Колектив у соціальній структурі суспільства (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Колектив у соціальній структурі суспільства (соціально-філософський аналіз)

Поліщук О.С.

Соціальна філософія визначає специфіку й тенденції розвитку людського суспільства, механізми його утворення та закони існування, місце в ньому людини, соціальну будову суспільства, рівні й форми організації, спрямованість і сенс людської історії, духовні основи суспільства [3, с.117-128]. В основу такого розуміння покладені соціальні відносини, які є важливою формою вияву стійких соціальних зв'язків між індивідами та соціальними групами, до яких належать і колективи як соціальні організації. Однак, щоб розкрити взаємозв'язок колективу з соціумом, потрібно звернутися до самого поняття «соціум» та його структурних елементів, що діють у ньому, а потім перейти до поняття «колектив», яке є частиною цілого суспільства, займає відповідне місце в структурі і діє в соціальному середовищі як структурний елемент.

Отже, актуальність дослідження визначається тим, що у сучасній соціальній філософії тема колективу та колективної дії недостатньо опрацьована.

Варто відзначити, що дана проблема перебуває в полі зору таких наук, як соціологія, педагогіка та психологія. З-поміж основних дослідників названої проблеми можна виділити Л.Балабанову, С.Максименка, О.Сердак та інших.

Серед зарубіжних учених до цього питання зверталися Г.Марвелл, Л.Медіна, П.Олівер, М.Олсон.

Щодо вітчизняної філософі, то можна констатувати, що колектив у соціальній філософії ототожнюється з соціальною групою, а колективна дія з соціальною дією. Саме в такому контексті до даної проблеми зверталися В.Андрущенко, М.Михальченко, Г.Нестеренко. І.Надольний, М.Сидоренко та інші. І лише В.Навроцький звертає увагу на колектив як організацію, що є об'єктом вивчення філософії.

Мета статті: показати колектив як важливе соціальне утворення у загальній структурі суспільства.

Завдання статті: 1) з'ясувати місце колективу у загальній структурі суспільства; 2) розкрити суть колективу і його особливості; 3) довести, що колективна дія є важливою соціальною складовою.

Цікавими у цьому форматі є наукові розвідки Г.Камаралі. Вона констатує, що поняття «соціум», або «суспільство», у філософії має багато визначень. Апелюючи до філософських довідників та висновків науковців, які досліджували соціальні структури суспільства, Г.Камаралі наводить деякі приклади визначень [3,с.117-128], серед яких: «Суспільство найзагальніша система зв'язків і відносин між людьми, що складаються в процесі їхньої життєдіяльності; історично визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі розвитку даної країни» [10]. П.Сорокін дає таке визначення суспільства: «Суспільство означає не тільки сукупність декількох одиниць (осіб, індивідів тощо), але припускає, що ці одиниці не ізольовані одна від одної, а знаходяться між собою у процесі взаємодії, тобто під час взаємодії впливають одна на одну, тим чи іншим чином стикаються одна з одною і мають між собою той чи інший зв'язок» [6,с.28].

Суспільство, на думку Г.Камаралі, є надскладною системою, яка формується відповідно до розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства: праця (специфічно людська доцільна діяльність); спілкування (колективний характер діяльності й життя); свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності) [3,с. 117-128].

Суспільство можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об'єднання людей. У такому широкому значенні, переконана Г.Камаралі, суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії [3,с. 117-128].

Як зазначає Г.Камаралі, Г.Зімель писав: «Суспільство існує всюди, де кілька індивідів знаходяться у взаємодії, якою не була б остання» [3,с. 117-128]. П.Сорокін у своїй праці «Людина. Цивілізація. Суспільство» стверджує, що «соціальне явище є соціальний зв'язок, що має психічну природу і реалізується в свідомості індивідів, виступаючи в той же час по змісту і тривалості за його межі. Це те, що називають «соціальною душею», це те, що інші називають цивілізацією і культурою, це те, що треті визначають терміном «світ цінностей», в протилежність світу речей, що створюють об'єкт науки про природу. Будь-яка взаємодія, між ким би вона не відбулася, якщо вона має психічний характер, буде соціальним явищем» [6,с.39].

К.Маркс вважав, що у суспільстві діють «свої особливі закони, що не мають ніякого відношення до осіб, які складають суспільство», а сам індивід «включається у « зовнішнє» спілкування «тільки як природній член будь-якого людського колективу» [1,с.208].

Отже, мова іде про суспільні відносини, які є важливою формою вияву відносно стійких соціальних зв'язків між індивідами та соціальними групами. Адже соціальні зв'язки об'єднують індивідів у цілісну соціальну систему, а відносини, що виникають, постають системою взаємозалежностей індивідів у процесі їхньої поведінки у суспільстві, спрямованої на задоволення соціальних потреб. Сукупність таких відносин становлять систему соціальних зв'язків, основу яких складає обмін інформацією у межах соціальної взаємодії.

Зважаючи на те, що індивід є унікальним створінням, яке здатне впливати на суспільство і на оточуючий світ, а також перебуває у тісних відносинах з суспільством. Тобто, поза суспільством він не може існувати, а тому і зазнає відповідного суспільного впливу.

У розумінні поняття «суспільство», на думку Г.Камаралі, потрібно виділяти два аспекти, два виміри індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство це самі люди в їх суспільних відносинах. Усі суспільні явища є результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує самостійні й не залежні від індивідів форми суспільної інтеграції та регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людьми і природою (виникає система норм і правил, прав і обов'язків, заборон і дозволів) [3,с. 117-128]. Продовжуючи думку про саморегуляційні процесу у суспільстві, Г.Нестеренко відзначає особливості саморегуляційних процесів у самоорганізації суспільства у політичну спільноту [5].

Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Вона відзначається двома аспектами. По-перше, це те, що має назву «соціальна структура суспільства», тобто сукупність «мікросоціумів» соціальних груп, спільнот, які є суб'єктами суспільного життя. По-друге, це система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична й духовно-культурна) та відповідних до них суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних тощо) [3,с.117-128].

Суб'єктами суспільного життя є, власне, люди: саме вони творять історію. Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку з ними, оскільки кожна людина, включена до певної соціальної спільноти чи групи (або декількох соціальних груп). Тому суб'єкти історичного процесу являють собою не тільки індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності історичної долі, обставин життя, інтересів і цілей індивідуального та суспільного розвитку. Сукупність різноманітних соціальних зв'язків між ними утворюють соціальну структуру суспільства [3,с. 117-128], складовою якої є колектив, що об'єднує індивідів та їхні інтереси.

Доцільно відмітити, що серед факторів, що обумовлюють формування соціальних спільнот та груп, є і природні (ознака статті, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні) та інші ознаки.

Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності: в матеріально-економічній, соціально-політичній, духовно-культурній. Усі ці сфери у соціальній структурі представлені відповідними колективами. Адже колектив виступає в ролі посередника між суспільством та індивідом. Зважаючи на таке бачення колективу у суспільстві, воно вимагає деталізації поняття «колектив». Так, у філософському енциклопедичному словнику зазначається, що термін «колектив» (походить від латинського слова collectivus збираючий) це спільність людей, які об'єдналися для вирішення конкретних суспільних проблем. Колектив поєднує інтереси індивіда і суспільства і заснований на суспільній меті, принципах співробітництва, які виступають для його членів відповідними цінностями і нормами діяльності [9,с.264-265].

Отже, колектив це сукупність індивідів, які об'єдналися для вирішення важливих суспільних завдань. При цьому індивіди, які входять до колективу чи ідентифікують себе з ним, підпорядковують свої інтереси колективним. У такому випадку інтерес колективу є інтересом кожного індивіда окремо взятого.

Треба відмітити, що у відповідності з видом діяльності розрізняють колективи: трудові, учбові, військові, побутові, спортивні, художньої самодіяльності, політичні та інші. Основне місце у суспільстві займають трудові колективи. Для прикладу розглянемо особливості трудового колективу.

Колектив трудовий 1) соціальний інститут організована спільність людей об'єднаних конкретним видом діяльності, здійснюваної в межах певної форми власності, і відносинами співробітництва і взаємної відповідальності, що формується в процесі цієї діяльності, інтересами, ціннісними орієнтаціями, установками і нормами поведінки; соціальна спільність довготривало і стабільно існуюча соціальна група, в межах якої у її членів формуються спільні соціальні інтереси, внаслідок чого така група стає самостійним соціальним суб'єктом і відображає соціальну систему суспільства; 3) соціальна організація підприємства, його соціальна підсистема (поряд із технічною і економічною), тобто об'єднання працівників, що спільно реалізують цілі з виробництва матеріальних та духовних благ і діють відповідно до певних правил і процедур на основі певної форми власності на засоби виробництва. Як соціальна організація, колектив трудовий є елементом соціальної структури суспільства інституційного характеру, тобто формою організованої спільної діяльності людей. Колектив трудовий одночасно є зразком соціальної організації і специфічною соціальною групою. Специфіка колективу трудового як соціальної групи полягає в тому, що, на відмінну від соціально-класових або соціально-етнічних груп, яким властиві, як правило, однорівневі системи соціальних інститутів, він наділений складною, багаторівневою системою. Кожен член колективу трудового є носієм різних соціальних характеристик (професійних, демографічних, національних, особових тощо) і системи соціальних інтересів. Одночасно як член певної соціальної групи кожен працівник виражає спільні інтереси групи, сформовані у процесі спільної діяльності, й інтереси організації загалом, відображенні в цілях її діяльності. Реалізація суспільних інтересів у цій системі обумовлена суспільно корисним характером діяльності. Між різними групами соціальних інтересів можуть виникати суперечності, що породжують певні соціальні проблеми: соціальну конкуренцію; соціально-групову мобільність; позиційні конфлікти; соціальну активність та ін. Соціальна сутність колективу трудового виявляється в його основних функціях: цільовій (виробництво продукції або послуг); задоволення потреб працівників; соціально-інтеграційній (об'єднання колективу для досягнення мети організації); соціальній (поєднання індивідуальних, групових, організаційних і суспільних інтересів). Найважливішою є соціальна функція, оскільки колектив трудовий єдиний соціальний інститут, у межах якого узгоджуються, об'єднуються інтереси особистості, колективу і суспільства загалом [7,с.174-175].

Зважаючи на такий підхід до трудового колективу, не можна не відзначити того, що більшість теоретиків ототожнюють колектив з соціальною групою, а тому колектив як соціальне утворення випав з поля вивчення філософії. Однак такий підхід неоправданий, оскільки соціологія вивчає виключно структуру, а це дуже вузький підхід до цієї проблеми. Такі соціальні явища як дія колективу у соціумі та дія індивіда у колективі залишаються поза увагою дослідників. Адже колектив це стійке об'єднання індивідів, що прагнуть до загальної мети. Таке об'єднання, на думку Л.Балабанової та О.Сардак, характеризується груповою згуртованістю.

Досліджуючи колектив як соціальний інститут, дослідники розкрили елементи колективу, його організаційні можливості, ознаки, а також здійснили класифікацію колективів сучасного суспільства. Елементами колективу на їх думку є: 1) члени колективу, що володіють певними особистими рисами та особливостями; 2) цілі; 3) засоби досягнення цілей; 4) механізми здійснення внутрішніх і зовнішніх контактів, підтримки, згуртованості [2,с.234].

Звернувшись до американських напрацювань у цій царині, автори зазначають, що деякі американські дослідники називають колектив «самим могутнім знаряддям, відомим людині». Потенційно він є найефективнішим мотиватором праці, фактором підтримки індивідуальних зусиль і наснаги працівників, творчим середовищем, у якому розкриваються індивідуальні здібності і якості робітників. Люди можуть одержувати задоволення від належності до колективу, присвячувати йому себе, вважати колективні цілі пріоритетними [2,с.234]. З такою думкою варто солідаризуватися, адже мова іде про суспільну силу, що називається колективною дією, якої зазнає індивід під час перебування у ньому.

Крім цього, Л.Балабанова та О.Сердак, у своєму підручнику, розглядаючи колектив як сильну колективну дію, зазначають, що її ефективність залежить від організаційних можливостей: 1) колективний підхід є ознакою сильного і рішучого стилю управління; 2) колективом краще вирішуються великі або міждисциплінарні задачі, зокрема такі, котрі не можуть бути вирішені простою сумою зусиль членів групи; 3) колектив діючий регулятор поведінки робітників; 4) колективна діяльність зменшує стресові ситуації; 5) у колективі виробляється більше ідей і зростає інноваційна здатність групи; 6) як правило, у колективі більш успішно вирішуються проблеми, що виникають у зв'язку з нечітким розподілом обов'язків і низьким особистим внеском; 7) колектив дозволяє швидко інтегрувати нових робітників і стабілізувати культуру підприємства [2,с.235].

Отже, колективний, груповий підхід не є універсальним засобом ефективного рішення будь-яких проблем, однак він відкриває шлях для ефективного, швидкого досягнення цілей і одержання при цьому задоволення від спільної діяльності.

Аналізуючи цей соціальний інститут, доцільно звернути увагу на його ознаки, адже від цього залежатиме наше уявлення про нього як колектив, який є вищим соціальним утворенням, ніж соціальна група. Тому ознаками колективу, на наше переконання, є: 1) наявність загальної мети у членів колективу. Мета вказує вектор колективної дії і може формуватися в результаті взаємного впливу індивідуальних цілей членів колективу або задаватися ззовні відповідно до місії підприємства, але завжди буде спільною, єдиною для усіх, а не просто однаковою, схожою. Тому, наприклад, відвідувачі, що очікують у черзі до кабінету лікаря, не можуть вважатися колективом їхні цілі хоча і збігаються, але залишаються індивідуальними; 2) психологічне визнання членами групи один одного та ототожнення себе з нею (основою чого є спільні інтереси, ідеали, принципи, подібність або взаємна доповнюваність характерів, темпераментів і т.п.); 3) особиста практична взаємодія людей у процесі досягнення їхньої спільної мети.

У результаті такої взаємодії визначається сила колективної дії, і потенціал колективу буде набагато більше суми потенціалів кожного з його членів. Це обумовлено тим, що в результаті взаємодії стає можливим те, що в принципі недоступно одній людині. По-перше, уникається обмеженість фізичних і інтелектуальних здібностей, більший обсяг звичайної роботи. Це стає можливим внаслідок розподілу праці, спеціалізації, що обумовлюють зростання її ефективності, а кожного окремо без колективної праці неможлива була б і сучасна цивілізація. По-друге, на основі спільної діяльності вдасться виконати набагато більше, виникне дух змагання, що мобілізує сховані резерви і підвищить інтенсивність діяльності робітників; сталість взаємодії протягом усього часу існування групи (хоча не обов'язково безпосередньо усіх її членів з усіма).

У результаті цього і стає можливим їхній вплив один на одного, що веде до формування загальних цілей і інтересів, реального усвідомлення цієї спільності і єдності практичних дій.

Виходячи з перерахованих ознак колективу, як соціального утворення, все ж таки істотною ознакою колективу, на думку С.Максименка і В.Соловієнка, є суспільна значущість цілей та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів [4,с.64]. Це дає підстави стверджувати, що колектив є об'єктом вивчення не лише психології, педагогіки, соціології, а й філософії, і розглядати його потрібно як найважливішу клітинку суспільного організму.

Колектив відіграє величезну роль у житті кожної людини. Насамперед, у його межах задовольняється природна потреба людини у спілкуванні і діловій взаємодії, у належності до групи собі подібних; у колективі людина у необхідних випадках знаходить підтримку і захист; у колективі вона знаходить визнання своїх успіхів і досягнень.

Впливаючи на поведінку індивіда, колектив багато в чому сприяє її зміні. У колективі індивід має можливість по-новому глянути на себе з боку, оцінити себе і свою роль у суспільстві; він вчиться жити і працювати в оточенні інших, пристосовувати до них свої бажання, прагнення, інтереси; колектив значною мірою стимулює творчу активність більшості людей, формує у них прагнення до удосконалення, до першості у змаганні.

Однак потрібно мати на увазі, що у залежності від характеру самого колективу його дія на особистість може бути як позитивна, так і негативна. Так, згуртований, але не націлений на конструктивну поведінку колектив, може негативно впливати на людину, змушувати її до антисоціальної поведінки.

У свою чергу індивід також намагається впливати на колектив, робити його більш «зручним» для себе. Результативність такого впливу залежить від сили обох сторін. Сильна особистість може підкорити собі колектив, зокрема в результаті конфлікту з ним; слабка, навпаки, сама підкоряється колективу.

Отже, колектив це складне соціальне явище, яке потребує філософського осмислення.

Щоб зрозуміти різницю між колективом і соціальною групою, доцільно звернутися до напрацювань у сфері психології, зокрема цікавий інтерес для нашого дослідження становлять роботи С.Максименка та В.Соловієнка. Вони стверджують, що у колективі й під його впливом відбувається становлення особистості складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей [4,с.64]. І з цим не можна не погодитися, адже індивід (особистість) частину свого життя, особливо професійного, проводить у колективі. Проте не кожну спільність (групу) людей, у яку входить особистість, можна назвати колективом. Потрібно розрізняти поняття «група» і «колектив». Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей незалежно від того, якого характеру зв'язки виявляються між її членами. Групи можна поділити на великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіційні та референтні.

З таким поділом соціальних груп солідарні і філософи. Як приклад солідарності можна навести роботи І.Бичко, І.Бойченка, І.Надольного, В.Табачковського та інших [ 10; 11]

Розглядаючи великі і малі соціальні групи, С.Максименко і В.Соловієнко поділяють їх на реальні або умовні [4,с.64].

Реальні групи це об'єднання людей на грунті реальних стосунків ділових чи особистісних. Так, реальною групою є учнівський клас, сім'я, коло знайомих тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не підтримують між собою реальних контактів і навіть можуть не знати один одного.

Об'єднання людей у реальні групи може ґрунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти якихось значущих результатів. При цьому вони зазначають, що колектив є вищою формою організації індивідів у суспільстві [4,с.64].

Отже, колектив це група людей, які об'єднані спільною діяльністю та мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства. При цьому колектив, як соціальне утворення, виконує певні функції у суспільстві, основними з яких є: предметна безпосереднє виконання того завдання, заради якого він виник та існує.; соціально-виховна забезпечує поєднання інтересів суспільства та індивіда. Розмір і завдання колективу обумовлюють його організаційну структуру: вона може бути одно-, дво- чи багаторівнева (наприклад, бригада, цех, завод; громадський рух, політична партія регіону, загальнодержавна політична партія, комітет). У першому випадку колективом виступає мала, ініціативна група, де існують безпосередні відносини між індивідами. Колектив володіє як офіційною (формальною) структурою, так і соціально-психологічною (неформальною) структурою, формується на основі особистих симпатій та антипатій. Оскільки особистісні відносини суттєво впливають на поведінку людей, в тому числі і на відношення до праці, встановлення оптимальних відносин між формальними і неформальними структурами має велике значення для успішного функціонування колективу [8,с.264-265].

Отже, колектив є вищим структурним елементом суспільства, який у соціальній структурі стоїть над соціальною групою. Однак, незважаючи на таке місце в соціальному середовищі, колектив діє у суспільстві і зазнає від нього певних змін, тобто відбувається взаємодія, в результаті якої простежується колективна дія. Адже колективна дія це об'єктивний показник свідомості. Тому, вважаємо, найкраще колективна дія проявляється у політиці, оскільки політика це система взаємодії різних колективів, соціально значущих ідей та зумовленої ними соціальної діяльності, спрямованої на формування ефективних відносин на міжнародному рівні та відносин між суспільними групами у межах суспільства. Іншими словами: політична діяльність носить колективний характер, про що говорили ще в античні часи розвитку суспільства Платон та Аристотель, а в Стародавньому Сході Конфуцій. Європейські філософи пропонували власне тлумачення політики. Так, Н.Макіавеллі розглядав її як знання про мудре правління, М.Вебер аналізував політику у вимірі покликання та професії, у К.Маркса суть політичної діяльності полягає у боротьбі класових інтересів. Сучасна соціальна філософія здебільшого пропонує розглядати політичну діяльність як спрямовану на захист суспільних інтересів соціальну поведінку владних груп та сукупність відповідних соціальних інститутів, які регулюють суспільні відносини та забезпечують як владний контроль, так і конкурентну боротьбу у сфері реалізації владних повноважень.

Зважаючи на таке розуміння політики, Г.Камаралі зазначає, що соціально-політична сфера життєдіяльності це сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона пов'язана з формуванням у процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних соціальних груп) і соціальних інститутів форм організації та регулювання стосунків у суспільстві. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, впорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони «обслуговують» усі сфери суспільства, забезпечують соціальну консолідацію й стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути це й певні установи, й сукупність норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до таких норм. В залежності від сфери життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата); політичні, або інститути влади (держава, армія, суд, партія, профспілки, колективи тощо); інститути права, освіти, сім'ї, церкви; інститути в сфері культури (традиції та звичаї, мораль тощо) [3, с. 117-128].

Отже, колектив є одним із інститутів суспільства, що має власну структуру і складається з індивідів. Вони діють в межах колективу відповідно до своїх інтересів, а сукупність дій індивідів є колективною дією, яка на сьогоднішній день у вітчизняній філософії малодосліджена. При цьому колектив є вищим щаблем організації суспільства ніж соціальна група.

Спостерігаючи за особливостями розвитку сучасного світу, треба відзначити, що на даному етапі (глобалізації) існує чимала кількість різнотипних організацій, які за сферою зайнятості поділяються на економічні, політичні, промислові, нафтові тощо. Таке їх розмаїття утворює мережу. І в цій мережі кожне соціальне утворення представлене як сукупність індивідів, які об'єднуються у соціальні групи, а соціальні групи представлені колективами, що діють відповідно до завдань суспільства. Тому перед дослідниками з'являється чимало завдань, пов'язаних з вивченням колективної дії.

громадянський суспільство соціальний національний

Список використаних джерел

1. Андреев И. JI. Происхождение человека и общества / И. JI.Андреев. М.: Мысль, 1982.-278 с.

2. Балабанова JI. Управління персоналом: навч. посіб. / Л.Балабанова, О.Сардак. К.: Професіонал, 2006. 512 с.

3. Камаралі Г.В. Поняття соціуму у філософії, його детермінація // Г.В.Камаралі //Інтелект. Особистість. Цивілізація [Текст]: Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. Вип. 8; гол. ред. О.О.Шубін. Донецьк: ДонНУЕТ, 2010. С. 117-128.

4. Максименко С. Загальна психологія: навч. посібник. / С.Максименко, В.Соловієнко. К. : МАУП, 2000. 256 с.

5. Нестеренко Г.О. Самовідтворення української політичної нації : принципи та механізми: дис. на здобуття наук, ступеня доктора філос. наук: спец. 09. 00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Г.О.Нестеренко. К. , 2008. 428 с.

6. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. / П.А. Сорокин; общ. ред., сост. А.Ю.Согомонова. М.: Политиздат, 1992. 543 с.

7. Соціологічна енциклопедія / Укладач В. Г. Городяненко. К.: Академвидав, - 2008 -456 с.

8. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф.Ильичев, П.Н.Федосеев, С.М.Ковалев, В.Г.Панов. М.: Энциклопедия, 1983. 840 с.

9. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция : Л.Ф.Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М.Ковалев, В.Г.Панов. М.: Энциклопедия, 1983. 840 с.

10. Філософія: навч. посіб. / Л.В.Губернський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін.; за ред.. І.Ф.Надольного. 6-те вид., випр. I доп. К. : Вікар, 2006. 455 с.

11. Філософія : Підручник / Бичко І.В., Бойченко І.В., ТабачковськийВ.Г. та ін. К. : Либідь 2002. 408 с.

12. Філософський словник/за ред. В.І.Шинкарука. -K.: Гл. Ред. укр. рад. Енцикл., 1986.-513 с.

Размещено на Allbest.ru