Взаємозв’язок конструктивного і деструктивного в суспільстві: підходи до розуміння понять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок конструктивного і деструктивного в суспільстві: підходи до розуміння понять

Розвитку суспільства, зокрема інформаційного, властиві конструктивні і деструктивні процеси, що обумовлюють один одного. З одного боку, спостерігається виникнення нових технічних засобів, що роблять життя окремої людини все більш комфортним та надають їй все більше вільного від праці часу, з іншого посилення глобальних проблем, як внаслідок нерівномірного розвитку суспільства, так і внаслідок науково-технічного прогресу, серед яких екологічні, зростання міжнародного тероризму, злочинності, агресії яку явному, так і в прихованому вигляді. Для теоретичного осмислення цих процесів необхідно перш за все визначити що є «конструктивне» і «деструктивне». Проблема полягає не у відсутності визначень, а в наявності різних підходів до розуміння цих понять, що веде до їх неоднозначного трактування.

На сьогодні феномен деструктивності представляє інтерес для багатьох суспільствознавців. Так, С. Вершинін і Г. Борисова досліджують концепцію соціальної деструкції з погляду історико-філософського аналізу у працях представників франкфуртської школи [3; 4]. І. Лисак, О. Сатибаталова займаються проблемою людської деструктивності в сучасних умовах з погляду філософської антропології [15; 16]. Для розуміння сутності людської деструктивності вирішальне значення має праця Е. Фромма «Анатомія людської деструктивності» [17], яку в наш час дослідники аналізують з соціально-філософського, психологічного та педагогічного поглядів [1; 5].

Щодо поняття «конструктивність», то його дуже часто використовують саме на рівні повсякденної свідомості, вживаючи, наприклад, такі словосполучення як «конструктивний діалог», «конструктивний конфлікт», «конструктивна критика», «конструктивний підхід», «конструктивна діяльність», тощо. Якщо у перших трьох випадках поняття осмислюються на теоретичному рівні в рамках психології, конфліктології, менеджменту, політології, соціології [8; 14; 18], то праць щодо конструктивних процесів у суспільстві або конструктивної діяльності з погляду соціальної філософії явно недостатньо. У філософській думці останніми часом дуже актуальноюта широко обговорюваною є проблема конструктивізму і його різновидів, про що свідчать численні статті, та круглі столи [9]. Певне відношення це має і до нашої проблеми. Конструктивне і деструктивне в соціумі, з одного боку, може бути результатом людської діяльності, з іншого боку, сама діяльність як така може мати деструктивний або конструктивний характер.

Мета статті здійснити аналіз підходів до розуміння «конструктивного» і «деструктивного» та визначити поняття «конструктивна діяльність» і «деструктивна діяльність».

Реалізацію мети почнемо з аналізу понять «деструктивне», «деструктивна діяльність», оскільки в науковій літературі існує значна кількість визначень, відштовхуючись від яких можна сформулювати поняття «конструктивна діяльність».

Коло суспільних явищ, які позначаються поняттям «деструктивне», є достатньо широким. Це агресія, жорстокість, злочинність, різні методи впливу на людську свідомість і т. п. Крім того, дослідники можуть займатися проблемою соціальної деструкції, проте не позначати її цим поняттям. Так, наприклад, С. Вершинін і Г. Борисова пишуть: «Хоркхаймер і Адорно спеціально не виділяють термін «деструкція», проте, вони його використовують, оскільки в процесі критики Просвітництва філософи виявляють і аналізують феномен деструкції. Вони розглядають шлях Просвітництва (ширше цивілізацію) як деструкцію, вказуючи на те, що шлях, раніше сприйнятий людством як удосконалення, виявився шляхом самознищення… Прогрес обертається насильством і руйнуванням» [4]. Як бачимо, Хоркхаймер і Адорно не просто аналізують феномен деструкції, вони звертають увагу саме на взаємозв'язок конструктивного (або того, що сприймалося таким) і деструктивного в суспільних процесах.

Як правило, термін «деструктивний» використовують для позначення того, що руйнує, супроводжується розпадом структурних відносин, організаційних зв'язків, функціональних залежностей [6]. Е. Фромм визначає деструктивність як «специфічно людську жагу до абсолютного панування над іншою живою істотою й бажання руйнувати» [17, с. 18]. Він розрізняє два види агресії. «Перший вид, загальний і для людини, і для всіх тварин, це філогенетично закладений імпульс до атаки (або до втечі) у ситуації, коли виникає загроза життю. Ця оборонна «доброякісна» агресія служить справі виживання індивіда й роду; вона має біологічні форми прояву й згасає, як тільки зникає небезпека. Інший вид представляє «злоякісна» агресія це деструктивність і жорстокість, які властиві тільки людині й практично відсутні в інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не служить біологічному пристосуванню й не має ніякої мети» [17, с. 22]. Отже, з цієї точки зору не будь-яка, а тільки «злоякісна» агресія є деструктивною. Так, наприклад, вимушене нанесення іншій людині ушкоджень з метою самозахисту не можна вважати деструктивною діяльністю. Проте Е. Фромм зазначає, що «оборонна агресія дуже легко змішується з необоронної деструктивністю й садистським бажанням панувати» [17, с. 175]. Серед злоякісної агресії Е. Фромм розрізняє садизм (жагучий потяг до необмеженої влади над іншою живою істотою) і некрофілію (пристрасть до руйнування життя й прихильність до всього мертвого) [17]. Слід зазначити, що філософ заперечує твердження про обумовленість деструктивності людською природою і наполягає на тому, що в існуванні деструктивності головну роль відіграють соціальні фактори.

Е. Фромм, так само як і М. Хоркхаймер, і Т. Адорно, звертає увагу на взаємозв'язок конструктивного і деструктивного в розвитку цивілізації, що правда, спеціально він цей аспект проблеми не аналізує: «…у міру цивілізаційного розвитку людина змінюється, як змінюється і її оточення. Вона удосконалюється інтелектуально, робить успіхи в галузі техніки й технології. Разом з тим цей прогрес приводить, на жаль, до розвитку шкідливих для життя рис характеру…. Щоб забезпечити собі вільний час для створення культурних цінностей: для занять наукою, філософією або мистецтвами, людина змушена була тримати рабів, вести війни й завойовувати чужі території. Щоб досягти високих результатів у знаних сферах (особливо в інтелектуальній діяльності, науках і мистецтвах), вона повинна була створити такі умови, які калічили її саму, тому що перешкоджали її вдосконаленню в інших сферах (насамперед в емоційній сфері)» [17, с. 228-229].

Досліджуючи роботи франкфуртських філософів, Г. Борисова приходить до висновку, що соціальна деструкція трактується в них як універсальний феномен, необхідний для динаміки суспільства [3].

Сама ж Г. Борисова у співавторстві з С. Вершиніним визначають соціальну деструкцію як «якісну зміну життєво-необхідних властивостей індивіда або групи, що веде до погіршення функціонування й припинення розвитку суспільства або якоїсь його сфери» [4].

Погоджуючись в цілому з цим твердженням, слід з'ясувати декілька моментів. По-перше, чи не позначають соціальна деструкція і аномія одне і те саме явище? Загально прийнято, що аномія це такий стан суспільства, який характеризується розпадом моральних норм. «Дисбаланс цілей і норм, відсутність доступу до ресурсів, пов'язаних з успіхом, ведуть суспільство до ситуації аномії, коли для досягнення соціально схвалюваних цілей можуть використовуватись далеко не схвалювані засоби» [2, с. 135]. Відповідно, припиняється нормальне функціонування суспільства, посилюється ігнорування і неповага до закону з боку значної частини громадян, відбувається зростання злочинності та ін. З цього погляду аномія і соціальна деструктивність співпадають. Проте, як нам здається, соціальна деструктивність значно ширше поняття, ніж аномія. Вона (тобто соціальна деструктивність) може існувати не тільки у вигляді нехтування регулюючих суспільне життя норм. Наприклад, соціальна деструктивність може виникнути внаслідок надмірного розвитку техніки, що погіршує функціонування природного середовища. По-друге, необхідно розрізняти соціальну деструкцію як таку, тобто певній стан суспільства чи якої-небудь його сфери, і деструктивну діяльність. У першому випадку ми будемо мати справу з результатами людської діяльності, у другому з безпосередньою дією, що руйнує певні стосунки чи об'єкти. Відомо, що сутність діяльності полягає в доцільному, раціональному перетворенні світу. Проте, характер діяльності та її результат можуть не відповідати один одному. Діяльність сама по собі може мати на меті якісь виключно позитивні, потрібні даному суспільству наслідки і привести до соціальної деструкції. Або ж сама по собі діяльність може мати вже деструктивну мету (наприклад, терористичний акт).

Проблемою людської деструктивності в сучасних умовах займаються російські науковці. Так, нестандартне і достатньо абстрактне визначення людської деструктивності дає О. Сатибаталова: «це граничний стан (процес дієвого існування на межі) людського між олюдненим і позалюдським, що дозволяє людині виходити за власні межі й самостверджуватися в бутті як самостійно діюча сила» [16, с. 9]. Авторка намагається довести, що людська деструктивність має дві форми: негативну і позитивну. Вона стверджує, що «людська деструктивність є джерелом й механізмом формування людського, завдяки якому людська природа з недосконалої, незабезпеченої, недостатньої перетворюється в надмірну, могутню силу, здатну виходити за власні межі й стверджу вати себе. Набуті в результаті дії людської деструктивності фундаментальні характеристики людської природи відкритість, свобода й творчість знаходять своє вираження в самотрансцендуванні, завдяки чому людська екзистенція виступає як незалежний початок у світі» [16, с. 13]. Як бачимо, людська деструктивність у даному випадку розглядається саме як позитивна риса, що допомагає людині ставати людиною.

Інша російська дослідниця І. Лисак, підкреслюючи саме руйнівну негативну сутність людської деструктивності, доводить, що деструктивна діяльність людини «це специфічна форма активного відношення суб'єкта до світу або самого себе, основним змістом якої є руйнування існуючих об'єктів і систем» [15]. Далі вона пояснює: «Зрозуміти сутність деструктивної діяльності можна тільки беручи до уваги той факт, що людина являє собою відкриту, неврівноважену систему вищої складності та є єдністю порядку й хаосу… Прагнення до деструкції це прояв хаосу, що значно впливає в біфуркаційні періоди індивідуального життя, коли людина втрачає здатність до контролю над собою. Деструктивна діяльність людини детермінована біологічними, психічними й соціокультурними факторами, що перебувають у складній взаємодії один з одним» [15]. З цим твердженням можна погодитись лише частково. Так, дійсно, буття людини, як і буття суспільства, можна розглядати як певну зміну еволюційних і біфуркаційних періодів, які у окремих індивідів і суспільства можуть співпадати, але можуть і не співпадати. Припустимо, що у випадку, коли співпадає індивідуальна життєва криза і криза суспільна, людина з більшою ймовірністю буде діяти деструктивно, оскільки самі соціальні умови спонукують її до таких дій. Проте людина здатна на деструктивні дії не лише в біфуркаційні періоди. Крім того, саме в такі складні періоди індивід може мобілізувати свої сили і проявити здатність до конструктивної самореалізації.

І. Лисак докладно аналізує різні форми прояву деструкції. «Деструкція, спрямована ззовні, може мати на меті знищення іншої людини (вбивство (індивідуальне або масове), котре може здійснюватися в ході війни, канібалізм); руйнування соціуму або певних суспільних відносин (терористичний акт, революція, державний заколот), руйнування неживих предметів, архітектурних пам'ятників і інших творів мистецтва (вандалізм), а також природного середовища. Аутодеструкція (з грец. мови autos сам) різнопланова, вона включає не тільки суїцид тотальну форму саморуйнівної діяльності людини, але й різні форми деструктивних змін особистості» [15]. Ця класифікація безсумнівно відповідає сучасному рівню розвитку суспільства і не може викликати заперечення; тому важливе значення має дослідження у подальшому факторів, що запобігають негативним наслідкам деструкції.

До терміну «деструктивна діяльність» близький за значенням термін «девіантна поведінка». «Девіантна поведінка (з лат. deviacio відхилення) термін, прийнятий у соціальних науках для позначення дій індивіда, що відхиляються від загальноприйнятих соціальних норм» [13].

Оскільки в різних суспільствах діють різні норми, то те, що вважається нормою в одному суспільстві, може сприйматися як відхилення в іншому. Або навіть в одному і тому ж суспільстві на різних етапах його розвитку одна і та сама дія може вважатися як нормою, так і відхиленням. Виходячи з цього, слід зазначити, що терміни деструктивна діяльність і девіантна поведінка, хоча і близькі за змістом, проте не співпадають. Девіантна поведінка може бути деструктивною (наприклад, вандалізм). Проте, поведінка геніальних митців або науковців також може не вкладатися в норми прийняті суспільством, але при цьому їх дії не будуть вважатися деструктивними.

Отже, погодимося з думкою І. Лисак щодо визначення деструктивної діяльності, проте будемо мати на увазі, що не будь-яка руйнація існуючих об'єктів і систем є деструктивною, а саме та, яка має на меті жадання необмеженої влади над іншою живою істотою, «злоякісна агресія» у розумінні Е. Фромма. Так, наприклад, руйнування певних суспільних відносин внаслідок революції врешті-решт може призвести до позитивних наслідків саме для цього суспільства, оскільки в суспільстві, де задовольняються основні потреби більшості громадян, революції не виникають.

Діалектичною протилежністю деструктивного є конструктивне. Терміном «конструктивний», як правило, позначається те, що можна покласти в основу будь-чого, плідний [11].

Так, з погляду політології «конструктивність (з лат. constractio побудова) властивість політики, теорії, програми, позиції, ідей, думки, що відповідає позитивному, продуктивному й ефективному рішенню певного питання, проблеми. Протилежністю конструктивності виступає беззмістовна, пустопорожня балаканина, гола риторика, популізм, непрофесійні, незначущі ідеї, пропозиції та прожекти й ін.» [10].

З погляду психології, що аналізує проблему спілкування, конструктивний (продуктивний) конфлікт це «конфлікт, що позитивно впливає на структуру, динаміку й результативність соціально-психологічних процесів і слугує джерелом самовдосконалення й саморозвитку особистості. Дослідження Л. Козера, М. Дойча та ін. показали, за певних умов міжгруповий конфлікт може виконувати інтегративну функцію, об'єднувати членів групи, стимулювати ефективний вихід із проблемної ситуації» [12].

Отже, позитивність, продуктивність, ефективність є сутнісними рисами того, що позначається як конструктивне.

Відштовхуючись від визначення понять «деструктивна діяльність» у розумінні І.В. Лисак, та «конструктивний конфлікт», припустимо, що конструктивна діяльність це специфічна форма активного відношення суб'єкта до світу або самого себе, яка спрямована на позитивні зміни в існуючих об'єктах і системах та виступає джерелом вдосконалення і розвитку як окремої особистості, так і суспільства в цілому. Слід зазначити, що конструктивна діяльність передбачає як створення чогось принципового нового, так і поліпшення вже існуючого. Наприклад, завдяки науково-технічній діяльності з'являються нові засоби для поліпшення умов праці в різних галузях виробництва і в побуті, або завдяки вдосконаленню освітніх програм та методик викладання навчальних дисциплін підвищується рівень знань випускників освітніх закладів. Виходячи з цього, можна стверджувати, що не завжди творча і конструктивна діяльність це одне і те саме. Творчість може мати і деструктивний потенціал та призвести до жахливих в соціальному плані наслідків.

В контексті нашої теми слід згадати дослідження у синергетиці, які також торкаються проблеми взаємозв'язку конструктивного і деструктивного. З погляду синергетики ми не можемо що завгодно і коли завгодно творити. «Реальність не нескінченно пластична й не може довільно прогинатися під діями людини, але існують границі й конструктивізму, і, тим більше, волюнтаризму. Творча діяльність людини, щоб бути успішною, повинна орієнтуватися на природні обмеження у вигляді власних шляхів коеволюції складних систем, спектрів їхніх структур-атракторів, які визначаються внутрішніми властивостями самих складних систем, самого навколишнього світу» [7]. Отже, творчість людини, щоб бути конструктивною, повинна враховувати внутрішні тенденції розвитку природних і соціальних процесів. Діяльність, в процесі якої відбувається ігнорування або незнання цих законів, в кращому випадку просто не нашкодить, у крайньому буде деструктивною.

Конструктивне у суспільстві може проявлятися також у вигляді конструктивного діалогу, конструктивного конфлікту, конструктивної критики та ін. Вище ми зазначали, що необхідно розрізняти характер і результат діяльності. Припустимо, що творчість найчастіше призводить до деструктивних наслідків, тому що й діалог, і конфлікт виникають для того, щоб розв'язати конкретну проблемну ситуацію (можливо, деструктивну для даної організації або певної держави). Творчість також може мати на меті вирішення певної проблеми, проте у творчому процесі, коли науковець створює щось принципово нове, негативні наслідки винаходу можуть проявитися лише через певний період часу і досить важко спрогнозувати в яких ще галузях крім тієї, для якої він був створений, знайде застосування певний винахід.

У такий спосіб, якщо розглядати, наприклад, конструктивний діалог або конфлікт це може бути вирішення проблемної ситуації й перехід від деструктивного до конструктивного, а творчість, маючи у своїй основі конструктивний характер, може призвести до деструктивних наслідків.

Підсумовуючи, зазначимо, що існуючі підходи до розгляду конструктивного і деструктивного в суспільстві розкривають кожен по-своєму певний аспект цих явищ. Майже всі вони звертають увагу не просто на існування окремо конструктивного чи деструктивного, а на складний діалектичний зв'язок між ними, щоправда, саме цей взаємозв'язок є найменш дослідженим. Конструктивна і деструктивна діяльність, як специфічні форми відношення людини до світу і себе самої є, з одного боку, проявом суспільних протиріч, з іншого суперечливої природи людини.

Перспективним у подальших дослідженнях є з'ясування сутнісних рис конструктивних і деструктивних процесів, детальний аналіз форм прояву взаємозв'язку конструктивного і деструктивного у суспільстві, а також розгляд конструктивної і деструктивної діяльності в контексті синергетичного підходу.

деструкція конструктивний соціальний франкфуртський

Размещено на Allbest.ru