Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз історично-філософського аспекту соціальної сутності сім'ї

Буковинський А.И.

Сім'я вважається одним з фундаментальних інститутів суспільства, що додає йому стабільність і здатність відтворювати населення в кожному наступному поколінні.

Сім'ю можна вважати за початкову форму групового життя людей, оскільки саме тут закладається і формується уміння жити в суспільстві. В порівнянні з іншими соціальними групами, сім'я займає у багатьох відношеннях абсолютно особливе положення.

З точки зору перспективи реорганізації, сім'я постійно змінюється, трансформується, відображаючи особисті життєві стилі, що спостерігаються в сучасному суспільстві. Сім'я не просто є гнучким соціальним інститутом; вона є одним з постійних чинників людського досвіду.

Питанням дослідження сутності сім'ї присвячено багато праць вчених. Серед них слід зазначити роботи А. Антонова, Н. Бердяева, Ю. Волкова, А. Кравченко, В. Розанова, JI. Слюсар, Е. Фрома та інших. Проте слід відмітити, що ще багато питань залишаються поза увагою науковців.

Метою статті є аналіз історико-філософського аспекту соціальної сутності сім'ї.

Існує багато визначень поняття "сім'я". У більшості з них вона розглядається як соціальний інститут чи соціальна група. Так, згідно М. Прокопова, сім'я це "мала соціальна група, члени якої сполучені браком або кровною спорідненістю, спільністю побуту, взаємодопомогою, і взаємною і моральною відповідальністю" [I. e.129].

Першою спробою визначення сім'ї і сімейних цінностей належить філософам афінської школи (Платон, Аристотель). Сім'я в Античну епоху була представлена як економічна і господарська структура, як елемент держави, сутність браку полягала в дітородінні, на чолі сім'ї стояв батько. Церква проповідувала стримане відношення до сім'ї, цінність сім'ї розглядалася виключно в ім'я Бога.

Видатний давньогрецький філософ Платон у своєму творі "Держава" [2] звертав увагу на необхідність гарантування всім без винятку дітям можливість отримати однакову освіту. Він зазначав, що у віці двадцяти років відбувається перший відбір серед молоді у відповідності з природними задатками, причому філософ наголошував на рівноправ'ї статей "однакові природні властивості зустрічаються у живих істот тієї чи іншої статі, і за своєю природою як жінка, так і чоловік можуть взяти участь у всіх справах, однак жінка у всьому більш немічна ніж чоловік. А хто є однаковими за своєю природою, тим треба надати можливість займатися однаковою справою" [2, с. 207]. Але, на думку автора, ця точка зору була скоріше авторитарною, ніж демократичною, оскільки за жінками закріплювались додаткові обов'язки, такі як військова служба. Платон запропонував поділ суспільства за природними здібностями та за системою освіти, яка повинна була підготувати кожну людину праці за покликанням і певного місця в соціумі.

Крім того, основною небезпекою для держави, на думку філософа, становить майнове розшарування та наявність сім'ї, оскільки саме багатство і сім'я виступають джерелами егоїстичних, особистих інтересів людини, які можуть суперечити суспільним інтересам. У зв'язку з цим Платон фактично заборонив приватну сферу і, зокрема, вагому її складову традиційну родину для двох класів правителів та воїнів. Сім'я, на думку Платона, ніби розчиняється у державі: всі члени полісного суспільства повинні керуватися передусім інтересами держави. Жінки і чоловіки час від часу зустрічаються і з'єднуються з метою дітонародження, статеві контакти таємно регламентуються державою: майбутні батьки повинні мати однакові здібності (тобто належати до одного класу), кращі чоловіки повинні були спілкуватися з кращими жінками для народження здорових громадян. Все виховання покладене на державу. Таке становище дозволяє кожному члену держави виконувати покладені на нього обов'язки.

Таким чином, при подібному розподілі ролей у суспільстві, запропонованому Платоном, родина припиняє виконувати свої функції та розчиняється у соціумі, який цілковито панує у всіх сферах життя своїх громадян: держава визначає вік, оптимальний для дітонародження, регламентує зачаття, народження та виховання корисного потомства.

Проте слід зазначити, що, у своєму останньому незакінченому творі "Закони" [3] Платон дещо переглянув свої погляди, відмовившись від повного знищення сім'ї, однак залишивши за державою функцію сімейного контролю за допомогою законів.

Учень Платона, видатний давньогрецький філософ Аристотель не погоджувався з багатьма положеннями концепції свого вчителя. Пануючі висоти в його філософії завойовує концепція "хомо фабер" (людина діяльна), відповідно до якої головне в людині це реалізація здібності до дії. На думку мислителя, головною метою кожної людини виступає реалізація її здібностей у суспільстві, де вона мешкає, тобто розкриття цих талантів пов'язане із спільним існуванням людей. Сім'я виступає першим видом комунікації людей та найважливішим елементом державного устрою, підкреслював Аристотель. Вона є первісним осередком, з якого виникла держава.

Згідно Аристотеля сім'я це "перша природна форма гуртожитку, що не змінювалася у всі часи людського існування [4, с.4]". Дійсно, сім'я в зображенні Аристотеля неодмінно має три подвійні частки і відповідні їм три форми стосунків, "перші і самощонайменші частки сім'ї: пан і раб, чоловік і дружина, батько і діти [4, с.8]", а тому "у сім'ї мають місце стосунки троякого роду: панські, подружні і батьківські [4, с.9]". Відповідно до цього Аристотель розрізняє в сім'ї владу панську і влада домогосподаря, перша влада влада над рабами, друга, над дружиною і дітьми. Перша тягнеться на предмети, необхідні для життя, на рабів у тому числі, друга має на увазі користь сім'ї, дружини, дітей.

На противагу Платону, Аристотель був мислителем, який задав "біологіську парадигму" в трактуванні жінок. Чоловік сподобляється їм активній формі, жінка пасивній матерії, тілу. Аристотель писав, що жінка є жінкою в силу відсутності чоловічих властивостей. Жінка є істотою, що страждає природною неповноцінністю. Навіть більше, на думку Аристотеля, чоловіча сперма забезпечує дитині форму, а жінка відповідальна за матерію, тому тільки чоловік виступає батьком дитини: "чоловік дає запал й силу життя, а жінка мати лише виконує роль пасивної посудини" [4, с. З97].

Аристотель також критикував платонівську ідею щодо знищення сім'ї. Він вважав, що це призведе до загибелі держави. Діти, які не будуть знати своїх батьків, будуть зневажати всіх дорослих. Сім'я, підкреслював давньогрецький філософ, є вихідною й основною ланкою суспільства, це "спілкування, яке природним чином виникло для задоволення повсякденних потреб. [4, с.377]".

Також, на думку мислителя, держава та сім'я виконують різні функції. Родина забезпечує умови для задоволення відтворення населення. Отже, головна функція сім'ї народження та виховання здорових нащадків. Виконання цієї функції може забезпечити лише сім'я. Тим не менше, мислитель виступає за детальне законодавство, яке регулювало б шлюбно-сімейні стосунки. За визначенням Аристотеля, виховання дітей це той аспект життя сім'ї, який держава повинна контролювати особливо ретельно. Виховання дитини передусім виховання громадянина.

Під час виховання дитини, необхідно, на думку мислителя, суворо дотримуватися наступного правила: треба виключити з поля зору дитини, підлітка, юнака все те, що не відповідає достоїнству вільно народженої людини: лихослів'я; непристойні картини та статуї; комедії, які висміюють суспільство і державу.

Наступною важливою віхою у розумінні сутності сім'ї став період Середньовіччя, яке стало новим етапом у формуванні філософського розуміння сім'ї. В цей час змінюється ставлення до статі, сім'ї та відносин між чоловіком й жінкою. Протягом цієї епохи, людина передусім стала виступати як носій певної соціальної ролі, яка обумовлена її становою приналежністю (на відміну від античності, де людина ідентифікує себе з родом). Християнство в цю епоху стало не просто пануючою релігією, але й тією силою, яка впливала на всі сфери духовного (мистецтво, наука, філософія тощо) та матеріального (економіка, господарство) життя.

Одним з найяскравіших представників того часу є Августин Блаженний, який вважав за необхідне існування сім'ї, перш за все, задля продовження роду: "Тому подружнє життя треба прославляти, бо воно робить із розпусти похоті певне благо. [5, с.21]".

Античність виокремлювала тільки два види любові: чуттєве кохання та божественний Ерос. У християнстві акцентується увага на інший вид кохання, в ньому з'являється пропагування нового виду любові любові-співчуття до свого ближнього незалежно від статі, соціального статусу, релігійної приналежності тощо.

Остаточно виправдання подружнього життя християнською церквою в Європі відбулося в епоху пізнього середньовіччя, коли на Тридентському Соборі шлюб було визнано таїнством, а безшлюбність залишалася обов'язковою тільки для ченців та священиків.

Цей етап завершився в кінці середньовіччя, ознаменувавши появу нового історичного періоду епохи Відродження. Лише ця епоха змогла змінити зневагу до тілесності, яка існувала в попередній період, новим усвідомленням значущості людини і всіх проявів її буття. Філософів цього періоду цікавив творчий, діяльний індивід, його почуття та емоції, його прагнення до свободи і самовираження. Однак мислителі епохи Ренесансу практично не приділяли уваги філософському аналізу феномену сім'ї, як традиційній структурі, що зберігає цінності феодального суспільства.

У епоху Відродження широко розвивається філософія любові; любов чоловіка і дружини прагне зайняти законне місце в сім'ї. Стали можливими шлюби, засновані на добровільному союзі, з'явилися нові духовні віяння. Проте, як і раніше, більшість шлюбів визначалися грошовими і становими стосунками.

Були спроби й заперечення доречності існування сім'ї. Так, зокрема, італійський мислитель-утопіст Т. Кампанела у своїй роботі під назвою "Місто сонця" [6] підкреслював, що головною причиною всіх бід і негараздів виступає соціальна нерівність, існуючий поділ на бідних та багатих. Влада грошей приводить до панування в суспільстві приватних інтересів, що веде до руйнування моралі, прагненню зробити якомога більше незважаючи ні на що, що врешті решт призводить до знищення людини.

Т. Кампанела закликав змінити існуючий стан речей і побудувати державу, життя в якій будується на відсутності приватної власності. З ліквідацією приватної власності пов'язана ліквідація сім'ї та введення спільності жінок, бо "власність утворюється у нас і підтримується тим, що ми маємо кожен своє окреме житло і власних жінок і дітей, а звідси виникає себелюбство [6, с.8]". Спільність жінок, на думку К. Кампанели, допоможе державі контролювати народження та виховання дітей, які після вигодовування мають дути віддані спеціальним вихователям, які навчають їх основам наук, водночас вивчаючи їхні нахили й здібності. Таким чином, можна зробити висновок, що по-суті Кампанела запропонував побудувати своєрідну державу-комуну, елементом якої має бути сім'я.

Епоха Нового часу є наступним історичним періодом, який остаточно формує уявлення про повну протилежність духовного й тілесного, раціонального й природного, того, хто пізнає й того, що пізнається. В цей час домінує ділова установка на брак, проте, колишні розпорядження поступово застарівають. Стосунки між чоловіком і дружиною в шлюбі знаходяться в тісній залежності від соціокультурних представлень, що існують в суспільстві.

Англійський філософ XVII ст. Ф. Бекон мав досить скептичні погляди на родину: "Той, у кого є жінка та діти, став заручником долі, бо сім'я є перешкодою на шляху здійснення великих заходів, як добродійних, так і зловмисних. Без сумніву, що найкращі заходи, які принесли найбільшу користь суспільству, виходили від нежонатих та бездітних людей, які і своїми уподобаннями, і своїм багатством якби злились з суспільством та обдарували його [7, с.527]". Отже, англійський мислитель протиставляв сімейні та суспільні інтереси і вважав, що сім'я перешкоджає суспільному служінню.

Однак сім'я потрібна для того, щоб, по-перше, прив'язати чоловіка до своєї країни (тобто родина виступає своєрідними кайданами, які перешкоджають його мобільному пересуванню) і, по-друге, сім'я апелює до людяності чоловіка, пом'якшуючи його суворий характер. Таким чином, можна зробити висновок, що Ф. Бекон говорить про привабливість створення сім'ї з точки зору тільки чоловіка, адже призначення жінки тільки сімейна сфера, що навіть не обговорюється.

Інший англійський філософ Дж. Локк розглядав всі існуючі соціальні структури, зокрема, сім'ю крізь призму теорії "суспільної угоди". Так, на його думку, "шлюбне співтовариство утворюється за допомогою добровільної угоди між чоловіком і жінкою; і хоча воно переважно зводиться до з'єднання і до права кожної людина на тіло іншої, оскільки це необхідно для основної мети потомства, воно в той же час спричиняє за собою взаємну підтримку і допомогу [8, с.306]".

Деякі ж мислителі цього часу, зокрема, французькі просвітники відмітили необхідність зміни приниженого становища жінки у суспільстві і в сім'ї, яке обумовлене як об'єктивними (існуючим законодавством), так і суб'єктивними чинниками (системою виховання). Подібних поглядів притримувалися і французькі соціалісти-утопісти А. Сен-Симон, Ш. Фур'є, англійський філософ Дж. Міль, які вважали, що існуюче становище жінки обумовлене певною соціальною роллю, яку диктує їй суспільство, та виступали за її емансипацію. Зокрема Ш. Фур'є вважав, що головним принципом соціального прогресу є розширення прав жінки, Дж. Міль відстоював майнові та політичні права жінок, виступав за надання рівного виборного права всім громадянам незалежно від статі та соціального походження.

Ще один представник цієї епохи, французький філософ-матеріаліст К. - А. Гельвецій акцентував увагу на існування різноманітних форм шлюбу в залежності від професії подружжя. Так, у селянській родині "подружжя обопільно й щоденно потребує один одного. Подружжя, дбаючи одне про одного, тобто про поліпшення своїх земель, бачиться мало, не знає нудьги, отже й знеохоти [9, с.404]". В інших сім'ях, де подружжя займається різною діяльністю, особливо де чоловік виступає у суспільній сфері, "жінка тоді для нього є власність розкоші й утіхи [9, с.404]". А оскільки підгрунтям добробуту держави виступає, на думку мислителя, освіта та виховання, а першою вихователькою для дитини виступає його мати, то Гельвецій все ж відстоював рівність жінок і чоловіків у всіх сферах життя.

Протилежних поглядів дотримувався філософ Ж.-Ж. Руссо, який вважав, що у кожної статі своє призначення: чоловік має бути активним й сильним, жінка ж, відповідно, пасивною та слабкою. Чоловік уособлює розум, а жінка емоції, пристрасті, неконтрольовані почуття, тому чоловік у порівнянні з жінкою є вищою істотою. На думку філософа, тільки чоловік має можливість, здійснивши інтелектуальне пізнання світу й себе, наблизитися до істинної людської природи і стати справжньою людиною. Жінкою ж керують пристрасті, які не тільки заважають їй наблизитися до стану розвитку справжньої людини чоловіка, але й шкодять в цілому суспільству, його розвитку.

На думку мислителя, родина виникла у стародавні часи як природна спільність. Він писав: "Найбільш стародавнім із всіх суспільств та одним єдиним природним є сім'я. Таким чином, сім'я це, якщо хочете, прообраз політичних суспільств, правитель це подоба батька, народ дітей. [10, с.170]".

Проблеми як в сім'ї, так і в соціумі, підкреслював Руссо, походять від неправильного виховання, тому "сім'я повинна виходити із інтересів вітчизни, держави, й ці інтереси повинні проявлятися у вихованні дитини. Хіба гарний син, гарний чоловік, гарний батько не є одночасно й гарним громадянином? [11. С.15]".

В епоху Нового часу з'являється та розвивається капіталістичне суспільство. Виникає виробництво, виробнича сфера, яка є відчуженою від приватної, сімейної сфери (на відміну від попередніх періодів, натурального господарства). Отже, сім'я втрачає роль економічної одиниці суспільства. Зростає мобільність населення, що призводить до обмеження або навіть розривання сімейних стосунків між родичами. Найважливішим для багатьох сімей стає накопичення та примноження багатства, бо воно виступає мірою оцінювання людини.

Засновник німецької класичної філософії І. Кант, продовжуючи традицію Аристотеля щодо розуміння неоднакового становища чоловіка та жінки в суспільстві і сім'ї, обгрунтовує її з точки зору раціоналізму. Шлюб по Канту "це етично-правовий інститут, при цьому роль чоловіків в союзі досить істотна, зважаючи на "природну перевагу [12, с.549]".

Погляди І. Канта на шлюб і сім'ю суперечливі. З одного боку, він оперує поняттям "чистого" шлюбу (оскільки його джерелом є "чистий" розум), а з іншого боку ідеалізує норми, що "діють при його житті, і правила шлюбносімейних стосунків [13, с. 199]".

І. Кант вважав, що, створити союз можна за допомогою договору подружжя і відповідного висновку людей, що відносяться до законодавців і служителів закону (судді, мери, губернатори), тобто церковне таїнство тут припиняло грати велику роль. В основному теорія природного права відстоювала раціональну політику шлюбно-сімейних стосунків, але на практиці виявилася досить малодійовою.

Як і І. Кант І. Фіхте розглядає шлюб з точки зору природного права. Початкова теза вчення І. Фіхте: "чоловік стать діяльна, жінка пасивна". Тому філософ підтримує І. Канта, кажучи про те, що "жінка не є юридичною особою, держава гарантує чоловікові право власності на все майно дружини. Відмінності статей в духовній сфері виявляються не менше, чим у фізичній, оскільки чоловіки на відміну від жінок всі свої знання отримують виключно за допомогою розуму [14, с.106]". Проте Фіхте визнавав, що жінка, поза сумнівом, повинна мати однакові права з чоловіками не лише в сім'ї, але і в суспільстві. Філософ відводить жінці вирішальну роль в духовному житті сім'ї. Наприклад, він вважає, що її природний потяг виражається в любові, яка служить об'єднанням природи і розуму. У любові виявляється етична натура жінки. Жінка носій і розповсюджувач любові серед людей. Чоловік не здібний до любові, моральність його натури полягає у великодушності.

Видатний німецький мислитель Г.В. Гегель також визнавав верховенство сильної половини людства, оскільки за чоловіками закріпився діяльний початок, а жінка, згідно ученню філософа, вдає із себе "пасивний і суб'єктивний початок [15, с. 198]". "Субстанціальне призначення жінки життя в сім'ї, тоді як дійсне субстанціальне життя чоловіка виявляється в державі, науці і ін. [15, с. 198]".Г. Гегель заперечує можливість для жінки займатися суспільною діяльністю: держава відкидає небезпеки, коли жінки знаходяться на чолі уряду, бо вони "керуються випадковими схильностями і думками [15, с. 201]".

З другої половини XIX століття особливе значення у вивченні проблем сім'ї почав представляти конкретний історичний матеріал, необхідний для пояснення основних закономірностей історичного розвитку сім'ї, що відзначають залежність форм сім'ї і системи цінностей від спільної зміни історичних умов.

Один із засновників марксизму Ф. Енгельс вважав, що сімейні стосунки істотно впливають на всю систему соціальних відносин: "суспільні порядки, за якими живуть люди певної історичної епохи і певної країни. обумовлюються ступенем розвитку, з одного боку праці, з іншого сім'ї І 1 6. С.26 І". Значущість сім'ї обумовлена її визначальною функцію, адже в ній здійснюється "виробництво самої людини [16, с.26]".

Сім'я розглядалася мислителем як сума проявів економічних відношень (розділення праці, розподіл продукту праці, приватна власність). Революція та як наслідок виникнення соціалізму, на думку Ф. Енгельса, повинні були знищити приватну власність, а широке залучення жінок у суспільне виробництво допоможе встановити справжню рівність і подолати дискримінацію. Подальший розвиток суспільства позбавить жінок тягаря введення домашнього господарства. В такому суспільстві утвердиться нова форма сім'ї, основою якою виступлять справжні людські почуття (кохання), а не зиск і прагматичний розрахунок, щира взаємна повага та рівність статей.

Поступово впродовж Нового і, пізніше. Новітнього часу, на перший план виходить індивідуалізація особи, в сім'ї і браку, "прогресивне" відношення батьків до дітей; у подружньому зв'язку почали бачити союз двох індивідів, що люблять і поважають один одного за властиві ним якості. He дивлячись на те, що брак як і раніше влаштовується як комерційна операція, міцність, тривалість і ефективність цієї операції тепер залежать від таких чинників, як особисті схильності і симпатії.

Серйозну увагу філософському аналізу сім'ї приділяли й російські мислителі XIX початку XX ст., причому можна виділити два напрямки щодо розуміння сім'ї в філософії Росії: перший напрямок розвивається у руслі західництва, а другий базується на православ'ї.

Послідовники першого напрямку (зокрема, М. Чернишевський, Д. Шисарєв, О. Герцен) засуджували погляди своїх ідейних попередників соціалістів-утопістів (наприклад, Ш. Фур'є) за відмову від сім'ї, за нерозуміння ними її ролі у суспільстві. Так, О. Герцен високо оцінював традиційну селянську родину, дотримання її членами моральних настанов і вважав, що така сім'я може стати прикладом для Європи та ґрунтом для подальшого перетворення Росії (теорія "російського соціалізму"),

М. Чернишевський вважав за необхідне "радикальне перетворення відносин статей між собою, а також й всього порядку суспільства [17, с.401]". Варіант такого перетворення суспільства, заснований на сполученні ідей французького утопічного соціалізму та філософії "здорового егоїзму" німецького філософа JI. Фейербаха, російський мислитель запропонував у своєму романі "Що робити". Викладаючи в ньому програму соціалістичного перетворення суспільства, автор детально обговорював і різні аспекти емансипації жінок (найбільш важливими з яких є економічна незалежність та позбавлення від сімейного гноблення).

Інший російський мислитель Д. Писарєв піднімав проблему диференціації статей і нерівності між чоловіком та жінкою. На його думку, треба надати рівні можливості жінкам, передусім можливість отримати гідну освіту. Саме знання дозволить жінкам відчути себе незалежною, самостійною людиною, розвине в ній сили для боротьби та протесту проти існуючих соціальних порядків. Це, в свою чергу, дозволить жінці правильно виховувати дітей і створювати нормальні стосунки в сім'ї. Отже, головним питанням для російських західників постає проблема несправедливого становища жінки у суспільстві та сім'ї й можливості його подолання.

Для представника іншого напрямку російської філософії слов'янофільства, О. Хом'якова, сім'я це божественно санкціонований союз статей для подолання статевого антагонізму (який, в свою чергу, виступає історичною даністю та волею Бога), в якому "серце жінки" облагороджує "розум чоловіка". Однак висока оцінка, яку О. Хом'яков давав жінкам, зовсім не заважала йому розглядати емансипацію як право жінки на розпусту нарівні з чоловіками, що, на його погляд, призведе до глибокої деградації всього суспільства. Полемізуючи зі Жорж Санд, російський мислитель оцінював емансипацію жінок як таку, яку веде до "війни статей". Тільки діти та сім'я можуть бути, підкреслював О. Хом'яков, священним захистом, який "рятує слабкість жінки від буйної енергії чоловічої зверхності [18, с.262]". Отже, погляди Хом'якова з цього питання є цілком традиційними: стать тлумачиться ним у чисто біологічному значенні, а підкорення жінки як "природна" та "божественна" даність, тому сім'я її призначення.

Російський філософ "київського кола" М. Бердяєв в своїх роботах також аналізував проблеми сім'ї в першу чергу у співставленні її з феноменами статі та кохання. "Таємниця статі, до розуміння якої, на його думку, наблизились лише містики, полягає в тому, що диференціація людини на чоловіка та жінку затемнює факт істинної природи людини, яка є бісексуальною, тобто андрогеном. Людина в своїй повноті, як образ і подоба Бога, предвічний Адам, є цілісна андрогенна людина, діва-юнак [19, с.15]".

М. Бердяєв, як і І. Фіхте, наполягав на аморальності продовження шлюбу через відсутність кохання. Тому, не дивлячись на досить скептичне ставлення до сім'ї, М. Бердяєв вважав її існування доцільним: "Сім'я перш за все є буржуазністю "світу цього", в ній глибини статі залишаються неусвідомленими. І все-таки сім'я, як і будь-який закон, має те саме релігійне виправдання і сенс, як і держава [19, с.16]".

Глибоко релігійний російський мислитель В.В. Розанов досить часто звертався до проблеми статі, сім'ї, шлюбу. На його думку, сім'я не є предметом філософського дослідження, вона є темою багатого художнього (белетристичного) відтворення. Він надавав сім'ї та подружнім стосункам сакральне значення: "Шлюб є не тільки таїнством, але й найбільш великим з таїнств: народжуючись, помираючи і нарешті вступаючи у шлюбний, тобто найглибший зв'язок з людиною та людством, кожен з нас підходить до краю індивідуального буття свого [20, с.45]". Причому для В. Розанова сім'я є не просто священною, але є "сходинкою підняття до Бога [20, с.45]".

Ідея сім'ї у В. Розанова в значній мірі відповідає "динаміці його духовних пошуків від "філософії розуміння" до "філософії життя [20, с.6]". В них філософ сполучає соціологію сім'ї і метафізику. На цьому стику сім'я як соціальний інститут спирається на якісь містичні підстави. Ігнорування цих підстав, підміна їх суспільно-громадській доцільністю може вести до деструктивних явищ в сім'ї і в суспільстві в цілому.

Зростання індивідуалізації людини, автономії особистості, бурхливі соціальні процеси, які врешті-решт послабили стандарти й норми сімейних відносин, які відмічаються протягом XX століття, ставлять під загрозу задоволення всіх видів одвічних, базових прагнень і потреб людини, ведуть до дестабілізації сім'ї.

Сучасні шлюби укладаються на основі шлюбного контракту, адже він дає кожній із сторін виключне право на володіння тілом, почуттями і увагою партнера. Таким чином, ринкова орієнтація у людських стосунках та привласнююча психологія людей призводять до деградації сім'ї, тому що в ній не знаходять задоволення базові потреби людини потреба подолати свою самотність й ізольованість та потреба в укоріненості.

Таким чином, проаналізувавши та порівнявши найбільш помітні філософські напрямки щодо сім'ї як соціального організму, можемо досить умовно поділити їх на чотири групи.

Представники першої групи (зокрема, Аристотель), надають сім'ї наступні характеристики:

- є найважливішим елементом державного устрою;

- є первісним осередком виникнення держави;

- є основною ланкою суспільства;

- є взірцем певної норми, коли інтереси суспільства і сім'ї практично збігаються.

Друга група вчених (Платон, Кампанелла) стверджують, що сім'я:

- є найбільшою небезпекою для держави;

- є джерелом особистих інтересів;

- має існувати лише як елемент держави-комуни виключно з метою дітонародження;

- має бути розчинена в суспільстві.

Представники третьої групи (Енгельс, Чернишевський, фемінізм) вважають, що сім'я:

- є соціальним інститутом;

- є визначальною функцією держави;

- є сумою проявів економічних відношень;

- має надавати жінці більше прав, бо інакше вона є лише інструментом тиску і гноблення і має бути знищена.

Четверта група вчених вважає, що сім'я:

- має як позитивні, так і негативні впливи на суспільство;

- є цілісністю з унікальною природою;

- породжує неспівпадіння з інтересами держави;

соціальна сутність сім'я суспільство

Таким чином, напрями тлумачення поняття сім'я можуть бути засновані виходячи з різних критеріїв чи ознак. На нашу думку, критерії можуть бути наступними:

- в залежності від розподілу ролей класично-патріархальна (сім'я, побудована на класичних канонах, чоловік має ведучу вирішальну роль, жінка в усьому слідує за чоловіком, панує беззаперечне підпорядкування чоловікові), класично-матріархальна (сім'я, побудована на класичних канонах, жінка в родині виступає в ролі лідера), класично-рівноправна (сім'я, побудована на класичних канонах, велика увага приділяється врахуванню інтересів та можливостей дружини та чоловіка);

- за типом панування влади у родині авторитарна (сім'я, побудована на абсолютному підкоренні влади чоловіка), демократична (сім'я, побудована на взаємоповазі членів родини, врахуванні особистої думки всіх, в тому числі і дітей, спільне вирішення всіх виникаючих питань, переважають гармонійні стосунки співпраці), ліберальна (відсутність заборон один до одного з боку чоловіка чи дружини, панування егоцентричних інтересів, відчуженість, відстороненість членів сім'ї один від одного, відсутність прихильності);

- за ступенем взаємодії з зовнішнім середовищем відкрита (сім'я, що легко піддається впливам зовнішнього середовища); закрита (сім'я, що не піддається впливам зовнішнього середовища, встановлює власні правила розподілу ролей, обов'язків, влади);

- за обсягом надання прав жінкам емансипована (жінки працюють нарівні з чоловіками, мають економічну незалежність, вирішують ключові сімейні питання, мало часу приділяють домашнім справам), неемансипована (жінка в сім'ї виступає в ролі берегині, основна її діяльність пов'язана з веденням домашніх обов'язків, має певну залежність від чоловіка);

- за рівнем духовності духовна (сім'я, заснована на орієнтування своїх членів до духовних цінностей і християнської моралі), ліберальна (сім'я, яка заснована на відсутності певної моралі, прищеплення конкретних духовних цінностей, дає можливість всім членам родини самостійно обирати за себе орієнтири).

В сучасних українських умовах, що характеризуються конфліктом між потребами суспільства і соціальними умовами, в яких живе подружжя, особливо гостро піднімаються проблеми сім'ї на рівні держави і суспільства; вимагають рішення демографічні проблеми і потреби у вихованні гідних громадян своєї Вітчизни, виявлення етнокультурних цінностей і традицій сімейно-шлюбних стосунків. У такому контексті проблеми сім'ї є предметом подальшого соціального та історико-філософського дослідження.

Список використаних джерел

1. Основы социологии: Учебное пособие / Под общ. ред. проф. М.В. Прокопова. М.: РДЛ, 2001.192 с.

2. Платон. Государство. Законы. Политик / Платон; предисл.Е.И. Темнова. М.: Мысль, 1998.798 с.

3. Платон. Законы / Платон М.: Мысль, 1999. - 445 с.

4. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / Аристотель. Т.4. М.: Мысль, 1983.

5. Зубец О.П. Трактаты о любви: Сб. текстов / О.П. Зубец. М., 1994.187 с.

6. Кампанелла Т. Город Солнца / Томмазо Кампанелла. London, 1620.32 с.

7. Бэкон Ф. Новый Органон, Афоризмы об истолковании природы, и царства человека / Ф. Бекон // Сочинения: в 2-х т. Т.2. М., 1978.

8. JIokk Дж. Сочинения: в З-ч т. / Дж. Локк Т.3. М.: Мысль, 1988.668 с.

9. Гельвеций К.А. О человеке, его умственных способностях и его воспитании. Сочинения в 2-х т. / К.А. Гельвеций. Т.2. М., 1974.

10. Руссо Ж. - Ж. Об Общественном договоре, или Принципы политического Права / Пер. с франц. АД. Хаютина,B. C. Алексеева-Попова. - М.: КАНОН-пресс, 1998. - 416 с.

11. Руссо Ж. - Ж. Педагогические сочинения: В 2-х т. /Под ред.Г. НДжибладзе; сост.А.Н. Джуринский. М.: Педагогика, 1981.656 с.

12. Кант I. Сочинения в 6-ти т. / ІКант. М., 1969.

13. Фишер К. Германия / К. Фишер // История философии в 7-ми т. JI., 1957.

14. Фихте И. Практическое наукоучение / И. Фихте // Сочинения в 2-х т. Т.1. М., 1998.

15. Гегель Г. В.Ф. Феноменология духа / Г. В.Ф. Гегель / Сочинения в 8-ми т.Т. - М. - Л., 1954.

16. Маркс К. Сочинения / Маркс К., Энгельс Ф. т.21. М., 1955.

17. Чернышевский Н.Г. Полное собрание сочинений / Н.Г. Чернышевский, Т.1. М., 1939.

18. Хомяков А.С. О старом и новом / А.С. Хомяков. М., 1988.

19. Бердяев Н. Письмо будущей жене Л.Ю. Рапп / Н. Бердяев // Эрос и личность. Философия пола и любви. М., 1989.

20. Розанов В.В. Религия. Философия. Культура/В.В. Розанов. М.: Республика, 2002.

Размещено на Allbest.ru