Громадянське суспільство як основа розвитку соціального піклування у структурі соціального організму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянське суспільство як основа розвитку соціального піклування у структурі соціального організму

Буяшенко В.В.

Сьогодення свідчить, що визначальною рисою буття сучасної людини є розлад, який охоплює різні форми його вияву. З одного боку, ми живемо у світі з високо розвинутою системою комунікацій, але, з іншого, ми маємо складні проблемами, які не можемо вирішити. Такий стан речей приводить до того, що у багатьох людей вже нормою стала сильна внутрішня збентеженість і напруга, яка має місце і у зовнішньому світі. Звідси розлад: розлад думок, розлад дій, розлад відносин. Історія людства свідчить, що досягнути гармонії у соціальних взаємовідносинах штучно не можливо, але позитивно впливати на досягнення такого стану можна за рахунок дослідження природних механізмів структури соціального організму. Одним з них є соціальне піклування, витоки якого пов'язані з громадянським суспільством. Поняття «соціальне піклування» у нашому дослідженні охоплює усі існуючі форми соціальної підтримки. І у цьому контексті постає як теоретична пояснювальна модель підтримки, яку суспільство реалізує в конкретний історичний період відповідно до особливостей національно-культурного та соціального розвитку для стабілізації та гармонізації основ життєдіяльності. Коли ми пропонуємо введення у філософський аналіз поняття «соціального піклування», то ми маємо на увазі, цілісну його реконструкцію від зародження ідеї такого типу соціальної взаємодії у культурі суспільства до її конституювання в інституалізованих формах та правових або загальнолюдських нормах культури, і формування практик соціального піклування.

Науково-дослідна література, яка присвячена вивченню ґенези соціального піклування в структурі соціального організму майже не існує, в той час як вивчення проблем громадянського суспільства вражає диспропорційністю свого дослідження. За кілька сот років своєї історії вислів «громадянське суспільство» став полісемантичним. В тій чи іншій формі це поняття вже є вживаним в літературі європейського середньовіччя і нового часу. Так, Е.Блек [2] вважає, що елементи і цінності громадянського суспільства Європи такі, як: 1) вимога особистоїбезпеки; 2) свобода від зовнішнього домінування з будь-чиєї сторони; 3) принцип рівності усіх перед законом; 4) право на приватну власність; 5) право на приватне життя (privacy); 6) інститут договірних відносин поміж індивідами та індивідом і групою; 7) визнання індивідуальної різниці і повага до іншого, - сформувалися саме в цей час.

Вивчення проблем громадянського суспільства є надзвичайно актуальним для сьогодення України, про що свідчать дослідження М. Драч [7], А. Карася [9], І. Кумкіна [11], в яких піднімаються різні аспекти розвитку громадянського суспільства. Ці дослідники визначають основні функції громадянського суспільства: інтеграція соціуму; введення соціальних конфліктів у цивілізовані межі; продукування норм і цінностей, які згодом укріплять своєю санкцією державу; створення середовища, де формується суспільно активний індивід. Окрім того в них даються дефініції громадянського суспільства, окреслюється коло проблем, які з ним пов'язані, виділені його основні сектори.

Виходячи з актуальності теми та її дослідження спробуємо дослідити як громадянське суспільство вплинуло на розвиток соціального піклування в життєдіяльності суспільства.

Перші розвідки цієї проблематики починаються у XVII-XIX ст. і пов'язані з іменами Г.В.Ф.Гегеля [4], К. Маркса [12], А. Фергюсона [8]. Вони акцентують увагу на проблемах формування громадянського суспільства і тих очікуваннях, які повинні виправдатися в результаті його встановлення. Мислителі засвідчують, що загальний духовний та психологічний фон цих очікувань був скоріше спрямований на повернення до традиційних до індивідуалізованих форм суспільного життя: до меншої свободи, до меншої відповідальності, до меншого ризику, - але до більшої усталеності та захищеності. Особливо гостро потребу в цьому відчувають найменш захищені верстви населення, що підштовхує їх до консолідації в рішенні своїх повсякденних проблем спочатку приватних, а згодом і суспільних та сприяє як ствердженню самої ідеї соціального піклування так і розвитку його нових практик.

А. Селігмен [17] вважає, що громадянське суспільство є своєрідним результатом зростання процесу індивідуалізації у європейському суспільстві. Він виділяє варіанти поєднання індивіда і суспільства, що були реалізовані європейською культурою в історії свого становлення: 1) Бог, який наставляє людей та прищеплює їм начала добра (протестантизм, Дж. JIокк); 2) моральне почуття, яке «природно» поєднало людей (шотландські просвітники, Ф. Хатчесон, А. Фергюсон); 3) розум, який підкоряє почуття, «пристрасті» людей і допомагає їм зрозуміти, що досягнення особистої користі можливо лише тільки при повазі до прав та інтересів інших людей (більшість європейських просвітників); 4) ідея «невидимої руки», яка розрізнені егоїстичні прагнення суб'єктів ринку скеровує до позитивного в цілому результату суспільства (А. Сміт); 5) право, яке регулює діяльність різних індивідів та груп в суспільстві (І. Кант). Ці спроби неоднозначно сприймались як в науковому середовищі так і самими людьми, але вони давали поштовх для подальшого усвідомлення сутності громадянського суспільства.

Тривалий час взаємодія «держава - громадянське суспільство» визначає магістральні вектори дослідження сутності громадянського суспільства. Перший вектор характеризується розмежуванням громадянського суспільства і держави та їх співвідношення. Він був представлений двома позиціями. Перша висвітлена в діяльності І. Бентама [1], Г. В. Ф. Гегеля [4], Ж. Сісмонді [18]. Згідно цієї позиції, громадянське суспільство - це сфера відокремлена від держави, де держава виступає більш високою сходинкою. Друга позиція репрезентована творчістю Дж. С. Міля [14], М. Пейна [16]. Для них громадянське суспільство вище за державу, де остання розглядається як зло, що можна здолати через діяльність інститутів громадянського суспільства. Так, Токвіль започаткував соціокультурний підхід до розуміння громадянського суспільства, що акцентує увагу на моральному та соціопсихологічному впливові мережі громадських асоціацій, зайнятих вирішенням повсякденних справ. Саме ці організації створюють необхідне для демократії активне соціальне поле, поширюють дух солідаризму, терпимості та кооперації, які сприяють не тільки ствердженню ідеї соціального піклування, а й її поширенню. Зазначені позиції в певній мірі є крайнощами, в них не беруться до уваги різні аспекти взаємодії суспільства і держави, хоча таке розмежування держави і громадянського суспільства як двох типів-ідеалів було евристично корисним для того часу. В реальному житті держава і громадянське суспільство знаходяться у щільному взаємозв'язку. По-перше, генетично: у європейській історії громадянське суспільство і держава взаємно створювали одне одного. По-друге, вони завжди знаходились у взаємній кореляції.

Другий вектор дослідження - через широке і вузьке розуміння громадянського суспільства. У вузькому розумінні громадянське суспільство ґрунтується на цінностях особистої незалежності, забезпеченні прав людини, перш за все її власності (Ж. Ж. Руссо, К. Маркс). При цьому головними структуроутворюючими елементами громадянського суспільства заходу виступають особистість і власність. Це індивідуалістська тенденція розуміння громадянського суспільства, яка розглядається переважно в межах ліберальної традиції. Широке розуміння громадянського суспільства співвідносить його з колективістськими і груповими інтересами (Е. Блек). Це корпоративістська тенденція розуміння громадянського суспільства. Розмежування цих двох тенденцій також є певною крайністю, як свідчить історичний досвід західних суспільств, процес формування громадянського суспільства є взаємопереплетенням цих двох тенденцій.

Кінець XIX ст. початок XX ст. характеризуються процесами модернізації та вестернізації, що охоплюють практично увесь світ. Це приводить до того, що ідеї громадянського суспільства на певний час зникають з суспільної думки та з поля зору представників основних ідеологічних течій. У 80-х роках XX ст. навколо поняття «громадянське суспільство» розпочалися нові дискусії. Перед дослідниками постали завдання: 1) точніше окреслити нормативний зміст поняття «громадянське суспільство», визначити, що воно являє собою як ідеальний тип; 2) визначити його «межі»; 3) вивчити моделі громадянського суспільства через з'ясування його спільних і відмінних рис в різних країнах. Ідеї громадянського суспільства набувають нової теоретичної і практичної сили.

Такий стан речей можна пояснюється тим, що по-перше, історія свідчить, що громадянське суспільство - це не стале утворення, воно еволюціонує і вектор цієї еволюції може бути як позитивним так і негативним (періоди бездіяльності громадянських інститутів, патерналізму держави). По-друге, деякі дослідники, наприклад Е. Геллнер [5], А. Селігмен [17], вважають, що громадянське суспільство - це один з етапів розвитку суспільства і що на зміну йому приходить «масове суспільство» індустріалізації. По-третє, серйозною загрозою громадянському суспільству є процес глобалізації (такої думки дотримується Р.Дарендорф). Розповсюдження нових, «інформаційних» технологій та жорстка конкуренція на світовому ринку приводять до вимивання з виробництва значного контингенту найманої праці, до росту соціальної нерівності, до ослаблення національних суспільних організмів, які могли б протистояти цим дисбалансам. Маргіналізація частини населення означає, що люди стають «псевдогромадянами» (would-be citizens) [6,с.З-5]. Окреслені проблеми, з одного боку вимагають свого подальшого вивчення і дослідження, а, з другого, - стверджують правомірність ідеї соціального піклування в життєдіяльності суспільства. Розвиток громадянського суспільство начебто задає рамцю для розвитку самодіяльних форм соціального піклування.

Актуалізація проблематики громадянського суспільства в західній науковій літературі починається в 70 - роках XX ст., вона була викликана, по-перше, процеси ускладнення соціумів, які розвивалися, їх внутрішня диференціація, автономізація у «світі». По-друге, активізація індивіда як особливого соціального суб'єкта, важливого елемента різних соціальних агрегатів і як наслідок все більш активного агента суспільного життя. В умовах громадянського суспільства людський індивід покликаний бути основним правовим суб'єктом усього соціополітичного процесу, але це зовсім не означає його атомарності. Кожний індивід прагне вдовольнити лише свої специфічні егоїстичні потреби і цілі, але зробити це повного мірою він може тільки у взаємодії з іншими людьми. Складний характер взаємодії індивіда і суспільства змушує останнього виступати у всій багатогранності його економічних, політичних, корпоративних, конфесіональних і субкультур них зв'язків. Ці процеси спонукають до критичного переосмислення усього кола ідей і уявлень, що були пов'язані з поняттям «громадянське суспільство». Про необхідність таких дій у своїх розвідках неодноразово наголошували Ю. Ґабермас [3], Н.Боббіо [12].

Громадянське суспільство - це суспільство в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань. Іншими словами поняття «громадянського суспільства відноситься до певним чином структурованого і організованого соціуму. Основні ознаки громадянського суспільства: 1) розчленованість соціального цілого на частини, відношення, виді діяльності, які мають власну логіку відмінну від цілого; 2) індивід, який прагне стати особистістю, як особа одиниця соціуму і один з його суб'єктів; 3) суверенний індивід в якості первинної чи базової ланки соціуму в цілому і його різних формоутвореннях. Перші дві ознаки є необхідними і достатніми для того, щоб вважати цей соціуму організованим за нормами громадянського суспільства. Третя ознака характеризує варіанти громадянського суспільства.

Держави пострадянського простору тільки останні десятиріччя намагаються створити громадянське суспільство, хоча в конституціях багатьох з них цей процес зафіксований як такий, що відбувся. Більшість українських дослідників констатує той факт, що ми скоріше можемо говорити про процес становлення громадянського суспільства на Україні ніж констатувати його факт. Стверджуючи необхідність громадянського суспільства для подальшого суспільного поступу, науковці пострадянського простору одностайно стверджують, що його формування є своєрідною реакцією на тотальність держави і результатом деетатизації. Причини деетатизації вони вбачають, по-перше, в перевантаженні держави суспільними функціями, які вона не могла ефективно реалізувати. По-друге, виникли соціальні сили, які почали виступати конкурентами держави і критикували її право на гегемонію з різних ідеологічних позицій (від лібералів і демократів, до релігійних фундаменталістів та етнічних сепаратистів). Деетатизація набула трьох форм, одна з яких може бути охарактеризована як саморозвантаження держави від низки функцій (наприклад, функцій держави-підприємця, держави-ідеоло- га). Друга форма постає як виокремлення із сфери державного впливу різних видів діяльності, інститутів, груп. Особлива форма деетатизації пов'язана з втратою державою контролю над політичними інститутами. Зміст процесів деетатизації - ліквідація трійної монополії держави на вираз суспільних інтересів та рішення історичних задач. Безумовно, суспільство отримало нові стимули і зробило значний крок до організації за зразком громадянського суспільства.

Виникає питання: наскільки незворотними є ці зрушення в напряму до громадянського суспільства? Відповідь на це питання вимагає аналізу можливих наслідків деетатизації, у тому числі і процесів, які зовсім не створюють умов для «суспільної» організації соціуму. До їх числа належать такі соціальні зрушення, як фрагментація соціуму, ріст партикуляризмів та локалізмів усіх видів, поширення асоціальності і збереження зон маргинальності. Ці процеси визначаються довгостроковими структурними характеристиками пострадянських соціумів, де достатньо сильні історичні вихідні властивості мозаїчності, які стимулюються суперечливими виливами глобальних процесів та їх суб'єктів.

Незважаючи на те, що деякі елементи громадянського суспільства існували в українському суспільстві і раніше, говорити про дійсний початок його формування ми можемо лише з моменту одержання Україною політичної незалежності. Незалежний український соціум, який повинен був трансформуватися в громадянське суспільство, мав певні особливості, що вплинули на цей процес. Серед них: плюралістичність без цілісності; диференціація окремих «сфер» (економіка, політика та ін.) у вигляді окремих інститутів і форм діяльності, які не утворювали структурні одиниці цілісності; рівнозначність окремих соціальних одиниць, серед яких жодна - у тому числі індивід - не може розглядатися як базова; залежність від світової цілісності, що відтворюється у відсутності самодостатності і саморозвитку. Тобто українське суспільство цього часу - транзитивне, фрагментарне, мозаїчне суспільство з особливим типом взаємовідносин поміж цілим та його складовими: будь-яка складова - чи то економіка, чи то політика, чи то культура - прагне конституювати себе як ціле. При такій взаємодії цілого і частини не має місця для суспільних інтересів, а лише місце для спільних інтересів окремих складових. Саме на цьому ґрунті починає формуватися громадянське суспільство в Україні.

Для України характерна асиметрія у взаємозв'язку «держава - громадянське суспільство»: становлення першого випереджає становлення другого, і нерідко спонукає його до розвитку. Мозаїчність українського суспільства дає можливість реалізувати державі в першу чергу свої приватні інтереси. Така ситуація є звичною в життєдіяльності українців, де тривалий час домінуючу роль відгравала держава, яка в більшій мірі була основним ініціатором формування суспільних інститутів, і це накладало відбиток на усі відносини - господарські, соціальні, культурні. Майже усі суспільні структури і об'єднання знаходились під патронатом держави. В них значно слабше проявлялись тенденції до самоуправління, автономізації особистості. Усе це позначилось на масштабах суспільної самодіяльності. Звідси нестабільність права, ригідність політичної системи, позбавленої зворотного зв'язку, бідність більшості населення і консерватизм культурних цінностей.

Перешкодами у розвитку громадянського суспільства в Україні є такі чинники: бідність переважної маси населення, яке вимушено думати не стільки про участь у суспільному житті і в різного роду асоціаціях, скільки про елементарні речі для власного виживання; низькі темпи соціального розвитку та росту економічного добробуту; домінування вертикальних зв'язків підпорядкованості над горизонтальними зв'язками рівноправної співпраці; слаба орієнтація громадян на суспільні цінності громадянського суспільства; розповсюдження «аморальної родинності», що передбачає розподіл посад не на основі компетентності і професіоналізму, а по принципу «особистої відданості» і належності до певного клану; корупція, яка підриває довіру громадян до демократично обраних органів влади; широке використання «брудних технологій» під час обрання представників усіх рівнів влади; низька правова культура більшості громадян; складна процедура реєстрації суспільних організацій, слабкість їхньої матеріальної бази; нерівномірний процес розвитку окремих регіонів, істотні перепади між ними в рівні економічного добробуту. Усе це не сприяє процесу формування громадських традицій, а навпаки розмиває навіть тільки окреслені їхні контури.

Членство у громадянському суспільстві передбачає рівні права і обв'язки для усіх, що досягається горизонтальними зв'язками взаємності і кооперації. Суспільство, яке не забезпечує елементарних прав, безперспективно, воно руйнує себе і особистість. У нашому суспільстві багато розраховують на вертикальні зв'язки авторитета і підпорядкованості, таким чином що громадяни взаємодіють не як рівні, а як клієнт з патроном або підлеглий з керівником. Але варто говорити, не тільки про проблеми становлення громадянського суспільства, а й про позитивні зрушення у цьому процесі. Таким позитивним зрушенням на наш погляд є становлення індивіда як окремої соціальної одиниці і соціального суб'єкта. Звичайно, такий індивід ще не здатний ствердити себе в якості базового елементу суспільної цілісності, алей він вже ідентифікує себе як рівнозначний іншим суб'єктам (групам, корпоративним спільнотам, етнічним утворенням). Цьому процесу сприяли і певні дії зі сторони самої держави, так у 1997 році був прийнятий Закон України «Про місцеве самоврядування» (1997 p.), в якому вперше було зроблено наголос на необхідності залучення громадськості до активної участі у вирішенні проблем громади та пошуку шляхів їх вирішення у співпраці з різними організаціями та структурами, які працюють на місцевому рівні.

Громадянське суспільство існує у двох основних та взаємопов'язаних вимірах: соціально-історичному та інституціональному (організаційному). Соціальний вимір громадянського суспільства - це його історичний досвід, який опосередковано задає основні параметри режиму функціонування політичної системи, визначає межі можливостей для дій основних учасників політичного процесу: окремих особистостей, груп, масоподібних формоутворень (класових, національно-етнічних, конфесійних, субрегіональних тощо). Соціально-історичний досвід визначає політичну поведінку особистості, образ її мислення, який об'єктивується в політичній культурі та політичній свідомості. В сучасних умовах це виглядає таким чином: загальні уявлення про світ, цінності, нормативи поведінки, національно-психологічні особливості індивіда - ці та інші форми міжособистісного спілкування, з однієї сторони, розвивають політичні традиції, а з іншої, допомагають становленню інтегруючих механізмів в об'єднаннях людей, зв'язків, що поєднують різні структурні елементи в середині цих спільнот і формують механізми соціальної саморегуляції.

Створення громадських організацій, планування діяльності соціальних служб, спрямоване на вирішення конкретних соціальних проблем, реалізація численних громадських ініціатив та соціальних проектів на локальному рівні є безперечними свідченнями того, що зараз соціальне піклування стає одним із пріоритетних напрямів життєдіяльності суспільства. Воно є своєрідним соціальним перетином психологічних, економічних та юридичних засад і розглядає життєдіяльність людей у звичному для них природному навколишньому середовищі з географічними, політичними і соціальними кордонами та досить розвинутим спілкуванням один з одним.

Така діяльність передбачає включення кожного індивіда в життя громади, прийняття спільних рішень шляхом досягнення консенсусу, коли враховуються індивідуальні особливості та сильні сторони кожного члена громади і в ролі лідера може бути кожен із членів громади. Через співучасть у діяльності в конкретній громаді будь-якого ґатунку (релігійна, професійна, сусідська тощо) індивід набуває навичок самостійного рішення соціальних проблем без патронату держави та позбавляється егоцентричного бажання першочергового задоволення власних потреб, враховуючи інтереси усієї спільності. Усе це набуває обрисів і починає працювати не відразу, для цього потрібно щоб люди відчували свою організованість.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що історичне становлення громадянського суспільства відбувалось в межах антично-християнської цивілізації з її специфічними традиціями (наприклад, римське право), а також у певних історичних умовах, коли держава була відносно слабкою і суспільство вимушено було створювати різні автономні форми співіснування (міста, гільдії, цехи та ін.) Це сформувало умови для виникнення громадянського суспільства головними стовпами якого стали приватна власність та особистість. Громадянське суспільство включає різні групи і спільноти: сім'ю, церкву, політичні партії, профспілки, асоціації за інтересами (бізнес-клуби та ін.), школи (приватні) та ін. Саме ці стовпи західноєвропейського громадянського суспільства прямо або опосередковано впливали на формування в ньому тих чи інших форм соціальної роботи незалежно від держави (бо були спрямовані на атомарного індивіда суспільства), а в деяких випадках навіть всупереч державі (оскільки демонстрували недосконалість її соціальної політики). Таким чином громадянське суспільство - це не штучний продукт створений дослідниками суспільного процесу, а реальність відтворена в теоретичному концепті, що вживається як інструмент її аналізу. Провідними рисами громадянського суспільства є самоорганізація, самодостатність, морфологічна цілісність, функціональна сталість, здатність до самовідтворення, певний рівень саморегуляції, свободи, толерантності, світоглядного плюралізму та демократичності, що обумовлюються рівнем загально еволюційного розвитку світової спільноти взагалі. Об'єктивованою формою цієї смислової характеристики виступає соціум, під яким ми розуміємо тип соціальності, що існує як стійка спільність людей, котра характеризується єдністю природних, суспільно-виробничних, духовних та інших умов життєдіяльності, генетичним зв'язком поколінь, стабільністю соціальної організації, певною культурою.

громадянський суспільство соціальний національний

Список використаних джерел

1. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства / И. Бейтам. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1998. -415с.

2. Блэк Э. Вопросы стоимости: овладевайте новейшими приемами управления, инвестирования и регулирования, основанными на стоимости компании / Э. Блек [Текст]. - М.: Олимп-бизнес, 2009. - 400с.

3. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. Дослідження категорії громадянське суспільство / Ю. Габермас ; [Текст]: пер. з нім. Анатолій Оиишко. - Львів: Літопис, 2000. - 318с.

4. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель ; [Текст]: перевод Б. Г. Столпнера и М. И. Левиной. Редакторы и составители тома Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - 524с.

5. Геллнер Э. Условия свободы [Текст]: Гражданское общество и его исторические соперники = Conditions of Liberty: Civil Society and Its Rivals / Э. Геллнер; Пер. с англ. под ред. Б. Макаренко. - М.: Ad Marginem, 1995. - 222 с.: портр. - (Библиотека Московской школы политических исследований).

6. Гражданское общество. Мировой опыт и проблемы России [Текст] / Под ред. Xopoca В. Г. - М.: Эдиториал УРСС, 1998. - 312 с.

7. Драч М. I. Становления громадянського суспільства на пострадянському соціокультурному просторі: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філософ, наук / М. І. Драч - К.,2006.-20с

8. Карась А. Ф. Шотландська школа і Адам Фергюсон: етична природа громадянського суспільства / А. Ф. Карась // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - 2002. - №7 (50). - С,44-52.

9. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних і некласичних інтерпретаціях / А.Карась [Текст]. - К.-Львів: Вид-ний центр ЛНУ І.Франка, 2003. - 520с.

10. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади і соціальні передумови демократичної трансформації в Україні / А. Колодій ; [Текст]. - Львів : Червона Калина, 2002. - 275с.

11. Кумкін І. О. Громадянська злагода як необхідна умова розвитку сучасного українського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філософ, наук / І. О. Кумкін. - Сімферополь, 2007. - 16 с.

12. Любин В. П. Норберто Боббио: политика и интеллектуалы / В. Любин // Вопросы философии. - 1992. - №8. - С.158-172.

13. Маркс К. Філософсько-економічні рукописи 1844 p. / К. Маркс // К. Маркс, Ф. Енгельс. З ранніх творів. - К.: Політвидав, 1973. - 604 с.

14. Милль Дж. Ст. О Свободе // Антология мировой либеральной мысли (I половины XX века). - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - С. 288 - 392. - Пер. с англ. А. Н. Неведомского.

15. Пасько Я. І. Соціальна держава і громадянське суспільство: співпраця versus протистояння: монографія. - К. : ПАРАПАН, 2008. - 272с. - Бібліогр.: с. 257-267.

16. Пейн М. Социальна работа. Современная теория [Текст]: учебное пособие / Малкольн Пейн - М.: Академия, 2007. - 400с.

17. Селигмен А. Проблема доверия / А. Селигмен; [Текст]: перевод с англ. И. И. Мюрберг, JI. В. Соболевой. - М.: Идея-Пресс, 2002. - 256 с.

18. Сисмонди Ж. С. Новые начала полтической экономии / Жан Симонд Сисмонди ; [Текст]. - М.: Директ-медиа, 2007. - 356с.

19. Тур М. Демократична легітимність і громадянська непокора: теоретичні контури / М. Тур ; [Електрон, ресурс]. - Режим доступу: http://www. democracy. kiev.ua.

Размещено на Allbest.ru