Неформальні об’єднання молоді як соціальна база радянсько-російської панк-субкультури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неформальні об'єднання молоді як соціальна база радянсько-російської панк-субкультури

Молодіжне середовище є неоднорідним соціальним явищем, якому властиві особливі риси свідомості, поведінки, стилю життя. Для задоволення своїх соціально-культурних інтересів воно здатне створити власні альтернативні культурні продукти, які можуть співіснувати або протистояти офіційній пануючій культурі та її фундаментальним цінностям. Відхід від формально визначених у суспільстві правил та норм поведінки, їх демонстративне ігнорування сприяє появі у молодіжному соціумі утворень, що продукують альтернативні бачення існуючої картини світу та розв'язання накопичених у суспільстві проблем.

Виникнення таких неформальних молодіжних груп пов'язане з несприйняттям молоддю існуючих соціально-економічних систем, суспільних і духовних цінностей, що зумовило пошуки альтернативних цінностей, здатних конкурувати з офіційними. Такі соціальні утворення в молодіжному середовищі символізують відхилення від офіційно прийнятих стандартів у суспільстві, незгоду з тими нормами і традиціями, які стримують розвиток особистості.

Особливо гостро цей протест виявляється в період суспільних зламів і криз. Деформаційні суспільні процеси сприяли появі невеликих груп молоді, які прагнули відокремитися від суспільства та протиставити себе йому. Для того щоб відмежуватися від дорослого покоління суспільства і відстоювати своє право на внутрішнє життя, молоді люди використовують різноманітні семантичні засоби: особливий стиль одягу, сленг, пісні, музику, манери і т.д.

Підкреслена артикуляція цими молодіжними спільнотами власного стилю позиціонування, властивий молоді максималізм, нонконформізм, бажання змін «тут і зараз» зумовили становлення складно структурованого неформального молодіжного руху, ідейним базисом якого стали соціальний критицизм та протистояння життєвим засадам, що склалися у суспільстві.

У процесі свого розвитку неформальний молодіжний рух почав структуруватися за музичними течіями, стилями та манерами поведінки, суспільно-політичними уподобаннями, закладаючи соціальну базу для молодіжних субкультур, що не маючи організаційного та формально юридичногооформлення, чітко виокремлювались на загальному суспільному тлі, створюючи специфічні автономні ескапістські молодіжні утворення.

Для підготовки статті значущими є дослідження С. Жогова, С. Ковальчука, С. Левікової, Ю. Мастерової, С. Свечнікова, М. Харагезян, О. Якуби, які розкривають особливості соціальної бази молодіжних субкультур, зокрема радянсько-російської панк-субкультури.

Мета статті. Дослідження особливостей соціальних умов становлення та формування молодіжних субкультур, зокрема радянсько-російської панк-субкультури, не знайшло в повній мірі свого відображення у науковій літературі, що визначає актуальність пропонованої статті.

«Неформальні об'єднання молоді» є неюридичним поняттям, розтиражованим засобами масової інформації у 1980-і рр. як противага «формальним», тобто офіційно зареєстрованим організаціям.

Появу неформальних молодіжних об'єднань зумовлено витісненням молоді на периферію суспільних відносин, обмеженням можливостей щодо власної самореалізації, пов'язаної із здобуттям освіти, отриманням престижної роботи, кар'єрним просуванням, матеріальним забезпеченням тощо. Ці об'єднання вирізняються своєрідними атрибутами: ідеологією, способом життя, стилем музики, зовнішнім виглядом, формою дозвілля, включаючи місця зустрічей і відпочинку, типом і видом роботи, яку обрали для себе і вважають престижною представники неформальних течій.

О. Якуба пропонує розглядати неформальний молодіжний рух як систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв'язку між собою і з суспільством загалом. Зважаючи на специфічну соціальну практику існування, під неформальними об'єднаннями молоді автор розуміє несанкціоновані владою молодіжні групи і рухи, що виникають автономно і спонтанно, об'єднані спільними ідеалами та інтересами, відмінними від загальноприйнятих, традиційних уявлень про суспільно значущі ідеали.

Характерними рисами неформальних об'єднань молоді є наявність власних неформальних лідерів, ідентифікаційних символів і ритуалів, особливої мови. У якості ідейних орієнтирів зразками є культурно-авангардні тенденції у мистецтві, музиці, моді, манері поведінки тощо. Як зазначає С. Левікова, завданням кожного неформального молодіжного утворення є пропозиція молоді ціннісно-смислової системи, що суттєво відрізняється від вже існуючих у суспільстві світоглядних орієнтирів.

С. Свечніков у своєму дослідженні «Молодежь и рок-культура» визначає неформальні молодіжні об'єднання як групи, що виникли на основі суб'єктивних потреб, інтересів і прагнень молодих людей незалежно від того, чи збігаються інтереси цих груп з інтересами суспільства чи суперечать їм. Серед їх особливостей ним відзначено ескапізм цих утворень, що проявляється у ігноруванні та дистанціюванні від існуючих суспільних правил та зразків і тягне за собою формування протестних настроїв проти суспільства з метою створення альтернативної системи цінностей.

Участь у діяльності неформальних молодіжних груп, на думку автора, виконує низку соціально-психологічних функцій, а саме:

- компенсаторну функцію, сприяючи утворенню офіційно неконтрольованого соціального простору, у якому молодь отримує можливість самоствердження та умовного соціального визнання. Тому відмінною рисою неформальних молодіжних груп є установка на нонконформізм, незвична поведінка, що має свою символіку, вербальні і невербальні коди, за допомогою яких відбувається обмін значущою інформацією в межах свого соціокультурного поля;

- інструментальну функцію, за якої неформальне молодіжне утворення стає інструментом для досягнення усвідомлених чи неусвідомлених результатів;

- критичну функцію як передумову для критичного осмислення дійсності та подолання існуючих соціальних проблем;

- евристичну функцію, що виражає художньо-творчі й моральні устремління молоді та реалізується в соціокультурній діяльності.

З такого комплексу функцій, що виконують неформальні об'єднання молоді, випливають методи протистояння існуючій системі суспільних відносин та явищ, серед яких наявні критичне ставлення і прагнення до заперечення або перегляду традиційних цінностей, часткова або повна відмова від існуючої офіційної ідеології, негативне ставлення до офіційної культури, традиційного мистецтва, орієнтація на власні ідеали, спосіб життя, цінності, властивих конкретній молодіжній течії, об'єднанню чи групі.

Неформальний молодіжний рух, що почав складатися у Радянському Союзі у середині 1980-х pp., є продуктом і формою реакції на суспільно-політичні та соціально-економічні протиріччя, що назрівали в країні.

Термін «неформальні об'єднання молоді» у СРСР мав свою специфіку і розповсюджувався на широкий спектр неконтрольованих державним апаратом самодіяльних суспільно-культурних молодіжних ініціатив і течій. У середині 1980-х рр. терміном «неформали» співробітники органів внутрішніх справ, місцевих партійних і комсомольських організацій ідентифікували різні неофіційні, самодіяльні співтовариства молоді. Спочатку цей термін мав яскраво виражене негативне, презирливе забарвлення і не був самоназвою представників молодіжних течій, проте згодом він став втрачати своє негативно-оцінювальне навантаження і став своєрідною самоназвою багатьох молодіжних субкультур.

В умовах специфічної суспільно-політичної стратифікації радянського соціуму неформальні об'єднання молоді являли собою несанкціоновані владою молодіжні групи і рухи, що виникли автономно та спонтанно та об'єднувались за спільними ідеалами та інтересами, відмінними від загальноприйнятих, усталених культурних норм та уявлень. Участь у неформальному русі була можливістю для його учасників заявити про себе, свої думки, бачення та очікування, які істотно відрізнялися від офіційних.

Неформальними об'єднаннями молоді було утворено особливий молодіжний соціум, що репрезентував особливості розуміння радянською МОЛОДДЮ як специфічно молодіжних інтересів, так і традиційних форм суспільної діяльності, що суттєво відрізнялися від курсу, що провадили офіційні державні структури, відповідальні за реалізацію молодіжної політики. Слід відзначити, що неформальний молодіжний рух у СРСР не був монолітним явищем і являв собою сукупність різноманітних течій, що утворювались відповідно до музичних стилів та смаків, ідейних орієнтацій своїх учасників.

Суттєвими причинами, що вплинули на становлення радянського неформального молодіжного руху стали всеохоплююча цензура, недоступність західноєвропейської музики та періодики, неможливість створення непідконтрольних комсомолу молодіжних клубів. Тому його ідейними орієнтирами стали копіювання західноєвропейських культурних тенденцій і зразків та пошуки методів протистояння нав'язуваним радянським культурно-ідеологічним цінностям та кліше шляхом їх заперечення, свідомої абсурдизації та спотворення.

Протидія неформальним молодіжним ініціативам з боку органів радянського державного апарату, зокрема органів КПРС, BJ1KCM, КДБ тощо, зумовила радикалізацію неформального молодіжного руху і сприяла його поступовій політизації та пошукам ефективних форм спротиву. Зважаючи на фактичну неможливість протистояти існуючій системі суспільних відносин легальними шляхами, радикальним сегментом неформального молодіжного руху обрано стратегію переходу до андеграундних форм маніфестації, під яким О. Якуба розуміє утворення і функціонування гетерогенного контркультурного середовища, що відрізняється специфічними за віком культурними та соціально-політичними уподобаннями. Андеграунд, на її думку, відображає ту суспільну активність, яка не вписується в загальний соціально-політичний та соціокультурний контекст конкретно історичного суспільства.

Зважаючи на те, що в СРСР молодіжні субкультури протестного та екстремального характеру в цілому були малорозвинені і мали дуже вузьке коло адептів, що обумовлювалось низьким рівнем ізоляції груп молоді один від одного і від суспільства в цілому, широке охоплення загальної маси молоді мережею клубів за інтересами, доступність закладів культури, масовим впровадженням в школах офіційної ідеології позитивної спрямованості, офіційна цензура і відсів протестного і негативного матеріалу, варіантами спротиву стали західноєвропейські нігілістично та ескапістськи орієнтовані зразки контркультури, що запозичувались та поступово адаптувались до особливостей радянського суспільства. Одним з таких орієнтирів стала адаптація та інкорпорація західноєвропейської панк-субкультури.

Рушійним мотивом цієї молодіжної субкультури є установка на тотальну деструктивність, яка переслідує за мету радикальне суспільне оновлення шляхом зламу існуючих культурних норм та традицій, руйнування основних структурних елементів психіки, системи міжособистісних і соціальних взаємин, об'єднуючи специфічні ціннісні орієнтири, філософську спрямованість, атрибутику, поведінкову складову і спосіб життя своїх учасників.

Така контркультурна спрямованість панк-течії вимагає свідомої відмови від системи традиційних цінностей та заміни їх альтернативними цінностями свободою самовираження, особистою причетністю до нового стилю життя, установкою на ліквідацію репресивних і регламентуючих моментів людських взаємин, повною довірою до спонтанних проявів почуттів, фантазії, уяви, невербальних способів спілкування.

Панк-субкультурою було сформовано свій специфічний соціум з власною атрибутикою, ідеологічною системою, фольклором, стилем, що в цілому відображає специфіку пізнання, сприйняття та ставлення до оточуючого світу.

С. Жогов у своєму дослідженні «Концептуализм в русском роке» відзначає, що для музичних панк-колективів, які стали своєрідними рупорами пропаганди альтернативної системи цінностей для радикально налаштованої частини радянської та пострадянської молоді, характерними є проповідування граничного ескапізму з ухилом в дисидентство. Вказаний дослідник визначає такі основоположні принципи панк-андеграунду:

- використання рок-сцени для політичної агітації та гранична політизація власної творчості;

- світоглядна установка на тотальний протест, що залежно від політичної ситуації в суспільстві диктує прихильникам панк-субкультури імідж і стиль поведінки;

- орієнтація на молодь, маргіналізовані та декласовані суспільні елементи;

- прагнення своєю діяльністю підірвати суспільний баланс, легке сприйняття та засвоєння радикальних політичних доктрин, цільова установка на революційне оновлення суспільства, яке набуває апокаліптичних та есхатологічних форм, різке несприйняття існуючої реальності у всіх її проявах;

- абсурдизм, упор на багатозначність слова і двозначність поетичного тексту, що передбачає протилежні та взаємовиключні тлумачення;

- використання енергії панку та всіх його іміджевих кліше у музиці.

- закріплення за мистецтвом деструктивної функції та демонстративне відкидання розважальної.

С. Жогов зазначає, що ідейний базис панк-субкультури заснований на суперечностях, у центрі яких знаходиться протиріччя духу і плоті, з якого випливає протиріччя змісту і форми, цілей і засобів їх досягнення, що зумовлює еклектичне поєднання екстремізму і пацифізму, ескапізму і політичної ангажованості, анархізму і фашизму.

Автором простежено залежність між специфікою ідейних продуктів представників панк-субкультури та її соціальною базою, до якої віднесено радикально налаштовану частину радянської та пострадянської молоді, маргіналізовані та декласовані суспільні елементи, які найбільш схильні до політизації та засвоєння радикальних політичних ідеологем, що є продуктами кризової свідомості, які актуалізуються в епоху суспільних деформацій і є дієвими засобами політичної мобілізації, маючи значні деструктивний та конфліктогенний потенціали.

Як подальші напрями дослідження перспективними автор вважає розкриття питань, пов'язаних із визначенням соціально-психологічних особливостей радянсько-російської панк-субкультури, що обумовлюють її радикалізм та політичні уподобання.

молодіжний субкультура неформальний протидія

Размещено на Allbest.ru