Вплив ідеї занепаду національної спільноти на ідеологію інтегрального націоналізму: випадок "Французької дії"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив ідеї занепаду національної спільноти на ідеологію інтегрального націоналізму: випадок "Французької дії"

Ідеологія інтегрального націоналізму викликає в українському суспільстві загалом та науковій спільноті зокрема пожвавлений інтерес, оскільки стосується дискусії про український варіант інтегрального націоналізму, його роль в історії У країни та зв'язок з політичними доктринами початку XX ст. на кшталт фашизму. Адекватне провадження дискусії вимагає, щоб порівняння українського випадку проводилося не лише з італійською та німецькою моделлю, але й з іншими європейськими організаціями, що сповідували ідеологію інтегрального націоналізму, що в свою чергу передбачає аналіз цих організацій.

Французький інтегральний націоналізм був багатоманітною течією. Одним з її основних представників була організація «Французька Дія», Action fran aise, однак природа ідеології ФД лишається предметом наукових дискусій. А. Зиґфрід вважав її неомонархічною організацією, що прагнула організувати державний переворот з опорою на широкі народні маси. 3. Стернхелл та П. Мазґай незалежно один від одного прийшли до висновку про важливу революційну складову в ідеології ФД, особливо на її ранньому етапі. Натомість Е. Нольте назвав ідеологію ФД фашизмом. Ф. Югенен та А. де Бенуа, у роботах написаних у апологетичному ключі, заперечували визнання французьких патріотів фашистами. Більш помірковану позицію зайняв Ю. Вебер, докладно проаналізувавши історію організації та відкинувши гіпотезу про тоталітарний характер організації, що на його думку залишилася традиційно націоналістичною.

Таким чином попри обширну літературу з питання ідеології ФД, природа її лишається невизначеною. До великої міри це спричинено п'ятдесятирічною історією організації, котра переживала ідеологічну еволюцію, та множиною ідей, котрими послуговувалися Ш. Moppac та інші теоретики ФД в своїй соціально-політичній доктрині. З огляду на ситуацію, цілком обґрунтованою видається гіпотеза Б. Дженкінса, котрий допустив, що основні політичні ідеї як то антиреспубліканізм та інтегральний націоналізм були свідомо замасковані ідеологами ФД інтелектуальними прикрасами на кшталт монархізму, католицизму чи федералізму.

Метою статті є дослідити використання ідеї занепаду французької національної спільноти у доктрині ФД. Ідея занепаду національної спільноти простежується у всьому корпусі текстів Ш. Морраса, основного ідеолога ФД, та в текстах інших діячів ФД, тобто вона є основоположною ідеєю, а тому стратегії її використання адекватно проілюструють доктрину ФД.

Ш. Moppac вводить ідею занепаду французької спільноти в своє прочитання європейської історії, котру він розглядає як оповідь про занепад французької цивілізації. Її першою фазою була велич, що мала хронологічно визначений період: «XVII ст. сонцем зійшло на полях Європи. Воно принесло, разом зі міццю та славою, витонченість духу та вихованість звичаїв, культ наук і розвій мистецтв… протягом першої половини XVIII ст. вся Європа Швеція, Росія, Англія та Німеччина несли відбиток нашої національної цивілізації». Культурне й інтелектуальне домінування над світом знаходило свої підтвердження в політичних реаліях: Франція була європейським гегемоном.

Фаза величі закінчилася розривом. Історичні факти прямо вказують на точку переходу: «Після того, як монархія впала, серце країни оголилося і Чужинець вже тричі заволодів столицею, серйозно загрожуючи їй навіть вчетверте. Якщо хтось шукатиме причину цього, він знайде її у парламентській демократії».

Демократія виступила пусковим механізмом знищення Франції. Вона привела до влади егоїстичних представників третього стану, котрі не мали ані уявлення про народний інтерес, ані навичок управління державою і які керувалися абстрактною ідеологією прав людини. Перебуваючи в полоні ілюзій, вони розпочали низку воєн, які суперечили стратегічним інтересам Франції. Так, Революція 1789 р. поклала початок конфліктам, які налаштували проти Франції коаліцію держав і знищили створений королями баланс сил. Аналізуючи історію країни, Ш. Moppac фактично протиставляє дві фази, розділені перехідним етапом революції: 987-1789 рр. «часи Монархії, порядку і прогресу, коли… територія та благоустрій зростали», та 1789-19. рр. «доба спочатку консервативної, потім революційної анархії, коли уряди нищив армію та релігію, коли занепадали політична та фінансова могутність, доба систематичного занепаду».

В ідеології ФД доба Третьої республіки визначається часами занепаду національної спільноти. Зовнішньополітична ситуація відображає внутрішньополітичні процеси: соціологія французького суспільства свідчить про глибинні кризові явища. Такими члени ФД вважали алкоголізм населення, зменшення народжуваності, депопуляцію сіл, падіння рівня освіти, поширення атеїзму та загострення класової боротьби. Вони редукували появу соціальної кризи до республіканського режиму: «депопуляція та маразм стали логічними наслідками політичного режиму, протилежного інтересам країни. Саме так зазвичай і стається, коли уряд не відповідає ні духу народу, ні природі його найкращих елементів».

Ш. Moppac не визнав, начебто наприкінці XVIII ст. королівська влада у Франції перестала відповідати потребам французького народу. Він стверджував, що народ лишався відданим монарху, а революцію 1789 р. здійснила групою чужинців, що ненавиділи Францію і прагнули знищити її державність та культуру вищість. Ш. Moppac розрізняв серед змовників т.зв. чотири стани, зазначаючи, що заздрість до цивілізаційної вищості Франції об'єднала євреїв, протестантів, франкмасонів і метеки. Вороги Франції здійснили дев'ять диверсій. Вони «знищили національну династію хребет держави; дезорганізували духівництво та знать; зруйнувати робітничі корпорації; скасували привілеї та свободи міст і провінцій; встановили департаменти фіктивні територіальні одиниці, що суперечать традиціям; переслідували католицизм; зменшили батьківську владу, що призвело до депопуляції; централізували управління; бюрократизували науку».

Дев'ять диверсій мали за мету підірвати духовні сили Франції, а весь спротив унеможливило панування відданого їм політичного класу республіканців, що означало, начебто Республіка була режимом панування зрадників над чесними французами. Tеорія національної зради державної верхівки стала потужним інструментом політичної боротьби: ідеологи ФД пояснювали всі соціальні проблеми змовою зрадників, мобілізуючи патріотів на боротьбу проти режиму. Члени ФД вдало каналізували народне незадоволення, скерувавши його проти Республіки. З метою посилення ненависті до режиму ФД користувалася ідеєю занепаду національної спільноти, протиставляючи велич Франції королівської доби слабкості республіканської Франції. Надаючи викривлену перспективу історичного процесу Ш. Moppac і його люди переконували народ, що монархія означає процвітання, республіка занепад, а тому новий розквіт можливий лише за умов повалення Республіки, адже «прагнення на порятунок будуть порожніми, якщо не звернутись до великого трударя, до вічного творця французького відродження» до короля.

Заклики до реставрації монархії були основним елементом доктрини ФД, втім було б помилкою вважати її головною метою діяльності угрупування. Цей принцип дозволили ФД перш за все залучитися підтримкою претендента на трон герцога Орлеанського та залучати до своїх лав нових членів, тобто це був стратегічний крок. Натомість серцевиною ідеологічної програми ФД був проект масштабних соціальних трансформацій, що були спрямовані на відродження французької політичної та культурної ваги. Аналіз цього проекту свідчить, що він передбачав створення такої французької спільноти, яка б була протилежною спільноті, сформованій модернізаційними процесами XIX ст.

Основою соціального проекту ФД було заперечення лібералізму в світоглядній, політичній, економічній та соціальній формах. На противагу ліберальній концепції вільної особистості доктрина ФД вважала незаангажований суб'єкт пізнання хибним винаходом просвітників і доводила, що «не існує жодного абстрактного Блага чи Краси… а «вільні уми» насправді сповнені забобонів і живуть серед химер». Заперечення абстрактного розуму, вільного від зовнішніх впливів, вважалося фікцією, спрямованою на ідеологічне обґрунтування свободи мислення індивіда, хоча насправді людина мислить лише в категоріях, визначених її соціальним буттям.

Згідно з соціальною теорією Ш. Морраса, індивід існує лише як елемент соціальної групи, де він отримує змогу розкрити свої здатності. Саме тому стосунки групи та індивіда накидають ситуацію іманентної нерівності, тобто індивід, який вступає до соціальної групи, повинен прийняти всі правила, що визначають режим її існування, інакше його просто не допустять до групи. Це заперечує ідею рівності, «індивід у групі, як і дитина в світі дорослих, не має права голосу, позбавлений всіх свобод і влади. Група, членом котрої він виступає, повністю звільнена від рівності і немає жодних соціальних контрактів». Послуговуючись теорією іманентної нерівності моррасизм заперечував лібералізацію суспільного життя і «звільнення індивіда від сил зовнішнього примусу», що стали наріжним каменем соціальних стосунків французької спільноти. На противагу правам людини ФД захищала традиційні інститути армію, церкву, сім'ю, чий вплив зменшувався внаслідок лібералізації соціальних норм.

Політичним вираженням лібералізму ФД вважала парламентську демократію, що стала основою республіканізму після 1876 р. Демократична держава начебто знищує підвалини суспільства, розбещуючи його членів: «вони привчає громадянина до зручностей… тож він втратив почуття соціального, а інтереси його ближніх та спільноти не хвилюють його». Критика матеріальних здобутки лібералізації та модернізації була містком від політики до етики в доктрині ФД. Етика ФД вважала природу індивіда порочною, тож традиції та соціальні інститути відігравали роль запобіжника від гріха. III. Moppac стверджував, що надлишок вільного часу, покращені шанси індивідуального розвитку, матеріальні блага та принцип рівних можливостей розбещували нижчі верстви і занапащали заможні, породжуючи егоїзм і жадобу збагачення. Розбещені індивіди ігнорували свої соціальні обов'язків 14, с. 119], що посилювало соціальну ентропію.

Соціальний проект ФД відзначало прагнення оповити індивіда соціальними структурами порядку. Звернення до релігії та підкреслений клерикалізм стали характерною рисою пропаганди ФД, яка набула акцентовано прокатолицького забарвлення. В результаті церква, яка зазнавала утисків з боку республіканської влади, перетворилася на союзника ФД, а «французький єпископат наповнювався друзями організації, тож у 1910 р. були чутки, начебто Moppac сам призначає єпископів».

Орієнтація ФД на церкву мала кілька вагомих підстав. Можна виокремити дві ідеологічні причини прокатолицької позиції організації:

1. Інструменталізація релігії. У теорії ФД католицизм відігравав роль одного з елементів французької національної ідентичності. Звертаючись до успадкованого з Середньовіччя образу Франції старшої дочки католицької церкви та до тісних зв'язків між інститутом монархії та католицизмом, Moppac стверджував, що відродження французької спільноти і реставрація монархії можлива лише за умов відродження релігійності французів. Moppac переконував, що римське папство закріпило на теренах Франції принесену римлянами юриспруденцію, культуру порядку, повагу до авторитету та класичне письмо основні чесноти класичної французької цивілізації.

2. Реконцептуалізація релігії. Католицизм розглядався ФД як вроджена форма спротиву впливу т.зв. чотирьох родин. Moppac проводив паралелі між революцією 1789 р. та Реформацією, адже і наслідком Реформації, і наслідком Революції був занепад Франції, атому католицька релігія була способом порятунку від занепаду, що розглядало нову євангелізацією як один з кроків відродження французької спільноти.

На зближення ФД та Католицької Церкви великий вплив мала спільна антиліберальна та спільний антимодернізм. Починаючи з середини XIX ст. католицизм був резервуаром традиціоналістських цінностей: у 1864 р. папа Пій IX видав буллу Syllabus errorum, де розкритикував ідею прогресу, лібералізм та модернізацію. Лібералізм і сучасний світ визнавалися несумісними з християнським світобаченням, а тому заперечувалися. Syllabus errorum обґрунтував боротьбу Церкви з індивідуалізмом та республіканізмом, які вважалися продуктами ліберального світогляду. У 1907 р. інший папа, Пій X, видав декрет Lamentabili sane e.vitu, який містив 65 закидів проти сучасного світу. Католицизм виступав на захист родини, спільноти, влади чоловіка, поваги до авторитету та всього спектру моральних категорій, які ФД ідентифікувала з власними цінностями і котрі організація була готова використати для протидії лібералізму.

Інструменталізація католицизму як форми антилібералізму, здійснюване ФД, засвідчило моррасистів протистояння з християнсько-демократичним рухом «Сійон», заснованим у 1899 p. М. Саньє. Діяльність останнього спрямовувалася на примирення католицизму та республіканізму на засадах всепрощення та представницької демократії, а соціально-політичним ідеалам «Сійону» були притаманні «мрії про братерську рівність, яка знищить рамки класової ієрархії, прагнення замінити владу моральним авторитетом і пропаганда співпраці представників усіх конфесій задля становлення соціального церковного ідеалу».

«Сійон» проповідував соціальний ідеал, протилежний ідеалу ФД. Близький до ФД кардинал Барб'є зазначив з приводу «Сійону», що для духовних лідерів «у складні часи переслідування християнства, було б найвищою провиною віддатися звабливим обіцянкам індивідуалізму», а Ш. Моррас, який до всього ще й нападав на особистість М. Саньє, наголосив, що справжній мир прийде до Франції лише за умови відновлення монархії, а не внаслідок перемоги ідеалістичних теорій.

He зважаючи на спротив з боку ФД, ідеали «Сійону», що пропагували примирення між католиками та республіканцями ідеали християнської демократії почали здобувати підтримку серед католицької ієрархії у першій декаді XX ст. Член ФД отець Льо Фльош доволі щиро визнавав: «якщо їх не зупинити, республіку приймуть навіть бретонські священики», тож переслідуючи за мету знищення суперника, ФД розпочала жорстку боротьбу. Широкі зв'язки ФД з Римом сприяли публікації 25 серпня 1910 р. папського листа в якому понтифік засудив «Сійон» за політичну діяльність. Після папської заборони християнські демократи Франції втратили вплив, і велика частина католиків поступово влилася до ФД.

Такий важливий елемент програми ФД з перебудови французького суспільства як децентралізація, також мала антиліберальну складову. Децентралізація розглядалася як антипод бюрократичному централізму республіканського режиму. Особливу роль у децентралізації повинне було відіграти делегування ширших прав історичним регіонам. У регіоні теоретики ФД вбачали базовий елемент т. зв. реалістичної політики. Регіон окреслював певну територію зі сталими історичними зв'язками, що мав особливий характер традицій, побуту та ментальності населення. Регіон означав територіальну соціальну структуру, об'єднану культурно та економічно. Згідно з доктриною ФД такі відмінні регіони як Бургундія, Бретань, Прованс поєднувалися у вищу культурну формацію, Францію, і це робило країну найбільшою потугою континенту. Регіон також означав специфічну соціальну структуру в рамках якої індивід займався своїми професійними обов'язками, а тому він мислив своє буття та свій матеріальний інтерес в межах регіону. Активне соціальне, економічне та культурне життя дозволяло індивідам досягати самореалізації в рамках регіону, тому він вважався резервуаром формування еліт, які паралельно втілювали на національному рівні свої практичні знання і навички, набуті під час суспільно корисної діяльності в регіоні. Регіон, доводили теоретики ФД, був формою природної організації Франції.

Натомість революція 1789 p., впроваджуючи ідею знищення соціальних груп, провела адміністративно-територіальну реформу і знищила регіони, замістивши їх департаментами. Пропаганда ФД стверджувала, що поділ на департаменти був свідомим проектом, спрямованим на руйнування традиційного способу життя, адже республіканці прагнули, аби молоді та енергійні люди виїжджали до Парижу та поповнювали клієнтуру республіканців-демагогів. Але з економічної та культурної точок зору надмірна централізація призвела до знесилення країни, що перетворилася на придаток до столиці. ФД закликала децентралізувати Францію, оскільки для того, щоб «паралізована надлишком набутих функцій, держава почала виконувати свої основні завдання, треба заохочувати розвиток асоціацій, які унеможливлюють втручання держави до непритаманних їй сфер».

Можна стверджувати, що доктрина ФД поєднувала соціальний традиціоналізм і політичний модернізм. Джерелом цього синтезу була ідея занепаду спільноти. Відкидаючи соціальні модернізаційні процеси, які роз'єднали Францію внаслідок чого вона «не знає, надати перевагу Трикутнику чи Хресту, приватній власності чи суспільному благу, індивідуальним фантазіям чи загальним законам, робітникам чи патронату, жінкам чи чоловікам», ФД пропонувала об'єднати спільноту політико-символічними механізмами через звернення до вождя, що передбачало використання ультрасучасних політичних концепцій з реакційною метою. Синтез модернізму та реакціонізму в ідеології ФД був одним з перших прикладів ідеології інтегрального націоналізму, які стануть визначальним фактором європейської політичної сфери у 20-40 pp. XX ст. У французькому випадку становлення ідеології інтегрального націоналізму зазнало значного впливу ідеї занепаду національної спільноти.

націоналізм французький суспільство спільнота

Размещено на Allbest.ru