дослідженням зафіксовано включення захисних механізмів гомеостатичної дії. При нездатності сімейної системи до реорганізації (метаадаптації) після півтора -двохрічного терміну існування прийомної сім'ї в обох із подружжя як правило проявляються тенденції до розторгнення шлюбних стосунків.

Дослідженням доведено, що в ситуації прийомного батьківства сім'я стикається з такою кількістю патогенних чинників, що без сприятливих зовнішніх умов важко зберегти сімейну систему в резервному стані.

Наявність контрольної вибірки дала можливість дійти висновку, що прийомне батьківство містить в собі резерв здорового функціонування та тенденції до зростання стресової опірності. Дослідження встановило факт п'ятиразового перевершення цінності та налаштованості прийомних батьків на сімейне оточення у порівнянні з контрольною вибіркою. Показники сімейно-зумовлених станів респондентів - кандидатів у прийомне батьківство та їх початкове навантаження стресовими життєвими подіями не досягали показників критичності і мали значний „запас” у порівнянні з контрольною групою. Зі створенням прийомної сім'ї у прийомних батьків активізувалися соціальні потреби, які раніше ігнорувалися. Для них стала прийнятливою і бажаною загальна соціальна активність, зросло відчуття успіху (особливо серед жінок), активізувалася потреба в розширенні своїх знань.

Узагальнуючи результати проведеного дослідження, можна сформулювати такі основні висновки:

1. Феномен прийомної сім'ї слід розглядати одночасно як малу групу, де індивідуальний досвід кожного визначає нормативи та спрямованість її функціонування, і як соціальний інститут, що покликаний здійснювати санкціоновану суспільством функцію догляду та соціалізації дитини, позбавленої опіки біологічних батьків. Встановлено, що умовою популяризації прийомної сім'ї як сімейної форми державної опіки та піклування (в проведеному експерименті принаймні вдвічі) є її соціальна легалізація та підтримка державою.

2. Входження дитини-сироти в сім'ю започатковує в ній процес створення нової спільноти - прийомної сім'ї. Встановлено, що застосування інтегративного підходу в рамках сітки координат системної моделі, забезпечує повноту діагностики особливостей динаміки прийомної сім'ї на різних ієрархічних рівнях: а) в стосунках з зовнішнім оточенням; б) в репрезентаціях сімейної системи через її параметри: структуру, стадії життєвого циклу, сімейну історію, комунікації та функції існуючих в сімейній системі симптомів; в) в оцінці особистісного стану членів сім'ї та міри їхньої готовності до виконання функцій заміщувальної опіки, а також стану прийомної дитини, включеної в „нову ситуацію” розвитку. Здатність даної моделі до розведення сфер компетенції різних спеціалістів (соціального працівника, медика, психолога, педагога тощо) вказує на доречність її використання при оцінюванні функціонування (прогнозуючому, поточному, результуючому) як самої сімейної системи в її новій соціальній ролі, так і ефективності надання опіки біологічно нерідній дитині.

3. Дослідження засвідчило, що прийомне батьківство як соціально-психологічне явище притаманне людям різного віку, соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу. Прийомне батьківство виступає передусім афективно-потребовою сферою, яка проходить свій шлях індивідуального розвитку від прийняття рішення (індивідуального та сімейного) про створення прийомної сім'ї до реального її функціонування. Важливим чинником розвитку даного процесу є усвідомлення кандидатами власних спонук і необхідності узгодженості очікувань зі своїми можливостями та реальною ситуацією надання турботи біологічно нерідній дитині. Неадекватність експектацій може призвести до відторгнення сім'єю прийомної дитини. Для успішного становлення сім'ї заміщувальної опіки важливо недопустити зі сторони служб будь-якого стимулюючого впливу на кандидатів у прийнятті ними рішення. Аналіз співвідношення у батьківських спонуках афективних, когнітивних та поведінкових компонентів дає змогу прогнозувати особливості функціонального становлення прийомної сім'ї, що залишаєься важливим та актуальним впродовж усіх етапів її становлення: інформаційно-ознайомчого, підготовчого, створення і функціонування, та повторного становлення як професійної сім'ї заміщувальної опіки.

4. Передумовою створення прийомної сім'ї слугують особистісні стійкі диспозиційні утворення: дітоцентричні настановлення, сімейно-ціннісна орієнтація, моделі поведінки, засвоєні у батьківській та прабатьківській сім'ях, а також зафіксовані в досвіді респондентів доленосні рішення, що разом виконують роль первинних спонук просоціальної поведінки. Встановлено, що змістовні характеристики альтруїстичної мотивації (ієрархічне співвідношення мотивів морального обов'язку та співпереживання) впливають на набуття кандидатами операційної готовності до створення прийомної сім'ї, а надмірне домінування будь-якого з полюсів породжує перепони на його шляху та задіює механізми стагнації. „Жертовність” батьківської позиції не сприяє адекватності виконання функцій заміщувальної опіки, а спрацьовує як гомеостатичний механізм, тимчасово ефективний лише на першому етапі адаптації сім'ї до нової ролі.

5. Доведено, що одним із чинників ефективного виконання функцій прийомного батьківства є психологічна готовність кандидатів до виконання функцій заміщувальної опіки, яка включає в себе: 1) алоцентрично спрямовану мотивацію; 2) залежну від неї операційну складову - набуття прийомними батьками навичок адекватності реалізації функції заміщувальної батьківської та материнської турботи; 3) когнітивну як міру обізнаності, поінформованості щодо специфіки функціонування прийомної сім'ї та особливостей розвитку дітей-сиріт; 4) сукупність особистісних якостей як уміння долати типові і важкі життєві ситуації, брати на себе відповідальність в сферах сімейних стосунків та досягнень, здатність до емпатії та співпереживаня. Комунікативні уміння виступають опосередкованим чинником вирішення питань прийомного батьківства, які за умови їх розвинутості можна розцінювати як резерв.

6. Зібраними даними підтверджено, що прихід прийомних дітей до сім'ї є значним стресовим навантаженням для всіх її членів та сімейної системи в цілому. Факторами ризику є розширення непередбачених функціональних обов'язків, перебування в невизначеній очікувальній соціальній позиції, зіткнення з проблемами, вирішення яких потребує нових знань, вмінь та навичок, а також значних фізичних та емоційних навантажень, пов'язанних зі змінами сімейної системи. Вказані фактори призводять до фізичного та психічного виснаження, а також до зменшення спроможності батьків приділяти увагу власним дітям, що викликає зворотню реакцію невдоволення останніх, а також збільшення прихованих кризових сімейно-зумовлених станів у подружжі, що провокує зростання деструктивних тенденцій в сім'ї та, відповідно, включення захисних механізмів. При нездатності сімейної системи до переструктурування посилюється вірогідність травматизації та розвитку соматоформних розладів у її членів, а також зростання симптоматики сімейних дисфункцій аж до бажання розторгнення шлюбних стосунків.

7. Дослідження засвідчило гендерні відмінності в реагуванні на дестабілізуючий вплив ситуації створення прийомної сім'ї та незбалансованість реакцій подружжя на прихід прийомної дитини. Встановлено, що чоловіки виявляють більшу здатність відчувати зміни в сімейному функціонуванні на відміну від жінок, які переповнюються турботами про дитину. Зростанню патологічності впливу стрес-чинників (бажаний прихід дитини-сироти, який зумовлює вимушене переструктурування всієї сімейної системи) протидіє відчуття самореалізації у виконанні нової ролі, пошук сенсів та постановки нових цілей, що спостерігалося нами перш за все серед жіночої вибірки. Успішність завершення процесу переструктурування сімейної системи та подальша стабілізація її функціонування виявилися залежними від індивідуальної напрацьованості механізмів узгодженості та взаємозамінності ролей в подружній парі (варіативність комбінацій яких необмежена), що своїм корінням сягає в диспозиційні характеристики гендерного становлення особистості прийомних батьків.

8. Дослідження зафіксувало, що лише наявність обох батьківських фігур може забезпечити повноцінну реалізацію сім'єю виховної функції, делегованої їй як прийомній, де традиційно материнська фігура сприяє відтворенню у дитини-сироти довіри до світу, а батьківська - адекватності здійснення керівництва та процесу ресоціалізації.

9. Феномен створення та прогнозування функціонування прийомної сім'ї включає чинник ресурсу (необхідність для підтримки рівноваги) та резерву (достатність для розвитку), якісні характеристики якого носять індивідуально варіативний характер відносно самої сімейної системи, її членів та прийомної дитини. Визначенню даної характеристики можуть слугувати виявлені в дослідженні чинники: здорове функціонування сім'ї та її адаптаційний потенціал, психологічна готовність її членів до виконання нових соціальних ролей, свідоме прийняття рішення та підтримка його ініціатора як значущої батьківської фігури, особистісний потенціал прийомних батьків: любов, щирість зацікавленість, комунікативні уміння тощо. Мірою визначення необхідного ресурсу сім'ї заміщувальної опіки є в першу чергу оцінка факторів ризику прийомної дитини (деприваційні впливи, травматичний досвід тощо). Сам вид сирітства є багатофакторним чинником патологічної дії: вік втрати дитиною батьківської опіки у співвіднесенні з наявним потенціалом визначає ступінь ризику - глибину порушень у її розвитку. Встановлення його вираженості є індикатором визначення ступеня та обсягу необхідного ресурсу та окреслення резерву прийомної сім'ї.

10. Інтеграція дитини-сироти в родину забезпечується через врахування попереднього досвіду дитини і раніше набутих звичок, адекватної підтримки наявних зв'язків з біологічною ріднею чи близькими. Зафіксовано, що віковий фактор впливає на тривалість адаптаційного періоду, який коливається між 0,5 року (для дітей до 3-х років) та 1,5 років (для підлітків) та на його наповненість. Для прийомних дітей раннього та дошкільного віку - від емоційного прийняття сімейного оточення до розуміння свого членства в родині, а для підлітків в зворотній спрямованості - від прийняття родини на когнітивному рівні до емоційно-емпатійного. Проходження дитиною адаптації може переобтяжитися симптоматикою перерваного розвитку, спровокованого новою ситуацією - входженням в прийомну сім'ю. Дослідження довело важливість здійснення спеціальної підготовки прийомної дитини, яка має проходити наступні етапи: підготовчо-ознайомчий, перші зустрічі з членами родини, входження дитини в сім'ю, проходження адаптаційного періоду та проживання в ній згідно встановленого терміну з дотриманням покрокового надання корегуючих впливів - реактивації, редидактивного навчання, реедукації, ресоціалізації.

11. Зроблено висновок про недоцільність введення стантартизованих оцінок відбору кандидатів на прийомне батьківство та функціонування прийомної сім'ї. Враховуючи орієнтованість батьків у здійсненні виховних впливів на власний досвід, найбільш ефективними для підготовки кандидатів у прийомне батьківство та прогнозуючої оцінки їхньої здатності до виконання функцій заміщувальної батьківської опіки виявилися тренінги та фокус-групи. Встановлені критерії ефективності функціонування прийомної сім'ї. Це - збереження „базовою” сім'єю здорового функціонування, якісні зміни (новоутворення) фізичного та психічного стану дитини в результаті відновлювального процесу - розвиток прихильності до нової сім'ї, покращення життєдіяльності дитини у навчанні, дозвіллі, виборі моральних цінностей, тенденція до зменшення та повного зникнення симптомів психічних і поведінкових розладів, пов'язаних із ситуацією сирітського розвитку, інтеграція дитини в нову сім'ю.