Освіта і сталий розвиток суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освіта і сталий розвиток суспільства

суспільство державний політика освіта

Настав час, коли жителі планети змушені розплачуватися за безоглядну поведінку, гонитву за матеріальними благами, безвідповідальне ставлення до навколишнього середовища.

На думку деяких вчених, людство вже переступило допустиму межу. Однак, це не означає, що немає можливості покращити ситуацію [1,с.576-579]. Для цього потрібні спільні зусилля, політична воля, бажання і уявлення про можливості подолання проблем, що створюють загрозу людській цивілізації, уявлення про шляхи і способи формування суспільства сталого розвитку.

В Преамбулі Хартії Землі, яка являється міжнародною декларацією базових принципів і цінностей глобального суспільства в XXI столітті, йдеться про взаємозалежність і вразливість світу, про загрозливе, хоча і багатообіцяюче майбутнє [2].

Дійсно, сталий розвиток окремої держави пов'язаний із сталим розвитком світосистеми, адже в умовах глобалізації країни не можуть бути ізольованими. Усвідомлення цього має вплинути на політику держав, а це, в свою чергу, сприятиме збільшенню можливостей для сталого розвитку як окремих регіонів, держав, так і світового співтовариства.

Чинники, що впливають на сталий розвиток суспільства, досліджують такі зарубіжні вчені, як ДжМарч, В.Меркель, Дж.Олзен, Jl.Пал, Г.Пушкарьова, В. Согрін. Проблема формування суспільства сталого розвитку висвітлюється і в роботах вітчизняних вчених, зокрема, В.Андрущенка, !Воронова, К. Дергачової, В.Кухар та інших.

Метою статті є вивчення впливу освіти на формування суспільства сталого розвитку.

Завданнями цієї статті є:

визначення необхідності забезпечення сталого розвитку суспільства;

дослідження впливу освіти на сталий розвиток суспільства;

аналіз особливостей державної політики в сфері освіти;

визначення шляхів вдосконалення форми і змісту освіти в умовах сучасних викликів.

На протязі вже майже двох десятків років майбутнє планети пов'язують із забезпечення сталого розвитку суспільства. В 1992 році на Всесвітній конференції OOH в Ріо-де-Жанейро була затверджена нова стратегія розвитку людства стратегія «сталого розвитку». Поняття «сталий розвитою) за своїм змістом є досить містке. Часто сталий розвиток визначають як покращення якості людського життя в межах можливостей оточуючих екосистем. Деякі вчені основною ознакою сталого розвитку вважають збалансування потреб із ресурсними, екологічними можливостями територій. Найчастіше сталий розвиток визначають, як розвиток, що спрямований на задоволення найважливіших життєвих потреб не лише нинішнього покоління, а й майбутніх поколінь. Сталий розвиток можна, очевидно, вважати певним ідеалом, що має визначати напрям поступу світового співтовариства.

Сьогодні, характеризуючи розвиток суспільства, часом використовують поняття допустимий (сталий розвиток) і недопустимий (несталий розвиток). Недопустимий тому, що такий розвиток може привести до знищення людства. Зокрема, Д. Люрі вважає, що сталий розвиток є не найбільш вигідним, а єдино можливим шляхом розвитку цивілізації. На його думку, концепція сталого розвитку повинна складатися із системи обмежень і методів їх реалізації. Д. Люрі перераховує обмеження, які повинні бути реалізованими на глобальному рівні: 1) обмеження на зростання чисельності населення; 2) обмеження на зростання індивідуального споживання; 3) обмеження на зростання ефективності економіки; 4) обмеження на знищення природних екосистем; обмеження демократії особистої, суспільної, державної свободи; 6) обмеження науково-технічного розвитку. Однак, вчений зауважує, що сучасне суспільство не готове погодитися на такі обмеження і реалізувати їх [3,с. 177-179]. Дійсно, ті обмеження, які Д.Люрі називає необхідними, суперечить уявленням про благополучне життя, а деякі, як то обмеження демократії, суперечать конституції багатьох країн світу. Якщо усвідомити необхідність обмежень на знищення природних екосистем просто, то як усвідомити і погодитися на обмеження демократії, свободи, яка для одних народів вже є цінністю, а для багатьом інших є метою, яку намагаються якнайскоріше досягти.

Вчені не дійшли згоди відносно того, чи сталий розвиток є наслідком саморегуляції суспільства, чи це є результатом цілеспрямованої політики держави, міжнародних державних і недержавних організацій. Очевидно, сталий розвиток є одночасно і результатом саморегуляції, самоорганізації суспільства, і до певної міри результатом продуманої, раціональної, зваженої політики перш за все держави, результатом такої інформаційної, освітньої політики, яка б сприяла усвідомленню гостроти проблем, що зумовлюють необхідність сталого розвитку. В нинішніх умовах велика значення має саме усвідомлення і розуміння проблем, нерозв'язання яких створює реальні загрози людству.

Факторів, які перешкоджають сталому розвитку багато, однак є фактори, які сприяють такому розвитку. Одним із таких факторів є освіта.

Вісімнадцяте століття називають епохою Просвітництва. Відомі мислителі, вчені, громадські діячі того часу намагалися переконати народ і правителів у тому, що наука, знання мають працювати на благо суспільству. І.Кант вважав, що просвітництво це вихід людини із стану своєї недосконалості, в якому вона знаходиться з власної вини. Він пропонував розглядати просвітництво як епоху, для якої характерне широке використання людського розуму задля соціального прогресу. В епоху Просвітництва вірили в можливість вдосконалення людини, раціонального перетворення соціальних і політичних устроїв. Двадцять перше століття має стати теж такою епохою Просвітництва.

Реалізація можливості позитивного впливу освіти, знань на сталий розвиток суспільства залежить в першу чергу від держави, хоча і не тільки від неї. Однією з найважливіших завдань держави, як основного інституту політичної системи, є гарантування безпеки громадянам. Сьогодні загострюються проблеми, що створюють небезпеку і нинішнім, і майбутнім поколінням. Це є свідченням недостатньої ефективності виконання державою певних функцій, зокрема і культурно-виховної функції. Держава, як дуже важливий суб'єкт політичної соціалізації, може впливати на формування ціннісної системи, позицій, певних моделей поведінки громадян.

Важливими суб'єктами політичної соціалізації являються також і заклади освіти. В сучасних умовах функції закладів освіти, форми і зміст освіти повинні змінюватися. Питання в тому, які це мають бути зміни.

В загальному вигляді бажані зміни вже описані: по-перше, в умовах переходу до сталого розвитку людина повинна перетворитися із об'єкта навчання в суб'єкт, тобто набути навики навчатися, самовдосконалюватися на протязі життя; по-друге, слід навчити людей використовувати засвоєнні знання на практиці; по-третє, якісна трансформація освітнього процесу передбачає, що сенсом і основним показником прогресу людства являється розвиток окремої людини на основі її здібностей; по-четверте, формування суспільства, здатного до усвідомленої реалізації концепції сталого розвитку, вимагає інноваційних підходів до освіти; по-п'яте, освіта має формувати навики управління змінами; по-шосте, в число важливих функцій освітньої системи входить підготовка людини до існування в світі, що змінюється, посилення потенціалу самоорганізації і самоуправління [4,с.937-942].

Щоб такі зміни відбулися в Україні потрібно реформувати систему освіти. Про необхідність реформування освіти мова йде вже давно. На перший погляд рівень освіченості населення України досить високий, а тому дехто сумнівається у доцільності реформ. За даними останнього перепису населення (2001 р.) в Україні частка неписьменних незначна. Це переважно люди, що належать до найстарших вікових груп. Для населення у віці 25-69 років питома вага неписьменних становить 1,1%, тоді як серед осіб віком 70 років і старше цей показник сягає 17,2%. Вищу освіту (повну, базову та незакінчену) має майже кожен п'ятий українець 18,8%. На початок XXI ст. рівень освіти населення в Україні був одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За часткою учнів серед населення у віці 15-18 років Україна поступається лише країнам Балтії та Угорщині [5,с.222,223].

Звичайно, добре, що в Україні так багато освічених людей. Однак, виникає питання, чому маючи непогані показники освіченості населення, Україна суттєво поступається країнам Центральної і Східної Європи по іншим показникам людського розвитку. Чому українці не можуть використати знання, отримані в закладах освіти, для покращення умов, якості життя? Чому в Україні настільки гострою є проблема бідності? В країні, в якій існують такі соціальні проблеми, як в Україні, існує великий ризик порушення і політичної, і соціальної стабільності.

Реформа системи освіти має усунути ці невідповідності. Реформи взагалі необхідні тому, що без них не відбувається розвиток суспільства. Мета, яка проголошується реформаторами, завжди одна і та ж зміна існуючого порядку, яка має привести до його вдосконалення, покращення. Але, звичайно, не завжди наслідки реформ позитивні. Частіше за все так буває, коли прийняті рішення щодо проведення реформ не достатньо обґрунтовані, не враховані всі можливі негативні наслідки цих рішень, не передбачені перешкоди, ризики, не розглянуті всі можливі альтернативи та їх переваги і недоліки. Часом політики, виправдовуючи поспішні, непродумані рішення, недосконалі реформи, посилаються на те, що ці реформи були вимушеними, спровокованими певними обставинами. Однак, навряд чи таке пояснення є задовільним, оскільки недолугі реформи приводять до втрати часу, людських і матеріальних ресурсів, при цьому не вирішують тих проблем, ради вирішення яких вони і проводилися. В умовах глобалізації фактори, що впливають на прийняття рішень щодо проведення реформи, часом бувають зовнішніми. Необхідність реформування освіти в Україні викликана як внутрішніми так і зовнішніми факторами.

З реформування системи освіти пов'язують «підвищення якості освіти», «оптимізацію кількості навчальних закладів», «гуманізацію освіти», «модернізацію освіти», «демократизацію освіти», «введення дворівневої системи освіти» тощо. Ці питання обговорюються не тільки політиками, освітянами, але і тими, хто являється «споживачами» освітніх послуг. Серед питань, які є предметом обговорення, дискусії в суспільстві, немає питання підвищення роль освіти в забезпеченні сталого розвитку суспільства. Це можна пояснити тим, що проблема сталого розвитку стала цікавити українських вчених не так давно, а ще тим, що і досі ця проблема не стала предметом широко громадського обговорення.

В 2003 році в Києві відбувалася конференція «Оточуюче середовище для Європи», на якій ролі освіти у сталому розвитку приділялася особлива увага. Під час обговорення цієї проблеми вказувалося на необхідність на всіх рівнях освіти висвітлювати питання сталого розвитку. Оскільки в кожній країні є свої особливості економічні, соціальні, політичні і культурні, то Стратегія освіти для сталого розвитку повинна бути настільки гнучкою, щоб вона могла бути адаптована до умов різних країн Європи. На конференції мова йшла і про необхідність міжнародної координації дій для реалізації Концепції освіти для сталого розвитку.

Сьогодні вчені намагаються визначити умови виконання освітою функції сприяння сталому розвитку. Розглядаючи освіту як фактор сталого розвитку, слід визначити значення освіти та освіченості, а також значення змісту освіти для сталого розвитку.

По-перше, освіта певним мірою сприяє сталому розвитку, а тому рівень освіченості населення враховується при визначенні рівня сталості розвитку країн. Освіта дає можливість передбачувати майбутнє, прогнозувати наслідки дій, а значить робить суспільство більш адаптованим до змін. Ускладнення соціальної системи вимагає нових способів адаптації. Одним із способів реагування на ускладнення і прискорення розвитку соціально-політичної системи є поява безперервної освіти.

У документі Європейської комісії «Перетворимо Європейський простір навчання впродовж життя реальністю» (2001 р.) таке навчання визначається як «вся діяльність з навчання, здійснювана протягом життя, з метою вдосконалення знань, умінь і компетенцій як в інтересах особистісного, громадянського і соціального розвитку, а також / або для отримання роботи» [6,с.9].

Безперервна освіта отримала поширення в розвинутих країнах світу. Чим більшій кількості людей на протязі свого життя вдається здобути не одну освіту і оволодіти не однією професією, тим більш мобільним і відкритим стає суспільство. Згідно теорії мобільності, освіта є одним із «соціальних ліфтів», який дає можливість людині піднятися «вгору», тобто піднятися вище по «соціальній драбині», отримати більш високий статус в суспільстві.

Часом люди вирішують продовжувати навчатися тому, що відбулася структурна перебудова економіки і їх знання і навики вже не потрібні. Але таке рішення приймають і ті, хто бажає якомога повніше реалізуватися. До таких дій не примушує держава, людина приймає рішення із власної волі, за власним бажанням. Відбувається певна саморегуляція суспільства, діє «невидима рука». А.Сміт говорив про «невидиму руку» пояснюючи те, як зростає добробут суспільства без втручання в цей процес держави. Він вважав, що кожна людина дбаючи про своє благополуччя, тим самим покращує благополуччя всього суспільства. У випадку, коли продовження освіти відбувається через бажання самореалізуватися, відбувається щось подібне. Керуючись бажанням самореалізуватися, отримуючи для цього нові знання, здобуваючи нові навики, людина стає здатною більш швидко адаптуватися до змін, що відбуваються в суспільстві. Чим більше буде в суспільстві таких людей, тим більш адаптованим буде все суспільство до змін середовища.

Г.Спенсер «складне суспільство» називав вразливим. Таку вразливість він пов'язував із тим, що коли в суспільстві диференціація функцій значна, частини суспільства можуть виконувати функції одна одної лише дуже недосконало або взагалі не можуть цього робити [7,с.318-319] Підвищення адаптованості суспільства до змін завдяки безперервній освіті, освоєнню нових професій відбувається через те, що багато людей стає здатними виконувати різні функції, замінити інших у тому випадку, коли виникне така необхідність.

В Україні існує немало перешкод розвитку навчання впродовж життя: нестача ресурсів через обмежену підтримку з боку держави; недостатність зв'язку між освітою і ринком праці і слабкий розвиток соціального партнерства; нестача навиків і знань у викладачів, викликана браком ресурсів для підвищення їх кваліфікації [8,с.21]. Мережа міжнародних освітніх фондів, що існує в Україні сьогодні, може лише частково допомогти в реалізації освітніх потреб різних груп населення.

По-друге, для сталого розвитку суспільства значення має не тільки процес навчання, але і його зміст. Питання полягає в тому, чому саме мають навчати в школі, у вузі в умовах наростаючих глобальних проблем. Найбільше увагу світової спільноти та науковців привертають екологічні проблеми, які породжені значною мірою незнання чи не усвідомленням людьми наслідків їх діяльністю. Однак, існують і інші проблеми, які до певної міри зумовлені недоліками освіти, виховання зростання нетерпимості, ксенофобії, кількості проявів насильства, поширення тероризму. Існує необхідність суттєвих змін в системі освіти, які мають привести до змін у свідомості людей. He слід забувати того, що однією із функцій освіти є формування світогляду людини.

Освіта впродовж життя може стати ефективним засобом зміни свідомості, формування уявлень про сталий розвиток суспільства. Освітні заклади, здійснюючи функцію політичної соціалізації, мають визначити підхід до всіх вікових груп, враховуючи їх особливості. Очевидно, найбільш сприйнятливі до розуміння глобальних проблем та необхідності сталого розвитку суспільства є люди старшого віку. Зміни в природі, кліматі, які змушують вчених робити невтішні прогнози, відбувалися за час життя людей старшого віку. Крім того людям, що належать до цією групи, не байдуже майбутнє їхніх дітей і внуків.

Західні вчені пропонують суттєво змінити існуючу систему освіти задля сталого розвитку суспільства. Це передбачає впровадження цінностей, принципів, навиків пов'язаних з сталістю розвитку. Першим кроком впровадження ідеї сталості розвитку в свідомість людей є інформування громадськості, роз'яснювальна робота. Потрібні зусилля не тільки держави (міністерств освіти, зокрема), але і громадських недержавних організацій.

OOH оголосило десятиліття 2005-2014 року десятиліттям освіти для сталого розвитку (ДОСР). Згідно з цим проектом кожна людина має зрозуміти значення поведінки та способу життя, що необхідні для сталого майбутнього і позитивних змін в суспільстві. Основна мета освіти для сталого розвитку (OCP) стимулювати зміни в поведінці, які б сприяли формуванню сталого і справедливого суспільства для всіх.

Формування Концепції освіти для сталого розвитку (OCP) почалося на початку 1990-х років. В «Порядку денному на XXI ст.», що був прийнятий на саміті в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) визначені були ті питання, які мають бути включені в програми, пов'язані з освітою в інтересах сталого розвитку (боротьба з бідністю, зміна структури споживання, здоров'я людини, захист і управління ресурсами, роль різних груп в забезпечення сталого розвитку, фінансування сталого розвитку, дослідження сталого розвитку тощо). В главі 36 «Порядку денного для XXI» ст. названі чотири основні напрямки роботи, що дозволять втілити в життя OCP: 1) покращення базової освіти; 2) переорієнтація існуючої освіти на вирішення питань сталого розвитку; 3) формування громадської думки, розуміння необхідності сталого розвитку; 4) навчання.

Вперше заговорити про необхідність міжнародних угод та дій на глобальному рівні OCP під час підготовки до Всесвітньому саміту із сталого розвитку в столиці Південно-Африканської Республіки м. Йоганнесбурзі (2002 p.). В Йоганнесбурзі було також вирішено «рекомендувати Генеральній Асамблеї OOH розглянути питання проголошення десятиліття «освіти для сталого розвитку» починаючи з 2005 року». Генеральна Асамблея OOH на 57-му сесії у вересні 2002 року доручила ЮНЕСКО бути провідним агентством з підготовки і проведення десятиліття OOH освіти для сталого розвитку, яке розпочалося 1 січня 2005 року.

Оскільки сталий розвиток часто пов'язують з вирішенням екологічних проблем, то і реформування освіти також пов'язують з посиленням екологічного виховання, включення в навчальні програми предметів, які б такому вихованню сприяли. Очевидно, це занадто вузьке бачення проблеми. Проблеми, які створюють загрозу сталому розвитку, не є виключно екологічними проблемами. Крім того, знання проблем (екологічних, соціальних, політичних, культурних, економічних) недостатньо для того, щоб змінилася поведінка людини, щоб ця поведінка стала соціально відповідальною. Часом відповідальність називають основною цінністю, без якою сталий розвиток неможливий. Треба враховувати те, що знання є лише однією із умов соціально відповідальної поведінки. Потрібна ще зміна ціннісної системи, а також формування навичок тощо.

На думку Д.Тілбері та Д.Вортмана, важливе значення для OCP має: критичне мислення (навички критичного мислення допомагають людям вчитись розглядати економічні, екологічні, соціальні і культурні структури в контексті сталого розвитку); передбачення ( здатність уявити майбутнє дає більше можливостей для досягнення мети); системне мислення (дає можливість враховувати існуючі зв'язки і взаємодії, що допомагає знаходити шляхи вирішення проблем); партнерство (навички ведення діалогу і переговорів. вміння працювати разом з іншими); вміння вирішувати проблеми спільними зусиллями; участь в процесі прийняття рішень [9].

Зосередити увагу на навичках, цінностях, заохоченні участі в прийнятті рішень пропонує і Розалін Мак-Каун. Вона також вважає, що необхідно формувати навики критичного мислення, а ще формувати вміння збирати і інтерпретувати інформацію, формулювати питання, аналізувати проблеми, з якими стикається громада [10].

Розвиток демократії сприяє розширенню доступу громадян до інформації. Інформованість про існуючі в суспільстві проблеми в свою чергу створює передумови усвідомлення відповідальності не тільки за своє майбутнє, але і за майбутнє інших, тих хто живе сьогодні і буде жити завтра.

Часом розуміючи в цілому проблему і прагнучи її вирішити, людина може бути нездатна це зробити тому, що в своєму повсякденному житті не знає і не вміє виконувати конкретну роботу, дії так, щоб не створювати загрози сталому розвитку.

Соціально-політологічні аспекти сталого розвитку мають вивчатися в курсі гуманітарних дисциплін, перш за все в курсі «Політології». Викладаючи політологію, потрібно не тільки інформувати про існуючі проблеми, але і розглядати шляхи вирішення конкретних проблем на різних рівнях, фактори, що сприяють їх вирішенню і заважають, способи ухвалення рішень по життєво важливим питанням розвитку певних територій та способи залучення громадян до процесу прийняття рішень. Освіта в Україні повинна сприяти швидкій адаптації до змін, що відбуваються в суспільстві, самоорганізації суспільства. Саме підвищення рівня самоорганізованності суспільства, його адаптованості до змін має бути метою реформування освіти. Ці питання повинні стати предметом вивчення і обговорення українських вчених.

Список використаних джерел

1.Медоуз Д, Медоуз Д., Рандерс И. За пределами допустимого: глобальная катастрофа или стабильное будущее? // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. /Под ред. В.И.Иноземцева-М. Academia, 1996. С. 572-595.

2.Хартия Земли [Електронний ресурс] Режим доступу: http://eco.tatar.rii/ms/ info. php? id= 12342

3.Люри Д.И. Устойчиво ли «устойчивое развитие»? / История и синергетика. Методология исследования /Отв. Ред. С.Ю.Малков, А.В.Коротаев. М.:КомКнига,

2005.-С.164-180.

4.Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник/ Под.ред. проф.Л.Г.Мельника (Украина) и проф. Д.Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД «Университетская книга», 2007. 1120 с.

5.Людський розвиток в Україні: 2003 рік (колектив авторів) / Щорічна науковоаналітична доповідь / За ред. Е.М. Лібанової. K.: Інститут демографії та соціальних досліджень HAH Ук раїни, Держкомстат України, 2004. 290 с.

6.Commission of the European Communities. Brussels, 21.11.2001. COM(2001) 678 final. Communication from the Commission «Making a EuropeanArea of Lifelong Learning a Reality» / [Електронний ресурс] Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/

7.Спенсер Г. Основания социологии /Западно-европейская соціологія XIX века: Тексты /Под ред. В.ИДобренькова. М.:Издание Международного Университета Бизнеса и Упраления, 1996. С.279-321.

Степко М.Ф., Клименко Б.В., Товажнянський ЛЛ. Болонський процес і навчання впродовж життя / Степко М.Ф., Клименко Б.В., Товажнянський ЛЛ. Харків.: НТУ»Харківський політехнічний університет», 2004. [Електронний ресурс] /М.Ф. Степко, Б.В. Клименко, JI.JI. Товажнянський-Режим доступу: http://www.kpiMiarkov.ua/Media/ BOLONSK/Book.pdf.

8.Tilbiny D. and WortmanD. Engaging People in Sustainability., 2004.IUCN, Gland, Switzerland.

9.ESD Toolkit. Authors Note. May 2002 [Електронний ресурс] /Rosalyn McKeown Режим доступу: http://www.esdtoolkit.org/autlmote.htni

Размещено на Allbest.ru