Соціальний статус навчальних закладів приватної форми власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПРИВАТНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Шиян Оксана Миколаївна

Київ - 2002

Анотація

Шиян О.М. Соціальний статус навчальних закладів приватної форми власності в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2002.

Дисертацію присвячено визначенню місця приватних навчальних закладів в системі освіти України. Здійснено комплексний аналіз основних чинників їх виникнення (політичних, правових, культурних, економічних та соціальних). Виявлено специфіку соціогрупової структури приватного сектору освіти України та розкрито специфічні риси основних груп (студентів, викладачів). Встановлено характерні риси вищих закладів освіти недержавної форми власності як різновиду навчальних соціальних організацій. Виявлено тенденції подальшого розвитку навчальних закладів приватної форми власності України.

Ключові слова: навчальний заклад приватної форми власності, соціогрупова структура, освітні відносини, навчальна соціальна організація.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Політичні та економічні зміни в Україні привели до появи нової ідеології розвитку суспільства на засадах демократизації всіх сфер суспільного життя, формування і зміцнення ринкових відносин, створення національної економіки і інтеграції її у світову систему господарювання.

Проте існуюча в Україні система освіти у той час перебувала у стані, що не задовольняв вимоги, які висувалися до неї в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження народу. Це виявлялося передусім у невідповідності освіти запитам особистості, суспільним потребам та інтелектуальної діяльності; у спотворенні цілей та функцій освіти; бюрократизації всіх ланок освітньої системи.

Становлення ж ринкової економіки вимагало наявності висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях науки, виробництва та інших сфер життєдіяльності суспільства, адже високоосвічені професіонали складають ту основу, на якій і базується суспільний розвиток.

На початку 90-х років в Україні склалася ситуація, коли виникла потреба в професіоналах нових спеціальностей, які раніше не були розповсюджені в нашій країні або не існували взагалі, а значить, у закладах освіти, які були б в змозі надати знання, вміння, навички саме з цих вкрай необхідних спеціальностей (менеджмент, бізнес, маркетинг, комп'ютерні науки і т.п.).

Державна система освіти, що існувала на той час, не в змозі була задовольнити значний попит на отримання знань саме з цих спеціальностей, а також зростаючий попит на освітні послуги взагалі.

У цей період освітянську галузь, як і все суспільство, вразила глибока криза, загострилися негативні тенденції в усіх сферах його життя. Однією з основних таких тенденцій було прогресуюче посилення залишкового принципу фінансування. Так, 1992 р. частка консолідованого бюджету на розвиток освіти становила 12,6%, 1993 р. - 11,7%, 1994 р. - 9,5%, а 1997 р. вже лише - 3,85% валового національного продукту, тобто на 54% менше порівняно з попередніми роками. Це тоді, коли у розвинутих країнах, за результатами досліджень, здійснених в останні роки у 30 країнах світу спеціалістами Світового банку під егідою ЮНЕСКО, третина приросту валового внутрішнього продукту забезпечувалась саме інвестиціями у сферу освіти.1

Також негативною тенденцією була зростаюча невідповідність матеріально-технічної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства. Зокрема, кількість закладів освіти (1985-1995 рр.), що проводили заняття у дві-три зміни, зросла майже на 1,5 тис., а кількість учнів, які навчалися у другу й третю зміни, - більш як на 250 тис. чоловік. Забезпечення підручниками, наприклад, у 1994-1995 навчальному році становило лише 40% від потреби, методичними посібниками - на 30%, технічними засобами навчання - на 7-10%.

Ще одна негативна тенденція - якісна й кількісна необгрунтованість структури підготовки кадрів. За кордоном, як відомо, вважають доцільною підготовку спеціалістів широкого профілю. У нас вона тривалий час орієнтувалася на класифікаційний реєстр, що нараховував 7800 назв професій і 1705 службових посад (у великих країнах Західної Європи - відповідно 500 і 100). Наслідком цього є нині перевищення випуску над потребою за спеціальністю економіка та управління в машинобудуванні у 2 рази, агрохімія і грунтознавство - в 3 рази, автоматизація технологічних процесів і виробництва у 4 рази. Згідно з сьогоднішніми тенденціями значно зростає кількість бухгалтерів, економістів, юристів і менеджерів із продажу. А з огляду на спад виробництва та обвальне закриття підприємств виробничі спеціальності можуть істотно скоротитися.2 З іншого боку, стала потреба в кадровому забезпеченні цілого ряду спеціальностей, яка не могла бути задоволена.

Таким чином, в українському суспільстві на початку 90-х років склалося протиріччя, яке полягало в наявності потреби в певній освіті (з нових конкурентоспроможних спеціальностей : менеджмент, бізнес, комп'ютерні науки тощо) у населення - з одного боку, і відсутності можливостей її задоволення з боку державних закладів освіти - з іншого.

На шляху розв'язання цього протиріччя виникли навчальні заклади приватної форми власності, розвиток яких вимагає уважного наукового дослідження.

За статистикою в Україні діє 173 ліцензовані недержавні вищі заклади освіти, з них 7 університетів, 4 академії, 112 інститутів, 51 коледжів, технікумів та училищ. В них навчається 208 424 студенти. У 2000 році на перший курс було прийнято 57 728 студентів.

Потреба в аналізі стану та перспектив розвитку навчальних закладів приватної форми власності в Україні зумовлена не тільки високими темпами її розбудови, але й досить неоднозначним ставленням в суспільстві до цього явища та недостатньою визначеністю з боку державних органів та населення взагалі стосовно нього. Зокрема, лише 17 січня 2002 року після 10-річного існування приватних закладів освіти в Законі України “Про вищу освіту” зазначено, що систему вищої освіти складають вищі навчальні заклади всіх форм власності, що є важливим кроком у процесі їх легітимізації в суспільстві. Стереотипи ж населення в цілому стосовно приватної освіти залишаються переважно негативними.

Отже, актуальність цього дослідження зумовлена, по-перше, тим, що приватні навчальні заклади як соціальний феномен існують; по-друге, виникають різні точки зору щодо необхідності та доцільності їх існування, які вимагають наукового обгрунтування та аналізу; по-третє, приватна освіта вже набула певного наукового, методичного та організаційного досвіду, який потребує систематизації та узагальнення.

Стан наукової розробки теми. Проблеми виникнення та становлення приватної освіти в Україні недостатньо висвітлювалися в науковій літературі, за винятком матеріалів декількох наукових конференцій та невеликої кількості дисертаційних робіт, хоча історія розвитку освіти в Україні має досить глибоке коріння (перший український вищий заклад освіти - Києво-Могилянська Академія (заснована в 1632 р.), Львівський університет (1795), Харківський університет (1805), Київський університет (1834), Одеський університет (1868)). Але фундаментальні дослідження у вітчизняній соціології стосувалися винятково державного сектору системи освіти.

Значну роль у вивченні даної проблеми відіграли роботи російських соціологів Бестужева-Лади І.В., Миронова В.В., Нечаєва В.Я., Руткевича М.Н., Філіпова Ф.Р.; вітчизняних вчених Ази Л.О., Алексюка А.М., Андрущенка В.П., Астахової В.І., Гавриленка І.М., Головатого М.Ф., Головка С.М., Сидоренка О.Л., Скідіна О.Л. та інших, які займаються комплексним аналізом соціології освіти.

Виникнення на початку 90-х років приватних навчальних закладів та їх розвиток зумовили необхідність наукового аналізу та дослідження цього нового явища в системі освіти, яке в літературі дістало назви “приватна освіта”. Тому в подальшому науковому аналізі виникнення, функціонування та розвитку приватних навчальних закладів доцільно використовувати термін “приватна освіта”.

Так, проблему виникнення приватних навчальних структур досліджує у своїх працях В.І. Астахова, І.І. Тимошенко.

О.М. Дідкова-Фаворська у своїх працях звертається до проблеми особливості формування особистості майбутнього спеціаліста на прикладі студентів вищих закладів освіти недержавної форми власності, а також специфіки виховної роботи у приватному закладі освіти.

Проблеми виникнення приватної освіти в Україні відображені і в працях зарубіжних авторів. Зокрема, американський соціолог Дж. Стетар одним із перших провів комплексний аналіз дослідження приватної освіти в Україні, вказуючи на основні проблеми фінансування приватної вищої освіти, деякі питання управління приватною вищою освітою в Україні, ліцензування та акредитації.

Отже, зазначені автори та їх наукові розробки дають загалом певне уявлення про приватну освіту України як в історико-соціологічному контексті, так і через призму дослідження її окремих елементів. Хоча, звичайно, поза увагою науковців залишається ще досить багато актуальних питань. Частина з них розглядалася на численних конференціях та симпозіумах.

Зокрема, процес розвитку приватної освіти в Україні був розглянутий на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Наукові засади реформування вищої освіти в Україні” (2-4 лютого 1993 року). Також певною мірою розглядались питання розвитку приватної освіти на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Удосконалення концепції приватної освіти в Україні та проблеми організації науково-дослідної роботи в приватних вузах”, яка відбулася в 1995 році в Харкові.

Окремі питання розвитку приватної освіти були викладені і в кількох дисертаційних роботах.

Зокрема, в докторській дисертації О.Л. Сидоренка “Приватна вища школа як соціальний інститут”1 проаналізовано деякі чинники виникнення приватної освіти в Україні, де зосереджено увагу на економічних передумовах реформування освіти; значна увага приділена міжнародному досвіду функціонування приватної освіти та його значення для України; визначені особливості формування та тенденції змінювання студентського контингенту, особливості організації виховної роботи. Один з розділів дисертації присвячений системі управління та організації діяльності приватної вищої школи.

Але при цьому в дисертації не проведений комплексний аналіз основних чинників виникнення навчальних закладів приватної форми власності в Україні; відсутній докладний аналіз характерних рис викладачів приватних закладів освіти як соціальної групи; не розглянуті докладно основні етапи становлення приватної освіти в Україні в сучасних умовах.

Отже, незважаючи на різноаспектні підходи до проблеми виникнення та функціонування навчальних закладів приватної форми власності в Україні, вона залишається недостатньо вивченою і проаналізованою і потребує подальших наукових розробок.

Мета дослідження. Визначити соціальний статус навчальних закладів приватної форми власності в системі освіти України, їх роль в реалізації основних соціальних функцій освіти на сучасному етапі розвитку суспільства.

Завдання дослідження

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання :

здійснити комплексний аналіз основних чинників виникнення навчальних закладів приватної форми власності;

виявити специфіку основних етапів становлення приватних навчальних закладів в Україні;

проаналізувати особливості соціогрупової структури приватного сектору освіти Україні;

встановити характерні риси навчальних закладів приватної форми власності як різновиду навчальних соціальних організацій;

виявити тенденції подальшого розвитку системи приватних навчальних закладів в Україні.

Об'єктом дослідження виступають навчальні заклади приватної форми власності в Україні.

Предметом дослідження є тенденції та принципи, що характеризують процес становлення та функціонування приватних навчальних закладів в Україні і визначають їх соціальний статус, виявлені на підставі загальнотеоретичних закономірностей та методів конкретно-соціологічного дослідження.

Методологічну основу дослідження складають класичні соціологічні парадигми інституціонального підходу до освіти, а також структурно-функціональний підхід.

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс методів дослідження. Теоретичні методи : порівняння, аналіз, синтез, систематизація, класифікація; емпіричні - спостереження, опитування. Методи теоретичного і емпіричного дослідження взаємодоповнювалися і взаємоперевірялися, що забезпечило комплексне пізнання предмета дослідження.

Емпіричний рівень дослідження забезпечувався на базі Науково-методичного центру соціологічних досліджень Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. У дисертаційній роботі використані результати соціологічних досліджень, проведених при безпосередній участі автора.

Наукова новизна полягає в тому, що на основі дослідження процесу становлення навчальних закладів приватної форми власності, аналізу їх сучасного стану виявлено їх місце в освітянському просторі України.

Здійснено комплексний аналіз основних чинників виникнення приватних навчальних закладів, на основі якого встановлено, що їх появу зумовили загальні соціально-політичні, культурні та релігійні зміни в українському суспільстві на початку 90-х років.

Виявлено та проаналізовано специфіку становлення навчальних закладів приватної форми власності, яка полягає у появі нової соціальної практики, її подальшому нормативному та організаційному оформленні, в легітимізації приватних навчальних закладів, утвердженні цього феномена у суспільній свідомості.

Доведено, що реалізація основних функцій освіти приватною освітою має окремі особливості, зокрема, при здійсненні владно-примусової, селективної та стратифікаційної функцій.

На основі аналізу результатів конкретно-соціологічних досліджень визначено характерні риси соціогрупової структури приватного сектору освіти України, а саме :

1) мотивація отримання освіти студентів приватних закладів освіти;

2) спрямованість на професійну діяльність за фахом;

3) безпосередня залежність статусу студента від його матеріального статусу;

4) високий рівень зовнішньої та внутрішньої мотивації праці викладачів (зовнішня мотивація - через диференціацію матеріальної винагороди; внутрішня - через реалізацію творчого потенціалу).

5) Шляхом порівняльного аналізу бюджетних та приватних навчальних організацій виявлено та обгрунтовано специфіку приватних організацій, умови їх функціонування та вплив на перебіг соціальних процесів.

Виявлено тенденції подальшого розвитку приватних навчальних закладів в Україні.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Результати досліджень можуть бути використані в роботі державних органів управління освітою; в діяльності навчальних закладів різних форм власності. Матеріали дисертації можуть ввійти до відповідних навчальних курсів, зокрема курсу “Соціологія освіти”.

Апробація і впровадження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у авторських публікаціях; доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політична консолідація державотворчих сил України : проблеми, перспективи” (м. Київ, 11 лютого 1998 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні технології в професійній підготовці спеціалістів в Україні” (м. Київ, 24-25 листопада 1998 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (м. Харків, 17 квітня 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Становлення і розвиток підприємництва в Україні” (м. Хмельницький, 28-29 квітня 1999 р.); обговорювалися на засіданнях кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів і семи підрозділів, висновків, переліку основної використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 165 сторінок. Кількість використаних джерел - 108.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюється ступінь наукової розробки цієї проблеми, визначається мета, об'єкт, предмет та завдання дослідження, його логіка і методологія; формулюються положення наукової новизни дисертаційного дослідження, його апробація та впровадження.

Розділ перший “Становлення навчальних закладів приватної форми власності в Україні” присвячено комплексному аналізу чинників виникнення приватних навчальних закладів, розгляду основних етапів їх становлення та з'ясуванню характеристик системи приватних навчальних закладів на сучасному етапі розвитку.

У першому підрозділі “Основні чинники виникнення навчальних закладів приватної форми власності в Україні” зазначається, що появу нового соціального феномена зумовили чинники різнопланового змісту, зокрема, політичні, правові, культурні, економічні та соціальні.

Розглядаючи політичні передумови виникнення вищих закладів освіти приватної форми власності, слід зазначити, що загальні політичні зміни в країні, зокрема поява нової ідеології розвитку суспільства на засадах демократизації всіх його сфер, формування ринкових відносин, роздержавлення та приватизація, безпосередньо вплинули на ініціативу створення вищих закладів освіти нового типу (заснованих на приватній власності).

Проаналізовані правові чинники характеризують появу цілої низки нормативних документів, що створили правове поле для надання платних освітніх послуг. Культурні чинники виникнення приватних навчальних закладів пов'язані із зацікавленістю деяких мовних та релігійних груп заснувати заклади освіти релігійної або культурної орієнтації. Економічні чинники полягають у наявності фінансових ресурсів для заснування закладів освіти в їх організаторів - з одного боку, та ринковий попит на окремі спеціальності, напрями освіти та види освітніх послуг, - з іншого.

Особливу увагу приділено аналізу соціальних чинників виникнення приватних навчальних закладів в Україні на початку 90-х років ХХ ст., серед яких зазначені: по-перше, наявність зростаючих потреб населення в отриманні освіти та неможливість держави забезпечити їх задоволення; по-друге, потенційні можливості науково-педагогічного персоналу у сфері освітньої діяльності, тобто готовність професорсько-викладацького складу здійснювати свої функції в приватному секторі.

Комплексний аналіз основних чинників виникнення навчальних закладів приватної форми власності в Україні дає змогу дійти висновку щодо закономірності їх появи в Україні в 90-х роках ХХ ст.

У другому підрозділі “Етапи становлення приватних навчальних закладів” проведено історико-соціологічний аналіз виникнення та становлення навчальних закладів приватної форми власності.

Приватні навчальні заклади є досить новим соціальним феноменом для нашої країни, але мають глибоке коріння і велике поширення за кордоном. Аналіз функціонування вищих закладів освіти недержавної форми власності в зарубіжних країнах дозволяє стверджувати, що приватний сектор освіти в деяких із них (Японія, Філіпіни, Колумбія, Південна Корея, Індія) превалює над державним. А наприклад, переважна більшість найстаріших і найвідоміших вищих закладів освіти Сполучених Штатів Америки є також приватними.

Розгляд процесу становлення приватних навчальних закладів в Україні дає змогу виділити основні його етапи, а саме:

Перший етап, початковий (1990-1992 роки): пов'язаний із появою нової соціальної практики, виникненням потреб у здійсненні різних контактів соціально-економічного плану, в їх правовому обгрунтуванні, після чого структура в системі освіти починає оформлюватися нормативно і організаційно.

Другий етап, підсумковий (1992-1996 роки): визначається нормативно-організаційним оформленням іноваційного процесу. Одиничні, розрізнені нововведення об'єднуються не стільки з метою визнання, скільки з метою набуття, розробки та створення правової та нормативної бази своєї діяльності. Цей етап характеризувався бурхливим зростанням та значним збільшенням кількості приватних вищих закладів освіти; реакцією держави на неконтрольовані процеси шляхом введення процедури ліцензування.

Третій етап (з 1996 року): пов'язаний із діяльністю Державної Акредитаційної Комісії. Характеризується впорядкуванням мережі вищих навчальних закладів приватної форми власності шляхом проведення акредитації (визнання статусу вищого освітнього закладу, підтвердження його здатності здійснювати підготовку фахівців на рівні державних вимог із певного напряму).

Аналіз процесу становлення приватних навчальних закладів України дає підстави стверджувати, що відбулася легітимізація системи навчальних закладів приватної форми власності, яка істотно впливає на соціальні процеси, зокрема сприяє підвищенню освітнього та культурного рівня окремих індивідів та соціальних груп відповідно до потреб суспільства.

У третьому підрозділі “Характеристика системи навчальних закладів приватної форми власності в сучасних українських реаліях” зосереджено увагу на аналізі приватних навчальних закладів через їх інституціональні особливості.

Особливу увагу приділено соціальним характеристикам приватної освіти. Викладені у вказаному підрозділі матеріали дають можливість визначити роль та місце навчальних закладів приватної форми власності в реалізації соціальних функцій освіти. Зокрема, зазначено, що існують особливості в реалізації деяких з них, а саме : специфіка реалізації владно-примусової функції (відсутність деяких важелів примусу з причини фінансової залежності вищих закладів освіти недержавної форми власності від студентів); селективної функції (одним із найважливіших критеріїв відбору є економічне становище майбутніх студентів); стратифікаційної функції (набуття досить високого соціального статусу після закінчення навчання зумовлене перманентно високим матеріальним статусом та отриманням диплому про вищу освіту з престижної спеціальності).

У розділі другому “Особливості соціогрупової структури приватного сектору освіти України” доводиться, що хоча соціогрупова структура приватного сектору освіти має певні особливості, основні її соціальні групи (студенти, викладачі) є складовими елементами соціогрупової структури освіти в цілому.

У першому підрозділі “Студентство приватних навчальних закладів як суб'єкт освітніх відносин” приділено увагу детальному аналізу студентської спільності. На основі даних конкретно-соціологічних досліджень виявлено та розкрито основні риси студентського контингенту приватних вищих закладів освіти.

Встановлено, що переважна більшість студентів приватних закладів освіти спрямована працювати за фахом, адже студенти самі (або їх батьки) інвестують фінансові ресурси в освіту, а значить, повинні повернути інвестиції у вигляді винагороди у майбутній професійній діяльності. Абсолютна більшість студентів основною метою перебування у навчальному закладі визначає саме отримання знань, необхідних для майбутньої роботи.

Зауважується, що серед проблем, що турбують студентство, основною є підтримання матеріального статусу, без якого може бути втрачений статус студента.

Порівняльний аналіз студентства приватних і бюджетних вищих закладів освіти дозволяє стверджувати, що студентство приватних закладів освіти є частиною соціальної групи студентів в цілому і має всі ознаки цієї групи, хоча і відрізняється деякими особливостями: по-перше, чітко визначеною мотивацією отримання вищої освіти з причини власних інвестицій матеріальних ресурсів в освіту, по-друге, спрямованістю на професійну діяльність за фахом, по-третє, безпосередньою залежністю між статусом студента та його матеріальним статусом.

У другому підрозділі “Компаративістський аналіз викладачів державних та приватних навчальних закладів як соціальної групи” акцентовано увагу на тому, що, хоча викладацький корпус приватного сектору освіти сформувався на основі кадрів із державного сектору освіти, він відрізняється певною специфікою.

Зазначається, що за якісними характеристиками викладачі вищих навчальних закладів приватної форми власності не поступаються викладачам державних закладів освіти. Високий рівень кваліфікації викладачів, безумовно, визначає і високий рівень освіти, яку отримують студенти таких освітніх закладів.

На основі соціологічних досліджень та спостережень виявлено, що викладачі державних закладів освіти та вищих закладів освіти приватної форми власності складають єдину соціально-професійну спільність. Але викладачі приватних навчальних закладів мають деяку специфіку. По-перше, викладачі приватних закладів освіти характеризуються значно вищим рівнем відповідальності на відміну від представників бюджетних закладів освіти, що зумовлено диференціацією матеріального стимулювання в приватних закладах освіти. По-друге, існують особливості в мотивації праці викладачів приватних навчальних закладів, пов'язана, зокрема, з реалізацією творчого потенціалу (видання наукових праць, впровадження новаторських ідей, технологій тощо). Таким чином, викладачі приватних закладів освіти відрізняються високим рівнем зовнішньої та внутрішньої мотивації праці (зовнішня мотивація - через диференціацію матеріальної винагороди; внутрішня - через реалізацію творчого потенціалу).

Розділ третій “Вищий навчальний заклад приватної форми власності як соціальна організація” присвячено аналізу основних складових навчальної соціальної організації.

У першому підрозділі “Вищий заклад освіти як навчальна організація” зазначається, що про окремо взятий вищий навчальний заклад можна говорити як про окрему соціальну організацію лише тоді, коли він діє як автономний. Звідси випливають і переваги такої структури та її недоліки. Автономність існування робить ВНЗ більш ініціативним, динамічним, гнучким, схильним до пошуку і використання новітніх соціальних технологій в управлінському процесі, здатним вистояти у конкурентній боротьбі з іншими навчальними закладами за фаховий контингент, матеріальні, фінансові і людські ресурси. Разом з тим, він буде більш схильним до комерціалізації освіти, діяти швидше в інтересах невеликої управлінської групи, аніж справедливості, в інтересах більшості членів колективу, орієнтуватися переважно на актуальний стан освітнього ринку, аніж на історичні перспективи і потенційні потреби суспільства. Можливість фінансового краху, що є органічним наслідком ринкової конкуренції, являє собою і несе у собі потенційні загрози для студентів і науково-педагогічного потенціалу.

Доводиться, що специфіка навчальних соціальних організацій визначається характером визначення мети, особливостями правил внутрішнього розпорядку, адміністративного примусу і контролю, специфічною посадовою ієрархією, неординарним розподілом статусів, ролей і престижу, структурою нагромадження і використання ресурсів.

У другому підрозділі “Характерні риси приватних навчальних організацій” розглянуті особливості основних складових соціальної організації стосовно вищого навчального закладу приватної форми власності, яка полягає, по-перше, в основі стратегічного планування (для приватних закладів освіти основним принципом, покладеним в основу діяльності, є необхідність виживання у конкретному соціально-економічному середовищі за умов гострої конкуренції); по-друге, концептуальним принципом організації навчального процесу в приватній вищій школі є особистісно-орієнтоване навчання (індивідуальний підхід до студента, врахування його особистісних характеристик тощо); по-третє, у формуванні і виконанні правил внутрішнього розпорядку.

Аналіз діяльності навчальних соціальних організацій дає підстави стверджувати, що хоча приватні навчальні організації і мають деяку специфіку, вони, поряд з бюджетними організаціями, входять в єдиний державний освітянський простір України і покликані виконувати єдині завдання.

У висновках зазначається, що викладені в дисертаційній роботі матеріали дають можливість визначити основні чинники виникнення приватної освіти в Україні на початку 90-х років ХХ ст.

Зокрема, політичні чинники полягають перш за все у появі на початку 90-х років ХХ століття нової ідеології розвитку суспільства на засадах демократизації всіх його сфер, формуванні ринкових відносин, створенні національної економіки та інтеграції у світову систему господарювання.

Правові чинники характеризують появу цілої низки нормативних документів, що створили правове поле для надання платних освітніх послуг, зокрема, поява таких нормативних документів, як закони України “Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про підприємництво”, “Про об'єднання громадян” та ін. серед платних послуг, що надаються населенню, визначили і освітні.

Культурні чинники виникнення приватної освіти пов'язані з зацікавленістю деяких мовних та релігійних груп заснувати приватні заклади освіти релігійної або культурної орієнтації.

Економічні чинники проявилися, по-перше, в наявності фінансових ресурсів для заснування закладів освіти у їх організаторів, по-друге, ринковим попитом на окремі спеціальності, напрями освіти та види освітніх послуг.

Соціальні чинники виникнення приватної освіти в Україні на початку 90-х років ХХ ст. зумовлені, по-перше, наявністю зростаючих потреб населення в отриманні освіти та неможливістю держави забезпечити їх задоволення; по-друге, потенційними можливостями науково-педагогічного персоналу в сфері освітньої діяльності, тобто готовністю професорсько-викладацького складу здійснювати свої функції в приватному секторі.

Вище зазначені чинники у взаємодії сприяли створенню низки вищих закладів освіти приватної форми власності, які в процесі становлення зорганізувалися в приватну вищу освіту України.

Дослідження процесу становлення системи навчальних закладів приватної форми власності України дозволили здійснити його періодизацію.

Початковий етап пов'язаний з появою нової соціальної практики, охоплює 1990-1992 роки та характеризується створенням перших приватних закладів освіти у формі малих підприємств та ЛТД. Правовим підґрунтям на цьому етапі стали закони “Про підприємства в Українській РСР”, “Про підприємництво” та “Про освіту”. Ставлення суспільства до нових форм організації освіти характеризується значною стриманістю, часто з негативним забарвленням. В той же час відбулося усвідомлення необхідності демонополізації державної освіти і визнання на ринку освітніх послуг закладів освіти недержавної форми власності.

Другий етап становлення приватної освіти (1992-1996) визначався нормативно-організаційним оформленням інноваційного процесу. При цьому одиничні, розрізнені нововведення організаційно об'єднувалися не стільки з метою визнання, скільки з метою набуття, розробки та створення правової нормативної бази своєї діяльності. Нормативні документи цього етапу свідчили про правову легалізацію нової форми освіти, стверджуючи її реальну необхідність. За державою залишилося право регулювати всі процеси в освіті і перш за все - ліцензування та акредитації вищих закладів освіти недержавної форми власності. Це був період значного піднесення освітянської думки, зростання кількості, популярності та конкурентоспроможності альтернативних закладів освіти, утвердження новаторських програм і методик. Недержавний сектор освіти поповнився значною кількістю провідних фахівців вищої школи.

Третій етап процесу становлення приватної освіти (з 1996 р.) орієнтований на ствердження нормативних актів різного рівня і пов'язаний з діяльністю ДАК - Державної Акредитаційної Комісії.

Таким чином, етапи становлення приватних навчальних закладів відобразили зростання їх організованості, а саме: появу перших вищих закладів освіти приватної форми власності, тобто нової соціальної практики; організаційне та правове оформлення нової форми освіти завдяки виходу низки нормативно-правових документів; впорядкування мережі приватних вищих навчальних закладів шляхом видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів освітньої діяльності; акредитація вищих закладів освіти, тобто визнання статусу вищого освітнього закладу, підтвердження його здатності здійснювати підготовку фахівців на рівні державних вимог, що дозволило почати процеси гарантування якості освіти в її приватному секторі.

В етапах прослідковується становлення нового соціального феномена - приватної освіти, яка істотно впливає на соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, зокрема сприяє підвищенню освітнього та культурного рівня окремих індивідів та соціальних груп відповідно до потреб суспільства.

В результаті дисертаційного дослідження визначено роль та місце навчальних закладів приватної форми власності в реалізації соціальних функцій освіти. Зокрема, зазначено, що існують особливості в реалізації деяких з них, а саме : специфіка реалізації владно-примусової функції (відсутність деяких важелів примусу з причини фінансової залежності вищих закладів освіти недержавної форми власності від студентів); селективної функції (одним із найважливіших критеріїв відбору є економічне становище майбутніх студентів); стратифікаційної функції (набуття досить високого соціального статусу після закінчення навчання зумовлене перманентно високим матеріальним статусом та отриманням диплому про вищу освіту з престижної спеціальності).

Приватний сектор освіти характеризується певними особливостями соціогрупової структури, зокрема, існує специфіка студентського контингенту та викладачів, яка полягає в чітко визначеній мотивації отримання освіти студентами приватних закладів освіти; націленістю на роботу тільки за фахом після закінчення навчання; існуванні проблем щодо достатнього фінансового становища, без якого може бути втрачений статус студента; значно вищому рівні відповідальності викладачів, що обумовлено диференціацією матеріального стимулювання в приватних закладах освіти; в мотивації праці викладачів (реалізація творчого потенціалу через можливості видавати наукові праці, впроваджувати новаторські ідеї, технології тощо). Та основні соціальні групи (викладачі, студенти) є складовими елементами соціогрупової структури освіти в цілому.

Також на основі діяльності приватних навчальних організацій виявлена їх специфіка, яка полягає : по-перше, в основі стратегічного планування, по-друге, концептуальним принципом організації навчального процесу в приватній вищій школі є особистісно-орієнтоване навчання.

Проведений аналіз дає підстави визначити соціальний статус навчальних закладів приватної форми власності, обумовлений їх місцем і роллю в реалізації основних соціальних функцій освіти.

Зазначаються деякі тенденції подальшого розвитку приватної освіти.

Зокрема, розвиток відбувається в напрямі від повного заперечення існування приватних вищих закладів освіти до утвердження цього соціального феномену як легітимно, так і в суспільній свідомості.

Приватний сектор освіти утверджується як конкуруюча підсистема, яка стимулює до розвитку більш консервативну бюджетну систему освіти.

В освітянському просторі зростає рівень конкурентної боротьби за фінансові (студентів, що є джерелом фінансування; спонсорів) та людські (перш за все кадровий корпус, що має забезпечити якість освіти) ресурси як між приватними закладами освіти, так і між приватними та бюджетними навчальними закладами, що здійснюють набір на платній основі.

Для подальшого розвитку приватної освіти України характерним виявлено “виховання” власного кадрового корпусу, орієнтованого на забезпечення високої якості освітніх послуг в умовах трансформації українського суспільства.

Виявлено тенденцію до перенасичення ринку освітніх послуг, і, відповідно, зменшення кількості приватних вищих закладів освіти, за рахунок тих, якість освітніх послуг яких не відповідає сучасним вимогам з причини неефективно діючих навчальних організацій.

Серед тенденцій розвитку приватної освіти можлива поява централізованої академічної відповідальності вищих закладів освіти різних форм власності через впровадження єдиних стандартів освіти, вимог до освітніх показників та видачу дипломів єдиного державного зразка.

Таким чином, можна стверджувати, що і бюджетні заклади освіти, і заклади освіти приватної форми власності діють в єдиному державному освітянському просторі України і спрямовані на досягнення єдиної мети, а саме забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України, утворюючи цілісну систему освіти України.

приватний навчальний заклад соціальний

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Шиян О.М. Студентська молодь : проблеми існування, життєві орієнтації. - Нова парадигма. Альманах наукових праць.- Вип.15.- 2000. - С.176-182.

2. Шиян О.М. Місце “приватної” освіти в освітянському просторі України.- Нова парадигма. Альманах наукових праць.- Вип.18.- 2000. - С.181-185.

3. Шиян О.М Інституціоналізація приватної освіти України. - Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип.23. - 2002. - С.219-223.

4. Шиян О.М. Засоби вивчення соціології при дистанційній формі навчання // Сучасні технології у професійній підготовці спеціалістів України. Матеріали ІV Міжнародної науково- практ. конф. - К., 1999. - С.87-89.

5. Шиян О.М. Молодь як суб'єкт політичної активності // Політична консолідація державотворчих сил України : проблеми, перспективи. Матеріали Всеукраїнської наук.- практ. конф. - К., 1998. - С.67-69.

6. Шиян О.М. Модель життєвої поведінки майбутніх підприємців (за результатами соціологічного дослідження проблем життя студентів економічних спеціальностей)// Становлення і розвиток підприємництва в Україні. Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - Хмельницький, 1999. - С.139-142.

7. Шиян О.М. Студенческая молодежь : проблемы существования, жизненные ориентации // Збірник наукових праць з гуманітарних наук. Вип. 13.- Запоріжжя, 2000. - С.48-53.

8. Шиян О.М. Приватна освіта - важливий елемент державної системи освіти // Актуальные проблемы гуманитарных наук и их информационное обеспечение.- Харьков, 1999. - С.29-30.

9. Шиян О.М. Демократизація форм освіти як один з шляхів до злагоди в суспільстві // Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть. - К., 1999. - С.477-479.

10. Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія. Навчальний посібник. - К., 2000. - 88 с.

11. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія. Навчальний посібник. - К., 2002. - 237 с.

12. Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний посібник. - К., 1999. - 154 с.

Размещено на Allbest.ru