Державні соціальні стандарти в Україні як гарантія формування європейського рівня і якості життя

Багмет М.О., Міхель Д.О

соціальний проблема добробут населення

Наведемо декілька визначень стандарту стосовно соціальної сфери, що наводяться в економічній літературі. «Стандарт це свого роду планка у задоволенні наших потреб, яку держава не повинна опускати»[16], або «стандарт у широкому розумінні це будь-яка норма, що вироблена суспільством з метою упорядкування життєдіяльності людини» [3]. За іншим визначенням «соціальний стандарт, з одного боку цільовий орієнтир, на досягнення якого спрямована соціальна політика, з іншого засіб, за допомогою якого може визначатися обсяг ресурсів, необхідних для досягнення певного рівня забезпеченості і задоволення потреб населення»[1].

Соціальні стандарти встановлюються і гарантуються державою. Саме вона зобов'язана забезпечити всім громадянам достатній життєвий рівень. Це зазначено в ст. 48 Конституції: «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло»[7].

Державні соціальні стандарти застосовуються у різних сферах нашого життя. Зокрема це доходи населення, соціальне обслуговування, житловокомунальне господарство, транспорт та зв'язок, охорона здоров'я, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури та спорту, побутове обслуговування, торгівля та громадське харчування, соціальна робота з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей тощо.

Стандартизація соціальних прав передбачає право на працю, професійну підготовку, справедливі умови праці, свободу професійних об'єднань, укладення колективного договору, право працівників на інформацію, участь в управлінні підприємством, права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім'ї, інвалідів та осіб похилого віку, а також права на захист працівниківмігрантів та їхніх сімей, право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення.

Процес формування соціальних стандартів та створення системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів розпочався в державі із прийняттям Закону України «Про прожитковий мінімум» (1999 р.) та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (2000р.).

У Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» дається визначення понять «державні соціальні стандарти», «державні соціальні гарантії», «прожитковий мінімум», «соціальні норми і нормативи», «нормативи витрат». Принципами формування державних соціальних стандартів і нормативів є: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційований за соціально-демографічними ознаками підхід до визначення нормативів; наукове обгрунтування норм споживання та забезпечення.

У зазначеному законі державні соціальні стандарти визначені як «встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій». Закон також стверджує, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум, в свою чергу, в законі визначено як «вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості» [5].

При розробці соціальних стандартів враховуються два чинники: а) стандартизація соціальних прав; б) розробка соціальних стандартів рівня життя. Головна мета розробки соціальних стандартів забезпечити в країні стабільність і мінімізацію соціального ризику. Таким чином, система державних соціальних стандартів створюється з метою забезпечення визначених Конституцією соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина [1].

Перша група соціальних стандартів була розробленау 1961 році і отримала назву Європейської соціальної хартії, повністю присвяченої формуванню і захисту соціальних прав. У 1996 році Рада Європи підготувала нову редакцію Європейської соціальної хартії, яку схвалила відповідна Рада міністрів З квітня 1996 року, а з 3 травня того ж року вона була відкрита для підпису європейськими країнами.

7 травня 1999 року Україна підписала цей документ. Процес його ратифікації, відповідно до зобов'язань, взятих при вступі до Ради Європи, Україна розпочала через 7 років ЗО липня 2006 року. Президент вніс на розгляд Верховної Ради України законопроект «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)». 21 липня 2006 року депутати підтримали його як Закон України. Україна ухвалила Хартію, але з певними застереженнями. Ратифіковано 27 статей з З ґ(зокрема, шість із дев'яти обов'язкових) і 74 пункти

з 98. Такий підхід дозволив відійти від соціальних мінімумів і наблизитися до цивілізованих соціальних стандартів, що забезпечують гідний рівень життя всього населення та окремих його груп[1]. Але потрібно розуміти, що європейський вектор України потребує прискореного розвитку економіки та значного підвищення рівня життя населення. Лише за таких умов можна очікувати досягнення необхідних соціальних стандартів.

В України, що прагне до євроінтеграції, законодавство стосовно соціальної політики, також має відповідати європейським соціальним цінностям. На сучасному етапі необхідно провести аналіз понять національного соціального законодавства на предмет відповідності їх міжнародним нормам та привести норми і нормативи соціального забезпечення українського законодавства до стандартів, які визначені в Європейській соціальній хартії. Європейському Кодексі соціального забезпечення тощо.

Для України європейська інтеграція має слугувати важливим фактором, який є інструментом для досягнення економічних, соціальних і політичних цілей. Зокрема, в ЄС «значна увага приділяється подальшому розвиткові соціального діалогу на європейському рівні й залученню країн ЦСЄ до соціальних програм Євросоюзу[8,с.302]. Іншим важливим фактором є розширення демократії, її поширення на економічне й соціальне життя, розвиток трудового законодавства й активна соціальна політика держави. Як вважає європейський експерт Г.Вооп, «економічна політика, що проводиться в рамках соціального ринкового господарства, повинна орієнтуватися на соціальні стандарти»[2,с.127]. В цьому аспекті, Україна в рамках наближення до членства в ЄС та маючи Конституцію європейського зразка, повинна також мати європейське законодавство і відповідний рівень життя своїх громадян. Законодавство, перш за все, визначає суть та ефективність демократії. Демократичні принципи сприяють удосконаленню державного управління, реформуванню політики й економіки, виробництва, життя і діяльності громадян.

Таким чином, коли ми говоримо, що рухаємося в Європу, це значить, що ми, насамперед, запозичуємо високі стандарти соціальної політики, дбаємо про впровадження в Україні справді європейського рівня життя. Подолання відставання України від країн ЄС диктує необхідність послідовного впровадження принципів соціальної ринкової економіки, яка характеризується розвиненими ринковими відносинами, високим рівнем економічного розвитку, політичною демократією, діяльністю незалежних від уряду профспілок і об'єднань підприємців, гарантованим доступом до системи освіти та охорони здоров'я, розвиненою системою соціального захисту. Водночас соціальна ринкова економіка в Європейському Союзі не є чимось статичним, вона пристосовується до економічних, політичних, соціальних і технологічних змін.

Існування соціальних стандартів, що відображають якість життя дозволяє здійснювати ефективну соціальну політику, закладаючи необхідні для виконання умови в бюджет. Соціальна політика є ефективною тільки тоді, коли базується на дієвій системі стандартів, відповідальності за їх виконання, проведенні аналізу причини тих чи інших явищ, диспропорцій.

Слід зазначити, що на сьогодні сформувались різні підходи у наукових дослідженнях щодо визначення системи показників якості життя населення. Найбільш повною, на наш погляд, є система, що розроблена ООН, яка включає 186 індикаторів, поєднаних у 12 основних груп: демографічні характеристики населення; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продуктів харчування, житлові умови і забезпеченість споживчими благами тривалого користування; освіта і культура; зайнятість і умови праці; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни, транспортні засоби; організація відпочинку; фізкультура і спорт; соціальне забезпечення; свобода людини[18].

Нижньою межею соціальних стандартів є рекомендації міжнародних організацій: Міжнародної організації праці, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВОЗ та інших. Верхня межа це рівні відповідних соціальних стандартів, що застосовуються в країнах з розвиненою економікою і високим рівнем соціального захисту громадян (Швеція, Німеччина та ін.)[13].

Об'єктами класифікації є державні соціальні стандарти і нормативи у сферах:

Таким чином, на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподаткованого мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

При вирішенні соціальних проблем держава повинна запровадити цивілізовані соціальні стандарти. Визначаючи розміри заробітних плат, пенсій, соціальних допомог, необхідно відштовхуватися від розрахунків, спрямованих на встановлення реального, а не надуманого «споживчого кошика». Такі розрахунки мають стати базовими при визначенні розмірів соціальних виплат, що забезпечують гідний рівень життя всього населення та окремих його груп.

Високі рівні соціальних стандартів стануть реально досяжними лише тоді, коли буде сформована відповідна їм матеріальна база. А відтак, вони мають формуватися на основі забезпечення державою такого рівня соціальних благ, який має, скажімо, представник середнього класу, зайнятий у виробничій сфері. Основне призначення соціальних стандартів «підтягування» малозабезпечених представників суспільства до рівня середнього класу. Ефективна система соціальних стандартів є обов'язковою передумовою формування потужного середнього класу та ліквідації глибокого розшарування суспільства.

Отже, назріла нагальна потреба впровадження в практику соціального управління не соціальних мінімумів, а якісної системи соціальних стандартів з позиції нормальної життєдіяльності людини. Соціальні стандарти це ідеологія життя, яка вже давно слугує базовим принципом в Європейських країнах. Методичні підходи до визначення норм і нормативів соціального забезпечення суттєво відрізняються у вітчизняній та європейській практиках. Слід відзначити, що більшість соціальних виплат в Україні прив'язано до розміру прожиткового мінімуму(державна допомога сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, допомога дітям інваліда та інвалідам з дитинства), тоді як в країнах ЄС вони виплачуються в залежності від попереднього заробітку стандартного отримувача, яким є чоловік з дружиною та двома дітьми. Заробіток стандартного отримувача прирівнюється до заробітку кваліфікованого або некваліфікованого працівника. При цьому, розмір допомоги разом із сімейними допомогами не може бути нижчим визначеної процентної частки від загального попереднього заробітку кваліфікованого (якщо допомога залежить від стажу та заробітку) та некваліфікованого (якщо допомога не залежить від заробітку, а визначається на основі мінімальної фіксованої ставки) працівника та суми сімейних допомог.

Таким чином, на жаль, стандартів, що визначають рівень і якість життя в Україні не існує. Останніми роками країна вирішувала складні соціальні проблеми не маючи відповідної концепції. В основу соціальної політики нашої держави покладені соціальні мінімуми. На відміну від соціального мінімуму, соціальний стандарт це гарантія високого рівня і якості життя, який держава зобов'язується забезпечити громадянам. Як відомо, якість життя це індикатор, за яким оцінюють успішність країни. Для розроблення ефективних соціальних стандартів необхідно виробити чітку соціальну стратегію держави. Державні бюджети на наступні роки також потрібно формувати з точки зору соціальних стандартів. Тобто, бюджетна політика має бути спрямована на всебічне врахування інтересів пересічної людини, громадянина.

Отже, створення системи соціальних стандартів та гарантій в Україні дозволить активніше впливати на соціальний захист населення, а також регулювати й контролювати рівень життя населення, привести українське законодавство у відповідність до світових вимог.

Список використаних джерел